Впровадження моніторингу освіти
Перед кожним навчальним закладом завжди стоїть питання: від чого
залежить результативність роботи школи? Яким чином зробити школу більш
привабливою для учнів та їхніх батьків? Як привернути увагу до школи
представників влади, соціальних партнерів? Як підвищити якість освіти?
Відповіді на ці та інші аналогічні запитання багато в чому залежать від
місцевих умов, а також від сформованої системи управління освітою в
даному районі або регіоні. А чи можна знайти один шлях, нехай не
найлегший і не найкоротшкий, але саме той, який обов’язково приведе до
бажаних відповідей на поставлені запитання? Цей шлях – моніторинг якості
освіти.
Моніторинг будується на чітких підставах для вимірювання та порівняння.
Підставою для цього є відповідність певному еталону: стандартові, нормі,
вимозі тощо. У нашому навчальному закладі впроваджуються такі види
моніторингу.
Інформаційний моніторинг, що припускає нагромадження та поширення
інформації і не передбачає спеціально організованого обстеження на етапі
збору інформації. Цей вид моніторингу найчастіше використовується для
збору інформації, розміщеної на різних носіях, тому на перший план
виходить функція спостереження. Прикладами такого моніторингу є підбір і
друк законодавчих актів, положень і наказів на цікавлячу тематику або
збір інформації з різних джерел з визначеної теми, що дозволяють
скорегувати програму розвитку освітньої установи, знайти партнерів по
освітній діяльності тощо.
Базовий моніторинг, що виявляє проблеми та небезпеки до того, як вони
будуть усвідомлені у сфері управління. За своєю суттю базовий моніторинг
є моніторингом стану системи, дозволяє зібрати про неї інформацію
(скласти банк даних) для проведення наступних досліджень, у тому числі й
моніторингу іншого виду. Ілюстрацією цього виду є моніторинг готовності
шкіл до профільного навчання.
Проблемний моніторинг дозволяє досліджувати закономірності процесів,
ступінь небезпек, типологію проблем.
Управлінський моніторинг, метою якого є відстеження й оцінка
ефективності, наслідків і вторинних ефектів прийнятих рішень.
Розробляючи шкільну програму моніторингу якості освіти, враховувався
вплив на якість освіти цілої низки факторів процесу аналізу зібраної
моніторингової інформації. Їх можна поділити на п’ять груп.
фактори, які школа може змінювати (організація й умови праці, відносини
в колективі, забезпечення навчальними матеріалами, дотримання санітарних
норм, кадрове забезпечення, розмаїтість освітніх програм тощо);
фактори, які школа може змінювати за певних умов (організація вільного
часу, зацікавленість батьків, організація навчальної праці тощо);
фактори, на які школа може вплинути (особисті якості, фізична
підготовленість, стан здоров’я, життєві плани тощо);
фактори, на які школа може вплинути за певних умов (здатності, відносини
в родині тощо);
фактори, на які школа не може вплинути (біогенетичні здібності, рівень
доходу родини, соціально-демографічні характеристики родин, статевий
склад тощо).
Моніторинг формується як багаторівнева система повторюваних
діагностичних процедур, проведених з використанням кількісних методик,
що максимально об’єктивно відслідковує якісні показники навчальних
досягнень учнів.
Іноді проведені процедури стають зайвим тягарем для педагогічного
колективу, тому що не ясна мета проведених вимірів і немає необхідності
в одержуваній інформації. Тому для моніторингу надзвичайного значення
набуває функція корисності інформації, що має дві складові: корисності з
погляду потреб управління та корисності з погляду споживачів інформації,
у першу чергу вчителів. Кому може бути цікава й корисна інформація? У
гімназії – це адміністрація, учителі, учні. Поза нею – батьки,
педагогічне співтовариство, управлінські структури, суспільство в
цілому.
Освітній моніторинг можна віднести як до педагогічної, так і до
управлінської категорії. Адміністрація гімназії виокремлює такі якісні
показники управлінської інформації, що можуть бути отримані в ході
моніторингу:
об’єктивність – інформація повинна відбивати реальний стан справ (а не
думка дослідника чи інших осіб щодо стану справ);
точність – похибки вимірювань повинні бути мінімальними;
повнота – джерела інформації повинні перекривати можливе поле отримання
результатів або коректно представляти його (не можна судити про стан
справ у школі тільки на основі опитування якоїсь однієї групи учасників
освітнього процесу);
достатність – обсяг інформації повинен дати змогу прийняти обґрунтоване
рішення (при проведенні моніторингу важливо уникнути ризику отримання як
недостатньої, так і надлишкової інформації);
систематизованість (структурованість) – інформація, отримана з різних
джерел, повинна бути приведена до спільного знаменника;
оптимальність узагальнення – інформація повинна бути представлена у
формі, що відповідає запитам різних груп користувачів інформації;
0
2
2
оперативність – інформація повинна бути своєчасною;
доступність – інформація, на яку орієнтована програма моніторингу,
повинна бути реально доступною для отримання, а інформація, що може бути
отримана в ході моніторингу, повинна бути представлена у формі, що
дозволяє бачити реальні проблеми, які вимагають рішення.
Моніторинг став інформаційною основою для прийняття рішень у рамках
внутрішкільного контролю. При цьому моніторинг припускає не одиничний
збір інформації, а постійний, за тими самими показниками з метою
виявлення динаміки змін.
Перевага моніторингу перед традиційними методами збору інформації
полягає в оптимізації діяльності адміністрації нашої гімназії.
Наприклад, практично в кожній школі проводять адміністративні контрольні
роботи, за якими неможливо перевірити якість роботи педагога, виявити
рівень навченості учнів, оцінити ступінь оволодіння учнями навчальними
програмами. Подекуди такі роботи проводяться з метою демонстрації
педагогам та учням, що їхня діяльність знаходиться на контролі в
адміністрації. Контроль проводиться заради контролю, а не заради
розвитку установи та підвищення якості освіти. Продуктивніше замінити
адміністративні контрольні роботи на тести навченості, що можуть
проводитись по закінченні вивчення теми, курсу, можуть бути орієнтовані
на виявлення залишкових знань (тест по закінченні початкової школи, при
вступі до 10-го класу чи за рік навчання). Періодичність збору
інформації змінюється, а її корисність зростає, тому що дає реальне
представлення рівня навченості учнів і визначає напрямок його
підвищення.
Крім внутрішкільного контролю існує система зовнішньої оцінки діяльності
освітньої установи – це ліцензування, атестація, акредитація,
інспектування.
Ліцензування – це процедура установлення відповідності умов здійснення
освітнього процесу державним і регіональним вимогам до будівельних,
санітарних, гігієнічних норм, до забезпечення безпеки, обладнання
навчальних приміщень, оснащеності навчального процесу, кваліфікації
викладацького складу та його співвідношення з кількістю учнів.
Акредитація – процедура встановлення (підтвердження) державного статусу
(типу, виду) освітньої установи. Таким чином, дана установа від імені
держави видає своїм випускникам документ про відповідність отриманої
освіти державним освітнім стандартам, передбачає акредитацію освітньої
програми, освітньої установи.
Інспектування – установлення ступеня виконання освітньою установою
законодавчих і нормативних актів.
Атестація – процедура установлення відповідності: атестація освітньої
установи – процедура комплексної оцінки її готовності до реалізації
визначених освітніх програм та оцінка відповідності рівня підготовки
випускників вимогам державного освітнього стандарту; атестація
педагогічних працівників – комплексна оцінка рівня кваліфікації,
педагогічного професіоналізму та продуктивності діяльності.
Для об’єктивної оцінки якості освіти у країні була розроблена система
освітніх стандартів, що встановлює обов’язковий мінімум змісту освіти та
вимоги до рівня підготовки випускників.
Таким чином, основна обов’язкова діяльність школи спрямована на
реалізацію освітнього стандарту, що піддається оцінюванню в режимі
ліцензування, акредитації, інспектування й атестації.
Предметом оцінювання є виконання школою вимог освітнього стандарту, а
метою – виявлення того, наскільки якісно школа виконує покладені на неї
освітні задачі та відповідно до отриманої інформації приймає
управлінські рішення.
Оцінка освітньої діяльності школи важлива не тільки для держави, а й для
самої школи, щоби намітити програму дій для свого подальшого розвитку,
представити інформацію батькам та іншим суб’єктам освіти, а тим самим
поліпшити результати освітньої діяльності. Пошук балансу між оцінкою
процесу й оцінкою результату пов’язаний з вибором стратегії
внутрішкільного управління якістю освіти. Сучасне управління поєднує в
собі орієнтацію на досягнення конкретного результату з орієнтацією на
процес, що веде до досягнення цього результату.
Орієнтація школи на досягнення якісно нових освітніх результатів
призводить до необхідності перейти від традиційного способу
внутрішкільного контролю до управління якістю освіти, де контроль є
тільки однією з функцій. Інформаційною основою управління якістю освіти
є моніторинг якості освіти, спрямований на отримання оперативної та
достовірної інформації про якість освітніх результатів, умов досягнення
освітніх результатів і ціни досягнення якісно нових освітніх
результатів. Управління якістю освіти – це завжди процес переходу з
режиму функціонування в режим інноваційного розвитку. Це особливе
управління, спрямоване на досягнення не будь-яких, не випадкових, не
просто кращих, а визначених, спрогнозованих результатів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
