.

Концепція якості освіти (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
256 5321
Скачать документ

Концепція якості освіти

Більшість науковців і практиків, які працюють у галузі освіти, вважають
центральною проблемою реформування освіти саме підвищення її якості

Головним сьогодні є усвідомлення цієї проблеми, розуміння того, що таке
якість освіти, чим вона визначається та від чого залежить, як її можна
підвищити та чому з таким утрудненням просувається цей процес.

Ключові поняття: якість, якість освіти, система управління якістю,
характеристики якості освіти, якість результату освіти, мотивування
якості.

Структура публікації:

Поняття якості освіти.

Елементи якості освіти.

Фактори якості освіти.

Гармонізація якості за видами та формами освіти.

Якість менеджмент-освіти.

Поняття якості освіти

Міжнародною організацією зі стандартизації ІСО прийняте таке визначення
якості: «Якість – сукупність характеристик об’єкта, що відносяться до
його здатності задовольняти встановлені та передбачувані потреби».

Досягнення характеристик якості залежить від управління, що забезпечує
їхні величини, комплекс і сполучення.

Якість розглядається не тільки як результат діяльності, а і як
можливості його досягнення у вигляді внутрішнього потенціалу та
зовнішніх умов, а також як процес формування характеристик.

Освіта, як і будь-який процес або результат діяльності людини, має
визначену якість. Найбільш точним у концептуальному розумінні є таке
визначення якості освіти. Якість освіти – це комплекс характеристик
освітнього процесу, що визначають послідовне та практично ефективне
формування компетентності та професійної свідомості. Тут можна виділити
три групи характеристик: якість потенціалу досягнення мети освіти,
якість процесу формування професіоналізму та якість результату освіти.

Якість потенціалу виражається в таких характеристиках, як якість мети
освіти, якість освітнього стандарту, якість освітньої програми, якість
матеріально-технічної бази освітнього процесу, якість викладацького
складу, якість учнів, якість інформаційно-методичної бази.

Якість процесу формування професіоналізму – це якість технології освіти,
контролю освітнього процесу, якість мотивації викладацького складу на
творчість та ефективність педагогічної роботи, якість ставлення учнів до
освіти, інтенсивність освітнього процесу, управління освітою, методи
презентації навчальних досягнень.

Якість результату освіти – усвідомлення професіоналізму, розпізнавання
та реалізація індивідуальних здібностей та особливостей,
працевлаштування, кар’єра та зарплата, оволодіння методологією
самоосвіти, знання, практичні навички.

Кожна з цих характеристик вимагає окремого аналізу та вивчення
можливості її виміру й оцінки, урахування у практиці організації
навчального процесу.

Якість освіти в узагальненому визначенні та своєму підсумковому
представленні – це комплекс характеристик компетентностей і професійної
свідомості, що відбивають здатність фахівця здійснювати професійну
діяльність відповідно до вимог сучасного етапу розвитку економіки, на
визначеному рівні ефективності та професійного успіху, із розумінням
соціальної відповідальності за результати професійної діяльності.

Якість освіти характеризує не тільки результат освітньої діяльності –
властивості фахівця – випускника навчального закладу, а й фактори
формування цього результату, що залежить від мети освіти, змісту та
методології, організації та технології. Усе це характеристики, на
формування яких необхідно свідомо впливати, а отже, якими необхідно
керувати. Освіта має потребу в системі управління якістю, що повинен
мати кожний навчальний заклад. Така система неможлива без сучасної,
комплексної системи оцінки як якості освіти в цілому, так і всіх її
складових окремо.

Чим точніше побудована оцінка та повніше враховуються характеристики,
тим більш успішним може бути управління якістю освіти.

У свою чергу, управління залежить від його методології й організації, що
характеризують цілі та методи їхнього досягнення, функції, повноваження
та відповідальність за якість освіти.

Існує міжнародний досвід управління якістю, що представлений системою
тотального (загального) управління якістю TQM. Використання цієї системи
можливе, але тільки з урахуванням особливостей освітніх процесів та умов
сучасного національного педагогічного менеджменту.

Система управління якістю може мати формальну та неформальну основу.
Перша визначає комплекс обов’язкових регламентів і нормативів, друга –
соціально-психологічне ставлення персоналу до проблем якості, атмосферу
творчості й ініціативи. Якість необхідно не тільки вимагати та
контролювати, а й мотивувати.

Систему управління якістю освіти не можна ввести одночасно. Вона
формується послідовно, поетапно, відповідно до програми її становлення
та розвитку.

Якість освіти може відбивати сучасні потреби, але може бути націлена на
майбутнє. Забезпечувати якість необхідно з урахуванням тенденцій
розвитку освіти, в яких найбільш яскраво виявляються як сучасні
особливості та потреби освіти, так і майбутнє освіти.

Зміст проблеми якості освіти

Проблема – це завжди протиріччя між різними явищами дійсності. Такі
протиріччя існували й існують завжди. Але вони виявляються в різному
ступені загострення. Проблема характеризує потребу розв’язання
протиріччя, обумовлену граничною гостротою його прояву. В остаточному
підсумку проблема у процесі об’єктивних тенденцій розвитку може
розв’язатися сама, але це відбувається стихійно і супроводжується
великими витратами енергії та відносно тривалим проміжком часу, і
наслідки такого розв’язання можуть проявитись у вигляді ще більш
складної проблеми.

Людина може свідомо розв’язувати проблеми та тим самим до визначених меж
знижувати «хворобливість» їхнього прояву та вирішення. Це можливо
завдяки управлінню, яке необхідне для гармонізації явищ і процесів
стосовно цілей, переслідуваних людиною. Кожне управлінське рішення
призначене для рішення проблеми. Ефективність управління виявляється в
тому, які це проблеми, який варіант їхнього розв’язання вибирається
людиною і як реалізується управлінське рішення.

Проблема якості освіти виявляється у протиріччі між сучасними потребами
виробництва, економіки і суспільства та системою освіти, що не завжди та
не в усьому відповідає цим потребам. Точніше кажучи, якість освіти не
дозволяє ставити та вирішувати ті цілі розвитку, які необхідні сучасному
суспільству. У деяких сферах спостерігається зниження якості освіти
відносно минулого.

Для рішення цієї проблеми необхідне загальне усвідомлення важливості
якості освіти, установлення причин його зниження або уповільненого
росту, формування системи управління якістю в комплексі всіх її
параметрів – спеціалізації функцій аналізу, планування та контролю,
створення механізмів мотивування, диверсифікованості управлінської
діяльності за критеріями якості.

Узагалі для нас сьогодні винятково велике значення мають сама ідея та
філософія якості освіти. Це не тільки практичне, а й наукове осмислення
проблеми якості освіти, усвідомлення того, що сьогодні вирішальну роль
відіграє особистісна свідомість – це не стільки обсяг знань, скільки
сама їхня структура, нова методологія мислення, підходи до рішення
професійних задач, практичний зміст освіти. Саме це сьогодні є найбільш
важливим у розумінні якості освіти. В узагальненому вигляді це
виявляється як проблема рівня освіти. А професійна свідомість тим і
відрізняється, що вона характеризує не стільки ступінь спеціальної
підготовки, скільки загальний освітній рівень, що відбиває здатність і
потребу в самоосвіті, культурі та методології мислення, адаптивні й
інноваційні можливості діяльності, світогляд і соціальні позиції.
Поглиблення спеціалізації освіти не завжди корисне, якщо воно не
супроводжується підвищенням загального рівня освіти.

Зміст освіти включає комплекс знань, практичних навичок, установок і
психологічну готовність до визначених видів і ролей практичної
діяльності. Зміст освіти у визначеній мірі формує особистість людини та
визначає ефективність її наступної роботи. Він може бути широким чи
звуженим, абстрактним чи конкретним, гармонічним чи безсистемним,
збалансованим чи тенденційним, індивідуалізованим чи шаблонним,
догматичним чи творчим. У всіх своїх характеристиках зміст освіти
відбиває її якість. А критерієм якості є рівень науки та техніки,
потреби економіки, прогнози розвитку. Тут і криється ще одна проблема
якості освіти – проблема відповідності існуючого змісту освіти можливому
та необхідному змістові, його відповідності потребам сьогодення й
перспективам майбутнього. Це також проблема своєчасного та прогресивного
відновлення змісту освіти.

Однією з цілей освіти є досягнення професіоналізму діяльності освіченої
людини. Це теж характеристика якості освіти. Професіоналізм – щось
більше, ніж володіння визначеним обсягом знань і навичок. Це, крім
усього іншого, мистецтво пошуку та вибору варіантів дій,
організаційно-технічне конструювання діяльності, обґрунтування позицій і
переконання опонентів, самоосвіта, можливість освоєння та накопичення
досвіду. Професіоналізм формується послідовно та поступово. Можна багато
знати, але не бути професіоналом, можна багато що вміти, але при цьому
також не бути професіоналом. Здатність освіти формувати професіоналів у
своєму власному процесі – одна з її найважливіших характеристик.
Професіоналізм принаймні в головних своїх рисах не повинен спиратися на
просте накопичення досвіду використання знань методом спроб і помилок,
зусилля цілеспрямованої адаптації до практичних умов діяльності.
Професіоналізм – це елемент освітнього процесу. І він може бути різним.
Професійна свідомість повинна бути орієнтована на якість діяльності. Як
досягається така свідомість, які засоби та методи сприяють її
формуванню? Хіба це не проблема сучасної освіти?

У сучасній дійсності освітнього процесу існує і проблема
соціально-психологічних бар’єрів забезпечення якості. Це бар’єри
ставлення до нового. Це фактори нових поколінь викладацького складу,
нових потреб суспільного розвитку, що устоялися, та звичних уявлень і
традицій, що вже сформувалися. Будь-які зміни викликають побоювання
втрати переваг і позитивних властивостей. А підвищення якості неможливе
без змін і перетворень. Нова якість завжди протистоїть звичним
уявленням, консервативним поглядам, містить ризик і формує, іноді
болісно, нове ставлення до себе. Подолання соціально-психологічних
бар’єрів у забезпеченні якості освіти – об’єктивна реальність і складний
процес.

Якість освіти поступово стає не тільки функцією управління освітою, а й
багатофункціональним об’єктом управління. Це значить, що її забезпечення
вимагає формування спеціалізованих систем управління якістю, яких раніше
не було і які необхідно конструювати та створювати. Досвід управління
якістю невеликий, тому доводиться досліджувати та шукати варіанти
ефективного управління якістю. Це нова і, безумовно, специфічна
проблема, що вимагає свого рішення.

Але управління якістю неможливе без його адекватної оцінки. Існуюча
оцінна система не відповідає потребам виміру якості. Вона має потребу в
істотному перетворенні.

Якість освіти виявляється й в особистісних рисах учня, що не тільки
існують від природи, а й формуються, і розвиваються в освітніх процесах.
Підвищується роль виховання особистості. Досягнення необхідної та
достатньої якості немислиме без виховної складової освіти. Проблема не
тільки в необхідності, а й у тому, що виховання повинне відбивати не
тільки реалії сучасності, а й прогнози майбутнього.

Це далеко не повний перелік усіх проблем якості освіти. Але навіть і ці
проблеми показують, наскільки актуальною та складною є проблема якості
освіти.

Гармонізація якості за видами та формами освіти

Відомо, що організація освіти побудована на основі диференціації за її
різними видами та формами. До видів освіти відносять спеціалізацію за
галузями та сферами професійної діяльності: технічну, гуманітарну,
економічну, юридичну, фізико-математичну, біологічну тощо. У кожному з
видів освіти діють свої вимоги до її певної якості та існує свій
реальний рівень якості. Багато хто вважає, що найбільш високу якість
освіти дають технічні спеціалізації, менш високу – гуманітарні. Однак
сьогодні після зняття ідеологічних обмежень на склад і зміст
гуманітарних дисциплін виникли нові можливості підвищення якості такої
освіти, і ці можливості активно реалізуються. Так чи інакше, проблема
вирівнювання якості освіти за різними видами освіти, різними галузями
існує. Це необхідно робити за допомогою вдосконалювання Державних
освітніх стандартів, активізації діяльності навчально-методичних
об’єднань, проведення порівняльних досліджень якості за різними галузями
тощо.

Існують різні форми освіти: денна, очно-заочна, заочна, екстернат,
дистанційна, перша та друга освіта, додаткова, перепідготовка та
підвищення кваліфікації. Усі ці форми відбивають реальні потреби
суспільства, особистості, економіки, виробництва. Але кожна з цих форм,
якщо судити строго, має свій рівень якості. Найбільш високу якість
освіти, очевидно, дає перша освіта. Причиною цього є систематичність і
повнота отримання знань, їхня фундаментальність. Але якщо суспільству
необхідні всі форми освіти, треба думати про вирівнювання якості
будь-якої освіти. Комп’ютерна техніка розкриває великі можливості
комунікацій із віддаленими об’єктами, передачі інформації великих
обсягів. Але освітній процес не зводиться тільки до отримання та
передачі інформації. Головне в ньому – формування професійної
свідомості, що виявляється неможливим без людського фактора, емоційної
мотивації, виховання, передачі досвіду, полеміки тощо.

Проблеми якості менеджменту

У всіх розвинених країнах світу менеджмент пов’язують зі стійким та
успішним розвитком економіки, її динамічністю та потенціалом. Усе більше
й більше розвиток виробництва, економіки, освіти, суспільства стає
залежним від менеджменту. І в самому менеджменті відбуваються великі
зміни. Розширюються інформаційні можливості, підвищується роль знань і
виникає проблема управління знаннями, персонал стає людським капіталом,
збільшується кількість альтернатив розв’язуваних у процесах менеджменту
проблем, менеджмент перетворюється в науку і в той же час залишається
унікальним мистецтвом роботи з людьми, пред’являються нові вимоги до
менеджерів – вимоги професіоналізму діяльності.

Які би проблеми не виникали у процесах розвитку освіти країни, їх
рішення безпосередньо залежить від якості управління.

Якість управління відбиває безліч його різних характеристик. Однією з
найважливіших є професіоналізм управління. Роль професіоналізму
управління виявляється й в орієнтації на найбільш актуальні, важливі та
перспективні проблеми розвитку, і в реконструкції структури, формуванні
визначеного типу, у темпах розвитку. Усе це результати управлінських
рішень, прийнятих або професійно, або непрофесійно.

Але професіоналізм управління – це не тільки діяльність менеджера чи
його особистих якостей, реалізованих у цій діяльності. Дуже часто
прийнято вважати, що професіоналізм – це спеціальна підготовка. Таке
його розуміння в даний час виявляється занадто поверхневим і спрощеним.
Професіоналізація управління одна з помітних і важливих тенденцій
розвитку сучасного управління, що охоплює багато з яких, якщо не всі
його сторони та характеристики.

Але в чому виявляється професіоналізація управління, які характерні риси
цієї тенденції?

Ознаками професіоналізації управління є: наявність і статус освітніх
підрозділів у структурі системи управління, спеціалізовані технології
роботи з персоналом, сучасне інформаційне забезпечення процесів
управління, наукова методологія й ефективна організація розробки
управлінських рішень, розвинуті прогнозування та стратегічний підхід,
раціональне використання ресурсів часу. Ступінь професіоналізму
управління можна оцінювати, регулювати та на цій основі розвивати й
удосконалювати управління.

А чим визначається професіоналізм управління? Які фактори є вирішальними
в його формуванні та прояві?

Звичайно, у першу чергу треба назвати комплекс знань, якими володіє
персонал управління, знань, що дозволяють розпізнавати проблеми та
знаходити засоби їхнього рішення. При цьому головну роль відіграє не
тільки й не стільки обсяг знань, скільки їхня структура, комбінація,
практична цінність, фундаментальність, сталість.

Дотепер продовжуються дискусії з приводу того, чи варто та як
здійснювати підготовку фахівців у галузі управління. Чи можна випускати
фахівців з навчального закладу із кваліфікацією «керівник»? Адже
професійна діяльність у сфері управління побудована не тільки на
успішній реалізації функцій діяльності, а й повноважень на прийняття
управлінських рішень. А повноваження вимагають не тільки знань. Можна
навчити робити щось, але не можна навчити рішучості, відповідальності,
авторитету, поваги. А без цих якостей немає управління. Для професійного
управління потрібні не тільки знання, а й досвід і визначені людські
якості, і кар’єра, що лежить в основі довіри.

Але тут існує два аспекти міркувань. Професійне управління припускає не
тільки грамотну реалізацію повноважень на посаду керівника. Адже
управлінські рішення не тільки приймаються, а й розробляються фахівцями.
І це мають бути фахівці в різних галузях знань і професійної підготовки,
у тому числі й у галузі управління. У даний час розвивається інститут
консультантів з управління. А хіба вдосконалювання управління не вимагає
розробки спеціальних проектів? Такі проекти розробляють фахівці –
професіонали у сфері управління, а не керівники організації. Тому
підготовку фахівців у сфері управління можна здійснювати в системі
першої вищої освіти та використовувати їх не обов’язково на посаді
керівника, хоча і це не виключається. Кожна людина має свої ритми
розвитку і, отже, свої тенденції кар’єрного росту. Одна починає свою
професійну діяльність із виконавчої посади, а потім стає керівником,
інша – може відразу призначатися на керівну роботу та в міру її
успішного здійснення просувається в посадовій ієрархії.

Іншим фактором професіоналізму є досвід управлінської діяльності. Це
здається очевидним, але й за цим фактором також існує безліч проблем.
Коли досвід переростає у професіоналізм? Досвід буває різним. Який
досвід характеризує професійну діяльність? Як накопичується досвід і чи
можна прискорювати процес такого накопичування? Чи існує феномен
індивідуалізації досвіду, тобто такий його прояв, що не може бути
переданий іншим, не може поширюватися? Як надбання досвіду пов’язане з
навчанням, отриманням знань?

Досвід – це комплекс знань і навичок, придбаних у процесах практичної
діяльності, методом проб і помилок, оцінок та усвідомлення успіху,
аналізу промахів і недоліків.

Освоєння досвіду починається та реалізується в навчальному процесі. Для
цього призначені спеціальні форми навчальних занять типу обговорення
ситуацій, ділових ігор, проектування функціональних систем. На засвоєння
досвіду працює також і проведення спеціалізованих практик. Від
розвиненості й ефективності цих форм занять у навчальному процесі
залежить надбання досвіду. Але звичайно завершення й оформлення цього
процесу здійснюється у практичній діяльності. І реальне практичне
управління всією своєю організацією повинно бути орієнтоване на розвиток
і поширення позитивного досвіду. Це сприяє професіоналізації управління
і є фактом її прояву.

Велике значення має поєднання та узгодження досвіду та знань. Адже часто
буває, що вони існують як би самі по собі. Знання не освоюються з
позицій їх ефективного практичного використання, а досвід будується на
ігноруванні самої потреби у глибоких знаннях. Виникає чисто прагматичне
управління, що неможливо назвати професійним.

Із розуміння професійного управління не можна виключити й такий фактор,
як мистецтво управління. Аналізуючи практику управління та розглядаючи
його різні концепції, ми поки ще дуже мало уваги приділяємо цьому
факторові професіоналізму.

Управління – це завжди робота з людьми. Які би проблеми не вирішувалися
керівником і його командою – технічні, економічні, організаційні та ін.,
– це завжди проблеми узгодження діяльності людей. А людина істота
складна й динамічна. У спілкуванні з нею необхідні не тільки знання та
досвід, а й інтуїція, харизма, авторитет, психологічний підхід тощо. Не
існує управління без вибору альтернатив. Немає вибору альтернатив без
відчуття та передбачення наслідків. Професійне управління не можна
побудувати тільки на формально організаційній діяльності. Воно має
потребу в розвинутому мистецтві управління.

Але, можливо, мистецтво управління і являє собою сполучення досвіду та
знань, феномен їхньої інтеграції? Певною мірою, звичайно, і досвід, і
знання сприяють розвитку мистецтва управління. Однак мистецтво
спирається на індивідуальні здібності та якості людини, мистецтво – це
досвід і знання, перетворені в інтуїцію, у специфічний образ діяльності,
у харизму.

Мистецтво управління є чинником професіоналізму не тільки в діяльності
окремого керівника, а й усієї команди. Його можна представити й
оцінювати як узагальнену характеристику управлінської діяльності.

Професіоналізм управління корисно розглядати на двох рівнях
взаємозалежних факторів його прояву. Перший рівень – це названі вже
знання, досвід, мистецтво управління. Другий рівень –
індивідуально-особистісні якості керівника, рольова структура діяльності
керівника, потенціал професіоналізму персоналу управління.

Будь-який професіоналізм персоніфікований і розглядати його без огляду
на це неможливо. Професіоналізм управління починається з діяльності
керівника та найбільш яскраво виявляється саме в ній. Сполучення знань,
досвіду та мистецтва виявляється в індивідуально-особистісних якостях
керівника й у рольовій структурі його діяльності. Звичайно, рольову
структуру діяльності не слід розуміти як складові функцій чи
повноважень. Це структура образа керівника в системі неформальних
відносин, це визнання його авторитету, освіти, соціально-психологічного
статусу.

Але професіоналізм управління не можна відносити винятково до
особистості керівника. Реальність професіоналізму залежить не тільки від
якостей керівника, а й від середовища, в якому можливий або неможливий
прояв цих якостей. Отже, є сенс говорити про потенціал професіоналізму
всієї системи управління. Його характеризують персонал управління,
професійні якості всіх працівників системи управління та низка
характеристик організації управління: розподіл функцій, ставлення до
роботи, технологія рішення проблем, взаємодія ланок, інформаційне
забезпечення.

Цілком очевидно, що професіоналізм управління не виникає сам по собі.
Він є результатом цілеспрямованої діяльності в цьому напрямку. Крім
того, він не відбиває якийсь статичний стан управління. Він знаходиться
в розвитку й характеризує розвиток системи управління.

Чи можна оцінювати яким-небудь чином рівень професіоналізму управління
чи тенденції професіоналізації управління, такі як зростання
професіоналізму або зміна його окремих характеристик? Нам
представляється, що не тільки можна, а й необхідно. Удосконалювання
управління вимагає певної оцінної бази за її всілякими характеристиками,
у тому числі й за рівнем професійності.

N

P

z

|

P

|

?

^

`

ьності, використання ресурсів (ефективність управління), інформаційне
забезпечення тощо.

Але не всі фактори професіоналізму укладаються у формальні кількісні
показники. І якщо піклуватися про валідність оцінки, то неможливо
обійтися без застосування методик експертної оцінки, соціологічних
досліджень і тестування. Головне полягає в тому, що ці різні підходи
необхідно інтегрувати в загальній оцінці професіоналізації управління.
Це здається на перший погляд немислимим, але не слід вважати це
неймовірним. Якщо є потреба в такій оцінці професіоналізації управління,
то, спираючись на сучасні досягнення різних наук, можна розробити й
необхідні методики.

Оцінка повинна допомогти відслідковувати та регулювати тенденції зміни
професіоналізації управління. У даний час можна відзначити такі
тенденції:

Інформатизація всіх сторін громадського життя веде до підвищення ролі та
значення інформаційних технологій управління, що вимагають професійних
знань і навичок у цій галузі діяльності. Це тенденція зміни
технологічної складової професіоналізації управління.

Відбуваються помітні зміни й у галузі людських відносин, соціальної
психології, конфліктології. Організаційна поведінка людини в останні
роки виявляє помітні зміни. Виявляється потреба в нових видах мотивації.
Узгодження діяльності людей вимагає сьогодні також професійних підходів.

Економічні умови управління теж накладають помітний відбиток на
діяльність менеджера. Ринок, конкуренція, глобалізація суспільних
відносин висувають нові вимоги до управління, змушують ураховувати
невідомі раніше фактори при розробці управлінських рішень. Виникають
складні механізми антикризового управління. Це також проблема та
тенденція професіоналізації управління.

Чи багато раніше керівникові організації приходилося думати про
екологічні наслідки чи, наприклад, тенденції урбанізації життя? Сьогодні
ці проблеми виходять на перший план, і вирішити їх неможливо без
глибоких знань і професійних підходів.

Таким чином, професіоналізація управління вимагає зміни структури та
комплексу знань сучасного працівника системи управління, методики й
організації його підготовки, розвитку здібностей, пов’язаних із
мистецтвом у роботі з людьми, оволодіння інформаційними технологіями,
формування перспективного та системного мислення, що дозволяє бачити й
ураховувати повний комплекс сучасних проблем розвитку освіти та
суспільства.

Ми часто кидаємося у крайності, упускаючи головне, не бачимо очевидного,
недооцінюємо науку, перебільшуємо західний досвід, утрачаємо надбане,
ігноруємо або спотворюємо здорові ідеї та згоряємо в запалі амбіцій під
час обговорення нових ідей.

Ми завжди були гаразді ставити проблеми. І при цьому не завжди прагнули
до розуміння їхнього глибинного змісту, без якого розв’язати проблеми
неможливо.

Правильна постановка проблеми – це вже п’ятдесят відсотків її рішення.
Але п’ятдесят відсотків, що залишаються завжди найбільш важкими,
особливо якщо враховувати, що не можна вирішувати кожну проблему окремо.
Знайти взаємозв’язок проблем ще сутужніше, хоча в цьому й полягає
головне в досягненні ефекту рішення.

Переоцінити роль управління в сучасному розвитку неможливо. Вона
визначається, звичайно, у першу чергу кризою, яку ми переживаємо.
Цікаво, що управління було однією з причин економічної кризи і сьогодні
є, мабуть, одним із головних факторів виходу з нього. Адже у процесах
управління приймаються ті рішення, що або поглиблюють кризу, якщо вони
помилкові, або виводять із кризи, якщо вони вдалі, краще сказати,
науково обґрунтовані.

Але криза – минуще явище. В остаточному підсумку з великими чи малими
втратами суспільство в цілому та економіка виходять із нього. Роль
управління від цього не знижується.

Досить цікаво, що на перших етапах проведення останньої освітньої
реформи в нашій країні ми мало уваги приділяли управлінню, точніше,
обґрунтованій побудові управління. Нові системи управління народжувалися
найчастіше спонтанно за прагматичними потребами або переважно за
зразками закордонного досвіду. Часто спостерігалися й політичні мотиви,
що привносяться в систему управління.

Але на етапі несподіваного поглиблення соціальної, освітньої чи
економічної кризи ми все більше й більше стали розуміти, що управлінням
треба займатися серйозно. Головною ланкою тут є система професійної
освіти сучасного менеджера. Я не випадково використовую тут цей термін.
Освіта – це не просто практична підготовка чи короткострокова
перепідготовка. Вони дають додаткові знання, звичайно збагачують новими
навичками. І це добре. Вони динамічно реагують на потребу ринку
фахівців, на потребу людини в побудові своєї кар’єри. Але вони не
змінюють мислення, професійного менталітету, самої методології
управління, вони транслюють досвід, найчастіше сьогодні закордонний, не
відповідають потребам у прогностичному та стратегічному підході до
управління, що вимагають фундаментальних знань, вони не можуть змінити
культури управління. Для цього в системі перепідготовки немає часу, але
є протидія базової освіти, отриманої раніше, – найчастіше інженерної,
математичної, фізичної, хімічної тощо.

Освіта – це послідовне та передбачуване формування таких якостей людини,
що визначають ефективність її професійної діяльності. Це не просто
знання та навички, хоча й вони відіграють сьогодні дуже велику роль у
професіоналізації управління. Але це ще й культура, і потенціал
саморозвитку, і розвинуті творчі здібності, і позиції моральності, і
загострене почуття соціальної відповідальності – повний комплекс тих рис
особистості, що перетворюють професійну діяльність у суспільне благо.

Нерідко приходиться чути думку, що професіоналізація управління повинна
будуватися головним чином на перепідготовці кадрів і підвищенні
кваліфікації.

Звичайно, нам необхідні розширення та розвиток підготовки менеджерів
після ВНЗ. Це заперечувати неможливо. Досвід, доповнений знаннями чи
освіжений новими знаннями, – важливий аспект професіоналізації
управління. Знання, поєднані з життєвою зрілістю людини, безперечно,
збільшують потенціал ефективного управління. Але це лише один і, я би
сказав, не головний елемент у системі підготовки
менеджерів-професіоналів.

Перепідготовка та підвищення кваліфікації не завжди змінюють менталітет,
тобто образ професійного мислення. А освіта закладає основу такого
мислення, вона формує професійну свідомість, що визначає саму
методологію рішення проблем у процесі професійної діяльності. Адже
управління різноманітне. За ступенями знання, розуміння й урахування
людського фактора, економіки, соціології та психології воно може бути
технократичним, адміністративно-бюрократичним, авторитарним, але може
бути й гуманістичним, демократичним, стратегічним і т. д. І кожний із
цих типів управління будується на знаннях, своєрідному мистецтві,
досвіді. Наприклад, знання соціології та психології людини може
допомагати менеджерові маніпулювати її свідомістю, перетворювати її у
гвинтик величезної машини управління, прив’язувати до конвеєра
організованої спільної роботи, гасити на час невдоволення.

Але знання людини можуть допомагати менеджерові розкривати творчий
потенціал персоналу, надихати (чому так рідко ми використовуємо це
поняття в управлінні?) його на сумлінну та продуктивну працю, мотивувати
підвищення кваліфікації, створювати корпоративну культуру діяльності.
Корпоративна культура сьогодні багато чого варта.

Нам сьогодні дуже необхідний розвиток базової, інакше кажучи, первинної
освіти за спеціальностями менеджменту, що не заперечує перепідготовку та
підвищення кваліфікації, але, навпаки, створює оcнову підвищення їхньої
якості, тому що утверджує у практиці управління роль менталітету
професіоналізму.

Хотілося би звернути увагу на те, що при зовнішній видимості нормального
функціонування нашої системи освіти в галузі підготовки менеджерів такої
системи немає. Зараз усе перемішано: підготовка в системі вищої школи,
перепідготовка, підвищення кваліфікації. Усе це перемішано за
фінансуванням, пріоритетами, кількісним співвідношенням учнів,
процедурою ліцензування й атестації. Хіба це не впливає на ефективність
підготовки менеджерів? Усі гроші, що виділені на розвиток освіти в
галузі менеджменту, потопають у системі післядипломної освіти. Давайте
порівняємо за критерієм ефективності підготовки менеджера у вищій школі
з базової освітою та перепідготовкою в системі додаткової освіти.

Вища школа закладає фундамент професії, формує менталітет професійної
діяльності. Чому? Тому що тут спрацьовує ефект занурення в усі проблеми
професійної діяльності, тому що тут діє фактор часу (п’ять років
навчання), що сприяє формуванню установок і визначеного типу
професійного мислення. Нарешті, базова освіта – це не тільки спеціальні
дисципліни, це й гуманітарна підготовка і найголовніше – фундаментальна
підготовка за фахом. Усе це відсутнє в перепідготовці та підвищенні
кваліфікації. Фундаментальна підготовка визначає можливість і реальність
стратегічного мислення, здатність передбачати.

Не можна не враховувати, що професійні якості, які формуються в молодому
віці, завжди більш цінні й ефективні. Сьогодні дуже важливо закладати
потенціал професійного управління. І це задача базової освіти за
спеціальністю «менеджмент».

Зараз за спеціальностями менеджменту освіти готується велика кількість
фахівців. Однак насичення ринку фахівців поки не відбувається. Але,
імовірно, у найближчому майбутньому ми будемо свідками переходу
кількості в якість. Тим більше якщо враховувати існуючу тенденцію до
девальвації самого поняття «менеджер». Сьогодні хто тільки не випускає
менеджерів. Це вносить плутанину в систему освіти. Адже завжди були
спеціальності, що відповідали тільки вищій освіті. Наприклад, інженер,
лікар. Адже цих фахівців не готують в училищах, технікумах чи на курсах.
Якщо ми хочемо мати професійне управління, треба упорядкувати перелік
спеціальностей, привести їх у відповідність із рівнем освіти, характером
і мірою відповідальності професійної діяльності.

Але є проблеми й у реалізації Державних стандартів. На жаль, великі
державні ВНЗ нерідко спотворюють суть стандарту і порушують його.
Спеціальність «менеджер організації» стала дуже популярною в технічних
ВНЗ. Платний набір – економічна підтримка ВНЗ. Але тут вона трактується
своєрідно. Різко скорочується гуманітарна і навіть фундаментальна
підготовка і збільшується інженерно-технічна. Кваліфікація
«юрист-менеджер», «інженер-менеджер», «менеджер-технолог»,
«менеджер-теплотехнік» іноді дається й у порушення стандарту.
Продовжуючи цю лінію, можна припустити, що завтра виникнуть
менеджер-металург, композитор-менеджер тощо. Усе це свідчить про
нерозуміння сучасних потреб і тенденцій професіоналізації управління,
нерозуміння суті та ролі цієї спеціальності в розвитку освіти,
виробництва, економіки та суспільства.

В Америці була «революція менеджменту», ми здійснюємо економічні
реформи. Але нам не вистачає кардинальної зміни наших уявлень про
менеджмент. Це не еклектична добавка двох-трьох дисциплін до інженерної
підготовки чи інших традиційних спеціальностей, це підготовка до
своєрідного виду професійної діяльності, що формується у свідомості
молодого фахівця тільки у визначеному сполученні, поєднанні, пропорціях
гуманітарних, природничо-наукових, фундаментальних і спеціальних знань.
При цьому велику роль відіграє виховна складова, котра діє тільки у
вищій школі. Її немає у школах бізнесу та післядипломної підготовки.

Цілеспрямований комплекс знань можливий тільки у вищому закладі й тільки
в базовій освіті. Тут формується професійний менталітет.

Помилкове уявлення про спеціальність «менеджмент організації» виникає
тому, що не завжди ми відчуваємо розходження понять «лідер» і
«менеджер».

Лідером може бути людина будь-якої спеціальності. Це харизма, риси
характеру, психологія та ін.

Менеджер – це не проста професія та спеціальність. Він синтезатор різних
тенденцій розвитку організації, що вимагає особливої структури знань.
Тому не дасть великого ефекту принцип додатковості або окремих дисциплін
у традиційній спеціальності чи додатковості у вигляді післядипломної
підготовки.

Для постановки сучасної професійної освіти менеджерів потрібні й
висококваліфіковані викладачі та розвиток академічної науки в галузі
менеджменту. Але на ці важливі сторони діяльності у ВНЗ немає грошей, а
факультети підвищення кваліфікації викладачів згортають свою роботу.

Насторожує та обставина, що безліч уже підготовлених менеджерів не
змінюють управління у кращу сторону. Виникають тривожні запитання: чому
у практиці немає перелому до професіоналізму й ефективності управління,
чи не будуть завтра вимушені менеджери складати велику частину армії
безробітних?

Звичайно, такі питання й побоювання мають підставу. Ми спостерігаємо
сьогодні бурхливий процес кількісного нагромадження випускників за
модними спеціальностями, і, як це часто буває, кількість не може відразу
перерости в нову якість, необхідний час для такої трансформації,
необхідний поштовх, імпульс потреби якості і, як результат, скорочення
кількості.

Менеджмент – нова спеціальність. За цією спеціальністю й розроблені
сучасні стандарти та врахований закордонний досвід управління. Але
методологія та технології навчання в більшості випадків залишилися
колишніми.

Велике значення має й загальна соціально-економічна обстановка у країні,
що не підвищує потребу у фахівцях, не містить часом розуміння їхньої
цінності.

Існує ще й ефект критичної маси. Перехід до нового лише тоді стає
практично помітним, коли накопичується критична маса всіх факторів зміни
ситуації. Чи існує сьогодні критична маса професійної освіти менеджерів?
Думаю, що ні. У масштабах країни ми випускаємо не так уже й багато
менеджерів.

Діє і старий недолік нашої в цілому доброї системи освіти –
формалізація. Ми даємо й перевіряємо знання, ми виписуємо дипломи, не
замислюючись про комплексну оцінку та мотивування якості професіонала,
практичної й суспільної цінності його освіти.

Реальна система освіти народжується не в постановах колегії
міністерства, а в конкретній діяльності. Постанови лише закріплюють
позитивний досвід і зміцнюють здоровий глузд. А нові форми освіти
народжуються в пошуках педагогічними колективами інновацій. Ці пошуки
треба підтримувати та мотивувати. Багато вже говорилося, що в підготовці
менеджерів треба ширше використовувати ділові ігри, ситуаційне навчання
(так звані кейси), комп’ютерні програми, консультаційно-оцінні тести й
інші форми активного навчання. Скільки слів уже сказано про ці форми.
Але як їх використовувати? Адже освітня ефективність цих форм залежить
від їхнього раціонального сполучення, системи освіти, кваліфікації
викладачів, організаційних умов. А ось ці проблеми вирішуються важко.

Скажіть, що корисне в освіті менеджера сьогодні – давати побільше знань
чи докласти зусилля до того, щоби вся організація навчального процесу
показувала практичний приклад ефективного управління?

Освоювати прийоми та стиль ефективного управління треба не тільки
знаннями, і навіть не тільки навчальною практикою, але самим життям у
його макро- та мікропрояві, спостереженнями й осмисленням щоденної
дійсності. Для спеціальності «Менеджмент освіти» це має особливе
значення. Треба не тільки учити, а й виховувати. Чомусь сьогодні про
виховання мало говорять. Але стати професіоналом, не виховуючи в собі та
інших визначені якості, неможливо. Адже професіонал – це не тільки
знання, а й людина з визначеним ставленням до людей і суспільства,
минулого, сьогодення та майбутнього. Виховувати сутужніше, ніж навчати.
Особливо якщо виховувати не нав’язуючи та забороняючи, а створюючи умови
для усвідомлення ролі та специфіки професії, формування визначених
звичок.

Звичайно, існують у нашій освіті й сили інерції, що перешкоджають
багатьом змінам. Це теж одна з причин, що ускладнюють розвиток. Але
головне полягає в тому, що ВНЗ, знаходячись у важкому фінансовому
становищі, у підготовці фахівців докладають усі зусилля на підвищення їх
кількості. Платний набір підштовхує, на скільки це можливо, до
збільшення кількості учнів. Це не може не відбиватися на якості.

Дуже добре, що від централізованого затвердження навчальних планів ми
перейшли до професійної експертизи освітніх програм. Але реалізація
освітніх програм може здійснюватися за різними технологічними схемами.
Вони і є головним чинником якості освіти, тому що визначать логічну
послідовність нагромадження знань і перетворення їх у потенціал успішної
професійної діяльності, формування не тільки установок ефективності, а й
професійної свідомості. Саме це є вищим досягненням освітнього процесу.
Нам потрібно ще глибше осмислити це поняття.

Стало вже банальністю загальновизнане висловлювання «Кадри вирішують
усе». Але в цій красивій формулі прихована велика практична
невизначеність, а сучасний досвід її реалізації ставить нові запитання:
що таке «усе» та які «кадри»? Це дуже важливі запитання.

Замислимося глибше про тенденції та перспективи професійної освіти
менеджерів. Вони, головним чином, визначають і успіх економічних реформ,
і наше майбутнє.

Практика, і зарубіжна, і вітчизняна, показує, що професіоналізація
менеджменту – це складний процес формування в менеджера потенціалу
цілком визначених знань, навичок і досвіду, розвиток особистих якостей,
таких як ділова активність, енергійність, тип мислення, лідерство тощо.

Цей потенціал формується не відразу, і для його формування необхідні
відповідні сприятливі умови. Звідси й виникає проблема першої освіти
менеджера, що призначена для усвідомлення таких умов. Додатковим
фактором у розгляді цієї проблеми є специфіка фахівця в галузі
менеджменту. Адже цілком ясно, що це має бути фахівець особливого виду.
Він не тотожний, скажімо, інженерові, юристові, лікареві, хоча у
визначеному сполученні та комбінації має багато рис цих фахівців:

конструктивність інженера, відповідальність лікаря, пунктуальність
юриста тощо.

Щодо питання першої освіти менеджера існують різні думки. Одні
стверджують, що таких фахівців готувати на студентській лаві неможливо.
Немає у вчорашніх школярів необхідного життєвого досвіду, існують
складності практичного освоєння професії у процесі навчання, та й
характер професії такий, що їй неможливо навчити, її треба освоїти у
практичній управлінській діяльності. Це істотні аргументи. Але, з іншого
боку, усвідомлення професії буває більш глибоким, якщо воно будується з
чистого аркушу, якщо спирається на глибокі та, головним чином,
фундаментальні знання. Процес формування професійної свідомості
прискорюється, якщо він іде за програмою комплексного навчання, а не в
муках спроб і помилок практичної діяльності, якщо є досить часу для
такого його формування. І тут перша освіта має переваги перед додатковою
чи чисто практичною освітою. Вона формує визначений тип професійного
мислення, що дозволяє надалі більш ефективно вдосконалювати професійні
навички. Це аргументи на захист першої освіти.

Існує і ще одна точка зору: у принципі перша освіта менеджера можлива,
але в даний час у ній немає необхідності та потреби, для неї немає
можливостей. Не склалися ще й наукові, і практичні умови для підготовки
менеджерів на студентській лаві. Саме тому широка підготовка фахівців у
галузі менеджменту в нашій країні не призводить поки що до кардинального
підвищення ефективності управління чи освітою чи то економікою.

Це також цікава позиція, яку не можна скидати з рахунків. Але чи можна
спочатку створювати умови професійного управління, а потім починати
підготовку менеджерів-професіоналів? Хто буде створювати такі умови,
якщо не фахівці, підготовлені до професійної діяльності в галузі
менеджменту? Хто краще за них знає, якими повинні бути ці умови? А
невидимість помітних змін в галузі менеджменту сьогодні, можливо,
порозумівається тим, що, незважаючи на широко розгорнуту підготовку
менеджерів, не нагромадилося ще критичної маси професіоналізму, яка
необхідна для того, щоби відбулися кардинальні зміни.

Ми аж ніяк не ідеалізуємо першу освіту. Вона не заперечує необхідності й
додаткової освіти, і підвищення кваліфікації. Життя динамічне і вимагає
й коректування знань, і досвіду, і його доповнення. У цьому відношенні
додаткова освіта безцінна. І перша освіта менеджера, і додаткова освіта
не повинні заперечувати одна одну. Це дві частини загальної освітньої
системи. І їхня взаємодія побудована таким чином, що недоліки однієї
частини компенсуються перевагами іншої і навпаки.

Перевагами першої освіти є отримання комплексу знань, збалансованих за
всією системою проблем професійної діяльності менеджера. Перша освіта
припускає розвиток у мисленні майбутнього фахівця фундаментального
наукового підходу до рішення проблем, широке узагальнення різноманітного
досвіду, позитивного та негативного, формування потенціалу самоосвіти
(уміння вчитися на помилках і прагнення до відновлення знань).

Перша освіта спирається на енергію молодості, мотивацію кар’єри, пошук
індивідуалізованого майбутнього.

Однак існують і недоліки першої освіти. Головним із них є соціальна
незрілість учорашнього школяра, який іде у професію менеджера. Цей
недолік може бути посилений складностями формування практичного досвіду,
у тому числі й досвіду роботи з людьми, і далі проявитися у виникненні
звичок декларатизму, у небезпеці настроїв елітарності, що суперечить
професіоналізмові.

Практика показує, що існує й деяке насторожене ставлення роботодавців до
молодих фахівців у галузі менеджменту. Часто в оголошеннях і рекламі
роботодавців можна зустріти додаткові слова: «Потрібні фахівці з
досвідом практичної роботи».

Але ці недоліки не є нездоланними. Вони свідчать лише про те, що в
організації навчального процесу з першої освіти менеджерів необхідно
враховувати особливості спеціальності та можна звести до мінімуму прояв
цих недоліків. Що є головним в організації освітнього процесу
менеджерів?

Перша освіта в галузі менеджменту тільки тоді буде користуватися попитом
і буде ефективною, коли вона в усіх рисах його організації та здійснення
буде враховувати своє призначення й особливості, переваги та недоліки.

Але чи можна в освітньому процесі виховувати лідерство?

Звичайно, багато його рис даються природою, але не завжди отримують
достатній розвиток. А деякі риси особистості можуть формуватися у
процесі освітньої діяльності. Зокрема інтелектуальний потенціал, що
залежить від системи знань і способів їх отримання. Але ж
інтелектуальний потенціал – це основа поваги до менеджера, його
визнання, це основа авторитету.

Добра методика освітнього процесу допомагає і прискореному накопиченню
досвіду, і розвиткові соціальної активності (робота у групах, спільні
проекти тощо) і тим самим теж працює на авторитет.

А хіба стиль поведінки та комунікабельність не можуть розвиватися в
освітніх процесах? Та й система цінностей коректується в міру навчання
менеджментові.

Таким чином, підвищується ймовірність того, що студент у своїй подальшій
професійній роботі буде не просто формальним менеджером, особою, яка
приймає рішення, а й лідером.

Самоосвітні завдання від автора

Чи існує сформована й загальноприйнята концепція якості освіти?

Які ознаки якості відіграють найбільш важливу роль у розвитку освіти?

Як диференціюються окремі характеристики якості освіти за її видами та
формами?

Що є головним чинником забезпечення якості освіти?

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020