UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВлада та держава як осьові елементи світу політики (реферат)
Автор
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось11968
Скачало861
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ня

стародавніх. Влада, примусова від самого заснування, є водночас

авторитетом, традицією й релігією. Що притаманне ідеї авторитету, так це

зростання (аисtoritas і справді походить від аиgere – “зростати”,

“збільшувати”), що його влада одержує від цієї переданої енергії. Отже,

різниця між владою та авторитетом є заразом і чиста в принципі, і

замаскована в дійсності; у принципі влада зосереджується в народові, а

авторитет – у сенаті, тобто У Стародавніх, які, завдяки своїй старшості,

ближчі до основи-заснування. Якщо такою є вихідна модель авторитету, то

одразу ж стає зрозуміло, чому вона справила такий вплив на політичну

історію Заходу, – але також чому та модель від самого початку була

приречена на втрату блиску, потім – на занепад і врешті-решт на

цілковите зникнення.

 

Що ж до впливу, то римська модель завдячує його проміжному зв'язку, що

його римській аисtoritas забезпечувала Римська церква; маємо тут на

увазі не віру тієї Церкви, яку Арендт старанно бере в дужки, – тієї

Благовісті, з якою її власна похвала народжуваності зберігає приховану

спорідненість, а саме той духовний авторитет, в якому Арендт вбачає

особливо дійову суміш віри у воскресіння, суто римської античності, що

має земні підвалини у певному пункті історії, та трансцендентного

авторитету Істини й Добра у відповідності до платонічної та

неоплатонічної моделей. Не забуваючи при цьому про повторне використання

політичного міфа про пекло, призначення якого полягає в тому, щоб

змушувати тремтіти лихих поганців, отже, Церква саме як римська

інституція є головним проміжним зв'язком влади-авторитету.

 

Який же висновок можна зробити після такої констатації? Треба визнати,

що останні сторінки нарису “Що таке авторитет?” є досить-таки

двозначними. Й я спробую сказати, чому – в рамках запропонованої мною

інтерпретації влади. З іншого боку, нам кажуть: римський досвід

засновування є, либонь, цілковито втраченим і забутим, і щоразу, коли

хтось хотів його відновити (за єдиним винятком, про який зараз буде

мова), це відбувалося під знаком насильства. Згадайте-но Робесп'єра й

терор, Леніна й сталінізм. Очікуваним висновком була б відмова, без духу

повернення, від римської трійці – релігії, традиції та авторитету. Й

усе-таки Арендт не дуже дає волі тому поняттю авторитету, от ніби

“римський досвід засновування” (її власний вираз) не вичерпав ідеї

авторитету, а та становить (яким чином – про те окрема мова) необхідне

доповнення до самої ідеї влади взагалі. Що ж, у кінцевому підсумку, є

суттєвим для ідеї авторитету? Ідея заснування. Саме це поняття слід

протиставляти ідеї влади та її сутності – ініціативі. Й справді, ми

вичитуємо це по всіх останніх сторінках того есе (не треба ж і

недооцінювати й запитального характеру заголовка “Що таке авторитет?”):

У нашій політичній історії існує такий тип подій, для яких поняття

заснування є вирішальним, а в нашій історії філософії є один політичний

мислитель, для якого концепт заснування є центральним, якщо не панівним.

Ті події – це революції сучасної доби, а той мислитель – це Макіавеллі,

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] 7 [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ