Вчителів визначає рівень самосвідомості
Моделі роботи педагога. Незважаючи на вдавану розмаїтість, у професії
педагога існують лише дві моделі організації вчительської праці: модель
адаптивної поведінки вчителі та модель професійного розвитку
У руслі першої моделі педагог прагне максимально вписатись у професію,
пристосуватись до вимог директора, педагогічного колективу, батьків,
дітей і т. д. У результаті вся його поведінка стає адаптивною. А це
поведінка неконструктивна із самого початку. Здавалося б, молодий
учитель повинний адаптуватись, адже він щойно прийшов у школу, тому йому
потрібно придивитись, як і що, де й у кого можна перейняти позитивний
досвід. Але дуже часто він являє собою «губку», що неусвідомлено,
некритично всмоктує все. Починаючий педагог їде на курси, пробує
запропоновану якусь систему на практиці, а потім дивується, чому в нього
так не виходить.
А відбувається це тому, що кожна педагогічна система завжди стоїть за
особистістю. І якщо некритично використовувати чужу систему, чужий
особистий підхід, нічого в такого вчителя не вийде.
Поступово, щоправда, і в нього виробляться певні індивідуальні прийоми,
а до десяти років роботи у школі наступить, як йому здається, стадія
професійного становлення. Абсолютна більшість учителів починає думати,
що їм нічого вже не потрібно, вони все знають, усе вміють і розуміють,
почувають себе у професії, як риба у воді. Усі вони адаптувались до
системи, у неї вписались. І настає те, що називається
«псевдосамодостатністю», тобто неправильне уявлення про себе в
педагогічній професії.
Із цього моменту починається стадія професійної стагнації, котру
вчителі, як правило, не помічають і продовжують працювати за вже
перевіреними шаблонами. Ця стадія супроводжується різким зниженням усіх
показників професійного здоров’я. До речі, за показниками здоров’я,
учителювання як професійна група стоїть на самому останнім місці. Не
новина, що багато вчителів страждають неврозами і, як наслідок (адже всі
хвороби, як вірно говорять у народі, від нервів), серцево-судинними,
онкологічними захворюваннями, захворюваннями травної системи,
порушеннями опорно-рухового апарата.
Стадія стагнації чревата ще й таким: якщо педагог не розвивається сам,
то розвивати дітей він також не зможе. Він тільки передає їм знання –
більше нічого. Але більшості дітей сьогодні це не потрібно: сучасне
життя таке, що вони можуть одержати інформації набагато більше, ніж
простий учитель. Дітям усе доступно, і такий учитель їм стає нецікавий.
А всі вчителі цієї моделі роботи – лише ретранслятори, «урокодателі»,
заробітчани. На жаль, у такий спосіб працює більшість учителів, їхня
кількість складає 80-82 відсотка.
Інша модель – модель професійного розвитку. Такі педагоги також
проходять декілька стадій становлення, але вони вже інші.
Стадія самовизначення. Педагог усі знання пропускає через свою
особистість. Починаються власні розробки, визначення себе у професії.
Стадія самовираження. Педагог самовизначився, він максимально виявляє
себе не тільки як професіонал, але й як особистість. Саме особистість
розвиває особистостей.
Стадія творчої самореалізації. У цій моделі не настає стадія стагнації,
педагог розвивається у своїй професії до кінця. Це ті люди, які
зрозуміли своє покликання.
,i Недооцінка те саме що й сухота. Принципова відмінність однієї моделі
від іншої криється в понятті «самосвідомість», що визначається трьома
рівнями:
когнітивний – самопізнання;
афективний – самоставлення;
поведінковий рівень – саморегуляція.
Чим краще людина знає себе, свої позитивні сторони, свої недоліки, тим
більше ефективною є її діяльність у будь-якій сфері. Центром же поняття
«самоставлення» є самооцінка, самоповага, самоінтерес, самовизначення,
аутосимпатія, тобто наскільки ти симпатичний сам собі. Існує дуже
цікавий і показовий психологічний тест: ні в якій іншій професії ви не
одержите подібних результатів! На тренінгу вчителям пропонується
подивитись на себе в дзеркало й признатися собі в коханні. Отож, були
випадки, коли вчителя розбивали дзеркала, настільки вони самі собі були
неприємні, настільки не любили себе в цій професії. Усе це породжує
колосальні комплекси. М. Горький колись сказав: «У Росії від недооцінки
загинуло більше людей, ніж від сухоти».
Самооцінка – це регулятор поведінки: як ти себе оцінюєш, так і будеш
виявляти себе в дії. Низька самооцінка веде до дратівливості,
помисливості або, навпаки, пускає в хід компенсаторний механізм
(прагнення в поведінці виявляти себе прямо протилежним чином), тому так
багато у школах агресивних, владних учителів, які прагнуть придушувати.
Педагоги, які працюють у руслі моделі професійного розвитку, – учителя з
високим рівнем самосвідомості. Це зовсім не означає завищену самооцінку
– тут самооцінка є адекватною.
ЗУНи не замінять доброту. Самосвідомість – необхідна умова розвитку
професіонала, але мусять бути ще й інші фактори (педагогічна
спрямованість, педагогічна компетентність, педагогічна гнучкість тощо).
Тут потрібно визнати, що технологія підготовки педагогів у нас
безнадійно застаріла. Технологія – категорія процесуальна, вона повинна
йти в ногу із часом, не відступаючи від нього ані на крок. Сьогодні все
життя змінилось, а в педагогічній освіті не змінилося практично нічого.
Вона цілком годилась для радянського часу, коли щорічно повторювалося те
саме, але зараз…
Сучасна технологія повинна бути в більшому ступені акцентованою на
розвиток особистісних якостей, і в меншої – на так називані ЗУНи
(знання, уміння, навички). Прерогатива знань, звичайно, незаперечна, але
цього на сьогоднішній день замало. Підтвердженням сказаного може бути
наступний приклад. Експеримент, проведений на початку 1940-х років,
метою якого було виявлення, яким, на думку старшокласників, має бути
вчитель, було повторено наприкінці 90-х. Різниця – принципова: якщо в
40-і роки більше всього у вчителі цінували предметні знання, ерудицію,
громадянскість тощо, то зараз пріоритетними для вчителя, з погляду
учнів, стають доброта, почуття гумору, щирість, уміння спілкуватись,
тобто особистісні якості.
Як підвищити рівень самосвідомості педагога? Тут може допомогти
спеціально розроблена психологічна технологія конструктивної зміни
поведінки вчителі. Вона містить у собі чотири стадії зміни поведінки
педагога: підготовку, усвідомлення, переоцінку, дію. Така технологія
сьогодні вже досить широко застосовується на практиці. На кожній стадії
технологія впливає на певну особистісну структуру людини, педагог усе
більше й більше довідується про себе і, як наслідок, по-іншому до себе
ставиться. А виходить, по-іншому починає жити та працювати.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
