.

Українські соціологічні пошуки у еміґрації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
603 6550
Скачать документ

Українські соціологічні пошуки у еміґрації

План

1. Загальний стан української соціології у еміґрації.

2. Наукова діяльність видатних українських соціологів за кордоном.

1. Як зазначено у попередніх темах, на початку ХХ сторіччя у країнах
західної Європи і США авторитет вітчизняних науковців був досить високим
– зокрема завдяки працям М.Грушевського, М.Ковалевського та інших
соціологів. Більше того, поза межами України (Російської імперії, СРСР)
було створено ряд потужних соціологічних інститутів і наукових об’єднань
академічного типу – Український соціологічний інститут (Відень),
Українське соціологічне товариство і Український інститут
громадознавства (Прага), НТШ (глобально об’єднує українських науковців,
має численні осередки в Україні і за кордоном), Українська господарська
академія (Подєбради) та ін. Стратегічною метою таких установ було
служіння українському відродженню, підтримка і розвиток української
культури, науки, освіти і просвітянських традицій.

Вітчизняні науковці, які не змогли змиритися з ідеологічними і
політичними утисками на батьківщині, вимушені були продовжувати наукову
діяльність під патронатом цих організацій у еміґрації. Така діяльність,
яка була плідною і втілилася у ряді наукових праць: М.Драгоманова
“Вибрані твори”, В.Коваля “Соціально-економічна природа
сільськогосподарської кооперації”, С.Бородаєвського “Історія
кооперації”, В.Петріва “Військо і суспільство”, В.Мандрики “Соціологія
освіти в Америці”, М.Шаповала “Соціологія українського відродження”,
“Загальна соціологія”, “Соціографія України”, “Соціологія України”, у
публікаціях соціологічного часопису “Суспільство” та інших.

На тлі такої великої маси фахових досліджень на особливу увагу
заслуговують соціологічні праці В.Старосольського, М.Шаповала,
О.Бочковського, а також В.Липинського. Розглянемо їх детальніше.

2. Український письменник, соціолог і політичний діяч Микита Юхимович
Шаповал (1882 – 1932 рр.) головну увагу у соціологічних працях приділяв
проблемі суспільства, а також питанням руху української нації. Щодо
поглядів на суспільство, то М.Шаповал дефінував його як гуртування
людей, які живуть у взаємному зв’язку – коли поведінка однієї людини чи
кількох осіб детермінує поведінку інших. Вчений також здійснив плідну
спробу класифікувати суспільні групи, виділивши такі їх види:

організовані (всередині них є взаємини керівництва і підлеглості);

неорганізовані (відсутня стала організація);

елементарні або прості (в них індивіди поєднані за однією ознакою);

кумулятивні (індивіди поєднані за кількома ознаками).

Видатний український соціолог розробляв також положення про національне
суспільство, яке є мікрокосмом світового суспільства і у стислій формі
виконує його функції у економічній, культурній, політичній сферах. Такі
позиції М.Шаповал екстраполював, перш за все, на українську націю,
вказуючи, що суспільство в Україні стане зрілим лише тоді, коли на
теренах нашої держави ці сфери будуть встаткованими, а громадяни
самостійно підтримуватимуть їх на рівні сталого розвитку.

Таким чином вчений вважав соціологію “правдивою наукою про суспільство”,
інтелектуальним інструментом становлення української державності.

Базові праці М.Шаповала: “Українська соціологія” (1927 рік), “Соціологія
українського відродження” (1927 рік), “Загальна соціологія” (1929 рік),
“Соціологія України” (1933 рік). Частина праць є, власне, ґрунтовними
підручниками з соціологічної науки. Логіка її викладання була у
М.Шаповала такою:

відомості про людину і про форми суспільної організації;

чинники суспільного руху;

суспільний процес, під яким сукупно розумілися культурний, господарський
і політичний;

витвори суспільного життя – корисні (мову, письменство, науку,
мистецтво, право та ін.) і некорисні (злидні, самогубство, гніт, зиск та
ін.);

розвиток суспільства від початкових до сучасних форм.

Слід відзначити, що український соціолог доволі оригінально відносив у
розряд соціальних такі чинники, як космічні – фізичні, хімічні,
геокліматичні (світло і темряву, тепло і холод, вплив Сонця і Місяця,
родючість землі та багато іншого). Вони разом з біологічними, психічними
та соціальними, на думку М.Шаповала, утворюють складну систему, яка
впливає на поведінку людини. М.Шаповал наголошував, що врахування
комплексності і системності впливу цих факторів допоможе усвідомити
складну детермінацію суспільної поведінки індивідів і соціальних груп.
Перебуваючи певною мірою під впливом психологічних та психофізіологічних
концепцій – біхевіоризму і вчення про рефлекси, він вважав, що
комплексний вплив названих чинників спричиняє складні рефлективні
реакції людини і людських скупчень (груп). Обґрунтування цих думок
українського соціолога зокрема міститься у фундаментальній праці
“Загальна соціологія”.

Крім цього, М.Шаповал, будучи впливовим вченим, визнаним європейськими
науковими і політичними колами, надавав активну інформаційну, моральну,
а, почасти, і матеріальну підтримку радянським вченим, які прагнули до
еміґрації з СРСР. Така допомога була ним надана у тому числі Питириму
Сорокіну, який згодом особисто познайомився і висловив подяку
М.Шаповалу.

` b p r x

a

ae

`¤?¬?

L

`

f

°

?

&

&

@?thyCJ-aJ-Dатрибував свідомістю (базова характеристика), власним
життям, волею, а також долею. На думку соціолога, джерело націотворення
полягає у прагненні суспільної спільноти до політичної самостійності,
самоврядування.

Щодо соціологічно-правничих поглядів, то у них простежується певна
кореляція з деякими думками Р.Мертона, Е.Дюркгейма. Так,
В.Старосольський зазначав, що соціологія, зокрема, покликана визначати і
аналізувати причини поведінки людей, яка суперечить правовим нормам
(девіантної). Він також аналізував дію правових норм на громадян,
називав державу одним з різновидів соціальних зв’язків, сутність якого
полягає у силі правових норм. Загалом вчений зазначав, що існує значна
розбіжність між догматичним і соціологічним розумінням правового
регулювання.

Вплив провідних світових соціологічних поглядів того часу простежується
і у працях іншого відомого українського соціолога, публіциста,
політичного діяча Бочковського Ольгреда Іпполіта (1884 – 1939 рр.).
Соціологію він розглядав як науку про суспільство, головним предметом
якої (подібно до В.Старосольського) є народ і нація. Професор
Бочковський вважав, що соціологія повинна залишити позаду “пережитки”
позитивізму і не ототожнювати закони природи і суспільства. Досліджуючи
соціум, він наголошував, що головними процесами у його розвиткові є
суспільна інтеґрація і диференціація.

Найбільшу цікавість вітчизняного науковця викликав народотворчий процес,
у якому він виділяв два етапи:

етногенеза – охоплює термін від становлення народу. Головною передумовою
цього процесу є господарський зв’язок окремих верств суспільства. Одним
з результатів цього етапу є утворення з “етнографічної сировини” народу
для наступних перетворень його у націю;

націогенеза – наступний етап націотворення, може ініціюватися певними
потрясіннями, кризами. Впродовж певного періоду народ перетворюється на
окрему суспільно-культурну особистість (націю), індивідуальність, яка
має, зокрема, національну свідомість.

Саме О.Бочковський у своїх працях “Народження нації” (1939 рік),
“Націологія і націографія як спеціальна соціологічна дисципліна для
наукового розгляду нації” (1927 рік) розробив концепцію виокремлення
системи нових соціологічних дисциплін, обґрунтувавши їх актуальність.

Вельми цікавою для нашого дослідження є персоналія українського
історика, соціолога і публіциста В’ячеслава Казимировича Липинського
(1882 – 1931 рр.). Зазначимо, що він був також відомим політиком свого
часу – засновником партії “Український союз хліборобів-державників”,
послом УНР у Відні.

На формування його наукового світогляду вплинули теорії еліти,
соціального конфлікту, раціоналістичні тенденції науки Західної Європи.
Науковий твір: “Листи до братів-хліборобів” (1926 рік).

Головною концепцією В.Липинського як соціолога є його теорія організації
національних еліт та їх кругообігу. Якщо детальніше, то вчений вважав,
що кожна нація є творінням особливої групи людей, які здобули владу у
своєму суспільстві. Прямо не вживаючи для їх визначення термін “еліта”,
вітчизняний соціолог оперував поняттями “національна аристократія”,
“провідна (або правляча) верства”. У свою чергу, шляхами до формування
такої суспільної групи, на думку В.Липинського, є: класократія,
охлократія і демократія.

Опікуючись питаннями соціальної структури, вчений дискутував з
концепціями соціальної рівності, обстоюючи ідею суспільної ієрархії.
Соціолог виділяв такі класи: промисловий, хліборобський, фінансовий,
купецький та інтеліґенцію. При цьому у кожному з класів він виокремлював
організаторів – “панів” і сукупність організованих – “народ”. Атрибутами
перших були більша активність і більша індивідуальна сила
(організаційна, політична), а для других – сила більшості і сила числа.

Головною політичною метою В.Липинського було створення української
незалежної держави. Певною мірою, у своїх намаганнях він був більш
радикально налаштований – коли велика кількість українських науковців у
екзилі атрибували націю фольклором, мовою, культурою, звичаями, вчений
говорив про нагальність створення державотворчої національної еліти,
українського монархізму.

З часом активність українських соціологічних (і наукових взагалі)
пошуків у еміґрації зменшилася. Причинами цього є, імовірно, культурна
асиміляція, Друга Світова війна та інші чинники. Проте можна говорити
саме про зменшення, а не про зникнення українознавчих досліджень –
українські наукові установи поза межами України і сьогодні існують у
країнах Північної і Південної Америки, Австралії, Європи, Азії (у
Росії), охоплюючи широкий спектр діяльності – наукової, просвітницької,
культурної, правничої, політичної, адміністративної (у межах країн
мешкання).

Література

Мусієздов О. О. Історія української соціології: Навчально-методичний
посібник. – Харків: Харківський національний університет імені В. Н.
Каразіна, 2004. – 117 с.

Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів:
Новий світ. – 2000. – С. 115 – 129.

Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К.:
Наукова думка, 1995.

М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов. Соціологічна думка України:
– К.: Заповіт, 1996. – 446 с.

Бібліографія записок наукового товариства імені Шевченка. Томи I – CCXL
(1892 – 2000). – Львів: НТШ, 2003. – 739 с.

В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. Соціологія: терміни, поняття,
персоналії. Навчальний словник-довідник. – К.: Каравела, Львів: Новий
Світ – 2000, 2002. – 480 с.

Енциклопедія українознавства (репринтне відтворення видання 1955-1984
рр.). – Львів: НТШ, 2000.

М.Шаповал. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної
культури, 1996. – 368 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020