.

Внутрішньошкільний контроль (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
304 7222
Скачать документ

Внутрішньошкільний контроль

Методи та види внутрішньошкільного контролю

1. Індивідуальна бесіда (з учителем, його колегами, учнями, батьками).

2. Вивчення документації (календарні плани, поурочні плани, журнали,
учнівські зошити, методичний зошит учителя, папки ППД, відгуки про
роботу колег, творчий портрет учителя і т. д.).

3. Фронтальне й поточне анкетування вчителів.

4. Інтерв’ювання (письмові відповіді на спеціально підготовлені
запитання).

5. Діагностичне анкетування (визначення рівня обізнаності та вирішення
важливих проблем навчально-виховного процесу).

6. Анкетування учнів, батьків.

7. Психолого-педагогічні спостереження за роботою вчителя (уроки,
позакласні заходи).

8. Підсумкова спеціальна співбесіда за результатами навчально-виховного
процесу за відповідні структурні одиниці навчального року (за тиждень,
місяць, семестр).

9. Проведення адміністративного тематичного оцінювання.

Види внутрішньошкільного контролю

1. Попереджувальний – ознайомлення з поурочним планом учителя, його
рефлексія, стосується в першу чергу молодих колег.

2. Документальний – перевірка календарних планів, поурочних планів,
класних журналів і т. д.

3. Оглядовий – знайомство з роботою молодих колег і тих, хто щойно
розпочав роботу в даній школі.

4. Персональний – вивчення системи роботи вчителів, які атестуються.

5. Тематичний – відвідування уроків у вчителя протягом однієї теми з
метою оцінки ефективності вибраних структур уроків, методів навчання та
учіння.

6. Епізодичний – відвідування уроків учителя з метою перевірки його
готовності до уроку (даний вид ВШК, як правило, не повідомляється
вчителю).

7. Цільовий – відвідування уроку вчителя спільно зі спеціалістом
(працівником РМК, райво, керівниками РМО, ШМО) з метою вивчення
методичної майстерності вчителя, сформованості навчальних
компетентностей учнів.

8. Паралельний – відвідування уроків учителів у паралельних класах із
метою визначення врахування особливостей кожного класу в
навчально-виховному процесі.

9. Класно-урочний – відвідування уроків учителів у одному класі з метою
порівняння ефективності роботи кожного вчителя.

10. Адміністративний – при вивченні питання, що виноситься на розгляд
педагогічної ради при директорі чи заступнику директора.

11. Взаємний – взаємовідвідування уроків у межах навчального предметау
присутності заступника директора.

12. Фрагментарний – аналіз уроку з метою втілення в життя рішень
педради, рекомендацій РМО, ШМО, ІМН, ТГ, райво.

13. Фронтальний – вивчення в системі роботи вчителя.

Види аналізу відвіданого уроку

1. Структурний – аналіз із позиції типу та відповідної структури уроку
(як правило, за Оніщуком).

2. Структурно-часовий – аналогічно попередньому з урахуванням та оцінкою
використання часу на кожний окремий етап уроку.

3. Дидактичний – аналіз із позиції загальнодидактичних принципів уроку
(взаємозалежність мети, завдань, методів, засобів, педагогічне
керівництво навчальною діяльністю учнів тощо).

4. Психологічний – аналіз із позиції дотримання психологічних вимог до
уроку (формування й розвиток в учнів уваги, уяви, мислення, пам‘яті,
волі тощо).

5. Виховний – аналіз із позиції використання виховного потенціалу
навчального матеріалу уроку (патріотичне, національне, естетичне
виховання, громадянська свідомість учнів тощо).

6. Педагогічний – аналіз, перш за все з точки зору педагогіки
співробітництва, комунікативних здібностей, дотримання єдиних вимог
тощо.

7. Комбінований – аналіз із позиції педагогіки, психології, теорії
виховання тощо.

8. Комплексний – одночасний аналіз уроку з попередньо означених позицій.

9. Системний – аналіз із позицій формування системи знань, умінь,
навичок, особистісно зорієнтованого навчання (пріоритет пошукових
методів над репродуктивними).

10. Домінантний – цільовий, аналіз уроку за метою відвідування.

11. Короткий – аналіз уроку з позицій виконання триєдиної мети уроку:
навчальної, виховної та розвивальної.

12. Повний – аналіз уроку з позицій вищезгаданих видів аналізу (за
окремими алгоритмами).

Кожний вид аналізу уроку має свій певний алгоритм.

Екран оперативного ВШК

Внутрішньошкільний контроль здійснюю на основі плану, який доводиться до
відома вчителів через екран оперативного контролю керівництва, допомоги
та взаємодопомоги.

Цифровий код учителів школи (кожному вчителю дається цифровий код і
замість прізвища в таблиці пишеться лице цифра), список учителів
пишеться за алфавітом. Літерна символіка (мета відвідування).

Краще планувати ВШК на місяць у розрізі тижнів. Усі записи (умовні
позначення – типу 5Б) краще писати олівцем, а після виконання навести
пастою – це ще й своєрідний контроль. Можна на кожному екрані
оперативного контролю планувати ВШК і директору, і заступнику.

Щорічно підбивати підсумки результатів відвіданих уроків і визначати
сильні та слабкі сторони уроків (див. листок ККДВ), а також методом
ранжування визначати місце кожного педагога за якістю проведених уроків
(можна все це зробити, взявши для аналізу один найкращий урок учителя):

Кожний учитель школи має у своєму розпорядженні алгоритм самооцінки
проведеного уроку.

Самооцінку він дає своєму уроку перед тими, хто відвідував у нього урок:

І. АОЗЧДУ (актуалізація опорних знань, чуттєвого досвіду учнів,
перевірка виконання домашнього завдання)

1. В якій формі було організовано опитування (індивідуально, фронтально,
усно, письмово)?

2. Оцінка раціональності вибраної форми.

3. Чи правильно було виділено місце опитування серед інших етапів уроку?

4. Чи виправдані були затрати часу на опитування?

5. Чи чітко була виражена мета опитування (підхід до нової теми,
перевірка навчальних досягнень і т. д.)?

6. Чи було опитування навчальним (несло додаткову інформацію чи було
простим відтворенням)?

7. Чи брали участь усі учні?

8. Чи виправлялись усі неточності, допущені помилки, чи залучались до
цього учні?

9. Наскільки об’єктивними були оцінки за відповіді, чи переконливо вони
аргументувались (мотивувались)?

10. Чи зверталась увага на виділення головного, на логічність плану
відповіді, на міцність знань?

11. Чи були моменти формування загальнонавчальних умінь?

12. Чи акцентувалась увага на практичному застосуванні набутих знань?

13. Чи підбиті підсумки цього етапу уроку? Чи дано конкретні
рекомендації з усунення виявлених недоліків у навчальних
компетентностях?

ІІ. Первинне вивчення (та засвоєння) на уроці нового навчального
матеріалу

1. Чи була чіткість у постановці перед учнями основних завдань при
вивченні теми даного уроку?

2. Чи мотивувалась навчальна діяльність учнів?

3. Якими прийомами викликано інтерес до теми уроку?

4. Чи забезпечено науковість, доступність, системність, зв’язок із
життям, виробничим оточенням, дитячим життєвим досвідом при викладі
нового матеріалу?

5. Наскільки логічним було пояснення вчителя, чи чітко виділялось
головне, суттєве і чи концентрувалась на ньому увага учнів?

6. Чи оптимальним був темп вивчення нового матеріалу?

7. Чи було оптимальним поєднання словесних, наочних і практичних методів
навчання?

8. Чи вміло застосовувались репродуктивні та проблемно-пошукові методи?

9. Чи в повну міру використано можливості для організації самостійної
роботи учнів?

10. Якими способами підтримувалась довільна увага учнів, активізувались
їх мислення, працьовитість?

11. Чи вели учні запис за розповіддю вчителя?

12. Чи був зворотний зв’язок (перевірка розуміння нового матеріалу в
ході його пояснення)?

13. Що нового підмічено в методиці пояснення нового матеріалу?

ІІІ. Засвоєння, поглиблення та закріплення вивченого матеріалу на уроці

1. Чи сприяли підібрані вправи, завдання засвоєнню головного, суттєвого
з даної теми?

2. Чи були використані трирівневі завдання, їх доступність?

3. Наскільки логічною була послідовність вправ, завдань?

4. Чи сприяли підібрані завдання одночасному розв’язку навчання,
розвитку, виховання?

5. Чи вказано вчителем на методи розв’язання запропонованих завдань?

6. Чи користувались діти алгоритмами (пам’ятками для розв’язування
задач, вправ, завдань)?

7. Чи була повна самостійність при виконанні завдання?

8. Чи була диференційована допомога вчителя при виконанні завдання?

9. Чи були додаткові (позапрограмні) завдання для сильних учнів?

10. Яким чином проаналізовано рівень виконання завдань?

11. Чи виявлено типові помилки та труднощі?

12. Які способи запропоновано, щоб ці недоліки виправити?

13. Чи був самоконтроль і взаємоконтроль якості виконання завдань?

14. Чи засвоїли учні новий матеріал?

15. Чи прочитали вони параграф із підручника?

16. Чи задоволені учні здобутими знаннями?

17. Як підбиті підсумки виконаних завдань?

18. Які були оригінальні способи контролю якості закріплення вивченого
на уроці нового матеріалу?

IV. Повідомлення домашнього завдання

1. Чи є оптимальними його обсяг і складність?

2. Чи є завдання трирівневим?

3. Чи передбачив учитель способи підвищення інтересу до домашнього
завдання (новизна, досліди, спостереження, пошуки власних рішень тощо).

4. Чи запропоновано учням ознайомитися з текстом домашніх завдань?

5. Чи попереджено про можливі труднощі?

6. Чи вказано на шляхи усунення всіх труднощів?

7. Чи чітко повідомлено про оформлення домашнього письмового завдання?

8. Вчасність подачі завдання.

9. Чи все було зрозуміло учням?

10. Чи записали завдання учні у щоденник?

Чи досягнуто головне на уроці – учні засвоїли новий матеріал?

Що на уроці вдалось добре, а що ні, у чому причина невдачі, які шляхи її
подолання, що далі треба розвивати та закріплювати, щоби підвищити
рівень педагогічної майстерності?

Повний аналіз уроку

Лист контролю, керівництва, допомоги (ЛККД)

Прізвище, ініціали, посада перевіряючого

Дата проведення уроку ________ Клас

Предмет ____________________ Учитель

Тема уроку __________________ Мета

Орієнтовна схема структурного аналізу уроку

1. Тип і структура уроку

Тип, структура уроку, його місце в системі уроків з теми.

Тема, цілі уроку (навчальна, розвивальна, виховна), дидактичні завдання
на окремих етапах.

Дозування часу.

2. Зміст і методика повторення навчального матеріалу

Повнота та глибина перевірки.

Методика повторення, рівневі завдання.

Охоплення учнів перевіркою, зайнятість класу.

Об’єктивність та аргументація оцінки учнів.

Самооцінка готовності до уроку.

3. Робота над новим навчальним матеріалом

Виконання навчальної програми.

Науковість, зв’язок із життям, систематичність, доступність,
співвідношення в навчальному матеріалі головного та другорядного.

Відповідність матеріалу освітнім, розвивальним і виховним завданням
уроку.

4. Методи навчання та учіння

Оснащеність уроку наочними посібниками, ТЗН, дидактичними матеріалами.

Обґрунтованість методів, що застосовуються.

Активізація пізнавальної діяльності учнів.

Інноваційні навчальні технології.

Сполучення фронтальної та індивідуальної форм роботи з учнями.

Самостійна робота з учнями.

Методика зворотного зв’язку у процесі викладення нового матеріалу.

5. Засвоєння нового матеріалу

Відбір матеріалу для формування знань, умінь і навичок.

Самостійна робота під час закріплення.

6. Домашнє завдання

Обсяг, характер матеріалу, його посильність.

Наявність і характер інструктажу.

Рівневі завдання.

7. Характер діяльності вчителя

Рівень педагогічних вимог до праці учнів, до розвитку їхнього мовлення,
мислення.

Мова вчителя, стиль його поведінки, взаємостосунки з учнями.

8. Результати уроку

Підбиття підсумку уроку.

Виконання накресленого плану уроку.

Досягнення освітніх, розвивальних і виховних цілей уроку.

Якість навчальних досягнень.

Структурно-часовий аналіз – це оцінка використання часу уроку з кожного
його етапу.

Орієнтовна схема аналізу уроку

1. Раціональний розподіл усього часу (45 хвилин) між окремими елементами
уроку, тобто чи доцільно було за даних умов виділяти саме такий час на
опитування, на психологічну підготовку до сприйняття нового матеріалу,
на пояснення нового, на закріплення чи домашнє завдання.

2. Раціональність кожного зі структурних елементів уроку: які його
елементи треба було скоротити в часі, а які збільшити і для чого саме.

3. Розподіл часу всередині окремих структурних елементів уроку, тобто
скільки часу в цілому було приділено на засвоєння нового матеріалу, в
який час (початок, середина, кінець) уроку це відбувалось, як при цьому
проводились психологічна підготовка до сприйняття нового матеріалу, його
подача та закріплення, застосування. Точно так само аналізується час
здійснення таких елементів уроку, як опитування учнів, перевірка та
домашнє завдання.

4. Якісне використання часу на окремі елементи уроку, тобто, наприклад,
як раціонально та ефективно під час вивчення нового матеріалу було
використано час на опитування, що він дав, як працював при цьому клас,
скільки часу говорив учитель.

5. Раціональність використання прийомів і методів навчання, тобто
наскільки доцільні за даних умов були ті чи інші види бесіди,
самостійної роботи, форми опитування і т. д.

6. Доцільність зв’язку між змістом матеріалу та тими методами, за
допомогою яких він повідомлявся й засвоювався.

7. Наукова організація праці вчителя, учнів.

Дидактичний аналіз – це аналіз основних дидактичних категорій
(реалізація принципів дидактики, відбір методів, прийомів і засобів
навчання школярів, дидактична обробка навчального матеріалу уроку,
педагогічне керівництво самостійною пізнавальною діяльністю тощо).

Орієнтовна схема дидактичного аналізу уроку

1. Своєчасність приходу вчителя на урок.

2. Готовність учнів до уроку.

3. Санітарний стан класу та особиста гігієна учнів.

4. Організація класу.

5. Детальний аналіз виконання домашнього завдання.

6. Які методи та дидактичні прийоми використовувались учителем під час
перевірки пройденого матеріалу та їх відповідність поставленій меті.

7. Дидактична цінність методів і прийомів перевірки завдання, які
використовує вчитель, їх виховне значення.

8. Якість навчальних досягнень учнів.

9. Як учитель активізував клас під час перевірки навчальних досягнень.

10. Аналіз поведінки учнів на даному етапі.

11. Аналіз викладення нового матеріалу або ж закріплення попередньої
теми: якість і доступність подачі матеріалу вчителем; методи, що
використовуються, та їх відповідність завданням уроку; засоби навчання,
що використовуються, їх доцільність.

12. Реалізація вчителем у ході всього уроку принципів дидактики.

13. Розмовні прийоми праці учнів, які використовуються вчителем у ході
уроку. Навчання учнів умінню мислити.

14. Аналіз останнього етапу уроку: домашнє завдання (як задається,
обсяг); своєчасність закінчення уроку.

15. Реалізація вчителем у ході уроку виховних завдань.

16. Педагогічна поведінка вчителя на уроці.

17. Індивідуальний підхід до учнів, їх згуртування колективною працею у
класі.

18. Уміння організувати клас на навчальну діяльність і підтримання
дисципліни.

19. Самовладання й педагогічний такт.

20. Володіння голосом, правильність мови, дикції, темп, виразність,
жестикуляція.

Психологічний аналіз – це вивчення виконання психологічних вимог до
уроку (забезпечення пізнавальної діяльності учнів розвивального типу).

Орієнтовна схема психологічного аналізу уроку

1. Організація пізнавальної діяльності учнів:

як на уроці були створені умови для продуктивної праці мислення та уяви;

як учитель використовував у своїй праці переконання, навіювання;

як домагався вчитель зосередженості та стійкості уваги учнів;

що робив учитель для більш успішного запам’ятовування матеріалу учнями
та які особливості довільного, механічного та смислового
запам’ятовування виявились у школярів на уроці;

які прийоми залучення й підтримки уваги та розвитку уважності на уроці;

які форми роботи використав учитель для актуалізації в пам’яті учнів
раніше засвоєних знань, необхідних для розуміння нового матеріалу
(індивідуальне опитування, співбесіда з класом, вправи та ін.).

2. Організація діяльності мислення й уяви учнів на уроці у процесі
формування знань і вмінь:

як учитель використав відтворювальну та творчу уяву під час викладання
нового матеріалу;

на якому рівні формувалися знання учнів: на рівні конкретно-чуттєвих
уявлень, понять, узагальнюючих образів, «відкриттів», виведених формул
тощо;

за допомогою яких прийомів учитель домагався активності й самостійності
мислення учнів: система запитань, створення проблемних ситуацій, різні
рівні проблемно-евристичного розв’язування задач, використання задач з
недостатніми та зайвими даними, організація пошукової, дослідницької
праці на уроці, індивідуальної, парної, групової та колективної форми
праці тощо;

якого рівня розуміння домагався вчитель від учнів: описового,
порівняльного, узагальнюючого, оціночного, проблемного. Як керував
учитель формуванням переконань та ідеалів;

які види творчих праць використав учитель на уроці і як керував творчою
уявою учнів: прояснення теми та мети праці, навчання відбору та
систематизації матеріалу, обробці результатів та оформленню роботи;

як на уроці здійснювалось формування стійкого й активного інтересу до
навчального предмета та навчання в цілому.

3. Особистісно зорієнтований підхід до діяльності учнів на уроці:

які почуття дітей виявились на уроці, чим вони були викликані;

як здійснювалось керування спілкуванням учнів на уроці;

моменти уроку, де найбільш успішно формувались вольові якості школярів;

як ураховувались вікові та індивідуальні особливості учнів.

4. Майстерність учителя:

які шляхи організації впливу та механізм впливу: наслідування, емпатія,
рефлексія та ін.;

уміння створювати психологічні умови для переконання: психологічна
атмосфера, смислова єдність та ін.;

уміння вчителя користуватись навіюванням як засобом (методом)
педагогічного впливу;

як учитель керував комунікативним спілкуванням учнів між собою на уроці;

які особливості організації вчителя: підготовленість учителя до уроку,
робоче самопочуття вчителя на початку уроку й у процесі його проведення
– зібраність, розуміння теми та психологічної мети уроку, енергійність,
наполегливість у здійсненні поставленої мети, оптимістичний підхід до
всього, що відбувається на уроці, педагогічна імпровізація, педагогічний
оптимізм, винахідливість та ін.;

педагогічний такт учителя;

психологічна атмосфера у класі.

Аналіз виховної спрямованості уроку – це оцінка та виявлення шляхів
найбільш ефективного використання навчального матеріалу для виховання
якостей особистості учнів.

Орієнтовна схема виховного аналізу уроку

1. Використання виховних можливостей змісту матеріалу.

2. Доповнення навчального матеріалу історичними фактами.

3. Формування світогляду на уроці.

4.Формування моральних якостей особистості.

5. Виховання в учнів сумлінного ставлення до праці та навчання.

6. Оцінка виховних можливостей методів і прийомів навчання.

7. Вплив особистості вчителя.

8. Характер діяльності та спілкування учнів на уроці.

9. Резерви підвищення виховних можливостей уроку.

Комбінований аналіз – це оцінка (одночасна) основної дидактичної мети
уроку та структурних елементів.

Орієнтовна схема дидактично-структурного аналізу уроку

1. Організація уроку:

організаційна чіткість уроку;

наявність плану;

ефективність використання ТЗН, наочних і навчальних посібників;

виконання психологічних і гігієнічних вимог до уроку;

зворотний зв’язок;

ведення зошитів;

розподіл часу на етапи уроку.

2. Особистісні якості вчителя:

яка морально-психологічна атмосфера;

міра зацікавленості, доброзичливості та чуйності з учнями;

педагогічна культура, знання предмета, мова, зовнішній вигляд,
педагогічний такт учителя.

3. Ефективність навчання:

міра реалізації принципів науковості, міцності, усвідомленості знань,
доступності, проблемності, зв’язок навчання з життям;

міра досягнення головної дидактичної мети уроку;

оптимальність методів і прийомів навчання;

ефективність контролю знань учнів;

домашнє завдання.

4. Ефективність виховної діяльності вчителя:

моральна спрямованість уроку;

формування трудових і навчальних навичок;

єдність навчання, виховання та розвитку;

естетичне, фізичне та гігієнічне виховання.

5. Ефективність діяльності учнів:

як реалізовано принцип розвивального навчання, особистісно
зорієнтованого навчання та виховання, принцип самостійності й
активності;

працездатність учнів;

інтерес до навчання та праці;

навички самостійної праці;

уміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати відповідь,
аналізувати свою працю та працю товариша;

розвиток мовлення, письмових, графічних і спеціальних навичок;

рівень культури, раціональності та ефективності праці учнів;

організованість і дисципліна учнів, зовнішній вигляд.

Комплексний аналіз – це одночасний аналіз дидактичних, психологічних та
інших основ уроку (найчастіше системи уроків).

Орієнтовна схема аналізу уроку нетрадиційного типу

1. Готовність учителя та учнів до уроку (зовнішня).

2. Внутрішня, психологічна готовність учнів до уроку.

3. Організаційні дії вчителя (за необхідності).

4. Планування вчителем і повідомлення учням завдань уроку.

5. Актуалізація знань і способів діяльності учнів.

6. Які методи проблемного навчання використовувались учителем (пошукові,
дослідницькі, проблемний виклад).

7. Застосування проблемних методів у навчанні школярів.

8. Співвідношення діяльності вчителя та діяльності учнів.

9. Обсяг і характер самостійних робіт учнів і співвідношення
репродуктивних і продуктивних самостійних робіт.

10. Урахування вчителем рівнів актуального розвитку учнів і зони їх
найближчого розвитку.

11. Способи підвищення в учнів позитивної мотивації.

12. Постановка вчителя проблемних питань, створення проблемних ситуацій,
показ їх розв’язування.

13. Володіння вчителем способами створення проблемних ситуацій.

14. Дотримання правил постановки навчальної проблеми.

15. Використання підручника, співвідношення репродуктивної та
частково-пошукової роботи з ним.

16. Відповідність підбору наочних посібників вимозі проблемного
навчання.

17. Формування спеціальних і загальних навчальних умінь учнів.

18. Наявність в учнів пізнавальних умінь: формулювання проблеми,
висування та обґрунтування гіпотези, знаходження шляхів доведення
(спростування) гіпотези, перевірки правильності її розв’язання.

19. Уміння учнів здійснювати логічні операції.

20. Розвиток пізнавальних здібностей учнів на кожному етапі уроку (що це
доводить).

21. Ускладнення, що виникли в учнів усього класу, в окремих школярів, їх
причини. Як вони були усунені.

Психолого-педагогічний аналіз уроку – одночасний аналіз дотримання
педагогічних і психологічних основ процесу навчання.

Орієнтовна схема психолого-педагогічного аналізу уроку

1. Загальні відомості про урок. Дата, клас, предмет, кількість учнів за
списком, скільки присутніх, який урок по порядку.

Обстановка у класі: чистота, освітленість приміщення, чи провітрене
приміщення, порядок у класі, чи готові учні до уроку.

Обладнання: чи підготовлені наочні посібники, їх доцільність і
необхідність на уроці, чи підготовлена дошка. Як почався урок, як учні
привітали вчителя, чи була потреба витрачати час на організацію класу,
установлення порядку та дисципліни.

Тема, цілі та завдання уроку: чи визначає вчитель мету уроку, чи
інформує учнів про цілі та завдання уроку, як він це здійснює.

2. Тип і структура уроку. Який вибрано тип уроку. Доцільність вибору з
точки зору теми в цілому й дидактичної мети заняття. Місце уроку в
системі занять по цілому розділу. Зв’язок уроку з попередніми, як він
здійснюється. Структура уроку: чи відповідає вона даному типу уроку, які
помічені відхилення і чим вони викликані. Послідовність окремих етапів
уроку. Забезпечення цілісності та завершеності уроку. Як підбиваються
підсумки.

3. Зміст уроку. Відповідність змісту програмі. Як пов’язано навчальний
матеріал із сучасністю, місцевим оточенням школи. Установлення
міжпредметних зв’язків. Як здійснюється розвиток інтелектуальних
здібностей, моральних та естетичних почуттів в учнів. Використання
дидактичних матеріалів та обладнання кабінету. Чи досягнуто приросту,
удосконалення навичок, знань і вмінь на основі раніше засвоєного.

4. Методи та прийоми навчання на уроці. Яка система методів
застосовується; які методи та прийоми в ній сполучаються. Чи
відповідають методи навчання здійсненню завдань виховання та розвитку
учнів.

Як дотримуються основні вимоги до уроку: виховні, дидактичні,
психологічні, санітарно-гігієнічні тощо.

Як розвиваються в учнів на уроці спостережливість і логічне мислення.
Види та місце самостійної праці учнів з підручником, як здійснюється
формування в учнів уміння вчитись. Як використовуються для самостійної
праці дидактичні матеріали та технічні засоби навчання.

Формування в учнів навичок самоконтролю. Послідовність застосування
завдань і вправ для вироблення навичок і вмінь. Прищеплення учням
навичок самоконтролю.

Способи індивідуалізації та диференціації завдань для учнів у залежності
від їхніх особистісних і вікових особливостей і підготовки. Забезпечення
належної послідовності в самостійному застосуванні учнями знань, навичок
і вмінь у ході уроку.

Оцінювання навчальних досягнень учнів: наскільки учні були підготовлені
до виконання домашнього завдання. Чи здійснювались диференціація й
індивідуалізація домашніх завдань учнів. Обсяг домашнього завдання: на
який час розраховано домашнє завдання. Як учні підготовлені до успішного
виконання домашнього завдання. Як попереджується перевантаження учнів
домашніми завданнями.

5. Поведінка учнів. Наскільки учні залучені до активної розумової праці.
Наскільки учні зацікавлені, старанні, дисципліновані. Як здійснювалась
мотивація навчання протягом усього уроку, чи застосовуються для цього
спеціальні прийоми. Ставлення учнів до вчителя.

6. Поведінка вчителя. Уміння володіти класом, організувати його роботу,
підвищувати активність, інтерес, дотримуватись дисципліни, ставлення до
окремих учнів з урахуванням індивідуальних особливостей кожного. Стиль і
тон у роботі. Педагогічний такт. Спостережливість, винахідливість,
емоційний підйом. Зовнішній вигляд. Культура мови, поза, міміка,
жестикуляція. Чи користується вчитель авторитетом в учнів.

7. Результати уроку. Висновки та пропозиції. Досягнення мети. Виконання
плану. Обсяг та якість знань учнів (свідомість, глибина, міцність).
Виховне, освітнє та розвивальне значення уроку. Що цінного з даного
уроку можна рекомендувати для впровадження у практику інших учителів.
Указівки вчителю, як закріпити та вдосконалити позитивні якості уроку,
як подолати недоліки (рекомендації: дати список літератури, відвідати
уроки інших учителів і т. ін.).

Домінантний аналіз – це розгляд, детальне та всебічне вивчення й оцінка
під певним кутом зору якогось боку чи окремої мети уроку у взаємозв’язку
з результатами діяльності учнів (за метою відвідування).

Орієнтовні цілі та програми домінантних аналізів уроків

а) Планування вчителем навчально-виховно-розвивальних завдань уроку
(мета відвідування)

1. Повнота, комплектність, різнобічність завдань уроку, що випливають зі
змісту навчального матеріалу.

2. Урахування особливостей учнів даного класу під час планування завдань
і можливостей їх прийняття школярем.

3. Освітні завдання уроку.

4. Виховні завдання уроку.

5. Завдання розвитку учнів на уроці.

6. Цілеспрямована діяльність учителя в розвитку пізнавальних процесів
учнів.

7. Наявність диференційованих завдань для учнів різного рівня підготовки
з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

8. Правильне виділення серед усього кола завдань головних, основних,
найбільш суттєвих за даних умов.

б) Організація вчителем повторення пройденого матеріалу, що готує учнів
до сприйняття нового

1. Чітка спрямованість у роботі, усвідомлення учнями завдань, що стоять
перед ними.

2. Знання учнями мети та плану роботи з повторення, розуміння його
важливості та необхідності.

3. Мобілізація зусиль учнів на подолання труднощів, що зустрічаються під
час повторення.

4. Ретельний відбір і планування матеріалу для повторення.

5. Попередження можливих помилок під час повторення.

6. Забезпечення органічного зв’язку між раніше пройденим матеріалом,
необхідним для сприйняття нового, та новим.

7. Різноманітність прийомів для повторення.

8. Внесення елементів нового.

9. Правильний розподіл часу на повторення.

10. Стимулювання активності учнів у процесі повторення.

11. Дотримання сполучення різних видів повторення (повторення пройденого
на початку навчального року, поточне, періодичне та заключне
повторення).

в) Оптимальність типу та структури уроку

1. Тип уроку, його місце в системі уроків із теми.

2. Відповідність структури уроків його типу.

3. Які етапи уроку сприяють виконанню головної дидактичної мети.

4. Макро- та мікроелементи структури уроку, дотримання вимог до кожного
елемента уроку.

5. Дозування часу, ефективність використання часу на уроці.

6. Відповідність послідовності елементів уроку (повторення пройденого,
вивчення нового матеріалу, підготовленість учнів, рівень їхньої
працездатності тощо).

7. Оптимальне сполучення на уроці колективних, групових, парних та
індивідуальних форм навчання.

8. Оснащеність уроку наочними посібниками, технічними засобами навчання.

г) Дотримання вимог до змісту уроку

1. Відповідність вимогам програми.

2. Реалізація основних дидактичних принципів.

3. Відбір головного матеріалу (для реалізації вимог виховання під час
навчання та формування узагальнених, понятійних знань).

4. Науковість фактів та явищ, що вивчаються.

5. Дидактична обробка навчального матеріалу (які факти взято і для чого:
проілюструвати, довести; логіка та послідовність вивчення матеріалу;
виділення вузлових понять; диференціація навчального матеріалу за мірою
його складності; формулювання висновків – хто, коли; раціональне
навантаження учнів; налаштування учнів на засвоєння головних знань і
вмінь; співвіднесення матеріалу з відведеним часом; його доступність).

6. Здійснення внутрішньопредметного зв’язку, підготовка учнів до
сприйняття нового матеріалу на основі вивченого раніше.

7. Установлення міжпредметних зв’язків, понять.

8. Зв’язок навчального матеріалу з життям, із практикою, з досвідом
учнів.

9. Помилки при відборі змісту уроку.

ґ) Вибір методів, прийомів і засобів навчання

1. Відповідність методів загальній спрямованості навчання, завданням
навчання, дидактичній меті, змісту матеріалу, віку учнів, специфіці
предмета.

2. Методи вивчення нового матеріалу, прийоми нових технологій навчання.

3. Методи закріплення та вироблення вмінь і навичок.

4. Методи стимуляції та мотивації навчальної діяльності.

5. Методи контролю й самоконтролю учнів.

6. Види самостійних робіт, методика їх організації.

7. Оптимальне сполучення різних методів. Обґрунтованість вибору методів,
що відповідають змісту уроку.

?

lnpr®°Z

\

nr°\

hUec“a8. Використання навчальних посібників, дидактичного матеріалу,
наочних посібників і технічних засобів навчання та контролю.

9. Використання вчителем переваг кабінетної системи навчання.

д) Характер взаємовідносин учителя та учнів

1. Організація праці учнів на різних етапах уроку.

2. Уміння вчителя володіти класом, активізувати діяльність учнів,
організовувати самостійну роботу.

3. Індивідуальний підхід до учнів на уроці.

4. Рівень педагогічних вимог до праці учнів, до їхніх відповідей, до
розвитку мислення та мовлення.

5. Характер постановки запитань учням.

6. Реакція на помилки, яких припускаються учні.

7. Репліки оціночного характеру, аргументація оцінок.

8. Характер і тон дисциплінарних зауважень.

9. Загальна емоційна та інтелектуальна атмосфера на уроці.

10. Дотримання норм педагогічної етики. Культура спілкування.

11. Стиль і темп роботи вчителя та їх вплив на діяльність учнів
(бадьорість, рішучість, млявість, байдужість та ін.).

12. Стимулювання успіхів учнів і використання арсеналу заохочень.

13. Мовленнєва взаємодія на уроці (культура мовлення, логічна
стрункість, емоційність та ін.).

е) Підготовка учнів до виконання домашніх завдань

1. Якість кожному учневі.

2. Регламентованість та узгодженість із такими інших предметів.

3. Налаштування на індивідуалізацію.

4. Можливість перевірки завдання.

5. Орієнтованість учнів на самостійний пошук рішення, на використання
отриманих раніше знань і вмінь.

6. Розумна різноманітність завдань.

7. Наявність у завданнях питань для повторення основоположних знань
(налаштування на повторення давно пройденого матеріалу).

8. Вигадана трудність у завданні, яку можна подолати.

9. Наявність фронтальних завдань.

10. Уведення інструктажу, алгоритму.

11. Орієнтація учня на аналітико-синтетичну розумову діяльність.

12. Цікавість завдань.

є) Організація закріплення вивченого навчального матеріалу

1. Спрямованість на засвоєння головного матеріалу підібраних питань і
вправ.

2. Ускладнення завдань з дотриманням їх доступності.

3. Диференційованість завдань за мірою складності навчального матеріалу
та з урахуванням індивідуальних здібностей і підготовленості школярів.

4. Емоційна привабливість завдань і вправ.

5. Включення до завдань питань, вправ, операцій, що забезпечують
аналітико-синтетичну розумову діяльність.

6. Спрямованість мислення учнів на рішення загальних і часткових
пізнавальних завдань, що вимагають творчої переробки інформації.

7. Закріплення способів діяльності учнів.

8. Забезпечення самоконтролю та самооцінки праці учня.

9. Підбиття підсумків закріплення навчального матеріалу.

ж) Перевірка й оцінювання навчальних досягнень

1. Місце оцінювання у структурі уроку.

2. Методи оцінювання, доцільність їх застосування.

3. Методика перевірки домашніх завдань (перегляд зошитів, перевірка
домашньої роботи, розбір домашньої роботи біля дошки і т. д.).

4. Розвиток в учнів навичок самоаналізу та самоконтролю (взаємна
перевірка, рецензування відповідей, запитання тим, хто відповідає, і т.
д.).

5. Кількість опитаних учнів (один, два й більше разів).

6. Виховна сторона перевірки та оцінювання навчальних досягнень учнів.

7. Урахування індивідуальних особливостей учнів під час перевірки й
оцінювання навчальних досягнень.

8. Способи активізації учнів під час перевірки та оцінювання навчальних
досягнень.

9. Скільки та які оцінки були виставлені на уроці, їх об’єктивність та
аргументація.

10. Зміст і характер запитань і завдань (відтворювальні, проблемні,
спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв’язків та ін.).

11. Оцінка рівня та якості навчальних компетентностей (повнота,
усвідомленість, міцність, глибина, наявність системи у відповіді,
зв’язок із життям тощо).

з) Організація пізнавальної діяльності учнів

1. Організація сприйняття на уроці:

а) підготовка до сприйняття;

б) створення умов для успішного сприймання матеріалу;

в) види сприймання (безпосереднє, опосередковане);

г) нові уявлення, сформовані в учнів, наскільки вони правильні та повні;

д) керівництво сприйняттям з боку вчителя.

2. Формування понять на уроці:

а) якими знаннями оперують усі учні класу;

б) виділення у структурі знань наукових фактів, понять, законів, теорій;

в) формування нових понять, теоретичні узагальнення, висновки
(використання аналізу, синтезу, порівняння);

г) рівень сформованості понять;

д) використання внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків;

є) етапи формування понять.

3. Організація запам’ятовування вивченого матеріалу:

а) установлення зв’язку нового матеріалу з раніше пройденим;

б) концентрація уваги учнів на основному матеріалі;

в) організація повторення основних правил і законів, виведених на уроці;

г) організація закріплення (місце, методи, результативність).

4. Формування загальнонавчальних компетентностей на уроці:

а) які завдання формування загальнонавчальних компетентностей були
накреслені;

б) які загальнонавчальні компетентності формувались і який рівень їх
сформованості;

в) які завдання та вправи пропонувались для формування
загальнонавчальних компетентностей;

г) які методи роботи були вибрані і чому;

д) як здійснюється формування в учнів навичок планування навчальної
роботи (учитель сам повідомляє план, навчає складати план, дозволяє
користуватись планом, пропонує слабким учням картки з орієнтовним планом
відповіді, аналізує плани учнів тощо);

є) як формується вміння виділяти головне, суттєве в навчальному
матеріалі (учитель конкретизує, концентрує увагу на основних поняттях,
виділяє суттєві ознаки понять, записує головні думки, підкреслює головне
з допомогою інтонації, аналізує логіку відповідей учнів тощо);

е) які ускладнення відчували вчитель та учні у вирішенні цього завдання.

и) Шляхи формування відповідального ставлення до навчання

1. Чіткість в організації початку та кінця уроку.

2. Чіткість постановки мети й завдань уроку перед учнями, рівень
реалізації.

3. Рівень вияснення стану виконання домашнього завдання кожним учнем
(вимоги, оцінка, допомога).

4. Ретельність здійснення обліку навчальних досягнень (оцінювання,
мотивація, взаємооцінка, самооцінка).

5. Розвиток пізнавальних інтересів (проблемні ситуації,
дослідницько-пошукові методи, новизна, використання першоджерел, творчі
завдання, рекомендації для позакласного читання).

6. Формування вміння виділяти головне, суттєве в почутому, прочитаному,
побаченому.

7. Стимулювання інтересу до нового матеріалу, у першу чергу в учнів із
негативним ставленням до навчання.

8. Стан обізнаності вчителя з індивідуальними можливостями кожного учня
(пам’ять, уява, мовлення, воля, увага і т. д.) і врахування цього в
розвитку пізнавальних потреб.

9. Стан навчання дітей вмінню вчитися (слухати, запам’ятовувати,
мислити, працювати з книгою, картою, художнім твором, твором
образотворчого мистецтва, записувати, рецензувати тощо).

10. Дотримання вимог культури усної та письмової мови.

11. Прийоми заохочення та стимулювання.

12. Здійснення диференційованого підходу (трирівневе внутрішньокласне
навчання).

13. Система формування довільної уваги на уроці. Заходи до порушників.

14. Формування психологічної атмосфери уроку.

15. Допомога в подоланні перешкод, формування наполегливості та
настирності в досягненні поставленої мети, доведення розпочатої справи
до завершення.

16. Формування позитивних мотивів навчання.

17. Підбиття підсумків праці учнів за урок – аналіз засвоєння навчальних
досягнень.

і) Наукова організація педагогічної праці вчителя

1. Рівень готовності до уроку вчителя й учнів.

2. Раціональне використання кожної хвилини уроку.

3. Стан реалізації триєдиної мети уроку.

4. Рівень впливу учителя на розум, почуття та волю учнів.

5. Рівень науковості уроку.

6. Забезпечення активної пізнавальної діяльності учнів (проблемність,
запитання, самостійність).

7. Доцільність та якісь використання унаочнення й ТЗН.

8. Стан зворотного зв’язку (яким чином учитель переконується, що діти
його розуміють).

9. Рівень індивідуальної допомоги різним категоріям учнів (трирівневе
навчання).

10. Забезпечення високого рівня засвоєння навчальних компетентностей (у
т. ч. за рахунок додаткової інформації).

11. Зв’язок цього уроку з попереднім і наступним (системність).

12. Методи формування довільної уваги.

13. Рівень впливу вчителя на якість формування культури усної та
писемної мови, розвитку мислення, пам’яті.

14. Естетичне та гігієнічне забезпечення уроку.

15. Стан взаємовідносин: учитель та учні (педагогічний такт,
взаємоповага, доброзичливість, вимоги).

16. Рівень формування позитивного ставлення до навчання, формування
пізнавальних інтересів, потреби у знаннях.

17. Забезпечення оптимального співвідношення словесних, наочних,
практичних, репродуктивних і пошукових методів навчання з метою
зменшення перевантаження, фізкультурні паузи.

18. Забезпечення чіткого зв’язку уроку з позакласною, позашкільною
роботою учнів.

19. Рівень організаційної чіткості на завершальній стадії уроку.

ї) Формування інтересів до сприймання нового матеріалу на уроці

1. Як проводиться підготовка учнів до сприймання нового матеріалу
(залучення попереднього досвіду та знань учнів, збудження пізнавальних
інтересів, мотивація позакласної діяльності). Способи, що стимулювали цю
підготовку.

2. Які умови були створені вчителем для забезпечення повного й точного
сприймання учнями нового змісту (цілісне завдання, емоційне ставлення,
збудження інтересу, загострення уваги).

3. Як учитель керував сприйманням наочних посібників? Як учитель
допомагав у формуванні аналітико-синтетичної діяльності учнів при
сприйманні.

4. Якими способами користується вчитель для виділення головного при
подачі матеріалу (інтонацією, голосом, запитаннями, записом на дошці чи
в зошитах).

5. Про які особливості сприймання можна судити за спостереженнями на
уроці (вибірковість, цілісність, осмисленість, спостережливість).

й) Дотримання вчителем принципів навчання на уроці

1. Науковість навчання, зв’язок із життям, з життєвою практикою.

2. Доступність, урахування вікових особливостей учнів, класу.

3. Спрямованість навчання (комплексне вирішення завдань освіти, розвитку
й виховання).

4. Стимулювання позитивного ставлення учнів до навчання, формування
інтересу, потреби у знаннях.

5. Дотримання системності й послідовності.

6. Рівень свідомого засвоєння знань.

7. Рівень самостійності учнів при керівній ролі вчителя.

8. Створення оптимальних умов для праці на уроці.

9. Диференційований підхід у навчанні.

10. Підбір методів навчання й учіння саме для цього класу.

11. Міцність і дієвість освітніх, виховних та інших результатів
навчання.

12. Зміни методів і прийомів навчання (для формування довільної уваги,
усунення перевантаження).

к) Застосування методів самоконтролю навчальної діяльності учнів на
уроці

Чи застосовував і навчав прийомам самоконтролю своєї навчальної
діяльності вчитель учнів на даному уроці з використанням таких прийомів:

1. За правильністю дій за алгоритмом.

2. За контрольними запитаннями.

3. Шляхом зворотних дій.

4. Оцінювання реальності одержаної відповіді.

5. Способом співставлення почутого та прочитаного.

6. Самооцінка готовності до уроку.

7. Самооцінка виконаного письмового завдання.

8. Самооцінка засвоєння нового матеріалу.

9. Розв’язування задач, вправ з неправильними чи зайвими даними.

10. Робота над помилками.

11. Повторення матеріалу, що викликає труднощі.

12. Самооцінка за темою.

13. За допомогою сигнальних знаків, зворотного зв’язку.

14. Звірка відповіді (із задачника, підручника).

15. Швидка навчальна допомога на уроці (сильні учні).

16. Взаємоконтроль (на вимогу вчителя).

17. Відповідь на сигнальну картку.

18. Практичним застосуванням знань.

19. Взаємоопитуванням.

20. За допомогою перфокарти.

21. Самозвітом за урок.

22. Порівняння плану зі зразком учителя.

23. Самооцінка усної відповіді.

24. Самооцінка письмової роботи за зразком.

25. Виконання досвіду, експерименту.

26. Учень у ролі вчителя.

27. Аналіз магнітофонного запису відповіді.

28. Рецензування (усне й письмове).

29. Складання власних задач, вправ.

30. Підтримка інтелектуальної розмови.

л) Дотримання єдиних вимог до самої техніки проведення уроку

Чи виконувались такі вимоги до техніки проведення уроку?

1. Урок повинен бути емоційним, викликати до навчання інтерес, формувати
потребу у знаннях.

2. Темп і ритм уроку повинен бути оптимальним, дії вчителя й учнів
завершеними.

3. Необхідний повний контакт у взаємовідносинах учителя й учнів (учитель
не показує свій поганий настрій, не допускає порушень педагогічного
такту).

4. На уроці панує атмосфера довіри та доброзичливості, активна творча
праця вчителя й учнів.

5. Види учнівської діяльності змінюються (особливо в молодших і середніх
класах), оптимально застосовуються різноманітні методи навчання й
учіння.

6. Суворо дотримуватись вимог єдиного мовного режиму культури усної та
письмової мови.

7. Учитель активно керує процесом навчання, розвитку, виховання на
уроці.

8. Навчальні досягнення постійно перевіряються й оцінюються.

9. Більшу частину уроку (особливо у старших класах) діти працюють
самостійно.

10. Нові знання, уміння, навички в основному засвоюються й формуються
безпосередньо на самому уроці.

11. Кожна хвилина уроку використовується раціонально.

12. Учень одержує завдання від учителя за своїми можливостями, і рівень
виконання цього завдання контролюється й оцінюється.

13. На уроці в повну силу діє лікувальна педагогіка.

м) Формування в учнів потягу до самоосвіти

1. Яких прийомів учіння навчає вчитель учнів на уроці?

2. Чи наявні в учнів самосвітні вміння? Які? На якому рівні? Чи були у
класі відповіді поза програмою? Чи властиві власні думки учням, які
відповідали на уроці?

3. Чи заохочується звернення учнів до додаткової літератури? Чи ведеться
облік прочитаної літератури (щоденник)? Добровільно чи з примусу?

4. Чи практикується на уроці диференційований підхід до учнів?

5. Як діти реагують на трирівневе навчання, самостійні, контрольні,
домашні роботи на трьох рівнях?

6. Ставлення учнів до навчання та самоосвіти (інтерес, дисципліна,
увага, наявність усього необхідного для успішного навчання,
продуктивність праці учнів на уроці, цікавість до предмета, форм і
методів роботи).

н) Виховання свідомої дисципліни в учнів на уроках

1. Якість організації початку уроку.

2. Наскільки чітко поставлені мета й завдання уроку перед учнями.

3. Як учитель з’ясував, чи всі учні виконали домашнє завдання? Як
оцінив, допоміг розібратись, які поставив вимоги?

4. Як здійснено облік навчальних досягнень (вимогливість до якості
навчальної роботи та знань, об’єктивність, мотивація)? Реакція на
позитивні та негативні оцінки класу, окремих школярів.

5. Як підготовлено дітей до сприймання нового матеріалу?

6. Як формуються й розвиваються пізнавальні інтереси учнів (проблемні
ситуації, дослідження, творча самостійність, використання додаткової
літератури)?

7. Як стимулюється інтерес до теми уроку, до предмета?

8. Чи здійснювався індивідуальний диференційований підхід?

9. Як вирішувалась проблема «навчити вчитись» (розвиток уваги, уяви,
пам’яті, логічного мислення, раціональні прийоми праці з книгою, картою,
унаочнення, методика записів, рецензування)?

10. Контроль учнівських зошитів і щоденників.

11. Прийоми заохочення до навчальної праці.

12. Формування довільної уваги.

13. Мікроклімат на уроці (взаємовідносини: учитель-учні, учні-учні).

14. Чи давалися зауваження про порушення дисципліни? Їх ефективність і
доцільність.

15. Організаційна завершеність уроку.

о) Реалізація вчителем алгоритму «навчати на кожному уроці учнів умінню
самостійно здобувати навчальну інформацію та способи діяльності»

1. Скоротіть до мінімуму оргмомент уроку, працюйте з максимальним
навантаженням і в оптимальному темпі.

2. Створіть на уроці належну психологічну атмосферу та
емоційно-інтелектуальний фон.

3. Чітко визначте триєдину мету уроку та його завдання, освітню мету та
завдання доведіть до кожного учня.

4. Забезпечте мотивацію пізнавальної діяльності.

5. Навчайте учнів прийомів раціональної колективної та індивідуальної
праці (прийоми запам’ятовування, технічне читання, писання, рахування).

6. Навчайте дітей основам логічного мислення (аналіз, синтез,
порівняння, узагальнення, систематизація, висновок тощо).

7. Навчайте прийомів роботи з підручником (швидке, мовчазне читання,
виділення головного у прочитаному, конспектування, тезування,
анотування, рецензування тощо).

8. Навчіть читати таблиці, графіки, діаграми.

9. Навчіть користуватись усіма видами довідників.

10. Виховуйте інтерес до науково-популярної літератури, рекомендуйте
читати періодичну пресу.

11. Навчіть конспектувати розповідь, лекцію, бесіду, виступ.

12. Навчіть робити усну й письмову рецензію.

13. Організуйте само- та взаємоконтроль стану засвоєння нового й
повторення вивченого матеріалу.

14. Постійно знайомте з елементами наукової організації праці (НОП).

15. Давайте методичні рекомендації з виконання домашнього завдання.

р) Рівень реалізації на уроці триєдиної мети (освітньої, виховної,
розвивальної)

1. Відображення в поурочному плані триєдиної мети.

2. Що зроблено з реалізації освітньої мети уроку:

а) стан засвоєння нового матеріалу безпосередньо на уроці;

б) стан формування загальнонавчальних умінь і навичок;

в) стан формування спеціальних умінь і навичок;

г) стан ліквідації недоліків у знаннях, загальнонавчальних і спеціальних
уміннях і навичках.

3. Що зроблено з реалізації виховної мети уроку:

а) рівень формування основних світоглядних ідей (матеріальність світу,
причинно-наслідкові зв’язки між явищами, розвиток у природі й
суспільстві, пізнавальність світу та його закономірності);

б) рівень морального виховання (патріотизм, гуманізм, інтернаціоналізм
тощо);

в) профорієнтація (знайомство з професіями);

г) стан естетичного виховання (знайомство з творами літератури та
мистецтва, естетика праці, природи, науки, побуту);

д) стан збереження здоров’я дитини (НОП учня, попередження втоми,
фізпаузи);

е) стан ліквідації життєвих недоліків у вихованні конкретних учнів.

4. Що зроблено з реалізації розвивальної мети уроку:

а) стан розвитку в дітей уміння виділяти головне, суттєве в матеріалі,
порівнювати, узагальнювати, логічно викладати свою думку (усі види праці
з підручником);

б) стан розвитку самостійності учнів (проблемні ситуації, творчі
завдання, спостережливість, заохочення, формування наполегливості тощо);

в) стан розвитку емоцій (ситуація подиву, радості, захоплення,
цікавості, використання яскравих прикладів, ілюстрацій, демонстрацій, що
діють на почуття, функціональна музика);

г) стан розвитку пізнавального інтересу (мотивація навчальної
діяльності, ігрові ситуації, навчальні дискусії);

д) стан ліквідації недоліків у розвитку інтелекту, волі, пам’яті, мови,
емоцій, інтересів, уяви, мислення конкретних учнів;

е) робота з обдарованими дітьми на уроці.

с) Як учитель шукає шляхи інтенсифікації сучасного уроку

1. Психолого-педагогічні умови (атмосфера) на уроці.

2. Дія педагогіки співробітництва.

3. Якість і цілеспрямованість навчання.

4. Праця на уроці на рівні природних можливостей дітей.

5. Система мотивації на уроці.

6. Прийоми формування інтересу до навчальної праці.

7. Зростання інформативності уроку при дотриманні доступності.

8. Застосування активних методів навчання, учіння (нетрадиційні уроки).

9. Застосування вчителем досягнень психолого-педагогічної науки та ППД.

т) Шляхи формування довільної уваги учнів на уроці

1. Увага учнів на початку уроку. Час, який витрачено на переключення
уваги від перерв до уроку. Умови, що сприяли цьому (порядок на робочому
місці; робоча поза). Засоби, якими користувався вчитель, щоб зосередити
увагу на уроці.

2. Увага учнів до відповіді під час опитування, способи, застосовані
вчителем для зосередження уваги до відповіді товариша. Причини порушення
уваги.

3. Підготовка учнів до сприймання нового матеріалу. Повідомлення
цілісного завдання уроку. Вплив завдання уроку на увагу учнів. Способи,
якими користується вчитель, щоби привернути увагу учнів до нового
матеріалу. Зв’язок з уже вивченим, збудження інтересу до нового. Чи були
порушення уваги і чим вони викликані?

4. Увага учнів при поясненні нового матеріалу. В які моменти уроку були
відхилення уваги від змісту уроку? Чим викликані? Як учитель домігся
довільної уваги? Змістовність, послідовність, образність викладу
вчителем матеріалу. Якими засобами чи прийомами діяв учитель на різні
типи пам’яті, уяви, мислення (запитання, задачі ТЗН, темп,
різноманітність прийомів, різновиди діяльності). Шляхи підтримання
стійкої уваги.

5. Увага в кінці уроку (закріплення, ДЗ).

6. Увага самого вчителя. Які властивості уваги вчителя «працювали» на
уроці, а які ні? Увага вчителя до всіх і конкретних учнів. У чому вона
виявлялась?

Правила практичної реалізації принципів навчання (для молодих колег)

у) Принцип свідомості

1. Навчайте так, щоб учень розумів, що, чому і як треба робити (а не
механічно виконував указівки).

2. Навчаючи, застосовуйте всі форми та види пізнавальної діяльності
(аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, узагальнення
тощо).

3. Домагайтеся, щоб учні розуміли суть і зміст кожного нового слова,
речення (ведіть глосарій нових слів до кожної теми навчального
матеріалу).

4. Пам’ятайте, що відсутність логічного зв’язку між засвоєним і
засвоюваним веде до неусвідомленості навчання (МПЗ).

5. Запам’ятайте, що головне – не знання предмета, а особистість, яка
формується. Не предмет формує особистість, а вчитель.

6. Навчайте знаходити та виділяти головне й другорядне.

7. На кожному уроці навчайте дітей вчитись, пам’ятаючи, що одним з
основних прийомів активізації учнів є практична робота.

8. Застосовуйте диференційований підхід у навчанні (робота за
можливостями (рівнями), робота у групах, робота в парах).

9. Частіше використовуйте запитання «чому» (навчити учнів мислити – це
головне завдання школи).

10. Усе, що учням доводите, аргументуйте (для чого?).

11. Пам’ятайте, що знає той учень, який уміє застосовувати здобуті
знання, а не просто переказати.

12. Постійно вивчайте своїх учнів і розвивайте їхні здібності.

13. Привчайте учнів до самостійного мислення (підказування та
копіювання, компіляція відкидаються).

14. Домагайтесь довільної уваги учнів (без неї нема ніякого навчання).

ф) Принцип наочності

(Органи зору пропускають у мозок майже у п’ять разів більше інформації,
ніж органи слуху, та у тринадцять разів більше, ніж органи дотику.)

1. Пам’ятайте що запам’ятовування предметів у натурі, на картинах,
моделях відбувається краще та швидше, ніж подання словесно, усно чи
письмово.

2. Дитина мислить формами, фарбами, звуками, образами (доцільність
наочного навчання).

3. Золоте правило(у першу чергу для 1-5-х класів): що діти все повинні
сприймати відчуттям (зір, слух, нюх).

4. Старайтесь не зловживати наочністю (особливо у старших класах).
Наочність не мета, а засіб досягти мети.

5. Використовуйте наочність як самостійне джерело інформації для
створення проблемних ситуацій.

6. Намагайтесь виготовляти наочні посібники разом зі своїми учнями
(виготовлене власними руками запам’ятовується надовго).

7. Досконало володійте сучасними ТЗН і дуже ретельно їх готуйте до
уроку.

х) Принцип систематичності

1. Розділяйте зміст навчання на логічно завершені частини.

2. Не ставте на уроці питань, які не зможете ґрунтовно розкрити.

3. Не допускайте порушення у способах навчання (це веде до порушення
цього принципу).

4. Постійно застосовуйте МАПЗ (міжпредметні зв’язки).

5. Не забувайте, що розуміння вимагає логіки, а формування – почуттів та
емоцій, а через те використовуйте яскраві факти з життя, літератури,
кіно, телебачення.

6. Застосовуйте найновіші надбання методики: опорні конспекти,
«сенкант», алгоритми, тести, комп’ютерні програми, імітаційні ігри тощо.

7. Жодного уроку без повторення!

8. Повторюйте та систематизуйте вивчене після закінчення кожної логічно
завершеної частини навчального матеріалу. Практикуйте багаторазове
повторення головних ідей уроку.

9. Постійно й терпляче привчайте своїх учнів до самостійної праці, увесь
час збільшуйте арсенал методів учіння.

10. Плануйте та передбачайте спади та підйоми розумової активності
учнів.

11. Не зловживайте етапом АОЗЧДУ, використовуйте цей етап тільки для
того, щоби ввести учнів у новий матеріал.

12. Якісний урок той, у якому присутні думка, мораль, почуття.

13. Терпляче виправляйте помилки учнів, щоби сформувати навичку
самостійно аналізувати свої помилки.

ц) Принцип міцності

1. Не дозволяйте учням пропускати уроки (це причина зниження міцності
знань).

2. Ширше застосовуйте взаємонавчання.

3. Важливою умовою зміцнення знань є самостійне повторення самими
учнями. Нагадуйте їм про це.

4. Контролюйте внутрішні (розсіяна увага, побічні думки, сторонні
справи) й зовнішні фактори (спізнення, порушення дисципліни), що
деформують довільну увагу учнів.

5. Заощаджуйте сили учнів – не дуже обтяжуйте їх ДПЗ (погоджуйте з
іншими вчителями).

6. Давайте такі завдання, що відповідають можливостям учня.

7. Формуйте інтерес і позитивне ставлення до навчання.

8. На уроці діти повинні діяти – це основа розвитку.

9. Чітко формуйте, що і як треба робити.

10. Доведіть до дітей критерії оцінювання.

11. Привчайте працювати акуратно, швидко, продумано.

12. Якщо темп знизився – негайно з’ясуйте причину (спад інтересу чи
втома). Відновіть темп.

13. Практикуйте на уроці «відхилений» експромт (притча, легенда, байка,
жарт). Інтерес відновиться.

14. Розвивайте пам’ять учнів (мнемотехнічні прийоми).

ч) Принцип доступності

1. Пам’ятайте класичні правила Я. Коломенського: від легкого до важкого,
від відомого до невідомого, від близького до далекого, від простого до
складного.

2. Пропонуйте, ураховуючи вік дитини, те, що їй доступне для сприймання.

3. Навчання передбачає певну напруженість (якщо вона відсутня – учні
працюють не в повну силу).

4. Контролюйте темп навчання та за потреби змінюйте його.

5. Давайте поштовх дитячій думці: найскладніші знання доступні для
розуміння, якщо ви доступно їх викладете.

6. При вивченні нового матеріалу залучайте сильних учнів, а при
закріпленні – середніх і слабких.

7. Доступність залежить від мови вчителя: уникайте монотонності,
навчайте образно, застосовуйте яскраві факти, приклади з життя та
літератури.

8. Не пояснюйте те, що може пояснити перший-ліпший учень у класі.

9. Реалізуючи принципи доступності, головну увагу приділяйте керуванню
пізнавальною діяльністю учнів: посередній учитель повідомляє істину,
хороший – учить її відкривати.

10. Обов’язково виділяйте матеріал, який треба запам’ятати.

ш) Принцип науковості

1. Прагніть до нового як у змісті, так і в методах навчання й учіння.

2. Систематично інформуйте учнів про нові досягнення в науці, культурі,
техніці, виробництві, суспільному житті.

3. Знайомте учнів із біографіями видатних учених.

4.Учіть методам наукового дослідження.

5. Постійно читайте та застосовуйте досягнення педагогіки, психології,
методики.

6. Привчайте дітей постійно стежити за науковою інформацією.

7. Заохочуйте дослідницьку діяльність учнів (особливо тих, хто
навчається в МАН).

8. Пам’ятайте, що методи дидактики повинні бути тісно пов’язані з
методами наукового пізнання.

щ) Принципи зв’язку навчання з життям

1. Навчайте та виховуйте так, щоб учень відчув, зрозумів і переконався,
що стати освіченим і вихованим – найважливіша життєва необхідність
людини.

2. Зв’язок знання з життям – обов’язковий.

3. Навчаючи, ураховуйте запас знань і соціальний (життєвий) досвід
учнів.

4. Розповідайте учням про інноваційні технології, прогресивні форми та
методи праці.

5. Привчайте дітей застосовувати набуті навчальні досягнення в життєвих
ситуаціях.

6. Складайте та розв’язуйте задачі на виробничу тематику.

7. Пропонуйте учням проблемно-пошукові, евристичні та дослідницькі
завдання.

8. Поєднуйте розумову діяльність із практикою (при практиці засвоюється
85 %, а при розумовій діяльності лише 30 %).

9. Користуйтеся прикладами суспільно- корисної та виробничої діяльності
самих учнів.

10. Допоможіть учням оволодіти теорією та практикою НОП.

Ще про деякі прийоми внутрішнього контролю

а) Визначення художньої образності письмового викладу власної думки

Вибираю одну з відомих картин образотворчого мистецтва (наприклад,
картину Решетнікова «Знову двійка») та даю для всіх класів зробити її
опис. У всіх класах дається один час (наприклад, 20 хвилин) для
здійснення роботи (опис картини). Можна перевірити й обсяг цього твору
(підраховується кількість написаних слів за одну хвилину). Образність
мови визначаю за кількістю вжитих учнем у своєму творі епітетів,
метафор, порівнянь. Перевіряється і грамотність (кількість помилок до
кількості написаних слів). Можна таким чином визначити (по всій школі)
дітей, які мають хист до літературної творчості, виявити дітей, які
мають прекрасний почерк і т. д. Узагальнення з перевірки оформлюється
наказом по школі, який слід довести до кожного словесника.

б) При перевірці стану викладання предмета та якості навчальних
компетентностей учнів

Розробляю критерії, характерні для даного предмета (для уроків
математики – усний рахунок, ретельна робота із зошитами учнів, розвиток
математичного мислення, культура математичних записів, алгоритми при
розв’язуванні задач, раціональність, метод виправлення, коментування,
розвиток мислення тощо).

в) Проведення перевірки техніки мовчазного читання по шкільному
радіовузлу за… 5 хвилин

Підбираю єдиний для даного класу текст (незнайомий) і беру для читання
один абзац (щоби була завершена думка). Усю цю роботу проводжу спільно з
учителем української мови. Для перевірки розуміння тексту складається
десять запитань (простих за прочитаним текстом, і учні після прочитання
тексту дають письмову відповідь на ці запитання). За кількістю
правильних відповідей визначається рівень засвоєння (розуміння)
прочитаного. Можна таким способом проводити перевірку в одному класі, а
можна в усіх класах одночасно. Кожний учень на окремому аркуші запише,
скільки слів він прочитав за одну хвилину, визначить відношення до норми
читання, дасть відповідь на запитання. (Таким чином можна перевіряти й
техніку усного рахунку.)

г) Щорічно складаю підсумкову таблицю з визначення рівня педагогічної
майстерності кожного вчителя

(По одному найкращому уроку), учителів, які атестуються (по всіх уроках
за останні п’ять років), порівняльну таблицю уроків учителів, стан
викладання предмета яких вивчався, щоб кожний порівняв себе з колегами
та старався працювати краще.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020