Ідеї В. Сухомлинського у векторному аналізі виховного проекту
Творча спадщина В. Сухомлинського є тим глибинним підґрунтям, що фіксує
зародження в умовах соціоцентризму паростків особистісно зорієнтованої
парадигми виховання
Вони проростають із педоцентризму, що культивує ідею індивідуалізму в
умовах авторитарної педагогіки. Індивідуалізм, помножений на
гуманістичну орієнтацію, уможливлює реалізацію принципу самоцінності
людини, стрижневого для концепції виховання особистості В.
Сухомлинського. Право вихованця на свободу й гідність, власний вибір
стали інструментом звернення педагога до серця та розуму дитини. На
цьому ґрунті розвивається ідея самореалізації особистості як учня, так і
вчителя. Сьогодні вона відбита в нормативних документах про освіту.
Зокрема, в Національній доктрині розвитку освіти значиться, що «мета
державної політики щодо розвитку освіти полягає у творенні умов для
розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина
України…». Одним зі шляхів її вирішення є підвищення готовності
педагогічних кадрів до проектно-впроваджувальної діяльності. Зокрема –
використання педагогічної творчості вченого в розвитку проектної
культури педагога.
Проблема підготовки вчителів до інноваційної діяльності, формування їх
готовності представлені працями С. Воробйової, Л. Даниленко, І.
Дичківської, К. Дурай-Новакової, І. Жерносєка, А. Кузьмінського, С.
Крисюка, К. Макагон, Л. Набоки, В. Олійника, О. Пєхоти, Н. Протасової,
В. Сластьоніна та ін. З’ясовано, що поняття «готовність» тлумачиться
різними авторами по-різному. Його розглядають як «передумову ефективної
діяльності» (К. Дурай-Новакова), «особливий психологічний стан, що
сигналізує про наявність у суб’єкта образу структури певної дії та
постійної спрямованості на її виконання» (В. Сластьонін), «фундамент
професійної компетентності педагога» (Ю. Сенько) і т. д. Проблема
формування готовності педагога до проектно-впроваджувальної діяльності в
системі післядипломної педагогічної освіти в дослідженнях не
піднімалась. Під проектно-впроваджувальною діяльністю вчителя ми
розуміємо діяльність, що спрямована на самостійне виявлення проблем у
педагогічній практиці, обґрунтування шляхів їх розв’язання з
використанням нових чи інноваційних технологій, розробку вчителем
персонал-технології досягнення передбачуваних результатів і впровадження
цієї технології у практику.
Нами виокремлено три рівні її розгортання, які відбивають роботу з
нормативними, інноваційними та креативно-пошуковими проектами. Останній
є яскравим прикладом того, що у процесі пошуку шляхів розв’язання
проблеми виявляється, що використання традиційних технологій
внутрішньошкільного контролю в конкретній ситуації не сприятиме
вирішенню поставлених завдань. Проблема полягає у відсутності
управлінського інструментарію науково-методичного супроводу реалізації
цілісних виховних проектів (інноваційних програм, технологій, методів
тощо). Так виникає потреба розробки та обґрунтування відповідної
технології досягнення передбачуваних результатів. У даному випадку нею є
методика векторного аналізу виховного проекту. Це одна з технологій
науково-методичного супроводу реалізації виховних проектів, розроблена
на основі системного підходу до спостереження та аналізу виховних
заходів. Її мета – вивчення ефективності реалізації виховного проекту в
умовах особистісно зорієнтованого виховання. У рамках даної статті
спробуємо розкрити ті педагогічні ідеї В. Сухомлинського, які ми
використали у процесі її теоретичного проектування та моделювання в
конкретних практичних взірцях.
Проект як технологія «роботи з майбутнім» включає розробку задуму та
реалізацію інноваційних перетворень. Адже нова парадигма виховання
змінює звичну систему поглядів на процес виховання, утверджує новий
педагогічний ідеал, особистісно зорієнтований за суттю. Однак кожна
найновіша педагогічна ідея завжди бере витоки в тому доброму й
життєдайному, що пробивалося пагінцем ще вчора. Дослідниця історії
педагогіки З. Нагачевська влучно зазначила: «Прислухатись до порад
минулого, щоби впевненіше прямувати в майбутнє…».
Педагогічний ідеал В. Сухомлинського – соціально-орієнтований. Однак він
глибоко пронизаний ідею виховання особистості для самої себе і лише
опосередковано для суспільства. Учений не поділяє думки більшості, яка
звужує процес виховання до «підготовки служінню суспільству», а
наполягає на формуванні почуття відповідальності за долю суспільства,
готовності прийти на допомогу. Він переносить акцент із соціалізації,
усвідомлюючи та не заперечуючи її значущість, на розвиток природних
задатків, морально-духовної сфери особистості школяра. Виховання
культури почуттів ученого ґрунтується на загальнолюдських цінностях,
визнанні самоцінності кожної людини, власної гідності. «Найважливіше в
нашій праці – бачити у своєму учні живу людину… Пам’ятайте, що
наймогутніша сила, що примушує школяра вчитися, пробуджує інтерес до
праці, посидючість і наполегливість, – віра в себе, почуття поваги до
самого себе. До тих пір, поки в дитячому серці живе ця сила, Ви –
майстер-вихователь, Ви – людина, яку поважає дитина. Але як тільки
погасне вогник цієї ні з чим не порівняльної сили, Ви станете
безсильним: найбільш мудрі, тонкі засоби впливу на душу дитини
зостануться мертвими».
Досліджуючи творчість великого вченого-педагога, М. Боришевський
зазначає, що «глибокий психологізм педагогічних ідей видатного педагога,
бачення можливостей їх реального втілення, зокрема у сфері виховання
особистості дитини, дають змогу збагнути, чому за несприятливих умов, за
монополістичного панування тоталітарної комуністичної ідеології… він
усе-таки долав вузькі рамки дозволеного, що позначалось офіційними
орієнтирами, обмеженнями та суворими заборонами, і збагачував не лише
вітчизняну, а й світову педагогічну науку та практику новими,
плодотворними ідеями, новітніми технологіями їх конкретного втілення».
Долаючи рамки дозволеного, у творчому доробку В. Сухомлинського
проростає розуміння особистості як свідомого індивіда, який має власну
моральну позицію, уміє її відстояти й бере відповідальність за прийняті
рішення. Сьогодні «під особистістю будемо розуміти людину як автора
власної дії… одиницею аналізу особистості має виступати вільний
учинок».
Виховати особистість – це допомогти вихованцю відкрити, усвідомити та
привласнити загальнолюдські та національні моральні норми як цінності
особистого життя, що утворюють внутрішній стрижень особистості –
ціннісну морально-етичну орієнтацію, що слугує основою розвитку та
самореалізації в умовах соціокультурної діяльності. «Пам’ятайте, що ви
не тільки сховище живих знань. Не тільки фахівець, який уміє передати
інтелектуальне багатство людства молодому поколінню, запалити в його
душі вогник допитливості, любові до знань. Ви – один зі скульпторів,
який творить людину майбутнього. Виховання – творення Людини – це ваша
професія», – писав Василь Сухомлинський.
Розглядаючи специфіку виховного процесу, В. Сухомлинський зазначав, що
«кінцевий результат педагогічної праці можна побачити не сьогодні, не
завтра, а через досить довгий проміжок часу. Те, що ви зробили, сказали,
зуміли довести дитині, іноді дає про себе знати через п’ять, десять
років» і т. д. Однак «облік результатів виховання дає змогу педагогу
бачити плоди своїх зусиль, виявляти промахи та виправляти їх. Завдяки
такому обліку вихователь ставить у центр уваги не заходи, які нерідко
мають випадковий характер, а їх ефективність, що має вирішальне значення
для поліпшення процесу виховання, науково обґрунтованого планування
виховної роботи». Г. П’янковський зазначає, що доцільніше вести мову
навіть не про облік, а про систематичне вивчення ефективності виховного
процесу, що відбиває безперервність і всебічність цієї роботи. Його
доцільно вести паралельно із самим виховним процесом. Ефективність
розглядається як своєрідний загальний показник, що характеризує ступінь
досягнення соціальних цілей.
Розкриваючи специфіку викладання й виховну роботу як основні види
педагогічної діяльності, В. Сластьонін піднімав питання визначення
основних критеріїв їхньої ефективності. Зокрема зазначалося, що
«важливим критерієм ефективності викладання є досягнення навчальних
цілей. Виховна робота, теж здійснювана в рамках організаційної форми, не
передбачає прямого досягнення мети, бо вона недосяжна в обмеженим
часовими рамками терміні. У виховній роботі можна тільки передбачити
послідовне вирішення конкретних задач, зорієнтованих на мету. Важливим
критерієм ефективності вирішення виховних задач виступають позитивні
зміни у свідомості вихованців, що виявляються в емоційних реакціях,
поведінці й діяльності… У виховній роботі ускладнено співвідношення
результатів діяльності вихователя з напрацьованими критеріями
вихованості. Дуже важливо в розвиваючої особистості виокремити результат
діяльності саме вихователя. У виховному процесі утруднено передбачення
результатів тих чи інших виховних дій та їх отримання відтягнуто в часі.
У виховній роботі можна своєчасно встановити зворотний зв’язок». Тож,
ураховуючи специфіку наших дослідних завдань, вестимемо мову про
ефективність реалізації виховного проекту. Ефективність визначатиметься
нами як системний показник послідовного вирішення конкретних
педагогічних задач виховного заходу, орієнтованих на досягнення мети,
особистісно й суспільно значущої.
Виховний проект може бути представлений інноваційними програмою,
технологією, моделлю тощо. Реалізація останніх не вичерпується одним
виховним заходом, а передбачає цілісну систему виховної роботи,
спрямовану на досягнення цілі. Це послідовний і систематичний процес,
аналіз якого не обмежується обліком проведених заходів, а зорієнтований
на моніторингове відстеження якісних параметрів їх ефективності.
Діагностична програма проектування розвитку та самореалізації
особистості вихованця задає параметри та критерії ефективності виховної
взаємодії в системі «педагог-учень». Вони складають систему орієнтирів
упровадження особистісно зорієнтованого виховання. «Постає необхідність
підвищення розвивальної ефективності виховання, оптимізації процесу
керування виховною діяльністю дитини. А це пов’язано зі створенням і
використанням якісно нових виховних методів. Останні мають ґрунтуватись
не на механізмі зовнішнього підкріплення (заохочення й покарання), а на
рефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпереживання та
позитивного емоційного оцінювання, які апелюють насамперед до
самосвідомості та до свідомого, творчого ставлення людини до суспільних
норм і цінностей. Такі методи й можна класифікувати «виховними
технологіями особистісної орієнтації».
Дана програма може бути використана в якості інструментарію для
самоконтролю та самоаналізу ефективності реалізації виховного проекту.
Вона не є моделлю, що жорстко програмує зміст виховної роботи, а
розкриває систему загальнотеоретичних орієнтирів реалізації особистісно
зорієнтованого виховання. Для програми характерна орієнтація на
розвиток, саморозвиток природних здібностей та задатків дитини,
реалізацію її творчого потенціалу. Як зазначав В. Сухомлинський,
«орієнтація на ідеал, націленість усього, що робиться у школі, на
майбутнє, проектування та творення людини, здатної стати активною
творчою силою суспільного розвитку і сьогодні, і в майбутньому, – у
цьому полягають важливі передумови того, щоб у максимальній мірі
розкрити та використати всі можливості виховного впливу старших
поколінь, у першу чергу вчителів і батьків. Мистецтво виховання всебічно
розвиненої особистості – це перш за все вміння бачити в сьогоднішній
нашій праці ті посіви, які підуть у ріст і стануть могутніми паростками
через роки й роки».
Якщо розгорнути образний зміст висловлювання про «вміння бачити…
посіви», то це вміння ґрунтується на сформованості
рефлексивно-прогностичного мислення педагога. Важливо «бачити», тобто
вміти аналізувати й інтерпретувати результати проектно-впроваджувальної
діяльності, неперервно відстежувати ефективність реалізації проектів у
кількісних показниках, які вказуватимуть на динаміку якісних змін (рис.
1). Варто зазначити, що обсяг публікації не дає змогу розкрити
технологічні етапи векторного аналізу. Однак ми спробували представити
загальну ідею, яка може бути творчо використана у практичній роботі.
Підсумовуючи, ми можемо зробити висновок про необхідність розвитку
проектно-культуротворчої функції педагогіки, мислиннєвим продуктом якої
є перевідкриття знань засобами методологічної рефлексії педагогічної
теорії та практики, зокрема творчого доробку В. Сухомлинського в
контексті сучасного виховання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
