.

Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
334 4475
Скачать документ

Реферат

на тему:

Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання

План

Предмет релігієзнавства

Структура релігієзнавства

Основні категорії релігієзнавства

Методи і принципи релігієзнавства

Предмет релігієзнавства

Людині одвічно було притаманне прагнення до пізнання Всесвіту,
суспільства, власного буття. Нині титанічними зусиллями багатьох
поколінь нагромаджено величезний обсяг знань. Водночас незнаного,
незрозумілого, сумнівного не стало менше. І світ, і людина залишаються
значною мірою таїною, що сягає вищого начала, вищої розумної сили –
Абсолюту, або Бога. Віра в реальне існування цього вищого начала є
основою такого не менш таємничого феномена, як релігія.

Релігія така ж давня, як і сама людина. Немає жодного народу на планеті,
який би не знав релігії, як і немає жодної людини, яка б не мала в ній
потреби. Тому важко віднайти в духовному житті фактор, який би
відігравав вагомішу роль, аніж релігія. Від кам’яного віку й до сучасної
космічної ери, зазнаючи дивовижних змін і метаморфоз, перебуває вона в
нерозривному зв’язку з людським духом.

Величні храми Єгипту й вавилонські гімни, Біблія і Парфенон, малярство
Рембрандта і скульптури Праксителя, «Божественна комедія» Данте і
«Мертві душі» Гоголя, думки Платона і К’єркегора, музика Гайдна, Баха,
Бетховена, соціальні ідеї Савонароли і Мюнцера – все це сягає своїм
корінням релігії, завдячує їй своїм існуванням.

Релігія була вирішальним імпульсом у багатьох історичних рухах.
Прийняття Азією буддизму, поширення християнства в Європі, експансія
ісламу, Реформація Західної церкви – події, що стали відчутними віхами у
житті людства і значною мірою визначили масштаби, темпи, тенденції
світового розвитку.

Отже, людство здавна прагнуло віднайти відповіді, пов’язані із
загадковим світом сакрального. Згодом це прагнення спричинило формування
окремої галузі філософських знань – релігієзнавства.

Релігієзнавчі знання – надбання багатьох століть. Але як самостійна
галузь релігієзнавство почало формуватися у XIX ст., відокремлюючись від
онтології, соціальної філософії, філософії історії, етнології, етики,
естетики тощо.

Релігієзнавство – галузь гуманітарних знань, спрямована на осягнення
сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних
етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

Предметом релігієзнавства є своєрідність вияву релігійного феномена;
механізм його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття;
особливості його функціонування в історії суспільства; точки дотику й
шляхи взаємодії з іншими сферами культури – мораллю, мистецтвом, наукою
тощо.

Релігієзнавство вивчає релігію: 1) в її власному вимірі, тобто на
релігійному рівні; 2) на філософському рівні. У центрі дослідницьких
інтересів релігієзнавства є людина як суб’єкт пізнання та дії. При цьому
йдеться не про відокремленого індивіда, а про людину, яка є частиною
буття, своєрідним дзеркалом, в якому відображається весь навколишній
світ. Тому релігія в релігієзнавстві виступає не чимось зовнішнім щодо
індивіда (тільки, скажімо, сукупністю предметів культу чи ритуалів), а
його внутрішнім станом, глибинною вірою в реальну присутність у житті
вищої сили, яка не піддається об’єктивному вираженню. Релігія тут постає
не як відображення епізодичності чи випадковості буття людини у світі, а
навпаки – як доказ невід’ємності людини від світу, форма усвідомлення
нею цієї єдності. Ось чому релігієзнавство стоїть на тому, що релігія не
заперечує, а стверджує в людині людське.

Структура релігієзнавства

У структурі релігієзнавства виокремлюють: філософію релігії, історію
релігії, соціологію релігії, психологію релігії, феноменологію релігії
та географію релігії.

Філософія релігії. Базовим розділом релігієзнавства є філософія релігії.

Філософія релігії – сукупність філософських понять, категорій і
концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

Філософські поняття, категорії і концепції дають змогу теоретично
осягнути релігійний феномен. Осмислення релігії завжди було складовою
світового історико – філософського процесу. Як специфічна сфера
релігієзнавчих досліджень філософія релігії відокремилася ще в XVII ст.
її фундатором справедливо називають голландського філософа Бенедикта
Спінозу (1632 – 1677), у творчості якого феномен релігії вперше постає
як філософська проблема. Найбільшого ж розвитку філософія релігії
набуває в працях англійського філософа Давида Юма (1711 – 1776) та
німецьких філософів Іммануїла Канта (1724 – 1804) і Георга – Вільгельма
– Фрідріха Гегеля (1770 – 1831).

Починаючи з Нового часу, у філософії релігії окреслюються два варіанти
її подальшого розвитку: 1) філософське дослідження релігії і 2)
філософська теологія. Тоді ж започатковуються і дві основні форми
філософії релігії: філософське релігієзнавство і філософська теологія.
Філософське релігієзнавство вивчає релігійне ставлення до дійсності,
передусім до Божої реальності. Філософська теологія (богослов’я) апелює
до осмислення основного об’єкта релігії – реальності Бога. Однак обидві
форми взаємопов’язані: філософське дослідження релігії не може не
стосуватись об’єкта релігії, а філософська теологія завжди передбачає
певну концептуалізацію дійсного чи нормативного ставлення людини до
Бога.

Проблемне поле філософії релігії утворюють у першу чергу онтологічні
питання: проблеми ірраціонально – буттєвих витоків релігійної віри,
сутності релігії, відношення людини і Бога, часу і вічності, «ніщо» й
абсолюту, богопізнання, доказів буття Бога, існування священного тощо.

Однією з головних рис філософії релігії є її людиномірність, адже будь –
яка проблема тут розглядається через відношення «людина – надприродне».
У рамках цього відношення виникають, зокрема, питання сенсу життя,
співвідношення Божественного провидіння і свободи волі, священного і
профанного, добра і зла тощо.

У сучасній філософії релігії стрижневими є й гносеологічні питання: чи є
релігійні міркування та висловлювання знаннями подібно до наукового
знання про дійсність; якими категоріями можна передати релігійні
вірування; чи є релігійні вірування раціональними, що є спільного між
наукою і релігією та ін.

Значне місце посідає й проблема сенсу мови релігії. Філософські зусилля
спрямовуються на визначення статусу мови релігії (це особлива «релігійна
мова» чи «релігійне використання мови»?); на пошук критеріїв
усвідомлення мовних виразів, що використовуються у спілкуванні віруючих;
на описування співвідношення у цій мові свідомого та несвідомого,
усвідомленого й істинного (хибного), осмисленого і граматично
правильного тощо.

Інтерпретація релігії у філософії релігії залежить від контексту певного
філософського напряму – екзистенціалізму, феноменології, філософії
життя, герменевтики, позитивізму тощо.

Історія релігії. Слідом за філософією релігії у межах філософського
знання формується й історія релігії.

Історія релігії – розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі
релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми
різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що
існували або існують.

Перші праці з історії релігії з’являються вже у XVIII ст. завдяки
творчим зусиллям французьких дослідників Шарля де Бросса (1709 – 1777) і
Шарля – Філіпа Дюпюї (1742 – 1809). Значний внесок у розвиток історії
релігії зробили англійські вчені Вільям Робертсон – Сміт (1846 – 1894),
англійський ентограф, дослідник первісної культури Едуард-Бернет Тайлор
(1832 – 1917), англійський історик, етнограф Джеймс – Джордж Фрезер
(1854 – 1941), австрійський теолог, етнограф і лінгвіст Вільгельм Шмідт
(1868 – 1954).

Історія релігії, з одного боку, аналізує релігію як певну замкнену
систему, з іншого – вивчає соціально – історичний та історико –
культурний контексти її побутування. Дослідження тут ведуться в межах
загальної історії релігії, історії певних конфесій, наприклад
християнства, ісламу, буддизму, або країнознавчої історії релігії
(історія українського православ’я, історія релігії в Англії тощо). При
цьому визначаються загальні закономірності історичного розвитку релігії,
особливості поєднання в цьому процесі об’єктивного і суб’єктивно,
стихійного і свідомого, традиційного й інноваційного тощо.

Соціологія релігії. Із середини XIX ст. починає формуватися соціологія
релігії.

Соціологія релігії – розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи
релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на
інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію
певного суспільства.

Її засновниками вважаються німецький соціолог і філософ Макс Вебер (1864
– 1920), французький соціолог, філософ Еміль Дюркгейм (1858 – 1917),
німецький філософ, соціолог Георг Зіммель (1858 – 1918), що виробили
методологічні засади й теоретичні принципи, якими послуговується сучасна
соціологія релігії.

Цей розділ релігієзнавства досліджує релігію як суспільну підсистему;
вивчає причини виникнення релігії; закономірності й особливості її
функціонування; аналізує структуру та елементи релігії, її місце,
функції й роль у суспільній системі; визначає сутність, характер впливу
релігії на особу, соціальні спільноти та специфіку їхнього взаємовпливу

Соціологія релігії розглядає релігію на теоретичному й емпіричному
(чуттєвому) рівнях. Теоретичний рівень дає змогу сформувати
фундаментальні положення про релігію як цілісну систему, що функціонує у
взаємозв’язку з іншими структурними елементами суспільства. На
емпіричному рівні релігія постає у своїх конкретних проявах – як на
макро – (суспільство, регіони), так і на мікрорівні (особа, малі
соціальні групи віруючих).

Психологія релігії. Наприкінці XIX — на початку XX ст. формується
психологія релігії.

Психологія релігії – розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні
закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного
феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях; зміст,
структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо;
їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери
життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

Суттєвий внесок у становлення та розвиток психології релігії зробили
німецький психолог, фізіолог і філософ Вільгельм Вундт (1832 – 1920),
французький соціолог, психолог Гюстав Лебон (1841 – 1931), американський
психолог і філософ Вільям Джеймс (1842 – 1910), німецький філософ
Вільгельм Дільтей (1833 – 1911), французький філософ, соціолог, психолог
і етнограф Люсьєн Леві – Брюль (1857 – 1939) та ін.

Психологія релігії вивчає емоційний вимір релігії – релігійні настрої,
переживання, почуття, мотиви, установки; аналізує психологічні аспекти
релігійної діяльності: культу, навчання і виховання, спілкування
віруючих тощо. Досліджуються психологічні аспекти виникнення, розвитку й
функціонування релігійності на індивідуальному, груповому й суспільному
рівнях. При цьому з’ясовується специфіка релігійних вірувань, уявлень,
настроїв, переживань, традицій, виявляються їх місце і роль у
релігійному комплексі, їх вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності
особи.

Для розуміння і пояснення релігійних явищ психологія релігії
використовує різноманітні психологічні теорії, зокрема біхевіоризм,
психоаналіз (фрейдизм і неофрейдизм), когнітивізм, трансперсоналізм та
ін.

Феноменологія релігії. Майже водночас із розвитком психології релігії
набувають самостійного статусу й феноменологічні дослідження. Їх автори
прагнуть зрозуміти смисл релігійних явищ без світоглядних та
ідеологічних упереджень, цікавляться способами, у які конкретна особа
сприймає у своєму досвіді релігійну реальність. Вони вивчають форми
вираження релігійного, відшукують обставини, за яких воно має для особи
певне значення.

Феноменологія релігії намагається аналізувати феномен релігії без опертя
на раціональні засоби, посилаючись при цьому на так зване ейдетичне
(вільне від наявних у досвіді суджень та оцінок) бачення, інтуїцію,
особливе вчування тощо. Феноменологія релігії має на меті з’ясувати
власні якості релігійних явищ – риси, ознаки, які безпосередньо не дає
процес релігійного відображення і які є продуктом мисленнєво –
фантазійного виповнення сущого й творення віруючим належного (категорії
«спасіння», «спокута», «святе», «священне й профанне» тощо). Вона є
плідним теоретико – методологічним засобом вияву глибинного сенсу
релігійності, слугує створенню передумов для адекватного теоретичного
відтворення історії релігії.

Феноменологія релігії – розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння
смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції,
особистих відчуття і бачення.

Незважаючи на введення самого терміна ще у 1887 р. голландським теологом
та істориком релігії Шантепі де ла Соссе (1848 – 1920), феноменологія
релігії набуває розвитку тільки в XX ст., особливо з виходом двох
монографій голландського теолога і релігієзнавця Герарда ван дер Леува
(1890 – 1950) – «Вступ до феноменології релігії» (1925) і «Феноменологія
релігії» (1933). Значний внесок у розроблення проблем феноменології
релігії зробили німецький філософ, теолог Рудольф Отто (1869 – 1937),
німецький філософ і соціолог Макс Шелер (1874 – 1928), франкомовний
філософ, історик Мірча Еліаде (1907 – 1986) та ін.

> ‚ „ ¶ H

??????G? Існує тісний зв’язок між появою і розвитком релігій та певним
етнічним підґрунтям, конкретним географічним середовищем. На виникнення,
поширення релігій, їхній зміст і форми впливають природні умови буття
певного етносу: ландшафт; особливості клімату, рослинного та тваринного
світів; наявність чи відсутність річок, морів; специфіка ґрунту та його
родючість тощо. Досліджує роль і місце природного фактора в появі й
поширенні релігій певного спрямування географія релігії.

Географія релігії – розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного
фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної
кулі, досліджує просторово – часові закономірності взаємодії релігійного
феномена із зовнішнім середовищем.

Географічні аспекти вивчення релігії є дуже давніми – вони сягають часів
давньогрецького історика Геродота. Предмет географії релігії уперше
сформулював І. Кант, визначивши його як взаємодію «релігія – зовнішнє
середовище». Із погляду Канта, цей розділ релігієзнавства мусить вивчати
окремі конфесії, їх існування в конкретних природних, соціально –
культурних, етнічних, економічних умовах різних країн; досліджувати
вплив певних релігій на етнокультурні процеси в них і зворотну дію
зовнішніх умов на релігію в ході її поширення.

Сучасна географія релігії прагне дати наявну релігійну карту світу;
спрогнозувати перспективи її зміни; розкрити залежність певних релігій
від умов конкретних географічних регіонів; передбачити появу там нових
релігій. Вона розглядає географічний аспект виникнення і подолання
міжконфесійного протиборства, виявляє взаємозв’язок етнічного та
конфесійного в релігійній мобільності тощо.

Нині, окрім названих розділів релігієзнавства, розвиваються політологія
релігії, культурологія релігії, етнологія релігії, з’являється
герменевтичне та корпоративне релігієзнавство. Тож релігієзнавство є
складним, багатоплановим утворенням, яке постійно розвивається.

Основні категорії релігієзнавства

Релігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового знання, має свій
категоріально-понятійний апарат. Поняття і категорії, відображаючи
суттєві закономірні зв’язки й відношення, найістотніше для предметного
поля певної науки, є основним конструкційним елементом будь-якої
наукової теорії.

Категорії релігієзнавства є результатом пізнання духовної сфери
суспільного життя і відображають найсуттєвіші зв’язки і відношення, що
притаманні феномену релігії. У них зміст об’єкта та предмета
релігієзнавства одержує своє розгорнуте відображення.

Категорії релігієзнавства-загальні поняття, що відображають суттєві,
закономірні зв’язки і відношення, притаманні релігійному феномену та
явищам, безпосередньо пов’язаним із ним.

У релігієзнавстві існують різні класифікації категоріального апарату.
Найоптимальнішим є поділ усіх категорій та понять на три групи:
філософські, власне релігієзнавчі та запозичені з інших наук. Оскільки
філософський аспект релігієзнавства є основним, спочатку виділено
філософські категорії, що виконують методологічно провідну роль, є
методологічною серцевиною, їх поділяють на:

загальнофілософські і соціально-філософські-«буття», «свідомість»,
«пізнання», «відображення», «істина», «фантазія», «суспільство»,
«людина», «особа», «світогляд», «культура» тощо;

філософські категорії релігієзнавства: «буттєві основи релігії»,
«предмет віри», «теїзм», «деїзм», «пантеїзм», «фідеїзм», «теогонія»,
«теодицея», «неотомізм», «антропософія», «теософія» тощо.

Домінуюче місце займають власне релігієзнавчі поняття і категорії. Їх
кілька груп:

загальні: «релігія», «Бог», «надприродне», «віруючий», «святе», «храм»,
«релігійна віра», «релігійний ідеал», «молитва» тощо;

соціально-психологічні: «церква», «секта», «деномінація», «релігійна
громада», «функції релігії», «релігійна толерантність», «місіонерська
діяльність», «релігійні почуття», «релігійна поведінка», «релігійний
досвід», «релігійні аспекти», «релігійні потреби», «навернення»,
«релігійні звички» тощо;

історичні: «політеїзм», «монотеїзм», «фетишизм», «тотемізм», «анімізм»,
«магія», «індуїзм», «синтоїзм», «зороастризм», «іудаїзм», «буддизм»,
«християнство», «іслам» тощо;

вільнодумні: «вільнодумство», «атеїзм», «секуляризація», «скептицизм»,
«антитеїзм», «антиклерикалізм», «природна релігія», «єресь»,
«індиферентизм», «релігійний нігілізм» тощо.

Виокремлюють і категорії, запозичені з інших наук:

загальнонаукові (вимагають вияву відповідних типів зв’язків при аналізі
будь-яких об’єктів)-«система», «структура», «сенс», «функція», «роль»,
«закон», «категорія»;

конкретнонаукові (наповнюються змістом відповідно до конкретної науки)
«епоха», «право», «ілюзія», «віра», «почуття», «добро», «зло»,
«страждання», «спілкування», «мова», «життя», «смерть», «совість»,
«відповідальність», «краса» тощо.

Отже, категорії релігієзнавства не зводяться до суто «релігії», а
охоплюють усю цілісність системи «людина-релігія-світ». Тому вони
постають у різних вимірах: філософському, соціально-психологічному,
історичному, за-гальнонауковому. При цьому всі категорії і поняття
функціонують у єдиній системі, виконуючи важливі
світоглядно-методологічні й пізнавальні функції.

Методи і принципи релігієзнавства

Будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність системи шляхів,
прийомів, способів вирішення певних пізнавальних проблем, тобто методів.
Релігієзнавство не є винятком.

Методи релігієзнавства

Як складне, синтезуюче утворення, релігієзнавство послуговується цілою
низкою різноманітних методів пізнання: загально- та конкретнонаукових,
теоретичних та емпіричних і, звичайно ж, філософських.

Методи релігієзнавства – шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у
процесі вивчення релігій і вільнодумства.

Релігієзнавство використовує здебільшого три філософські методи –
діалектичний, феноменологічний та герменевтичний.

Діалектичний метод. Дає змогу розглядати процеси і явища релігії в
динаміці їх становлення і розвитку, у їх взаємозв’язку між собою та з
процесами і явищами інших сфер суспільного буття (філософії, політики,
моралі, мистецтва тощо). Охоплюючи релігію в усіх її зв’язках і
опосередкуваннях, цей метод допомагає виробити найзагальніші поняття і
категорії релігієзнавства, відіграючи синтезуючу роль у всій сукупності
досліджень релігії. Водночас йому властиві й деякі вади. Діалектика
намагається з’ясувати зміст найзагальніших понять, залишаючись у сфері
самих понять. Реальна дійсність не завжди береться до уваги, а тому
інколи цей метод може призводити до неадекватних їй висновків.
Діалектичний метод особливо плідний на завершальному етапі пізнання,
коли зміст релігієзнавчих понять уже більш-менш сформовано і залишається
показати їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух.

Феноменологічний метод. Порівняно з діалектичним є відносно новим. Він
дає змогу проникнути до «чистої суб’єктивності» індивіда. Іншими
словами, за допомогою певних засобів вияву сенсів він дає змогу
співвідносити мотиви, уявлення, ідеї, мету віруючих. Завдяки цьому
вибудовується смисловий зв’язок у їхній поведінці, виявляються формальні
структури спілкування, суб’єктивні чинники суспільних відносин.

Герменевтичний метод. Своїм корінням він сягає ще часів Середньовіччя,
зокрема традицій екзегетики (розділу теології, який тлумачить Святе
Письмо – Біблію). Метод охоплює систему різноманітних засобів пояснення
сакральних текстів, творів отців церкви, релігійних авторів минулого,
релігійних процесів і явищ загалом. Послуговуючись цим методом,
дослідник порівнює розуміння сакральних першоджерел різними поколіннями
з їх авторською інтерпретацією, виявляє зв’язок тексту з певним
соціокультурним середовищем. Герменевтичний метод сприяє не простому
поясненню, а розумінню, виявленню сутнісних ознак і властивостей
релігійних явищ. Важливими інструментами на шляху вивчення розмаїтого
світу релігії є також загальнонаукові методи: порівняльно-історичний,
типологічний, структурно-функціональний, системний та ін.

Принципи релігієзнавства

Засобом організації й спрямування релігієзнавчого пошуку є й система
відповідних наукових принципів, найпоширенішими серед яких є принципи
об’єктивності, історизму і толерантності.

Принципи релігієзнавства – основоположні ідеї, що визначають смисл усіх
інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

Принцип об’єктивності. Цей принцип, як основна методологічна засада
будь-якого наукового знання, є відправним. Його сутність виражає вимога
розглядати релігійний феномен таким, яким він є сам по собі, без
будь-яких суб’єктивних інтерпретацій, емоційно-упереджених установок.
Відповідно до цього принципу певний об’єкт має аналізуватися з
урахуванням його внутрішньої необхідності, як незалежна цілісна система.
Не меншу роль відіграє і вимога науково обґрунтованого викладу, опертя
на всебічно перевірені факти. У релігієзнавстві принцип об’єктивності
доповнюється принципом позаконфесійності, що орієнтує дослідника на
уникнення конфесійної заангажованості при дослідженні релігійних явищ і
процесів. Адже часто оглядання на конфесійний інтерес змушує ігнорувати
об’єктивні закономірності й тенденції розвитку релігійних феноменів.

Принцип історизму. Вимагає, щоб об’єкт релігієзнавчого пошуку сприймався
не як щось усталене й незмінне, а як те, що повсякчас змінюється,
розвивається. Звідси вимога системності в його дослідженні: від
з’ясування причин, умов, особливостей появи, етапів функціонування та їх
взаємозв’язку і механізму змін до аналізу нинішнього стану об’єкта
вивчення й передбачення, прогнозування майбутніх змін, тенденцій
розвитку. Тобто принцип історизму вимагає вивчати релігійний об’єкт у
розвитку, з урахуванням конкретних просторово-часових координат.

Принцип толерантності. Передбачає діалог релігійного й нерелігійного
світогляду. Обидва типи світогляду мають низку спільних ознак, елементів
(початкові інтегральні уявлення, поняття), ідей, що утворюють структуру,
«будівлю» світоусвідомлення й світовідчуття; вони містять
загальнолюдські елементи – об’єктивно – істинні знання, моральні
уявлення, що виражають необхідні умови суспільного буття,
загальнозначимі духовні цінності. Згідно з цим принципом релігія має
аналізуватися як загальнолюдське явище, що втілює в собі прагнення і
волю людини незалежно від її соціального стану, національної належності
і яке притаманне різним сферам суспільного життя.

Принцип толерантності тісно пов’язаний із проблемою свободи совісті,
ненасильствому,справах віри. Тому зміст релігієзнавства неодмінно
спійвідноситься з вимогами державних правових документів про свободу
совісті, зокрема Закону України «Про свободу совісті та релігійні
організації» від 23 квітня 1991 p., який гарантує громадянам право на
свободу совіст відповідно до Конституції України; Декларації про
державний суверенітет України (1991).

Беруться до уваги норми міжнародного права, втілені в міжнародних
правових документах:

-Загальній декларації прав людини (прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН
10 грудня 1948 p.);

-Європейській конвенції з прав людини (Міжнародному пакті про
громадянські і політичні права), прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 16
грудня 1966 p.;

-Паризькій хартії для нової Європи (підписаній керівниками 32 держав
Європи, США і Канади 21 листопада 1990 р.);

-Декларації про права осіб, які належать до національних або етнічних,
релігійних та мовних меншин (прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 18
грудня 1992 p.);

-Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на
підставі релігії чи переконань (проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН
25 листопада 1981 р.) та ін.

Резюме

Релігієзнавчі знання, вичленовуючись із філософії, етики, естетики,
набувають самостійного статусу в XIX ст.

Основним предметом релігієзнавства є природа, структурні компоненти,
закономірності розвитку релігії, своєрідність її вияву та механізм дії
як на індивідуальному, так і суспільному рівнях буття в різні історичні
епохи. Тобто релігієзнавство зорієнтоване на розуміння феномена релігії.

Релігія, в тлумаченні сучасного релігієзнавства, утверджує в людині
людське.

Структуру релігієзнавства формують філософія релігії, історія релігії,
соціологія релігії, психологія релігії, феноменологія релігії, географія
релігії тощо.

Категорії релігієзнавства, функціонуючи в єдиній системі, охоплюють
цілісне відношення «людина – релігія – світ»

Релігієзнавство послуговується різноманітними методами пізнання –
діалектичним, феноменологічним, герменевтичним — та системою
основоположних принципів, серед яких домінують принципи об’єктивності,
історизму й толерантності.

Література

Академічне релігієзнавство. – К., 2000.

Гараджа В. И. Религиеведение. – М., 1998.

Кимелев Ю. А. Философия религии. – М., 1998.

Кимелев Ю. А. Современная западная философия религии. – М., 1989.

Кпассики мирового религиеведения. – М., 1997.

Лекции по религиеведению. – М., 1998.

Лубський В. І., Теремко В. І., Лубська М. В. Релігієзнавство. – К.,
2002.

Малерб М. Религии человечества. – М., 1997.

Налимов В. В. Разбрасываю мысли. – М., 2000.

Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. – К., 1996.

Радугин А. А. Введение в религиеведение: Теория, история и современньїе
религии. – М., 1996.

Релігієзнавчий словник. – К., 1996.

Яблоков И. Н. Религиеведение. – М., 1998.

Тихонравов Ю. В. Религии мира. – М., 1996.

А. М. Черній. Релігієзнавство. Посібник. Київ. Академвидав. 2003

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020