.

Злочинність неповнолітніх (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
745 16497
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Злочинність неповнолітніх”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх в
Україні

2. Особливості детермінації злочинів неповнолітніх

3. Кримінологічна характеристика особистості неповнолітнього злочинця

4. Кримінологічна характеристика групової злочинності неповнолітніх

5. Система попередження злочинності неповнолітніх: економічні,
культурологічні та правові заходи

6. Міжнародно-правові документи з попередження злочинності неповнолітніх

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Злочинність неповнолітніх, є складовою частиною злочинності взагалі,
але і має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її як
самостійний об’єкт кримінологічного вивчення. Необхідність такого
виділення обумовлюється особливостями соматичного, психічного і
морального розвитку неповнолітніх, а також їхньою соціальною незрілістю.
У підлітковому, юнацькому віці в момент морального формування
особистості відбувається нагромадження досвіду, у тому числі
негативного, який може зовні не виявлятися або проявитися зі значним
запізненням .

Також злочинності неповнолітніх характерні кількісній та якісні
характеристики. Дана злочинність у порівнянні з дорослою відрізняється
високим ступенем активності, динамічністю. Люди, які встали на шлях
здійснення злочинів у юному віці, важко піддаються виправленню і
перевихованню і являють собою резерв для дорослої злочинності. Між
злочинністю неповнолітніх і злочинністю дорослих існує тісний зв’язок.
Однією з причин злочинності дорослих є злочинність неповнолітніх.
Злочинність дорослих іде коренями в той період, коли особистість людини
тільки формується, виробляється її життєва орієнтація, коли актуальними
є проблеми виховання, становлення особистості з погляду спрямованості
поведінки.

1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх в
Україні

Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим
чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це
стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожний 8—9
злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Біля 11% серед осіб, які
беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні.

Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а
кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки
збільшилась більш як на 19%. Майже кожний другий злочин скоюється
підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом.
Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа
підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є
необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому.
Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у
подоланні цього негативного явища.

Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на
зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і
практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх,
співвідношення біологічного і соціального у формуванні антисуспільної
установки у свідомості неповнолітніх на основі подій і процесів, які
реально відбуваються у нашій країні.

Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення
оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які
покликані боротися з вказаним негативним явищем. Нині багато з цих
органів зазнали серйозних змін і скорочень, а названі формування взагалі
перестали діяти.

У зв’язку з цим важливим завданням запобігання злочинності неповнолітніх
є своєчасне виявлення груп підлітків з антисуспільною орієнтацією, але
які ще не стали на шлях вчинення злочинів. Неформальні групи
неповнолітніх з’являються на основі їх природної потреби у спілкуванні,
а антисуспільного характеру вони набувають поступово у разі
безконтрольності за їх поведінкою та шкідливих впливів. Нині суб’єкти
запобігання не завжди своєчасно реагують на дозлочинні форми
анти-суспільної поведінки груп підлітків, що сприяє їх становленню на
шлях скоєння злочинів.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є антисуспільна діяльність
дорослих осіб.

В Україні Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у
заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само
використання неповнолітніх з метою паразитичного існування та іншої
протиправної вигоди – карається позбавленням волі на строк від п’яти до
семи років.

Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше скоїла аналогічний злочин, —
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

За громадською думкою особа (у тому числі й неповнолітня), яка вчинила
злочин у групі, має вищий ступінь суспільної небезпеки, ніж та, котра
скоїла злочин одна. Саме така позиція законодавця (ст. 67 КК України).

Серед неповнолітніх, втягнутих у злочинну або іншу антисуспільну
діяльність, особливо виділяються категорії важких дітей. Діапазон
вчинків, на підставі яких неповнолітніх вважають важкими, досить
широкий: від стійких проявів окремих негативних якостей і рис до
наявності асоціальних форм поведінки і проступків на зразок
правопорушень і, навіть, злочинів. Слід підкреслити, що термін «важкий
підліток» не означає негативної характеристики, не містить осуду. Важкий
— це такий неповнолітній, який потребує особливого ставлення, пильної
уваги батьків, вихователів і колективу.

Під час проведення всеукраїнського рейду «Літо—2005» затримано і
доставлено до міліції за різні правопорушення 17,7 тис. неповнолітніх. З
них понад 8 тис. жебракували і бродяжничали, а 4,7 тис. вчинили різні
злочини. А скільки таких підлітків не потрапило у поле зору
правоохоронних органів? Внаслідок цього багато правопорушень
неповнолітніх не тільки своєчасно не виявляються, а й виявлені не завжди
фіксуються і тому не стають об’єктом будь-якого виховного і правового
реагування. А від самого факту і характеру реагування з боку батьків,
педагогів, правоохоронних органів тощо багато у чому залежить подальша
поведінка неповнолітніх, їх ставлення до суспільства і закону.

Формуванню почуття безкарності та його зміцненню у деяких неповнолітніх
певною мірою сприяє те, що деякі злочини, які ними вчинюються,
розкриваються із запізненням, щодо окремих правопорушників, не зважаючи
на неодноразовість скоєння останніми суспільне небезпечних дій, не
зовсім обґрунтовано припиняється кримінальне переслідування або
відмовляється у порушенні кримінальної справи.

У м. Києві понад 3 тис. дітей, які «гуляють вулицею» (як вони себе
називають). Такі діти, стаючи дорослими, не можуть жити в соціумі. Якщо
ще врахувати, що всі ці неповнолітні по суті нічим не відрізняються від
неповнолітніх, які перебувають у колонії, то очевидність даної проблеми
ще актуальніша.

2. Особливості детермінації злочинів неповнолітніх

Причини злочинності й умови, які сприяють цьому, поєднуються у
загальному терміні детермінації злочинності, тобто об’єктивної
залежності причинної обумовленості її від інших явищ природи і
суспільства.

Фактори, які породжують злочинність у суспільстві, детермінують і
злочинність неповнолітніх. Механізм їх дії у відношенні розглянутої
вікової групи специфічний у силу загальновікових психологічних
особливостей, своєрідності соціального статусу неповнолітніх. Для цього
віку характерна недостатня сформованість власної системи цінностей,
підвищена залежність поведінки від оцінок і думок найближчого оточення,
її емоційність, нездатність критично оцінити свої дії і вчинки інших.

Процеси і явища політичного, економічного, ідеологічного,
культурно-виховного, демографічного, соціально-психологічного характеру,
що відбуваються в суспільстві, головним чином і детермінують поведінку
людини, визначають сутність і характер цієї поведінки.

Названі процеси, визначаючи в самій загальній формі умови життя в
суспільстві, додають своєрідність (у залежності від контингенту,
території і т.п.) діяльності по навчанню і вихованню дітей і підлітків,
формуванню їх особистості, істотно впливають на характер
міжособистісного спілкування громадян у родині і суспільстві. За певних
умов саме вони детермінують і такі негативні явища, як підвищений рівень
захворювання і смертності, розлучення, жорстоку поведінку з оточуючими
людьми, самогубства, пияцтво, проституцію, наркоманію, які входять у
комплекс соціальних факторів, які обумовлюють злочинну поведінку.

Причини й умови злочинності неповнолітніх, як і злочинності в цілому,
носять соціально обумовлений характер. Вони насамперед залежать від
конкретних історичних умов життя суспільства, від змісту і спрямованості
його інститутів, від сутності і способів рішення основних протиріч.

В останні роки склалася стійка думка про те, що головною причиною
злочинності неповнолітніх і її стрімкого зростання є різке погіршення
економічної ситуації і збільшена напруженість у суспільстві. Звичайно,
усе це впливає і на дорослу злочинність, однак стрімке зниження рівня
життя позначається сильніше всього на підлітках, тому що за всіх часів
неповнолітні були і залишаються найбільше “уразливою” частиною
суспільства. “Уразливість” укладається в тому, що неповнолітні
особливості (нестійка психіка, не сформована до кінця система цінностей)
роблять їх більш підданими впливу факторів, яким дорослі люди
протистоять набагато успішніше.

Не маючи можливості законним шляхом задовольняти свої потреби, багато
підлітків починають “робити гроші” і добувати необхідні речі і продукти
в міру своїх сил і можливостей, найчастіше шляхом здійснення злочину.
Неповнолітні активно беруть участь у рекеті, незаконному бізнесі й інших
видах злочинної діяльності.

Один з негативних проявів економічної кризи – скорочення робочих місць.
Це привело до зменшення можливостей влаштування на роботу підлітків, у
першу чергу тих, які відбули покарання у виправних установах.

Однією зі специфічних причин злочинності неповнолітніх на сучасному
етапі життя суспільства є катастрофічне положення з організацією
дозвілля дітей і підлітків за місцем проживання. Багато дитячих установ,
організацій припинили своє існування, а приміщення, які належали їм,
передані в оренду комерційним структурам.

Продовжується процес руйнування системи оздоровлення і літньої
зайнятості. Багато оздоровчих таборів для дітей і підлітків закриті, а
діти, що залишилися, з неповних малозабезпечених родин не завжди можуть
потрапити через високу вартість путівок.

Загострення проблем сімейного неблагополуччя на загальному тлі убогості
і постійного нестатку, моральна і соціальна деградація, що відбувається
в родинах, приводять до вкрай негативних наслідків.

Серед неповнолітніх з неблагополучних родин інтенсивність злочинності
особливо висока. В основному в цих родинах процвітають пияцтво,
наркоманія, проституція, відсутні які-небудь моральні підвалини,
елементарна культура.

Злочинність неповнолітніх має високу латентність, і деякі дослідження
показують, що ще до першого засудження підлітки встигають зробити кілька
злочинів. Це створює атмосферу безкарності.

Наявність причин і умов, що сприяють злочинності неповнолітніх, не
означає фатальної неминучості здійснення ними злочинів. Дані причини й
умови деякою мірою підлягають регулюванню, нейтралізації й усуненню.
Важливе значення в зв’язку з цим здобуває загальна й індивідуальна
профілактика – система заходів попередження злочинності, застосовуваних
державними органами, у тому числі органами внутрішніх справ, у
відношенні неповнолітніх, які здійснюють злочини.

3. Кримінологічна характеристика

особистості неповнолітнього злочинця

У силу характеру злочинності неповнолітніх на перше місце при вивченні
даного явища висувається проблема особистості злочинця. Успіх
профілактичної діяльності органів внутрішніх справ багато в чому
залежить від того наскільки всебічно і глибоко вивчена особистість
неповнолітнього злочинця. Можна було б уникнути багатьох помилок, якби
практичні органи в центр своєї уваги і професійних зусиль завжди ставили
особистість, а не тільки умови її життя чи інші впливи на неї. Це повною
мірою відноситься до неповнолітніх злочинців.

Головне при розгляді особистості неповнолітнього злочинця – вік. З цим
зв’язані визначені біологічні, психологічні і психічні зміни в структурі
особистості. Як відзначав дослідник М.Н.Гернет, віком обумовлений
визначений рівень розвитку сил, інтелекту, мотивів, оскільки “фізично”
стає можливим здійснення визначених злочинів. Процес соціалізації людини
починається з раннього віку. Людина із самого раннього дитинства
починає засвоювати ролі, які формують її особистісні якості. У дитинстві
людина складається як суспільна істота, у неї розвиваються інтелект,
уміння аналізувати й узагальнювати навколишні явища, здатність
передбачати можливі наслідки своїх учинків; виробляються вольові якості:
наполегливість, цілеспрямованість, самоконтроль, активність, ініціатива;
формуються самосвідомість, почуття власного достоїнства, прагнення до
самостійності . Усе це зв’язано з кримінологічним вивченням особистості
неповнолітнього.

Визначаючи вікові особливості злочинців, кримінологи звичайно поділяють
неповнолітніх на наступні групи: 14-15 років – підлітково-малолітні,
16-17 років – неповнолітні.

Кримінологічні, соціологічні і психологічні особливості поведінки
контингенту у віковому інтервалі 14-17 років свідчать, що на поведінку
підлітків зазначеної вікової групи впливають як умови їх життя і
виховання в попередні роки, так і “молоді дорослі”. Звідси випливає
висновок, що злочинність неповнолітніх варто розглядати в контексті з
правопорушеннями осіб у віці до 14 років і осіб старше 17 років.

Розглядаючи особистості неповнолітніх і дорослих злочинців, можна
говорити про їх спільність. Межа, що визначає різницю між злочинцями
різних віків, власне кажучи стирається, коли порівнюються дві вікові
групи: 16-17 років і 18-20 років. У даному випадку цілком припустимо
вести мову про єдину вікову групу, якщо використовувати поняття
неповного повноліття.

Статистичні дані показують, що більше половини неповнолітніх, які
вчинили злочини, відносяться до вікової категорії 16-17 років. Підлітки
14-15 років роблять 30-32% злочинів. Причому, питома вага злочинів,
чинених 14-15-літніми підлітками, щорічно росте приблизно на 0,6-0,7%.

Серед неповнолітніх злочинців, переважають особи чоловічої статі. Це
пояснюється насамперед розходженням соціальних зв’язків із середовищем,
у якій розвивається особистість. Перевага серед неповнолітніх
правопорушників осіб чоловічої статі зв’язано з психічними і
психологічними особливостями статі, з історично сформованим розходженням
поведінки, виховання хлопчиків і дівчат, з більшою активністю,
заповзятливістю й іншими загальними властивостями чоловіків.

Відповідно до статистики в загальній масі неповнолітніх, які зробили
злочини, особи чоловічої статі складають приблизно 90%, дівчата –
близько 9%. В останні роки спостерігається розширення кола і кількості
злочинів, які вчинюють дівчата-підлітки і дівчата. Це не випадково, як
не випадково і те, що збільшилося число підлітків жіночої статі, які
займаються проституцією, пиячать, ведуть аморальний спосіб життя,
неминучим наслідком чого є злочинна поведінка.

В юридичній літературі часто вказується на взаємозв’язок освітнього
рівня й особистості злочинця. За цією ознакою можна судити про
потенційні можливості особистості неповнолітнього правопорушника у
виконанні ним своїх соціальних функцій, які залежать деякою мірою від
рівня його культури, інтересів. Говорячи про рівень освіти неповнолітніх
злочинців, треба помітити, що він більш низький, ніж в однолітків. Серед
них часто зустрічаються другорічники, які кинули навчання в школах, ПТУ,
а деякі – у допоміжних школах.

Більше 30% неповнолітніх, які вчинили злочини, ніде не училися і не
працювали, причому спостерігається тенденція росту числа непрацюючих і
учасників злочинів, що не учаться.

Проблема трудової зайнятості підлітків у країні залишається досить
напруженою, і прогноз у цьому напрямку не втішний. У зв’язку з цим
частка непрацюючих і підлітків, які не навчаються, у структурі
злочинності неповнолітніх буде зростати. Передбачалося, що в 2006 р.
злочинність неповнолітніх, які не зайняті працею або навчанням,
збільшиться на 20%.

З кримінологічної точки зору, особливе значення має вивчення родинного
стану неповнолітніх злочинців. Це цілком зрозуміло, тому що в родині
формуються соціально значимі якості особистості і властиві їй оцінні
критерії.

Дослідження показують, що більше 2/3 неповнолітніх злочинців
виховувалися в родинах, де постійно були присутні сварки, скандали,
взаємні образи, пияцтво і розпуста. Кожного 8-10 рецидивіста, який встав
на злочинний шлях у ранньому віці, у пияцтво і здійснення злочинів
втягнули батьки, старші брати, близькі родичі.

Крім того, неблагополучна родина впливає не тільки на власних членів,
але і на інших підлітків, з якими дружать їхні діти. Таким чином,
відбувається процес “зараження” підлітків, які не належать безпосередньо
до даної родини.

v

??H?H?????сті їх правової свідомості. У цілому для них характерні
глибокі дефекти правосвідомості, які у відомій мірі пояснюються двома
факторами: загальною правовою неграмотністю як усього населення в
цілому, так і неповнолітніх; негативним соціальним досвідом самого
неповнолітніх.

Дефекти правової свідомості в неповнолітніх, які здійснюють злочини,
виражаються в негативному відношенні до норм права, небажанні
дотримуватися даних норм. Істотні пробіли в правових знаннях
неповнолітніх приводять до міркувань про “несправедливість” законів, про
“незаконне” осудження.

Характерні риси має і коло спілкування неповнолітніх правопорушників. В
основному це – раніше засуджені, які зловживають спиртними напоями,
наркотиками.

Важливою є і проблема дозвілля. Вільного часу в неповнолітніх
правопорушників у 2-3 рази більше, ніж у їхніх законослухняних
однолітків. У той же час відповідно до результатів окремих досліджень у
міру збільшення вільного часу інтереси підлітків деформуються і
здобувають негативний відтінок. Більш того, чим більше вільного часу,
тим вища ймовірність здійснення правопорушень. За даними досліджень, з
числа підлітків, які мають 2-3 години вільного часу, на обліку в міліції
складалося 18%, 5-7 годин – 53%. Саме в дозвільній сфері підлітки
роблять більшість злочинів.

4. Кримінологічна характеристика групової злочинності неповнолітніх

Будь-яке спільне здійснення злочину двома чи більше особами є
злочином, зробленим у групі. Підлітки молодшої вікової групи, як
правило, роблять злочини в складі групи.

У певній мірі це пов’язано з особливостями фізіологічного і психічного
стану осіб даної вікової групи (11-15 років – період, пов’язаний зі
змінами в організмі гармонійного балансу, зі створенням і перебудовою
роботи залоз внутрішньої секреції. Цей період характеризується
підвищеної уразливістю нервової системи). Становлення особистості –
через самоствердження.

Провідний мотив – прагнення знайти своє місце серед однолітків.

Серед неповнолітніх злочинців більше всього учнів загальноосвітніх
шкіл і ПТУ; менше – учнів середніх спеціальних навчальних закладів і
вузів.

Більшість досліджуваних підлітків мали конфліктні відносини з
батьками, однак мали нормальні житлові умови і матеріальне положення.

Також серед тих, хто приймав участь у груповій злочинності більшість
були на обліку в інспекціях по справах неповнолітніх.

Кримінологічна характеристика злочинних груп неповнолітніх:

1. Перший тип: традиційні злочинні групи неповнолітніх, які відносять
до “ситуативних” – нечисленні і нестійкі, перевага загальнокорисливих
злочинів. Злочини є лише окремими епізодами в життєдіяльності
підлітків і не можуть розглядатися в якості основної характеристики цих
груп. Невисокий рівень організації злочинної діяльності в
“ситуативних” групах. Відсутність тісних міжособистісних зв’язків у
підлітків, які входять у ці групи. Віковий рівень 14-15 років.

2. Другий тип: злочинні групи неповнолітніх, “перехідні” від груп
“ситуативних” до злочинних груп високого рівня розвитку.
Характеризується великою чисельністю учасників, більш тривалим періодом
існування і злочинної діяльності, наявністю окремих елементів
стійкості, великою кількістю зроблених злочинів, зміною їх характеру,
більш сильним впливом на моральну сферу підлітків. Кожна група
складається з мікрогруп (емоційна основа утворення). Віковий рівень
16-17 років і вище. (14-літніх мало). Статева структура – підлітки
чоловічої статі основа, зростання активної участі дівчин (майже кожна
третя займає положення “опущених”, “загальних” дівчат, які
задовільняють статеві потреби членів груп чоловічої статі, інші – в ролі
“матрьон”, тобто учасниць, які користуються в групі визначеним
авторитетом і правом вибору статевого партнера. Склад учасників – учні
ПТУ, а також працюючі неповнолітні. Зменшується чисельність
загальноосвітніх шкіл, які навчаються. Злочини в основному
відбуваються під впливом криміногенної (провокуючої) конкретної життєвої
ситуації.

3. Третій тип: стійкі підлітково-молодіжні угрупування, що
представляють собою найбільш високий рівень розвитку злочинних
груп. Характеризується: розробленою структурою внутрігрупових зв’язків,
встановлені фінансові “повинності”, вікова структура – юнаки 16-17
років, багато дорослих, 14-15-літніх – незначна кількість; наявністю
чітко визначеного лідера; “закритий” характер угруповання, відносно
стабільний склад учасників; стійка спрямованість на здійснення злочину
визначеного виду.

Стійкість угруповань третього типу залежить від : 1) інтенсивності
діяльної злочинної групи (кожний новий вдало здійснений злочин зміцнює
групу і підвищує її стійкість); 2) задоволення через ієрархізацію
особистого інтересу кожного члену групи (чим більше група орієнтована
на формування особистісних зв’язків, тим більше вона стійка); 3)
наявності психологічної захищеності кожного члена групи (що дуже
важливо для більшості підлітків. Відносини захисту і взаємодопомоги
обумовлені бажанням зберегти і зміцнити злочинну групу.

Фактори, що сприяють формуванню злочинних груп неповнолітніх:

1. Економічні (сукупність конкретних явищ громадського життя).

2. Сім’я: неповна родина, малодітність родин, велике число розлучень,
аморальна поведінка батьків та інших членів родини, пияцтво й
алкоголізм, систематичні конфлікти, що виливаються у сварки, скандали,
бійки, розпусна поведінка батьків, відсутність у батьків бажання
піклуватися про своїх дітей, відсутність емоційних зв’язків між
батьками і дітьми і т.д.).

3. Конкретні недоліки в організації навчально-виховного процесу в
загальноосвітній школі, що обумовлює протиправну поведінку
неповнолітніх: 1) недоліки організаційного характеру; 2) недоліки,
зв’язані з неправильним психологічним підходом до учнів, схильним
порушувати встановлені правила і норми поведінки; 3) недоліки,
обумовлені невисоким професійним рівнем деяких учителів, їх
психологічною непідготовленістю до роботи з дітьми.

5. Система попередження злочинності неповнолітніх:

економічні, культурологічні та правові заходи

Ідея про те, що попередження злочинності повинне мати пріоритет перед
каральною політикою держави, була висловлена в далекій давнині (IV ст.
до н.е., Платон), але її практичне втілення відбулося порівняно недавно.
Ця ідея одержала правову аргументацію в роботах юристів класичної школи
карного права (XVIII в.), що заклали основу нової політики в боротьбі зі
злочинністю. Її суть закріпилася в короткій формулі: «Мудрий
законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього».

Подальше теоретичне обґрунтування попередження злочинності було дано в
рамках кримінології, що виступила альтернативою науці карного права в
плані формулювання основних цілей, задач і мір боротьби зі злочинністю в
сучасних умовах. На сьогоднішній день попередження злочинності —
головний напрямок діяльності держави і суспільства в боротьбі з цим
соціально-негативним явищем.

Історичний огляд діяльності української держави в області боротьби зі
злочинністю неповнолітніх свідчить, що практично на всіх її етапах
попередження правопорушень розглядався як головний і найбільш ефективний
її напрямок.

Звуження сфери застосування карного покарання і відповідно розширення
сфери застосування профілактичних заходів безпосередньо випливає з
основних положень довгострокової соціальної політики України.

На різних етапах його розвитку, як у періоди економічного підйому і
реального поліпшення умов життя в країні, так і в періоди політичних і
економічних криз, коли ці умови різко погіршувалися, населення убожіло,
розчаровувалося в ідеалах свого існування й у можливостях державної
влади ефективно керувати країною, профілактика злочинності завжди
входила в число пріоритетних задач держави і, як правило, висувалася на
передній план. Керівництво країни постійно жадало від правоохоронних
органів підвищення ефективності попереджувальної роботи всіх державних
органів і громадських організацій, відповідальних за виховання
підростаючого покоління, прояву більшої турботи про профілактику
злочинів.

Істотні переваги такого підходу в якості пріоритетного в боротьбі зі
злочинністю особливо, коли це стосується неповнолітніх, і сьогодні ні в
кого не викликають сумніву.

Попередження злочинності — це не тільки усунення, нейтралізація
негативних обставин, але і використання, стимулювання позитивних
процесів соціального життя суспільства. Саме тому воно найбільш
ефективний метод боротьби зі злочинністю і по економічних параметрах,
тому що дозволяє вирішувати багато задач шляхом застосування в першу
чергу соціальних заходів, реалізованих державою з метою вирішення інших,
більш загальних проблем, послідовного поліпшення умов життя населення.

Аналіз досягнутого, як і тих несприятливих тенденцій, що негативно
відбилися на духовному житті нашого суспільства, дає додаткові докази,
що невід’ємною стороною здійснюваних у країні реформ повинна бути і
цілеспрямована конкретна діяльність держави по визначенню стратегії і
тактики боротьби зі злочинністю, її програмуванню і послідовному
забезпеченню неухильного дотримання законів, посиленню гарантій прав
громадян, охорони їхніх інтересів по забезпеченню строгого дотримання
законності.

Розгул злочинності, що супроводжує в останні роки діяльність держави по
економічному і політичному перетворенню суспільства, вказує на
необхідність безкомпромісної боротьби з різними негативними явищами,
проведення твердого і послідовного курсу на очищення моральної атмосфери
від усього далекого, здатного продукувати у масовому масштабі
протиправні дії громадян.

Ця діяльність повинна мати цілеспрямований характер і здійснюватися
стосовно до всіх сфер виховання дітей і підлітків за допомогою
специфічних, характерних для органів, які беруть участь у цій
діяльності, коштів і методів. Мова йде головним чином про цілеспрямовану
роботу з усунення недоліків в області сімейного, шкільного, трудового
виховання неповнолітніх, організації їхнього дозвілля, а також
підвищенню ефективності діяльності органів, які ведуть боротьбу зі
злочинністю.

Концептуальні основи і конкретні заходи для рішення виникаючих у цьому
зв’язку проблем визначені в нормативно-правових актах України. Вони
передбачають: створення умов для функціонування державної системи
профілактики бездоглядності і правопорушень дітей і підлітків;
удосконалювання її нормативно-правової бази; оснащення установ, що
здійснюють профілактику бездоглядності і соціально-реабілітаційну роботу
з дітьми і підлітками з девіантною поведінкою, необхідним устаткуванням
і автотранспортом; розробку науково-методичних основ профілактики
бездоглядності і правопорушень дітей і підлітків у сучасних умовах;
кадрове забезпечення профілактичної системи.

Усі ці рішення мають принциповий характер ще і тому, що покладають усю
повноту відповідальності за стан законності і правопорядку на конкретній
території на адміністрацію цих територій. Саме адміністрація
регіональних органів влади покликана постійно тримати це питання в полі
зору, направляти і координувати в боротьбі з правопорушеннями зусилля
різних організацій і установ, правоохоронних органів, усієї
громадськості, трудових колективів, родини і школи, активно
використовувати для цього організаційні, економічні, ідеологічні засоби.
Профілактична робота з усіх напрямків цієї діяльності повинна вестися
комплексно на плановій, системно-цільовій основі.

У рішеннях керівництва країни постійно підкреслюється також, що зусилля
всіх державних органів і громадських організацій повинні бути
зосереджені на кропіткій індивідуальній виховно-профілактичній роботі,
перебудові свідомості і психології людей, підвищенні їх внутрішньої
культури, оздоровленні відносин у родині, сфері побуту і відпочинку.
Проблеми боротьби зі злочинністю, іншими негативними явищами не можна
зводити лише до застосування заборонних методів, до сподівання на
застосування карного покарання. Ці заходи, як правило, не тільки не
дають позитивних результатів, а навпроти, заганяють хворобу всередину,
породжують нові проблеми, у підсумку — компрометують важливу, потрібну
справу.

У боротьбі зі злочинами неповнолітніх, іншими негативними явищами в їх
середовищі законодавство країни націлює відповідні органи на широке
використання профілактичного впливу не тільки безпосередньо на дітей і
підлітків, але насамперед опосередкованим шляхом, через зміну,
оздоровлення найближчого оточення, сімейного та іншого мікро середовища.

Багато років з цією метою широко використовуються заходи, спрямовані на:
своєчасне виявлення і улаштування дітей і підлітків, які залишилися без
піклування батьків чи взятих з неблагополучного середовища; поліпшення
правового регулювання питань шлюбу, виховання дітей у родині,
відповідальності батьків за неналежне виховання неповнолітніх;
поліпшення педагогічного нагляду за проведенням підлітками вільного
часу» розвиток активних форм відпочинку, проведення дозвілля дітьми і
підлітками; удосконалювання правової і педагогічної пропаганди серед
батьків і неповнолітніх і ін. З їхньою допомогою усуваються і «вузькі
місця» загальної системи виховання, що в підсумку також створює надійні
передумови для більш успішної боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.

Щоб підсилити результативність цього напрямку в боротьбі з
правопорушеннями неповнолітніх, а також істотно поліпшити умови життя і
виховання дітей і підлітків з неблагополучних і малозабезпечених родин,
вимагаються постійні цілеспрямовані зусилля. Зміст їх реалізації в
тому, щоб створити в країні принципово нове положення, коли не повинно
бути закинутих, запущених дітей ні в дитячих будинках, ні в
школах-інтернатах, ні в спеціальних школах, ні в установах для
дитят-інвалідів, ні на вулиці, ні в родині. Однією з найважливіших
напрямків боротьби з рецидивною злочинністю неповнолітніх — забезпечення
соціальної адаптації підлітків, які повертаються зі спеціальних
навчально-виховних установ і виховних колоній.

6. Міжнародно-правові документи з попередження злочинності неповнолітніх

Основним міжнародним документом в області попередження злочинності
неповнолітніх є Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед
неповнолітніх 1990 р., прийнятих у Ер-Ріяді й затверджених резолюцією
45/112 на 45 сесії Генеральної Асамблеї ООН (далі Ер-ріядські керівні
принципи).

Основні ідеї акти укладаються в наступному. По-перше, у п.1 викладені
ідеї не про усунення, нейтралізацію просто криміногенгих факторів цього
роду злочинності, а про необхідність формування власне антикриміногенних
навичок у неповнолітніх, про що говорилося вище: «Беручи участь у
законній соціально корисній діяльності і виробляючи гуманістичний погляд
на суспільство і життя, молодь може бути вихована на принципах, які не
допускають злочинну діяльність».

Пункт 10 уточнює позицію ООН про вплив антикриміногенних факторів:
«Варто приділяти особливу увагу політиці попередження, яка сприяє
успішній підготовці до життя в суспільстві й інтеграції всіх дітей і
молодих людей, особливо через родину, громаду, осіб аналогічної вікової
групи, школу, (виділено автором) професійно-технічну підготовку, трудову
діяльність, а також через добровільні організації».

По-друге, у п. 2 зазначено, що заходу для попередження злочинності серед
неповнолітніх можуть бути ефективні тільки тоді, коли «зусилля всього
суспільства в цілому з метою гармонічного розвитку підлітків» заохочують
розвитку особистості «з раннього дитинства».

Окрім цього існують різноманітні міждержавні угоди та програми.

Висновки

На закінчення хотілося б відзначити, що злочинність неповнолітніх при
значних масштабах поширення вимагає рішучих, енергійних і
цілеспрямованих заходів для її попередження. Для цього варто постійно
удосконалювати форми і методи роботи органів внутрішніх справ,
забезпечувати належним чином їх пріоритетне кадрове поповнення і
матеріально-технічне постачання.

Завдання полягає насамперед у зниженні рівня злочинності неповнолітніх,
недопущенні негативного впливу неповнолітніх злочинців на інших
підлітків і поповнення ними рядів дорослих злочинців-рецидивістів.

У вирішенні цих завдань важлива роль належить заходам загальної та
індивідуальної профілактики, які застосовуються органами внутрішніх
справ з метою усунення причин і умов, що сприяють злочинам
неповнолітніх.

Ефективність такої діяльності в значній мірі залежить від того,
наскільки дані міри базуються на положеннях, розроблених кримінологією,
карним правом, кримінально-виконавчим правом, психологією та
педагогікою.

Список використаної літератури

Аванесов Г.А. Кримінологія і соціальна профілактика. – М., 2000.

Антонян Ю.М. Причини злочинної поведінки. – М.,1992.

Башкатов І.Л. Психологія груп неповнолітніх правопорушників. – М., 1993.

Бодалева А.А. У світі підлітка. – М., 1990.

Вєтров Н.І. Профілактика правопорушень серед молоді. – М., 1999.

Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на
віктимну поведінку // Право України. — 1999. — № 7. — С. 93—97.

Жигарьов Е.С. Адміністративна деліктність неповнолітніх: поняття, види і
профілактика. – М.,1992.

Механізм злочинної поведінки молоді. – М., 1991.

Гур’єва В.А. Юнацькі психопатії й алкоголізм. – М., 2000.

Кримінологія і профілактика злочинів (Особлива частина). Навчальний
посібник. М., 1998.

Ф.К.Рябікін Кримінологія і попередження злочинів. – М., 1993.

PAGE 1

PAGE 21

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020