Реферат на тему:
Культура здоров’я старшокласника
Проблема збереження й зміцнення індивідуального здоров’я школяра
досліджується сьогодні на всіх рівнях систем охорони здоров’я, освіти,
соціальних служб тощо. У роботах [3, 5, 8, 10 – 13] виявлені протиріччя,
що лежать в основі проблеми. Вони умовно розділені на групи протиріч,
пов’язаних з рівнем фізичного, соціально-психологічного й духовного
благополуччя старшокласника. Показано, що ці протиріччя відбивають,
головним чином, зовнішню сторону його життєдіяльності і являють собою
лише наслідок (форма прояву) більш глибоких внутрішніх,
соціально-економічних, політичних і, як результат, особистісних
процесів, які й становлять сутність проблеми розвитку сьогоднішнього
суспільства, освіти й, зокрема, здоров’я учня. З позицій соціальної
педагогіки проблема наразі, очевидно, обумовлена розривом
(невідповідністю) між різко зрослими політичними, матеріальними,
духовними можливостями (передумовами волі) і рівнем базової культури
людей. Однак для старшокласника й особливо для ліцеїста-медика, культура
здоров’я є основною складовою базової культури, системи його
індивідуального здоров’я й рівня особистісного розвитку. Окремі завдання
цієї проблеми вирішувалися раніше в дослідженнях Донецького медичного
ліцею й університету [10 – 14, 16, 17]. У даній роботі зроблена спроба
узагальнити результати соціально-педагогічних розробок з даної проблеми
на основі системного підходу: подати процес збереження й зміцнення
здоров’я старшокласника у вигляді відкритої системи, що
самоорганізується.
Методи дослідження. Основним методом дослідження є системний
аналіз-синтез. Особливості його застосування до соціально-педагогічних
систем розглянуті нами раніше в роботах [11, 14]. Однак у
науково-методичній літературі можна знайти дуже багато (іноді
суперечливих) підходів і визначень здоров’я, культури здоров’я, способу
життя й т.д., тому (згідно вимог методу системного аналізу проблеми)
необхідно досить точно визначити основні поняття, вибрати відносно
«операціональні” визначення, що дозволяють робити (хоча принципово)
кількісні оцінки основних параметрів досліджуваної системи. Як
загальнонауковий метод дослідження використаний також комплексний підхід
[18], що розглядає діяльність з урахуванням різноспрямованості процесу
формування системи здоров’я. На відміну від системного підходу,
спрямованого на об’єкт дослідження (систему), комплексний підхід
спрямований на суб’єкт дослідження, ураховує його особливості. Носієм
цілісності при формуванні культури здоров’я є соціально-педагогічні
умови й педколектив, тобто суб’єкт діяльності.
Результати дослідження. Спочатку сформулюємо загальнонаукові положення,
які є результатом узагальнення даних літератури і є теоретичною основою
(постулатами) даної роботи [1, 5, 7, 8, 13, 14, 15, 19]. Це:
– про пріоритет розвитку особистості в процесі її виховання й навчання;
– про здоров’я як вищу цінність й найзагальнішу якість людини, що
включає фізичний, біологічний, психічний, соціально-психологічний й
духовний початки;
– про провідну мотивуючу і цілеспрямовуючу ролі навчання й виховання;
– про принципову значущість індивідуальних й особистісних особливостей
учня в навчально-виховній діяльності: при організації навчально-виховної
діяльності з урахуванням індивідуальних й особистісних розходжень кожен
учень досягне мети;
– про вирішальну роль діяльності у формуванні здорової творчої
особистості;
– про необхідність балансу й гармонії особистісно-значущих і
соціально-значущих підходів до проблеми вибору цілей навчально-виховної
діяльності.
Концептуальні посилки дослідження полягають у тому, що культура здоров’я
– найважливіша складова базової культури й одне з головних умов
активного повноцінного життя; для ліцеїста-медика це необхідна умова
успішності майбутньої професійної діяльності й соціалізації в цілому.
Особистісно-орієнтований розвиток установок і здібностей до
самоформування культури здоров’я в період ранньої юності (роки навчання
в старших класах або ліцеї) має особливо принципове значення у зв’язку з
різкою зміною внутрішньої позиції людини, коли спрямованість у майбутнє
стає основою (домінантою) спрямованості її особистості. Проблеми вибору
подальшого життєвого шляху й самовизначення перетворюються в центр
життєвих позицій, навколо якого розвертається вся діяльність, всі
інтереси старшокласника. При цьому соціальна активність молодої людини,
її потреба у творчості й розвитку своїх здібностей, сформованість
мотиваційно-ціннісних позицій, психофізичні, соціальні й духовні
кондиції стають його індивідуально усвідомлюваною мірою рівня своєї
успішності, самореалізації, соціалізації й життєтворчості в цілому.
Ефективність формування культури здоров’я в ліцеїста може бути
забезпечена шляхом корекції ціннісних орієнтацій, формування установок
на здоровий спосіб життя, розвиток здатності до самооцінки,
самокорекції, самоосвіти, самовиховання й самовдосконалення;
прищеплювання навичок самостійної творчої роботи на базі кафедр
університету.
Тому досліджуване явище – це навчання, розвиток і соціалізація
старшокласника в умовах навчально-виховної діяльності й конкретного
природно-соціокультурного середовища, а об’єкт дослідження – це процес
соціально-педагогічної корекції культури здоров’я старшокласника,
спрямованої на позитивні діяльнісні зміни способу життя й наступних змін
рівня базової культури. Звідси випливає, що предметом дослідження можуть
бути шляхи, методи, технології й конкретні соціально-педагогічні умови
корекції й формування інтересів, цінностей, мотивів на підвищення рівня
культури здоров’я й позитивних установок на здоровий спосіб життя.
Сутність поняття культури здоров’я розглядалася раніше в роботах [3 – 5,
8 – 11, 14, 15, 17]. Тут же культура здоров’я (цілісне якісне утворення
особистості) розглядається як керуюча частина в єдності з керованою
частиною – способом життя – у системі збереження й зміцнення
індивідуального здоров’я старшокласника. Це зміщує акценти її аналізу
убік соціально-педагогічної спрямованості.
Вихідним є положення про тісний взаємозв’язок здоров’я людини й стану
(здоров’я) навколишнього природно-соціокультурного середовища. Тому й
корекція культури здоров’я (як підсистеми) повинна базуватися на
принципі взаємозалежності рівня особистого благополуччя й рівня
благополуччя середовища життєдіяльності, освітнього простору й сфери
спілкування. Таке розуміння проблеми культури здоров’я старшокласника й
протиріч її формування підкреслюють значущість й актуальність теми
даного дослідження й дозволяють аналізувати й розуміти здоров’я людини
як його фізичне, біологічне, соціально-психологічне й духовне
благополуччя, можливе тільки в благополучному оточенні [8 – 11, 13, 15 –
17].
Фізичне благополуччя визначається як відчуття фізичного комфорту:
гнучкості тіла, сили й міцності опорно-рухового апарату,
кістково-м’язової системи тощо; воно припускає добре самопочуття,
бадьорість, енергійність, працездатність і відсутність симптомів
хвороби. Фізичне благополуччя формується такими групами факторів:
гімнастика (рухова активність, індивідуально необхідні фізичні вправи);
міцний сон; водні процедури, купання, масаж; загартовування (сонце,
повітря й вода); правильний подих; фізіотерапія тощо. Анатомічно людина
створена для фізичного руху. М.М. Амосов неодноразово підкреслював: щоб
перебувати в щиросердечній і фізичній рівновазі, людина повинна
перемагати природну лінь, змушувати себе рухатися, інакше неминучий
конфлікт між тим, як людина влаштована, і тим, як вона живе. Гіподинамія
приводить до застою крові й порушення обміну речовин. Фізичне
навантаження – це найпростіший і діючий спосіб зняття стресу, підвищення
рівня фізичних кондицій організму й працездатності [2, 3, 5, 15, 16].
В основі біологічного благополуччя знаходиться здатність саморегуляції
систем організму – це гармонія фізіологічних процесів і, як наслідок,
максимум адаптації фізичної й розумової працездатності. Ця сторона
здоров’я в основному визначена спадковістю, природними задатками, що
включають функції аналізаторів і психомоторики, тип нервової діяльності,
безумовні рефлекси, інстинкти, темперамент, домінантність півкуль мозку,
природну фізичну силу, біоенергетику, біоритми, статуру тощо. У відомих
межах ці задатки трансформуються в здібності під впливом тренувань й
умов життя. Біологічна підструктура є фундаментом формування
пристосовування, витривалості, працездатності й психологічної підсистеми
особистості в цілому, а порушення саморегуляції спричиняють зміни більш
високих фізіологічних рівнів організації організму, а потім і
надбіологічних: соціально-психологічних і духовних складових [2, 3, 8,
9, 15, 16].
Психологічне благополуччя розглядається не тільки як стан організму, але
і як стратегія життя людини: оптимізм, сприйняття в основному позитивних
сторін життя, самоактуалізація людини тощо. На психологічне благополуччя
в першу чергу впливають адаптаційні, комунікативні й прогностичні
характеристики людини: відкритість новому досвіду, здатність
пристосуватися до умов, що швидко змінюються, соціокультурного
середовища, уміння встановлювати сприятливі стосунки з іншими людьми й
конструктивно поводитись у конфліктних ситуаціях, ставити адекватні
життєві цілі й знаходити шляхи їхнього досягнення [3, 6, 8, 13, 17].
Вік ліцеїста характеризується досягненням найвищих темпів психологічного
розвитку, що базується на сформованості біологічних і психічних
процесів. У віці ранньої юності, на думку психологів, психіка людини
особливо схильна до розвитку й виконання аналізу й регуляції власної
поведінки і діяльності в групі. Для цього віку старшокласника характерні
найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані і
словесні сигнали, оптимум абсолютної й різницевої чутливості
аналізаторів, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних
й інших навичок, відзначається найвища оперативна пам’ять і швидкість
перемикання уваги, здатність рішення вербально-логічних завдань і т.д.
Психологічне благополуччя в цьому віці особливо важливе, тому що це
найяскравіший, значущий і небезпечний вік, коли дитина перетворюється в
дорослу особистість і переживає особистісну нестабільність. Цими
обставинами визначаються й завдання соціального педагога, психолога або
куратора.
Соціальне благополуччя визначається здатністю людини взаємодіяти із
соціумом, з іншими людьми. Воно виступає як міра соціальної активності,
діяльного відношення людини до світу й виражає єдність особистого й
колективного, суспільного і індивідуального. Його важливим компонентом є
суб’єктність, що розуміється як здатність людини бути джерелом власної
активності і творчого відношення до суспільного буття, до життя інших
людей. Соціальне благополуччя залежить від відповідності особистісному,
професійному і соціальному самовизначенню, від задоволення сімейним і
соціальним статусом, від гнучкості життєвих стратегій, їхньої
відповідності до соціокультурного середовища і ситуації.
Духовне благополуччя – комплекс якостей людини, що відповідають і
виражають єдність психічного і фізичного, соціально-особистісного і
персонально релігійного змісту людини. Духовні якості завжди спрямовані
на розвиток і твердження істино людського в собі й у людях, на
формування культури збереження й розвитку людини як виду. Духовні сили
людини вивільняють резервну психічну енергію, розкривають творчі
здібності, стимулюють і зміцнюють психофізіологічні функції й здоров’я в
цілому. В особливих випадках вони надихають на рекорди і відкриття,
допомагають пережити найтяжкі життєві труднощі. Духовне благополуччя –
це гігієнічний аскетизм, навантаження, що тренують, активна творчість і
співтворчість всіх людей у творенні Здоров’я, співтворчість людини з
Природою й Розумом, служіння ідеалам Істини, Добра й Краси. Духовне
благополуччя – одне з основних умов найбільш повної реалізації
потенціалу людини [4, 6, 8, 9, 17].
Таким чином, у соціально-педагогічному плані здоров’я і благополуччя
практично тотожні – це процес нормальної життєдіяльності, задоволення
потреб, що відповідають інтересам, цілям, прагненням, людини,
спрямованим на добро, красу, істину, на благо собі й людям. Тому
діяльність педагога повинна бути спрямована на розвиток здібностей
благополуччя учня й мати суб’єкт-суб’єктну основу відносин.
Уточнимо поняття культури здоров’я старшокласника. Загальне визначення
культура (лат. cultura – оброблення) – це соціально-прогресивна творча
діяльність людства у всіх сферах людського буття й свідомості. Культурна
діяльність, процеси і явища в суспільстві надзвичайно складні через
багатофакторність навіть основних своїх складових. Прийнято говорити про
матеріальну (техніка, виробничий досвід, матеріальні цінності й ін.),
духовну (філософія, наука, мистецтво, література, мораль, освіта й ін.)
і політичну (цілі, засоби, соціально-політичні групи, рухи, відносини
тощо) культури.
,
.
I
I
¶?2
4
Z досягнень людства, все багатство матеріальних і духовних цінностей,
які ним створюються; це інтегральний образ, що поєднує науку, освіту,
літературу, мистецтво, мораль, уклад життя при визначальній ролі
світогляду.
Соціально-педагогічний аспект культури більш конструктивно визначається
через зазначення елементів (складові) культури [19]. Культура це:
– надбіологічний спосіб адаптації людства до природного середовища, що
змінюється;
– форми й способи комунікацій людей;
– соціальна пам’ять людства;
– нормативно-правова запрограмованість поводження людей;
– характеристика типу суспільства або сучасна стадієя його розвитку;
– єдність людських дій, відносин, установок, які забезпечують соціальну
стабільність.
Сьогодні при аналізі культури часто вживається складова якості життя,
вона включає рівень освіти, здоров’я, доходів, соціальної захищеності,
свободи особи, творчості тощо.
Культура тіла, культура харчування, культура житла, фізична культура,
культура виробництва тощо – найдавніші інститути людського
співтовариства. У загальнонауковій літературі розрізняють культуру
особистості, індивіда, групи, суспільства і цивілізації. Культура
особистості – це сукупність її способів поведінки, методів діяльності,
мислення й результатів спілкування й діяльності. Вона відображає рівень
розвитку, що проявляється в системі індивідуальних цінностей, характері
діяльності, поведінці, способі життя, здібностях, творчих силах,
світогляді, фізичних і духовних силах. Культура людини, безумовно,
впливає (а сьогодні й визначає) на його індивідуальне здоров’я через
процес його соціалізації, через систему економічних, ідеологічних,
політичних, духовних цінностей, через підпорядкування прийнятим у
суспільстві зразкам нормального поводження і способу життя [4 – 9, 13,
15, 19].
Таким чином, культура особистості, з позицій педагога, – це система
життєвих орієнтацій людини, сфера її духовної, ціннісної, комунікативної
організації, які визначають норми поведінки, мислення, почуття, а в
цілому й світогляд. Це вказує на керуючу (визначальну) роль культури в
життєдіяльності людини. А життя, життєдіяльність, життєтворчість,
життєвий шлях є відкритою системою кожного індивіда, що
самоорганізується, у якій керуюча частина є саме культура індивіда (що
включає його світогляд) у широкому значенні слова. Сутність культури
здоров’я старшокласника може бути визначена як індивідуально-цілісна
структура самосвідомості, що проявляється в єдності фізичних,
біологічних, психологічних, соціальних і духовних складових її
особистості, що визначають його спосіб життя, її персональний зміст і
властиво здоров’я. Вона є основою розвитку всіх різновидів культур, всіх
сторін життя людини і задає її розвиток як неповторного цілісного
індивіда. Для ліцеїста, майбутнього лікаря культура здоров’я покликана
перетворити будь-яку сферу діяльності (особливо професійної діяльності)
людини в спосіб психофізичного, біосоціального й духовного оздоровлення
оточення, тому що вона характеризує відношення до життя, до здоров’я, до
життєтворчості і удосконалення і себе і середовища.
Розглянемо далі змістовну сторону поняття культури здоров’я. Підвищення
ролі освіти в сучасних умовах інтенсивної трансформації державних і
соціально-економічних інститутів суспільства привело до витіснення
концепції «освіта на все життя» концепцією «освіта протягом життя», що
була прийнята світовим співтовариством і стала основою для програми
ЮНЕСКО «Освіта для 21 століття». У цьому зв’язку зміст поняття культури
здоров’я старшокласника повинне акцентувати увагу на тім, що тільки
здорова людина здатна найбільш ефективно створювати значущі духовні й
матеріальні цінності, генерувати нові ідеї, творчо ставити і
розв’язувати проблеми, формувати і найбільш повно задовольняти свої
потреби. Це положення вимагає корекції пріоритетних напрямків освіти,
зокрема, забезпечення в кожному навчально-виховному закладі відповідних
умов для формування культури здоров’я учнів, тим більше – для навчальних
закладів з медичною спрямованістю. При цьому співвідношення значущості
керуючої і керованої частин у системі здоров’я повинне визначатися з
урахуванням соціально-біологічного віку учня. Підкреслимо, що для віку
ліцеїста рішення завдань самовиховання й самовдосконалення, що є
передумовами для формування культури здоров’я, має принципове значення.
Зміст культури здоров’я (стосовно до медичного ліцею) має виражену
освітню спрямованість і розглядається як одна з основних характеристик
оптимізації навчально-виховної діяльності. Це актуалізується наступними
умовами. Досягнення так званого “практичного здоров’я” як
середньостатистичної норми (середнє між хворобою й здоров’ям)
життєдіяльності організму людини певного віку в конкретних на даний
момент умовах існування не можна визнати задовільним. Дослідження
останніх десятиліть переконують у тім, що нормою здоров’я людини варто
було б вважати стан життєздатності і гомеостазу конкретної особистості у
віці 20 – 30 років в оптимальних умовах існування. Такий стан
короткочасний, але в цьому стані ймовірність хвороби і загибелі
організму мінімальна. Пізніше гомеостаз організму людини, як правило,
внаслідок старіння відхиляється від цієї норми. Старіння, у свою чергу,
супроводжується виникненням хронічних захворювань, що знижують рівень
життєдіяльності організму. Культура здоров’я ліцеїста повинна свідомо
орієнтувати його на «ідеальне» індивідуальне здоров’я, на такий спосіб
життя і стан середовища, щоб зберегти його на досить тривалий час [1, 5,
9, 10 – 14].
Зміст культури здоров’я в плані навчально-виховної діяльності повинен
базуватися і відстоювати пріоритетне значення творчої активності,
гуманності й духовності учня в подоланні хвороб і у формуванні його
системи здоров’я. При цьому визнається й приймається як керівництво
можливість і доцільність самовдосконалення, самотворення,
самоцілительства: людина здатна допомогти собі сама, формуючи й
використовуючи навантаження, що тренують, гігієнічні вміння й навички,
сприйняття позитивних сторін життя, співтворчість всіх людей у творенні
здоров’я. Зміст культури здоров’я (в освітньому аспекті) припускає життя
людини в гармонії із середовищем, по’єднання в собі воєдино ідеалів
Істини, Добра і Краси, сполучення в собі дослідницького,
просвітительського й художнього початків [8 – 10, 17].
Сьогодні одним із провідних елементів змістовної частини культури
здоров’я людини є усвідомлене розуміння й прийняття як принципу умови
достатності (як у медицині – не нашкодь) і не тільки собі, але й
оточуючим людям, природі. Рівень культури визначається тим, наскільки
людина усвідомлює це. Безкультур’я кожного і всіх разом – основна
причина медичних і соціально-екологічних проблем, інтенсивного
забруднення природного і соціокультурного середовища. Підкреслимо, що в
Україні відсутня цілісна концепція системи збереження і зміцнення
здоров’я кожного учня. Зміст культури здоров’я ліцеїста припускає
прищеплювання, зокрема, практичних знань, умінь і навичок, що сприяють
виробленню валеологічної і екологічної компетентності і, як наслідок,
стереотипів поведінки й способу життя (керованої частини системи), що
забезпечує належний рівень здоров’я протягом тривалого часу.
Таким чином, за своїм змістом культура здоров’я старшокласника – це
складова базової культури (з однієї сторони), і результат розвитку як
єдиного цілого фізичного, біологічного, соціально-психологічного й
духовних складового індивіда й становлення особистості (з іншої
сторони). Такий зміст у певній мірі визначає зміст і, як наслідок,
спосіб життя людини, які проявляються в прийнятті (інтеріоризації)
особистістю суб’єктивних життєвих цінностей, специфічних потреб,
мотивів, цілей, знань, умінь, навичок, здатностей, поведінки і
діяльності, нормативів і принципів діяльності, значеннєвих пошуках тощо,
які безпосередньо пов’язані зі способом життя, особистим здоров’ям і
станом навколишнього середовища.
Структура культури здоров’я може бути подана її критеріями, параметрами
і факторами, а також їхніми взаємозв’язками як підсистеми системи
здоров’я.
Окремі складові структури культури здоров’я розглянуті нами раніше в
роботах [11 – 14, 17]. Найбільш загальним критерієм ефективності є
успішність життєдіяльності, здатність до активної життєтворчості і
суб’єктивна задоволеність життям. Конкретними і кількісно оцінюваними
критеріями можуть бути, наприклад, динаміка життєвих цінностей; рівень
комунікативності, соціальність, соціальна відповідальність,
еколого-валеологічна компетентність, рівень соматичного здоров’я тощо.
Аналіз соціально-педагогічних умов розвитку мотивації самоформування
системи ЗУЗ дозволив виявити наступні основні параметри культури
здоров’я, які формуються на основі відповідних потреб [14]:
1. Здатність зберігати і зміцнювати здоров’я (як соматичне,
соціально-психологічне і духовне благополуччя) формується на основі:
прагнення задовольнити природні потреби; прагнення виявити й розвинути
свої задатки й здатності; прагнення до безпеки й захищеності, до любові
й самовдосконалення.
2. Екологічна і валеологічна компетентності формуються на основі
стійкого професійного самовизначення (наприклад, бути лікарем,
педагогом, тренером), мотивації навчання, прагнення належати групі
професіоналів.
3. Необхідні якості характеру формуються на основі прагнення належати
певній групі людей (наприклад, представників якоїсь партії, професії,
клубу).
4. Творча активність особистості розвивається на основі природної
пошуково-пізнавальної потреби.
5. Соціальність і соціальна відповідальність за своє здоров’я, здоров’я
оточуючих, за здоров’я довкілля формується на основі внутрішньої
мотивації самореалізації своєї індивідуальності, унікальності своєї
особистості і персони, на основі потреби в духовному рості.
Рівень параметрів формується трьома найбільш загальними групами факторів
– це спадковість (визначальна тілесна і психічна складові, що формує
індивідуальні й особистісні особливості), цілеспрямований педагогічний
вплив (визначальним є рівень освіти, вихованості, самосвідомості,
культури в цілому, прийняття позитивного й корекція негативного впливу,
методологія і методика, створення в особистості “імунітету” до впливу
негативних факторів) і природно-соціокультурне середовище позитивне
(емоційна підтримка батьків з моменту народження, сімейні відносини,
норми цінності, ЗМІ) і негативне (відсутність повної сім’ї, низький
рівень культури батьків, ЗМІ, соціально-економічна нестабільність).
Кожна група факторів включає безліч приватних причин, що впливають на
рівень культури здоров’я. Ці причини докладно розглянуті в роботах [11 –
14, 16].
Таким чином, культура здоров’я за своєю сутністю, змістом і структурою є
наразі первинною, керуючою частиною системи збереження й зміцнення
здоров’я старшокласника.
Література:
1. Алфiмов В.М. Сучасний україньский ліцей. – К., 1995. – 136 с.
2. Н.М. Амосов. Регуляция жизненных функций и кибернетика. Изд. Наукова
думка. К.: 1964, – 114 с.
3. Г.Л. Апанасенко. Избранные статьи о здоровье. Киев-2005. 48 с. С.34
4. Бурова О.Г. Культура здоровья – составной компонент общей культуры
личности // Материалы всеукраинской научно-методической конференции
“Здоровье и образование: проблемы и перспективы” / Гл. ред. А.Г.
Рыбковский – Донецк: ДонГУ. – 2000. – 416 с.
5. Видюк А.П., Демьяненко Е.А., Белогурова Л.В., Савельева С.К., Дойнова
Е.А. Формирование культуры здоровья в образовательных программах //
Материалы всеукраинской научно-методической конференции “Здоровье и
образование: проблемы и перспективы” / Гл. ред. А.Г. Рыбковский –
Донецк: ДонГУ. – 2000. – 416 с.
6. Добенько О.В. Адаптація ліцеїстів-першокурсників в системі
бесперервної педагогічної освіти. Актуальні проблеми бесперервної
освіти. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференциї /
Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2003.
– 146 с.
7. Казаков В.Н., Талалаенко А.Н., Каменецкий М.С., Гарина М.Г. Высшее
медицинское образование (методология, управление) .- Донецк. 1992.- 226
с.
8. Кривошеєва Г.Л. Формування культури здоров’я студентів університету:
Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / ЛДПУ.- Луганськ, 2001. –
20 с.
9. Е. Кузнецов. Новая Валеология Нового Времени. 1999 – 224 с.
10. Т.В. Латышева, Н.И. Тарапата, Б.Г. Попов, Л.П.Середенко, В.А.
Антонов Медико-педагогическая оптимизация учебно-воспитательной
деятельности в учебных заведениях нового типа // Вестник гигиены и
эпидемиологии. – Том 5, № 2, Донецк – 2001, С. 216 – 219.
11. Т.В. Латышева, Н.И. Тарапата, Л.П., Манжелеев Г.Н., Попов Б.Г.
Факторы формирования эколого-валеологической культуры лицеиста-медика //
Педагогіка, психологія та медико-біологічніі проблеми фізичного
виховання і спорту: Зб.наук пр. за ред. Єрмакова С.С. – Харьків-Донецьк:
ХДАДМ (XXI II ), 2004. №18. –344с. С. 283-289.
12. Манжелеев Г.Н., Латышева Т.В., Антонов В.А., Заведея Т.Л.,
Борщевская К.Ю. Тестирование как метод формирования положительной
мотивации на здоровый образ жизни // Материалы IV Всеукраинской
научно-методической конференции “Здоровье и образование: проблемы и
перспективы” / Гл. ред. А.Г. Рыбковский – Донецк: ДонГУ. – 2006. – 225
с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
