.

Місцеве самоврядування в системі народовладдя (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
514 9551
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Місцеве самоврядування

в системі народовладдя”План

Вступ

Розділ 1. Поняття, природа та ознаки місцевого самоврядування

Розділ 2. Система місцевого самоврядування

Розділ 3. Конституційні гарантії місцевого самоврядування

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність обраної теми пояснюється тим, що побудова в Україні
громадянського суспільства, демократичної правової держави з
верховенством права, пріоритетом прав людини, поділом влади на
законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленням і
розвитком місцевого самоврядування. Україна, як і інші країни СНД,
пройшла складний шлях переходу від “радянської” моделі місцевого
самоврядування до створення власної законодавчої бази з цього питання.
“В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування”, —
зазначено у Конституції України (ст. 7).

У більшості демократичних країн світу організацію влади на місцях, тобто
управління місцевими справами, здійснюють:

– через відповідні місцеві органи виконавчої влади (державні
адміністрації), які призначаються Президентом та вищими центральними
органами виконавчої влади;

– через представницькі та виконавчі органи, які обираються населенням
відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема,
представницькі органи звичайно мають назву органів місцевого
самоврядування або муніципального управління.

Державницька теорія виходить з того, що місцеве самоврядування є однією
з форм (поряд з територіальною автономією) децентралізації державної
влади на рівні територіальних колективів, а правоздатність останніх на
самостійне вирішення питань місцевого значення трактується її
прихильниками як така, що походить виключно від держави.

Місцеве державне управління — це владний вплив держави на різноманітні
суспільні процеси в межах адміністративно-територіальних одиниць, який
здійснюється державними органами виконавчої влади та посадовими особами,
що призначаються центральною владою і підзвітні їй.

Місцеве самоврядування — це право населення
адміністративно-територіальних одиниць безпосередньо або через обрані
ними органи місцевого самоврядування вирішувати в межах Конституції і
законів значну частину державних і громадських справ.

Стаття 5 Конституції України стверджує, що влада в Україні здійснюється
через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, тобто
вони визнаються рівноправними.

Але у ст. 6 Конституції йдеться про дійсне здійснення державної влади
органами України, а ст. 7 Основного Закону лише визнає і гарантує
існування місцевого самоврядування, що ставить владу і самоврядування у
явно нерівне становище.

Конституція України присвячує місцевому самоврядуванню розділ XI (ст.
140-146). Згідно зі ст. 140 Конституції основним елементом місцевого
самоврядування в Україні є територіальна громада.

Слід зазначити, що Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”
від 21 травня 1997 р. у ст. 2 намагався скоригувати невдале визначення
поняття місцевого самоврядування, викладене у ст. 140 Конституції
України, незважаючи на те, що це порушує Основний Закон.

“Місцеве самоврядування в Україні, — зазначається у цій статті, — це
гарантоване державою право і реальна здатність (не місцевого
самоврядування у цілому, як це зазначається у Хартії), територіальної
громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду
жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність
органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання
місцевого значення у межах Конституції і законів України”.

В даній роботі спробуємо розглянути більш загальні моменти
функціонування органів місцевого самоврядування. Зокрема такі, як
поняття, природа та ознаки місцевого самоврядування, система місцевого
самоврядування, конституційні гарантії місцевого самоврядування в
Україні. Гадаємо, що розгляд саме цих питань дає змогу якнайповніше
розкрити загальну тему роботи.

1. ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА ОЗНАКИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Місцеве державне управління — це владний вплив держави на різноманітні
суспільні процеси в межах адміністративно-територіальних одиниць, який
здійснюється державними органами виконавчої влади та посадовими особами,
що призначаються центральною владою і підзвітні їй.

Місцеве самоврядування — це право населення
адміністративно-територіальних одиниць безпосередньо або через обрані
ними органи місцевого самоврядування вирішувати в межах Конституції і
законів значну частину державних і громадських справ.

Яка ж з вище перелічених теорій місцевого самоврядування стала основою
для створення законодавства про місцеве самоврядування в Україні?

Україна, як і інші країни СНД, пройшла складний шлях переходу від
“радянської” моделі місцевого самоврядування до створення власної
законодавчої бази з цього питання.

Отже, місцеве самоврядування – багатогранне та комплексне
політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно [9,
c.130]. Аналіз Конституції України (1996 р.) дозволяє зробити висновок,
що місцеве самоврядування як об’єкт конституційно-правового регулювання
виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного ладу України,

по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці
(територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого
значення.

Місцеве самоврядування виступає одним із найважливіших принципів
організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є
необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2
Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошується: «Принцип
місцевого самоврядування повинен бути визнаний у Законодавстві країни і,
по можливості, у Конституції країни».

Вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на
конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П.
Орлика – 1710 р., а пізніше в Конституції УНР 1918 р., положення яких
так і не були реалізовані. За радянських часів цей принцип рішуче
заперечувався, він суперечив централізованому характеру радянської
держави.

Визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає
встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка
базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого
самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

Згідно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо
через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З
даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого
самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу
цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму
реалізації народом належної йому влади. Основними формами місцевої
демократії є (див. схему 1):

Як специфічна форма реалізації належної народові влади місцеве
самоврядування характеризується:

місцеве самоврядування має особливого суб’єкта – територіальну громаду,
тобто жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду
жителів кількох сіл, селища та міста. Територіальна громада здійснює
місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого
самоврядування;

місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі (в
механізмі управління суспільством та державою). Місцеве самоврядування,
його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму
державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від
держави, державної влади. Взаємозв’язок місцевого самоврядування з
державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і
місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело – народ (ч.
1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування
можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади
(ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється
відповідними органами виконавчої влади. Таке становище місцевого
самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як
самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади – публічну
владу територіальної громади. Самостійність місцевого самоврядування
гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права
місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку, а ст. 142
визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування;

місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання
місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та
посадових осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України від
21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Європейська Хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення
місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого
самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти
нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах
місцевого населення. Згідно Європейської Хартії це право здійснюється як
виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною
громадою шляхом використання різних форм прямої демократії.

Конституція України (ст. 140) визначає місцеве самоврядування як право
територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у
сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно
вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів
України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в
порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи
місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі
органи [7].

Детальніше визначення місцевого самоврядування дається в Законі «Про
місцеве самоврядування в Україні»: Місцеве самоврядування в Україні – це
гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади –
жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів
кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів
та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого
значення в межах, Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл,
селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради
та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Аналіз вказаних положень Конституції України та Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» дозволяє зробити такі висновки:

1. Конституція України визнає право самостійно вирішувати питання
місцевого значення лише за первинними територіальними громадами –
жителями «природних» адміністративно-територіальних одиниць, тобто
поселень (сіл, кількох сіл, селищ та міст).Такий підхід до визначення
кола суб’єктів права на місцеве самоврядування має глибокі історичні
корені. Саме в поселеннях люди природним шляхом групувалися для
спільного життя, проблеми якого вони обговорювали на сходах, загальних
зборах, а для здійснення поточного управління обирали відповідних осіб
(органи) – вождів, старійшин, ради тощо.

Таким чином формувалася громада, відмінною ознакою якої є наявність
виборних органів, а подібна система отримала назву громадського,
комунального, місцевого або муніципального самоврядування.

Стосовно інших адміністративно-територіальних одиниць, то вони були
створені неприродним шляхом – «згори» актами державної влади, за
допомогою яких здійснювалося районування території держави, і в силу
цього вони носять «штучний» характер. Так виникають, наприклад, області,
воєводства, губернії, повіти, райони тощо. «Штучні»
адміністративно-територіальні одиниці – це регіони і субрегіони.
Населення «штучної» адміністративно-територіальної одиниці утворює
«вторинну» територіальну громаду, яка може визнаватися суб’єктом права
на місцеве самоврядування, а може і не визнаватися ним, що чітко
зафіксовано в проекті Європейської Хартії регіонального самоврядування
(1997 р.).

2. Конституція та Закон передбачають, що право територіальної громади на
місцеве самоврядування здійснюється громадою як безпосередньо через
форми прямої демократії (місцевий референдум, місцеві вибори, загальні
збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого
самоврядування.

Право територіальної громади на місцеве самоврядування забезпечується
правом кожного громадянина України брати участь у місцевому
самоврядуванні. Згідно ст. З Закону «Про місцеве самоврядування в
Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому
самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При
цьому будь-які обмеження цього права залежно від раси громадян, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, терміну проживання на
відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.
Конституція гарантує громадянам України право обирати і бути обраними до
органів місцевого самоврядування, право брати участь у місцевих
референдумах, право рівного доступу до служби в органах місцевого
самоврядування» право направляти індивідуальні чи колективні письмові
звернення або особисто звертатися до органів і посадових осіб місцевого
самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл,
селищ, міст як безпосередньо (наприклад, шляхом місцевого референдуму,
загальних зборів), так і через сільські, селищні, міські ради та їх
виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому
самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.
Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому
самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, строку проживання на відповідній території,
за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: 1)
народовладдя; 2) законності; 3) гласності; 4) колегіальності; 5)
поєднання місцевих і державних інтересів; 6) виборності; 7) правової,
організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах
повноважень, визначених цим та іншими законами; 8) підзвітності та
відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових
осіб; 9) державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; 10)
судового захисту прав місцевого самоврядування.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається
Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в
Україні» від 21 травня 1997 p. та іншими законами, які не повинні
суперечити положенням згаданого законодавчого акту. Правовий статус
місцевого самоврядування у містах Києві та Севастополі, а також в
Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та
вищезгаданим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста
Київ і Севастополь. Так, 15 січня 1999 p. був прийнятий Закон України
«Про столицю України — місто-герой Київ», який врегулював спеціальний
статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої
влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції та
чинного законодавства. Крім того, це практично означає, що органи
місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у
межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами
України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами
України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в
Автономній Республіці Крим — також нормативно-правовими актами Верховної
Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах
їхньої компетенції.

2. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Система місцевого самоврядування в Україні будується, перш за все,
відповідно до адміністративно-територіального поділу, яке належить до
компетенції центральної влади. Як відомо, в Україні конституційно
закріплено триланкову систему поділу. Адміністративно-територіальні
одиниці є просторовою основою самоврядування і створюються державою для
поліпшення управління на місцях [7].

Отже, територіальною основою місцевого самоврядування в Україні є село,
селище, місто. Області та райони представляють спільні інтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст.

На території сіл, селищ, міст будується власна система місцевого
самоврядування, яка згідно зі ст. 141 Конституції України та ст. 5
Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” включає:
територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду; сільського,
селищного, міського голову; виконавчі органи згаданих рад; районні та
обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад
сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення [1, ст.5; 7, ст.141].

У місті з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або
міської ради відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” можуть утворюватися районні в місті ради. Останні утворюють
свої виконавчі органи та обирають голову ради, який водночас є головою
її виконавчого комітету.

Первинним об’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його
функцій і повноважень згідно зі ст. 6 цього Закону є територіальна
громада села, селища, міста.

У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють
як суб’єкти права власності.

Формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення
шляхом прямого волевиявлення є місцевий референдум, предметом якого може
бути будь-яке питання, віднесене Конституцією і законами України до
відання місцевого самоврядування, і рішення якого є обов’язковими до
виконання на відповідній території.

Іншою формою участі громади у вирішенні питань місцевого значення є
загальні збори громадян за місцем проживання, рішення яких можуть
враховуватися органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Нарешті, члени територіальної громади мають право місцевої ініціативи,
тобто право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до
відання місцевого самоврядування.

Важливою ланкою системи місцевого самоврядування в Україні є ради —
представницькі органи місцевого самоврядування. До них належать
сільські, селищні, міські ради.

??????????j????A

??????$??$????A

???????A

??????$??$????A?Обласні та районні ради е органами місцевого
самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад,
сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією та
законами України, а також повноваження делеговані їм сільськими,
селищними, міськими радами (ст. 10 Закону).

Відповідно до ст. 45 Закону сільські, селищні, міські, районні у містах
(у разі їх створення), районні і обласні ради складаються з депутатів,
які обираються населенням відповідної території [1, ст.45].

Правовий статус депутатів представницьких органів місцевого
самоврядування визначено у Законі “Про статус депутатів місцевих рад”
від 11 липня 2002 р. В ньому визначаються: строк повноважень депутата;
підстави дострокового припинення його повноважень; несумісність його
статусу з деякими посадами та видами діяльності; діяльність депутата у
виборчому окрузі; його права і обов’язки; звіти депутата перед
виборцями; повноваження депутата у раді та її органах; інститути
депутатського звернення і запиту; порядок утворення депутатських груп і
фракцій; основні гарантії депутатської діяльності; підстави і процедура
відкликання депутата місцевої ради1.

Загальний склад рад визначається радою відповідно до Закону про вибори.

Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як двох третин від
загального складу ради.

Строк повноважень рад — чотири роки.

Ради проводять свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних
засідань ради, а також засідань комісій ради і скликається в міру
необхідності, але не менше одного разу на квартал.

Відкриває і веде сесію сільської, селищної і міської ради сільський,
селищний, міський голова; сесію районної, обласної, районної у місті
ради — голова відповідної ради.

Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь
більше половини депутатів від загального складу ради.

Елементом системи місцевого самоврядування в Україні є виконавчі органи
рад, тобто виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані
радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських,
районних у містах рад підконтрольні і підзвітні відповідним радам, а з
питань делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також
підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 12 Закону).

Складовою місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова
— головна посадова особа цих територіальних одиниць. Він обирається
громадою, здійснює свої повноваження на постійній основі, а також
головує на засіданнях ради і очолює виконавчий комітет цих рад (ст. 12
Закону).

Голова районної та обласної ради обирається відповідною радою і очолює
її виконавчий комітет. Згідно зі ст. 141 Конституції України депутати до
сільської, селищної, міської, районної і обласної рад, а також голова
сільської, селищної і міської рад обираються строком на чотири роки [7,
ст.141].

Нарешті, до системи місцевого самоврядування належать органи
самоорганізації населення, будинкові, квартальні та інші органи
самоорганізації населення. Створювати їх за ініціативою жителів можуть
сільські, селищні, міські, районні у місті ради, причому їм надано право
наділяти органи самоорганізації населення частиною власної
компетенції, фінансів і майна (ст. 14 Закону).

Місцеве самоврядування здійснюється його системою на підставі таких
основних принципів: народне волевиявлення, законність, гласність,
колегіальність, поєднання місцевого і державних інтересів; виборність;
правова, організаційна та територіально-фінансова самостійність у межах
повноважень, визначених законами; підзвітність та відповідальність перед
територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна
підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав
місцевого самоврядування (ст. 4 Закону).

3. КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Основоположні гарантії місцевого самоврядування викладено у Конституції
України, інші — у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Місцеве самоврядування в Україні забезпечується низкою гарантій, які
являють собою конституційно-правові засоби забезпечення організації і
діяльності місцевого самоврядування. Гарантії — найважливіша умова
повного й ефективного здійснення органами місцевого самоврядування
визначених законом їх завдань, функцій і повноважень.

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування
захищаються в судовому порядку. Захист прав місцевого самоврядування в
ряді випадків передбачається і галузевим законодавством. Зокрема, в суді
розглядаються справи про адміністративні правопорушення,
відповідальність за які настає в разі невиконання рішень органів
самоврядування.

Органи місцевого самоврядування можуть також звертатися до суду з
вимогами про визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої
влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та
організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження
органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 71 Закону).

В судовому порядку вирішуються майнові спори між органами місцевого
самоврядування (це прерогатива арбітражних судів).

Органи місцевого самоврядування мають право оскаржити до суду відмову
органу державної влади (в даному разі Міністерства юстиції або
виконавчого комітету вищестоящої ради) зареєструвати положення (устав)
про місцеве самоврядування.

Рішення органів місцевого самоврядування відповідно до ст. 144
Конституції України з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам
України зупиняються у встановленому порядку, з одночасним зверненням до
суду.

Гарантіям місцевого самоврядування в Україні присвячено і розділ 6
Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” (статті 71-80). Так, у ст.
71 Закону визначається, що територіальні громади, органи та посадові
особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм
повноваження.

Разом з тим органи виконавчої влади та їх посадові особи не мають права
втручатися в законну діяльність місцевого самоврядування, а також
вирішувати питання, які віднесені законом до повноважень органів та
посадових осіб місцевого самоврядування.

У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, що зачіпають
інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це
відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливою гарантією місцевого самоврядування в Україні є підзвітність і
підконтрольність місцевих адміністрацій районним і обласним радам у
виконанні програми соціально-економічного і культурного розвитку,
районних, обласних бюджетів, а також у частині повноважень, делегованих
їм відповідними районними, обласними радами, та у виконанні рішень рад з
цих питань (ст. 118 Конституції, ч. 1 ст. 72 Закону).

Гарантією місцевого самоврядування є й право районних та обласних рад
виявляти недовіру голові відповідної місцевої адміністрації (ст. 118
Конституції, частин 2 і 3 ст. 72 Закону).

Нарешті, гарантією місцевого самоврядування в Україні є обов’язковість
актів і законних вимог органів та посадових осіб місцевого
самоврядування.

Зокрема, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови
районної в місті ради, виконавчих комітетів згаданих рад, прийняті в
межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма
розташованими на відповідній території органами виконавчої влади,
об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями,
посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово
проживають на відповідній території.

У свою чергу місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та
організації, а також громадяни несуть встановлену Законом
відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну
самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті
невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування,
прийнятих у межах, наданих їм повноважень.

На вимогу відповідних органів та осіб місцевого самоврядування керівники
розташованих або зареєстрованих на відповідній території підприємств,
установ та організацій незалежно від форм власності зобов’язані прибути
на засідання цих органів для подання інформації з питань, віднесених до
відання ради та її органів, відповіді на запити депутатів.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає, що
органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть
відповідальність за свою діяльність перед:

– територіальною громадою;

– державою;

– юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону).

Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб
місцевого самоврядування визначаються Конституцією та законами України.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування підзвітні,
підконтрольні перед відповідними територіальними громадами.

Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити
повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо
вони: порушують Конституцію або закони України; обмежують права і
свободи громадян; не забезпечують наданих їм законом повноважень.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначає порядок і
підстави дострокового припинення повноважень:

– рад (ст. 78);

– сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті,
районної, обласної ради (ст. 79).

Закон передбачає і підстави дострокового припинення повноважень органів
самоорганізації населення.

Згідно зі ст. 80 Закону повноваження цих органів припиняються у разі:

1) невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної у місті
ради, її виконавчого комітету, загальних зборів громадян або невиконання
своїх повноважень;

2) їх саморозпуску.

Рішення про дострокове припинення повноважень органу самоорганізації
населення приймається загальними зборами громадян, що утворили даний
орган, або відповідною радою [1].

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Місцеве самоврядування – основоположних принципів здійснення влади у
державі, яка прагне стати правовою, принципів які безпосередньо втілений
у Конституції України (ст. 7), а отже, став однією з конституційних
основ нашої держави.

Місцеве самоврядування є невід’ємним елементом громадянського
суспільства, яке прагне побудувати Україна. Отже, в міру становлення
такого суспільства буде відбуватися і становлення та розвиток місцевого
самоврядування в Україні.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як
безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські,
селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У свою чергу сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за
ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші
самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції,
фінансів, майна. Серед «інших» органів місцевої самоорганізації
населення Закон України від 21 травня 1997 р. «По місцеве самоврядування
в Україні», крім будинкових, вуличних, квартальних, називає також форми
безпосереднього волевиявлення народу — місцеві референдуми, загальні
збори громадян, громадські слухання. Органи місцевого самоврядування
села, селища, міста для більш активного здійснення своїх прав та
обов’язків можуть також об’єднуватися в асоціації, інші форми
добровільних об’єднань.

До органів місцевого самоврядування, таких, що представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, Конституція України
та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносять
районні та обласні ради. Питання організації управління районами в
містах належить до компетенції міських рад.

Органами місцевої влади в АРК Закон України від 17 березня 1995 р. «Про
Автономну Республіку Крим» називає сільські, селищні, районні, міські,
районні в містах ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села,
селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого
самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, яку
складають рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші
кошти, земля, природні ресурси тощо.

Вони затверджують програми соціально-економічного та культурного
розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних
адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують
проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства,
організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх
компетенції.

Територіальні громади сіл, селищ та міст можуть об’єднувати на
договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів
для виконання спільних проектів або для спільного фінансування
(утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати
для цього відповідні органи і служби.

Від імені і в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної
власності здійснюють відповідні ради.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради
вирішуються питання про утворення і ліквідацію постійних та інших
комісій ради; заслуховуються повідомлення депутатів про роботу в раді,
виконання ними доручень ради; скасовуються акти виконавчих органів ради,
які не відповідають чинному законодавству; затверджуються програми
соціально-економічного та культурного розвитку відповідних
адміністративно-територіальних одиниць; приймаються рішення щодо
відчуження відповідно до закону комунального майна; затверджуються
місцеві програми приватизації;

регулюються земельні відносини, відносини по використанню природних
ресурсів; затверджуються місцеві містобудівні програми, договори,
укладені головами рад від імені ради, з питань, віднесених до її
виключної компетенції, статути територіальних громад та ін. Ради також
створюють постійні та тимчасові комісії з окремих питань.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та
культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх
виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з
коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних, проектів та з
коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та
контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до
їхньої компетенції.

Як зазначалося, Україна не тільки визнає, а й гарантує місцеве
самоврядування (ст. 7 Конституції України), тобто право територіальних
громад, а також органів і посадових осіб місцевого самоврядування
самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і
законів України.

У Законі про місцеве самоврядування зазначається, наприклад, що:
обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування, згідно з
Конституцією та законами України, може бути застосоване лише в умовах
воєнного чи надзвичайного стану (ст. 21); органи виконавчої влади, їхні
посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність
самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією
України цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб
місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами
повноважень, та в інших випадках, передбачених законом; органи та
посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду
щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій,
які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та
посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 71).

Важливою гарантією місцевого самоврядування є встановлена вказаним
Законом обов’язковість актів і законних вимог органів та посадових осіб
місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень, для
виконання всіма розташованими на відповідній території органами
виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та
організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або
тимчасово проживають на відповідній території. Закон також встановлює,
що перелічені вище юридичні та фізичні особи несуть визначену законом
відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну
місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у
разі невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого
самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень (ст. 73).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України. – К., 1996.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997
року. – К.: Парламентське вид-во, 1997.

Закон України “Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і
регіональне самоврядування” від 26 березня 1992 р.

Закон України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування”
від 3 лютого 1994 р.

Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про
формування місцевих органів влади і самоврядування” від 28 червня 1994.

Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р.

БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.,1997.

Біленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В. Місцеве
самоврядування в Україні (муніципальне право). // Навчальний посібник.-
К.: Атіка, 2002.

Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. – К., 1998.

Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве
самоврядування: навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 304 с.

Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Друге
видання, доповнене. – К.: Атіка, 2002.

Муниципальное право. — М., 1997.

Овсянко Д. М. Административное право. — М., 2002.

Основи конституційного права України: Підручник / за ред.
В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Правознавство: Підручник /За ред.В.В.Копєйчикова. – 5-е вид., К., 2002.

Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. – М., 1998.

Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1995.

PAGE

PAGE 24

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020