Реферат на тему:
Психологічний стан засуджених
1.1. Дослідження динаміки акцентуацій характеру
і складових тривожності
Динаміка вибіркової психічної вразливості (акцентуацій)
відслідковувалася шляхом проведення дослідження з двома групами
респондентів – щойно прибулих до установи по виконанню покарань (далі –
УВП) – група 1 і тих, які за півроку його мали залишити, а строк
відбування покарання отримали не менше 5 років – група 2. Генеральна
сукупність складала 2500 чоловік, репрезентативна група включала 80
засуджених (вимоги до репрезентативності враховувалися), гранична
похибка репрезентативності становила 0,03, а достовірність висновків
складала близько 95%.
Акцентуації характеру, як на початковому етапі відбування покарання, так
і в кінці терміну діагностувалися за допомогою широко відомої та
адаптованої психодіагностичої методики Schmieschek, побудованої на
основі теорії К.Леонгарда про гіпертрофовано розвинені риси особистості,
які відбивають вибіркову психологічну вразливість людини. Попри певні
дискусії, за цією методикою загалом розрізняють 10 основних типів
акцентуації: гіпертимія, застрягання, емотивність, педантизм,
тривожність, дистимія, циклотимність, демонстративність, збудливість та
екзальтованість.
Складові тривожності (ситуативна та особистісна) діагностувалися за
відомою методикою Спілбергера,
Крім цього, нами була здійснена спроба діагностики психічної патології
шляхом проведення адаптованого варіанту Мінесотського мультифакторного
особистісного опитника ММРІ (Minnesota Multiphasic Personality
Inventory), який був розроблений Hathaway & McKinley в 1941 році і
успішно адаптований вітчизняними психологами.
Практика показала, що групове, але контрольоване психологом опитування
спецконтингенту є продуктивним способом збору даних. Разом з цим
складання так званої “батареї тестів” виявилося недоцільним з-за ряду
факторів, серед яких найвагомішими є: слабкість і нестійкість довільної
уваги аудиторії, низький загальний рівень словарного запасу (а значить і
інтелекту), обмеженість респондентів у часі з-за вимог режиму, Правил
внутрішнього розпорядку УВП. Сукупно це утруднює тривалу роботу
пересічного засудженого зі стимульним матеріалом – тому ми опитували
групи респондентів окремо по кожній з наведених методик.
Дослідження показало, що вищевказані параметри психічного стану
засуджених на етапі закінчення відбування покарання (група 2) мають
певні відмінності від тих, які мали місце у респондентів групи 1 (див.
Рис. 1.1.).
Рисунок 1.1. Динаміка акцентуацій характеру засуджених
Як бачимо з наведеної гістограми, на початкових етапах відбування
покарання переважна більшість акцентуацій (крім тривожності) значно
перевищують гранично допустимий поріг умовної норми (13 балів). Це
переводить кожну конкретну акцентуацію у «передпатологічний» стан. Слід
відзначити, що найбільш вираженими є такі види акцентуацій, як
екзальтованість, емотивність, гірпертимність, збудливість та циклотимія,
які свідчать про високу перманентну афективно-емоційну активність
(установку) засуджених.
Дослідження рівня акцентуацій характеру на кінцевому етапі відбування
покарання свідчить про зменшення їх загального кількісного рівня, але
афективно-емоційна (а не усвідомлена і конструктивна) установка
зберігається в них як якісна сторона реагування на подразники.
Дослідження ситуативної складової тривожності показує (рис.1.2), що
засуджені як на початкових, так і на кінцевих етапах відбування
покарання характеризуються низьким порогом виникнення реакції тривоги –
недостатньо мотивованого і малоадекватного неспокою, недовірливості,
комплексу неповноцінності, зосередження на своїх недоліках. Міра
центральної тенденції даних (М) обох виборок перевищує рівень “помірна”
і знаходиться у секторі “висока”.
Рисунок 1.2. Стан ситуативної тривожності
Особистісна ж складова тривожності характеризує схильність індивіда
перебувати в більшості навіть звичайних ситуацій у стані хвилювання,
тривоги, побоювання, страху.
На початковому етапі перебування у пенітенціарній установі вона є
однозначно високою (рис.1.3.), на кінцевому ж М дещо зміщується у сектор
“помірна”, що говорить про те, що основна маса засуджених у кінці строку
більш врівноважена ніж на початку, але слід відзначити, що ? (середнє
квадратичне відхилення) цього показника у вибірки свідчить про
можливість високої особистісної тривожності у деяких осіб.
Рисунок 1.3. Стан особистісної тривожності
Спроба дослідження наявності у засуджених психічної патології шляхом
застосування методики ММРІ показала, що близько 30% засуджених на
початку відбування покарання і близько 20% у його кінці виявляють
різноманітну патопсихологічну симптоматику (переважно ознаки психопатії,
гіпоманії та іпохондрії), що загалом підтверджує висновок про високу
подразливість, “експлозивність” психіки частини респондентів.
Слід також відзначити, що в умовах УВП дослідження психічної сфери
засуджених за цією методикою виявилося не досить інформативне – 46,25%
відповідей першої вибірки і 45% другої виявилися не достовірними з-за
перевищення ґраничних балів за шкалами L, F, K.
* * *
Підсумовуючи вищевикладене, ми можемо бачити, що у якісній стороні
психологічного реагування респондентів на різноманітні подразники
присутня певна розбалансованість між емоціями та раціо. Іншими словами,
у значної частини респондентів домінує афективно-емоційний (а не
когнітивний) психологічний вектор рефлексії.
Разом з цим психологічний стан засуджених під час перебування в
установах сучасної пенітенціарної системи все ж має деякі риси
позитивної динаміки, однак її показники залишаються недостатніми для
однозначного твердження про сталий прогрес соціально схвалюваних
особистісних рис.
1.2. Дослідження динаміки вольових якостей засуджених
Аналіз психологічних характеристик особистості засудженого повинен
передбачати дослідження її вольових якостей, оскільки саме воля є
енергетичною складовою психіки, яка уможливлює будь-які усвідомлені
вчинки людини.
Ознайомлення з методиками дослідження вольових якостей особистості [26]
показало, що на сьогодні не існує єдиного способу їх діагностики
(стосовно специфіки засуджених вітчизняних або адаптованих методик не
існує взагалі). Цей стан можна пояснити, очевидно, науковою дискусією
щодо зовнішніх проявів вольових якостей, а також певною неоднозначністю
визначення критеріїв волі з позицій різних авторів [26, 27].
Вивчивши вітчизняний та зарубіжний досвід дослідження вольових якостей
серед звичайних громадян, ми прийшли до висновку, що в умовах
вітчизняних УВП найбільш зручним є факторно-критеріальний метод їх
оцінки.
Перший етап дослідження полягав у визначенні факторів, які могли б
найповніше характеризувати вольові риси особистості. Визначаючи їх, ми
виходили з теоретичних позицій науковців, які у свій час досліджували
особистість засуджених – О.Д.Глоточкіна, Б.Ф.Пірожкова, Л.В.Васильєва та
інших [23, 26 – 33]. Аналізуючи їх погляди на вольові риси, ми прийшли
до висновку, що у якості критеріїв повинні стати: стійкість волі,
цілеспрямованість, рішучість, енергійність, наполегливість, витримка,
ретельність, хоробрість, самостійність та мужність засуджених.
Враховуючи специфічність контингенту, імовірну тенденційність
відповідей, було прийнято рішення про опитування не лише самих
засуджених, але й експертів, у якості яких виступили співробітники
відділу соціально-психологічної роботи (ВСПР).
h
??+?h
??????+?Вибір експертів пояснюється тим, що саме ці службовці протягом
довгого часу зобов`язані спілкуватися з засудженими, відслідковувати
стан їх особистості.
Наступний етап дослідження полягав у створенні анкет для опитування
спецконтингенту та експертів.
Вимоги до репрезентативності вибіркової сукупності засуджених
дотримувалися (характристики груп засуджених тотожні наведеним раніше),
службовці ВСПР були опитані всі.
Далі засудженим обох контрольних груп було запропоновано визначити за
10-ти бальною шкалою наявність в них простих та складних вольових
якостей. При цьому ми прагнули уникнути їх додаткового розтлумачення,
щоб нівелювати суб`єктивний чинник анкетування. Проте при нерозумінні
респондентом поняття, його значення доводилося зачитувати зі словника.
Підсумки відповідей проілюстровані на рисунку 1.4.
Рисунок 1.4. Результати самооцінки вольових якостей
Як бачимо, засуджені на початковому етапі відбування покарання вважають,
що більшість їх вольових якостей, як простих (стійкість волі,
цілеспрямованість, рішучість, енергійність, наполегливість, витримка,
ретельність, хоробрість), так і інтегральних (самостійність, мужність)
розвинуті на високому рівні (середній бал оцінок 7,4). Слабко
розвиненими були названі лише такі риси як ініціативність та
дисциплінованість. Інтроспективна оцінка вольових рис засудженими на
кінцевому етапі відбування покарання (група 2) суттєво відрізняється від
попередньої. Тут ми спостерігаємо менший середній рівень оцінок – 6,4.
Разом з цим респонденти групи 2 оцінюють власну дисциплінованість та
ретельність вище, ніж респонденти групи 1.
Опінії експертів можна простежити на рис. 1.5.
Рисунок 1.5. Результати експертних оцінок
Експерти-службовці оцінюють рівень вольових якостей засуджених групи 1
середнім балом 3,1, а групи 2 – 4,1. Тобто загальна оцінка вольових
якостей засуджених експертами на початку та в кінці строку покарання в
цілому протилежна оцінці самих засуджених – службовці вище оцінюють
вольові якості спецконтингенту в кінці строку покарання, а самі
засуджені навпаки – на початку цього терміну. Також зазначимо, що рівень
експертних оцінок вольових якостей засуджених значно нижчий, ніж рівень
їх власних інтроспективних оцінок.
Виходячи з такої неузгодженості, доцільно зупинитися на більш детальному
порівнянні інтроспективних та експертних оцінок (рис. 1.6. і 1.7.).
Рисунок 1.6. Порівняльні гістограми інтроспективних та експертних
оцінок вольових якостей засуджених групи 1
Рисунок 1.7. Порівняльні гістограми інтроспективних та експертних
оцінок вольових якостей засуджених групи 2
Різниця у опініях засуджених та експертів, яка наочно простежується
гістограмах, на нашу думку, свідчить, принаймні, про завищену самооцінку
і слабкість самокритики засуджених.
Разом з цим, загалом інтроспективні та експертні оцінки у випадку групи
2 дещо зближуються (якщо інтегральна різниця цих оцінок для групи 1
складає 7,4-3,1 = 4,3 бали, то для групи 2 вона становить: 6,4-4,1 = 2,3
бали). В ряді позицій (“витримка”, “цілеспрямованість”, “стійкість
волі”) оцінки службовців-експертів для групи 2 також дещо наближаються
до інтроспективних оцінок респондентів-засуджених, залишаючись нижчими
за них всього на 1,2-2,0 бали, а оцінка якості “енергійність” практично
однакова. Цікавим фактом є те, що службовці більш високо, ніж
респонденти-засуджені групи 2 оцінюють таку вольову рису як
“ретельність”.
Підсумовуюч викладене, зазначимо, що на думку як засуджених, так і
експертів, протягом відбування покарання відбуваються процеси зниження,
збереження та розвитку тих або інших вольових характеристик.
Респонденти-засуджені вважають, що в них зменшуються цілеспрямованість,
рішучість, енергійність, наполегливість, ви-тримка, стійкість волі,
самостійність, рівень же таких харак-теристик як мужність та
ініціативність залишається незмін-ним, а ретельність та
дисциплінованість зростають.
Експерти частково поділяють думку респондентів і вважають, що деякі
якості волі (рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність)
дійсно знижуються з часом перебування у ВК. Проте, на їх думку, такі
вольові характеристики особистості, як ціле-спрямованість, хоробрість не
знижуються, а енергійність, витримка, стійкість волі, ретельність,
мужність і дисциплінованість з часом зростають, хоча, за оцінками
експертів, розвиток цих параметрів є незначним.
* * *
Простежені при аналізі тенденції зростання рис енергійності, витримки,
стійкості волі, ретельності, мужності та дисциплі-нованості можуть, на
нашу думку, свідчити про те, що особистість засуджених з часом прагне
набути деяких корисних вольових якостей або виявляє тенденцію до цього.
Однак, приймаючи до уваги їх незначний прогрес, перспективи
соціально-бажаної реконструкції вольових рис криміногенної особистості у
сучасній пенітенціарній системі є доволі слабкими.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Беца О.В. Реалізація ідей соціальної реабілітації засуджених у
зарубіжній пенітенціарії // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. –
К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1997. – №1 (2) – С. 36 – 41.
2. Даньшин І., Лисоєд О. До питання про поняття злочинної діяльності //
Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 5. – С. 32-36.
3. Іванов В.М. Соціально-психологічні аспекти переходу від системи
виконання покарань до пенітенціарної системи // Проблеми пенітенціарної
теорії і практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. –1997. – №1
(2). – С.16 – 19.
4. Неправительственные организации и доклад Вульфа. Тюрьма и общество //
Материалы семинара для персонала учреждений по исполнению наказаний.
Славяногорск, 27-29 мая 1999 г. – Донецк: Донецкий Мемориал, Penal
Reform International. – 1999. – 22 с.
5. Новые подходы для нового века // Материалы международной конференции
по реформе исполнения наказаний. Лондон, 13 – 17 апреля 1999 г. –
Донецк. Penal Reform International, Донецкий Мемориал, 1999. – 79 с.
6. Пастушеня А.Н. Основные принципы и средства эффективного применения
прогрессивной системы исполнения наказаний. Реформирование
пенитенциарной системы // Материалы международной конференции. – Минск:
ООО ФилСерв плюс, 1998. – С. 86 – 93.
7. Радов Г.О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі
державного управління України // Проблеми пенітенціарної теорії і
практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1997. – №1 (2). –
С. 15 – 21.
8. Реформа систем виконання покарань // Матеріали міжнародної
конференції з реформи кримінальних покарань, Ройал Холлоуей Коледж,
Лондонський університет Егам, Саррей, Велика Британія, 13 -17 квітня
1999 р.).- Донецк: International Centre for Prison Studies, Penal Reform
International, Донецкий Мемориал, 1999. – 14 c.
9. Ткачевский Ю.М. Прогрессивная система исполнения уголовных наказаний.
– Москва: Зерцало, 1977. – 144 с.
10. Тюремная реформа: поиски и достижения. – Харків (Харківська
правозахистна група); Penal Reform International: Фоліо, 1999. – 120 с.
11. Фаренюк С.Я., Корчинський В.О. Організаційно-правові питання
реформування кримінально-виконавчої системи // Проблеми пенітенціарної
теорії і практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1998. –
№1(3). – С.14-18.
12. Филиппов В.В. Реформирование пенитенциарной системы // Материалы
международной конференции. – Минск: ООО ФилСерв плюс, 1998.- С. 45-48.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
