UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваБандуристи Кубані (реферат)
Автор
РозділМузика, теорія та історія музики
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5873
Скачало450
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ико-краєзнавчого музею станиці Канівської.

 

По Кубані і всьому Північному Кавказу прокотилася хвиля антиукраїнського

терору. Під час паспортизації населення в 1930-х рр. Усіх кубанських

українців козацького роду (і не тільки) було записано росіянами без

отримання їхньої згоди. Це була, за визначенням І. Попки, чи не остання

сатанинська безкровна акція, яка поставила крапку наднаціональним

питанням Кавказької України [38].

 

Нам відомі імена лише деяких кубанських кобзарів-бандуристів,

замордованих московським більшовизмом. Та, на жаль, сотні й тисячі імен

до нас не дійшли. Першим, як прийнято вважати, розстріляли Кирила

Крохмаля (1885-1918) [39]. Федора Діброву, як учасника першої державної

капели бандуристів та національного симфонічного оркестру доби

Гетьманату, забивають на початку 1919 року [40]. Миколу Вереса та Петра

Гузія (1903-1937) – у Краснодарі в 1937 р. [41]. Костю Лінського

(1902-1942) – під час відступу Червоної Армії [42]. Никін Безщасний

помер на Біломорбалтійській каторзі від виснаження [43]. Конона

Безщасного заарештовували вперше 1931 року. Засудили на п'ять років

далеких таборів [44]. 1932 року його родину депортували разом з іншими

жителями станиці до Сибіру. Під час війни Конона Петровича «евакуювали»

до Казахстану. Все витримав. Помер на рідній Кубані. Зот Діброва

попрощався з життям на вигнанні в Казахстані [45], Тарас Строкун -

бандурист і бандурний майстер-відбув десятилітній термін ув'язнення і

помер в Краснодарі. Докія Дарнопих та Маркура Кочубея безслідно

поглинули енкаведистські нетрі. Старого і немічного М. Богуславського

закатували в Краснодарській тюрмі близько 1933 року [46].

 

Для чоловічої капели станиці Канівської 1932-1933 роки стали фатальними.

Капела тоді практично припинила свою діяльність. Ще 1931 року всіх її 17

учасників енкаведисти вивели в плавні й імітували розстріл. «І

розбрелись ми після того, – каже Володимир Лазаренко, – як руді миші».

Пантелеймон Шемет (1905-1984), рятуючись від голодомору, завербувався на

Далекий Схід (до м. Владивосток), батьки його померли [47]. Семен

Лазаренко – до Середньої Азії [48]. 1943 року Степан Жарко – керівник

капели – був заарештований на концерті перед пораненими

червоноармійцями. Помирає він у Марійському таборі інвалідів

(Красноярський край) [49]. Бандурист Семен Бриж пішов у плавні і

застрелився напередодні «визволення» краю Червоною Армією [50]. Решта

капелян – за винятком П. Шемета та братів Лазаренків (Семена,

Володимира, Дмитра) – або померли в голод, або загинули на фронті. Доля

декотрих досі є не з'ясованою.

 

Відомі імена деяких бандуристів, що з приходом “радянської влади” або в

період боротьби проти неї залишили рідну Кубань. До Закавказзя виїхав

Харитон Вівчаренко, до Києва – Кость Кравченко, до Москви – Сава

Діброва, Петро Кузнецов, Сукач, до Аргентини емігрував Антон Чорний, до

Франції – Дмитро Крикун, до Чехословаччини – Михайло Теліга. Повернулися

П. Кузнецов (помер в м. Гарячий Ключ), М. Теліга (німці розстріляли в

Києві). Частина, покалічених і морально, і фізично, доживала віку на

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] 6 [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ