Людина як предмет природничо-наукового пізнання
Усі розглянуті в цій роботі питання так чи інакше пов’язані з людиною,
яка є вінцем творіння природи
Адже саме людина – суб’єкт і носій культури, саме вона інтегрує й
замикає на собі всі форми та рівні організації матерії, будучи одночасно
істотою й біологічною і соціальною, а головне – володіючи розумом –
найвищим досягненням розвиненого світу. Для розуміння суті людини
потребується комплексний підхід, котрий може бути вироблений тільки на
сукупній основі різних наук. У цьому матеріалі розглядаються питання,
котрі допоможуть розкрити тему людини в контексті навчального курсу.
Людина – дитя землі. Людина має не тільки біологічні передумови в особі
високорозвинених тварин – своїх попередників. Уся природа в цілому
представляє собою необхідну передумову для генезису людини. Біологічне,
таким чином, виступає лише безпосередньою передумовою загальної системи
«Всесвіт – Земля – Людина». Як уже відмічалось, розвиток подібного
погляду спонукали дослідження багатьох учених, у тому числі К.
Ціолковського, В. Вернадського, П. Тейяра де Шардена, Н. Вавілова, А.
Чижевського та ін. Зокрема, один із засновників геліобіології А.
Чижевський переконливо довів вплив сонячного випромінювання на організм
тварини й людини. Якщо спробувати визначити місце людства в історії
Землі, то можна констатувати, що людина на Землі – істота ще дуже
молода. Відомий датський етнограф Й. Бьєрес пише, що якби ми змогли
побачити історію Землі, втиснути в рамки одного року, то одержали би
приблизно таке: «У листопаді вперше з’являється життя – амеби, ящірки,
гриби. У середині грудня з’являються гігантські тварини, а чверть часу
до нового року, тобто приблизно о 23:45 у новорічну ніч, на сцену
виходить людина. Уся наша ера займає тільки найостаннішу хвилину
минулого року» (Бьерее Й. Затерянный мир Капазари. – М.: Прогресс. –
1963. – С. 21). Ще більш короткий період існування людини розумної на
Землі визначає не менш відомий учений П. Тейяр де Шарден: «Тридцять
тисяч років. Довгий період у масштабі нашого життя. Одна секунда для
еволюції» (Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Наука. – 1987. –
С. 1627).
Навіть якщо ми візьмемо тільки розвиток біосфери, то й у цьому випадку
історія людства займе лише дуже невеликий шматок часу. Дійсно, історія
біосфери представляє собою череду цілого ряду етапів еволюції, кожний з
яких являв собою все більш складні форми розвитку життя. І тільки в
кінці цього розвитку з’являються людина й суспільство.
Людина, людський розум і суспільство є вершиною природничого розвитку
Землі та її біосфери. З усією однозначністю можна сказати, що людина –
дитя Землі. В історії Землі були різні періоди. З точки зору місця в її
історії людини, людства, їх можна розділити таким чином: 1) період чисто
геологічної еволюції, коли на Землі ще не було життя; 2) період
геологобіологічної еволюції, на останній стадії контролю відбувається
формування антропосоціогенезу; 3) період духовної еволюції, сфера
розуму. Це якісно нова епоха в еволюції Землі. Вона характерна розвитком
розуму та переходом від біосфери до ноосфери – сфери взаємодії природи
та суспільства, у межах якої розумна людська діяльність стає
визначальним фактором еволюції.
Великий внесок у таке розуміння природно-наукової картини світу та місця
людини в історії землі зробив П. Тейяр де Шарден. Відповідно до нього, у
русі розвитку Всесвіту на Землі природним чином, «стрибком» відбувався
перехід від неживого до живого, виникла біосфера, її еволюція у свою
чергу призвела до виникнення людини.
Таким чином, людина – дитя Землі. Але мова йде не тільки про людину як
суто біологічний вид. Мається на увазі значно більше. Разом з людиною
з’являється розум, думка, розуміння. Розум є вже принципово новим явищем
порівняно з усім тим, що існувало в попередній історії. На думку Тейяра
де Шардена, виникнення думки – явище, що знаменує собою «трансформацію,
яка стосується стану всієї планети».
Подібну позицію відображають і погляди В. Вернадського, котрий писав, що
людина не є випадковістю, незалежною від навколишнього світу істотою. На
думку вченого, вона частина природи і являє собою незворотний прояв
закономірного природного процесу. У ході еволюції природно формувався
мозок, котрий і став матеріальною основою розуму. Його елементи мають
уже вищі тварини. Але кульмінаційна точка – розум людини, її «наукова
думка», котра в поєднанні з трудовою діяльністю є основною силою, яка
веде до перетворення біосфери в ноосферу.
Постійно підкреслюючи необхідний і всезагальний характер еволюції
«природи, космосу або світової реальності», Вернадський звертав особливу
увагу на необхідність урахування того факту в теорії та практиці, що
«еволюція видів переходить в еволюцію біосфери». Розвиваючи далі свою
думку, він пише: «Еволюційний процес одержує при цьому особливе
геологічне значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу –
наукову думку соціального людства. Ми якраз переживаємо її яскраве
входження в геологічну історію планети. В останнє тисячоліття
спостерігається інтенсивний ріст впливу одного виду живої речовини –
цивілізованого людства – на зміни біосфери. Під впливом наукової думки
та людської праці біосфера переходить у новий стан – ноосферу».
(Вернадский В. И. Размышления натуралиста. – М.: Наука. – 1977. – С.
18).
З урахуванням усього сказаного хотілося б звернути увагу на такі важливі
положення, які споріднюють Тейяра де Шардена й В. Вернадського. Перш за
все положення про те, що поява розуму (Тейяр де Шарден), наукової думки
(Вернадський) разом із трудовою діяльністю людини веде до перетворення
біосфери в ноосферу. Таким чином, не тільки еволюція Землі й біосфери
призводить до виникнення людини, а й поява людини та її вдосконалення у
свою чергу впливають на розвиток Землі та біосфери. І в цьому ми все
більше й більше переконуємось на практиці. Правда, що особливо сумно,
часто із практикою пов’язане не одне лише зберігання біосфери, а і її
знищення.
Наступний загальний для вчених висновок є в тому, що для свого
подальшого існування люди повинні думати й діяти не як ізольовані
індивіди й не в рамках окремих соціальних груп і навіть держав, а у
глобальному масштабі всієї Землі. Без цього неможливе подальше існування
людини на нашій планеті: «Людина вперше реально зрозуміла, – писав В.
Вернадський, – що вона житель планети і може – повинна – і думати й
діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім’ї
чи роду, держав чи їх союзників, а й у планетарному аспекті». Вона, як і
все живе, може думати й діяти у планетарному аспекті тільки у сфері
життя – у біосфері, у визначеній земній оболонці, з котрою вона
нерозривно пов’язана й вийти з якої вона не зможе. ЇЇ існування є
функцію її. Вона несе її із собою повсюди, і вона її незворотно,
закономірно, безперервно міняє.
Розглядаючи питання про місце людства в історії Землі, ми обов’язково
стикаємося з проблемою, яка торкається майбутньої долі людини як виду на
цій планеті. На даному рівні розвитку наукового знання, мабуть, вона не
може бути вирішена однозначно. «Одне-єдине визначене твердження про
майбутнє нашого виду є в тому, що його існування кінцеве. З усіх видів,
що коли-небудь існували, 99,99 % зникли, середній строк існування роду
хижаків – тільки 10 млн років, а середній строк існування виду людини
значно коротший. Реально життя на землі вже наполовину в минулому: воно
почалось, за розкопками, близько 3 млрд років тому, а Сонце приблизно
через 4 млрд років перетвориться на червоний гігант і поглине у своєму
вогні життя на Землі, а потім і саму Землю» (Левантин Р. Человеческая
индивидуальность: наследственность и среда. – М.: Прогресс. – 1993. – С.
200).
Виникає питання, як же ставитись до цього далеко не втішного для людства
ствердження? Думається, що впадати в песимізм ще таки ранувато.
По-перше, тому, що в людства, як пише сам автор, залишається в запасі ще
достатньо часу, щоби знайти вихід із цієї не дуже приємної ситуації.
По-друге, час, який залишився до того періоду, коли Сонце перетвориться
на червоний гігант, поглине життя, – це строк розвитку людського життя.
Історія людини розумної показала, що людський розум і діяльність не
мають межі вдосконалення й розвитку. Адже від початку неолітичної
революції, коли стався перехід від збирання до виробництва, від часу
утворення міст пройшло всього не більше 10 тис років. За цей період
відбулись революційні зміни у свідомості ті діяльності людей. Ці зміни
можна порівняти з тим стрибком в еволюції, котрий призвів завдяки
розвитку центральної нервової системи людини, її рук і мозку до
звільнення людства від біологічних обмежень, притаманних нашим тваринним
предкам.
Розвиток розуму, діяльність, соціальна організація життя на Землі,
безперечно, призведуть до того, що людство так чи інакше вирішить
проблему свого виживання. Саме такий оптимістичний погляд на проблему,
яку розглядаємо, притаманний багатьом видатним природознавцям і
мислителям. К. Ціолковський, наприклад, стверджуючи, що Земля – це
«колиба людства», разом з тим був ентузіастом та ідеологом космічного
розселення людей не тільки в Сонячній системі, а і в інших зіркових
світах. Подібної думки дотримувався й В. Вернадський, він, зокрема,
уважав «більш ніж вірогідним» існування життя не тільки на Землі, а й на
інших планетах, і допускав, що «життя на Землі і навіть на планетах – це
окремий випадок прояву життя». Ця думка великого російського вченого
набула особливого значення у зв’язку з відкриттям, яке зробили в 1996 р.
американські дослідники. Зокрема, на основі вивчення метеориту, який мав
марсіанське походження та впав 13 тис років тому в Сибіру, був зроблений
висновок про те, що на Марсі у примітивних формах існувало життя. Це
відкриття добре не тільки само по собі, а й у зв’язку з тими висновками,
які витікають із нього. Отже, якщо на «червоній планеті» нашої галактики
існувало елементарне життя, то можна допустити, що воно існує, причому в
розвинених формах, і в інших галактиках. Далі зі зробленого відкриття
витікає, що земляни можуть очікувати зустрічі з представниками інших
цивілізацій. І не така вже й фантастична ця перспектива. У всякому разі
Велика Британія готується приєднатись до США в пошуках позаземного
життя.
Але нам, людям, які живуть на цій планеті сьогодні, слід постійно мати
на увазі, що перед людством, окрім проблеми майбутнього, стоїть й інша,
значно більш актуальна задача – збереження існуючої біосфери та
створення адекватної їй ноосфери. Для цього необхідно, щоби створена у
процесі еволюції людина усвідомила в найвищому ступені свою
відповідальність за Землю та Космос. Між тим стан нашої планети на
сьогодні такий, що викликає не тільки тривогу, а і страх за майбутнє, і
винні в цьому перш за все людина та її діяльність.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
