Реферат на тему:
Прізвища з суфіксом -к-о в донеччині
Прізвища з суфіксом -к(о) належать до типових українських прізвищ. Вони
поширені на всій території України, але, згідно з дослідженнями
Ю.К. Редька, переважають на Лівобережжі [6, 204].
На Донеччині такі прізвища посідають друге місце (після прізвищ з
суфіксом -енк-о) – їх 1470, або 12,50 %. Вони є в усіх районах, хоча
розміщені в них нерівномірно і відсоток їх коливається від 8,50 до 2,00.
Помітно, що їх більше в центральних, північних і західних районах:
Артемівський – 5,80 %, Волноваський – 5,40 %, Добропільський – 5,00 %,
Красноармійський – 4,90 %, Олександрівський – 4,80 %. У східних і
південних районах відсоток їх менший майже вдвічі: Першотравневий – 2,80
%, Тельманівський – 2,60 %, Новоазовський і Старобешівський – 2,50 %. У
цих районах багато прізвищ російського та грецького походження, що
пов’язано з умовами заселення цих земель у XVII – XIX ст.
Формант -к-о сягає давньоруських суфіксів -ък-о (-ьк-о), функціональне
значення його – демінутивно-експресивне [2, 205].
В українській антропонімії цей суфікс активно функціонує ще з XI – XII
ст. За його допомогою утворювались демінутиви від повних чи усічених
основ чоловічих народноадаптованих церковнохристиянських імен (Демидко,
Томко, Ясько) та усічених відкомпозитних автохтонних слов’янських імен
(Гостко – (Бражко, Брижко), –
(Маячко), – (Страшко, Чишко).
Словотвірні основи частіше непохідні (Бутко, Хрінко, Шрамко), рідше
ускладнені різними суфіксами (Дробашко, Крутійко, Сліпушко, Черевайко).
Рідко трапляються прізвища, утворені від складних основ (Молибожко,
Отченашко).
Отже, прізвища на -к-о посідають в антропонімії Донеччини досить помітне
місце. Як і інші українські прізвища, вони виникали від особових імен та
колишніх відапелятивних прізвиськ людей. Становлення цих лексем як
прізвищ відбулося двома способами: семантичним і морфологічним.
Порівняно невелика кількість таких прізвищ має явно виражений
патронімічний характер. Значно більше прізвищ на -к-о утворені
семантичним способом від прізвиськ або апелятивів. І найбільше прізвищ
(усі відіменні та частина відапелятивних) має неоднозначну словотвірну
структуру – їх можна пояснювати як семантичні або морфологічні деривати.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Баранівська О.С. Прізвищеві гібриди з формантами –к(о), -енк(о) //
Актуальні питання антропоніміки. – К., 2005. – С. 31 – 38.
2. Бевзенко С.П. Історична граматика української мови. Нариси зі
словозміни та словотвору. – Ужгород, 1960. – 416 с.
3. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника
(назви осіб чоловічого роду). – К., 1993. – 214 с.
4. Бірыла М.В. Беларускія антрапанімічныя назвы ў іх адносінах да
антрапанімічных назваў іншых славянскіх моў. – Мінск, 1963. – С. 15 –
41.
5. Демчук М.О. Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті
українців ХІV – ХVІІ ст. – К.: Наук. думка, 1988. – 172 с.
6. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К.: Наук. думка, 1966. –
215 с.
7. Толкачев А.И. К истории словообразования форм со значением
субъективной оценки (квалитативов) личных собственных имен греческого
происхождения в древнерусском языке ХI – ХV вв. // Историческая
ономастика. – М.: Наука, 1977. – С. 72 – 130.
8. Фаріон І. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини
наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. (з етимологічним словником). – Львів:
Літопис, 2001. – 371 с.
9. Худаш М.Л. До питання класифікації прізвищевих назв ХІV – ХVІІІ ст.
// З історії української лексикології / Відп. ред. Д.Г. Гринчишин. – К.,
1980. – С. 100 – 126.
10. Шахматов А.А. Историческая морфология русского языка / Предисл. и
примеч. акад. С.П. Обнорского. – М.: Учпедгиз, 1967. – 400 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
