Адаптація - запорука гармонійного розвитку (реферат)

Адаптація – запорука гармонійного розвитку

Упродовж усього життя людині доводиться адаптуватись до різних ситуацій.
Проблема адаптації до умов оточуючого середовища, зокрема навчання, є
однією з актуальних у сучасній педагогіці та психології

Адаптація (від. лат. аdapto – пристосовую) – це пристосування органів
чуття та цілого організму до нових, змінених умов існування.

Адаптація в соціумі – це засвоєння особистістю соціального досвіду
суспільства загалом і досвіду того конкретного середовища, до якого
людина належить.

Поняття «адаптація» – одне з ключових у дослідженні живого організму,
оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої
еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах
середовища.

Шкільна адаптація – термін став використовуватись для опису різних
проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов’язують
відхилення в навчальній діяльності – ускладнення в навчанні, конфлікти з
однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання
тієї чи іншої форми дезадаптованості повинне бути спрямоване на усунення
причин, що її викликають.

Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при
якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно
впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб.
Процес взаємодії особистості та середовища полягає в пошуку й
використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб.
До них належать: потреба в безпеці; фізіологічні потреби (в їжі, сні,
відпочинку тощо); потреба у прийнятті та любові; у визнанні та повазі; у
самоствердженні, самовираженні й розвитку.

Дезадаптованість – не процес, а стан, що виникає від незадоволення
основних потреб у результаті використання неадекватних способів
поведінки.

Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає
успішність навчальної діяльності, збереження фізичного та психічного
здоров’я дитини.

Дезадаптованість учнів призводить до неадекватної, погано контрольованої
поведінки, конфліктних стосунків, перекручувань в особистісному
розвитку, проблем у навчальній діяльності.

Для того щоби процес адаптації учнів проходив більш ефективно,
необхідно:

Здійснювати індивідуальний підхід до учня та його можливостей, щоб не
послабити нервову систему, не занизити самооцінку й мотивацію до
засвоєння знань.

Допомагати учням розвивати та реалізувати здібності.

Сприяти формуванню в них пізнавальної мотивації.

Сприяти формуванню стійких цінностей та ідеалів.

Для ефективності адаптаційного періоду й уникнення дезадаптації дітей
5-х класів необхідно враховувати особливості підліткового віку.

Підлітковий вік деякі науковці називають біологічним дозріванням і
соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком закінчується епоха
дитинства (10-11 років). Починається з перебудови всього організму – дії
статевих гормонів. Ця перебудова не співпадає із соціальним дозріванням.
Криза переміщається на кінець підліткового віку при переході до
юнацького. У підлітків виникають нові фізіологічні відчуття. Може
виникнути артизм – орієнтація на внутрішню картину світу, зосередження
на самому собі, відбувається підйом соціальної активності (пошук
спілкування, тісні дружні зв’язки, романтична закоханість). У підлітків
спостерігається посилення конформізму – прагнення бути як усі, з однієї
сторони, а з іншої – відрізнятись. З’являється потреба в
самоствердженні, демонстрація незалежності.

Ранній підлітковий вік характеризується загостренням почуттів, а світ
людських відносин не викликає таких емоцій, як предметність світу.
Недостатність уваги з боку дорослих робить особистий світ підлітка
соціально вузьким. У зв’язку з формуванням рефлексії дитина особливо
чутлива до безтактності дорослої людини. Частіше за все ми спостерігаємо
в підлітковому віці авторитарний стиль спілкування в системі
дорослий-підліток.

Біологічні фактори мають великий вплив на психологічний розвиток
підлітка. Змінюється збудливість нервових процесів, унаслідок цього
виникають неадекватні реакції. Значно збільшується кількість
немотивованих, грубих афективних учинків, дівчатка можуть змінюватись в
емоційному плані – вони стають більш плаксивими. Формується статевий
потяг.

У соціальному відношенні підліток починає активно входити у світ
дорослих. З’являються авторитетні дорослі, оцінка особистості
змінюється. Дорослі часто із запізненням фіксують нові зміни,
збільшується кількість негативних оцінок. У мотивах спілкування
переважає потреба отримати підтримку з боку дорослого. Основні потреби
пов’язані з успішністю у школі. Але в той же час часто відбувається
погіршення результатів навчання. У зв’язку з цим змінюються стосунки з
батьками. Американський психолог Адлер стверджував, що 30 % підлітків
мають труднощі у спілкуванні з батьками, 70 % переживають ці стосунки,
20 % вступають у конфліктні стосунки, 10 % дітей протестують, частіше
покидаючи рідну домівку. Зростає потреба у спілкуванні з однолітками.
Часто дівчата-підлітки переживають відчуття одинокості і у зв’язку з цим
часто не можуть залишатись наодинці. Учені вважають, що підлітковий вік
характеризується вакуумом мотивації, але водночас вона характеризується
прагненням до самоствердження.

Криза підліткового віку

Підлітковий вік часто називають «критичним». У психології критичними
називають такі періоди розвитку, коли організм має підвищену
сензитивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх і внутрішніх
впливів, дії яких саме в цей (і в жодний інший) період розвитку мають
особливо важливі, незворотні наслідки. Такі періоди часто
супроводжуються психологічною напруженістю, перебудовою. У психології
вони мають назву «вікових криз». Це складні стани, які характеризуються
більш-менш вираженою конфліктністю. Вони є істотними, статистично
нормальними, за часом тривають недовго (до року).

Їх називають нормативними життєвими кризами, на відміну від
«ненормативних» – таких, як невротичні, які мають в основі випадкові,
особливі обставини (наприклад, смерть батьків).

Нормативна криза підліткового віку відрізняється від інших криз (1,3 і 7
років) більшою тривалістю за часом і силою. Їх проявами є бурхливі
негативні реакції з приводу будь-яких дій дорослих.

Якщо такий стан триває надто довго й бурхливо, це може вказати шкільному
психологу на наявність «ненормативної» кризи в підлітків. Якщо дорослі
чуйно ставляться до підлітків, знають, розуміють і враховують їхні
вікові особливості, то можливий так званий безкризовий розвиток дитини,
тобто криза проходитиме у згладженій, неагресивній формі. Підлітковий
вік у своїх проявах неоднорідний і має певні етапи.

Так, деякі психологи (наприклад, Шарлотта Блер) убачають у підлітковому
віці дві фази – негативну й позитивну. Вік негативної фази в дівчаток
припадає приблизно на 11-13 років, а у хлопчиків – на 14-16. Негативна
фаза характеризується відчуттям тривоги, занепокоєності,
роздратованістю, диспропорцією у психічному та фізичному розвитку,
агресивністю тощо. Це період внутрішнього метушіння, суперечливих
почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої працездатності.
Позитивна фаза наступає поступово. Її прояв можна побачити у відчутті
єдності з природою, в умінні по-новому сприймати мистецтво. З’являються
новий світ цінностей, потреба в інтимно-особистісному спілкуванні,
коханні, мріях.

У психології існує розподіл на молодший і старший підлітковий вік. Вони
мають певні розбіжності. Так, для молодшого підлітка новоутворенням є
здатність до ідентифікації, для старшого – почуття самостійності й перше
кохання.

У підлітковому віці відбувається бурхлива взаємодія, взаємопроникнення
зовнішнього середовища та внутрішнього світу дитини. У процесі цієї
взаємодії йде розвиток самосвідомості підлітка. У зв’язку з цим для
нього стає можливим більш глибоке й широке розуміння інших людей.
Соціальний розвиток, що призводить до утворення особистості, набуває у
самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

Характеристика провідної діяльності

У школярів 5-го класу істотно змінюється зміст діяльності – провідною
стає суспільно-корисна діяльність. На новому рівні протікають психічні
процеси. Якісні новоутворення характеризуються інтенсивністю проявів,
відбувається якісне зрушення в розвитку самосвідомості, у результаті
чого в підлітка формується уявлення про себе як про дорослу людину.

Прагнення до дорослості та самостійності, критичне ставлення до
оточуючих, уміння підкорятись нормам колективного життя визначають усі
інші особливості – поведінку, спрямованість активності. Підлітковий вік
характеризується значними змінами в будові тіла, у протіканні
фізіологічних процесів, статевому розвитку. Зміни, що відбуваються в
цьому віці, мають пряме відношення до рухової діяльності підлітка.

Особливості пізнавальної сфери

Неодмінною умовою правильного виконання вправи у процесі його засвоєння
є усвідомленість, розуміння виконуваних дій. Під усвідомленістю дій
варто розуміти диференційованість відчуттів, правильність сприйняття,
чіткість уявлень, здатність аналізувати. У зв’язку з цим необхідно
враховувати такі особливості пізнавальних процесів підлітків. При
сприйманні предмета в підлітків велику роль відіграє перше враження.
Разом з тим підліток здатний до тонкого аналізу об’єктів, що ним
сприймаються. Сприйняття його більш змістовне, послідовне, планомірне,
що дає можливість формувати спостереження як цілеспрямоване організоване
сприйняття.

Мислення в підлітка (особливо в 11-12 років) значною мірою має
конкретно-образний характер. При засвоєнні знань підліток прагне
обпертись на наочний матеріал. Тому величезне значення має застосування
при аналізі дій чітко намальованих плакатів, піктограм із найважливішими
елементами вправ.

У той же час мислення в підлітковому віці стає більш логічним,
системним, доказовим та обґрунтованим, розвивається здатність самостійно
аналізувати, порівнювати, узагальнювати. У цьому віці яскраво
виявляється бажання проникнути в суть явища, зрозуміти його причину,
установити зв’язки між окремими предметами та явищами. Основний засіб
формування чітких уявлень підлітків – вимога правильно словесно описати
виконувану вправу. Зв’язок рухового центру з другою сигнальною системою
є основою цілеспрямованого, усвідомленого виконання дії. Важливою
психологічною умовою правильного засвоєння й виконання вправ є
організація уваги. Увага підлітка стає все більш довільною. Займаючись
цікавою та важливою справою, підліток може тривалий час зберігати
стійкість і високу інтенсивність уваги. У нього виробляється вміння
швидко концентрувати й чітко розподіляти свою увагу. У той же час
спостереження показують, що в підлітків увага значно погіршується в
порівнянні з молодшими школярами.

Це пояснюється багатьма причинами. По-перше, змінюються умови життя й
навчання підлітків. Світ вражень і переживань у них значно розширюється.
Серйознішими стають вимоги до них, багатобічними – обов’язки. У
результаті увага часом не може справитися з великою кількістю вражень і
переживань, зосередитись на чому-небудь одному. По-друге, нерідко
причиною поганої уваги може стати неврівноваженість процесів збудження й
гальмування, особливо при тривалій одноманітній роботі, що пов’язано з
процесом статевого дозрівання. Нарешті, неуважність підлітка може бути
результатом поганого виховання уваги в молодшому віці. Тому вирішальне
значення у вихованні й розвитку уваги підлітка має правильна організація
його роботи: у нього не повинно бути ні часу, ні бажання, ні можливості
відволікатись.

Емоційна сфера підлітків

У підлітковому віці емоційні переживання якісно змінюються, тому що
змінюються і самі відносини підлітка з навколишнім світом. Більш
складними стають відносини з дорослими, з однолітками, особливо з
однолітками іншої статі. По-новому підлітки починають ставитись до
навчальної діяльності і самих себе. Усе це є джерелом різноманітних,
складних, нерідко суперечливих переживань. Разом з тим, незважаючи на
загальний більш високий рівень розвитку емоційної сфери в цей період,
прояви емоцій недостатньо стійкі.

Підлітковий вік характеризується підвищеною емоційною збудливістю,
імпульсивністю, перевагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною
настрою, схильністю до афектів – жагучого, різкого й бурхливого
вираження пережитих почуттів.

Отже, коротка характеристика підліткового віку має такий вигляд:

1. Підлітковим ми називаємо вік з 10 до 15-ти років з нормативною кризою
у 13 років (яка може зміщуватися за часом). Він характеризується спадом
успішності, зниженням працездатності, дисгармонійністю у внутрішній
будові особистості, відмиранням насамперед усталеної системи інтересів,
негативним, протестуючим характером поведінки.

2. Однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація
спілкування з дорослих на однолітків.

3. Провідною діяльністю для даного періоду є інтимно-особистісне
спілкування, яке будується на основі морально-етичних норм.

4. Характерним новоутворенням є «почуття дорослості», розвиток
самосвідомості й самооцінки, інтересу до себе, як до особистості,
критичне ставлення до оточуючих, уміння підкоряти свої інтереси нормам
колективного життя, здатність до ідентифікації.

5. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна тощо)
спрямована на систему відносин у різних ситуаціях.

Педагог має орієнтуватись на таке:

Фізіологічні особливості дитини, початок пубертатного періоду, розвиток
когнітивної сфери учнів, уяви, процеси запам’ятовування, які протікають
гірше на тлі психофізіологічного розгальмування для адекватного
відображення зовнішньої реальності й саморегуляції емоційного стану та
поведінки.

Розуміння й осмислення змісту педагогами, класними керівниками ідеї
адаптаційного періоду.

Індивідуальний підхід до учня, його можливостей, щоб не послабити
нервову систему, не занизити самооцінку та мотивацію до засвоєння знань.

Розвиток і реалізація здібностей учнів.

Формування цінностей та ідеалів.

Створення програми адаптаційного періоду.

Проведення батьківських зборів для виявлення очікування батьків у
зв’язку з навчанням їхньої дитини у школі, ознайомлення з матеріалами
адаптаційного періоду.

Створення МППК для аналізу результатів адаптаційного періоду, створення
певних рекомендацій, завдань для кожного конкретного класу. Перераховані
умови сприяють урахуванню саморегуляції, прийняттю адекватних рішень.
Для створення цих умов повинні бути задіяні всі шкільні служби, зокрема
психологічна.

Психологічні особливості адаптації до навчання в середній школі
учнів-п’ятикласників

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 16.11.2000 р. №
1717 «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст,
структуру і 12-річний термін навчання» у 2005/06 н. р. розпочинається
перехід на новий зміст і структуру освіти основної школи.

У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти
зазначено, що відбір змісту предметів 12-річної школи ґрунтується на
принципі наступності між початковою та основною, основною та старшою
школою. Забезпечення такої наступності та здійснення заходів,
спрямованих на адаптацію дітей до основної школи, є важливою передумовою
успішного навчання школярів у 5-му класі. Для розв’язання цих завдань
необхідно врахувати психологічні особливості 10-11-річних школярів,
рівень пізнавальної діяльності, з яким діти прийшли до 5-го класу;
проаналізувати проблеми, з якими учні стикаються в адаптаційний період,
і виробити шляхи їх подолання.

У цьому віці у зв’язку з початком етапу статевого дозрівання
відбуваються зміни в пізнавальній сфері молодших підлітків:
уповільнюється темп їхньої діяльності; виконання певних видів робіт
потребує більше часу. Діти частіше відволікаються, можуть бути
роздратованими, збудженими, неуважними, неадекватно реагувати на
зауваження тощо. Це, як наслідок, може бути причиною зниження рівня
навчальних досягнень, утрати мотивації до навчання, породжувати
конфліктні ситуації між однолітками та дорослими.

Нової якості у п’ятикласників набувають стосунки з однолітками. Діти
хочуть відчувати себе частиною цілого колективу, жити з ним спільним
життям, бути визнаними друзями. Спілкування з друзями стає самостійною
діяльністю. Вона існує, з одного боку, у вигляді вчинків підлітків по
відношенню один до одного, а з другого – у формі осмислення вчинків
однолітків і стосунків з ними і має значення для формування уявлення про
себе. Ця сфера життя та спілкування стає для підлітків надзвичайно
важливою й особистісно значущою.

Водночас досить часто у школярів цієї групи проявляється так зване
«почуття дорослості»: діти потребують поваги та самостійності,
серйозного та довірливого ставлення до них з боку дорослих. Якщо ж
основна школа не пропонує учням засобів реалізації їх почуття
дорослості, то в підлітків формується установка на вчительську
несправедливість і необ’єктивність.

Результат тієї чи іншої діяльності для молодшого підлітка досить часто є
другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому, якщо вчитель не
стимулює ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише «контролює»
результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає для підлітка
привабливість та актуальність.

Учителі конкретних предметів повинні враховувати, що всі ці особливості
є об’єктивними, але й минущими. Щоб знайти оптимальні форми та методи
взаємодії, учителі, які працюють у 5-х класах, мають познайомитися з
навчальними програмами для початкової школи, методикою роботи з дітьми
конкретного вчителя початкової школи, від якого клас переходить в
основну школу.

Шкільне життя п’ятикласників ускладнюється також часто невиправдано
високими вимогами до них з боку вчителів-предметників, які
спеціалізуються на роботі переважно у старших класах.

Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

зміст навчальних предметів основної школи вибудовується систематично,
що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого
теоретичного мислення. У п’ятикласників же воно тільки формується; вони
звикли працювати з одиничними поняттями та термінами. Тому, щоб не
перевантажувати п’ятикласників, наукові терміни та поняття необхідно
вводити поступово, учити дітей виокремлювати їх, характеризувати,
використовувати в різних ситуаціях під час уроків з різних предметів.
Причому не лише на репродуктивному рівні (запам’ятай, повтори), а й на
основі сформованих уявлень і досвіду практичної діяльності;

високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без
урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для
емоційного благополуччя дитини;

дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей,
співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності, а,
наприклад, у п’ятикласників ці властивості тільки починають формуватись,
і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання,
створення ситуацій, в яких підлітки навчаються враховувати різні точки
зору.

За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно
методи навчання й форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го
класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної
діяльності. На початку вони повинні відповідати засобам навчання
останнього року перебування дітей у початковій школі. Водночас
спостереження й дослідження свідчать про те, що в 4-му класів школярі
засвоюють навчальний матеріал тими ж методами, що і в перші два роки
шкільного життя. Відбувається збільшення обсягу знань, умінь, навичок,
але не відбувається помітних змін у розвитку дитини. Наприклад, деякі
школярі недостатньо розуміють прочитаний текст, не вповні володіють
технікою читання, грамотним письмом як загальнонавчальними вміннями, у
них не розвинена здібність розв’язувати творчі задачі тощо.

Умовою успішної адаптації випускників початкової школи до навчання у
5-му класі є також забезпечення можливості формування в них робити
усвідомлений вибір. На відміну від початкової школи, де варіативність
освіти задається ззовні (батьки, школа, учитель мають право вибору
прийомів навчання), у підлітковому віці необхідно навчати дитину
вибирати додаткові предмети, форми позакласного навчання, пізніше
готуватись до вибору профілю навчання у старші школі.

Успішність самореалізації підлітків тісно пов’язана з мікрокліматом в
учнівському колективі. Важливо, щоб учителі-предметники створювали
ситуації, які б дозволяли підлітку проявляти ініціативу, мати право на
помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати
в умовах альтернативи, вибору, створювати демократичну, неавторитарну
атмосферу навчання.

Урок, де учням дається можливість працювати у власному темпі й отримати
знання у відповідності до рівня навченості, залишається основною, але не
єдиною формою організації навчального процесу у 5-х класах. Важливо
ширше застосовувати й інші форми організації навчання: екскурсії,
дидактичну чи рольову гру, дискусії, практичні роботи тощо.

Для визначення стратегії організації адаптаційного періоду керівникам
навчальних закладів, учителям, батькам необхідно зробити таке:

створити атмосферу доброзичливості, щирості; будувати стосунки зі
школярами з урахуванням їх індивідуальності, готовності до навчальної
діяльності;

поряд з індивідуальними розвивати групові форми проведення занять,
якісно змінюючи ступінь відповідальності кожного за загальний результат;

розвивати рефлексивні вміння учнів дивитись на себе «з боку», формувати
навички самоконтролю та самооцінки.

Подоланню труднощів періоду адаптації учнів 5-х класів до навчання в
основній школі можуть сприяти цілеспрямована координація дій учителів,
їх професіоналізм і досвідченість. Організаційними формами роботи з
підготовки педагогів, які працюють у 5-х класах, можуть бути:

спеціальні курси та семінари підвищення кваліфікації для вчителів, які
працюють у 5-х класах;

проведення спеціальних тренінгів із проблем наступності навчання;

система відкритих уроків, на яких самими педагогами відслідковується
динаміка форм і методів навчання учнів упродовж 1-5-х класів;

організація різнорівневого співробітництва дітей 1-5-х класів за
активної участі вчителів початкової та основної школи;

використання інформаційних ресурсів і технологій для організації
різноманітних форм взаємодії дорослих і дітей з метою розв’язання
особистісно значущих проблем молодших підлітків.

Адаптаційний період у школі передбачений для створення позитивної
благополучної атмосфери, прийняття дітьми й учителем один одного та
пошук оптимальної для кожного позиції нової ситуації.

Адаптаційний період у школі полягає в тому, щоби створити неминучий
процес адаптації більш інтенсивним, ефективність якого значною мірою
визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного та
психічного здоров’я дитини.

ПАМ’ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-х КЛАСІВ

Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення,
змінюючи групи.

Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу
(зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах,
естафетах, конкурсах).

Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди,
анкетування, доручення).

Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.

Пам’ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.

Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.

Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш
важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів,
проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і
вчителів-предметників до життя класу.

ПАМ’ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5-х КЛАССАХ

Відвідайте уроки в 4-му класі. Придивіться до своїх майбутніх учнів.
Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.

Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу.

Пам’ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов
дитини, ніж потім подолати недовіру.

Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал,
інструктажі, пам’ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.

Протягом уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й
домагайтесь їх чіткого виконання.

Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної
роботи над помилками.

Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та
писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.

Забезпечуйте систематичне повторення.

Уникайте перевантаження дітей.

Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

У ваших дітей проблеми- переломний період, тому будьте особливо
спостережливі, уважні та терплячі.

У 5-у класі розширився обсяг матеріалу з основних предметів, зросла
кількість предметів, тому збільшується час підготовки до уроків.

Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та
роботи над уроками.

Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчити
дітей міцно завчати окремі правила з математики, української мови,
природознавства.

Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Нехай удома вони
виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.

Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до
повсякденного читання художньої літератури, просіть їх переказати
прочитане.

Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.

Дбайте про те, щоб дитина була охайною в усьому, включаючи бережне
ставлення до підручників.

Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя –
прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем.

Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та
додаткову літературу.

Пам’ятайте, клас, де навчається ваша дитина, – ціле трьох колективів:
дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці
колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина. Це
залежить від кожного й від вас теж.

Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити,
підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання
– особистий приклад.

Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.

Умійте ставити себе на місце дитини.

Пам’ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини,
а бездіяльність – її перший ворог.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Адаптація – запорука гармонійного розвитку (реферат)