РЕФЕРАТ
на тему:
«Черняхівська культура»
?? Черняхівська культура
?? острів Ґотланд
?? землі Геталанда
?? Римська імперія
?? Вельбарська культура (III століття)
?? водні простори
Черняхівська культура — археологічна культура у 100—500 роках залізної
доби.
Поширена на території лісостепового Подніпров’я між Дінцем і Дністром та
Прутом і вздовж Буга, а також на південному сході Польщі, Чехії,
Словаччини, Угорщини, Румунії,Болгарії.
Відкрита у 1900—1901 Вікентієм Хвойкою біля с. Черняхова на Київщині.
Пам’ятки черняхівської культури — безкурганні могильники (поля поховань)
та поселення. Осілі хліборобськоскотарські племена черняхівської
культури жили у великих неукріплених поселеннях.
Населення займалося також різними ремеслами, було розвинене
бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд
вироблявся переважно на гончарському колі. Була розвинена торгівля з
римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки, глиняний
посуд; у торговельних операціях вживалися римські монети.
Більшість дослідників вважає, що черняхівська культура створена
племенами різного етнічного походження (даки, сармати, германці, скіфи,
анти або венеди), про яких згадують стародавні автори на території
поширення цієї культури. Черняхівська культура була знищена
найправдоподібніше навалоюгунів в кін. IV ст. по Хр.
Найвідоміші пам’ятки черняхівської культури на території України:
Черняхівський та Ромашківський могильники, Жуківецьке іЯгнятинське
поселення.
Черняхівська культура — одне з найяскравіших
культурно-історичних-утворень першої половини І тис. н. е. на південному
сході Європи. В період свого розквіту, який припадає на III — IV ст.,
вона обіймала більшу частину сучасних українських і молдовських земель
та суміжні з ними райони Польщі, Румунії, Росії. За підрахунками Є.
Махно, лише в Україні відкрито близько З тис. поселень і могильників
цієї культури, де виявлено сотні жител, тисячі поховань, здійснених за
обрядом трупоспалення або трупопокладення.
Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис,
властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої булиземлеробство
та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм
кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих
схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників. Утім
існували й місцеві особливості — в поховальному обряді, кераміці,
житлобудівництві, що дало підстави виділити три локальні групи
черняхівських пам’яток, пов’язані з певними регіонами: Північно-Західним
Причорномор’ям, межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю, лісостеповою зоною
України (В. Баран).
Відмінності матеріальної та духовної культури пояснюються неоднорідністю
етнічного складу черняхівської людності, куди входили іраномовні скіфи
та сармати, які переважали в Північному Причорномор’ї; фракійці — гети й
даки, що мешкали в межиріччі Дунаю та Дністра, де відчувався також
сарматський вплив; східнослов’янські антські племена, пов’язані з
лісостеповою зоною України; готи — східногерманське плем’я, сліди
перебування котрого виявлено в Західній Волині, верхів’ях Південного
Бугу, а також в окремих регіонах Північного Причорномор’я.
Уперше антропологічний матеріал із поховань черняхівської культури
отримав у 1899 р. відомий київський археолог В. Хвойка під час розкопок
могильника біля с. Черняхів на Київщині. Згодом кісткові рештки
черняхівців були віднайдені також в інших некрополяхУкраїни, Молдови та
Польщі.
Аналіз краніологічних матеріалів показав, що носіям цієї культури
загалом були притаманні європеоїдні риси: висока, видовженої форми
черепна кришка, помірно розвинутий рельєф, нешироке обличчя, середній за
шириною, чітко окреслений ніс (Т. Кондукторова). Однак серед них
вирізняється кілька морфологічних варіантів, «прив’язаних» до певних
територій: правобережний наддніпрянський, лівобережний наддніпрянський,
середньонаддніпрянський та ін. Це переконливо свідчить на користь тези
про поліетнічний характер черняхівської культури, яку обстоюють
вітчизняні вчені.
Спробуємо на підставі групових морфологічних характеристик з’ясувати
роль окремих етнічних компонентів, з яких склався строкатий конгломерат
черняхівської людності. Почнемо з готів, стосовно котрих в
історично-археологічній літературі віддавна точаться гострі суперечки.
За фольклорною традицією, готи — це вихідці з о. Ґотланд у Балтійському
морі. Наприкінці І тис. до н. е. вони з якихось причин залишили свою
батьківщину й переселилися до Південної Балтії.
|
????????:
?Т?Й?|
~
???????¤??????:?влено, що готи певний час очолювали великі
військово-політичні союзи, які об’єднували скіфів, сарматів, дакогетів і
слов’ян. Ця обставина дала підстави деяким німецьким, польським і
російським дослідникам вважати готів чи не єдиним творцем черняхівських
старожитностей.
Предмети з Будештського некрополя Криулянського району Молдавії,
Черняхівська культура, III—IV вв. н. э.
Аналіз антропологічних даних показує, що давнім германцям, а отже й
готам, були притаманні риси, характерні для представників північної
гілки європейської раси: масивний череп, який характеризується великим
поздовжнім та поперечним діаметром, середня ширина лиця, низькі орбіти,
відносно вузький ніс. Жодна краніологічна серія з черняхівських
некрополів України та Молдови (а їх понад 20) не має такого поєднання
ознак. Готську домішку можна простежити хіба що на деяких черепах із
могильників, розташованих поблизу сіл Косанове (Побужжя) та Гаврилівка
(Нижня Наддніпрянщина). Відтак можна погодитися з тими дослідниками (Т.
Кондукторова, М. Великанова, Т. Алексєєва), котрі вважають, що готи не
відіграли істотної ролі у формуванні морфологічних рис черняхівської
людності. Зазначимо також, що наприкінці IV ст. частина готів під тиском
гунів була змушена залишити терени Східної Європи, решта ж розчинилася
серед місцевого різноплемінного люду, не залишивши помітного сліду в
його матеріальній та духовній культурі.
Найдовше готи затрималися в Криму. Востаннє про кримських готів —
мешканців печерних міст Мангуп-Кале, Ескі-Кермен та інших — згадано в
писемних джерелах другої половини XVI ст.
Що ж до питання про внесок східнослов’янських племен у морфологічний тип
черняхівської людності, то вирішити його непросто за браком джерел:
носії «прасхіднослов’янських» культур — зарубинецької,
волинсько-подільської та київської — застосовували обряд трупоспалення,
який побутував в українських землях аж до запровадження християнства
(988). Відтак доводиться вдаватися до порівняльного аналізу
краніологічних матеріалів черняхівських та давньоруських часів.
Хронологічний розрив між ними становить шість століть. Але це не так
багато, враховуючи спадковий характер расово-діагностичних ознак.
Дослідження показали: збірна краніологічна серія черняхівської культури
Середньої Наддніпрянщини має аналоги серед черепів із курганів та
ґрунтових могильників цього регіону, залишених нащадками літописних
полян (Т. Алексєєва). З іншого боку, її ознаки притаманні також
краніологічним матеріалам пізньоскіфського часу. Це означає, що,
по-перше, в Середній Наддніпрянщині простежується дуже глибока лінія
морфологічного розвитку: племена скіфського часу — черняхівці —
літописні поляни; по-друге, східнослов’янські племена істотно вплинули
на формування морфологічних рис носіїв черняхівської культури.
Скіфський морфологічний компонент переважає також в інших краніологічних
серіях з черняхівських некрополів України. Що ж до
Прутсько-Дністровського межиріччя, то тут його вплив менш відчутний:
місцеві племена визначалися загальною грацильністю, дуже малими
розмірами черепа, вузьким, невисоким обличчям. За висновками М.
Великанової, ці риси сформувалися на основі фракійського субстрату. Крім
того, в цьому регіоні зафіксована присутність сарматських племен. Так, у
могильнику біля с. Данешти (Молдова) виявлено штучно деформовані черепи.
Окремі властиві сарматам брахікранні черепи походять також із
черняхівських некрополів України: біля с. Косанове в Побужжі, с.Журівка
Ольшанська в Середній Наддніпрянщині, с. Боромля на Лівобережжі тощо.
Цікаво, що в Косанівському могильнику всі вони належали жінкам, чоловічі
ж мали північноєвропеоїдні (готські) риси. На деяких наддніпрянських
пам’ятках іноді трапляються й черепи зі слідами штучної деформації.
Однак ці знахідки мають поодинокий характер і не дають підстав для
тверджень про істотний внесок сарматів у фізичний тип творців
черняхівської культури.
Література
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%8F%D1%85%D1%96
%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%8
0%D0%B0” http://uk.wikipedia.org/wiki/Черняхівська_культура
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій.
— К.: Либідь, 1997.
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир
Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя,1954—1989.(укр.)
Баран В.Д., Баран Я.В. Черняхівська культура Баран В.Д., Баран Я.В.
Історичні витоки українського народу. –Київ, 2005. –208 с.
Магомедов Борис. Готи і гепіди в культурах римського часу Українська
наука: минуле, сучасне майбутнє. Археологія Тернопільщини. –Тернопіль,
2003. –С. 155-161.
Сергій Сегеда. Антропологічні особливості давнього населення території
України. – ‘Izbornik.org.ua’
В орбіті найдавніших цивілізацій. – ‘Who-is-Who.com.ua’
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
