.

Психологія навчальної мотивації школярів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
196 2088
Скачать документ

Психологія навчальної мотивації школярів

Формування мотивів навчання – це створення у школі умов для появи
внутрішніх спонукань до навчання, усвідомлення їх учнем і подальшим
саморозвитком його своєї мотиваційної сфери

Стимулювати її розвиток можливо й необхідно системою психологічно
продуманих прийомів. Загальний зміст розвитку навчальної мотивації
школярів полягає в тому, щоби переводити учнів з рівнів негативного та
байдужного ставлення до навчання до зрілих форм позитивного ставлення до
навчання – діючого, усвідомленого, відповідального. Об’єктом формування
варто вважати всі компоненти мотиваційної сфери та всі сторони вміння
вчитися. А саме:

мотиви соціальні та пізнавальні, їх змістовні та динамічні
характеристики;

цілі та їх якості (нова, гнучка, перспективна, стійка, виборча,
регулююча діяльність);

емоції (позитивна, стійка, виборча, регулююча діяльність);

уміння вчитися та його характеристики (знання, стан навчальної
діяльності, навченість).

Відповідно до цього програма діяльності вчителя в цьому напрямі повинна
складатися з декількох блоків: власне мотиваційного, цільового,
емоційного, пізнавального. Усередині кожного блоку вчителем
організується робота з актуалізації та корекції колишніх мотивів,
стимуляції нових мотивів і появи в них нових якісних характеристик.

Охарактеризуємо кожний з названих блоків більш докладно.

Власне мотиваційний блок

Робота в ньому спрямована на усвідомлення школярем того, заради чого
вчитися, і що його спонукає до навчання.

Опишемо основний зміст мотивів, які формуються: що формувати? що
розвивати?

Як формувати вищеназвані мотиви та їх якісні характеристики? Необхідно
створювати ситуації, в яких різні за спрямованістю мотиви можуть
проявитися – створювати умови супідрядності мотивів, тобто їхньої
«боротьби», ситуації реального вибору:

вибір при наявних варіантах відповіді (закритий вибір);

ситуація вільного (відкритого) вибору без відповідей;

вибір декількох різнонаправлених мотивів (супідрядність мотивів з
конфліктом);

ситуація вибору з обмеженнями (дефіцит часу, змагання, різні типи
оцінювання іншою людиною),

помилковий вибір (пропонується вибір між двома рівною мірою невірними
альтернативами, що відбивають протилежні схильності).

Назвемо деякі можливі педагогічні прийоми в ситуаціях реального вибору
учня:

вибір навчальних завдань різного рівня (репродуктивних, продуктивних,
проблемних);

вибір із двох завдань, де в одному варіанті треба знаходити кілька
способів рішення задачі, а в іншому варіанті – швидко отримати
результат;

вибір у ситуації з обмеженими умовами (наприклад, менше часу – і
суб’єктивного дефіциту, коли часу стільки ж, але говориться, що менше);

вибір з вирішених задач різної складності деяких із тих, що найбільше
сподобалися;

вибір ситуації конфлікту між пізнавальним і соціальним мотивами;

ситуації морального вибору.

Описаний компонент мотиваційної сфери може бути названий диспозиційним,
оскільки в характеристиці мотивів розкриваються установочно-орієнтовані
форми мотивації, що свідчать про визначені ціннісні орієнтації
особистості, її установки.

Цільовий блок

У даному блоці здійснюється навчання цілепокладанню в учінні,
спрямованість на усвідомлення цілей навчання та їхню реалізацію.

Відомо, що реалізація мотивів залежить від процесу цілепокладання, тобто
вміння школярів ставити цілі та досягати їх у навчанні. Цілі – це
очікувані кінцеві та проміжні результати тих дій учня, що ведуть до
реалізації їхніх мотивів.

Мова йде про поведінковий компонент мотиваційної сфери, тому що його
функціональні характеристики носять діяльнісний характер. При розвитку
поведінкового компонента учень стає здатним уявляти собі генеральну
(перспективну) ціль вивчення кожної конкретної дисципліни,
трансформувати її в меті, задачі, плани окремих занять, в актуальні
установки при виконанні конкретних операцій.

Основний зміст ціле покладання – (що формувати?) визначається в такий
спосіб:

Як формувати вищеназвані характеристики цілепокладання в учнів?

Необхідно створювати спеціальні ситуації, що висвітлюють ті чи інші
сторони цілепокладання, актуалізують їх:

переривання та незавершеність діяльності за наявності зовнішніх причин;
повернення до перерваного завдання та його поновлення;

варіювання ситуацій за ступенем їхньої обов’язковості та виявлення
поводження учнів у них;

виконання задач різної складності й обґрунтування цього вибору;
спостереження за поведінкою в ситуаціях труднощів, що виникли при цьому;

виконання нерозв’язаної задачі та вивчення можливої реакції дітей;

реакція на помилку (здатність самостійно знайти помилку й вибрати дії,
спрямовані на її виправлення, звертання за допомогою до дорослого);

створення перешкод, дефіциту часу, змагань, варіювання оцінки, яку учень
одержує від іншої людини.

Емоційний блок

Робота педагога спрямовується в даному випадку на розвиток емоційного
компонента мотивації, головною характеристикою якого є емоційні
переживання школяра в навчальній діяльності. навчання охоплює емоційну
сферу учня, тому, впливаючи на неї, учитель стимулює мотивацію або,
навпаки, глушить її.

Основний зміст емоційної сфери можна коротко охарактеризувати так:

Як формувати емоційний компонент?

Учителеві варто заохочувати емоційні прояви учнів у природних умовах
навчально-виховного процесу, допомагати учням усвідомлювати їх.

Для цього можуть бути використані такі прийоми:

завдання «Незавершені розповіді на шкільні теми» (несподіваний виклик до
дошки, вибір важкого або легкого варіанта контрольної роботи, цікава
проблема на уроці, оцінка учнем своєї відповіді біля дошки, ослаблений
контроль учителя роботи учня біля дошки);

підбір неважких, але захоплюючих завдань, що створять у класі особливий
радісний настрій, грайливий стан, дозволять відійти від напруги;

попросити учня описати, проговорити свій емоційний стан у найбільш
напружені, проблемні моменти уроку;

демонстрація вчителем розмаїтості пережитих на уроці емоцій, промовляння
їх уголос для учнів (демонстрація власної емоційної відкритості);
розвиток у собі емоційної виразності (як вербальними, так і
невербальними засобами).

Формування мотивації необхідно починати саме з емотивного компонента як
найбільш чуттєвого до стимулюючих впливів.

Призначення системи емоційного впливу в тому, щоб викликати в учня
цікавість – причину пізнавального інтересу, що, у свою чергу, здатний
підтримати повсякденну навчальну роботу, направляти сприйняття,
пізнання, дії. Назвемо найбільш ефективні способи емоційної стимуляції
учнів:

Показати цілісну значимість досліджуваної дисципліни (використання у
викладанні загальних і великих планів, широких абстрактних узагальнень і
конкретних подробиць, застосування навчального матеріалу в повсякденному
житті, знайомство з особливостями предмета для розвитку особистості).

Забезпечити реалізацію учнями тенденції до діяльності: навчити
перетворювати цілі «майбутнього» у ряд проблем, задач, завдань, що мають
безпосереднє відношення до сьогодення.

¶ –

?

Заохочувати самостійність учнів, надаючи лише необхідну допомогу
(посильність завдань, своєчасне ускладнення завдань, підбір творчих
завдань).

Звертати увагу та постійно відзначати високу активність кожного учня,
удалу відповідь, правильний спосіб виконання завдання, оригінальне
рішення задачі, використання додаткового матеріалу з досліджуваної теми
тощо.

Кожне виконане завдання використовувати як нову сходинку для постановки
нових задач, для розкриття нових навчальних перспектив, розвитку нових
нахилів та інтересів.

У повноті використовувати на заняттях навчальний час, постійно чергуючи
види діяльності викладача й учнів, використовуючи різноманітні прийоми,
методи, форми роботи.

Оцінку виконаної роботи педагогові варто давати так, щоб вона додавала
учням упевненості у своїх силах, свідчила нехай навіть про невеликі
досягнення в навчальній діяльності та задоволенні пізнавальних потреб,
настроювала на нову пізнавальну активність.

Учителю варто будувати з учнями доброзичливі, відкриті, емоційно
насичені відносини у процесі навчання, спрямовані на формування й
заохочення відчуття себе та іншої особистості, потреби в
самоствердженні, самоактуалізації.

Педагогу необхідно виявляти емоційне багатство та розмаїтість своєї
особистості, вираження свого відношення (але не оцінки) до творів
мистецтва, до вчинків людей, до власної професійної діяльності,
готовність бути емоційно відритим самому та приймати емоційність своїх
учнів.

Пізнавальний блок

Передбачається звернути увагу на стан (рівень) уміння учня учитися, на
розвиток навичок у навчальній роботі. Виділення цього блоку у програмі
розвитку мотивації представляється необхідним, тому що психологічні
дослідження підтверджують взаємозв’язок між ставленням школярів до
навчання, і вплив на нього неможливий без урахування вміння школярів
учитися, без підвищення ступеня розвитку їхньої навчальної діяльності.

Відповідно до основних положень педагогічної психології навчання стає
навчальною діяльністю тільки в тому випадку, якщо школяр у ході
отримання знань опановує нові способи навчальних дій, що випливають із
самостійно поставлених навчальних задач, засвоює прийоми самоконтролю й
самооцінки своєї навчальної діяльності. Таким чином, навчальною
діяльністю стає лише таке навчання, при якому школяр активний та
опановує не тільки знання, а й способи їхнього отримання. Задача вчителя
– формувати навчальну діяльність, кожний з її компонентів.

Опишемо основний зміст навчальної діяльності (що формувати?).

Види навчальних дій та етапи їхнього засвоєння

Орієнтовані – спрямовані на аналіз умов ситуації, співвіднесення її зі
своїми можливостями і тими, що приводять до постановки навчальної
задачі:

розуміння готової задачі, поставленої вчителем;

активне прийняття для себе цього завдання (довизначення, перевизначення,
завдання для себе);

самостійна постановка навчальної задачі;

самостійна постановка декількох навчальних задач;

Виконавські – активне перетворення досліджуваного об’єкта:

виконання окремих операцій як ланок дії;

виконання основних навчальних дій (аналіз, зміна, порівняння,
моделювання);

виконання декількох навчальних дій, здійснюваних разом з одною задачею
та об’єднаних у великі блоки – прийоми, способи, методи навчальної
роботи;

виконання цих великих блоків на усвідомленому рівні (уміння) або
«автоматичні» (навички).

Оцінні – контроль та оцінка власної діяльності:

самоконтроль і самооцінка за результатом роботи на основі зіставлення зі
зразком;

самоконтроль і самооцінка по ходу роботи;

самоконтроль і самооцінка до початку роботи як прогнозування її ходу й
передбачуваного результату

Якості навчальних дій:

узагальненість дій;

усвідомленість;

міра автоматизації;

гнучкість і варіативність;

самостійність;

форма виконання (матеріальна, матеріалізована, рамкоречова, ідеальна).

Реалізувати пізнавальний блок програми можливо за умови, якщо вчитель
організує навчальний процес у відповідності зі структурою навчальної
діяльності, а значить, забезпечує наявність трьох етапів навчального
процесу, мотиваційно-споживчого, операціонально-виконавського та
рефлексивного-оцінного.

При цьому кожен учитель для формування мотивації навчання школярів
використовує різні методичні прийоми. Своєрідна цільова спрямованість
дозволяє умовно об’єднати їх групи.

1. Прийоми діяльності вчителя, що сприяють формуванню мотивації в цілому

Вони спрямовані на створення сприятливої психологічної атмосфери, що
підтримує пізнавальну активність учнів, а саме:

включення учнів у колективістські форми діяльності;

залучення учнів до оцінної діяльності й формування адекватної
самооцінки;

співробітництво учня та вчителя, спільна навчальна діяльність;

заохочення пізнавальної активності й учнів, створення творчої атмосфери;

цікавість викладу навчального матеріалу (незвичайна форма подання
матеріалу, емоційність мови вчителя, пізнавальні ігри, цікаві приклади і
досвіди);

уміле застосування заохочення та покарання.

2. Спеціальні завдання на зміцнення окремих сторін мотивації

Учителю необхідно передбачити систему мір (ситуацій, завдань, вправ),
спрямованих на формування окремих аспектів внутрішньої позиції учня
стосовно навчання. Пропоновані школярам завдання у відповідності з
їхньою спрямованістю можна згрупувати в такий спосіб:

зміцнення й розвиток навченості учнів (заохочення готовності до
співробітництва, відкритості до педагогічних впливів, зміцнення власної
позиції та прагнення до здійснення власного вибору);

створення ситуацій вибору для зміцнення й усвідомлення мотивів, власної
суб’єктивної позиції;

навчання цілепокладанню в навчанні (зміцнення самооцінки й адекватного
рівня домагань, здатності реально оцінювати поставлені цілі,
активізувати свої можливості);

стійкість цілей та завзятість у їхній реалізації (подолання перешкод і
перешкод у процесі навчальної діяльності, рішення надскладних задач,
постановка та реалізація близьких і далеких цілей, поведінка в
необов’язкових ситуаціях).

3. Формування мотивації на окремих етапах уроку

Діяльність учнів обов’язково повинна мати психологічно повну структуру –
розуміння й постановку учнями цілей і задач; виконання дій, прийомів,
способів, здійснення самоконтролю та самооцінки.

Відповідно виділяються такі етапи формування мотивації:

етап «викликання» вихідної мотивації (спонукати до нової діяльності,
підкреслити попередні досягнення, викликати відносну незадоволеність
чимось із попередньої діяльності, підсилити акцент на майбутній роботі,
здивувати, зацікавити);

етап посилення й підкріплення мотивації, що виникла (інтерес до
декількох способів рішення задачі, до форм співробітництва, різних видів
діяльності, підтримка різного рівня складності завдань, підключення
учнів до самоконтролю);

етап завершення уроку (підкреслити позитивний особистий досвід кожного
учня, підкріпити ситуацію успіху, диференційована оцінка праці,
визначення труднощів і вибір шляхів їхнього подолання).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020