.

Інвестиційні установи як суб\’єкти фінансового посередництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
370 4487
Скачать документ

Інвестиційні установи як суб’єкти фінансового посередництва

План

1. Поняття інвестиційного ринку і характеристика його видів

2. Учасники інвестиційного ринку та їх функції

3. Управління діяльністю інститутів спільного інвестування

4. Оперативне управління портфелем фінансових інвестицій

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками
грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у
дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У
своїй діяльності вони мають багато спільного з банками, тому деякі
теоретичні положення і практичні моделі, засвоєні під час попередньої
лекції, будуть актуальними і при розгляді даної теми.

У розвинутих країнах інвестиційні фонди є могутніми фінансовими
структурами. Розвиток їх безпосередньо пов’язаний з розвитком середнього
класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних
уподобань. Якраз через вказані фонди цей клас може зручно і вигідно
реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не
відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку ще немає
достатніх передумов, тому при вивченні даної теми ми будемо спиратись
переважно на зарубіжний досвід, з огляду на можливість його застосування
в Україні.

1. Поняття інвестиційного ринку і характеристика його видів

Інститут фінансового посередництва нерозривно пов’язаний із
функціонуванням інвестиційного ринку, розвитком його видів і сегментів,
станом його кон’юнктури. Хоча термін «інвестиційний ринок» уже достатньо
тривалий час використовується економістами, однозначного трактування
цього поняття досі не вироблено.

У зарубіжній практиці інвестиційний ринок ототожнюється, як правило, з
ринком цінних паперів, які виступають основним інструментом
інвестиційного вкладення капіталу як індивідуальним, так і
інституціональними інвесторами. В нашій країні переважним напрямом
інвестиційної діяльності є реальне інвестування у формі капітальних
вкладень; відповідно інвестиційний ринок у найбільш частому трактуванні
вітчизняних економістів розглядається як ринок капітальних товарів.
Обидва ці підходи є надмірно вузькими, тому поняття інвестиційного ринку
доцільно сформулювати наступним чином.

Інвестиційний ринок представляє собою ринок, на якому об’єктами
купівлі-продажу виступають різноманітні інвестиційні товари та
інструменти, а також інвестиційні послуги, що забезпечують процес
реального і фінансового інвестування.

Інвестиційний ринок є надзвичайно складною системою, в якій обертаються
багатоманітні товари та інструменти, що забезпечують інвестиційний попит
усіх видів інвесторів. Цей ринок обслуговується спеціальними
інвестиційними інституціями, розпоряджається досить розгалуженою і
різноплановою інвестиційною інфраструктурою.

В економічній системі країни, що функціонує на ринкових принципах,
інвестиційний ринок відіграє велику роль, яка визначається наступними
основними функціями:

1.  Активною мобілізацією тимчасово вільного капіталу з різноманітних
джерел.

2.  Ефективним розподілом акумульованого вільного капіталу між
численними кінцевими його споживачами.

3.  Визначенням найбільш ефективних напрямів використання капіталу в
інвестиційній сфері.

4.  Формуванням ринкових цін на окремі інвестиційні товари, інструменти
і послуги, що найбільш ефективно відображають співвідношення між їх
пропозицією і попитом, яке склалося.

5.  Здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем
інвестиційних товарів та інструментів.

6.  Формуванням умов для мінімізації інвестиційного і комерційного
ризику.

7.  Прискоренням обігу капіталу, яке сприяє активізації економічних
процесів.

Поняття «інвестиційний ринко» є в певній мірі збірним, узагальненим. В
реальній практиці воно характеризує широкий спектр окремих видів
інвестиційних ринків з різноманітними сегментами кожного з цих видів.
Сучасна систематизація інвестиційних ринків виділяє різні їх види у
відповідності до наступних основних ознак (рис. 10).

Рис. 10. Систематизація інвестиційних ринків за основними ознаками

2. Учасники інвестиційного ринку та їх функції

На інвестиційному ринку діють різноманітні учасники, функції яких
визначаються цілями їх діяльності та ступенем участі у здійсненні
окремих угод. Склад основних учасників інвестиційного ринку варіюється в
залежності від форм здійснення угод. Загалом основні учасники
інвестиційного ринку диференціюються на дві групи:

1)  Продавці і покупці інвестиційних товарів, інструментів і послуг;

2)  Інвестиційні (фінансові) посередники.

Окрім основних учасників інвестиційного ринку, що приймають безпосередню
участь у здійсненні угод, до складу його суб’єктів відносяться численні
учасники, що здійснюють допоміжні функції. З урахуванням викладеного
загальний склад учасників інвестиційного ринку класифікується наступним
чином (рис. 11).

Рис. 11. Склад основних груп учасників інвестиційного ринку

Інвестиційні посередники складають доволі численну групу основних
учасників інвестиційного ринку, що забезпечує посередницький зв’язок між
покупцями і продавцями інвестиційних послуг. Певна частина інвестиційних
посередників сама може виступати на інвестиційному ринку в ролі покупця
або продавця.

Інвестиційно-фінансові посередники, що здійснюють виключно брокерську
діяльність, є професійними учасниками інвестиційного ринку, діяльність
яких підлягає обов’язковому ліцензуванню. Основною функцією таких
посередників є надання допомоги як продавцям, так і покупцям
інвестиційних товарів, інструментів і послуг у здійсненні діяльності на
інвестиційному ринку. Інвестиційно-фінансовий посередник, що здійснює
брокерську діяльність, бере участь у підписанні угод в якості повіреного
(на основі договору-доручення від клієнта) або в якості комісіонера (на
основі договору комісії).

Цю групу інвестиційно-фінансових посередників представляє чисельний
інститут товарних і фінансових брокерів, які здійснюють свою діяльність
як на організованому (біржовому), так і на неорганізованому
(позабіржовому) інвестиційних ринках. В якості брокерів у відповідності
до законодавства можуть виступати як юридичні особи (брокерські контори
і фірми), так і фізичні особи.

Інвестиційно-фінансові посередники, що здійснюють дилерську діяльність,
також є професійними учасниками інвестиційного ринку. Основною функцією
таких посередників є купівля-продаж інвестиційних товарів та
інструментів від свого імені і за свій рахунок з метою одержання
прибутку від різниці в цінах. За рахунок здійснення спекулятивних
дилерських операцій багато в чому забезпечується страхування цінового
ризику на інвестиційному ринку.

Цю групу інвестиційно-фінансових посередників представляють різноманітні
інвестиційні і кредитно-фінансові інститути, основними з яких є:

•  спеціалізовані відділи комерційних банків (які ми розглядали у
попередній темі);

•  інвестиційні компанії (підприємства-торговці цінними паперами, які,
крім ведення посередницьких операцій на фондовому ринку можуть залучати
кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії і розміщення
власних цінних паперів);

•  інвестиційні фонди (юридичні особи, створені у формі акціонерного
товариства, що акумулюють кошті дрібних індивідуальних інвесторів для
здійснення спільного інвестування. Інвестиційні фонди діляться на
відкриті, створювані на невизначений термін і здійснюючі викуп власних
цінних паперів у строки, встановлені інвестиційною декларацією; і
закриті, створювані на певний термін і здійснюючі розрахунки за власними
цінними паперами по закінченні періоду діяльності;

•  інвестиційні дилери або андерайтери (спеціальні банківські установи
або компанії, що займаються первинним продажем емітованих акцій і
облігацій шляхом купівлі нових їх місій та організації підписки
(реалізації) їх учасникам вторинного фондового ринку дрібними партіями);

•  трастові компанії або інвестиційні управляючі (інвестиційно-фінансові
посередники, що здійснюють довірче управління цінними паперами або
грошовими коштами, переданими їх у володіння третіми особами з метою
інвестування в цінні папери);

•  фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії
(материнські компанії, яким належать підприємства, інвестиційні і
страхові фірми, кредитно-фінансові установи та інші учасники, що
функціонують у вигляді дочірніх її підприємств. Материнській компанії,
що очолює фінансово-промислову групу, належить звичайно контрольний
пакет акцій дочірніх підприємств);

•  інвестиційно-фінансовий дім або інвестиційно-фінансовий супермаркет
(інвестиційний інститут, що здійснює посередницьку діяльність н
різноманітних інвестиційних ринках і надає комплексні інвестиційні
послуги своїм клієнтам);

•  страхові компанії і пенсійні фонди (діяльність яких детальніше
розглядатиметься у темі 6);

•  інші інвестиційні і кредитно-фінансові інститути.

З метою запобігання можливим недобросовісним діям
інвестиційно-фінансових посередників по відношенню до своїх клієнтів, в
останні роки значно посилено державний контроль за їх діяльністю.

Учасники, що здійснюють допоміжні функції на інвестиційному ринку,
представлені численними суб’єктами його інфраструктури. У складі цих
суб’єктів інфраструктури інвестиційного ринку виділяються наступні
установи:

•  товарна біржа;

•  фондова біржа;

•  валютна біржа;

•  депозитарій цінних паперів;

•  реєстратор цінних паперів;

•  розрахунково-клірингові центри;

•  інформаційно-консультаційні центри.

(Всі ці суб’єкти будуть розглянуті детальніше на наступних лекційних
заняттях).

3. Управління діяльністю інститутів спільного інвестування

Як було зазначено у попередньому параграфі, інвестиційні фонди
поділяються на фонди відкритого та закритого типів. Зупинимось на їх
характеристиці детальніше.

Інвестиційний фонд вважається фондом відкритого типу, якщо він (або
компанія з управління його активами) бере на себе зобов’язання в
будь-який час на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим
фондом (або компанією з управління його активами).

Дивіденди за цінними паперами інвестиційного фонду відкритого типу не
нараховуються і не сплачуються. Активи відкритого фонду повинні бути
диверсифіковані відповідно до вимог законодавства. При проведенні
відкритої підписки на акції відкритого фонду не менше 10% активів
повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на спеціальних
депозитних рахунках.

Інвестиційний фонд вважається фондом закритого типу, якщо він (або
компанія з управління його активами) не бере на себе зобов’язання
викуповувати цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з
управління його активами) до моменту його реорганізації чи ліквідації.

Фонд закритого типу може бути лише строковим.

Окрім того, існує третій вид інвестиційних фондів.

t

Z

Z

е на себе зобов’язання на вимогу інвесторів викупити цінні папери,
емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами),
протягом обумовленого у проспекті емісії строку (але не рідше одного
разу на рік), то такий фонд називається фондом інтервального типу.

Дивіденди по цінних паперах такого виду не сплачуються. На такі фонди
поширюються вимоги щодо диверсифікації активів і ліквідності,
встановлені для фондів відкритого типу.

Інвестиційний фонд може бути диверсифікованого або не диверсифікованого
виду.

Фонд вважається диверсифікованим, якщо:

•  кількість цінних паперів одного емітента в активах фонду не перевищує
10% загального обсягу їх емісії);

•  загальна сума пакетів цінних паперів одного емітента, які містять
кількість, більшу ніж 5% загального обсягу емісії на момент їх
придбання, не перевищує 40% вартості чистих активів фонду;

•  активи фонду не менше ніж на 80% складаються з грошових коштів,
ощадних сертифікатів, облігацій підприємств і місцевих позик, державних
цінних паперів, а також цінних паперів, що допущені до торгів на
фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі.

Диверсифікованим фондам забороняється:

•  тримати на поточних і депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та
облігаціях, емітованих комерційними банками, більше ніж 30% загальної
вартості активів фонду;

•  володіти цінними паперами одного емітента на суму, яка перевищує 5%
загальної вартості активів фонду;

•  володіти державними цінними паперами в сумі що перевищує 25%
загальної вартості активів фонду;

•  володіти облігаціями органів місцевого самоврядування в сумі, що
перевищує 10% загальної вартості активів фонду;

•  володіти облігаціями українських емітентів-резидентів України (крім
комерційних банків) на суму, що перевищує 40% загальної вартості активів
фонду;

•  володіти цінними паперами, доходи за якими гарантовано урядом
іноземної держави, на суму, що перевищує 10% загальної вартості активів
фонду;

•  володіти акціями та облігаціями, емітованими нерезидентами, які
котируються на організованих фондових ринках іноземних держав, на суму,
що перевищує 20% загальної вартості активів фонду.

Якщо фонд не відповідає переліченим вище вимогам щодо диверсифікації
активів, він вважається недиверсифікованим.

Венчурними вважаються не диверсифіковані фонди закритого типу, які
здійснюють виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску
та активи яких більше ніж на 50% складаються з корпоративних прав та
цінних паперів, що не котируються на торгах фондової біржі або
торговельно-інформаційної системи.

Учасниками венчурного фонду можуть бути лише юридичні особи.

Залежно від організаційної форми інвестиційні фонди поділяються на
корпоративні і пайові.

Корпоративний інвестиційний фонд – це інститут спільного інвестування,
який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і здійснює
виключну діяльність зі спільного інвестування.

Правовстановлюючими документами при створенні корпоративного
інвестиційного фонду є статут і регламент. Управління активами
корпоративного інвестиційного фонду здійснює компанія з управління
активами, яка зобов’язана діяти від імені та в інтересах корпоративного
інвестиційного фонду на підставі договору про управління активами. Такий
договір укладається на термін, що не перевищує трьох років, і його дія
може бути продовжена тільки за рішенням загальних зборів акціонерів
фонду.

Особливості управління такими фондами показано на рис. 12.

З досвіду інших країн відомо, що в разі колективного інвестування
захистити кошти інвесторів від несумлінного використання чи помилок
компанії з управління активами можна лише шляхом розподілу довіри між
двома особами – виконавцем (компанією з управління) та незалежним
контролером (спеціалізованим зберігачем). В Україні додатковий контроль
зобов’язаний здійснювати зберігач фонду.

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам за
правом спільної часткової власності, перебувають в управління компанії з
менеджменту активів та обліковуються нею окремо від результатів її
господарської діяльності.

Згідно з законодавством пайовий інвестиційний фонд не є юридичною
особою. Функціонування пайового інвестиційного фонду регулюється
виключно регламентом (такий фонд працює без статуту).

Рис. 12. Механізм управління корпоративним інвестиційним фондом

На відміну від корпоративного інвестиційного фонду інвестори пайового
фонду не набувають прав, установлених законом для акціонерів. Натомість,
замість поняття «акціонер» використовується поняття 2учасник». Учасником
пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний
сертифікат цього фонду. Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, який
випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного
фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому
інвестиційному фонді.

Укладаючи договори, предметом яких є активи пайового інвестиційного
фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона
обов’язково інформує третіх осіб. Фактично пайовий інвестиційний фонд є
інвестиційним портфелем, сформованим компанією з управління активами від
свого імені за рахунок коштів учасників, тобто по суті має місце довірче
управління коштами, сплаченими за інвестиційні сертифікати (рис. 13).

Рис. 13. Механізм управління пайовим інвестиційним фондом

4. Оперативне управління портфелем фінансових інвестицій

Визначення цілей фінансового інвестування й типу інвестиційного
портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до
безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в
нього відповідних фінансових інструментів.

Процес формування інвестиційного портфеля здійснюється за наступними
основними етапами (рис. 14).

Рис. 14. Основні етапи формування портфеля фінансових інвестицій

Приклад структурування портфеля за видами фінансових інструментів
інвестування наведений в таблиці 3.

Управління інвестиційними грошовими потоками пов’язано не лише з
формуванням, але й з постійною оперативною реструктуризацією портфеля
фінансових інвестицій.

Таблиця 3.

Альтернативна структура портфеля за видами

фінансових інструментів, %

Види фінансових інструментів Тип портфеля

Консервативний Помірний (компромісний) Агресивний (спекулятивний)

Державні короткострокові облігації 45 30 –

Державні довгострокові облігації 35 25 15

Довгострокові облігації підприємств 15 25 35

Прості акції 5 20 50

Всього 100 100 100

Під оперативним управлінням реструктуризацією портфеля фінансових
інвестицій розуміють обґрунтування і реалізацію управлінських рішень, що
забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості
сформованого портфеля за параметрами його доходності, ризику і
ліквідності шляхом ротації окремих його інструментів.

У процесі оперативного управління реструктуризацією портфеля фінансових
інвестицій основну увагу має бути приділено виявленню динаміки факторів,
які впливають на зниження рівня доходності, ризику і ліквідності
фінансових інструментів, які входять до складу портфеля підприємства. До
числа основних факторів, які негативно впливають на рівень доходності
фінансових інструментів інвестування, відносяться наступні (рис. 15):

Рис. 15. Склад основних факторів, що знижують рівень доходності
фінансових інструментів інвестування

Теорія оперативного управління портфелем фінансових інструментів
інвестування виділяє два принципових підходи до здійснення цього
управління – пасивний та активний. Ці підходи розрізняються як задачами,
так і методами оперативного управління портфелем.

Пасивний підхід до управління портфелем ґрунтується на принципі
«слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу
означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має чітко
відображати тенденції кон’юнктури фондового ринку. Послідовники цього
підходу вважають, що ефективність портфеля на 90% забезпечується
структурою видів фінансових інструментів і лише на 10% – конкретними їх
різновидами у рамках окремих видів. В найбільшій мірі пасивний підхід
відображає менталітет формування консервативного типу портфеля.

Активний підхід до управління портфелем ґрунтується на принципі
«випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що
реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має базуватися на
прогнозних розрахунках ринкової кон’юнктури, а не відображати поточну її
динаміку. Активний метод передбачає також глибоку індивідуалізацію
методів прогнозування кон’юнктури фондового ринку, заснованого переважно
на фундаментальному його аналізі. В найбільшій мірі активний підхід до
управління портфелем відображає менталітет агресивного його формування.

При пасивному підході до оперативного управління портфелем основна увага
приділяється забезпеченню глибокої його диверсифікації у рамках окремих
видів фінансових інструментів.

Одним із методів, характерних для цього підходу до управління, є також
імунізація портфеля, спрямована на зменшення відсоткового ризику по
борговим цінним паперам. Сутність цього методу полягає в підборі до
портфелю боргових цінних паперів з періодом обігу, в рамках якого
відсоткова ставка на фінансовому ринку прогнозується незмінною.

При активному підході до оперативного управління портфелем основна увага
приділяється пошуку і придбанню недооцінених фінансових інструментів
інвестування.

Цей підхід використовує так званий «Метод Грехема» – інвестиційну
теорію, яка стверджує, що найбільш ефективною стратегією управління є
формування портфеля за рахунок таких фондових інструментів, ринкові ціни
на які нижчі за їх реальну внутрішню вартість (вирахувану на основі
оцінки вартості чистих активів компанії).

Складність оперативного управління портфелем фінансових інвестицій
визначає необхідність широкого використання в цьому процесі сучасних
комп’ютерних технологій. Програмні продукти, пов’язані з використанням
таких технологій, повинні забезпечувати моніторинг основних параметрів
окремих фінансових інструментів і портфеля фінансових інвестицій в
цілому, визначати напрями і строки реструктуризації портфеля за
основними видами і різновидами фінансових інструментів, формувати
найбільш ефективні альтернативні проекти наказів брокеру на здійснення
необхідних угод.

Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Гроші та кредит: Підруч. –
3.вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с. (Розділ 10, §10.4)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020