UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПолітична діяльність митрополита Андрія Шептицького (реферат)
Автор
РозділРелігія, релігієзнавство, реферат
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось7719
Скачало651
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

. 7-8 травня 1919 р. у Станіславі відбувся

з’їзд релігійних діячів, який за дорученням митрополита скликав єпископ

Григорій Хомишин. Участники засідання з’їзду (в ньому брало участь понад

200 священиків) закликали духовенство і вірних самовіддано працювати й

захищати незалежність ЗУНР [10, с. 67]. Проте з весни 1919 р. Українська

греко-католицька церква стриманіше ставилась до державотворчої

діяльності уряду Західно-Української Народної Республіки. Це було

викликано законом ЗУНР від 14 квітня 1919 р. про земельну реформу, що

передбачав націоналізацію церковних земель - основу матеріального

існування церкви.

 

Паризька мирна конференція 25 червня 1919 р. визнала право Польщі на

окупацію Східної Галичини. Весною 1921 р. митрополит Андрей виїхав за

кордон, де зустрічався з президентом Франції Мільєраном, маршалом Фошем,

гаряче відстоюючи право українців на власну державу. З цією метою він

відвідує Рим і говорить з Папою [11, с. 13]. Проте за умовами Ризького

договору 18 березня 1921р. Східна Галичина відходила до Польщі. А 15

березня 1923 р. Рада послів антанти, ігноруючи інтереси українців,

прийняла рішення про передачу території Східної Галичини Польщі за умови

надання їй територіальної автономії.

 

Андрей Шептицький не визнав умов Ризького договору, про що писала газета

“Час” від 12 червня 1921 року: “Митрополит Шептицький не визнає Ризького

договору та вважає Галичину тереном, де Польща є не менше ніж окупантом.

В цім випадку польському урядові вільно буде домагатися в Римі, щоб його

місце у Львові зайняла людина, яка визнає існуючий тепер державний

порядок” [2, с. 36]. Польський уряд вирішив усунути небажаного владику.

26 вересня 1923 р. за виступи в обороні самостійності України та

антипольські настрої митропролита було заарештовано і депортовано до

Познані [12, с. 10]. Українська громадськість відповіла на арешт Андрея

Шептицького відкритим протестом. Рим також негативно поставився до цього

акту польської влади. Тому уряд Сікорського змушений був відпустити

владику [13, с. 3].

 

ј

 

Pереслідування зазнавали православні українці. Вони були об’єктом

окатоличення, а потім і ополячення. Позиції Української

греко-католицької церкви були дещо міцнішими. Права греко-католиків

захищались конкордатом між Ватиканом і польським урядом, який було

укладено у 1925 р. Проте ця умова не захищала від переслідувань

священнослужителів і віруючих. Підставою для репресій могло бути

спілкування українською мовою, відмова від використання в полонізованій

формі прізвищ своїх парафіян-українців. За вживання етноніма

“українець”, політоніма “Україна” митрополиту робили зауваження. Про це

свідчить лист від 11 квітня 1933 р., надісланий, як зазначено на

конверті, “рутенському митрополитові у Львові монсіньору Андрею

Шептицькому” Священною Когнгрегацією Східних Церков у Римі. Апостольська

столиця пропонувала митрополиту уникати вживання в документах таких

небажаних словосполучень, як “його український народ”, “більша частина

цього народу”, “Україна” [11, с. 14]. Проте, як бачимо з більш пізніх

-----> Page:

[0] [1] 2 [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ