Реферат
на тему:
Релігієзнавство як галузь знань і навчальна дисципліна.
План
1. Сутність релігієзнавства і його походження
2. Релігієзнавство як галузь філософського знання.
3. Предмет, категорії й аспекти релігієзнавства.
4. Релігія і вільнодумство як світогляди.
5. Методологія релігієзнавства.
6. Мета і завдання курсу «Релігієзнавство».
1. Сутність релігієзнавства і його походження
Культура України зазнала істотних втрат від того, що десятиліттями цілий
її пласт викреслювався з духовного життя суспільства. Ігнорувалися
релігія, релігійна філософія, духовна музика, архітектура та мистецтво.
Тому нині така підвищена увага людей до релігійної культури, становлення
нормальних цивілізованих відносин між державою та церквою, релігійними
організаціями й громадами, справжньої реалізації свободи совісті, коли
людина може відверто висловити свої переконання, вільно виявити симпатії
тим чи іншим ідеалам. Це процеси позитивні, і вони, безумовно,
благотворно впливають на розвиток духовного життя суспільства. Окрім
конструктивних тенденцій тут нерідко проявляються й деструктивні,
зокрема: відроджується міф про вроджену релігійність українців, про те,
що без релігії неможливо вивести суспільство з кризового стану;
посилилися міжконфесійні конфлікти; зростає вплив нетрадиційних для
України релігій; активізувалася діяльність різних закордонних релігійних
місій, які часто-густо релігійною оболонкою прикривають недружелюбні
цілі щодо України. Сучасній людині, особливо молоді, важко розібратися в
сьогоднішній релігійній ситуації без ґрунтовного знання сутності
релігії, її ролі в духовному і соціальному житті суспільства. Все це
висуває проблему поширення релігієзнавчої освіти й пропаганди серед
населення, зокрема серед молоді.
У суспільній свідомості назріла потреба у вивченні релігієзнавства у
середній загальноосвітній і вищій школах, яка подекуди стала
задовольнятися стихійно, без належного розуміння сутності цієї
дисципліни. Важливо передусім з’ясувати питання, що таке
релігієзнавство, яка його структура та історія? В енциклопедичних
словниках визначення поняття «релігієзнавство» не з’ясовується. Лише в
атеїстичних словниках релігієзнавство розглядалося в контексті наукового
атеїзму як його складова частина і яка не є окремою галуззю знань про
релігію. У філософській та історичній літературі, особливо в зарубіжній,
сформульовано інший підхід до розуміння релігієзнавства. Релігієзнавство
розглядається як галузь наукових знань про релігію, її походження,
закономірності розвитку і функціонування у різні історичні епохи, роль і
значення релігії в суспільстві.
Релігієзнавство як наукова галузь знань про релігію виникло в XIX ст. З
давніх-давен вчені намагалися науково осмислити релігію, проаналізувати
її сутність, дати цілісне уявлення, незалежно від віросповідання. Це
робилося у Стародавніх Китаї, Індії, Греції та інших країнах. Відомо, що
давньогрецький філософ Платон взяв собі за мету подати «чисте» розуміння
релігії, яке гідне було б вшанування. Він висміював грубі й примітивні
вірування своїх сучасників. Давні філософи Демокріт, Епікур, Лукрецій
Кар вважали релігію формою хибних знань, заперечували втручання богів у
світові події та розвиток природи. Сицилійський мислитель Евгемер
висунув теорію походження релігії як обоження душ великих людей
минулого, передусім царів і героїв, які після смерті ставали богами. Про
сутність релігії писали французькі матеріалісти XVIII ст., німецькі
філософи Ф. Шлейєрмахер, Г. Гегель, Л. А. Фейербах, українські мислителі
Г. С Сковорода, П. С Могила та ін. Ними були висловлені цікаві та плідні
думки, проте усе це були пристрасні дослідження досить однобокого
характеру.
Англійський історик-етнограф Е. Тайлор (1832—1917) — основоположник
релігієзнавства як окремої галузі наукових знань. Він досліджував
історію культури і написав понад 250 праць, серед яких фундаментального
значення набули «Первісна культура» й «Антропологія». Е. Тайлор висунув
та обгрунтував анімістичну теорію походження релігії, розкрив її
сутність, проаналізував соціальні функції і напрям розвитку релігії,
започаткував
культурологічний підхід до її аналізу. Істотний вклад у розвиток
релігієзнавства зробили Г. Спенсер (1820—1903), Дж. Леббок (1834—1913),
Дж. Фрейзер (1854—1941) та інші дослідники. Марксизм, спираючись на
наукові здобутки та діалектичний метод, створив свою систему
релігієзнавства, зробив істотний внесок у розвиток гносеологічного і
соціологічного аналізу релігії, намагався поєднати наукове вивчення
релігії з атеїстичним підходом, адже це давало змогу дискредитувати
релігію з метою визначення шляхів її подолання. Такий підхід гальмував
розвиток релігієзнавства як галузі наукових знань.
У сучасних умовах релігієзнавство стало фундаментальною галуззю наукових
знань, в якій сформувалися внутрішні частини і структурні підсистеми:
філософія і феноменологія релігії, історія і географія релігій,
психологія і соціологія релігії. Воно складається переважно з двох
частин: теоретичної та історичної.
Теоретична частина охоплює філософію релігії, її соціологію, психологію,
феноменологію, біблієзнавство, загальне і порівняльне релігієзнавство;
вивчає загальні закономірності релігії, виділяючи в ній найбільш істотне
і необхідне.
Історична частина містить історію релігії як соціального феномена, її
географію та етнологію, історію окремих релігій в усіх їх різновидах;
виявляє особливості та функції релігій тієї чи іншої епохи в їх
хронологічній послідовності.
Деякі вчені до релігієзнавства відносять науковий атеїзм в усіх формах
його прояву, зокрема марксистський, екзистенціалістський і
позитивістський, природничо-науковий та етичний атеїзм, а також теорію
релігійного й атеїстичного виховання. Сформувалася цілісна система
наукових знань про релігію, філософські та культурологічні концепції
релігії.
2. Релігієзнавство як галузь філософського знання.
Релігієзнавство — комплексна, самостійна галузь знань про релігію,
структура якої охоплює філософію, історію, соціологію, психологію, що за
допомогою певних методів досліджень вивчають релігію як
соціально-історичне явище, пізнають закономірності її походження і
розвитку, розкривають особливості відображення релігії в суспільній та
індивідуальній свідомості. На цій основі виділяють теоретичний та
історичний напрями релігієзнавства.
Релігієзнавство вивчає релігію як соціальне явище, причини її
походження, процес відображення релігії у людській свідомості, її місце
та роль в структурі культури народу. Ці аспекти вивчаються у тісному
зв’язку з аналізом соціального і природного середовищ, що впливає на
процес формування релігійних вірувань.
Складовою частиною релігієзнавства є вільнодумство.
Вільнодумство розкриває сутність різних уявлень, теорій і концепцій
релігії, які склалися історично, з’ясовує зміст їх, причини походження
та закономірності розвитку, вплив на суспільне життя і людську
свідомість у різні історичні епохи, вивчає форми прояву вільнодумства у
різноманітних сферах культури, зокрема в науці, моралі, мистецтві,
політиці, філософії, теології, на рівні суспільної та буденної
свідомості.
Вільнодумство різниться за формами прояву і відтінками змісту. Вихідним
його принципом є визнання права розуму (мислення) на критичний аналіз
релігії та вільне на основі наукового підходу дослідження (пізнання)
навколишнього світу.
Вільнодумство тісно пов’язане з теоретичним й історичним аспектами
дослідження релігії. Вони становлять цілісну систему наукового
дослідження релігії.
Іноді релігієзнавство і теологія ототожнюються, оскільки мають деякі
спільні риси, що досліджують одне й те саме явище — релігію та її
церковні інституції. Проте ця подібність формальна. Між релігієзнавством
і теологією є істотні відмінності.
Релігієзнавство вивчає релігію як складову частину духовного життя
суспільства, розкриває механізм її зв’язків з економічними, політичними
і соціальними структурами суспільства, з’ясовує особливості впливу
релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи.
Суспільно-історична природа релігії, еволюція різних релігійних вірувань
досліджуються у контексті певних соціальних умов, які змінюються й
обумовлюють модернізм релігії. Головним при цьому є філософський зміст
дослідження, що акцентує увагу на філософсько-світоглядних аспектах
розуміння природи, суспільства і людини. При дослідженні цих проблем
релігієзнавство спирається на досягнення філософської думки, на історію
і здобутки природничих і суспільних наук, особливо на досягнення
науково-технічного прогресу, на здобутки у науковому досягненні феномена
релігії.
Основою вирішення релігієзнавчих світоглядних проблем є успіхи, здобуті
в суспільствознавстві, історії, педагогіці, психології, медицині, хімії,
фізиці, кібернетиці, біології, космології, екології та в інших науках.
Отже, релігієзнавство вивчає релігію як об’єктивно існуючий феномен, що
займає відповідне місце в духовному житті суспільства.
Теологія (від грец. «теос» — Бог і «логос» — вчення) — це
систематизований виклад віровчення, що обґрунтовує як незаперечну його
істинність і доконечну потребу для людини.
Теологія намагається ОСМИСЛИТИ релігію «зсередини» на основі
відповідного релігійного досвіду. Релігія трактується переважно як
зв’язок людини з Богом, Абсолютом або з якоюсь надприродною силою чи
трансценденцією тощо. Вона виступає системою релігійно-догматичних
доказів буття Бога й обгрунтування надприродного характеру релігійних
цінностей.
Теологія має, зазвичай, конфесійне апологетичне спрямування, захищає
віровчення і культ певної конфесії від інших релігійних впливів, впливу
на релігію наукового світогляду. Значне місце в теології посідають
соціально-економічні та політичні доктрини, за допомогою яких богослови
формують суспільну позицію церкви і пристосовують релігійну ідеологію до
конкретно-історичних умов.
Суспільство та його історія в теологічній інтерпретації виступають лише
як результат «еманації» (прояву) сутності й волі Бога, реалізації його
планів і творчої потенції. Теологічна думка ставить історію та
прогресивний розвиток суспільства у пряму залежність від Божественного
Розуму і кінцевого втілення у життя релігійних принципів, що викладені в
канонічних книгах і церковних документах. Тому релігієзнавство й
теологія є різними системами духовних і культурних цінностей, і немає
ніяких підстав їх ототожнювати.
Актуальним є питання взаємозв’язку релігієзнавства з атеїзмом.
Вільнодумство має різноманітні форми вияву, починаючи із скептичного
ставлення до релігії і закінчуючи повним її запереченням, тобто
атеїзмом.
Атеїзм — складова частина вільнодумства. Етимологічно слово «атеїзм»
походить від грецького «теос» (Бог) і заперечувальної частки «а» (без,
ні, проти), означає умовно «безбожність», «заперечення Бога». Насправді
зміст атеїзму значно ширший — це світогляд, система поглядів, яка
заперечує будь-які релігійні уявлення, релігію як таку в усіх її формах
і виявах: первісні культи, традиційні церковні вчення, модернізовані
богословські системи. Власне атеїзм — це антипод релігійного світогляду;
висхідною, всезагальною, специфічною ознакою і принципом атеїзму є
заперечення реальності надприродного світу: богів, диявола, духів, чудес
тощо.
За часів панування в Україні тоталітарного режиму атеїстичні ідеї та
норми оцінки релігії пов’язувалися з антицерковною політикою,
активізацією антирелігійної пропаганди. Конституційний принцип свободи
совісті лише декларувався, а права віруючих на практиці порушувалися. Це
породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, створювало
напруження між віруючими і невіруючими, спотворювало політику держави
щодо релігії та церкви. Релігієзнавство раніше розглядалося як складова
частина атеїзму, розвивалося в лоні марксистсько-ленінської філософії й
атеїстичних знань. Сьогодні релігієзнавство спирається на широку
філософську, науково-природничу і соціальну базу, є самостійною
теоретичною дисципліною, яка за своїми принципами та методами
дослідження релігії істотно відрізняється від політизованого атеїзму.
Оскільки атеїзм протистоїть релігійному світоглядові, він сам не може не
бути світоглядом: світоглядові може протистояти лише світогляд. Він
заперечує істинність релігійного світогляду і пропонує нам дивитися на
світ і своє місце у світі без припущення існування Бога. Атеїзм склався
у лоні діалектичного матеріалізму і виокремився в самостійний напрям
філософських знань. Чим зумовлене це вирізнення? Діалектичний
матеріалізм, як відомо, грунтується на принципі саморуху, саморозвитку
матерії. Цим він протистоїть усім різновидам ідеалізму, в тому числі
релігії.
Істина відповіді буде досягнута лише з урахуванням суттєвого моменту:
релігія не зводиться до ідеалізму, не тотожна йому. Вона — особливий
соціальний феномен. Протистояння філософського матеріалізму та ідеалізму
відбувається у межах однієї і тієї самої форми суспільної свідомості —
філософії. Релігія ж — якісно своєрідна форма суспільної свідомості.
Саме тому у вищій формі матеріалізму — діалектичному матеріалізмі — його
сторона, орієнтована проти релігії, виокремлюється переважно в
самостійну галузь. Це визначає своєрідність основних проблем атеїзму,
його предмета, внутрішньої структури та специфіки як галузі знань про
релігію.
Теоретичні проблеми релігієзнавства як світогляду можуть розвиватися
лише у межах філософії або у контексті різних філософських шкіл.
Релігієзнавство склалось в окрему, відносно самостійну (поряд з
матеріалізмом, екзистенціалізмом, позитивізмом, логікою, етикою,
естетикою, соціологією) наукову галузь знань.
3. Предмет, категорії й аспекти релігієзнавства.
Предмет релігієзнавства — вивчення історії і сутності як галузі
гуманітарного знання релігії, критичний аналіз її теорій, поглядів на
релігію, а також вивчення еволюції релігійності, процесів секуляризації
духовного життя суспільства й утвердження наукового світогляду.
Релігієзнавство вивчає сутність релігії, форм прояву релігійності,
причини походження, закономірностей розвитку і функціонування релігії,
місце та роль її в суспільстві.
Ці питання вивчаються також іншими науками, зокрема історією,
філософією, юриспруденцією. На відміну від них, релігієзнавство вивчає
релігію в цілому, як форму суспільної свідомості. Подібно до інших наук,
релігієзнавство може вивчати історію розвитку релігії, її міфи,
віровчення, законодавчі положення. Проте інше релігієзнавство аналізує
істинність релігійних переконань, віру У надприродне, розкриває справжню
сутність релігійного світогляду. Результати наукового вивчення релігії,
її взаємозв’язку з різними сферами культури виражаються у формулюванні
універсальних понять, принципів і теорій, які характеризують об’єкт
дослідження. Тому релігієзнавство виконує методологічну функцію щодо
інших наук (літературознавства, правознавства, етнографії тощо), коли
вони вдаються до аналізу релігії зі своєї точки зору. Справді наукове
вивчення всіх аспектів релігії можливе лише у тому разі, якщо виходити з
послідовних філософських позицій.
Необхідність включення методики і механізмів дослідження до предмета
релігієзнавства диктується тим, що релігійний світогляд, релігія не лише
тримається на системі певних орієнтирів, але і вкорінена в почуття
віруючих, вплетена в їхню поведінку. Секуляризація духовного життя
суспільства, еволюція релігійного та утвердження наукового світогляду
вимагають знання особливостей і характеру цих процесів, їх впливу на
розум, почуття й волю віруючих і невіруючих. Якщо об’єкт дослідження
релігієзнавства — релігія — є відносно стійким, то його предмет
збільшується в обсязі і дещо змінюється в часі.
Категорії релігієзнавства — це система понять, які у релігієзнавстві
умовно поділяють на три групи: загальнонаукові, конкретні і специфічно
релігієзнавчі поняття.
До загальнонаукових належать філософські, соціально-філософські,
історичні поняття: буття, свідомість, пізнання, фантазія, істина,
помилка, культура, цивілізація, духовне виробництво, значення, совість,
милосердя, страждання, система, структура, функція, закон тощо.
До конкретних належать поняття: епоха, право, віра, почуття, настрої,
страждання, житія, смерть, ілюзія та ін. Категорії з інших наук) у
релігієзнавстві наповнюються відповідним змістом.
До специфічно релігієзнавчих належать категорії: релігія, теологія,
церква, конфесія, секта, деномінація, релігійний культ, обряд, молитва,
ангели, рай, пекло, карма, деміфологізація, розцерковлення,
секуляризація тощо.
Усі ці категорії розкривають сутність релігії, її особливості і характер
змін, що відбуваються у релігійному комплексі в рані історичні епохи.
За формою викладу, змістом, своїми цілями релігієзнавство має два
основні аспекти: критичний (заперечувальний) та позитивний
(стверджувальний).
Критичний і позитивний аспекти релігієзнавства визначаються метою
філософського дослідження, формою його подачі та змістом. Проте аспекти
релігієзнавства можуть окреслюватися залежно від аспектів вивчення і
критики релігії, методів обгрунтування наукових положень.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
