.

Злиття інтелектуального, політичного та духовного (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
121 1503
Скачать документ

Злиття інтелектуального, політичного та духовного

Гуманістичний рух, який домагається постійних реформ для поліпшення
життя спільноти. Він передбачає економічний добробут, але тільки як
результат важливіших елементів – суспільного добра, активного
відповідального індивідуалізму, культури…

У нашій публікації йдеться про постійне напруження між розмаїтістю та
згодою. Ми не раз бачили, що відмінності містять зерна творчості, але
шлях до згоди складний і викликає багато непевності. Соул так міркує про
суспільний розвиток:

«Це гуманістичний рух, який домагається постійних реформ для поліпшення
життя спільноти. Він передбачає економічний добробут, але тільки як
результат важливіших елементів – суспільного добра, активного
відповідального індивідуалізму, культури… Висловлюючись зрозуміліше,
культура стосується не так згоди, як, скоріше, з’ясування. Інакше
кажучи, культура стосується не так солідарності, як обговорення та
розбіжності думок».

Ми побачили, що творчість і неспокій (за умови, що останнє не виходить
поза межі певної форми) ідуть пліч-о-пліч. На думку Стейсі, ми повинні
домагатися «гамівного середовища», у межах якого можемо прагнути творчих
рішень:

«Частина доволі доброго гамівного середовища забезпечується самими
членами організації; це єднання є досить добрим, якщо члени організації
в розумних межах довіряють один одному та поважають один одного…
Наступним елементом є велика система, частиною якої є організація –
галузь і суспільство, до якого належить організація. Отож рівень
неспокою організації залежить від того, як до неї ставляться інші члени
суспільства, і вона має бути здатною стримувати цю непевність… Коли
галузь і суспільство забезпечують сприятливе емоційне середовище для
організації, її члени спроможні витримати більший неспокій і так виявити
більше творчості. Однак суспільства, які карають, позбавляють
організації творити власні структури стримування неспокою, що
досягається ціною творчості організації».

Чи можна підібрати тут більш класичний приклад цієї проблеми, окрім як
приклад шкіл? Насправді це каральні стратегії гамівного середовища! Такі
стратегії, які присутні в багатьох відомствах, суттєво зменшують
творчість і призводять до порушених форм подолання стресу. За іронією
долі, вони мають цілком протилежний ефект, аніж очікується. Замість
інновацій ми отримуємо більший опір. Інакше кажучи, Стейсі подає
витонченіший варіант аналізу співпраці ззовні-всередину, який полягає в
тому, що зовнішні агенції можуть мати найбільший вплив на шкільні
реформи, коли вони балансують та інтегрують, з одного боку, стимул і
підзвітність (що збільшує неспокій), а з другого боку – нарощування
місцевих можливостей та довіри (що дозволяє місцевим жителям у розумних
межах стримувати неспокій). Зверніть увагу на словосполучення
«балансують та інтегрують». Цей процес полягає не лише у використанні
різних елементів тиску та підтримки. Якщо стратегії тиску та підтримки
працюватимуть окремо одна від одної, то ви отримуєте результати, цілком
протилежні до очікуваних. Тиск і підтримка мають бути інтегрованими та
діяти в рамках взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил. Насправді гамівне
середовище всередині організації чи поза нею є тими місцями, де, за
умови взаємозв’язків підтримки, стимульований неспокій виллється у
творчу діяльність.

Можна також побачити, що не так легко задовольнити потребу в загальній
стратегії. Мінцберг, Алштранд і Лампел доводять, що ніяка модель
управління не здатна охопити всього спектру проблем. Уважно переглянувши
десять різних моделей, вони роблять висновок, що «період формування
стратегії є складним періодом». Проблема полягає в самому процесі, і
його треба пройти.

«Формування стратегії передбачає розсудливе конструювання, інтуїтивну
далекоглядність і розвивальне навчання; це стосується трансформації та
увічнення; це повинно передбачити індивідуальне пізнання та суспільну
взаємодію, співпрацю та конфлікт; цьому процесі повинен передувати
аналіз, продовжить його програма дій, а сам він повинен супроводжуватись
активним обговоренням, і все це має відповідати назрілим потребам
середовища. Тільки спробуйте щось із цього упустити, і побачите, що може
трапитися!».

Така постановка питань схилила Клеммера (якого цитує Мінцберг) до
висновку, що «управління змінами – дурного робота (oxymoron)». Якщо ми
не можемо управляти змінами в розумінні контролю над ними, то що ми
можемо робити?

Викладені в цій публікації уроки окреслюють поле для роздумів,
планування та дій. Твердження про те, що постмодерне суспільство є
неймовірно складним, не означає, що воно унеможливлює будь-яке
планування. Зводячи воєдино різні погляди, подані в попередніх частинах,
варто наголосити на трьох головних орієнтирах планування:

а) важливість розуміти та використовувати сили змін;

б) застосувати глибше розуміння процесів, викладених у попередніх
частинах у плануванні діяльності;

в) потужність виховання та злиття інтелектуальних, політичних і духовних
сил.

Розумійте та використовуйте сили змін собі на користь

Першим і найважливішим кроком є розуміння того, що рухає суспільними
силами в постійно змінному довкіллі. Значною мірою це нагадує керування
плотом у бурхливому гірському потоці. Якщо ви намагаєтеся тримати пліт
під повним контролем, то ви перекинетеся. Замість того, щоб утікати від
каменів, яких вам усе ж не уникнути, треба радше сміливо рухатися
назустріч небезпеці, коригуючи свій шлях відповідно до сил, що впливають
на вас. У попередніх частинах ми побачили, що глибинне значення змагання
із силами змін полягає в необхідності жити між надмірною та недостатньою
структурованістю, коли люди натрапляють на розбіжності всередині та
зовні організації та встановлюють нові орієнтири своєї діяльності.

Як твердить Стейсі, ми повинні «відкрито обмірковувати те, що робимо, і
використовувати науку про складність як інформативне забезпечення
самоаналізу своїх дій, тому що зараз зміни відбуваються набагато швидше,
аніж раніше». Ми також побачили, що добрі результати не є вже такими й
випадковими, якими можуть видаватися в цій системі на перший погляд. Усе
ж таки в цій системі є певні орієнтири та умови, за яких позитивні
взірці зустрічатимуться все частіше і частіше. Для Стейсі вони містять
«величину інформаційного потоку, рівень розмаїтості, багатство зв’язків,
рівень стримуваного неспокою та міру диференціації влади» (останнє
полягає в балансі між директивними формами лідерства та ініціативами
знизу-вверх).

Отже, перший крок стосується розуміння складного, інтерактивного потоку
змін, забезпечення умов, які зможуть перетворити цю складність на
перевагу, а відтак пошук, плекання зміцнення та втіху від отриманих
цінних результатів з одночасною відмовою від тих дій, які не принесли
успіху.

У плануванні покладайтеся на глибинне розуміння

Оскільки ефективне планування має справу зі складним простором, воно має
ґрунтуватися на глибинному розумінні процесів, які в ньому відбуваються.
Методи чи засоби є лише інструментами, що ніколи не повинні трактуватися
як самоціль. Вони є ефективними лише тоді, коли служать якомусь
важливішому основному задуму. Ця відмінність між добрими та поганими
(або відсутніми) задумами пояснює те, чому інколи одна й та ж методика,
модель чи програма є успішною в одному випадку і зазнає краху в іншому.
Програма Комера (або вирівнювання читання, Прискорені школи тощо)
успішно працює в одному випадку і ні до чого не призводить в іншому.
Модель важить дуже багато (тобто вона повинна бути доброї якості), але
для людини, яка не має сильної власної концепції змін, вона не буде
корисною.

Ви, отже, не будуєте культуру співпраці як модель чи самоціль; ви маєте
глибоко усвідомлювати свої дії і керуватися переконаннями, що розвиток
спільнот, які навчаються, особливо зумовлює більше навчання. Основою
творення взаємозв’язків з довкіллям і навпаки має бути усвідомлення, що
взаємність – двосторонній вплив – є єдиним можливим шляхом уперед.
Перейнятливість слід сприймати не тільки як поширення результату, але
найперше як необхідність створення таких же умов, завдяки яким досягнуто
успіху. Тут можна згадати ще багато того, про що вже йшлося.

У всякому разі, плануючи свої дії, ви не повинні дотримуватися якоїсь
певної моделі, а радше працювати над основою концепцією змін і
використовувати вже відомі методи та засоби як ресурси для досягнення
високих цілей. У процесах складних змін ретельному формуванню стратегії
надається особливе місце; це стосується також критерію основних ідей та
планування, які повинні відображати хід процесу день у день. Школи як
спільноти, що навчаються, з їхніми внутрішніми та зовнішніми взаєминами
не зможуть постати з нічого. Цей процес вимагає постійного планування,
глибину та подобу якого ми не так часто можемо побачити.

Сприяйте плеканню та злиттю інтелектуальних, політичних і духовних сил

Третім важливим кроком є визнання необхідності розвитку та поєднання
інтелектуальних, політичних і духовних сил. Традиційно школи та шкільні
системи є слабкими в таких вимірах, але все ж коли вони рухаються вперед
у цьому напрямку, то досягають відчутних результатів, які обіцяють стати
ще вагомішими. Отже, існує потреба сприяти розвитку та злиттю
інтелектуальної, політичної та духовної енергії – ці потужні сили мають
живити одна одну.

h

h

ласне бачення, уміння вирішувати проблеми, працювати у групах людей
різних поглядів і, з іншого боку, готуватися до проактивного
громадянства у складному світі на все життя. У світлі останніх зрушень у
педагогіці, є великий потенціал у дослідженнях мозку, науки про
пізнання, колективної роботи, емоційної освіченості, технологій тощо.
Але поки що пошук найкращих підходів до специфічних проблем ще не став
притаманним школі. Тому однією із трьох основних сил злиття є формування
знань з використанням різних ідей, що стосується навчання.

Другим визначальним виміром є мобілізація влади для досягнення успіху.
Школи цураються використовувати політику з позитивною метою. Політика
значною мірою перебуває в руках порівняно крайніх лівих і правих сил, що
спричинює ще більшу поляризацію. Ці битви за владу дають перемогу то
одним, то іншим, але ніколи не закінчуються виграною війною! Виграти
війну означає врегулювати суперечності, які ніколи не вдається вирішити
із крайніх позицій. Отже, політичний компонент містить установлення
союзу між різними сторонами всередині та зовні школи. Ви не зможете
змінити складної системи, допоки не мобілізуєте критичної маси різних
груп, які співпрацюють між собою. Помилково вважати, що в цих процесах
немає місця для влади. Успішна масштабна трансформація передбачає
застосування влади, але ця влада має служити досягненню моральної мети
цілей, і в цьому полягає третій визначальний елемент.

Моральна мета чи духовний вимір освітньої реформи передбачає активізацію
обговорення та відданості справі змінювати життя всіх учнів. Я вірю в
те, що ця мета завжди була присутньою в серцях багатьох освітян і
громадян і зараз має домінантний вплив на їхню роботу. Чому книга
Големана «Емоційна освіченість» одразу ж стала бестселером? Чому все
більше й більше бачимо книг, у назві яких є слова «душа», «дух», «сенс»?
Дослідження, представлене Големаном, проводилося впродовж кількох років.
Причина того, що книгу буквально змітали з полиць магазинів, полягала в
її актуальності; вона зачепила багате джерело незадоволення та надії. Я
думаю, що більшість людей усе ще пригнічена суспільними конфліктами,
розширенням прірви між багатими та бідними, холодним подихом технологій
та іншими формами безликості та деградації людства. Натомість люди
глибше відчувають внутрішню потребу шукати сенс життя й дотримуватися
його. Окрім професії вчителя, не так багато вже й знайдеться професій,
де здобуття особистої значущості внаслідок поліпшення життя інших на
прийдешні роки, або й навіть покоління, є таким відчутним і глибоким.
Але турбота за краще своє життя та життя інших сьогодні є відчутнішою і
в суспільстві, що дало підстави соціологу Ангусу Райду припускати, що
«упродовж наступних кількох десятиліть акцент на емоційному зростанні
випередить післявоєнну заклопотаність матеріальним добробутом». Усе це є
добрим передвісником не тільки для моральної мети викладання, але й
також для ймовірності, що духовні сили знайдуть своїх політичних та
інтелектуальних союзників.

Зрозумілим є також і те, для чого ми потребуємо міцного сплаву, тобто
взаємодії та об’єднання трьох видів сил для досягнення максимального
результату. Ідеї без моральної мети не варті й шеляга. Моральна мета без
ідей – це те ж, що вишукано вдягнутися і не мати куди вийти. Влада без
моральної мети та ідей є страшною та немилосердною, а моральна мета та
ідеї без влади є тим потягом, який ніколи не залишає своєї станції.
Інтерактивні системи є саме тими системами, які беруть свою велетенську
енергію від злиття інтелектуальних, політичних і духовних цілей. У свої
найкращі часи вони роблять це на особовому, організаційному та
системному рівнях разом узятих:

«Характерним критерієм усіх видів злиття взаємодії є те, що в результаті
цього сильнішими стають як організації, так і особи. Злиття осіб
дозволяє їм відчути свою повноту й цілісність. Злиття організацій
потребує лідерства та ентузіазму учасників для трансформації більшої
системи. Злиття відбувається завдяки обміну інформацією, якому не на
заваді навіть традиційні кордони, оскільки він тамує жагу людей
відчувати себе частиною чогось більшого, повернутися до дійсності та
взятися за нові завдання, разом творити спільне майбутнє, виконувати
роботу, яка служитиме іншим та організації. Керівники процесу злиття
знають, як треба його організувати, щоб отримувати вибух мотивації та
змін.

Повне та цілковите злиття суспільних систем є метафорою, але сильною і
точною. Уся ця книга засвідчує, що злиття передбачає об’єднання та
з’єднання відмінностей, творення узгодженості та співіснування у
стресових і непевних умовах. І коли це стається, вивільняється у п’ять
разів більше енергії – енергії, необхідної для самоорганізованих
проривів усередині складних систем, енергії, яку ніколи не вдається
передати через моделі пробного планування та управління змінами.

Я аргументував, чому лідери всіх рівнів, починаючи із класу й аж до
керівництва штату, повинні обдумати концепцію та продовжувати творити як
ніколи витончені практичні теорії дії. Ці теорії дії дадуть їм змогу:
розуміти надзвичайну важливість об’єднання всіх трьох сил –
інтелектуальних, політичних і духовних – у промислах і діях; постійно
приділяти увагу зв’язкам між цими силами та людьми; сформувати локальні
та загальні плани та інфраструктури, необхідні для взаємодії та злиття
енергії.

Надто часто в освіті навіть найзахопливіші можливості втрачаються, що
призводить до зростання деморалізації та цинізму. Навіть прекрасні ідеї
потребують для своєї реалізації важкої праці. Коен переконливо говорить
про це так:

«Але надихаюче бачення та надії можуть також стримувати реформаторів від
побудови інтелектуальної та суспільної інфраструктури, необхідної для
ґрунтовної реформи: розпрацювання стратегії та тактики, планування та
розбудова організації, систематичного вивчення процесу та прогресу
реформи, а також її впливу на творення можливостей учитися з досвіду.
Реформатори потребують «нереалістичної» надії, як і вчителі, але, якщо
вони будуть керуватися тільки цим, то не усвідомлюватимуть, що лише
важка праця може дати їхній надії «ноги» та скерувати її у правильному
напрямку, лише вона може забезпечити їм систематичну інформаційну
підтримку й надасть їй можливість підтримувати себе та вдосконалюватися
всупереч неминучим розчаруванням і невдачам… Характерною особливістю
гідних наслідування вчителів є те, що вони не тільки сподіваються, а й
розпрацьовують стратегію, готують чи адаптують навчальний план,
задумуються над методикою викладання предмета, удосконалюються на основі
роботи учнів і власної роботи, різними шляхами творять інтелектуальну та
суспільну інфраструктуру, що дає можливість їхнім учням користати як з
далекоглядності, так і з надії, що підтримує їх у роботі та дозволяє їм
учитися працюючи.

Інакше кажучи, мета освітньої реформи полягає у створенні систем, які
дадуть надії «ноги», і це дозволить нам розширити коло реформ. Мало би
також бути зрозумілим, чому ми доводимо, що освітяни повинні залучити
громадськість до обговорення шляхів удосконалення. Злиття залежить від
«опанування громадської винахідливості», а це можна зробити лише тоді,
коли вийти до громадськості та задіяти її до дебатів про ідеї, владу та
мету. Водночас освітні політики повинні працювати над тим, щоби
підвищити статус учителя. Установлюючи вищі стандарти та очікуючи
більших результатів, освітні політики повинні усвідомлювати, що ні
першого, ані другого неможливо досягти без підтримки місцевих сил у
мобілізації ентузіазму та вмінь учителів. Успішні зовнішні ініціативи
приводять до зменшення розчарувань і вивільнення енергії досі
деморалізованих і пригнічених учителів. У цих прикладах взаємодія
зовнішніх і внутрішніх сил забезпечує механізм сміливих кроків до
майбутнього.

Незавершена справа в еволюційні вервиці

Замислюючись над еволюцією людства наприкінці двадцятого сторіччя,
неможливо не думати про те, що ми перебуваємо на порозі нової ери.
Майбутнє може розвиватися в одному чи у двох протилежних напрямках. Воно
може піти шляхом задоволення власних інтересів, коли буде зростати
прірва між багатими та бідними, слабшатимуть поняття демократії та
загального добра. Або ж негативні сили постмодерну вичерпають себе.
Послуговуючись еволюційними термінами, ми не так маємо домагатися
кращого життя, як повинні йти до нього! Для досягнення останнього
потрібні довершене розуміння цієї необхідності та активна позиція
свідомих учителів, які усвідомлюють, що це може стати переломним етапом
еволюції людини. Серед усіх живих створінь люди вирізняються чимось
особливим – потенціалом досягти вищих еволюційних форм або ж утратити
таку можливість. Державна шкільна система виявиться одним з основних
тестів на те, куди рухається людство у своєму еволюційному розвитку, –
воно прогресує чи регресує.

Усе це може видатися надто величним, коли ви проводите заняття зі своїм
найгіршим класом у п’ятницю пополудні. Але коли ви разом з іншими
вчителями та батьками беретеся спільними зусиллями за групу семирічних
дітей і вчите їх читати та писати чи змінюєте на краще майбутнє
шістнадцятирічних підлітків, які інакше приречені жити у злиднях, то
робите величезний внесок в еволюцію людини, навіть якщо не знаєте, куди
ж вона все-таки спрямована. Нам треба ще багато пройти у своєму
розвиткові, але вчителі з моральною метою завжди будуть основними
гравцями в будь-якому прогресі, який нам судилося зробити.

Ті, хто бере участь в освітніх реформах, бере участь у розвитку
суспільства; ті, хто бере участь у розвитку суспільства, бере участь у
розвитку моральності. Озброївшись сучасними знаннями про те, що
приховану силу складності ми можемо використати собі на користь, час
повернутися до масштабних змін навіть ще амбітнішими цілями, аніж ми
мали у 1960-х роках. Взаємодія, якісна інформація та моральна мета є
потужними силами для творення суспільного добра. Збагнувши складність,
час вдихнути сенс у прийдешнє тисячоліття. Іншими словами, час запрягати
сили злиття. «Сили змін» залишаються двозначним поняттям у захопливому
співвідношенні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020