.

Словник психолого-педагогічних понять і термінів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
674 19038
Скачать документ

Словник психолого-педагогічних понять і термінів

Пропонуємо освітянам словник психолого-педагогічних понять і термінів

Галицько-руська матиця – культурно-освітнє товариство у Східній
Галичині. Мало нести народові освіту і боротися за створення шкіл з
навчанням українською мовою. Була заснована у Львові в 1848 р. Існувала
до Першої світової війни. Г.-р. м. видавала українською й російською
мовами книги морально-релігійного та загальноосвітнього змісту,
популярні праці з ремесла, господарства й педагогіки, друкувала шкільні
підручники та наукові збірки.

Гальмування в психології – активний нервовий процес, що пригнічує
збудження або запобігає йому. Має охоронне значення (особливо для
нервових клітин кори великого мозку), захищає нервову систему від
перезбудження. Г. є необхідною умовою розвитку аналізу і синтезу в
пізнанні явищ навколишньої дійсності, правильного орієнтування в них,
вироблення нових дій уміння поводити себе відповідно до вимог групи,
суспільства.

Гармонійний розвиток особистості – цілісність особистості, яка
характеризується рівновагою, рівномірним розвитком її інтелектуальної,
емоційної, вольової та фізичної сфер.

Гедонізм (від. гр. – насолода) – філософсько-етичне вчення, за яким
найвищим благом, до якого прагне людина у своїй діяльності та яке
визначає її орієнтацію, є насолода (духовна чи чуттєво-матеріальна). Як
нормативний принцип Г. протистоїть аскетизму.

Генеральна сукупність – сукупність об’єктів, на яку поширюються
висновки, отримані в результаті дослідження.

Геніальність – вищий рівень розвитку здібностей: як загальних
(інтелектуальних), так і спеціальних. Про наявність Г. можна судити лише
у випадку досягнення особистістю таких результатів творчої діяльності,
які складають епоху в житті суспільства. у розвитку культури.

Генотип (від гр. рід, походження та відбиток, зразок) – сукупність
спадкових структур організм (насамперед, генів). У Г. індивіда
кореняться причини спадкових захворювань психіки, а для здорових людей –
витоки темпераменту, індивідуальних рис обдарованості тощо. Знання Г.
має істотне значення для ефективності організації навчання й виховання
людини.

Гештальтпсихологія – напрям психології, що виник у Німеччині в першій
третині ХХ ст. і запропонував програму вивчення психіки з точки зору
цілісних структур (гештальтів), первинних стосовно до своїх компонентів.
Головні представники – німецькі психологи М. Вертхаймер, В. Келер, К.
Коффка.

Гімназія – 1) середній навчально-виховний заклад, який починає працювати
з учнями після закінчення школи І ступеня та діяльність якого спрямована
на забезпечення науково-теоретичної, класичної гуманітарної (з певним
профілем або без нього), загальнокультурної підготовки учнів.
“Інструкція про організацію та діяльність гімназії” (1996 р.) визначає
структуру, зміст і основні форми навчально-виховного процесу, його
кадрове забезпечення, а також правовий статус, фінансову й
матеріально-технічну базу;

2) загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням дисциплін,
що забезпечує варіативність освіти в залежності від його конкретного
профілю, а також засвоєння загальноосвітніх дисциплін і курсів основ
наук з профілю (гуманітарного, природничо-наукового, естетичного та
ін.), вибраного учнями;

3) середній загальноосвітній навчально-виховний заклад ІІ-ІІІ ступеня,
що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну
підготовку обдарованих здібних дітей.

Гімнасій – державний навчально-виховний заклад у стародавній Греції, а
також на елліністичному Сході. В Афінах найбільшого розвиту вони досягли
в V-VI ст. до н. е. До Г. вступали після палестри (гімнастична школа, у
якій навчалися хлопчики з 12 до 16 років), юнаки 16-18 років із знатних
і заможних родин. У Г. вони займалися гімнастикою, вивчали політику,
філософію, літературу. Найвідоміші Г. – Академія платонівська та Лікей,
заснований Аристотелем.

Гіперкінез (від гр. префіксу, що означає надмірність і рух) – надмірні
рухи, що виникають при деяких ураженнях центральної нервової системи.
Нерідко спостерігаються при спадкових хворобах, енцифаліті, травмах
тощо, зумовлені збудженням певних ділянок кори великого мозку або
підкіркових утворів.

Гіпертимна акцентуація – акцентуація особистості, для якої характерні
постійно піднесений настрій, підвищена психічна активність з прагненням
діяльності та тенденцією розкидатися, не доводячи справу до кінця. Свої
здібності й можливості, як правило, переоцінюють. Людям, яким притаманна
Г. а., підійде професія, пов’язана з організацією різноманітних заходів,
де треба проявити активність, уміння швидко орієнтуватися, де можна
задовольнити прагнення до лідерства нових вражень. Це може бути робота
менеджера, підприємницька діяльність тощо. Для них головне –
різноманітна діяльність, зіткнення з новими завданнями.

Гіпотеза – 1) наукове передбачення результатів дослідження;

2) наукове передбачення, що висувається для пояснення будь-якого явища;

3) наукове передбачення, що висувається для пояснення досліджуваного
явища, його суті, структури, зв’язків, рушійних сил і таке інше;

4) у перекладі з грецької “припущення”, істинність якого треба довести.
Будь-яка Г. тією чи іншою мірою обґрунтована за допомогою звертання до
однієї чи кількох теорій. Г. перевіряється різними способами, зокрема й
шляхом звертання до фактів, отриманих у ході дослідження;

5) припущення, що вимагає наукового доказу. Для того щоб Г.
перетворилась в істину, вона повинна бути підтверджена дослідженнями,
достовірними фактами, перевірена практичним досвідом.

Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнями істотних
зв’язків і відношень у знаннях.

Глибина мислення – уміння проникати в суть явищ, предметів, з’ясовувати
їх виконання, передбачати їх подальший розвиток.

Глобальне навчання – сучасна концепція, основними моментами якої є
пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання
комунікативних навичок і умінь, формування планетарного мислення,
сприймання розмаїття культур, розуміння та відчуття особистості як
невід’ємної частини єдиного й взаємозалежного світу. Одним із авторів
цієї концепції є американський вчений Р. Хенві.

Гностичні емоції – емоції, що виникають на основі потреби в пізнавальній
гармонії; прагнення щось зрозуміти, проникнути в сутність явища;
почуття, здивування і нерозуміння, якості та невиразності думки,
нестримне прагнення подолати протиріччя у власних міркуваннях, привести
все в систему; почуття близькості рішення, радість відкриття істини.

Гностичні здібності – особистісні якості, що забезпечують людині, з
одного боку, швидке та точне розпізнання предметів, явищ, а з іншого, –
успішне оперування відображеними образами дійсності, знаками, поняттями,
ідеями тощо.

Гнучкий розклад -організація навчання, за якої допускається варіювання
кількісного складу, частоти та тривалості занять, уроків.

Гнучкість розуму – пластичність, здатність змінити плани, способи
вирішення задач у відповідності з об’єктивними обставинами, які
змінюються.

Говард-план – організація навчання за вільним розкладом і при
самостійному виборі учнями навчальних предметів. Виник у 1920 р. з
ініціативи керівника Говардської жіночої середньої школи (Лондон
Гарріс).

Основна ідея Г.-п. – підвищення індивідуальної відповідальності учнів з
свій розумовий розвиток. Виховна робота з учнями, де крім уроків,
здійснювалася в спеціально створюваних “будинках”. Великого поширення
Г.-п. не дістав.

Головна дидактична мета уроку характеризує його кінцевий результат,
тобто що та на якому рівні повинно змінитися у сфері знань і умінь
учнів, а також у вдосконаленні, розвиту та закріпленні в них певних
навичок як підсумку даного уроку в цілому.

Готовність – стан особистості, який дозволяє їй успішно увійти в
професійне середовище, швидко розвиватися в професійному відношенні.

Готовність до трудової діяльності – 1) інтегральне особистісне
утворення, що включає стійке прагнення до праці в цій галузі, наявність
адекватних знань, умінь, навичок, а також комплекс
індивідуально-типологічних, соціально-психологічних особливостей, що
обумовлюють високу ефективність її професійного функціонування саме в
цій галузі;

2) цілеспрямоване вираження особистості, що включає її переконання,
погляди, відношення, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості,
знання. навички, уміння, установки тощо.

Готовність психологічна – суттєва передумова цілеспрямованої діяльності,
її регуляції, стійкості та ефективності. Г. п. допомагає людині успішно
виконувати свої обов’язки, правильно використовувати знання, досвід,
особистісні якості, зберігати самоконтроль і перебудувати свій спосіб
дій із появою непередбачених перешкод.

Гра – один із видів діяльності людини; один зі способів фізичного,
розумового та морального виховання дітей. Гра рольова (сюжетно-рольова)
– метод формування свідомості та досвіду дитини шляхом моделювання
(відтворення) певних суспільних відносин. Зміст Г. рольової реалізується
дитиною у взятій на себе ролі згідно з певними правилами поведінки, що
регулюють її виконання. Усяка Г. рольова – це школа довільної поведінки
діяльності, властивої поведінці та діяльності дорослих.

“Граматика словенська” – одна з перших друкованих граматик
старослов’янської мови, складена М. Смотрицьким.

Граматист – учитель елементарної школи грамоти в Стародавніх Афінах і
частково в Стародавньому Римі.

Греко-католицькі духовні семінарії – виховно-навчальні заклади, які
готували священнослужителів для уніатської церкви. Існували
Перемишльська, Ужгородська, Львівська й Станіславська семінарії. Система
навчання й виховання нагадували єзуїтську.

Греко-латинські школи – навчальні заклади підвищеного типу, створені в
Москві в другій половині XVII ст. з ініціативи уряду й церкви. У школах
вивчали грецьку, латинську й церковнослов’янську мови, риторику й
філософію.

Громадська думка – 1) специфічний стан свідомості, який включає в себе
потаєне чи явне ставлення різних соціальних спільнот до подій, фактів
або процеси соціальної дійсності. Г. д. фіксує сприйняття дійсності
через призму масової свідомості, формується в процесі руху інформації в
суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і
виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної
свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки,
мистецтва, політики, всіх джерел масової комунікації;

2) висловлене у формі повних суджень, ідей та уявлень ставлення
соціальних груп до явищ чи проблем соціального життя, що зачіпають
загальні інтереси. Г. д. формується під впливом усіх засобів масового
впливу (радіо, преса, телебачення тощо), хоч може виникати й стихійно,
під впливом тих чи інших життєвих обставин і ситуацій;

3) думка учнів колективу класу, яка впливає на формування позитивних або
негативних рис особистості;

4) спільні для соціальної групи (колективу) уявлення судження, розуміння
важливості для неї предметів, явищ, подій. Г. д. як спільність оціночних
суджень членів групи виникає в процесі їх спільної діяльності,
спілкування та відображає її позицію.

Громадська думка колективу – наявність спільних уявлень, суджень,
спільного розуміння значущих для нього предметів і явищ.

Громадянин – людина, яка ідентифікує себе з певною країною, де вона
наділена відповідним юридичним статусом, що є основою для користування
певними правами та для додержання обов’язків.

Громадянство – юридичний статус особистості, який надається їй після
досягнення відповідного віку або шляхом натуралізації та засвідчується
врученням їй відповідного документа. Громадянський статус пов’язаний з
одержанням людиною певних юридичних, політичних, економічних, інших прав
і покладанням відповідальності за додержання встановлених у державі
порядків.

Громадянська культура – ставлення індивідів до інституцій держави та
настанов влади, їхня законослухняність і критична вимогливість. Культура
громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до сфери
взаємодії населення, з одного боку, та влади – з іншого, а не до сфери
протистояння окремих верств одна одній. Вона характеризується
сприйманням влади не як предмета боротьби й завоювання, а як об’єкта
впливу щодо захисту інтересів і прав громадян. Виражається в уставленні
населення до існуючого порядку, у знанні й визнанні ним суспільних норм,
готовності їх додержувати. До громадянської культури належать знання
людей про їхні права й обов’язки, про устрій держави, про політичні
системи, процедури політичного, зокрема виборчого процесу.

Громадянська освіта – 1) діяльність, спрямована на формування знань і
навичок, необхідних громадянину в демократичній правовій державі для
реалізації громадянських прав і свобод, користування інститутами
сучасної правової демократичної держави. Завданням громадської освіти є
культивування основоположних принципів і цінностей вільного
демократичного суспільства і конституційного порядку. Вивчення прав і
вміння реалізувати ці права формують ядро громадянської освіти;

2) навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її
закони, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватися
від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином
демократичного суспільства.

Громадянська позиція – система ціннісних і соціальних орієнтацій та
настанов, що характеризують людину як громадянина країни та суспільства.

Громадянське виховання – формування громадянськості як інтегративної
якості особистості, що дає можливість людині відчути себе морально,
соціально, політично та юридично дієздатною й захищеною.

Громадянське суспільство – поняття, що вживається для означення
сукупності існуючих у суспільстві відносин, державно-політичними сферами
життєдіяльності громадян й окремих індивідів, що є цивільною, приватною,
перебуває поза впливом держави, її директивного регулювання й
регламентації. Його існування втілюється в приватному житті громадян,
функціонуванні вільного ринку, безперешкодному поширенні духовних,
релігійних, моральних і національних цінностей, добровільно сформованих
асоціаціях і організаціях громадян, усій різноманітності вільно
здійснюваних між ними міжособистісних зв’язків (сімейні, общинні,
економічні, культурні, релігійні тощо).

Громадянськість – 1) морально-психологічний стан людини, що
характеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави,
лояльним ставленням до її інституцій і законів, почуттям власної
гідності в стосунках з представниками держави, знанням і повноваженням
прав людини, чеснот громадянського суспільства; готовністю та вмінням
дотримуватися власних прав, вимагати від держави виконання її функцій;
лояльним відповідальним ставленням до своїх обов’язків перед державою,
патріотизмом;

2) духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика
людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням
належності до конкретної країни. З цим пов’язані лояльне ставлення до
встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, почуття
патріотизму, власної гідності, моральність, знання та повага до прав
людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння
додержувати власних прав та обов’язків.

Група – будь-яке об’єднання людей незалежно від того, якого характеру
зв’язки виявляються між її членами.

Група експериментальна і група контрольна -спеціально підібрані чи
створені дві групи піддослідних осіб з метою дослідження впливу якогось
педагогічного фактору, причому цей фактор діє лише в експериментальній
групі. На основі порівняння змін в обох групах робиться висновок про
ефективність застосованого педагогічного фактора.

Група мала – група з двох або більше людей (оптимальне число 7 + 2
чол.), об’єднаних єдиною метою, подібними інтересами та потребами в
спілкуванні, спільній діяльності, які перебувають у безпосередньому
контакті один з одним. Г. м. класифікується за ознакою провідної
спільної діяльності: виробничі, навчальні, військові, спортивні, сімейні
та інші; за ознакою тривалості існування: тимчасові та постійні; за
ознакою рівня розвитку. Взаємовідносини учасників Г. м. носять переважно
емоційний характер і підпорядковуються закономірностям психологічної
сумісності та конфліктності, можуть бути вивчені методами спостереження,
взаємної оцінки, соціометрії та ін.

Групова динаміка – напрям соціально-психологічних досліджень,
ініціатором розробки якого був К. Левін (США). Головний об’єкт – малі
групи. В якості базового методу використовувалося створення штучних
лабораторних ситуацій із наперед заданими характеристиками.

Групова дискусія – колективне обговорення якого-небудь питання. Широко
використовується як метод вироблення та прийняття управлінських рішень,
є найбільш поширеним методом активного навчання. Може бути використана у
двох формах: у формі методу аналізу конкретних ситуацій та у формі
колективного самоаналізу, під час якого учасники обговорюють події, що
відбулися в групі під час навчання.

Групова оцінка особистості – соціально-психологічний метод, що
ґрунтується на оцінці різноманітних особистісних якостей і поведінки
конкретних людей, яка здійснюється особами, достатньо близько з ними
знайомими (експертами). Г. о. о. переважно використовується при
атестації та підборі керівних кадрів. Процедура Г. о. о. включає: вибір
осіб, яких оцінюють у відповідності з поставленими завданням; вибір
експертів; розробку переліку особистісних і ділових якостей, що
оцінюються; складання словника до переліку відібраних якостей, у якому
вони чітко й однозначно трактуються; розробку шкали для оцінки якостей;
чітке оформлення опитувального листа, що пропонується експертам;
апробацію розробленої методики, перевірку її надійності; опитування
респондентів; кількісну та графічну обробку даних; інтерпретацію оцінок,
складання спеціальних характеристик піддослідних; ознайомлення
піддослідних із їх оцінками; висновки та рекомендації за результатами
оцінки.

Групова психологія – 1) психологія певної соціальної групи, яка виступає
як цілісність;

2) розділ соціальної психології, що вивчає психологічні особливості
окремих соціальних груп.

Групова свідомість – цілісна рівнодіюча, яка складається з діалектичної
суми індивідуальних свідомостей членів певної соціальної групи.
Відомості щодо групової свідомості необхідні для з’ясування інтересів і
потреб групи, для оптимального керування діяльністю соціальної групи.

Групова сумісність – соціально-психологічне явище, що відображає ступінь
ефективності спільної діяльності людей, можливість їх адаптації один до
одного.

Гуманізація – упровадження у взаємодію людей принципів гуманізму,
формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів.

Гуманізація освіти – 1) упровадження в навчально-виховному процесі ідей
гуманізму, запропонованих великими просвітителями та педагогами
минулого; це спрямування навчального закладу до піднесення особистості
учня, забезпечення максимально сприятливих умов його розвитку,
урахування його особистих цілей і запитів;

2) принцип реформування системи освіти, суть якого полягає в утвердженні
людини як найвищої цінності шляхом олюднення обставин педагогічного
процесу.

Г. о. – побудова педагогічного процесу на засадах гуманізму як
визначального принципу загальнолюдської моралі, що включає: а) визнання
права всіх учасників педагогічного процесу (учителя й учня) бути самим
собою, що передбачає взаємне розуміння інтересів, запитів, взаємне
довір’я; б) визнання права всіх учасників педагогічного процесу на свій
шлях самовдосконалення та творчості в процесі співробітництва в
навчально-виховній діяльності; в) створення суспільством умов для
радісного творчого життя всім учасникам педагогічного процесу. Шляхи
гуманізації освіти: а) формування відносин співробітництва між усіма
учасниками педагогічного процесу; б) виховання в учасників педагогічного
процесу морально-емоційної культури взаємовідносин; в) формування в
учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; г) створення
матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного
процесу, що виховує гуманну особистість – щиру, людяну, доброзичливу,
милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності
іншої людини.

Гуманізм – світогляд, у центрі якого як найвища цінність і мірило всього
перебуває людина. Почуття любові до людей і окремої особи, глибока
повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних
особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати
та допомагати іншому, намагання робити добро й піклуватися про благо
людей є основними засадами гуманізму.

Гуманістична освіта – освіта, основана на принципах пріоритету
загальнолюдських цінностей, життя та здоров’я людини, вільного розвитку
особистості.

Гуманістична психологія – напрям психології (переважно американської),
який визначає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну
систему, здатну до самоактуалізації.

Гуманітарна освіта – пріоритетний розвиток загальнокультурних
компонентів у змісті освіти, установлення зв’язків між предметами через
загальнолюдську складову шкільних дисциплін, формування особистої
зрілості учнів.

Гуманітаризація освіти – посилення уваги до людини, виховання в учнів
ставлення до людини як до найбільшої цінності, спрямування освіти на
формування в учнів високої духовності, почуття власної гідності,
всебічної культури, планетарного мислення; формування у свідомості учнів
цілісної картини світу, усвідомлення єдності людини й навколишнього
середовища. Г. о. передбачає: підвищення статусу гуманітарних наук у
навчанні та вихованні; гуманітарно орієнтоване вивчення всіх без винятку
навчальних предметів.

Гуманітарне знання досягається за допомогою специфічних методів,
використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й лінгвістиці.
Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, у результаті яких
утворюється Г. з., означає розкриття того сенсу, який закладено в
досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике
значення мають позиція дослідника, його суб’єктивність.

Дальтон-план – система індивідуального навчання, розроблена в м. Дальтон
(штат Массачусетс, США) у 20-х роках ХХ ст. Згідно з Дальтон-планом
увесь обсяг навчального матеріалу з того чи іншого предмета розподілявся
на місячні курси, складалися місячні програми, підбиралася література.
На початку місяця учень разом з учителем планував свою роботу, а потім
вивчав самостійно з будь-якою швидкістю вибрані теми. Він міг
відвідувати лабораторії, консультації, де чергували вчителі. Раз на
тиждень проводився загальний семінар, конференція, дискусія.
Дальтон-план мав на меті дозволити учням навчатися на різних рівнях і з
різною швидкістю. Це була спроба пристосувати систему навчання до
особистості дитини.

Девіантна поведінка – поведінка з відхиленням від прийнятих у
суспільстві правових або моральних норм. Основні види Д. п. –
злочинність і аморальна поведінка, що кримінально не карається.

Деградація особистості – поступова втрата особистістю позитивних
якостей, що наступає внаслідок деяких психічних розладів. Виражається в
постійному зниженні активності і працездатності особистості, у звуженні
кола її інтересів, підвищеній стомлюваності, дратливості, розладах
пам’яті, уваги.

Дедуктивне мислення – рух думки від загального до конкретного,
одиничного.

Дедуктивний метод навчання – спочатку повідомляють загальне положення,
формулу, закон, а отім поступово починають виводити часткові випадки,
більш конкретні завдання.

Дедуктивний спосіб пізнання характеризується рухом думки від загального
до одиничного (наприклад, від правила до прикладу). Широко
використовується в навчальному процесі з метою викладу навчального
матеріалу і його застосування учнями. Д. с. п. відіграє велику роль у
становленні логічного мислення, сприяє розвитку вміння використовувати
наявні знання при засвоєнні нових, логічно обґрунтувати конкретні
положення, доводити вірність своїх думок; виховує підхід до кожного
факту чи явища як до ланки єдиного ланцюга взаємопов’язаних і
ваємообумовлених явищ. Це сприяє розвитку активності і продуктивності
мислення.

Дедукція – 1) форма мислення, що дозволяє на основі логічних правил з
окремих загальних даних висловлювати нові, менш загальні припущення;

2) один з видів умовиводів, що представляє собою застосування загального
положення до певного окремого, одиничного випадку.

Дезадаптація психологічна – відносно короткочасний ситуативний стан, що
є наслідком дії нових, незвичайних подразників середовища, що змінилося
і сигналізує про порушення рівноваги між психічною діяльністю і вимогами
середовища, а також спонукає до переадаптації; досить стійкий, складний
психічний стан, що виражається в неадекватному реагуванні й поведінці
особистості, обумовлених функціонуванням психіки на межі її регуляторних
і компенсуючих можливостей або в позаграничному режимі.

Делікатність – тонке розуміння внутрішнього світу і психіки людей. Д. є
свідченням високої внутрішньої культури людини і професійно важливою
якістю працівників служби зайнятості, соціальних служб тощо.

Демографічна політика – це система соціальних заходів, спрямованих на
формування бажаної для того чи іншого суспільства свідомої демографічної
політики, яка полягає в тому, як держава може впливати на рішення про
народжуваність, що приймаються на рівні сім’ї, з тим, щоб їх кінцевий
результат відповідав економічним і соціальним потребам суспільства.

Демократизація – упровадження демократичних засад, розвиток спільностей
людей на демократичній основі.

Демократизація освіти – 1) один з основних принципів державної політики
у сфері освіти, що пронизує всі сторони шкільного життя. Це – ліквідація
монополії держави на освіту і перехід до громадсько-державної системи, в
якій особистість, суспільство і держава є повноправними партнерами;
чітке розмежування повноважень між центральними, регіональними і
місцевими органами управління з максимальною передачею на місця
управлінських функцій; участь місцевої влади і місцевої громадськості як
в управлінні освітою через відповідні місцеві органи, так і
безпосередньо в діяльності освітніх закладів; самостійність освітніх
установ у виборі стратегії свого розвитку, цілей, змісту, організації і
методів роботи, у тому числі їх юридична, фінансова й економічна
самостійність; право педагогів на творчість, на свободу вибору
педагогічних концепцій і технологій, підручників і навчальних
посібників, методів оцінки діяльності учнів і т. ін., на участь в
управлінні навчальним закладом; право учнів на вибір школи і профілю
освіти, на домашню освіту і навчання в недержавних навчальних закладах,
на прискорене навчання за індивідуальним навчальним планом, на участь в
управлінні освітнім закладом;

2) принцип реформування освіти в України на демократичних засадах, який
передбачає: децентралізацію, регіоналізацію в управлінні, автономізацію
навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності,
поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів,
перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь
батьків, громадськості), співробітництво “учитель – учень”, “викладач –
студент” у навчально-виховному процесі. Д. о. означає утвердження в
системі освіти норм демократичної етики – толерантності, чесної
співпраці та змагальності.

Деморалізація – морально-психічний компонент дезорганізації, що
проявляється в моральному розладі, втраті моральних критеріїв, падінні
дисципліни, морально-психічного стану.

Деперсоніфікація особистості – процес гальмування, згортання і
нівелювання активності, особливостей особистості як неповторної
індивідуальності. У своїх крайніх формах – це процес десоціалізації й
індивідуалізації, здатний призвести до повної деформації та зруйнування
особистості.

Депресія – стан душевного розладу людини, відчуття пригніченості,
песимізму, занепаду духовних сил. Виникає внаслідок психічних і
загальних захворювань або як реакція на важкі життєві ситуації
(наприклад, утрата роботи).

Державна кадрова політика в системі вищої освіти – це комплекс заходів і
принципів державних органів управління освітою в організації трудових
ресурсів на основі формування, підтримки і розвитку освітніх цінностей,
ідеалів, норм, правил і процедур. Її метою є оптимізація балансу
трудових ресурсів відповідно до намічених завдань і запитів суспільства
на основі чинного законодавства.

Державна підсумкова атестація учнів (вихованців) – це форма контролю за
відповідністю освітнього рівня випускників загальноосвітніх навчальних
закладів.

Державний стандарт загальної середньої освіти – зведення норм і
положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і
випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної
середньої освіти та гарантії держави в її досягненні.

Державний стандарт професійно-технічної освіти – сукупність державних
вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня кваліфікації
випускника професійно-технічного навчального закладу, основних
обов’язкових засобів навчання та освітнього рівня вступника.

Детермінізм – причинна обумовленість, загальний закономірний зв’язок
природи, суспільства, мислення; закономірна і необхідна залежність
психічних явищ від факторів, що їх викликають.

Деформація особистості професійна – зміна якостей особистості
(стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів
спілкування і поведінки), які наступають під впливом виконання
професійної діяльності. Унаслідок нерозривної єдності свідомості і
діяльності формується професійний тип особистості. Значний вплив
здійснює професія на особливості особистості представників тих професій,
робота яких пов’язана з людьми (керівники, педагоги тощо). Д. о. п. може
носити епізодичний чи стійкий характер; проявлятися в мові, манерах
поведінки, навіть фізичній зовнішності. Крайня форма Д. о. п.
проявляється у формальному, суто функціональному ставленні до людей.

Дефініція – коротке визначення (тлумачення) якого-небудь поняття, що
відображає істотні ознаки предмета чи явища. Однією з особливостей Д. у
психології є їх недостатньо точна верифікація.

Децентралізація управління – процес передачі делегування управлінських
функцій місцевим органам управління.

Децентралізація освітніх закладів – одночасний розвиток різних типів
навчальних закладів.

Дидактика – 1) це розділ педагогічної технології, який вивчає,
досліджує, узагальнює принципи, закономірності, форми, методи та прийоми
навчального процесу, їх вплив на формування в особистості учня знань,
умінь і навичок, розвиток його світогляду та громадянської позиції;

2) галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесу навчання.
Предметом Д. є загальна теорія навчання усіх предметів;

3) галузь педагогічної науки, що розкриває теоретичні засади освіти і
навчання в їх найбільш загальному вигляді. Д. виявляє закономірності,
принципи навчання, задачі, зміст освіти, форми і методи викладання й
учіння, стимулювання і контролю в навчальному процесі для всіх предметів
і на всіх вікових етапах навчання.

Дидактика спеціальна – галузь дефектології, яка вивчає теорію освіти і
навчання дітей з відхиленням в розвитку (цілі, задачі, зміст, принципи,
методи й організація педагогічного процесу в спеціальних школах).

Дидактична гра – 1) метод стимулювання інтересу до навчання, в основі
якого лежить створення в навчальному процесі ігрової ситуації;

2) форма гри з правилами, в яку включається виконання певних операцій,
дій, необхідних для виконання ігрової задачі. Різноманітні дидактичні,
інтелектуальні ігри (анаграми, загадки, кросворди, ребуси),
ігри-подорожі, вікторини, рухливі ігри сприяють точному сприйманню
окремих якостей, речей, предметів, розвитку спостережливості, формуванню
вмінь аналізу порівняння, узагальнення та інших операцій мислення,
удосконаленню спортивних умінь і навичок.

Динамічний стереотип – порівняно стійка цілісна система
умовно-рефлекторних зв’язків у корі головного мозку, що забезпечує
стійкий і доцільний зв’язок організму із зовнішнім середовищем. Д. с.
утворюється в процесі життєдіяльності людини при багаторазовому
повторенні одних і тих же впливів зовнішнього середовища. Д. с. відіграє
значну роль у саморегуляції людського організму, його психологічній
адаптації і соціалізації, тому що на фізіологічній основі Д. с.
формується система вмінь, навичок, звичок людини, стійкі характеристики
її поведінки.

Дисгармонія особистості – особистісне відхилення, що супроводжує кризові
ситуації, які виникають на різних етапах життєвого шляху, з достатньо
вираженою визначеністю (відхилення розвитку від гармонійного,
оптимального, що виявляється в дедалі ширших поведінкових збоченнях,
комунікативних проблемах, невротичних симптомах). Дисгармонійна
особистість, неадекватно відображаючи власні статево-вікові,
індивідуально-психологічні, комунікативні та інші властивості, сприймає
й довколишню дійсність крізь фільтри внутрішньособистісних викривлень,
що породжує нові невідповідності і вдруге ускладнює подальшу
гармонізацію.

Дискомфорт – 1) брак комфорту, необхідних умов для життєдіяльності
людини, незручності, неприйнятність ситуацій. Соціально-психологічний Д.
стосується, насам-перед, міжособистісного спілкування;

2) порушення необхідних умов для життєдіяльності людини незручність,
несприйняття ситуацій.

Дискомфортний стан – стан, який характеризується несприятливими
суб’єктивними відчуттями людини, що викликаються впливом протягом
визначеного часу фактів внутрішнього і зовнішнього середовища.

Д. с. пов’язаний зі станом здоров’я, зміною емоційних характеристик
(тривалі негативні емоції, тривожність).

Дискримінація – навмисне обмеження або позбавлення прав, переваг
яких-небудь осіб, організацій чи держав за расовою, національною,
державною належністю, статтю, майновим станом, політичними чи
релігійними переконаннями тощо.

Дискурсивне мислення – мислення, що здійснюється шляхом логічних
міркувань, суджень і опосередкувань.

Диспут – метод формування суджень, оцінок, переконань, що базуються на
закономірності; знання, одержані в ході зіткнення, думок, різних точок
зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і
гнучкості.

Дистанційне навчання – навчання за допомогою листування телебачення,
радіо, телефону, публікацій у газеті за обмеженого контакту з
викладачем. Друковані, аудіовізуальні та інші спеціально підготовлені
матеріали направляються індивідуальним учням або групам. Процес
засвоєння матеріалу контролюється за письмовими завданнями, що
адресуються викладачу та повертаються назад з виправленнями та
рекомендаціями.

Дистанція соціальна – умовна відстань між представниками різних
соціальних груп, людьми, що мають різний соціальний статус. Д. с. може
змінюватися в процесі спілкування людей. Оптимальний рівень Д. с.
дотримується при демократичному стилі керівництва.

Дисципліна трудова – строге дотримання встановленого порядку на
виробництві, в установі. Передбачає своєчасний прихід на роботу,
дотримання встановленої тривалості робочого дня, раціональне
використання робочого часу, точне виконання розпоряджень адміністрації.
Вимоги до Д. т. визначаються діючими на підприємствах, в організаціях та
установах правилами внутрішнього трудового розпорядку, виконання яких є
обов’язковим. Порушники трудової дисципліни несуть відповідальність у
встановленому порядку: заходи громадського впливу, адміністративні
стягнення, матеріальні санкції.

Дисциплінованість – вольове зусилля особистості, що проявляється в діях
та поведінці людини у відповідності з законами, нормами і правилами.

Диференціальна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні
відмінності як між індивідами, так і між групами людей, причини та
наслідки таких відмінностей.

Диференціація навчання – 1) принцип урахування
індивідуально-типологічних особливостей учнів в інтересах розвитку їхніх
нахилів і здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу
диференціації.

Диференційоване навчання – вид навчання, що базується на принципі
диференціації та педагогічній технології диференційованого навчання, яка
передбачає створення різних умов навчання для різних шкіл, класів, груп
з метою врахування як індивідуальних особливостей, так і домінуючих
особливостей їх контингентів.

Діагноз – аргументоване визначення певного стану на основі всебічного
дослідження (рівня розвитку здібностей, професійної придатності,
характеру і суті хвороби тощо).

Діагноз психологічний – висновок психолога (групи психологів) про
індивідуально-психологічні особливості особистості як у нормі, так і при
патології, виявленні в результаті її вивчення методами психодіагностики.

Діагностика – 1) психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп
та колективів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей
та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та
навчання;

2) кількісна оцінка і якісний аналіз педагогічних процесів, явищ і т. п.
з допомогою спеціально розроблених наукових методів.

Діагностика соціально-психологічна – теорія і практика виявлення
соціально-психологічних характеристик груп людей; використовується для
оцінки розвитку конкретних колективів, виявлення структури
міжособистісних відносин, для оцінки ефективності соціальних,
економічних, виховних впливів. Результати Д. с. п. використовуються при
профвідборі для деяких професій, що ставлять підвищені вимоги до якості
спільної діяльності людей, вдосконаленні виховного процесу, при
складанні планів соціального розвитку і т. п.

Діагностичний мінімум – основна діагностична схема пропонованої моделі
діяльності, являє собою сукупність діагностичних прийомів виявлення
особливостей і рівня розвитку психолого-педагогічного статусу школярів;
схема пристосована до проведення масового психологічного обстеження.

Діалектичне мислення – уміння бачити в явищах єдність протилежностей,
боротьбу цих протилежностей, виявляти тенденції їх розвитку, бачити
зародження нових.

Діалогічна модель – конструювання навчальних програм. Д. м. виходить
переважно з потреб учнів. Для визначення цих потреб учителі на першому
етапі вступають у діалог з учнями, для яких призначена дана програма.
Потім вони прагнуть узгодити наявний навчальний матеріал з виявленими в
учнів потребами та інтересами. Модель активно залучає школярів у
розробку навчальних програм, причому їх потреби та інтереси одержують
пріоритет на соціальними та науково-дисциплінарними аспектами змісту
програми.

Дієздатність – здатність людини не тільки виконувати певні дії та
діяльність, а й відповідати за це.

Ділова гра – 1) моделює процес педагогічної діяльності вчителя і
дозволяє оцінити професійний рівень, що проявляється на всіх ділянках
такої діяльності, а також діагностувати труднощі, що виникають на різних
етапах професійної діяльності;

2) метод пошуку управлінських рішень в умовах проблемної ситуації. Д. г.
використовується як метод активного навчання працівників управління з
метою вироблення в них навичок приймати рішення в нестандартних
ситуаціях, а також як засіб тестування певних здібностей у працівників
окремих категорій;

3) метод імітації ситуацій, що моделюють професійну чи іншу діяльність
шляхом гри, в якій беруть участь різні суб’єкти, наділені різною
інформацією, різними функціями і діють за заданими правилами.

Ділова етика (етика підприємця) – сукупність певних принципів, правил і
норм господарської поведінки підприємців (бізнесменів). Більшість
значних компаній у країнах з ринковою економікою розробляють і приймають
кодекси ділової етики (честі).

Ділові якості – здатність знаходити найкращий підхід до розв’язання
ситуацій, що виникають, і найкоротший шлях досягнення мети, самостійно
мислити й оперативно приймати обґрунтовані рішення, послідовно й
ініціативно забезпечувати їх виконання.

Діловодство кадрової служби – виконання своєрідних операцій, пов’язаних
із створенням і використанням документальної кадрової інформації на
підприємствах і в організаціях. У функції Д. к. с. входять: реєстрація,
попередній розгляд і розподіл документів, формування номенклатури справ,
їх облік, організація обробки, установлення форм і реквізитів,
довідково-інформаційне обслуговування та ін.

Діяльність – 1) специфічна форма свідомого, цілеспрямованого активного
ставлення до оточуючої дійсності для її доцільної зміни і перетворення.
Структура людської діяльності складається з потреб, мотивів, цілей,
задач, дій, операцій. Аналіз конкретної діяльності можливий лише за
умови визначення потреб, мотивів такої діяльності та умов досягнення
мети;

2) активність людини, спрямована на осягнення свідомо поставлених цілей,
пов’язаних із задоволенням її потреб та інтересів, на виконання вимог до
неї зі сторони суспільства. Виділяють такі компоненти Д.: постановка
мети, планування роботи, виконання роботи, перевірка результатів,
підбиття підсумків, оцінка роботи;

3) специфічно людська, регульована свідомістю як вищою інстанцією
внутрішня і зовнішня активність, що спричиняється потребою. Д.
направлена на пізнання, творче відтворення і перебудову зовнішнього
світу.

Діяльнісно-особистісна концепція виховання стверджує, що дієвим
виховання є лише тоді, коли дитина включається в різноманітні види
діяльності й оволодіває суспільним досвідом завдяки ефективному
стимулюванню педагогом активності в цій діяльності.

Доброзичливість – позитивне, емоційне ставлення людини до інших людей,
груп або соціальних явищ, яке виявляється у внутрішній прихильності,
привітності, схильності до спілкування, прояві уваги, готовності до
співробітництва; надання допомоги.

Доброта – чуйне, дружнє ставлення до іншої особи; ґрунтується на
доброзичливості, привітності у взаєминах. Суть доброти визначається як
прагнення людини до досконалості через учинки, які спрямовані на благо
людини та її право бути щасливою. Визначальними ознаками доброти є
чуйність, лагідність, делікатність, довірливість, милосердя і
благодійність.

Доброчесність – постійна спрямованість волі на те, що з погляду моралі є
добро; у свою черг, вона сама є моральним благом і етичною цінністю.

Доведення – логічне розміркування.

Довільна увага – увага, що виникає внаслідок поставленої мети, свідомо
спрямовується і регулюється особистістю. Д. у. потребує зусиль і тривало
її веде до втоми.

Домагання – прагнення особистості досягнути певного статусу, мети,
результату діяльності. Завищений рівень домагань з одного боку сприяє
розвитку активності особистості.

Домашня навчальна робота учнів (самопідготовка) – форма організації
навчання; самостійна, поза уроками робота учнів з виконання письмових
завдань.

Д. н. р. у. включає: вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на
уроці; самостійне вивчення нового матеріалу, самостійні спостереження,
проведення дослідів; виготовлення наочних посібників; написання творчих
робіт (творів, рефератів) тощо.

Домінанта – осередок збудження в центральній нервовій системі, тимчасово
визначає характер відповідної реакції організму на зовнішні та внутрішні
подразники, надаючи тим самим поведінці визначену спрямованість.

Допитливість – риса характеру особистості, що проявляється у прагненні
до широти та глибини знань про навколишній світ і саму себе.

Доручення – метод, який дозволяє вчителеві перевірити якості характеру
особистості учня, його ставлення до виконання безплатної та оплачуваної
роботи.

Дослідницький метод навчання – метод навчання, що забезпечує вищий
рівень пізнавальної самостійності учнів; метод навчання, при якому
пізнавальна діяльність учнів за своєю структурою наближається до
дослідницької діяльності вченого, який відкриває нові наукові знання;
спосіб навчання шляхом самостійного “відкриття” учнями знань. Він
включає всі елементи проблемного навчання: а) виявлення проблеми
(переведення її у форму конкретного запитання чи задачі), предмета
дослідження; б) аналіз умов, їх оцінку, відокремлення відомого від
невідомого; в) висунення гіпотези чи припущень; г) розробку плану
розв’язання проблеми; д) виконання плану; е) перевірку вірності дій та
одержаного результату.

Дослідницько-експериментальна діяльність забезпечує систематичну
науково-дослідницьку, експериментальну, конструкторську і винахідницьку
діяльність учнівської та студентської молоді з різних галузей науки,
техніки, мистецтва і культури та спрямовується на створення умов для
творчого самовдосконалення, виявлення, розвитку та підтримки юних
талантів і обдарувань.

Дотепність – здатність людини винятково точно й естетично красиво
відображати у своїх судженнях ставлення до предметів об’єктивного світу
(дотепний жарт, порівняння тощо). Д. є конкретним проявом гнучкої думки,
нетрадиційності мислення і спирається на природні задатки гумору,
життєвий досвід.

Доступність навчання – дидактичний принцип, який вимагає побудови
навчального процесу (завдань, змісту, методів, форм навчання) відповідно
до реальних навчальних можливостей учнів, тобто відповідно до рівня їх
підготовленості і загального розвитку. Д. е. знаходить свій вияв у
правилах: від близького до далекого, від відомого до невідомого, від
легкого до важкого, від простого до складного. Доступне не означає
легке. У навчанні обов’язково повинні бути труднощі, але помірні.
Навчання лише тоді сприятиме розвиткові учнів, якщо воно вимагає від них
напруження розумових сил, пізнавальної активності. Тому воно повинно
орієнтуватися не на рівень актуального розвитку, а на зону найближчого
розвитку, тобто на більш високий рівень, але такий, який учні можуть
осилити при ціле-спрямованій допомозі вчителя.

Дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання
дітей віком від двох місяців до семи років, який здійснює завдання щодо
задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей
дошкільного віку. До Д. в. з. належать: дитячі ясла, дитячі садки,
дитячі ясла-садки з короткочасним, денним, цілодобовим та цілорічним
перебуванням дітей.

Друга сигнальна система – система способів регуляції психічної
активності живих істот у навколишньому світі, властивості якої
сприймаються головним мозком у вигляді сигналів, що подаються у знаковій
формі, на відміну від першої сигнальної системи.

Егоїзм – риса поведінки людини, що полягає в надмірній зосередженості на
своєму “Я”, замкненості у вузькому світі своїх індивідуальних інтересів,
прагненні досягти своїх цілей за рахунок інших людей.

Ейфорія – психологічний стан піднесеного настрою людини, не виправданий
реальністю, об’єктивними причинами; стан некритичного вдоволення
(безпричинна радість, безтурботність).

Екзальтація – збуджений, захоплений, схвильований стан, іноді хвороблива
жвавість, викликані сильним позитивним емоційним подразником.

Екологічне виховання дітей та молоді – 1) передбачає формування
екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи,
відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, основу
життя на землі, залучення вихованців до активної екологічної діяльності,
нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі;

2) це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в
учнів екологічної культури. Завдання Е. в.: нагромадження екологічних
знань; виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її;
формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Екологічно-природоохоронна діяльність передбачає оволодіння дітьми,
учнівською та студентською молоддю знаннями про навколишнє середовище,
формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду
вирішення екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної
роботи, збереження навколишнього середовища.

Економіка праці – наука, що вивчає механізми дії економічних
закономірностей у галузі організації, праці, ефективності її
використання, відтворення та розподілу робочої сили. Вона розробляє
теоретичні основи вдосконалення організації та оплати праці, методи
найефективнішого і раціонального використання трудових ресурсів.

Економічна культура особистості – активна трудова і громадська
діяльність, спрямована на використання у практиці засвоєних економічних
знань, переконань, навичок.

Економічна психологія – вивчає психологічні явища, пов’язані з
виробничими відносинами людей.

Економічне виховання – 1) вироблення в учнів чіткої уяви про наукові
закономірності розвитку економіки, особливості ринкових відносин;
цілеспрямоване, систематичне формування в підлітків економічних знань,
високої організованості та творчої ініціативи; підготовка їх до
продуктивної праці, умілого, бережливого ставлення до природи;
вироблення звички практично використовувати економічні знання в
реальному житті;

2) це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування
економічної свідомості учнів. Економічна свідомість забезпечує розуміння
економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника в
активного творчого учасника виробничого процесу. Завдання Е. в.:
ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури
виробництва, підвищенням його ефективності, удосконаленням виробничих
відносин, системою і методами управління; формування здатності до
економічного мислення, творчого пошуку підвищення продуктивності праці,
вміння швидко оволодівати новими формами і методами праці; виховання
почуття і рис господаря, що працює з віддачею, бережливо ставиться до
результатів праці; виховання здорових матеріальних потреб, уміння
розпоряджатися зарплатою.

Екскурсія навчальна – форма організації навчання поза межами школи,
спрямована на вивчення учнями певних явищ, процесів, предметів шляхом їх
“живого споглядання” і безпосереднього сприймання. Види Е. н.: за
змістом – загальноосвітні, краєзнавчі; за часом – короткотермінові,
тривалі; за змістом у навчальному процесі – вступні, супроводні,
заключні.

Е. н. – форма навчальної роботи, яка дозволяє організовувати
спостереження і вивчення різних предметів та явищ у їх природних,
звичних умовах (природа, історичні місця та ін.) або в музеях, на
виставках тощо.

Експансивність – психічний стан людини, що проявляється в нестриманості,
надмірному неконтрольованому прояві своїх почуттів. Е. люди важкі в
спілкуванні, схильні до конфліктів.

Експеримент – метод наукового пізнання, що полягає в цілеспрямованому
вивченні будь-якого явища дійсності в контрольованих і керованих умовах.

Експресія – виразність, сила прояву почуттів, переживань. Експресивна
реакція є зовнішнім проявом емоцій і почуттів людини (міміці,
пантоміміці, голосі, жестах). Надмірна чи недостатня Е., її
неадекватність конкретній ситуації можуть служити однією з причин
конфліктів у взаєминах між людьми.

Екстерн – особа, яка самостійно опановує навчальні програми і якій
надається можливість проходження підсумкової та державної підсумкової
атестації в навчальних закладах системи загальної середньої освіти.

Екстернал – тип особистості, схильний пояснювати наслідки своїх вчинків,
невдач впливом обставин, інших людей, тим самим як би знімаючи з себе
моральну відповідальність.

Екстернат у системі загальної середньої освіти є різновидом
індивідуальної форми навчання, що забезпечує гарантоване Конституцією
України право громадян на здобуття повної загальної середньої освіти. Е.
передбачає самостійне засвоєння програм з окремих предметів, класів,
курсів початкової, базової та повної загальної середньої освіти з
наступною підсумковою та державною підсумковою атестацією в навчальному
закладі.

Екстраверсія – характеристика особистості, яка проявляється у
спрямованості відчуттів, переживань, інтересів до зовнішнього світу.
Типовий екстраверт більше схильний до спілкування з людьми,
комунікабельний, має багато друзів, не любить самотності, прагне до
яскравих вражень, діє під враженням моменту, імпульсивний, дотепний у
розмові, любить зміни, безтурботливий, оптимістичний. Екстраверт віддає
перевагу діяльності, схильний до агресивності, буває нестриманим.

Екстраполяція – розповсюдження висновків, отриманих в результаті
вивчення однієї частини явищ, на іншу частину цього роду явищ.

Екстремальна ситуація – це несподівана, незапланована, нештатна
обстановка, що різко порушує й ускладнює виконання професійних завдань і
несе загрозу життю чи успішному виконанню діяльності.

Екстремальні умови – умови, що вимагають від працівника напруги
фізіологічних і психічних функцій, що різко виходять за межі норми.
Екстремальний режим в загальному розумінні – це режим праці в умовах, що
різко виходять за межі звичайних. Відхилення від звичайних умов
діяльності вимагають підвищеного вольового зусилля, інакше кажучи,
викликають напругу.

Емоції – психічні стани людини, в яких реалізується безпосереднє
ситуативне переживання (задоволення, радість, страх) особистістю
значимості діючих на неї явищ і ситуацій. В Е. проявляється позитивне
ставлення особистості до певних об’єктів, сфер діяльності, до самого
себе, інших людей.

Емоційна депрівація (дефіцит емоцій) – довгочасна відсутність ласки,
турботи, людської теплоти, розуміння.

Емоційна збудливість – властивість особистості або тимчасовий психічний
стан, що проявляються в легкій появі чітко виражених у відповідь на
емоціогенні чинники. Е. з. пов’язана з якимись активними вольовими
актами.

Емоційна напруженість – стан людини, що викликається конфліктними
умовами, підвищеною ймовірністю виникнення аварійних ситуацій,
несподіваним або довго-тривалим напруженням інших видів і визначає
тимчасове пониження стійкості психічних процесів і професійної
працездатності.

Емоційно-вольова стійкість – здатність психіки людини зберігати високу
функціональну активність і працездатність в умовах впливу стресорів,
фрустраторів як у результаті адаптації до них, так і в результаті
високого рівня розвитку емоційно-вольової саморегуляції.

Емоційно-вольова сфера – система психічно стійких властивостей людини,
які характеризують зміст, якість і динаміку емоцій, почуттів і волю
людини.

Емпатія – 1) розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи
у формі співпереживання; емпатичні здібності зростають разом з віком та
до-свідом за умови схожості поведінкових та емоційних реакцій учасників
спілкування;

?

?

L

N

?

N

Xлюдей. Е. передбачає суб’єктивне сприйняття іншої людини, уміння
поставити себе на її місце, проникнення в її внутрішній світ, розуміння
її переживань, думок, почуттів. Е. зближує людей у спілкуванні, доводить
його до довірчого, інтимного рівня.

Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об’єкт, що вивчається,
і спирається на дані спостереження та експеримент. У ході Е. д.
встановлюються нові факти, проводиться їх узагальнення.

Ергономіка – наукова дисципліна, що вивчає трудові процеси з метою
створення оптимальних умов праці і заснована на даних анатомії,
фізіології та психології людини. У галузі освіти це пов’язано з
відношенням вчителя або учня до занять, обладнання, навчальних цілей,
умов праці та навчання.

Ерудиція – глибока обізнаність, начитаність, знання проблематики в
певній галузі науки, діяльності (наприклад, обізнаність у проблемі
зайнятості населення). Здобувається Е. шляхом наполегливої кропіткої
праці, систематичним поповненням знань, аналізом набутого досвіду.

Ефективність навчальних занять – ступінь досягнення заданої мети
діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності й достатності)
витрачених зусиль, засобів і часу.

Ефективність уроку – ступінь досягнення заданої мети діяльності з
урахуванням оптимальності (необхідності і достатності) витрачених
зусиль, засобів і часу.

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо
поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб’єктами
виховання (школа, сім’я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які
забезпечують узгодженість їх виховних дій.

Єдність процесів викладання та навчання – закономірність процесу
навчання, яка виражає спільну діяльність вчителя та учня, при якій у
процесі навчання розвивається не тільки учень, а й удосконалює свої
професійні навички вчитель.

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо
поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб’єктами
виховання (школа, сім’я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які
забезпечують узгодженість їх виховних дій.

Женевська школа генетичної психології – напрям у дослідженні психічного
розвитку дитини, створений Ж. Паже та його послідовниками. Предмет
вивчення – походження і розвиток інтелекту в дитини; головне завдання –
дослідження механізмів пізнавальної діяльності; основний метод –
клінічна бесіда орієнтована не на фіксацію зовнішніх ознак явища, а на
процеси, які приводять до їх виникнення.

Життєва позиція розкриває спосіб самореалізації особистості у
суспільстві; психологічні, моральні і вольові координати особистості в
системі міжособистісних стосунків, суспільних відносин.

Життєва позиція особистості – 1) багатомірна конструкція,
функцонально-динамічна якість особистості, котра інтегрує в динаміці всю
особистісну структуру й забезпечує особі певний рівень включеності в
життєдіяльність соціального середовища та її самовизначення в якості
суб’єкта свого життєвого шляху та способу життя;

2) соціальна чи соціально-технічна індивідуальність особистості, стала
схильність індивідів до певної поведінки в багатоманітних конкретних
соціальних умовах.

Життєва програма особистості – цілісна картина наміченого нею життєвого
шляху, ідеальний образ основних цілей та результатів життєдіяльності.
Програма фіксує фундаментальні життєві цілі суб’єкта і може бути
орієнтована на перспективу без точного визначення термінів її виконання.
Конкретизується в життєвих планах. Ж. п. о., забезпечуючи послідовність
та впорядкованість системи цілей та планів на різних стадіях життєвого
шляху, виражає активний творчий компонент у ставленні особистості до
свого майбутнього.

Життєве кредо – стисло визначений зміст життя особистості, коротко
сформульований принцип її життя.

Життєве самовизначення – специфічна форма суб’єктно-об’єктної взаємодії,
в якій особистість виступає справжнім суб’єктом життєвого процесу, тобто
свідомо включається у хід подій, опосередковуючи його творчим ставленням
до життя і беручи на себе відповідальність за свої вчинки і дії як їх
автор.

Житєвий вибір – ухвалення і практична реалізація рішення щодо важливих
проблем власного життя.

Життєві плани – система попередніх планів людини на майбутнє, які
існують у вигляді прийнятих рішень та психологічних установок і в
подальшому підлягають здійсненню.

Життєві цілі та плани визначають спрямованість життєвого шляху,
“магістральну лінію” життя, на якій особистість вважає за необхідне
сконцентрувати свою енергію та зусилля.

Життєдіяльність особистості – 1) організація процесу життя на основі
соціальних форм і способів діяльності, спілкування, поведінки, що
склалася історично;

2) відтворення особою свого життя включенням його у соціальні процеси.
Дане поняття охоплює у часі весь план життя особистості: її становлення,
розвиток, зміни;

3) відтворення особою свого життя включенням його у соціальні процеси.

Жорстокість – морально-психологічна риса особистості, що є протилежною
душевності, доброті, людяності. Жорстока людина надто сувора,
безжалісна, безсердечна, не співчуває іншим, а, навпаки, свідомо
принижує їхню гідність, завдає болю і навіть може вбити.

Завдання – предмет вирішення, те, що треба зробити для досягнення цілей.
Повсякденні завдання пов’язані з оперативною діяльністю (рутина).
Проблемні завдання пов’язані переважно з розвитком школи і вимагають
спеціально підготовлених дій для прийняття управлінського рішення.

Завдання дослідження – 1) конкретизована його мета;

2) випливають з аналізу рівня розробки (вивчення) об’єкта під кутом зору
поставленої мети і є тим мінімумом запитань, вирішення яких необхідне
для досягнення мети.

Завдання уроку – комплекс теоретичних і практичних труднощів, які
долаються учнями самостійно чи за допомогою вчителя в організованому
навчально-виховному процесі і які сприяють їх цілеспрямованому навчанню,
вихованню та розвитку.

Завдання уроку освітні – забезпечення в ході уроку повторення
(засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів
тощо;мета – сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні
уміння і навички, спеціальні вміння з даного предмета.

Завдання уроку виховні – сприяти в ході уроку формуванню основних
світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників,
учених, документів тощо; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і
профорієнтації школярів (учитель обмірковує відповідні ситуації, моменти
і т. п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів – етичних норм,
гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т. п.;
сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь; сприяти
вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання уроку розвивальні – розвиток мислення, волі, емоцій, навчальних
інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Загальна методологія – деякий узагальнений філософський підхід,
загальний спосіб пізнання.

Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільство,
мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних
кожній людині незалежно від її професії.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння
систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та
виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом
якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що
є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальновиробнича підготовка дає відомості про науково-технічний
прогрес, основні галузі виробництва, основи економіки та організації
праці, охорону природи й оточуючого середовища.

Загальноосвітні програми – програми, спрямовані на вирішення задач
формування загальної культури особистості, адаптації особистості до
життя в суспільстві, створення основи для усвідомленого вибору й
освоєння професійних освітніх програм.

Загальнотехнічна підготовка будується з урахуванням специфіки галузі
згідно обраного учнями профілю трудової підготовки.

Загальнотрудова підготовка передбачає оволодіння єдиними для всіх
профілів знаннями, уміннями і навичками з планування, організації і
самоконтролю своєї праці.

Задатки – 1) вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи,
мозку, які складають природну основу розвитку здібностей;

2) деякі вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової
системи, аналізаторів, які зумовлюють природні індивідуальні відмінності
між людьми. З. є передумовою розвитку, формування здібностей.

Задатки здібностей – генетично детерміновані анатомо-фізіологічні
особливості індивіда, що обумовлені структурою мозку, нервової системи.
Основою задатків загальних і специфічних здібностей виступають: а)
типологічні властивості нервової системи; б) співвідношення першої і
другої сигнальної систем; в) індивідуальні особливості побудови
аналізаторів, окремих ділянок головного мозку. Задатки самі собою не
визначають здібностей, бо їх формування залежить від умов життя і
діяльності людини.

Задоволеність – емоційний стан, що наступає при насиченні якихось
людських потреб. З. прямо залежить від характеру потреб, їх глибини. Але
З. залежить також і від реальних можливостей реалізувати ці потреби на
практиці.

Задоволення – емоція, що супроводжує досягнення людиною мети.

Заздрість – психічне переживання особистості, що виникає проти
активізації потреб, мотивації досягнення, коли чиїсь реальні чи уявні
переваги сприймаються як загроза цінності “Я” і супроводжуються
негативними емоціями.

Зайнятість населення – ступінь участі працездатного населення в різних
форах народного господарства. Все працездатне населення країни, що
проживає в конкретних соціально-економічних, культурних та інших
суспільних умовах, розподіляється на дві групи: зайнятих у суспільному
виробництві і незайнятих у ньому через відсутність вакантних робочих
місць. Перехід до ринкових відносин супроводжується неминучим спадом
виробництва, скороченням зайнятості, появою безробіття. Законодавством
передбачені заходи, що пом’якшують негативні наслідки безробіття.

Закон – необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами
об’єктивної дійсності.

Закономірність – 1) об’єктивно існуючий, суттєвий зв’язок між явищами
або процесами, що повторюються, і характеризує їх розвиток. З. виражає
певний порядок причинного, необхідного стійкого зв’язку між явищами і
властивостями об’єктивного світу, при якому зміна одних явищ викликає
цілком певні зміни в інших;

2) впорядкованість подій, відносна постійність детермінованих чинників,
регулярність зв’язку між певними речами.

Закономірності педагогічні – об’єктивні, стійки зв’язки між цілями,
можливостями, змістом, умовами, способами, засобами, результатами
педагогічної дії (діяльності).

Закономірності виховання – стійкі і суттєві зв’язки між елементами
виховного процесу, що забезпечують його ефективність. Загальні
закономірності виховання: 1) виховання особистості відбувається лише в
процесі включення в різносторонню діяльність з позиції її учасника та
організатора; 2) дієве виховання – виховання, що стимулює власну
(внутрішню) активність особистості в організованій діяльності; 3) процес
виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що
забезпечують поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою
вимогливістю до нього; 4) процес виховання особистості спрямовується на
забезпечення почуття радості, успіху від діяльності та досягнутого
результату; 5) процес виховання виявляє й опирається на позитивні якості
дитини; 6) ефективність виховання залежить від врахування вікових та
індивідуальних особливостей учнів; 7) виховання особистості найбільш
ефективне в колективі і через колектив; 8) процес виховання залежить від
єдності та погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім’ї і
громадськості. Успіх виховання вимагає реалізації всієї сукупності
педагогічних закономірностей.

Закономірності навчання (дидактичні) –

1) об’єктивні, стійкі і суттєві зв’язки у навчальному процесі, що
обумовлюють його ефективність: а) спрямованість навчання на вирішення
завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості учня; б) зміст
освіти закономірно залежить від його завдань, що відображають потреби
суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні
можливості і зовнішні умови навчання; в) залежність процесу навчання від
навчальних можливостей учнів (зовнішніх і внутрішніх), які відображають
рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості,
рівень знань і вмінь, навичок навчальної роботи, ставлення до навчання,
фізичний стан і працездатність; г) активний, дієвий характер навчання;
ґ) взаємозалежність навчально-пізнавальної активності учня і рівня
розвитку його мотиваційної сфери; д) забезпечення успіхів і досягнень
учнів у процесі навчання; е) методи, форми і засоби навчання закономірно
залежать від його завдань та змісту; є) взаємозв’язок всіх компонентів
процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені і дієві результати
навчання, розвитку і виховання;

2) стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів
навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Законослухняність – здатність людини поважно ставитися до існуючих у
суспільстві норм, правил суспільного життя, настанов та імператив влади,
додержуватися їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати
покладені на неї громадою обов’язки.

Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається – закономірність
навчання, яка виражає навчально-технічну базу, наявність особистостей у
вчительському колективі, які по-справжньому, на високому рівні
відповідно світових стандартів, можуть здійснювати навчальний процес у
школі.

Заміщення – захисний психічний механізм, призначений для того, щоб
уникнути боязні, страху, виливши накопичену енергію на доступний чи
безпечний об’єкт, коли на об’єкт роздратування розрядити її неможливо.

Заохочення – 1) метод виховання, який забезпечує стимулювання суспільно
корисної діяльності та поведінки вихованців шляхом внесення змін в
окремі права та обов’язки, а також моральної оцінки їх діяльності і
поведінки;

2) схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до
їх повторення.

Запам’ятовування – показник ступеня навченості учнів, при якому учень
ідентифікує, опираючись на пам’ять, і відтворює відомі йому “базові”
уявлення і знаки, оперування якими дозволить пізнати новий для нього
предмет чи символ.

Заперечення – форма психологічного захисту – недостатнє усвідомлення
стресових ситуацій, переживань та почуттів, які б завдали людині болю
при їх визнанні. Людина поводиться так, ніби нічого не сталося, не
змінюючи поведінки, не помічаючи незвичних обставин.

Запити науки – відображають необхідність дослідження для розвитку самої
науки (теоретичної та емпіричної); визначать місце проблеми дослідження
в загальному науковому знанні; вказують наукову перспективу
розроблюваної теми (проблеми).

Запити практики містять узагальнені дослідником вказівки на конкретні
труднощі при вирішенні педагогічних задач, помилки і недоліки в роботі,
пов’язані з відсутністю відповідних наукових положень та рекомендацій чи
прогресивних явищ, що вимагають узагальнення, аналізу і подальшої
наукової роботи.

Заповзятість – сукупність ділових та моральних рис особистості, що
характеризують її здатність знаходити оптимальні нестандартні рішення,
доводити їх до кінця, допускаючи при цьому обґрунтований ризик. Якості
заповзятості особистості виражають її уміння подолати складні ситуації
шляхом нових, інноваційних способів активізації своєї діяльності,
господарської ощадливості в рамках законності, моральних і соціальних
цінностей, поєднання своїх інтересів, колективу і суспільства в цілому.

Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи вирішення
виховних завдань. Це можуть бути предмети, що використовуються у
вихованні (наочні посібники, книги, радіо телебачення) і види діяльності
(засоби мистецтва, живе слово вчителя, ігри, громадська робота,
фізультурно-спортивна робота, самодіяльність).

Засоби навчання – 1) спеціально створені об’єкти, які формують навчальне
середовище та приймають участь у діяльності, виконуючи при цьому
навчальну, виховну та розвивальну функції. Як знаряддя праці вчителя та
учнів, З. н. сприяють оптимальному поєднанню теоретичних і практичних
компонентів знань, приведенню змісту шкільної освіти у відповідність з
рівнем розвитку науки і техніки та суспільства в цілому. З. н. є
невід’ємною складовою шкільного навчального процесу і дозволяють суттєво
підвищити продуктивність праці всіх учасників навчального процесу;

2) предмети навчального обладнання, які педагог використовує для
передачі інформації, а також для організації самостійної роботи і
контролю за процесом засвоєння навчального матеріалу при використанні
різних форм навчальної діяльності учнів;

3) підручники, посібники, комп’ютери, навчальні контролюючі машини,
відповідні спортивні знаряддя, за допомогою яких учні одержують знання
та удосконалюють навички.

Застосування стандартних умінь – показник ступеня навченості, при якому
учень переходить на теоретичний рівень усвідомлення пізнаваного
предмета, виявляє окремі його сутнісні зв’язки, діючи за відомим,
отриманим у готовому вигляді алгоритмом.

Затримка психічного розвитку – уповільнення темпів розвиту людини, яке
виражається у недостатності загального об’єму знань, незрілості
мислення, перевазі ігрових інтересів, швидкій пересичуваності в
інтелектуальній діяльності. З. п. р. є пограничним станом між нормою та
дебільністю.

Захисні механізми – сукупність несвідомих прийомів, за допомогою яких
людина як особистість оберігає себе від психологічних травм.

Звичка – закріплений у житті людини спосіб дії і поведінки, здійснення
якого у певних ситуаціях набирає сили потреби. З. властиве сильне
внутрішнє спонукання, схильність до певної дії, вчинку. Розрізняють З.
добрі і погані, корисні та шкідливі. Позитивні, корисні З. сприяють
духовному зростанню особи. Негативні, шкідливі З. слід викорінювати в
процесі виховання і перевиховання людини. З. належить до автоматизованих
компонентів поведінки і виробляється внаслідок багаторазового повторення
певних способів діяння.

Згуртованість – ступінь міцності соціально-психологічних зв’язків у
групі. З. свідчить, що група є певне ціле у межах даної організації або
соціальної спільноти.

Здібності – 1) психологічні особливості людини, від яких залежить
успішність отримання знань, умінь, навичок, але які до наявності цих
знань, умінь і навичок не зводяться. З. проявляються лише в діяльності,
яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. З. виявляється
не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміці їх отримання
(наскільки швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння
знаннями та вміннями, важливими для даної діяльності);

2) сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які є
умовою успішного виконання певної діяльності. Виділяють загальні З., які
проявляються в усіх видах діяльності (загальні розумові здібності,
пам’ять, увага тощо) і спеціальні, що відповідають обмеженому колу вимог
конкретної діяльності (музичний слух – для музиканта, технічне мислення
– для інженера тощо).

Здібності потенційні – можливості розвитку індивіда, які виявляються
тоді, коли перед ним виникають нові завдання. Проте, оскільки розвиток
особистості залежить не лише від її психологічних особливостей, а й від
соціальних умов, у яких можуть бути реалізовані (або не реалізовані) ці
потенції, то говорять про актуальні здібності, які реалізуються і
розвиваються залежно від вимог конкретного виду діяльності. Об’єктивні
умови життєдіяльності індивіда бувають не завжди сприятливими, отож, не
кожен індивід може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до
своєї психологічної природи. Тому актуальні здібності охоплюють лише
частину потенційних.

Здоровий глузд – сукупність загальноприйнятих, часто неусвідомлених
способів пояснення та оцінки стадій, явищ, розвитку оточуючого світу.

Зібраність – здатність підтримувати свою психіку в стані готовності до
вирішення будь-яких завдань.

Зміст навчання (в системі професійної підготовки) – науково
обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння
якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно
освітньо-кваліфікаційного рівня.

Зміст освіти – 1) випливає з основних її функцій: залучити молодь до
загальнолюдських і національних цінностей;

2) система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення,
практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої
діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної
поведінки, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання. Чинники, що
впливають за З. о.: а) об’єктивні: потреба суспільства у робочій силі;
розвиток науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій,
і докорінними змінами у техніці і технології; б) суб’єктивні: політика
керівних сил суспільства, методологічні позиції вчених;

3) система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує
всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх
світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці;

4) в системі професійної підготовки – обумовлені цілями та потребами
суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та
громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються в
процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки,
технологій та культури. З. о. обумовлюються освітньо-кваліфікаційними
характеристиками та іншими актами органів управління освітою і
змінюється відповідно рівня розвитку науки, культури, виробництва,
суспільства;

5) чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якою повинне
оволодіти учень протягом усіх років навчання у школі.

Змістові нововведення – апробація навчальних планів, підручників, які
повинні сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу, ефективності
всебічного розвитку особистості.

Знання – 1) сукупність ідей людини, в яких відображено теоретичне
оволодіння нею предметом пізнання;

2) перевірений практикою результат пізнання оточуючої дійсності, вірне
відображення її у свідомості людини;

3) як предмет пізнання З. включають три взаємопов’язані аспекти: а)
теоретичний – знання як факти, теоретичні ідеї, поняття; б) практичний –
знання як вміння і навички практичного застосування теоретичних знань;
в) світоглядно-моральний – знання як сукупність ідей світоглядного та
морального характеру;

4) продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ,
діяльності, законів природи і суспільства. Види знань: поняття і
терміни; знання фактів; знання законів; методів пізнання і способів
діяльності. Критеріями оцінки якості знань є такі категорії: а)
системність, науковість, узагальненість, усвідомленість, згуртованість,
фундаментальність; б) гнучкість, мобільність, оперативність; в)
дієвість, спрямованість на практичне використання; г) повнота, об’єм,
точність, міцність.

Знання учня – систематизовані наукові та загальнолюдські факти, які
засвоюються на основі свідомості і підтверджуються реальною практичною
діяльністю школяра.

Зовнішня диференціація – організація навчального процесу, для врахування
індивідуальних особливостей учнів останні об’єднуються в спеціальні
диференційовані групи. Зовнішня диференціація може здійснюватись шляхом
створення гомогенних груп на різних рівнях: на регіональному (типи
шкіл); внутрішньо шкільному (профільні, спеціалізовані класи);
міжкласному (факультативи, зведені різновікові групи); у межах вільного
вибору навчальних предметів на базі інваріантного ядра освіти. Сутністю
З. д. є спрямована спеціалізація освіти за інтересами, нахилами і
здібностями учнів з метою їх максимального розвитку.

Ідеал – 1) моральний: уявлення про взірець людської поведінки і відносин
між людьми, що відображає конкретно історичне розуміння сенсу і мети
життя. Виховний ідеал – це мета виховання, образ ідеальної людини, на
який має орієнтуватися педагог виховуючи учнів. Національний ідеал
виховання базується на загальнолюдських цінностях і включає в себе ті
риси, які відповідають духовності чи звичаям даного народу. конкретний
зміст Н. в. і. залежить від державного устрою, світогляду, релігії і
моралі, від рівня розвитку культури, від національних особливостей
народу;

2) уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що
базуються на розумінні мети життя;

3) образ бажаного, взірець досконалості, який служить прикладом для
особистості в діях і вчинках, у поведінці, діяльності.

Ідеалізація – процес конструювання понять про об’єкт, що не існує в
дійсності, але має прообрази в реальній дійсності.

Ідеомоторика – неконтрольовані рухи різних частин тіла (рук, очей,
голови, тулуба), що виникають при уявленні цих рухів або виникненні
думки про них. Ці рухи непомітні і приховані від свідомості людини, що
їх здійснює.

Ідея – 1) вища форма пізнання зовнішнього світу, яка не тільки
відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення;

2) чітко усвідомлена думка як основа подальшого процесу мислення чи
діяльності. Сукупність І. створюють ідеальну базу для будь-якої
діяльності.

Ієрархія – система послідовно підпорядкованих елементів управління,
розміщених у порядку від нижчого до вищого: “службова драбина” – посади,
звання і т. п. у низці підпорядкування.

Ілюстрація – зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип
підручника специфічними засобами наочності.

Імідж – публічно зафіксований або підтримуваний вигляд, образ
громадської особи, обличчя професії, діяльності, організації, способу
життя.

Імпульсивність – риса характеру людини, проявляється в її схильності до
швидкоплинних, непродуманих дій під впливом першого імпульсу.

Індивід – людина зі всіма властивими лише їй рисами та якостями
(біологічними, фізіологічними, соціальними, психологічними), що
відрізняють її від інших людей.

Індивідуальний підхід – одна з головних форм оптимального використання
людського фактора на виробництві. І. п. відіграє важливу роль в
управлінні кадрами вирішенні таких питань: а) підбір і розподіл кадрів;
б) підготовка кадрів і адаптації нових працівників; в) визначення
оптимального режиму праці і відпочинку; г) розподіл функцій між членами
колективу; д) визначення форм і методів заохочення працівників.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти є однією з
форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для
забезпечення прав громадян на здобуття повної загальної середньої
освіти.

Індивідуалізація навчання – 1) принцип урахування індивідуальних
особливостей окремих учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів та
здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу
індивідуалізації.

Індивідуалізм – риса людини, яка виражається в абсолютизації позицій,
інтересів окремого індивіда та в протиставленні їх інтересам
суспільства, групі людей, колективу. У морально-психологічному плані
індивідуалізм близький до егоїзму.

Індивідуалізоване навчання – вид навчання, що базується на принципі
індивідуалізації та педагогічній технології індивідуалізації навчання,
яка передбачає врахування особливостей учнів як в середині гомогенних
груп, класів, так і гетерогенних.

Індивідуаліст – людина, яка навмисно відокремлюється від колективу, його
інтересів, життя.

Індивідуальність – сукупність індивідуально-психологічних неповторних
властивостей, що відрізняють одного індивіда від усіх інших.

Індивідуальний підхід – підхід до людини з урахуванням конкретних її
особливостей та індивідуальності в цілому.

Індивідуальний стиль діяльності – 1) обумовлена типологічними
особливостями стійка система способів діяльності, яка складається у
людини, що прагне до найкращого здійснення даної діяльності;

2) узагальнена характеристика індивідуально-психологічних особливостей
людини, які формуються і проявляються в її діяльності. І. с. д. залежить
від специфіки виховання, психологічних якостей суб’єкта, обумовлених
властивостями його нервової системи, а також від особливостей його
включення в однотипні ситуації;

3) стійка індивідуально-специфічна система стосовно однорідних прийомів,
способів, методів, навичок виконання тієї чи іншої діяльності. І. с. д.
стає можливим і необхідним в силу індивідуальних відмінностей людини і
компенсування недостатньо розвинутих якостей особистості, детермінуючих
дану діяльність іншими, більш розвинутими. Таким чином, І. с. д.
дозволяє досягти однаково ефективної діяльності при різному рівні
розвитку професійно важливих якостей.

Індиферентність – психологічний стан людини, що характеризується
байдужим, нейтральним ставленням до когось або чогось, відсутністю
інтересу і потягу до чого-небудь, бездіяльністю.

Індуктивне мислення – рух думки від окремого до загального, від фактів
до узагальнень, висновків як у науковому дослідженні, так і при
отриманні учнем нових знань.

Індуктивний метод навчання – спочатку повідомляють факти, демонструють
досліди, наочні посібники, організується виконання прав, поступово
підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Індукція – 1) вид узагальнення, пов’язаний з передбаченням результатів
спостереження та експериментів на основі даних досліду;

2) один з методів пізнання, де на підставі знання про окреме робиться
висновок про загальне.

Інертність – властивість людини, що проявляється в пасивності, млявості,
уповільненості.

Ініціативні групи утворюються на час підготовки та проведення
найзначніших методичних заходів (педагогічної ради, науково-педагогічної
конференції, педагогічних читань тощо). У період підготовки педагогічної
ради або здійснення інших організаційних або підсумкових заходів
ініціативна група педагогів вивчає стан актуальних проблем
навчально-виховної та методичної роботи, відвідує уроки й позакласні
заходи, проводить бесіди з учителями, а також анкетування; узагальнює
думки та побажання щодо удосконалення певної ділянки роботи. Під час
педагогічної ради або інших організаційно-методичних заходів –
організовує дискусію, полеміку.

Інноватика – наука про оновлення освіти, теорії інноваційних процесів,
учення про створення, сприйняття, оцінку, засвоєння і застосування
педагогічних інновацій в їх органічному поєднанні.

Інновації – 1) зміни змісту системи. У педагогічній інтерпретації І.
означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток
(перебіг) і результати навчально-виховного процесу;

2) актуально значущі й системні утворення, які виникають на основі
різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для
еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;

3) створення, розповсюдження і застосування нововведення, що задовольняє
потреби людини і суспільства.

Інтелектуальний коефіцієнт – показник рівня розумового розвитку по
відношенню до віку; виводиться шляхом ділення розумового віку
(визначається за допомогою тестів на загальний інтелектуальний розвиток)
на хронологічний вік і множиться на 100.

Інтенсивність праці – ступінь напруженості праці в процесі діяльності.
І. п. вимірюється кількістю людської енергії, що витрачається за одиницю
робочого часу (годину, день). Нормальна І. п. означає таку затрату
м’язових і нервових сил працівника, при якій задовольняється природна
потреба людини в праці, забезпечується розвиток її здібностей,
відновлення сил працюючого до початку нового трудового дня, ефективне
використання робочого часу.

Інтенсифікація у педагогічній технології означає застосування найновіших
форм, методів та прийомів навчально-виховної діяльності у середній
школі, ліцеї, гімназії на основі наукових рекомендацій, узагальнення
кращого педагогічного досвіду роботи та застосування комп’ютерної
техніки. Основу інтенсифікації складає система вправ, які підбирає
вчитель для кожного учня, зокрема, враховуючи його рівень
інтелектуального розвитку та його фізичний стан.

Інтереси – 1) сконцентрованість діяльності людини на тому предметі, який
здатний задовольнити ту чи іншу її потребу;

2) вибіркова спрямованість людини на певний об’єкт чи діяльність,
викликана позитивним, зацікавленим ставленням, емоційною привабливістю.

Інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних дій з
предметами на внутрішні, розумові. При цьому вони підлягають специфічній
трансформації – узагальнюються, вербалізуються, скорочуються і стають
здатними для подальшого розвитку, який переходить межі зовнішньої
діяльності. Поняття І. розкриває взаємозв’язок свідомості і діяльності
людини, оволодіння нею досвідом. Завдяки І. зовнішні фактори людської
поведінки трансформуються в установлені внутрішні якості особистості.

Інтернал – тип особистості, який у випадку невдачі звинувачує себе (не
інших) та навколишні обставини. Для І. характерне вміння викликати
довіру до себе, знаходити контакти з людьми, особлива чутливість у
міжособистісних стосунках, оцінці себе оточуючими. І. частіше досягають
успіхів у творчій діяльності, вони менш агресивні, ніж екстернали.

Інтроверсія – переважна скерованість психічних процесів людини на свій
внутрішній світ (на відміну від екстраверсії). Людей, для яких
характерна І., називають інтровертами. Типовий інтроверт – розсудлива,
скромна, усамітнена людина. Віддає перевагу книгам над спілкуванням з
людьми, свої дії заздалегідь планує, не любить сильних вражень,
серйозний, прагне спокійного, упорядкованого життя. Стриманий,
зближується тільки з деякими друзями, погано адаптується. Контролює свої
емоції, неагресивний, дещо песимістичний, надає велике значення
моральним та етичним нормам. І. притаманна наполегливість,
пунктуальність.

Інтроекція – механізм психічного захисту, суть якого полягає в тому, що
людина “добудовує”, вбирає в себе цінності, погляди і норми іншої,
приймаючи їх як свої особисті, і тим самим позбувається внутрішньо
особистісного конфлікту.

Інтроспекція – самоспостереження, безпосереднє спостереження за своєю
власною психічною діяльністю. І. є одним із методів пізнання
суб’єктивного аспекту психіки.

Інтуїція – специфічна здатність особистості осягати істину
безпосереднього логічного обґрунтування, доказу: своєрідний тип
мислення, при якому окремі лан- ки процесу мислення проходять несвідомо,
а гранично ясно усвідомлюється лише підсумок думки істини. І. буває
достатньо для досягнення істини, але, щоб переконати в її істинності
інших людей, необхідні докази.

Інформаційна потреба – форма ставлення спеціаліста до певної інформації,
яка кваліфікується як “необхідна” для вирішення поставленої задачі.

Інформатизація освіти – в широкому розумінні – вивчення принципів роботи
та різноманітних сфер застосування комп’ютерів, використання
інформаційних технологій навчання, забезпечення вільного доступу до
глобальних інформаційних ресурсів, сучасна організація управління
системою освіти.

Інформатизація системи освіти як одна із ланок загального процесу
розвиту суспільства з одного боку, має на меті підвищення ефективності
навчання завдяки розширення обсягів інформації та вдосконалення методів
її застосування, а з другого – спрямована на те, щоб користувачі могли
застосовувати інформаційні технології в особистій професійній діяльності
та навчально-виховному процесі. Основна мета – вдосконалення
науково-дослідної та навчально-виховної діяльності навчальних закладів у
результаті застосування автоматизованих комплексів і систем під час
інформування, проектування, навчання та створення інформаційного
середовища для розвитку інтелектуальних сил особистості.

Інформація – 1) продукт праці суб’єкта управління в освітньому процесі;

2) продукт праці вчителя та учнів на уроці; у загальному вигляді –
продукт інтелектуальної діяльності людини, спілкування людини з природою
і суспільством;

3) відомості про стан системи та оточуючого середовища, які сприймаються
людиною чи спеціальним пристроєм.

Істина – все те, що об’єктивно існує. І. абсолютна і незмінна для всіх,
вона не може бути відносною.

Кадри – основний (штатний) склад працівників закладу, підприємства,
організації, галузі діяльності; усі постійні працівники.

Кадрова політика – розрахована на тривалу перспективу лінія
вдосконалення кадрів, генеральний напрямок у роботі з персоналом, що
визначається сукупністю найбільш важливих, принципових положень і
установок, виражених у державних рішеннях.

Кадрова служба – структурний підрозділ підприємства, закладу,
організації. Основні функції: організаційне і методичне забезпечення
розвитку самоуправління, демократичних форм розгляду і висунення
кандидатур на керівні посади, проведення конкурсів на заміщення
вакантних посад, вивчення громадської думки про діяльність керівників;
прогнозування, визначення поточної і перспективної потреби в
спеціалістах, їх підготовка і перепідготовка; розробка і реалізація
заходів щодо поповнення трудового колективу; планування і регулювання
цілеспрямованого просування кадрів, їх професійного і кваліфікаційного
зростання, процесів вивільнення і перерозподілу працівників;
організаційно-методичне забезпечення професійно-економічного навчання
кадрів, їх неперервні освіта, розробка і реалізація заходів щодо
зміцнення трудової дисципліни і скорочення плинності кадрів та ін.

Казуальний – причинно обумовлений.

Канцелярія – відділ закладу, що займається службовим листуванням,
оформленням поточної документації.

Картина світу – вища форма узагальнення, систематизації та інтеграції
пізнавального досвіду.

Картотека – систематизоване зібрання карток з якими-небудь відомостями,
матеріалами; ящики для зберігання таких карток.

Катарсис – ефект впливу різних форм мистецтва, що викликають
переживання, почуття гніву, страху, радості, співчуття і приводять до
емоційної розрядки, тобто перетворення негативних емоцій у позитивні.
Явище К. використовується в психотерапії.

Категоріальне мислення – це уміння об’єднувати поняття в класи і групи
на основі найбільш суттєвих ознак подібності.

Категорії – найбільш загальні та фундаментальні поняття, що відображають
суттєві, загальні властивості і відношення явищ дійсності та пізнання.

Кафедри – як нова форма організації науково-методичної роботи з
педагогами – ведуть змістовну організаційно-методичну та
науково-дослідну роботу з учителями відповідного предмета, виявляють
піклування й організовують роботу щодо підвищення їх науково-методичного
рівня та професійної майстерності, залучають педагогів до створення й
освоєння нових технологій навчання та виховання, удосконалення
навчально-виховного процесу, вивчення та впровадження передового
педагогічного досвіду.

Кваліфікаційна характеристика – документ, що визначає рівень підготовки,
стандарт знань, умінь і навичок, які має отримати учень чи слухач після
закінчення навчання, К. х. переважної більшості професій, визначених
Державним класифікатором, наведені у тарифно-кваліфікаційних документах.

Кваліфікаційна характеристика випускника професійно-технічного
навчального закладу – сукупність вимог, що визначають його професійні
знання, уміння та навички. Вона є описовою моделлю професії і визначає
кінцеві цілі професійної підготовки. Розробляється на основі галузевої
кваліфікаційної характеристики професії та визначає загальні інтегровані
вимоги до знань, умінь і навичок випускника з професії відповідного
рівня кваліфікації (розряду, класу, категорії).

Кваліфікація – ступінь придатності людини до якого-небудь виду праці,
рівень підготовленості.

Кваліфікований робітник – освітньо-кваліфікаційний рівень робітника,
який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув
спеціальні уміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для
вирішення професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Квантифікація – кількісна оцінка, “вимірювання” соціальних
характеристик. К. у соціології передбачає розташування на шкалі
конструйованих соціологом еталонів вимірювання. При вимірюванні
застосовують також індекси – якісно-кількісні показники, які дають
можливість враховувати баланс позитивних та негативних оцінок.

Квінтесенція – найголовніше, найважливіше і найбільш суттєве.

Керівник – 1) працівник органу освіти, який володіє правом приймати
рішення, впливаючи на функціонування і розвиток керованого об’єкту;

2) особа, на яку офіційно покладені функції управління колективом та
організації його діяльності.

Керівництво – рівень соціального управління, коли розробляються найбільш
загальні та принципові рішення, визначаються перспективні цілі, які
необхідно досягнути тією чи іншою системою управління, виробляються
засоби для досягнення поставленої мети і визначається послідовність
виконання більш конкретних, часткових задач.

Класифікація – 1) система підпорядкованих понять в якій-небудь галузі
знання, складена на основі обліку, загальних ознак об’єктів і
закономірних зв’язків між ними;

2) розподіл понять на взаємопов’язані класи за суттєвими ознаками.

Класифікація методів навчання – групування методів навчання за певними
ознаками і встановлення між ними зв’язків. Варіанти: 1) за джерелом
передачі і сприйняття навчальної інформації: словесні, наочні,
практичні; 2) за характером пізнавальної діяльності учнів:
пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад,
частково-пошуковий, дослідницький; 3) у залежності від основних
дидактичних цілей і завдань: методи оволодіння новими знаннями,
формування вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, вмінь і
навичок, усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу,
самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу,
роботи щодо застосування знань на практиці і вироблення вмінь і навичок,
перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок; 4) класифікація з точки
зору цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: організації та
здійснення навчально-пізнавальної діяльності, стимулювання і мотивації
навчання, контролю і самоконтролю у навчанні.

Класний керівник – педагогічний працівник, в посадові обов’язки якого
входить сприятливий перебіг індивідуального розвитку і формування
особистості дитини; внесення необхідних коректив у систему виховання,
допомога у вирішенні проблем, що виникають у дітей при спілкуванні між
собою, з учителями, батьками.

Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота
проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня
підготовки (класом) протягом певного часу і за встановленим розкладом (у
формі уроку).

Клімат соціально-психологічний – 1) сукупність соціально-психологічних
умов, які склались у колективі і сприяють або перешкоджають спільній
продуктивній діяльності та різносторонньому розвитку особистості в групі
(колективі);

2) психологічний настрій у групі людей чи колективі.

Клуб – самодіяльне аматорське творче об’єднання, в якому його члени
підвищують свою духовну культуру, формують уміння самостійно
висловлювати власні думки, відстоювати свої принципи, інтереси та
погляди.

Клубні об’єднання – це організаційно оформлені та стабільно працюючі у
навчальному закладі групи, що займаються соціально корисною та
культурною діяльністю та існують на базі самоврядування.

Кмітливість – властивість особистості, яка поєднує критичність мислення
і готовність пам’яті.

К. -це, насамперед, риса пізнавальної діяльності, здатність швидко і
добре розуміти і вирішувати завдання.

Когнітивна психологія – напрям психології, що з’явився у 50-60-і роки ХХ
ст. в США як реакція на кризу біхевіоризму та гештальтпсихології.
Найпершим головним завданням було вивчення перетворень сенсорної
інформації від моменту подання стимулів на рецепторні поверхні до
отримання відповіді. Були виділені численні структурні блоки
пізнавальних та виконавських процесів, у тому числі короткотривала і
довготривала пам’ять. Пізніше завданням К. п. як напряму було
обґрунтування вирішальної ролі знання в поведінці суб’єкта. Інтенсивно
розроблялися також когнітивні теорії емоцій та ін.

Когнітивний дисонанс – стан психічного дискомфорту, викликаний
одночасною наявністю, одночасною актуалізацією у психіці суб’єкта
суперечливих взаємо виключаючих потреб, мотивів діяльності, що іноді
призводять до внутрішнього конфлікту, вихід з якого особистість
знаходить шляхом раціоналізації, співіснування суперечливих, логічно
несумісних висновків, підключення захисних механізмів або зміни
початкового (первісного) мотиву.

Кодування інформації – сукупність операцій щодо підготовки емпіричних
даних до формалізованої обробки на аналізу (зміст цих операцій полягає в
перетворенні даних у числову форму).

Коефіцієнт інтелектуальності – показник розумового розвитку, отриманий
за допомогою різних тестових методик.

Колегіальність в управлінні – процес вироблення колективного рішення на
основі думок керівників різного рівня, виконавців конкретних рішень.

Колегіум – середній заклад освіти, що забезпечує набуття освіти понад
державний освітній мінімум і гуманітарну, суспільно-гуманітарну,
гуманітарно-природничу підготовку талановитої учнівської молоді певного
регіону України. До колегіуму зараховуються учні, як правило, після
закінчення школи ІІ ступеня. Діяльність цього навчально-виховного
закладу базується на основі “Положення про середній навчально-виховний
заклад” (1993 р.).

Коледж – 1) повний триступеневий середній загальноосвітній
навчально-виховний заклад, який забезпечує досягнення кожним учнем
соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижче
державного стандарту;

2) вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії,
інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за
освітьньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з
одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має
необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Колектив – 1) організована форма об’єднання людей на основі
цілеспрямованої діяльності. Ознаки характерні риси, які властиві
колективу: наявність суспільно значимої мети; щоденна спільна
діяльність, спрямована на її досягнення; наявність органів
самоврядування; встановлення певних психологічних стосунків між членами
колективу;

2) вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи. Значущими
функціями колективу є: а) утворення матеріальних і духовних цінностей
відповідно до суспільного поділу трудової діяльності; б) соціалізація
членів трудового колективу;

3) вища стадія розвитку організаційної спільності людей, яка спрямована
на досягнення соціально-значимих цілей і об’єднує своїх членів як самим
процесом спільної діяльності, так і її організацією та системою
стимулювання. Вирізняють К. трудові, навчальні, дитячі, військові,
спортивні, колективи громадських організацій;

4) група людей, включених у спільну діяльність і об’єднаних єдиними
цілями, підпорядкованими інте-ресам суспільства.

Колізія – зіткнення протилежних сил поглядів, прагнень чи інтересів. К.
є різновидністю психічного конфлікту.

Контроль – 1) перевірка виконання чого-небудь, облік, спостереження за
чим-небудь, ким-небудь.

Розрізняють К. поточний, коли перевіряється й оцінюється певний стан
роботи, і К. завершуючий, заключний, коли діяльність оцінюють за
кінцевими результатами;

2) процес порівняння (співставлення) фактично досягнутих результатів із
запланованими;

3) система спостереження і перевірки відповідності процесу
функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням,
визначення результатів.

Контроль роботи школи – вид управлінської діяльності, покликаний
виконувати роль (функцію) зворотного зв’язку між системами управління
школою та елементами школи як об’єкта управління.

Контроль соціальний – форми і способи впливу, що використовуються
соціальними групами для регулювання поведінки їх членів. К. с.
використовується, в першу чергу, до тих індивідів, чия поведінка
відхиляється від групових форм в позитивну чи негативну сторону.

Конфлікт – 1) процес різкого загострення суперечностей і боротьби двох
чи більше сторін – учасників у вирішенні проблеми, що має особистісну
значимість для кожного з його учасників;

2) зіткнення протилежних, несумісних тенденцій у свідомості однієї
людини у міжособистісних відносинах індивіда чи груп людей, пов’язане з
гострими негативними емоційними переживаннями;

3) крайнє загострення суперечностей; зіткнення осіб, їхніх інтересів,
потреб, оцінок рівня прагнень, домагань тощо при способах їх вирішення
на фоні емоційних станів.

Конфліктна ситуація – складна ситуація, що складається з об’єкта та
учасників конфлікту різної спрямованості, і в якої один або декілька
опонентів, наближаючись до своєї мети, віддаляють інших від своїх цілей,
ускладнюють або роблять просто неможливим їх досягнення.

Конформізм – 1) соціально-психологічна позиція особистості, що
виявляється у свідомому прийнятті індивідом поглядів, цінностей та норм
поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов та обставин
всупереч власним переконанням;

2) поведінка людини, яка характеризується зовнішньою відповідністю цілям
колективу при внутрішньому розходженні з ними;

3) пристосовництво, пасивне прийняття існуючого порядку, домінуючих
думок тощо; відсутність власних позицій, безпринципове і некритичне
наслідування будь-якому взірцю, що володіє найбільшою силою тиску,
безумовне схилення перед авторитетами.

Концентрація уваги – 1) полягає в більшому чи меншому заглибленні у
діяльність, що виконується людиною в даний момент;

2) інтенсивність зосередження на визначеному об’єкті і відволікання від
всього другорядного. Здатність до К. у. безпосередньо пов’язана із
станом нервової системи.

Концепція – 1) загальний погляд на якесь явище, певний спосіб його
розуміння, ідея, задум якоїсь справи, формування принципів її
здійснення;

2) система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння,
тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії.

Корекційно-розвиваюча робота зі школярами – система різноманітних
професійних видів діяльності шкільного психолога, спрямована на
вирішення психолого-педагогічних проблем навчання, поведінки і
психологічного стану, які притаманні конкретним учням, і створення
спеціальних умов для повноцінного розвитку та ефективного навчання
дітей, які не мають яскраво виражених психологічних проблем та
особливостей.

Корекція – здійснення психологічних і медико-педагогічних заходів з
метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і
поведінці, схильності до залежностей та правопорушень; подолання різних
форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої
перспективи.

Креативні здібності – особистісні якості, що дозволяють людині по-новому
поглянути на відомі предмети, явища, побачити в них нові закономірності,
зв’язки, відтворити нове бачення, придумати дещо нове, раніше невідоме.

Критерії оцінки передового педагогічного досвіду – актуальність,
оригінальність, новизна; висока ефективність; стабільність,
збалансованість і комплексність результатів; раціональність витрат часу,
зусиль, засобів; можливість відтворення даного досвіду іншими вчителями.

Критерій – 1) мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються
певними показниками;

2) мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за
основу класифікації.

Критичність мислення – прагнення все аналізувати, піддавати оцінці, не
приймати все на віру; уміння правильно оцінювати свої дії, здібності,
виявляти і визначати свої помилки.

Культура – 1) специфічний спосіб організації і розвитку людської
життєдіяльності, виражений у продуктах матеріальної та духовної праці, в
системі норм і закладів, духовних цінностях, сукупностях ставлень людей
до природи, оточення і до самих себе;

2) творча діяльність людини в усіх сферах буття і свідомості, яка
базується на засвоєнні культурної спадщини, спрямовується на
перетворення багатства людської історії у внутрішнє надбання особи, на
всебічний розвиток духовних сил людини;

3) міра і спосіб реалізації сутнісних сил людини як соціального суб’єкта
в її діяльності, а також створених у результаті цієї діяльності
продуктах матеріального і духовного виробництва.

Культура виробництва – 1) сукупність нормативних вимог до
техніко-економічного, організаційного та естетичного рівня виробництва.
Досягнення сучасної К. в. передбачає впровадження прогресивної техніки і
технології, наукової організації праці, систематичне покращення умов
праці, забезпечення персоналу належними побутовими умовами, підвищення
професійної майстерності працівників та ін.;

2) система якостей, що зумовлюють характер поведінки людини в процесі
виробничо-трудової діяльності, спрямованої на створення матеріальних
цінностей.

Культура міжетнічних відносин – реалізація взаємозалежних інтересів
етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і
духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги,
миру, толерантності.

Культура управління – 1) теорія ефективного застосування управлінської
системи, структури (наприклад, як організувати систему управління
освітою, щоб за її допомогою впливати на розвиток освіти в потрібному
напрямі);

2) теорія раціональної організації роботи апарату управління,
застосування найбільш ефективних засобів, форм і методів праці,
розкриття ролі культурного елемента в цьому процесі;

3) теорія управління як важливої соціальної функції і свідомого і
власного впливу як на окремих людей, так і на всю спільноту для
досягнення конкретної мети;

4) сукупність теоретичних і практичних положень, принципів і норм, що
мають загальний характер і відносяться тією чи іншою мірою до різних
аспектів людської діяльності;

5) система знань про управлінську практику як культурний феномен,
сукупність науки і мистецтва управління, рекомендацій, узагальнень
об’єкта управління, які мають науково-практичну цінність і органічно,
системно пов’язані між собою;

6) важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їхні помисли і
бажання і, водночас, – один із вирішальних факторів успіху в управлінні
організацією.

Курс дій – загальні положення і поняття, якими керуються, коли приймають
рішення, чи які обмежують альтернативи під час прийняття рішень.

Куточок живої природи є невід’ємною складовою частиною кабінету
(відділу, лабораторії, класу) біології загальноосвітніх і позашкільних
навчальних закладів. К. ж. п. створюється для проведення навчальних і
практичних занять, передбачених програмами.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020