.

Від школи функціонуючої до школи, що розвивається (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
193 4060
Скачать документ

Від школи функціонуючої до школи, що розвивається

Розвиток школи починається з професійного розвитку її директора. Для
нього зайнятись професійним розвитком – це значить вийти за рамки
повсякденної шкільної суєти

Тоді послідовність звичних управлінських дій, що відбивають ритм
навчального року, перестає бути основним змістом роботи керівника. Вона
стає тлом для педагогічного пошуку та здійснення відкриттів, радості
творчої праці, яку вже не зможуть погубити ні маленька зарплата, ні
більше навантаження.

Ключові поняття: функціонуючий і розвивальний тип управління, стратегія
діяльності, альтернативні види управління, моделювання, рефлексивний
аналіз, креативні ігри (ділова, імітаційна, рольова, рефлексивна),
моделі соціалізації (інтеріоризаційна, факторно-інституційна,
інтеракційна, інтраіндивідуальна).

Структура публікації:

Креативна гра для керівників школи.

Освітня установа як інститут соціалізації особистості.

Ділова гра «Моделі соціалізації».

Імітаційна гра «Політичний клімат та “погода” у школі».

Обрана директором школи стратегія діяльності – функціонувати
(відповідати зовнішнім вимогам, бути не гірше інших) або інтенсивно
розвиватись (якісно підвищувати свій професіоналізм, стимулюючи
саморозвиток учителів) – буде визначати рівень досягнень учнів школи та
способи їх подальшого життєвлаштування. Варто відразу попередити
ініціативного директора про те, що перші плоди своєї праці він побачить
не так незабаром, як йому б хотілося. Більше 60 % керівників освітніх
установ мають виражену схильність до придбання синдрому «емоційного
згоряння», основні складові якого – висока мотивація праці та її низька
результативність.

Перешкодою на шляху реалізації розвивального управління стає насамперед
одноособність у прийнятті рішень. Ефективність роботи директори школи
знижують також невиправдана витрата зусиль на виконання другорядних
завдань, нечіткість розподілу посадових обов’язків, стандартизація
спілкування. Найбільш прогресивний і працездатний директор нічого не
зможе зробити один, без готовності педагогічного колективу включитись у
процес шкільних перетворень. Припустиме й навіть ефективне в системі
функціонуючого управління єдиновладдя в діяльності керівника ускладнює
або навіть унеможливлює здійснення інноваційних перетворень у школі,
гімназії, ліцеї, центрі дитячої творчості тощо.

Розвивальний тип управління освітньою установою розглядається як
альтернатива функціонуючому типу і являє собою організовану діяльність,
ініційовану керівником і підтримувану групою однодумців. Ця діяльність
спрямована на проведення доцільних навмисних змін і припускає створення
умов для реалізації компетентності, відповідальності, активності в
цілому особистісного потенціалу всіх учасників освітнього процесу.

Переваги управління, заснованого на ідеях розвитку та гуманності
освітніх взаємин, у:

можливості прояву професійно-особистісної творчості педагогів і
вихованців;

реалізації вільного вибору шляхів освоєння освітнього процесу;

санкціонуванні активності й «ініціативи знизу», залученні більшої
кількості людей в управлінську діяльність;

створенні умов для зміцнення та розвитку здатності до соціальної
адаптації при зміні умов навчання, праці, життя;

апробуванні широкого діапазону соціальних ролей, функцій та альтернатив
поведінки;

стимулюванні творчої продуктивності та саморозвитку педагогів і
вихованців.

Система освіти, однак, улаштована так, що виключає легкість зовнішнього
впливу на неї. Освіта будь-якої країни, як правило, – один із найбільш
консервативних соціальних інститутів. Це порозумівається тим, що
стабільно функціонуюча освіта довгий час була мрією просвітителів
минулого. Ян Коменський, один з основоположників педагогічної науки,
виражав свої сподівання з цього приводу такими словами: «Є надія, що
повинна бути винайдена організація шкіл, схожа на годинник». На
консервативний характер освіти, але із зовсім інших позицій, указував
Еріх Фромм у роботі «Мати чи бути»: «Існуюча система освіти, як правило,
спрямована на те, щоб навчити людей здобувати знання, як майно,
більш-менш співрозмірне тій власності й тому суспільному становищу, які
вони, цілком імовірно, забезпечать їм у майбутньому». Довгі десятиліття
та століття творення стабільної освіти зробили її стійкою до спроб
швидко зруйнувати сформовану систему.

Усяка зміна у сфері освіти відбувається лише під напором кризових явищ
громадського життя, соціальних переворотів, політичних потрясінь. Усього
цього вистачає в нашій дійсності. І все це унеможливлює застосування
вчорашніх методів управління школою, спрямованих на підтримку
непорушності державних і соціальних структур.

Підготовка керівника, який обрав розвивальний тип управління школою,
покликана сформувати в нього стратегічне бачення перспектив
життєдіяльності окремо взятої школи з урахуванням характеру суспільних
змін. Варто відмітити однак, що розвивальне управління школою, будучи
злободенним, потребуючи нагального розв’язання проблем, не має
практичних розробок на рівні технологій. Робота в системі підвищення
кваліфікації та перепідготовки керівників освіти переконує в тому, що
орієнтація на прискорення темпів розвитку шкільних і позашкільних
установ повинна бути забезпечена організаційною підтримкою, особливо на
початковому етапі здійснення розвивальних перетворень.

Опрацюємо позначену проблему за чотирма напрямами. Кожний із них являє
собою комплекс наукових, методичних і практичних матеріалів, які можна
застосовувати для чотирьох послідовно реалізованих етапів роботи
освітньої установи, що стали на шлях розвитку. Ці етапи містять у собі:

системний аналіз стану школи й оцінку можливостей її розвитку;

організаційні заходи із трансформації освітньої установи в режим
інтенсивного розвитку;

активізацію внутрішньої групової комунікації у школі, що розвивається;

освітню та консультативну підтримку педагогів і керівників школи, які
почали процес здійснення перетворень.

Розмежування етапів розвитку освітніх установ дозволяє успішно працювати
з педагогічними колективами, які мають різні стартові можливості.
Директорів шкіл, не схильних до здійснення розвивальних нововведень,
можна залучати до участі в семінарах і на короткострокові курси
підвищення кваліфікації, де в них з’являється можливість ознайомитись з
альтернативними видами управлінської діяльності.

Креативна гра для керівників школи

Підвищення кваліфікації керівників шкіл, які обрали пріоритетом своєї
діяльності інтенсивний організаційний розвиток, вимагає відновлення
системи їхньої освітньої підготовки. Перепідготовка управлінських кадрів
сучасних освітніх установ повинна відповідати двом найважливішим умовам.

По-перше, навчальні заняття мають бути організовані відповідно до логіки
проведених змін. Зміст занять покликаний забезпечити технологічність
здійснюваних керівником дій із перетворення своєї управлінської
діяльності.

По-друге, всі інноваційні технології повинні бути вивіреними, науково
обґрунтованими. Наслідки їхнього застосування варто спрогнозувати з
максимальним ступенем точності.

Дотримання цих умов стає можливим, якщо як основний метод навчальної
роботи прийняти креативну гру (від латин. сreature – «створення»).
Креативність розуміється як діюча особистісна здатність адекватно
відповідати на потреби в новому способі існування. Креативана гра в
умовах освітньої підготовки керівників шкіл розглядається як групова
спрямована активність людей, об’єднаних спільними інтересами
професійного розвитку. Об’єднуючі цих людей устремління пов’язані з
перетворенням наявної ситуації або висуванням нових ідей за умов,
максимально наближених до реальної професійної діяльності. Основна
характеристика гри – невизначеність як самого нового продукту, так і
процесу його пошуку. Креативна гра містить можливості структурування
цієї невизначеності шляхом суворого дотримання етапів творчого рішення
завдання.

Креативна гра ґрунтується на змістовній мотивації та емоційній
залученості учасників у процес, а також на високому рівні пізнавальної
(у тому числі рефлексивної) активності. Неодмінною вимогою для граючих є
наявність соціального інтелекту. Передбачається, що в них є
поінформованість у міжособистісних стосунках і регуляторні комунікативні
можливості, достатні для забезпечення активності всіх учасників,
взаємодії при їхній взаємній відповідальності. Кваліфікована робота
організатора освітньої діяльності (викладача, який веде групи тренінгу)
забезпечить максимальну підтримку пошуку та створення нового.

Креативна гра як синтезований метод активної групової роботи поєднує в
собі три відомих напрями її здійснення: активізацію перцепції,
активізацію комунікації, активізацію взаємодії. Активізація перцепції
спрямована на підвищення міжособистісного та міжгрупового розуміння,
успішно реалізується в різних формах сенситивного тренінгу. Активізація
комунікації конкретизується у формах групової дискусії та групового
аналізу значущих ситуацій. Активізація взаємодії знаходить у грі
вираження в різних формах усвідомленої зміни поведінки, освоєння
соціальних ролей, ігрової психотерапії, психодраматичної корекції.
Сюжет, що поетапно розвертається у креативній грі, може містити в собі
різні форми активізації перцепції, інтенсифікацію комунікації та
взаємодії. Кожний з названих напрямів активної групової роботи має
притаманні тільки йому особливості, що є цінними для креативної гри.

Так, у процесі виконання завдань на підвищення внутрішньоособистісної,
міжособистісної, міжгрупової чутливості учасники включаються в нову для
них сферу соціального досвіду – відкриттів, зроблених у процесі
цілеспрямованого сприйняття, порівняння, передбачення. Завдяки одержанню
різнобічних відомостей про себе як особистостей і професіоналів учасники
розширюють можливості саморозуміння.

У комунікативних, особливо дискусійних формах активного навчання
змінюються ситуативні установки учасників. Знижується категоричність
їхніх оцінок, освоюються різноманітні підходи до аналізу проблем,
підсилюється прийняття партнера по спілкуванню.

Форми навчання, спрямовані на активізацію взаємодії, дозволяють
учасникам занять спробувати або освоїти нові види соціальної поведінки,
нові професійні (керівник) або міжособистісні (лідер) ролі. Виконання
завдань на інтенсифікацію взаємодії дає можливість моделювати виробничі
та міжособистісні процеси, дає матеріал для рефлексивного аналізу.

Креативна гра, інтегруючи в собі різні форми активного навчання, має
різні види. Вони виділені залежно від того, який компонент у них –
виробничий чи міжособистісний (особистісний) – представлено більшою
мірою. Таким чином, креативна гра проводиться у вигляді ділової та
імітаційної гри, якщо виробничий компонент переважає. При провідному
міжособистісному чи особистісному компоненті має місце рольова або
рефлексивна креативна гра. Запропонований розподіл на види досить
умовний. У кожному із зазначених видів, як правило, присутні ознаки всіх
інших.

Ділова гра. Ефективний і широко розповсюджений метод рішення
управлінських, виробничих, дослідницьких завдань. У ній відтворюються
зміст, умови та динаміка виробничої дії для рішення конкретної або
типової проблеми. Заявлена в назві гри проблема концентрує на собі всю
активність учасників, що проявляється в посиленому спілкуванні. Саме
сфокусованість на проблемі спілкування забезпечує пошук її розв’язання.

На заняттях із керівниками шкіл ділова гра як метод навчання несе
подвійне навантаження. З одного боку, у ній відбувається рішення
поставленої проблеми чи знаходження шляхів її рішення. Інакше кажучи,
ділова гра, організована у формі семінару з будь-якого питання, служить
рішенню саме цього питання. З іншого боку, предметом навчального
засвоєння є сама форма активного проведення семінару. Ділові ігри, як
правило, проводяться у формі семінарів для керівників шкіл, що дозволяє
директору не тільки одержати знання з проблеми, але також засвоїти
спосіб проведення ділового обговорення цієї проблеми з колективом школи.

Імітаційна гра. Даний вид креативної гри є діючим засобом активного
навчання. Імітаційна гра служить своєрідним «полігоном» для випробування
тих інноваційних кроків, які директор школи збирається вживати у своїй
роботі. Наприклад, ділова імітаційна гра «Атестація» знімає напруженість
у школі напередодні атестації педагогічних кадрів і поліпшує якість
їхньої підготовки. Імітаційні ігри «Підстава», «Методична рада» та «День
директора» у найкоротший термін дозволяють проаналізувати й упорядкувати
один із напрямів роботи школи або оцінити перспективність прийнятого
типу управління освітньою установою.

Підставою вважати імітаційну гру одиницею навчального процесу, що сприяє
інтенсивному професійному розвитку, послужили її характеристики як
засобу розвитку перетворюючих можливостей особистості, докладно
проаналізовані І. Камишановою і включають у себе:

інструментальність гри, що забезпечує можливість оволодіння нею для
використання керівником у своїй роботі;

позицію ведучого, що змінюється протягом усієї дії (зацікавлений
співрозмовник, інформатор, експерт, психотерапевт, рядовий учасник,
відсторонений спостерігач тощо);

характеристики імітаційної гри як методу, що дозволяє створювати
наближені до життя умови, надає простір для дій, набути досвід
професійних проб, проведених у психологічно безпечному оточенні.

У розроблених іграх імітуються соціальні взаємини людей у професійно
значущих ситуаціях. У характеристиках імітаційної гри та принципах її
побудови можна виділити два важливих моменти, що відбиваються в ігровій
ситуації.

По-перше, імітаційна гра займає як би перехідне положення між дійсною
соціальною ситуацією взаємодії та грою (в її розумінні як виду
життєдіяльності). З одного боку, вона начебто гра, а з іншого – включає
всі складові реальної життєвої ситуації. Імітаційна гра – форма
«проживання» реальних або ймовірних життєвих подій в ігрових навчальних
ситуаціях.

По-друге, метою та предметом взаємодії учасників навчання стає
знаходження індивідуальних форм загального групового знання. При
проведенні наших ігор таке знання створюється у процесі взаємодії у
групі, а внесена ззовні інформація (фактичні та статистичні дані,
результати проведених досліджень, перелік вікових і міжособистісних
проблем) виступає лише допоміжним матеріалом у процесі «вироблення»
учасниками власного знання.

Імітаційна гра містить й інші можливості для учасників. Нижче спеціально
розглядаються її діагностичні, корекційні, розвивальні, формуючі та
психотерапевтичні аспекти.

Діагностичні можливості гри дозволяють виявити соціально-психологічні
характеристики групи керівників, пріоритетні для напряму й цінності
діяльності, ступінь відкритості групи в цілому та окремої людини, рівень
готовності учасників до активної роботи, розуміння ними та прийняття
завдання на соціальну взаємодію. У процесі імітаційної гри стало модно
виявляти ступінь соціальної поінформованості людей і перелік актуальних
для конкретної групи виробничих та особистісних проблем.

Корекційні можливості гри проявляються в тому, що вона дозволяє зняти
гостроту соціального протистояння. Ведучий, вибираючи адекватну ігровій
ситуації позицію, передає учасникам відповідальність, щоб уникнути
негативних наслідків групової роботи. Виникаючий у процесі гри груповий
характер знання, знижуючи рівень протиставлення стосовно представників
іншої точки зору, збільшує ступінь прийняття кожним учасником іншої
людини.

Розвивальний характер гри надає групова дискусія, що дозволяє учасникам
засвоювати правила та принципи культурної суперечки та підвищення їхньої
ефективності в подоланні протиріч. Крім того, вона розширює значеннєве й
інформаційне поле кожного за рахунок обміну уявленнями, думками,
перевагами.

Формуючі можливості гри яскраво проявляються тоді, коли ведучий
демонструє пріоритет вічних загальнолюдських цінностей над існуючими в
цей момент. Це дозволяє транслювати культурні зразки поведінки й
підтримувати соціально безпечні умови взаємодії – основу для формування
нових відносин.

Психотерапевтичні можливості ігор реалізуються через вираження ставлення
до тієї чи іншої обговорюваної проблеми. У ході ігрової дії
обговорюються загальнолюдські проблеми, а розв’язуються приватні життєві
питання окремої людини. Обстановка ігор створює ситуацію безпеки для
нового досвіду саморозкриття учасників. Приєднання ведучого до меншостей
у ситуації неприйняття їхніх цінностей і позицій іншими учасниками групи
змінює ставлення групи до цих меншостей і перебудови поведінки на основі
розуміння та толерантності до протилежної точки зору. Відсторонена
позиція ведучого наприкінці гри створює ефект «відкритого фіналу», що
дає можливість кожному самостійно прийняти остаточне рішення.

Розроблені й активно впроваджувані імітаційні ігри різні за змістом, але
мають загальні підстави їхньої побудови та подібну процедуру проведення.
Перша їхня загальна особливість – при проведенні в реальній групі вони
не порушують, за нашими спостереженнями, кооперативної взаємодії
учасників надалі, а, навпаки, зміцнюють і розвивають. Друга особливість
пропонованих ігор – можливість їхнього застосування в рамках навчальних
занять будь-якої спрямованості (навчальних годин у розкладі занять,
клубних і тренінгових зустрічах), що не є маломожливим в умовах
реального життя для збереження цілісності враження від участі у спільній
дії.

Що стосується безпосередньо процедури проведення ігор, то легко
простежити повторювані з однієї гри в іншу дії:

самопред’явлення учасників (навіть якщо вони знайомі в реальному житті),
що дає їм можливість повідомити про себе нову інформацію;

вибір ігрової ролі, що дозволяє випробувати нові варіанти поведінки;

проходження етапів гри, що співвідносяться з етапами рішення творчого
завдання (ведучий відслідковує цей процес за відомими критеріями чи
ознаками);

набуття різного, органічного для особистісних і рефлексивних можливостей
учасників знання, про що свідчать їхні судження за підсумками гри.

Сполучення гри та реальної справи допомагає директорам шкіл почувати
себе більш упевнено як керівникам школи, що розвивається. Вони можуть із
мінімальним ризиком визначити наслідки своїх управлінських дій,
спрямованих на розвиток школи.

Рольова гра. Головне в ній – виконання учасниками певної соціальної
ролі, завдяки чому відпрацьовуються необхідні навички (комунікації,
конструктивної чи впевненої поведінки тощо). Рольова гра особливо
необхідна в роботі з починаючими керівниками. Ніякими лекціями неможливо
відповісти на всі «як» молодого директора чи завуча школи. Пробуючи
різні ролі й типи поведінки у звичайних або непередбачених ситуаціях,
професійної взаємодії, кожний з керівників визначає для себе
персональний та оптимальний спосіб управлінської поведінки і ступінь
відкритості у спілкуванні з іншими та межі припустимої емоційності в
діловій комунікації. Рольова гра дозволяє їм також навчитись визначати
видимі та приховані причини своїх керівних дій. Завдяки цьому вони
здобувають здатність розрізняти професійні й особистісні проблеми,
вибирати різні стратегії їхнього подолання.

Для навчальної рольової гри характерна деяка штучність, помітна та
недоречна, якщо керівник стане «дослівно» переносити досвід участі в
рольовій грі у свою реальну професійну діяльність. Цьому питанню на
заняттях приділяється особлива увага. Головна цінність рольової гри –
можливість «приміряти маски», «паплюжити каптан із чужого плеча». Це
буває корисно зробити в ігровій ситуації та геть-чисто відмовитись від
цього в реальному житті. Рольова гра допомагає відокремити наносне та
висвітлити індивідуальність та унікальність керівника.

Рефлексивна гра. З точки зору стороннього спостерігача, у рефлексивній
грі начебто нічого не відбувається. У ній мало зовнішньої дії, багато
«мовчазних» завдань – написання текстів, малювання, класифікація карток,
складання розрізаних картинок, виконання не характерних для сутності
справи ігрових рухів. Якщо організуються обговорення, то висловлення
учасників переповнені метафорами, спогадами, інакше кажучи –
«марнослів’ям».

Уся робота учасників відбувається як би «усередині». Наприклад,
виконання протягом п’яти хвилин психогімнастичої вправи «Ляльки та
ляльководи» може протягом трьох годин служити предметом гарячої
суперечки про те, хто кого «смикає за ниточки» – адміністратор підлеглих
чи вони його. Отримане у грі знання поєднане з найсильнішими емоційними
переживаннями. Рефлексія – погляд на себе з боку – примушує оцінити чи
переоцінити свої установки, переваги, учинки. Легко помітити, коли це
відбувається у грі: в учасників змінюються інтонація, лексика, манера
поведінки.

Рефлексивна гра корисна в тих випадках, коли керівнику важливіше
що-небудь зрозуміти про себе, ніж про свою роботу чи інших людей.
Глибоке розуміння підстав своїх дій стає відправною точкою в
налагодженні й добрих стосунках з підлеглими, партнерами, начальством.

У такий спосіб креативна гра як метод активного навчання керівників
шкіл, що розвиваються, виступає повноцінним засобом перетворення системи
діяльності та ділових відносин. Можливості ігрового моделювання процесів
шкільного розвитку вивчені не повною мірою. Кожний керівник може
досліджувати їх самостійно з позицій невирішених проблем конкретної
освітньої установи.

Завдання для самостійної підготовки керівників до виступів

Вам запропоновано список методичної літератури з проблем організації
навчання фахівців і керівників з використанням ігрових методів. Вивчення
її дозволить відповісти на поставлені запитання, які мають
обговорюватись на першому навчальному занятті.

Які сторони педагогічної діяльності варто чи не варто імітувати в
навчальній грі?

Які невикористані вами можливості управління колективом містить у собі
креативна гра?

Як стимулювати весь колектив педагогів для участі в ігрових формах
внутрішньошкільного навчання?

Який механізм перекладу знання, отриманого у грі, у педагогічну
практику?

Освітня установа як інститут соціалізації особистості

Реальне життя не раз доводило, що інститут освіти в жодному разі не може
існувати окремо від державних інститутів економіки, права, масової
комунікації, демографічного розвитку. Школа не тільки готує учнів до
майбутнього життя (та й чи готує?), у ній, як у дзеркалі або краплі
води, відбита вся повнота відносин і впливів соціуму на підростаючу
людину.

Міркування над питанням про те, чому прогресивні намагання тільки одного
директора школи не забезпечують її швидкого розвитку, змусили пригадати
одну притчу, складену колись давно зовсім з іншого приводу, але
повторення особливості нашої дійсності, а саме безглуздість спроби
вольовим зусиллям змінити інших людей, якщо вони самі не проявляють
готовності змінюватись, дають усе нові приводи для того, щоб її
пригадати.

Один освічений правитель дуже бажав бачити свій народ теж освіченим. Він
запросив кращих учителів, понабудував шкіл, видав безліч книг. Люди, які
спочатку захоплено сприйняли нововведення правителя, незабаром, однак,
стали навчання уникати. Вони швидко зрозуміли, що це дуже важко й доходу
не додає. В якості цікавого проведення часу навчання теж не може бути
прийняте, тому що за твоїми успіхами суворо стежать, вимагають
додержуватись дисципліни відвідування занять і виконання навчальних
завдань. Як не бився правитель, а школи занепадали, учителі спивались і
віддавались неробству, діти робили із зошитів паперових зміїв, а
домогосподарки загортали у сторінки книг яйця та насіння овочів.

Зневірений правитель закликав у свій палац мудреця, щоби спитати в нього
поради. Коли той приїхав, правитель вийшов його зустріти, очікуючи
негайної допомоги врятуватись від такої халепи. Мудрець попросив хазяїна
розпорядитись, щоб напоїли його коня. Хлопець-стайничий повів коня під
вуздечку, але незабаром повернувся розгублений: кінь не пив. Правитель
велів послати двох конюхів, щоб вони напоїли коня, але й ті повернулись
ні з чим. Правитель послав головного стайничого та суворо наказав
простежити, щоб кінь був напоєний, але той знову не пив. Двоє наближених
правителя зголосились залагодити справу, але незабаром повернулись і
повинились: кінь не слухався й воду не пив. Тоді розгніваний правитель
разом із мудрецем сам прийшов до місця, де напували коней. Мудрець і
каже правителю: «Привести коня до води може одна дитина, але семеро
дорослих не змусять його пити, якщо він цього не захоче. Ти можеш
витрачати багато грошей, щоби створити умови для освіти свого народу,
але якщо люди не хочуть бути освіченими самі, то ніхто не зможе їх
примусити вчитись».

Керівнику школи недостатньо бути «освіченим правителем», щоб забезпечити
позитивні зміни в колективі вчителів і, отже, серед учнів. Необхідно
вживати якісь певні дії, щоби педагоги школи, як і директор, захотіли
працювати по-новому – «захотіли пити». Появі спраги, як відомо, сприяє
спожита сіль. Проведення з педагогічним колективом на початковому етапі
розвитку спеціальних організаційних заходів і рефлексивних процедур
дозволить одержати «сухий залишок» – коротку довідку про те, що являє
собою стан справ у школі. Як вона виглядає на тлі району, міста, країни?
Що варто змінити? Якими будуть наслідки цих змін? Опису технологій
здобування цієї «солі» присвячено подальший матеріал.

Управляти школою, що розвивається, – це значить, з одного боку, бачити
освітні проблеми на тлі загальної соціальної ситуації, а з іншого –
займатись навчанням і вихованням, тобто всіляко сприяти процесу успішної
соціалізації школярів.

Розгляд школи як соціального інституту проводиться для досягнення двох
найважливіших завдань. По-перше, запропоновані організаційні та
розвивальні заходи допоможуть керівнику чітко усвідомити місце інституту
освіти в системі державного устрою, а також свою власну роль у житті
довіреної йому освітньої установи. По-друге, зміст матеріалу для
опрацювання дозволяє усвідомити обраний школою тип і реалізовану
педагогами стратегію освітньої взаємодії в кожній конкретній школі.

Процес соціалізації людини обумовлений історично й культурно.
«Соціалізації підлягає не тільки варвар, а і творчий геній», – писав М.
Бердяєв у роботі «Про рабство та свободу людини». Труднощі соціалізації
підсилюються у кризові для держави періоди, коли цей процес
супроводжується військовими конфліктами, падінням якості життя,
погіршенням екологічної обстановки. Драматичний характер процес
соціалізації набуває на стадії ламання соціальних інститутів –
перебудови держави, зміни типу економіки та перегляду у зв’язку з цим
прав і свобод його громадян.

Визначення поняття соціалізації особистості, на яке ми будемо
орієнтуватись, може бути сформульоване в такий спосіб. Соціалізація – це
багатогранний процес установлення зв’язків людини із суспільством
(обумовлений як біологічними передумовами, так і умовами входження в
соціальне середовище), що припускає: а) соціальне пізнання, соціальне
спілкування, оволодіння практичними навичками; б) засвоєння соціальних
функцій, ролей, норм, прав та обов’язків; в) активна перебудова
навколишнього природного та соціального світу; г) зміна та якісне
перетворення самої людини, її всебічний і гармонійний розвиток.

Соціалізація – це більш загальний процес, ніж освіта. Соціалізація
підростаючої людини містить у собі етапи розвитку, навчання, виховання,
самоосвіти та самовиховання. Н. Голованова розглядає п’ять підходів до
здійснення процесів соціалізації як педагогічного явища. Послідовність
їх відбиває посилення ступеня орієнтації педагогів на особистість учня.
Навіть якщо керівник школи та вчителі ніколи не ставили собі запитання,
яка модель соціалізації для них переважніше, неусвідомлено реалізують
одну з них, закладену в системі їхньої роботи. Усвідомлення обраної
моделі соціалізації дозволяє не тільки побачити завжди закладені
обмеження для розвитку учнів, а й дає можливість колективу школи вибрати
іншу лінію роботи, що відкриває більш широкі обрії для освіти учнів.

Спеціально для керівників розроблена ділова гра на дослідження типу
соціолізуючого впливу освітньої установи. Групова форма її проведення
дозволяє порівняти перспективи різних підходів до роботи школи в ході
виконання практичного завдання з імовірнісного прогнозування результатів
освітньої роботи залежно від вибору моделі соціалізації.

Ділова гра «Моделі соціалізації»

Мета: вибір типу моделі соціалізації системи роботи освітньої установи й
оцінка її ефективності.

Термін: 2 академічні години.

Спочатку ведучий дає стислу інформацію про те, що являють собою п’ять
моделей соціалізації, які відбивають п’ять теоретичних підходів до
розгляду цього явища. Після відповідей на уточнюючі запитання щодо
змісту кожної з моделей учасникам пропонується розділитись на групи з
чотирьох-п’яти осіб. Вибравши одну з моделей соціалізації, їм треба
визначити: яка мета освітньої роботи (формулювання у плановій
документації школи, тема дослідження педагогічного колективу; які
особливості професійної позиції педагога; що є основним напрямом освіти;
якими будуть основні методи освітнього впливу; який результат
очікується).

Соціологічна модель (від латин. societas – «суспільство»). Соціалізація
розуміється як трансляція культури від покоління до покоління та
розглядається як загальний механізм спадкування минулого досвіду. Дана
модель соціалізації припускає засвоєння учнями як стихійних (вулиця),
так і організованих (школа) впливів соціального середовища. Причому
співвідношення цих впливів у більшості випадків буває непередбаченим.
Колективи освітніх установ, що вибрали соціологічну модель освітньої
роботи, мету та кінцеві результати своєї діяльності виражають приблизно
такими мовними формулами: «Ми працюємо задля того, щоб наші випускники
хоч якось улаштувались у цьому житті». Така модель соціалізації
проглядається в діяльності дитячих будинків і шкіл-інтернатів, особливо
тих із них, у яких перебувають діти з обмеженими можливостями фізичного
й розумового розвитку.

Інтеріоризаційна модель (від латин. interio – «усередині»). Соціалізація
розглядається як засвоєння особистістю норм, цінностей, установок,
стереотипів, вироблених суспільством, які демонструються найближчим
оточенням як зразок поведінки. У результаті в людини складається система
внутрішніх регуляторів, звичних норм поведінки. Дана модель соціалізації
заснована на зовнішній підтримці бажаної для оточуючих людей поведінки.
Про тип інтеріоризаційної моделі свідчать мовні формули схвалення або
несхвалення різного типу поведінки вихованців. За типом такої моделі
соціалізації підлітки втягуються в неформальні, у тому числі злочинні,
групи. Дія даної моделі особливо ефективна для закритих груп –
релігійних, національних. Саме ця модель найчастіше застосовується в
системі виховально-трудових колоній.

Факторно-інституційна модель (від латин. factor – «той, хто робить,
виробляючий»; institutum – «установлення, установа»). Соціалізація
особистості відбувається в результаті дії факторів, інститутів та
агентів. Розрізняють мегафактори (вплив сонячної активності, екологічної
обстановки у світі тощо), макрофактори (тип держави, стан війни або
миру, демографічна ситуація тощо), мезофактори (національність, тип
релігії, ідеологія, що панує у ЗМІ, тощо), мікрофактори (сім’я, школа,
сусіди, однолітки, громадські організації, міліція тощо). «Інститутами
соціалізації» є групи людей. Це педагоги та школи, учні, професійна
група, спортивна команда тощо. «Агентами соціалізації» виступають особи,
які здійснюють цілеспрямований вплив на процес розвитку підростаючої
людини, – батьки, учителі, вихователі, тренери та інші значущі дорослі.
Ефективність дії факторно-інституційної моделі пов’язана з посиленням чи
послабленням якого-небудь фактора інституту або агента соціалізації.
Найчастіше це буває компенсуючий вплив виховних установ для дітей із
неблагополучних родин. В інших випадках підсилюється активність сім’ї та
установ додаткової освіти при ослабленому впливі школи.

Інтеракційна модель (від англ. interaction – «взаємодія»). Соціалізація
трактується як результат міжособистісної взаємодії, що визначає тип
сприйняття світу. Сприятлива міжособистісна взаємодія сприяє формуванню
довіри до інших людей і встановленню тісних контактів із ними,
несприятлива – сторожкості у відносинах з іншими та ворожості. Це
набувається в дитинстві як еталон і не підлягає змінам. При неможливості
застосувати звичний досвід взаємин до більш широкого соціального
співтовариства відбувається соціалізація за типом «інкапсуляції». У
цьому випадку коло спілкування обмежується або неправомірно звужується
(дружити з дітьми свого двору, вийти заміж за хлопця із сусіднього
під’їзду тощо). Реалізація такої моделі соціалізації часто
спостерігається в малокомплектних школах, інтернатах для дітей із
ранньою обдарованістю, навчальних закладах національних земляцтв.

Інтраіндивідуальна модель (від латин. intra – «усередині»; individuum –
«окрема людина»). Соціалізуючий вплив дорослих спрямований на кожну
окрему дитину. Соціалізація особистості відбувається в єдності двох
взаємозалежних процесів. З одного боку, іде активне пристосування до
зовнішнього середовища, з іншого – підтримка творчих проявів
особистості, спрямованих на перетворення свого життя, на самовиховання.
Така модель соціалізації характерна для установ освіти, зорієнтованих на
розкриття творчої індивідуальності кожного вихованця (школи-інтернати
для дітей із ранньою обдарованістю тощо).

oe

o

? o

D

ться у скороченому вигляді результати роботи учасників різних варіантів
гри «Моделі соціалізації». Публічне представлення робіт та їхнє
обговорення з колегами дозволяють керівникам освітніх установ зрозуміти
сутнісні характеристики та переглянути деякі напрями своєї діяльності.

Особливості виховної роботи школи-садка, що реалізує соціологічну модель
соціалізації

Мета: передати підростаючому поколінню суспільні цінності.

Основний зміст: виховати на позитивних прикладах у процесі
організованого діалогового спілкування з дітьми та батьками.

Професійна позиція педагогів: головний критерій підбору кадрів – людська
порядність.

Форми та методи роботи: відтворення генеалогічного древа та історії
родини, рольові ігри, перегляд та обговорення кіно- і відеоматеріалів.

Очікувані результати: позитивні особистісні якості, зміцнення
внутрішньосімейних стосунків, підвищення адаптації до життєвого
середовища.

Достоїнства: робота допомагає розвитку в дітей самостійності,
розрізненню добра та зла.

Труднощі: підбор педагогів – носіїв високих моральних якостей.

Особливості виховної роботи у спеціалізованих групах школи-садка, що
реалізує інтеріоризаційну модель соціалізації

Мета: інтенсифікувати інтелектуальний розвиток дітей шляхом їх залучення
до групових форм національно-культурної діяльності.

Основний зміст: утягнути дітей до ігрової театралізованої дії з
предметами народної творчості.

Професійна позиція педагогів: особиста зацікавленість вихователів
(одночасно – батьків дітей з обмеженнями в розвитку).

Форми та методи роботи: театралізовані заняття музикою, виготовлення
предметів прикладної народної творчості, створення розвивального
культурного середовища через оформлення інтер’єра, виготовлення та
придбання іграшок, гуртки народної творчості.

Очікувані результати: розвиток у дітей практичного інтелекту та групової
національної ідентичності.

Достоїнства: активізація творчих особливостей дітей через розвиток
практичного інтелекту.

Труднощі: слабка матеріальна база, кадрова й методична незабезпеченість.

Особливості виховної роботи школи-садка, що реалізує
факторно-інституційну модель соціалізації

Мета: підсилити вплив освітньої установи на виховання духовно-моральних
основ у дітей.

Основний зміст: компенсувати соціально неблагополучне сімейне середовище
інтеграцією діяльності установ освітньої, екологічної, краєзнавчої,
патріотичної спрямованості.

Професійна позиція педагогів: високий професіоналізм, готовність до
відкритого соціального діалогу.

Форми та методи роботи: відвідування народного музею, збір і
виготовлення експонатів для нього, підготовка та проведення сільських
свят, ігрищ, виставок виробів, організація роботи освітньої установи за
принципом творчої методичної лабораторії.

Очікувані результати: підвищення стійкості до несприятливих впливів
соціального середовища, бачення альтернатив особистісного розвитку.

Достоїнства: формування громадянськості з раннього віку, утвердження
високоморальних підвалин як норми соціального життя.

Труднощі: пошук розуміння у взаєминах із сім’ями, що встали на шлях
соціальної девіації.

Особливості виховної роботи школи-садка, що реалізує інтеракціоністичну
модель соціалізації

Мета: адаптувати дитину до сучасного життя на засадах розширення досвіду
її взаємодії з різними соціальними інститутами.

Основний зміст: освоїти соціальний простір мікрорайону, валеологічну
спрямованість виховання.

Професійна позиція педагогів: відкритість і готовність до
співробітництва з дітьми, батьками, представниками інших установ.

Форми та методи роботи: рольові ігри, спільні культурні й освітні заходи
із залученням представників різних соціальних і професійних інститутів –
адміністрації, міліції, мистецтва, виробництва.

Очікувані результати: уміння адекватно взаємодіяти з різними групами
людей.

Достоїнства: здобуття досвіду активної соціальної взаємодії.

Труднощі: залучення фахівців з інших установ.

Особливості виховної роботи школи-садка, що реалізує інтраіндивідуальну
модель соціалізації

Мета: забезпечити рівень освіти, що розкриває особистісні задатки
кожного вихованця.

Основний зміст: виявити ранні інтереси, схильності й обдарованість
дитини, орієнтацію на розвиток максимальної кількості її задатків.

Професійна позиція педагогів: увага до кожної дитини, розпізнавання та
розуміння її станів та особистісних особливостей.

Форми та методи роботи: створення розвивального освітнього середовища,
співробітництво з батьками в інтересах дитини.

Очікувані результати: виховання креативної особистості з високим
адаптаційним потенціалом.

Достоїнства: реалізація політики збереження та розвитку унікального
генофонду країни.

Труднощі: підбір кадрів та їхній професійний розвиток.

Представлені роботи керівників дозволяють відзначити загальні
особливості діяльності. Насамперед заслуговують на увагу їхні позитивні
устремління до творчої роботи, пошук нових шляхів здійснення задуманого,
виявлення свого освітнього «обличчя». У той же час помітний певний
розрив між планами керівників і матеріальною базою для реалізації цих
планів. Примітно, однак, що основними труднощами керівники вважають не
слабке фінансування, а свою роботу з кадрами з їхнього підбору та
методичної підготовки. Це означає, що подолання труднощів буде залежати
не від зовнішніх обставин, а від зусиль самих директорів та їх
заступників.

Порівняння можливостей застосування різних моделей соціалізації показує,
що найменші шанси має інтраіндивідуальна модель. Це дуже прикро,
особливо у зв’язку із сучасними пріоритетами освіти, її особистісною
орієнтацією. На одному із занять спеціальну увагу можна присвятити тому,
як дана модель може бути практично реалізована в різних типах освітніх
установ. Фрагменти деяких проектів представлені нижче.

Планування виховної діяльності освітніх установ із реалізації
інтраіндивідуальної моделі соціалізації особистості

Дошкільний вік – період первісного формування фізичних і психічних
якостей і властивостей, що слугує фундаментом для здобуття надалі
шкільних знань і спеціальних навичок дорослого життя. На прикладі
виховної діяльності, пріоритетним напрямом якої є художньо-естетичний
розвиток дітей у системі гурткової роботи, показані можливості
реалізації інтраіндивідуальної моделі соціалізації особистості.

Мета: створити сприятливе середовище для виховання в дітей інтересу до
мистецтва, розвити творчі здібності та естетичні нахили шляхом
оптимального використання навчальних засобів.

Основний зміст: організувати пізнавальну й розвивальну діяльність дітей
в умовах гуманістичного освітнього середовища.

Професійна позиція педагогів: творче партнерство, співробітництво,
опіка.

Форми та методи роботи: ігрові та дослідницькі методи виховання,
індивідуальний підхід через застосування варіативних програм і завдань
різного рівня складності, що дозволяє кожній дитині максимально виявити
себе.

Очікувані результати: поява в дитини почуття гордості за свої досягнення
та задоволеності результатами своєї праці, підвищення здатності до
самовираження в ході участі у виставках, концертах, індивідуальних
виступах.

Достоїнства: естетичний розвиток дітей, підвищення культури спілкування
між дітьми й дорослими, посилення зацікавленості батьків у рості рівня
освітньої програми дітей.

Труднощі: слабкість наступності традицій естетичного розвитку при
переході з дитячого садка до початкової школи, мала затребуваність
творчості дітей шкільного віку в порівнянні з дошкільним.

Планування виховної діяльності дитячого будинку з реалізації
інтраіндивідуальної моделі соціалізації особистості

Особливості даного дитячого будинку (невелика кількість дітей, комфортні
побутові умови, постійна спонсорська підтримка) дозволяють порушувати
питання про необхідність здійснення інтраіндивідуального підходу до
виховної роботи.

Мета: створити умови для індивідуального розвитку дітей, формувати їхню
готовність до автономності в дорослому житті. Автономність розглядається
як ключова характеристика соціальної адаптації особистості.

Основний зміст: навчити педагогів і дітей соціальному партнерству,
створити умови оточення та життєві ситуації для формування прагнення
дітей до самостійності.

Професійна позиція педагогів: ініціююче співробітництво.

Форми та методи роботи: заходи, що активізують (екскурсії, ділові ігри,
конкурси, професійна праця за оплатою), організована діяльність
виробничих майстерень, студій, гуртків.

Очікувані результати: індивідуальні досягнення вихованців, що
перевищують середній рівень, статусне самоутвердження та позитивні
установки на життєвий устрій (продовження освіти, професійна кар’єра,
створення сім’ї, здоровий спосіб життя).

Достоїнства: задоволеність від реалізованості особистісного потенціалу у
вихованців і співробітників дитячого будинку, орієнтація на
професійно-особистісний саморозвиток як норму соціального й духовного
життя.

Труднощі: підбір кадрів і розвиток професійного потенціалу, обмеження
при роботі з дітьми, які мають відхилення в розвитку за медичними
показниками, залучення дітей із девіантним минулим до
культурно-моральних традицій і норм.

Планування освітньої діяльності школи з реалізації інтраіндивідуальної
моделі соціалізації особистості

Сучасне життя висуває все більш високі вимоги до випускника школи. На
етапі завершення шкільної освіти від нього очікується сформована
готовність відповідати за свої дії, приймати рішення в ситуації вибору,
проявляти соціальну мобільність. Для виховання цих якостей переважніше
використовувати інтраіндивідуальну модель соціалізації.

Мета: забезпечити освітні умови для становлення соціально здорового
громадянина на основі формування в нього позитивних ціннісних орієнтацій
і ситуативних моделей-способів доцільної поведінки.

Основний зміст: створити умови для освітньої підготовки особистості,
здатної легко адаптуватись до мінливого соціального середовища за
рахунок активізації внутрішніх ресурсів і творчої самореалізації.

Професійна позиція педагогів: творче партнерство, допомога в організації
самонавчання й саморозвитку.

Форми та методи роботи: дискусійні клуби, ділові ігри, складання планів
саморозвитку, побудова навчальної роботи дослідницького типу,
факультативи та гуртки за зразком творчих майстерень.

Очікувані результати: соціально активна особистість, що поєднує в собі
громадянськість, професійну визначеність, готовність до творчої
самореалізації у громадсько-корисній діяльності, продовження освіти й
кар’єрного росту.

Достоїнства: забезпечення сприятливих перспектив особистісного розвитку,
позитивна тимчасова перспектива життя.

Труднощі: координація устремлінь сім’ї та випускника в тих випадках,
коли батьки обмежують можливості розвитку дитини, «програмуючи» її
майбутнє.

Під час обговорення проблем соціалізації з директорами шкіл на
навчальних заняттях, як правило, виникає ситуація, коли керівники
ремствують на державу. Ставлення держави до школи у плані її
фінансування, оплати праці вчителів, підтримки прогресивних освітніх
починань керівники часом сприймають як перешкоду для здійснення своєї
повноцінної освітньої діяльності. У цьому випадку дії адміністративних
чиновників розцінюються як такі, що ображають особисте та професійне
достоїнство вчителя.

Один із семінарів із працівниками освіти проходив у невеликому місті,
тяжке становище педагогів якого послужило в той час основою для одного
із сюжетів інформаційної телепрограми «Час». Найбільш образливим для
себе вчителі вважали навіть не стільки восьмимісячну відсутність
заробітної плати, скільки коментарі з цього приводу мера міста, у
недавньому минулому – керівника однієї з міських шкіл. Здивування з
приводу того, як колишній педагог, який став урядовцем-адміністратором,
може у принизливій манері розмовляти з учителями, які бідують, спонукало
дослідити механізм відносин школи й держави. Результатом цього стала
імітаційна гра «Політичний клімат і “погода” у школі». Досвід її
проведення з керівниками освітніх установ Волгоградської області
дозволив припустити, що у процесі ігрової дії відбувається розуміння
того, яке місце займає школа в системі державного життя та суспільних
відносин і які корективи у зв’язку з цим варто внести до планування та
здійснення діяльності керівника освітньої установи.

Імітаційна гра «Політичний клімат та “погода” у школі»

Мета: визначити положення освітньої установи в системі загальнодержавних
відносин і сформулювати завдання керівника з управління школою з
урахуванням суспільних відносин у макро- та мікросоціумі.

Методи проведення: рольове програвання, структурована групова дискусія,
«мозковий штурм».

Оснащення: бланк для гри; монети достоїнством 1 й 5 копійок; капсули з
наклеєними назвами «Земля», «Держава», «Наша фортеця», «Броньований
сейф», «Сім’я та школа».

Термін: 4 академічні години в 6 етапів.

На першому етапі йде входження в ситуацію гри, створюється позитивна
мотивація до роботи.

У вступному слові ведучий зауважує: як температура повітря у квартирі
залежить від стану погоди на вулиці, так і політичний клімат кожної
країни впливає на «погоду вдома» – економічний і психологічний стан
педагогів, школярів чи їхніх батьків, громадянську активність і
лояльність усіх суб’єктів шкільного життя.

У даній грі учасники спільними зусиллями спробують створити загальний
сприятливий політичний клімат. При цьому всі вони живуть у різних
будинках і дотримуються різних політичних переконань. Завдання граючих
полягає в тому, щоби побудувати такий «шкільний дім», який у випадку
політичних негараздів та економічних негод може служити укриттям для
всіх мешканців.

Учасникам варто бути готовими до того, що гра стане нагадувати
передвиборну кампанію, політичні дискусії тощо. Етапи проведення гри
співвідносяться з етапами політичної боротьби за владу або всенародним
референдумом з питання про те, якого державного устрою ми хочемо.

На другому етапі проводиться аналіз подань, переваг і виборів учасників
гри. Присутні визначають свої кращі громадянські пристрасті,
ідентифікуючи себе з представниками того чи іншого громадського напряму
або політичної партії. Ведучий каже: «Кожному з нас зараз необхідно
визначити для себе, до якого «дому» нашої держави ми себе більшою мірою
зараховуємо. Ці «домівки» нагадують напрямки громадсько-державного
життя. Таких «домівок» п’ять. Я зараз скажу про те, що є головним у
кожній «домівці» і які люди там живуть, а ви для себе спробуйте
визначити, до мешканців якого дому ви себе відносите більшою мірою.
Бажано, щоб ви назвали кілька варіантів. Після цього для зручності
роботи нам доведеться розділитись на п’ять приблизно рівних груп». Далі
ведучий описує життєві концепції мешканців кожного «дому» і перераховує
його мешканців.

«Наш дім – Земля», – кажуть про себе люди, які живуть у першому домі.
Вони вважають, що громадяни будь-якої країни повинні бути вільні в тому,
що вони називають «жити повним життям», не завдаючи шкоди ані природі,
ані іншим людям. У цьому домі живуть мандрівники та натуралісти,
рятувальники й астронавти, художники, кінематографісти, поети та
музиканти. Для них кордони між державами – лише перешкоди в їхньому
творчому подвижництві. Тут уживаються представники різних релігій. І
тибетський лама, і християнський священик єдині в тому, що людина
створена, щоб вершити добро й нести його людям незалежно від їх
державної, класової, расової чи будь-якої іншої приналежності. У цьому
будинку, однак, також живуть громадяни без певного місця проживання,
цигани, міжнародні терористи.

Мешканці житла за назвою «Наш дім – держава» уважають, що сьогодні
надзвичайно важливим є державне відродження країни – її економіки,
історичних традицій і національної культури. Вони вважають за необхідне
докладати зусиль для того, щоб держава змогла знову зайняти гідне місце
в системі світової економіки та політики. У цьому домі живуть історики
та культурологи, економісти, промисловці, державні чиновники,
представники козацтва, а також шановні працівники заводів і полів,
непомітні та невизнані самородки-винахідники.

«Наш дім – наша фортеця», – кажуть ті представники держави, які вважають
основою надійності державного управління зміцнення обороноздатності,
правопорядку й законності. У цьому домі живуть військові, працівники
міліції та державної безпеки, а також юристи, публіцисти, громадські
правозахисники. Цих людей поєднує турбота про зміцнення державної
могутності та дотримання законності на будь-якому рівні громадського
життя.

Ті, хто живе в домі під назвою «Наш дім – броньований сейф», не вважають
розумним розраховувати на дотримання законності в цій країні. Більшою
мірою варто опиратись на свої фінансові можливості. Їхній девіз: «Гроші
вирішують усе!». Мешканці цього будинку багато чого роблять для того,
щоб розширити свої фінансові можливості. «Краще бути здоровим і
багатим», – кажуть вони. А ще запитують: «Якщо ви такий розумний, то
чому ж тоді ви бідний?». Політику роблять ті, уважають вони, у кого
більше грошей і хто займає провідні позиції на ринку. У цьому домі
живуть фінансисти, талановиті підприємці, представники зовнішньої та
внутрішньої торгівлі, податківці. Але тут живуть також зломщики чужих
сейфів і фінансові шахраї.

«Наш дім – сім’я та школа», – упевнені мешканці п’ятого дому. Головною
турботою держави, уважають вони, повинні стати матеріальне благополуччя,
здоров’я, освіта, гармонійні стосунки між близькими людьми, батьками й
дітьми. Кожна сім’я повинна бути впевнена в завтрашньому дні, а міцну
державу можна побудувати тоді, коли фізично та психологічно комфортно
почуває себе кожний її житель. Булат Окуджава якось сказав: «Якби я був
царем, а у країні мого минулого був би хаос, розруха, мерзенність,
падіння моралі та безнадійність, я зібрав би останні гроші та роздав їх
лікарям і вчителям, щоб вони виростили нове покоління здорових, розумних
і добрих людей». Тут живуть лікарі, учителі, домогосподарки, психологи,
організатори сімейного дозвілля, розроблювачі дитячого харчування та
конструктори дитячих іграшок, люди інших занять і професій.

Далі гра розвивається як імітація передвиборної кампанії у країні.
Учасники стають «перехожими на вулицях», а «журналісти» їх опитують:
«Представтесь, будь ласка. За кого Ви будете голосувати на виборах?
Поясніть свій вибір».

Після опитування та до підрахунку результатів виборів учасникам
пропонують спрогнозувати, який «дім» (політична партія) найбільш
популярний серед виборців, і який «дім», на їхній погляд, зможе зібрати
найбільшу кількість коштів із бюджету. Надалі буває цікаво порівняти
прогнози з реальною підсумковою картиною виборів.

По ходу проведення опитування ведучий складає таблицю підрахунку
голосів. Отримані дані дозволяють скласти уявлення про те, які первісні
переваги властиві даній групі учасників. На цьому етапі гри, як правило,
переважають гуманістичні. Ведучому треба це спеціально підкреслити. Як
правило, надалі вони сильно змінюються вбік прагматичності,
корпоративності, зниження цінності людських стосунків і посилення
орієнтації на власну вигоду.

Третій етап являє собою актуалізацію знань і відтворення соціального
досвіду керівників. На цьому етапі учасники працюють у малих групах над
складанням передвиборних програм і підготовкою проектів бюджету. За
результатами обговорення в малих групах учасники повинні представити
виступ (своєрідну програму від імені «дому»), в якому варто відбити
відповіді на такі запитання: Який «дім» ви вважаєте головним, що
заслуговує пріоритетного розвитку? Як би ви розподілили бюджет
(основний, додатковий, президентський фонд)? Як відіб’ється пріоритетний
розвиток одного «дому» на стані інших, тобто що відбудеться з кожним
«домом» після такого варіанта розподілу бюджету? Нижче представлені
основні положення програми кожного «дому» (політичної партії). Їхні
тексти люб’язно надали учасники ігор.

«Наш дім – Земля»: основні продовження програми

Скасування всіх державних кордонів.

Уведення заборони на всі види озброєння.

Збереження національної самобутності та традицій різних народів.

Пріоритетний розвиток природоохоронних наукових програм.

Пропаганда здорового способу життя, доступність дорогих програм освіти й
оздоровлення для кожного громадянина.

Основні кошти передбачається витратити на розвиток свого «дому»,
додаткові кошти та президентський фонд (2/5 частини всіх коштів, що
розподіляються) – на підтримку «Сім’ї та школи» для здійснення освітніх
та оздоровчих заходів.

Запитання та заперечення з боку інших слухачів

Як пропонується боротися з міжнародним тероризмом, якщо на це не
виділяються кошти? Як простежити використання бюджету на розвиток своєї
країни за відсутності державних кордонів? Як зберегти національну
самобутність і традиції при розмитості кордонів між країнами?

«Наш дім – держава»: основні положення програми

Відновлення та розвиток сільського господарства.

Відродження історичних і культурних цінностей і визначних пам’яток
Батьківщини.

Підтримка науково-прикладних досліджень, що дають негайну віддачу.

Відкриття та благоустрій притулків для безпритульних дітей.

Зміцнення матеріально-технічної бази освітніх установ.

Відновлення мережі оздоровчих установ у сільській місцевості.

Повсюдне відкриття дитячих спортивно-оздоровчих центрів.

Основні та додаткові кошти передбачається витратити на розвиток свого
«дому», президентський фонд (1/5 частина всіх коштів) – на підтримку
«Сім’ї та школи», для будівництва спортивних споруд для дітей.

Запитання та заперечення з боку інших слухачів

Якщо всі основні гроші вкласти в сільське господарство, то що стане з
обороною країни, її промисловістю, охороною здоров’я, освітою?

«Наш дім – наша фортеця»: основні положення програми

Спрощення формулювань законів, прийняття тільки тих, які можуть бути
забезпечені державною скарбницею. Забезпечення доступності законодавчих
актів для всіх громадян країни.

Установлення рівноправності всіх громадян перед законом, у тому числі
представників законодавчої та виконавчої влади.

Скорочення у два рази силових структур та адміністративного апарату та
підвищення рівня професійної підготовки тих, хто залишився на службі,
технічне оснащення цих служб.

Забезпечення доступності національної спадщини (природних і культурних
ресурсів, надприбутку) для всіх громадян.

Основні кошти передбачається витратити на розвиток « Сім’ї та школи»,
додаткові залишити собі, а президентський фонд спрямувати на підтримку
«дому» «Земля» для поліпшення екологічної обстановки.

Запитання та заперечення з боку інших слухачів

Наскільки правомірними є положення про скорочення силових структур при
сучасному рості злочинності?

«Наш дім – броньований сейф»: основні положення програми

Скасувати діяльність усіх партій.

Зміцнити міждержавні кордони.

Провести заходи з підйому курсу національної валюти та збереження її
міцності.

Вкласти гроші в акції нафтових, газових, інших енергетичних компаній, а
також золотих копалень, перевести акції в закордонні банки та активи.

Здійснити підбір на службу тільки висококваліфікованих фахівців.

Скоротити апарат адміністративного управління.

Основний бюджет передбачається спрямувати на розвиток фінансової галузі,
додатковий – на «Наш дім – наша фортеця» – на той його сектор, що
займається охороною банків і фінансистів, а президентський фонд – на
підтримку «Сім’ї та школи» для забезпечення якісної освіти дітям
співробітників свого «дому».

Запитання та заперечення з боку окремих слухачів

Якщо всі гроші вкладати в іноземні банки, то як буде розвиватись
держава? Якщо практично всі гроші передбачається направляти на
забезпечення потреб самих фінансистів, як це буде сприйнято іншим
населенням країни?

«Наш дім – сім’я та школа»: основні положення програми

Повсюдне створення безкоштовних оздоровчих баз для дітей і дорослих.

Створення центрів розвитку дитячої творчості.

Розширення місць проведення сімейного дозвілля.

Створення шкіл підвищеної комфортності для учнів (комп’ютери, спортивні
зали з тренажерами та басейнами).

Відкриття кімнат психологічного розвантаження в кожній дитячій установі
й на кожному підприємстві.

Підвищення заробітної плати вчителям.

Зміцнення матеріально-технічної бази освітніх установ (наочність,
методична література, доступ до електронних носіїв інформації).

Створення якісної системи безкоштовного підвищення кваліфікації
працівників освіти.

Основний бюджет припускає спрямувати на розвиток свого «дому»,
додатковий – на «Фортецю», президентський фонд – на підтримку «дому»
«Держава».

Запитання та заперечення з боку інших слухачів

Більша частина програми присвячена рішенню питань організованого
дозвілля дітей. Чи не спричинить це відлучення від батьків і розмивання
основної лінії освіти?

Загальна характеристика всіх передвиборних програм – їхня
декларативність, а також відсутність перспектив розвитку держави й
обґрунтованості вкладення основних засобів. На даному етапі гри стає
помітно, що ідентифікація з однією із професійних груп відразу
проявляється у схильності до захисту її інтересів на шкоду іншим групам
людей.

Після того як вислухані представники від кожної працюючої групи, їм має
бути «розкладений» бюджет за напрямами використання державних коштів (за
«рахунками»). Це означає в ситуації гри, що учасники розкладають видані
їм заздалегідь монети достоїнством 1 та 5 копійок по капсулах з назвою
кожного «дому». Відбувається, таким чином, таємне голосування з
розподілу бюджету. У процесі цієї процедури ведучий розмінює учасникам
п’ятикопієчну монету, чим створює спокусу «розбазарювання бюджету» та
розподілу грошей не так, як було задекларовано в передвиборній програмі.

Рахункова група, що складається із представників від кожного «дому»,
підбиває підсумки та виголошує коментар із приводу отриманих
результатів. У цей час іншим учасникам пропонується виступити у ЗМІ з
політичним прогнозом, у якому повідомити, як представники даної партії
(«дому») оцінюють підсумки минулих виборів і якими приблизно можуть бути
результати. Ведучому на цьому етапі доводиться нагадувати граючим, що
взаємні обвинувачення не входять до завдання виступаючих. Припущення про
перемогу на виборах після подання програм відрізняються від тих, які
бувають після первинного опитування та передвиборних обіцянок. Якщо
спочатку керівники, які беруть участь у грі, упевнені в тому, що
пріоритетами країни є сім’я, школа й держава, то на цьому етапі вони
вважають, що переможуть швидше за все гроші чи сила – тобто «Сейф» або
«Фортеця». Реальний підрахунок голосів показує, що перемагають гроші. Ми
проводили цю гру більше 20-ти разів, і в усіх випадках відбувалося саме
так.

Хочемо звернути увагу на даний факт. Коли це відбулось у найпершій
проведеній нами ігровій дії, тоді це здавалось одним із п’яти можливих
варіантів перемоги на виборах. У першому випадку партія «Наш дім –
броньований сейф» найбільше не переважала. Ті, хто брав участь у грі,
навіть виражали зарозуміле почуття до тих людей, які виступали від імені
«дому» «Броньований сейф». Причому ця група учасників виявилась єдиною,
що не взяла собі ні копійки з бюджету, який було розподілено.

Ми організували спеціальне обговорення виявленого феномена. Це варто
було зробити не тільки заради аналізу ситуації, а й для підтримки
учасників, які опинились у непривабливому становищі. Що обговорювалось у
зв’язку з цим? По-перше, стереотипне зневажливе становище до заможних
людей у нашій країні (пригадаємо анекдоти про «нових росіян»). При цьому
вважається, що вони майже зобов’язані, крім сплати податків, нести
турботи держави з розвитку культури та медико-соціальної сфери країни.
По-друге, в обговоренні відзначалась їхня незахищеність із боку
правоохоронних органів перед рекетом і фізичним насильством. Згідно з
опублікованими офіційними даними, з 1990 по 1996 рік було здійснено 60
тис. замахів на вбивство або вбивств працівників фінансових державних
структур і членів їхніх родин. Жодний з них (!) не було розкрито.

Коли у грі перемогли аутсайдери – партія «Наш дім – броньований сейф»,
то обговорювалися дві проблеми: а) впливу ЗМІ на політичні події у
країні за допомогою формування іміджу, «паблік рілейшн»; б) позиції
стосовно інших з боку тієї партії, що добралась до влади через
аутсайдерство й невизнання, долаючи тиск інших політичних рухів. Ми
пропонували запитати у зненацька перемігших на виборах представників
партії «Наш дім – броньований сейф», як вони після всього пережитого у
грі ставляться до спонсорства й меценатства.

На четвертому етапі ігрової дії рахункова група, що завершила свою
роботу, повідомляє підсумкові результати. Вони можуть бути представлені
у вигляді таблиці, заповненої ведучим по ходу виступу учасників у різних
ігрових ситуаціях.

Зміна напрямів суспільного розвитку у процесі гри «Політичний клімат і
“погода” у школі»

Усім учасникам дається можливість висловитись. У ході обговорення може
виявитись очевидна позиція кожного «дому» витратити гроші на себе. Стає
зрозумілим для учасників, чому так багато робочого часу законотворчі
органи влади держави витрачають на розподіл бюджету, чому всім важко
домовитись і ніхто не хоче погоджуватися з аргументами інших. Учасникам
буває непросто відмовитись від езопової позиції навіть тоді, коли їм
пропонується висловитись із певного питання.

Що відбудеться при такому розподілі бюджету з кожним «домом» і державою
в цілому? Чому керівники освіти, які важко переживають відсутність
фінансування шкіл, самі, навіть «понарошку» відсторонившись від школи,
відразу перестали сприймати її потреби як державні пріоритети? Наскільки
це залежить від приналежності до професійної групи й від кожної людини
окремо?

Обговорення може викликати негативні емоції в учасників гри – досаду,
зніяковілість, каяття за свою поведінку. У цьому випадку ведучому варто
підтримати учасників. Підтримка, наприклад, може складатися в
обговоренні того, що сама ситуація примушує думати тільки про себе, і з
наслідками такого ставлення до влади або до громадян ми час від часу
зіштовхуємось. Підтримуючим фактором буде представлена учасникам з боку
ведучого можливість емоційно виразити свій стан, який створюється тільки
в атмосфері безпеки та взаємної довіри.

П’ятий етап гри пов’язаний з інновацією, породженням нового спільного
знання. Учасникам пропонується поміркувати над тим, яким, на їхню думку,
повинен бути кожний «дім і погода в ньому», яку державу ми хочемо
бачити. Усі міркування учасників можна записати на дошці, узагальнити та
поміркувати над реальністю їхнього існування. Потім спільними зусиллями
учасники продукують варіанти того, що можуть зробити для цього мешканці
кожного «дому». Їхні пропозиції традиційні й кожному знайомі. Але буває
дивно, з якою силою переконаності та знанням справи вони тепер кажуть
про необхідність державотворення, інвестування національної економіки й
урахування з боку уряду здоров’я, освіти й потреб окремого громадянина
як першочергового державного завдання.

Керівники утверджуються в думці, що, наприклад, гідне виховання дитини
або своєчасна виплата зарплати – справа державної важливості, а не
тільки внутрішні проблеми школи чи особистих турбот педагогів і батьків.
У міру розуміння цього з мови учасників зникають інтонації нарікання та
безвихідності, зміцнюється позиція державної людини, відповідальної за
сферу своєї професійної діяльності. Дуже доречними бувають різні
приклади з життя, що підтверджують загальнодержавні та загальнолюдські
цінності.

На шостому етапі гри відбувається її обговорення. Учасники відповідають
на запитання: що дала вам ця гра? Який досвід з неї ви для себе здобули?

Присутні вказують на нове бачення аспектів політичного життя: «Ми
переконались, що політика – це велике багно. Воно так засмокче, що не
вилізеш із нього. Я по простоті сердечній думала, що переможе або
«Фортеця», або «Земля». На «Школу», звичайно, не сподівалась. Але щоб
так нагло й відверто – гроші, і все! – це мене сильно здивувало»;
«Матеріальні цінності нам нав’язані, і це особливо помітно на наших
учнях. До багатьох із них уже ніяким Достоєвським не достукаєшся». Однак
вони визнають, що почерпнули у грі багато корисного, зокрема переконання
в тому, що «треба розкривати старшокласникам очі на все це, а не грати з
ними в різні політінформації. Їм жити в цьому житті, і треба знати нашу
реальність, щоб не нав’язувати ніяких ілюзій. Ми намагаємось не
розчаровувати їх. А чи праві ми? Реальне життя чорне, нехай вони
зрозуміють це якомога раніше».

У той же час учасники вважають, що ситуація гри, що імітує вітчизняну
реальність, не безвихідна: Японія, наприклад, досягла розквіту, коли
першорядними для країни стосовно кожної людини були обрані два
пріоритети – два дієслова – «лікувати» й «учити». На одному з
учительських свят ми записали слова, проспівані педагогами на мотив
відомої пісеньки 1960-х років. Вони якоюсь мірою передають загальну
позицію педагогів із соціально здоровим ставленням до інституту влади.

Розумієш, це просто, дуже просто

Для того, хто хоч деяке осяг:

Знаєш, школа – це острів, це острів

Серед туману політичних інтриг.

Вибір керівником громадянської позиції – відправна точка для вибору
стратегії освітньої діяльності школи та моделі її структурної
організації.

Завдання для самостійної підготовки керівників

Підготуйте текст публічного виступу з теми «Взаємозв’язок школи з іншими
соціальними інститутами». Під час свого виступу у групі та
прослуховування повідомлень інших складіть перелік:

причин необхідності встановлення тісних зв’язків з установами мікро- та
макросоціуму;

прикладів успішної взаємодії школи та інших соціальних інститутів;

способів подолання труднощів установлення контактів із представниками
громадських організацій і місцевої адміністрації, установ правого
забезпечення, промисловості тощо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020