Визначальна складова змісту сучасної шкільної освіти
Розв’язання проблеми формування ціннісних орієнтацій особистості в
результаті засвоєння змісту освіти набуває все більш великого значення
Проблема розробки ціннісно-орієнтованого змісту освіти висувається на
перший план за таких причин:
система цінностей – це та ланка, яка пов’язує суспільство з індивідом,
включає його в суспільні відносини;
цінності (соціальні, економічні, моральні) лежать в основі вибору цілей,
засобів та умов діяльності;
цінності – системоутворююче ядро внутрішнього духовного життя людини.
Основними рисами сучасної людини є освіченість, вихованість. Освіченість
розуміють не тільки як сукупність необхідних для життя та успішної
діяльності знань і вмінь, а і як внутрішнє спонукання до їх застосування
на основі вироблення особистістю моральних установок,
індивідуально-значущих цінностей, особистісних смислів, як загальна
функціональна грамотність і компетентність у певних сферах. Вихованість
– це відповідність поведінки людини моральним нормам конкретного соціуму
та загальнолюдським моральним принципам.
Сучасне життя вимагає особистості, яка досягла вищого рівня духовного
освоєння навколишнього світу і тому сповна володіє культурно-духовними
надбаннями як регуляторами своєї життєдіяльності. Рівень сформованості
ціннісних орієнтацій визначається показником міри соціалізації
особистості – як результат її готовності до життя в сучасному
суспільстві.
У сучасних науково-педагогічних дослідженнях стверджується, що засвоєння
наукових і культурних понять повинно здійснюватися через розвиток певних
життєвих уявлень дитини та піднесення їх до рівня загальнокультурних і
національних проблем і цінностей. Отримані знання мають бути не
нагромадженням понять, законів, фактів, а виступати відображенням
дійсності в мисленні особистості як продукт її духовної діяльності. На
основі таких знань учні вироблятимуть моральні принципи, оволодіватимуть
у період навчання у школі соціальним досвідом (О. Бондаревська, Т.
Бутківська, О. Лещинський, О. Михайлова, О. Савченко, О. Сухомлинська,
І. Якиманська та ін.).
Конструювання змісту освіти, проведеного з ціннісних позицій, визначає
необхідність створення таких навчальних предметів і курсів, основна мета
яких – формування позитивних мотивів діяльності, інтересів і потреб
учнів, надання науковим і культурним поняттям життєвої конкретності,
особистісного смислу. Інший ціннісний аспект побудови змісту освіти
полягає в тому, що у змісті навчального предмета враховується
відображення науки не тільки з раціонального, а й з особистісного боку.
Адже наука, людський пошук уміщують такі цінності, як благоговіння перед
світом, здивування, жадобу пізнання, які не можуть бути передані у
змісті як поняття. Передбачається, що з науковими поняттями, законами,
теоріями вчені будуть знайомитись не безпосередньо, а через особистість
ученого, образ якої олюднює процес наукового пошуку, та пов’язані з ним
факти, поняття, теорії. Адже науки в широкому руслі культури поєднуються
не тільки за допомогою спільних понять, а крізь особистісні зв’язки
конкретного вченого, котрий живе і діє в контексті певної культури та
історії. Саме через такий зміст, що проходить крізь інтереси, почуття,
досвід учня, здійснюватиметься інтеграція чужого та власного ціннісного
досвіду.
Виходячи з цих позицій, під час розробки загальнотеоретичного уявлення
про зміст освіти ціннісний компонент у його складі ми розглядали як
визначальний. Основні компоненти змісту шкільної освіти виділялись нами
відповідно до мети, функцій, принципів сучасної освіти, основних
тенденцій розвитку змісту в педагогічній теорії та практиці на основі
аналізу структури діяльності, структури особистості, різнобічно
розвиненої, підготовленої до життя в суспільстві, повинен містити такі
основні компоненти:
ae
ові – пізнавальна, ціннісна, технологічна, розвивальна) – досвід
здійснення пізнавальної діяльності, у процесі якої засвоюються знання,
уміння, навички, учень входить у світ загальнолюдських і національних
цінностей, оволодіває методами наукового пізнання, відбувається його
розвиток;
комунікативний – досвід міжособистісного спілкування;
рефлексивний – досвід самопізнання особистості.
Кожний компонент виконує у змісті освіти свої специфічні функції і,
разом із цим, вони щільно пов’язані між собою – так, як різні сторони
особистості, котрі підлягають розвитку, які тільки у своїй єдності
визначають її цілісність. Взаємозв’язок і співвідношення між
компонентами змісту освіти виражається в тому, що засвоєння кожного
впливає на рівень і якість засвоєння інших.
Так, успішне засвоєння предметного змісту визначає ефективне опанування
інших його видів. Наприклад, творча діяльність, ціннісне ставлення,
досвід спілкування завжди звернені на певний зміст – конкретне знання,
конкретний спосіб і процес діяльності, оскільки творити, оцінювати,
ставитися, спілкуватись, аналізувати свою позицію можна тільки у зв’язку
з якимось об’єктом дійсності, думки, процесу. Ефективність рефлексивної
діяльності залежить від ступеня володіння способами пізнавальної
діяльності (метазнаннями) – уміннями порівнювати, узагальнювати, робити
висновки тощо.
Знання та способи пізнавальної, комунікативної, рефлексивної діяльності
засвоюються учнями на різних рівнях. При цьому опанування ціннісної
складової змісту освіти надає знанням і вмінням додаткового рівня –
рівня особистісної цінності (В. Шубинський). Процес навчання знаходить
своє завершення в ціннісному сприйнятті особистістю всього, що
вивчалось.
Темпи, послідовність і рівні засвоєння школярами різних видів змісту не
збігаються. Учень може мати достатньо ґрунтовні предметні знання й
уявлення та низький рівень розвитку творчих здібностей, самосвідомості.
Так, у нього можуть бути достатньо широкі екологічні знання і, проте,
він може бути байдужим до природоохоронної діяльності. Тому під час
розробки навчального матеріалу необхідно враховувати досягнутий школярем
рівень засвоєння того чи іншого виду змісту, визначати подальшу
діяльність з їх засвоєння згідно з логікою володіння кожним компонентом
змісту освіти.
Разом із цим до посильного для кожного учня рівня емоційно-ціннісної
вихованості, самостійності можна привести раніше, ніж до необхідного
обсягу, глибини знань та якості вмінь. Адже будь-який відрізок навчання
може стати у пригоді для формування потреби в пізнанні, спілкуванні,
самопізнанні. Тому особливу увагу треба звертати на ціннісне виховання
учнів, формування їхньої мотиваційної сфери. Чим раніше буде досягнутий
необхідний рівень такого виховання, тим більш успішно здійснюватиметься
й засвоєння інших видів змісту.
Плануючи подання того чи іншого навчального матеріалу на тому чи іншому
етапі його засвоєння, учитель має визначити:
на що можна і необхідно спиратися з вивченого в попередньому матеріалі;
у чому полягає доповнення, яке вносить даний матеріал у все вивчене й
засвоєне;
що необхідно враховувати зі змісту наступного матеріалу, яке може
доповнити, розвинути даний матеріал – і загалом, необхідно реалізувати
взаємозв’язки всіх компонентів змісту освіти в навчальному матеріалі з
урахуванням рівнів його засвоєння учнями.
Таким чином, функціонування компонентів змісту освіти в навчальному
процесі визначається такими моментами, як-от:
навчальні цілі уроку, етап процесу засвоєння;
дотримання логіки засвоєння різних видів змісту (предметних знань і
вмінь, ціннісних орієнтацій, досвіду міжособистісного спілкування,
способів самопізнання та саморозвитку);
можливості поєднання різних видів змісту;
урахування досягнутого учнями рівня засвоєння того чи іншого виду
змісту;
пріоритет формування ціннісних орієнтацій, розвитку, становлення
самосвідомості учня.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
