Реферат на тему:
Дослідження моральних якостей засуджених
Враховуючи результати викладеного вище дослідження, ми розуміємо, що
аналіз різноманітних психологічних особливостей поведінки респондентів
показує, як правило, лише певні кількісні характеристики їх психіки,
відносно слабко заторкуючи якісний стан особистості, знання параметрів
якого є надзвичайно важливим для суспільного інституту, який намагається
виправити людину.
Тому ми вважаємо особливо актуальним для реалій сучасної системи по
виконанню покарань дослідження моральнісної сфери засудженого. Це
пояснюється тим, що саме моральність є головною соціально актуальною
якістю будь-якої людини, яка сукупно зі станом інтелекту показує,
наскільки особа наближається до ознаки “особистість”.
Для того, щоб прослідкувати динаміку ознак моральності, нами було
досліджено дві групи респондентів, які за кількісними характеристиками
не відрізнялися від наведених у попередніх розділах роботи.
Вивчивши вітчизняний та зарубіжний досвід дослідження моральнісних
якостей особистості та проаналізувавши ряд методик [27], ми можемо
стверджувати, що вони не можуть бути використані в силу специфіки
контингенту наших респондентів. Так, досить очевидним є те, що для
засуджених, які перебувають в установах Державного департаменту України
з питань виконання покарань (далі ДУПВП) прямі запитання щодо оцінки
власних моральнісних якостей (доброти, вихованості, культурності,
ввічливості, ідеологічного розвитку, поваги до старших тощо) не будуть
адекватно сприйняті і відповіді на них будуть щонайменше нещирими та
тенденційними.
Разом з цим гуманітарна наука показує, що моральність якісно виявляється
у спрямованості особистості, яка віддзеркалюється у мотивації людини,
визначає комплекс першочергових життєвих потреб, його збалансованість.
Одним з найконструктивніших для діагностики якісних сторін особистості є
метод інтроспекції, який вирішено було застосовувати з врахуванням
специфічності контингенту. Як показала практика, найбільш продуктивним
шляхом самодіагностики рис моральності стало вживання не прямих питань
щодо оцінки моральних якостей, а опосередкованих.
Таким чином, за визначеними принципами була створена спеціальна анкета
для анонімного письмового опитування респондентів за багатьма позиціями.
До неї були включені як закриті, так і відкриті запитання, відповіді на
які прямо чи опосередковано віддзеркалили ставлення засуджених до
суспільної, зокрема християнської, моралі, спрямованість їх особистості,
систему першочергових життєвих потреб, наявність смислових утворень, у
яких проявляються мотиваційні позиції.
Під час інтерпретації результатів опитування з’ясувалося, що для
засуджених взагалі характерна низьке визнання авторитетності
загальносуспільної, у тому числі, християнської моралі. При цьому наочно
простежена негативна динаміка ставлення до моральнісних нормативів
поведінки.
Аналіз результатів анкетування показав, що лише 25,6% засуджених групи 1
та 15,6% групи 2 вважають ці норми обов’язковими для постійного
дотримання – тобто для новоприбулого спецконтингенту авторитетність
моралі на 10% вища ніж для засуджених, які перебувають в кінцевому
терміні відбування покарання (рис. 3.1).
Ставлення до моральнісних норм за типом ситуативного ігнорування
домінувало у респондентів як на початку, так і у кінці терміну
відбування покарання, залишаючись практично незмінним на рівні 62-63%.
Рисунок 3.1. Динаміка ставлення засуджених до моральнісних норм під час
перебування у карній установі
Крім того, у групі 2 на 3% збільшується число засуджених, які вважають
суспільні норми застарілими і необов’язковими для дотримання (позиція
“Дотримуватися не обов’язково”), а також на 19% зростає число
респондентів, які стверджують, що не знайомі з поняттям “мораль” і не
визнають його як таке.
У контексті поставленої задачі доволі інформативним виявилося
дослідження потребової сфери засуджених. Щодо респондентів групи 1, то
73,2% з них вказали першочерговими для себе фізіологічні, утилітарні
потреби та потреби безпеки, причому 43,3% опитаних найважливішим
вважають задоволення саме фізіологічних потреб. У 15,7% групи 1
відмічена збоченість потребової сфери – при опитуванні вони висловили
переконання, що у житті людини взагалі цілком достатньо задовольняти
лише фізіологічні потреби.
Якісна сторона потребової сфери у групі 2 подібна до наведеної.
Підвищення рейтингу “вищих” потреб практично не простежується. “Нижчим”
(фізіологічним, безпеки та матеріальним) надають перевагу 71,4%
респондентів, збочена сфера потреб має місце у 14,28% випадках.
Таким чином, стан потребової (а значить, і мотиваційної) сфери
засуджених як на початкових етапах, так і в кінці відбування покарання
вкрай незбалансований, потреби “вищого” рівня – самоактуалізації,
естетичні, пізнавальні, соціально-корисні, належності до людського
суспільства визначаються більшістю засуджених як другорядні та
незначущі, в цілому для них характерна гіпертрофія потреб так званого
“нижчого” рівня (рис. 3.2.).
Рис. 3.2. Порівняльний аналіз потребової сфери засуджених
t
ue
?
gdA i
gdA i
gdA i сфери є те, що для засуджених, які готуються до виходу на волю,
характерним є падіння інтересу до актуалізації власної особистості, до
естетичних та пізнавальних потреб. Натомість досить відчутно (на 7,4%)
актуалізуються потреби матеріального плану.
Дослідження також показало, що важливою особливістю, яка характеризує
моральнісну сферу засуджених, є наявність у їх свідомості ряду смислових
утворень (самовиправдовувальних мотивів), які певною мірою нівелюють
соціальні цінності та суб’єктивно “знімають” з засуджених
відповідальність за скоєні злочини. Найбільш поширеними з таких мотивів
виявилися: невірна спланованість власних дій (1), перебільшення та
спотворення винуватості жертви (2), підміна норм суспільної моралі
шляхом протиставлення їм норм асоціальних референтних груп (3),
“жорстокість” та “неправильність” чинного законодавства (4) та
несприятливі обставини (5) (рис.3.3.).
Рис. 3.3. Самовиправдовувальні мотиви засуджених
Важливо відмітити, що на початку відбування покарання певна частина
засуджених (11,4%) ще не сформувала самови-правдовувальних мотивів і
повністю визнає свою провину у скоєнні злочину, у кінці ж строку число
таких респондентів зменшується (до 1,8%). Більше того, якщо на початку
відбування покарання респонденти висувають лише одиничні
самовиправдовувальні мотиви, то у кінці строку у 20 % вибірки має місце
сформована комплексна самовиправдовувальна мотивація декількома мотивами
одночасно.
Віднайдені смислові утворення, за своєю суттю є компенсацією відчужених
соціальних цінностей – призводячи до їх псевдо-заміщення у свідомості
засуджених, самовиправдовувальні мотиви дозволяють респондентам
перебувати у певному комфортному душевному стані.
* * *
Загалом підсумовуючи викладене вище, ми на основі емпіричних досліджень
можемо стверджувати, що як психологічна, так і загальноморальнісна сфера
громадян, які перебувають сьогодні в УВП, цілком адекватна меті цього
суто правничого інституту, яка демонструється вже у самій його назві –
“Державний департамент України з питань виконання покарань”. Іншими
словами, спецконтингент досить слабко зазнає на собі пенітенціарний
виправний вплив. З цього випливає і специфіка особистісної сфери, яку
повинен враховувати пенітенціарний психолог.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Беца О.В. Реалізація ідей соціальної реабілітації засуджених у
зарубіжній пенітенціарії // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. –
К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1997. – №1 (2) – С. 36 – 41.
2. Даньшин І., Лисоєд О. До питання про поняття злочинної діяльності //
Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 5. – С. 32-36.
3. Іванов В.М. Соціально-психологічні аспекти переходу від системи
виконання покарань до пенітенціарної системи // Проблеми пенітенціарної
теорії і практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. –1997. – №1
(2). – С.16 – 19.
4. Неправительственные организации и доклад Вульфа. Тюрьма и общество //
Материалы семинара для персонала учреждений по исполнению наказаний.
Славяногорск, 27-29 мая 1999 г. – Донецк: Донецкий Мемориал, Penal
Reform International. – 1999. – 22 с.
5. Новые подходы для нового века // Материалы международной конференции
по реформе исполнения наказаний. Лондон, 13 – 17 апреля 1999 г. –
Донецк. Penal Reform International, Донецкий Мемориал, 1999. – 79 с.
6. Пастушеня А.Н. Основные принципы и средства эффективного применения
прогрессивной системы исполнения наказаний. Реформирование
пенитенциарной системы // Материалы международной конференции. – Минск:
ООО ФилСерв плюс, 1998. – С. 86 – 93.
7. Радов Г.О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі
державного управління України // Проблеми пенітенціарної теорії і
практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1997. – №1 (2). –
С. 15 – 21.
8. Реформа систем виконання покарань // Матеріали міжнародної
конференції з реформи кримінальних покарань, Ройал Холлоуей Коледж,
Лондонський університет Егам, Саррей, Велика Британія, 13 -17 квітня
1999 р.).- Донецк: International Centre for Prison Studies, Penal Reform
International, Донецкий Мемориал, 1999. – 14 c.
9. Ткачевский Ю.М. Прогрессивная система исполнения уголовных наказаний.
– Москва: Зерцало, 1977. – 144 с.
10. Тюремная реформа: поиски и достижения. – Харків (Харківська
правозахистна група); Penal Reform International: Фоліо, 1999. – 120 с.
11. Фаренюк С.Я., Корчинський В.О. Організаційно-правові питання
реформування кримінально-виконавчої системи // Проблеми пенітенціарної
теорії і практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1998. –
№1(3). – С.14-18.
12. Филиппов В.В. Реформирование пенитенциарной системы // Материалы
международной конференции. – Минск: ООО ФилСерв плюс, 1998.- С. 45-48.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
