.

Виховання в контексті соціалізації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
164 1065
Скачать документ

Виховання в контексті соціалізації

Виховання підростаючого покоління є найважливішим завданням шкільної
практики. В останнє десятиліття у педагогічній науці виникла нагальна
потреба розібратися в сутності та механізмах виховного впливу на дитину

Попередні парадигми виховання створювалися в інших умовах, інший час, а
їх повне пристосування до сучасної виховної діяльності не вирішує
проблеми. Маємо визнати, що педагогічна наука та практика часто в своїх
пошуках обмежується організаційно-технологічними формами виховної
діяльності, недооцінюючи інші джерела впливу на внутрішній світ,
моральну позицію особистості, становлення людської сутності в
підростаючій людині.

Водночас зазначимо, що сучасна освітньо-виховна ситуація в
соціокультурному вимірі є безпрецедентною. Мабуть вперше, коли
характеристики та якості, які намагаються прищепити дитині
освітньо-виховні інститути, орієнтуючись на філософію гуманізму,
релігійні принципи, стають суспільно непотрібними, оскільки заважають
людині діяти ефективно в умовах виживання. Фактично сформулювалось
протиріччя між потребою в типі людей, здатних за своєю орієнтацією
відповідати епосу та етиці ноосферного розуму, і егоїстичними,
кланово-соціальними, “неокультуреними” потребами, що панують у сучасному
суспільстві, диктують дітям і дорослим стратегію агресивної або
покірливої поведінки.

Коли в суспільстві відбувається різка зміна способу життя та соціальної
поведінки, стають неефективними стереотипи, до яких звикли і педагоги, і
батьки, і діти. Імітація вихованості в тому розумінні, яка закладалась
раніше соціумом, стала непотрібною. Сьогодні оголюється внутрішня
сутність людини, виявляються її природні потреби, соціальні устремління,
право бути особистістю, тобто самою собою.

Деформації в суспільному розвитку призводять до втрат у громадській
свідомості багатьох традицій моральності, духовності, інтелігентності,
до забуття. Натомість виникла й розвинулась людина масова, особливості
якої відмічають соціологи (Головаха Є. та ін.): авторитаризм, який часто
поєднується з комплексом неповноцінності, неглибока історична пам’ять,
насторожене ставлення до оточуючих, агресивність, страх перед майбутнім
тощо.

Аби вижити в соціальному та духовному сенсі, зростаюча особистість
повинна вміти орієнтуватися і діяти у світі, що постійно змінюється, не
загубивши при цьому своєї самобутності, моральних засад, поваги до себе
й інших людей, здатності до самопізнання й самовдосконалення.

Актуальним у цих умовах, на думку М. Бердяєва, стає розширення та
просвітлення свідомості людини, відродження особистості цілісної,
самобутньої, вільної, духовної, гуманної, орієнтованої на збереження та
відтворення загальнолюдських і національних цінностей, творчої
життєдіяльності, здатної до саморозвитку, культурно-моральної
саморегуляції власної поведінки.

Отже, складність ситуації переносить основні акценти виховної діяльності
в бік докладання зусиль самою людиною. Доречно буде звернутися до тези,
сформульованої відомим ученим В. Франклом (цит. мовою оригіналу): “Мы
живем в век распространяющегося все шире чувства смыслоутраты. В такой
век воспитание должно быть направлено на то, чтобы не только передавать
знания, но и оттачивать совесть так, чтобы человеку хватило чуткости
расслышать требования, содержащиеся в каждой отдельной ситуации”.

У такому розумінні виховання спрямовується на вироблення у зростаючої
особистості вміння вирішувати свої проблеми, робити життєвий вибір
моральним шляхом, шукати самостійно або за допомогою дорослого засоби
побудови по-справжньому людського життя на свідомому грунті, тобто
виховання спрямовується на вироблення, за К. Ушинським, такого
характеру, який протистоїть натиску всіх складностей реального життя,
рятує від їх шкідливого розтлінного впливу та надає можливість
видобувати звідусіль лише позитивні результати.

Виховна робота вже не може розглядатись як набір певних засобів,
додаткових до навчальної діяльності, або взагалі “винесених за дужки”
викладацької діяльності вчителя. Виховання має розумітися не лише як
спрямована передача досвіду й оцінювальних суджень від старших молодшим,
а як взаємодія та співробітництво дорослих і дітей у сфері їх
життєдіяльності.

Сьогодні важливо виявити специфіку виховання особистісної сфери дитини,
її прилучення до духовно-моральних цінностей і на цій основі скласти
оптимальний варіант цілісної програми особистісного розвитку та
виховання дитини в період шкільного навчання з урахуванням сучасних
соціальних реалій. Однак педагогічна теорія досі не дає чіткого й
однозначного визначення самого терміну “виховання”. Новітні підручники з
педагогіки, навіть словники, характеризуються науково-термінологічним
розмаїттям щодо тлумачення вказаної дефініції. Так, “Український
педагогічний словник” визначає виховання як процес цілеспрямованого
систематичного формування особистості, зумовленого законами суспільного
розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів.

:

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020