Метод навчальних проектів
Із кожним роком українська освіта стає відкритішою. Усе більше
розширюються прямі зв’язки між українськими та закордонними освітніми
школами, все частіше впроваджуються в Україні інноваційні методи, нові
освітні проекти, навчальні курси і навіть освітні програми, засновані на
передовому досвіді
Завдяки цьому українська освіта швидко збагачується новим досвідом,
підходами, освітніми технологіями та методами, які підвищують
“конвертованість” у світі українських дипломів і атестатів,
інваріантність, а як результат – поліпшується якість навчання в наших
школах, знання нашої молоді стають конкурентноздатними. Одним із таких
методів, що суттєво збагачує навчальний процес нашої сучасної школи, є
метод навчальних проектів, використання якого змінює традиційний підхід
до навчання учнів.
В українській освіті найбільш широко розповсюджений підхід, названий
репродуктивним. Від учня вимагають тихо (тобто достатньо пасивно)
поводити себе на уроці, уважно слухати і записувати пояснення викладача,
а потім під час опитування або на екзамені пригадати та повторити їх.
Майже виключним джерелом знань у цьому випадку для учнів є вчитель. Як
джерело інформації може використовуватися також і підручник, але в
деяких випадках, навіть у застосуванні підручника, необхідність
відпадає, якщо він з деяких причин не “влаштовує” вчителя, котрий бере
на себе все викладання матеріалу. Метою навчання в такому підході є
засвоєння учнями деякої суми знань, вмінь та навичок. Природно, що
навчання набуває теоретичного характеру. Така модель навчання в світі
має назву “навчання, в центрі якого знаходиться вчитель”.
У багатьох країнах світу зазначений підхід давно вважається застарілим.
У ньому вбачають пряму причину зменшення інтересу школярів і студентів
до навчання, зменшення результативності й ефективності навчання в
цілому. Окрім того, важливим є аспект, за яким орієнтування на
теоретичні знання веде освітній процес в бік від вимог реальності,
підготовки до життя за умов реального суспільства, подальшій роботі
випускника за обраною професією.
Іншим, протилежним до репродуктивного навчання, є підхід, у якому акцент
перенесено на самостійну активну навчальну діяльність учнів. Вчитель
здійснює лише “підтримку” цієї діяльності, тобто забезпечує матеріалами
й опосередковано управляє нею, ставить перед учнями проблеми. Така
модель навчання має назву “навчання, в центрі якого знаходиться учень”.
Але вчитель не є виключним центром навчання, джерелом знань та
інформації. В основу такого навчального процесу закладено
співробітництво і продуктивне спілкування учнів, спрямоване на спільне
розв’язання проблем, формування здібностей виділяти важливе, ставити
цілі, планувати діяльність, розподіляти функції, відповідальність,
критично міркувати, досягати значимих результатів. В українській
педагогіці такий підхід пов’язано з використанням проблемного та
проектного методів навчання, у яких навчальну діяльність учнів
спрямовано на успішну роботу в умовах реального суспільства. Результатом
навчання стає вже не засвоєння знань, вмінь і навичок, а формування
основних компетентностей, які забезпечують успіх практичної діяльності.
Важливою рисою проектного підходу є гуманізм, увага та повага до
особистості учня, позитивний запал, спрямований не лише на навчання, а й
на розвиток особистості учня.
Слово “проект” у європейських мовах запозичене з латини й означає
“викинутий вперед”, “той, що висувається”, “той, хто “кидається в очі”.
Потім це слово починають розуміти як ідею, за якою суб’єкт може і має
право розпоряджатися власними думками. Сьогодні цей термін часто
застосовується в менеджменті й означає у широкому розумінні будь-яку
діяльність, спрямовану на визначення комплексу окремих кроків. Це
розуміння для нашої теми близьке, але дещо відрізняється від того, яке
склалося в життєвому розумінні, де проект – задум певного нового об’єкту
(машини, будівлі, механізми тощо), матеріалізований у кресленнях, схемах
чи іншій документації.
Специфічне використання термін отримав в освітній практиці. У
педагогічній літературі є різні означення навчального проекту, але в
будь-якому випадку він базується на наступних моментах:
розвиток пізнавальних, творчих навичок учнів, критичного мислення, вмінь
самостійно шукати інформацію;
самостійної діяльності учнів: індивідуальної, парної, групової, яку учні
виконують протягом певного часу;
розв’язування певної значущої для учнів проблеми, яке б моделювало
діяльність спеціалістів конкретної предметної галузі;
подання підсумків проектів, що реалізується в реальному вигляді, формі
(звіт, веб-сайт, доповідь, газета чи журнал тощо). Ці результати мають
мати конкретну форму й бути готовими до застосування на практиці;
співробітництво учнів між собою і вчителем (“педагогіка
співробітництва”).
Метод проектів – не нове явище в педагогіці. Він виник на початку ХХ
століття в американській школі, застосовувався й у вітчизняній дидактиці
(зокрема в 20-30 роках). В останній час цьому методу приділяється значна
увага в багатьох країнах світу. Спочатку його називали методом проблем і
пов’язувався він з ідеями гуманістичного напряму у філософії та освіті,
розробленими американським філософом і педагогом Дж. Дьюї та його учнем
В. Х. Кілпартиком. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання на активній
основі, за допомогою цілеспрямованої діяльності учня, пов’язуючи з його
особистісною зацікавленістю саме в цьому знанні.
Робота за методом проектів передбачає постановку певної проблеми і
наступне її розкриття, розв’язання, з обов’язковою наявністю ідеї та
гіпотези розв’язування проблеми, чітким плануванням дій, розподілом
(якщо розглядається групова робота) ролей, тобто наявністю завдань для
кожного учасника за умов тісної взаємодії, відповідальності учасників
проекту за свою частину роботи, регулярного обговорення проміжних кроків
та результатів. Метод проектів є ефективним в тому випадку, коли в
навчальному процесі поставлено певне дослідницьке, творче завдання, для
розв’язування якого потрібні інтегровані знання з різних галузей, а
також застосування дослідницьких методик (наприклад, дослідження
демографічних чи економічних проблем у різних регіонах світу, створення
серії репортажів з різних регіонів за однією з проблем, які б розкривали
певну тему, зокрема, впливу кислотних дощів на оточуюче середовище чи
розміщення різноманітних галузей промисловості в різних регіонах тощо).
Проектна форма педагогічної діяльності ефективна лише в контексті
загальної концепції навчання й виховання. Вона передбачає відхід від
авторитарних і репродуктивних методів навчання, вимагає обміркованого й
обґрунтованого поєднання з різними методами, формами і засобами навчання
та є однією з чималої кількості інноваційних розробок в українській
освіті.
На основі аналізу досвіду проведення проектів можна побудувати їх
типологію:
1) за домінантою в проекті діяльності:
дослідницькі;
інформаційні;
творчі;
ігрові;
практичні;
ознайомчо-орієнтовані;
2) за предметно-змістовими напрямами:
монопроекти (в рамках однієї предметної галузі);
міжпредметні;
3) за кількістю учасників і характером контактів у проекті:
індивідуальні;
групові;
колективні;
шкільні;
українські;
міжнародні.
4) за терміном виконання проекту:
короткотермінові;
довготермінові.
Незважаючи на різну тематику проектів, можна виділити такі основні етапи
і зміст проектної роботи:
Пошуковий: визначення теми проекту, пошук та аналіз проблеми, висування
гіпотези, постановка цілі, обговорення методів дослідження.
Аналітичний: аналіз вхідної інформації, пошук оптимального способу
досягнення цілі проекту, побудова алгоритму діяльності, покрокове
планування роботи.
Практичний: виконання запланованих кроків.
Презентаційний: оформлення кінцевих результатів, підготовка та
проведення презентації, “захист” проекту.
Контрольний: аналіз результатів, коригування, оцінка якості проекту.
Найбільш характерні для навчальних проектів організаційні форми робіт:
групове обговорення, “мозкова атака”, “круглий стіл”;
самостійна робота учнів;
консультації з керівником проекту;
консультації з експертами;
екскурсії;
лабораторна робота;
творчий звіт, «захист» проекту.
Уже існує успішний досвід проведення навчальних проектів
найрізноманітнішої тематичної спрямованості. Домінуючими в проекті
можуть бути, наприклад, такі змістові аспекти:
літературна творчість;
природничо-наукові дослідження;
екологічні;
мовні (лінгвістичні);
культурологічні (країнознавство);
рольово-ігрові;
спортивні;
географічні;
історичні;
музичні.
Залежно від ситуації добір тематики проектів може бути різним. В одних
випадках ця тематика може формулюватися науковцями, які працюють у
галузі освіти, в рамках затверджених навчальних програм. У других –
ініціативно висуватися вчителями з врахуванням навчальної ситуації та
стану викладання предмету, природних професійних інтересів, уподобань та
здібностей учнів. У третіх – тематика проектів може пропонуватися й
учнями, які природно орієнтуються на власні інтереси, не лише
пізнавальні, а й творчі, прикладні.
Тематика проектів має відношення до теоретичного боку навчальної
програми й є метою поглиблення знань окремих учнів у певній царині, аби
диференціювати процес навчання. Найчастіше теми проектів стосуються
конкретного практичного питання, що є актуальним для реального життя.
Разом з тим, вона вимагає залучення знань учнів не лише з одного
предмету, але й з різних галузей, стимулює систематичне творче мислення,
“вмикання” навичок дослідницької роботи. Саме таким чином досягається
природна інтеграція знань.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
