.

Компетентнісно спрямований педагогічний процес (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
139 1301
Скачать документ

Компетентнісно спрямований педагогічний процес

Компетентнісний підхід в освіті – це відповідь на вимоги часу. Динамічні
зміни життя, постійне оновлення інформації зумовлюють потребу у членах
суспільства – фахівцях, які здатні оперативно адаптуватись, навчатись
протягом життя, неперервно розвиватись

Провідні освітянські документи визначають компетентнісно орієнтований
підхід пріоритетом розвитку сучасної вітчизняної системи освіти.
Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, критерії
оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої
освіти, Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти,
концепція профільного навчання у старшій школі та інші базові
освітянські документи ґрунтуються на компетентнісній стратегії.

Загальнопедагогічні проблеми формування компетентностей школярів
розглядають Н. Бібік, С. Бондар, М. Гончарова-Горянська, Л. Гузєєв, І.
Гушлевська, О. Дахін, І. Єрмаков, О. Локшина, А. Маркова, О. Овчарук, Л.
Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, Дж. Рамен, С. Трубачова, П. Хоменко,
А. Хуторськой, С. Шишов. Отже, презентованість і в директивних і
концептуальних документах, і в наукових розвідках вітчизняних і
зарубіжних педагогів свідчить про те, що компетентнісний підхід до
навчання стає освітянською реалією. Об’єктивним є поступ в усвідомленні
сутності компетентності як педагогічного явища, у пропозиціях до
виокремлення груп компетентностей як пріоритетів національної системи
освіти. Однак дуже гострою залишається проблема реального застосування
компетентнісного підходу, визначення процесуальних та організаційних
основ його впровадження, проблема формування компетентності учнів у
навчально-виховному процесі. Розв’язання цієї проблеми має вийти за межі
теоретичних обговорень у площину інструментального прикладного
застосування.

Серед численних дефініцій поняття «компетентність» віддамо перевагу
офіційним визначенням. У «Критеріях оцінювання навчальних досягнень
учнів у системі загальної середньої освіти» компетентність визначається
«як загальна здатність, яка базується на знаннях, уміннях, цінностях,
здібностях, набутих завдяки навчанню».

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти виступає практичне
формування компетентності учнів. Визначення шляхів і механізмів цього
формування ґрунтується, на наш погляд, на проекції ідей компетентнісного
підходу на структуру, закономірності та реалії педагогічного процесу.

Логічним початком будь-якої діяльності є усвідомлення мети. Мета
навчання як компонент педагогічного процесу та як передбачений кінцевий
результат навчання полягає у формуванні та розвитку особистості учня,
розкритті його здібностей і талантів. У контексті освітніх реалій
сьогодення ця мета може конкретизуватись як підготовка учнів до життя,
розвиток їх інтелектуальних і творчих здібностей, опанування знань,
актуалізація вмінь, затребуваних життям, – уміння спілкуватись,
контактувати з іншими людьми, у тому числі задля розв’язання конкретних
проблем, уміння опрацьовувати інформацію, гнучко реагувати на зміни в
житті тощо. Отже, мета навчання виступає нині як формування життєвої
компетентності учнів.

Компетентність «…формується передусім на основі опанування змісту
загальної середньої освіти». Зміст освіти містить «систему наукових
знань, навичок і вмінь, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток
здібностей учнів, формування їх світогляду, набуття соціального досвіду,
підготовку до суспільного життя й до професійної діяльності». Така
багатоаспектність і багатокомпонентність не є випадковою, адже «зміст
шкільної освіти має бути аналогом соціального досвіду». У соціальному
досвіді, як визначає І. Лернер, можна виокремити:

знання про природу, суспільство, мислення, виробництво та способи
діяльності, уже здобуті суспільством;

досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях і
навичках особистості, яка засвоює цей досвід;

досвід творчої, пошукової діяльності з розв’язування нових проблем, що
виникають перед суспільством;

досвід ставлення до оточуючого світу, один до одного, тобто система
вольової, моральної, естетичної, емоційної вихованості.

Ці компоненти змісту освіти повною мірою відповідають основним елементам
структури компетентності. Очевидно, що реалізація положень нормативних
документів про формування компетентності учнів є можливою тільки за
умови усвідомлення в широкому смислі багатокомпонентного змісту освіти.
Відповідь на головне запитання змісту освіти «Що вивчати?» має даватись
не тільки через складання певного переліку тем курсу, які підлягають
вивченню, а й через визначення предметних знань, умінь і навичок. Життя
вимагає, щоби шкільне навчання давало можливості для формування досвіду
розв’язання проблем і нестандартних завдань, досвіду спілкування та
взаємодії, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до оточуючого світу та
до себе самого. Збагачення змісту освіти, забезпечення зв’язку з життям,
залучення особисто важливої для дитини інформації, за діяння її
емоційної сфери, організація навчальної діяльності не тільки на рівні
відтворення знань, умінь і навичок, а й на творчому рівні, мають сприяти
формуванню компетентності учнів.

u

ue

ue

реалізоване через певні методи навчання. Загальнодидактичне
трактування методів навчання «як навчати?» у реаліях компетентнісного
підходу може бути переформульоване: «як навчати, щоб формувати
компетентність учнів?». Із численного арсеналу методів навчання
адекватними завданнями компетентнісного підходу дослідники називають
метод проектів, портфоліо, освітні технології «Дебати» та «Розвиток
критичного мислення через читання та письмо». І. Підласий обґрунтовує
ефективність технології продуктивного навчання, у попередніх роботах
було здійснено співвіднесення з компетентнісною ідеєю можливостей цієї
технології, як і реалізації діяльнісного підходу. До цього переліку з
повним правом мають бути долучені частково-пошукові та дослідницькі
методи навчання, які передбачають самостійну активну діяльність учнів,
задіяння та розвиток їх творчого потенціалу, уміння самостійного
опрацювання додаткових джерел, комунікативні (особливо за умови роботи у
групі) та організаційні вміння.

Не претендуючи на вичерпну характеристику всіх методів і технологій
навчання, які можна використати для реалізації компетентнісного підходу,
маємо відзначити, що ознакою, визначальною рисою цих методів є активна
діяльність учнів як суб’єктів педагогічного процесу.
Інформаційно-рецептивні та репродуктивні методи навчання очевидно є
неспроможними повною мірою забезпечити досягнення мети формування
компетентності школярів. Використання цих методів має сформувати базу
для реалізації активних методів навчання, так само як діяльність
репродуктивного рівня має стати підґрунтям конструктивної та творчої
діяльності. Перегляд ролі інформаційно-рецептивних і репродуктивних
методів у структурі навчального процесу та необхідність зменшення їх
питомої ваги на користь активних методів навчання є очевидними.

Логічним продовженням огляду методів навчання є характеристика форм
організації навчальної діяльності учнів. Фронтальна форма організації
передбачає одночасне виконання однакової для всіх учнів роботи. Це
найменш затратна для вчителя форма, але водночас і найменш
результативна, виходячи з різного ступеня підготовки, реального фонду
знань, комплексу психологічних характеристик учнів. Виходячи з цього,
фронтальне опитування навряд чи може нині розглядатись як обов’язковий
та тривалий за часом елемент уроку. Значно більший навчальний результат
може забезпечити реалізація індивідуальної форми організації навчальної
діяльності, яка передбачає врахування індивідуальних особливостей,
темпу, рівня підготовки та навчальних можливостей учнів. Індивідуальна
форма організації навчальної діяльності сприяє становленню
самостійності, активності, відповідальності, і це робить реалізацію
названої форми адекватною задачам формування компетентності учнів.

Недоліки фронтальної (відсутність диференціації) та індивідуальної
(відсутність спілкування та контактів між учнями) форм можуть бути
компенсовані завдяки груповій формі організації навчальної діяльності.
Правильно організована робота в парах, групах чи мікрогрупах дозволяє
забезпечити активну діяльність учнів, передбачає розподіл обов’язків між
ними, виконавчу та організаційну ініціативу, актуалізацію як досвіду
самостійної діяльності, так і спільної роботи над розв’язанням
конкретного завдання. Саме групова робота найбільш узгоджена з реаліями
професійної діяльності дорослих. Таким чином, визначаючи ієрархію форм
організації навчальної діяльності учнів у контексті компетентнісного
підходу, можна дійти висновку про пріоритетність групової та
індивідуальної форм організації навчальної діяльності.

У системі компетентнісного підходу до навчання нових акцентів набувають
вимоги до засобів навчання. Формування інформаційної компетентності
передбачає обов’язкове використання в навчальному процесі комп’ютерної
техніки й медіазасобів і забезпечення оволодіння учнів прийомами
опрацювання інформації. Серед дидактичних збірників доцільно віддати
перевагу таким з них, які містять комунікативно-ситуативні завдання,
завдання, що вимагають залучення досвіду школярів, наближені до життя,
що стимулюють активну мисленнєву діяльність учнів. Засобом проходження
учнем власної освітньої траєкторії може стати програма самоосвіти.

Діяльність головних суб’єктів педагогічного процесу в контексті
реалізації компетентнісного підходу до навчання також зазнає певних
змін. Нові акценти в діяльності вчителя пов’язані з перерозподілом
пріоритетів його функцій – від інформаційної до організаторської,
консультативної, управлінської. Учитель має бути зараз не транслятором
інформації, а організатором спрямованої на розв’язання навчальних
завдань діяльності учнів. Закономірною є зміна акцентів і в учнівській
діяльності – вона має бути активною, передбачати самостійну й
самоосвітню роботу.

Компетентнісний підхід – це орієнтир національної системи освіти. Для
того щоб він повною мірою став реальними, необхідна екстраполяція його
ідей на педагогічний процес. Оскільки особливістю компетентнісного
підходу є нова мета навчання, очевидним стає те, що відповідно до неї
мають бути адаптовані всі компоненти навчального процесу. Тільки за
умови охоплення всього педагогічного процесу можна досягти формування
компетентності учнів як інтегрованого результату навчання.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020