.

Музей історії школи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
138 2479
Скачать документ

Музей історії школи

Даний матеріал призначений для співробітників шкіл, які або вже створили
музейну експозицію у школі, або одержали від керівництва своєї школи
завдання створити експозицію, що відбиває історію школи

Практикум має прикладний характер, націлений на будівництво власне
музею, не включаючи широке коло питань музейної педагогіки. Основними
темами курсу будуть питання: структури експозиції, особливості оснащення
фондів у школі, нормативно-правові питання, екскурсійна робота, музейне
обладнання, питання психології в музеї, сполучення краєзнавчих, а також
етнографічних розділів із життям школи, оформлювальні прийоми, питання
фінансування музеїв і заохочення співробітників.

Технологія написання історії школи представлена за розділами практикуму
або етапами роботи над історією школи.

1-й етап називається «Набір попередніх фактів». На першому етапі
покажемо, які факти потрібні для складання історії і як їх оформити,
щоби попередній набір фактів став суворим переліком подій історії.

2-й етап називається «Пошук документів». На другому етапі довідаємось,
які документи варто шукати, де їх шукати та що в них можна знайти
корисного для створення історії школи.

3-й етап називається «Створення додаткових інформаційно-пошукових
засобів». У цьому розділі будуть розглянуті найпростіші класифікатори
(хронологічні й алфавітні) та інші засоби, які необхідні в даній роботі.

4-й етап називається «Складання повного набору текстів історії школи». У
попередньому розділі усвідомимо питання: для кого пишеться історія, хто
її буде читати, а отже, який масштаб тексту оптимальний. Далі буде
розглянуто план тексту (структура), а також структурні елементи – події,
особистості, процеси, розміщені на шкалі часу.

5-й етап не є етапом написання тексту історії. Він називається «Деякі
самообмеження, необхідні укладачу історії школи». У цьому розділі
позначені деякі питання етики, моралі, права, психології та соціології,
що вимагають відповідей, коли їх немає в готовій формі.

НАБІР ПОПЕРЕДНІХ ФАКТІВ

Що треба шукати досліднику?

Якими фактами варто володіти, щоб можна було скласти таблицю попередніх
фактів – перший рекомендований для роботи документ? Звичайно, хотілося б
вимовляти якийсь факт й одночасно називати те першоджерело, в якому він
повинен бути зафіксований. Але такої відповідності немає. Тому дослідник
історії має шукати факти в різних документах. Отже, попередній перелік
фактів.

Дати. Дати появи школи (або всіх шкіл, її складових після об’єднання,
якщо школа збірна). Дати реорганізацій, переїздів, перейменувань, у тому
числі зміни номерів шкіл. Ось тут не слід перестаратись, наприклад, з
назвами районів, що вставляють у назву шкіл. Ця приналежність до
конкретного району ніяк не впливає на історію школи. Наприклад, школа №
110 мала приналежність до безлічі районів: Міський (до революції),
Хамовничеський (після революції), Фрунзенський, Краснопресненський,
просто Пресненський, а ще раніше вона належала Арбату. Така чехарда,
якщо її відбити в історії школи, заплутає читача. У самого укладача
історії в робочих документах потрібний перелік районів.

Адреси. Як правило, в історіях шкіл дають і адресу школи, і фото споруд.
Найменування вулиць у нашому столітті іноді мінялись, тому це варто
враховувати в тексті історії. Безглуздо, якщо в описі дореволюційних
подій промайнуть радянські найменування провулків, і навпаки.
Рекомендується мати набір карт дореволюційного, радянського й сучасного
періодів.

Події. Немає рації перелічувати події шкільного життя. Треба відзначити,
що багато подій є рядовими. Наприклад, щорічний день закінчення школи, в
якої за плечима кілька десятиліть, це – буденний факт. І в той же час
випускний бал напередодні війни не ординарний, тому що багато хлопців
пішли на війну й не повернулись. Вибір значущих для школи подій лежить
на укладачі історії. Тому на авторі історії школи лежить величезна
відповідальність.

Персони. Вибір тих, хто створював школу, працював у ній і кого варто
відбити в історії школи, є ще більш важкою й тонкою задачею, ніж вибір
подій. Одну рекомендацію можна дати: кількість згаданих у тексті осіб не
може бути більше сотні. До числа персон, які згадуються в історії школи,
відносяться й випускники. Знамениті випускники прикрашають школу.

Місце історії школи в ієрархії інших історичних документів. У вигляді
таблиці постараємось вирішити конкретну задачу: якими характерними
елементами історія школи відрізняється від історій більш загального
характеру, а також від історій більш вузького характеру. При цьому не
будемо претендувати на суворий виклад визначень, що не відносяться до
самої школи.

У наведеній таблиці показано, що виклад історії одного рівня (для нас це
рівень історії школи) мусить відбуватись у рамках задачі рівня. А саме:
подробиці викладу інших рівнів можуть бути присутніми в нашому випадку
(історія школи) тільки фрагментарно.

Пояснення до ілюстрації «Набір фактів». Перед нами набір попередніх
фактів, створених у конкретному випадку, а форма представлення виконана
у вигляді, який не обов’язково копіювати. Що важливо для наступної
роботи?

– Кожен факт має розміщатись на своїй картці.

– Потрібні дати та короткий опис факту. Пояснення не потрібні. Бажано
укластись в 1-2 рядки.

– У масштабі історії школи число й місяць на картці не обов’язкові. Але
вказівка іноді не шкідлива (у дужках).

– Треба забезпечити можливості перестановки карток із фактами.

Систему таких матеріалів легко створити на комп’ютері, але я рекомендую
саме таку паперову смугу, тому що вона наочніше у своїй сукупності. Таку
смугу добре повісити та періодично розглядати, порівнюючи насиченість
періодів, значущість фактів, повноцінність формулювань.

Окремий випадок представляється, коли школа збірна, а в кожної з
об’єднаних шкіл є своя передісторія. Тоді можна зробити ряд рівнобіжних
полиць.

Набір попередніх фактів може мати картки, нерівнозначні за змістом. Але
на цьому первісному етапі набору інформації не слід починати очищення
набору. Набір фактів є підсобним засобом, і поповнення повинно
відбуватись, як сніжний ком, до останнього моменту видання готової
історії. Набір може містити навіть недостовірні дані, отримані зі
спогадів. Надалі ці відомості слід перевіряти за документами. Бажано
позначати для себе сумнівні відомості.

ПОШУК ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ ВАРТО ВИКОРИСТОВУВАТИ ПРИ СТВОРЕННІ ІСТОРІЇ ШКОЛИ

У даному параграфі варто відповісти на запитання: які документи варто
шукати? Де їх шукати? Що в них можна знайти для тексту історії? До числа
документів, що придатні для історії школи, відносяться:

– шкільна навчальна документація за період існування школи;

– розпорядницька документація самої школи, а також керівних для школи
органів;

– книжкові, журнальні, газетні й інші публікації, а також спогади
педагогів і випускників школи.

Шкільна навчальна документація може перебувати тільки у двох місцях: у
самій школі, якщо школа не виконує державне правило передачі
документації у відомчий архів, або у відомчому архіві першого рівня
(обласному). Архіви самостійно документів не створюють, а тільки їх
зберігають. У переліку шкільних навчальних документів зроблена позначка
– які документи архів не приймає (інші приймає). Перелік шкільних
навчальних документів представлено нижче.

Розпорядницька документація органів управління також може зберігатись як
у школі, так і в архіві. Така документація містить відомості про
відкриття школи, її реорганізації, перейменування, про призначення та
переміщення співробітників. Пошук цих відомостей досить трудомісткий.
Але існують інші непрямі шляхи установлення фактів, потрібних для
складання історії школи. Як правило, істотні для школи накази та
розпорядження багаторазово згадуються у шкільному листуванні й не
вислизнуть від дослідника.

Перелік шкільних навчальних документів

– Зведені відомості або журнали за рік.

– Протоколи засідання педрад школи.

– Накази про особовий склад співробітників школи.

– Накази про особовий склад учнів школи.

– Незатребувані документи про освіту (крім довідок, коли мова йде про
архів).

– Особові рахунки по заробітній платі співробітників.

– Плани роботи школи за рік.

– Протоколи нарад при директорі або його заступниках.

– Книга наказів по школі.

– Справи листування зі сторонніми організаціями, наприклад, з
будівельниками, які реконструюють споруду.

– Книга реєстрації видачі атестатів зрілості учням, які закінчують
середню школу.

– Книга реєстрації видачі атестатів зрілості учням, які закінчують
неповну середню школу.

– Книга для запису золотих і срібних медалей.

– Книга обліку особового складу вчителів та адміністративного персоналу.

– Протоколи іспитів на атестат зрілості.

– Особові листки з обліку кадрів співробітників школи. Зберігаються в
особистих справах.

– Технічна документація по споруді школи. У тому числі конструкторські
креслення з будівництва й реконструкції споруди або окремих систем
(водопостачання, вентиляція чи електромережа).

Матеріали в архівах з’являються тільки в тому випадку, якщо сама школа,
виконуючи вказівку, передала свій набір документів в архів.

Для роботи в архіві співробітник школи складає лист зі школи на ім’я
директора архіву. Якщо немає надзвичайних обмежень, то відвідувач за
допомогою люб’язних співробітників одержує запитувані документи на стіл
у робочій кімнаті. Поза архів документи не видаються. Розмножувальна
техніка відсутня. Дні та години прийому відвідувачів установлені
внутрішнім розпорядком архіву.

Крім документації, що потрапила в архів із самої школи, архів має у
своєму розпорядженні довідники про інші школи, що відбивали тільки
загальні дані: точне найменування школи, адреса школи, прізвище
директора, кількість учнів і класів у даному році, в якому випускався
довідник. Довідники випускались епізодично, вони існували й до
революції, і після неї, але в архівах знаходяться переважно довідники із
30-х років.

На двох подальших прикладах представлено перелік того, що архів здатний
видати у вигляді довідки із двох категорій питань: власне про школу та –
друге – про співробітників та учнів.

Про саму школу

– Дати відкриття школи, її реорганізацій.

– Підпорядкованість районному або міському органу освіти.

– Підпорядкованість району, території.

– Ліквідація школи.

– Місцезнаходження й адреса.

– Перейменування вулиці знаходження.

– Відомості про керівництво школи.

– Категорійність установи (початкова, семирічна, інтернат, НВК тощо).

Про співробітників школи з трудової діяльності

– Час і факт призначення на роботу.

– Посада.

– Виробничий стаж.

– Педагогічний стаж.

– Освіта.

– Попередня діяльність до вступу на роботу.

– Сімейний стан.

– Склад родини.

– Нагороди.

– Місце проживання.

– Фотографія.

Книжкові, журнальні, газетні й інші публікації. Публікації являють собою
зафіксовані спогади. Якщо підходити суворо, то спогади не є документом.
Але в юридичній практиці підпис трьох свідків робить документом довідку
фінансового значення (факт установлення стажу роботи й т. п.). У нашому
випадку, тобто при створенні історії школи, можна поступати простіше: у
випадку дрібних сумнівів укладач історії може взяти виписку з публікації
спогадів і вказати автора. Це завжди добре. Тому надалі умовимось
уважати спогади як «документ обмеженої відповідальності», але аж ніяк не
непридатний. З огляду на те, що цілеспрямований пошук відомостей у
публікаціях є найменш ефективним, ми не станемо описувати технологію
пошуку відомостей у публікаціях.

Пошук матеріалів з історії школи в бібліотеках. Наївно шукати готову
історію своєї школи. Але якщо історію своєї школи розділити на етапи, то
задача пошуку відомостей стане більш здійсненною. По-перше, якщо у школи
були знамениті випускники або педагоги, то за іменною ознакою можна
знайти спогади про школу. І навіть через спогади третіх осіб. Так,
наприклад, свої спогади про школу № 110 опублікували: Ігор Ільїнський,
Микола Тимофеев-Ресовський (пам‘ятаєте повість Д. Граніна «Зубр»),
Анастасія Цвєтаєва про себе та про Марину. Є приклади розповідей тих,
хто не був випускником, але пише в переказі, наприклад, про Натана
Ейдельмана, про Віру Холодну. При пошуку відомостей про особистості
обов’язково звертатись у найбільші бібліотеки, де є хороша картотека,
працюють дуже обізнані бібліографи. Природно, до цього числа треба
прирахувати Державну бібліотеку й Державну наукову педагогічну
бібліотеку.

Алгоритм пошуку такий: заздалегідь визначається перелік шуканих персон;
у бібліографічному відділі відбувається консультація про розділи фонду
бібліотеки; у картотеці йде пошук потрібних публікацій за прізвищем, за
сферою діяльності або іншою ознакою. По-друге, у бібліотеках є щорічні
довідники шкіл, яких немає в інших місцях збереження. По-третє, тільки в
бібліотеках можна знайти статті в газетах і журналах, що стосуються
вашої школи. Але це пошук голки у стозі сіна, що не всім по плечу.
Порушити питання, сформулювати проблему – головне при роботі з
бібліографами. При роботі з алфавітними каталогами (де представлена
література в алфавіті авторів і заголовків) варто пройтись не тільки по
відомим вам прізвищам, а й переглянути літературу, на початку заголовки,
в яких присутні такі слова, як «Звіт», «Ювілей», «Довідник»,
«Адреса-календар» і т. п.

Усні спогади педагогів і випускників школи. Усні спогади педагогів і
випускників школи є найбільш простим способом складання набору
попередніх фактів. Опитувати треба всіх. На попередньому етапі варто
фіксувати всі версії подій, що відбувались у школі. Краще запитувати
поодинці. Непогано йде й опитування пар. Коли кількість опитуваних три
чи більше, розмову веде зазвичай тільки один опитуваний. Сама процедура
опитування залежить від багатьох факторів. У наших сьогоднішніх умовах
неможливо досить повно відбити психологію опитування. Обмежимось одним:
постарайтеся зробити так, щоб опитуваний був готовий допомогти вам у
шляхетній справі. Звичайно, багато чого залежить від набору
підготовлених запитань, але краще тримати в умі тріаду: «подія»,
«особи», «дата» і перемежовувати запитання: «А хто тоді був?», «А коли
це було?», «А що відбулось?».

СТВОРЕННЯ ДОПОМІЖНИХ ІНФОРМАЦІЙНО-ПОШУКОВИХ ЗАСОБІВ (ІПЗ)

У даному розділі будуть розглянуті підрозділи:

– Класифікатор з історії школи, хронологічний.

– Класифікатори персональні алфавітні (списки й картотеки).

– Інші засоби пошуку по історії школи, а також власне музейні.

– Класифікатори музейного фонду.

Література до теми: Музеєзнавство // Музеи исторического профиля / Под
ред. проф. К. Левыкина, проф. В. Хербста. – М.: Высшая школа, 1988. –
С. 159-169.

Термін ІПЗ виходить за рамки музейної практики. Але наша робота
пов’язана не тільки з музейною, а й з архівною, з бібліотечною, а також
з комп’ютерною практикою та середовищем. Тому нам доведеться переходити
з однієї мови на інші. Одночасно доведеться користуватись
класифікаторами всіх типів. Наприклад, у бібліотеках.

Створення допоміжних інформаційно-пошукових засобів. Музеї шкіл – малі
музеї. Добре, якщо музей створює й веде звільнений від інших турбот
співробітник школи. Іноді роботу в музеї веде співробітник на половині
ставки, що, звичайно, ненормально. У будь-якому випадку шкільний музей
обслуговується малими силами. Тому шкільному музею доводиться спрощувати
всю технологію робіт. Тому шкільний музей ніколи не буде розробляти всю
інформаційно-пошукову систему, що рекомендується. У великих музеях
створюють музейний каталог (перелік фондових предметів), а для пошуку
створюють класифікатори різного сорту (алфавітні, іменні, тематичні,
галузеві й інші). До них додаються картотеки. Малому музею школи такі
засоби не під силу.

f

h

? h

Постараємось визначити той мінімум, що випливає з нашої практики й
дозволяє вирішити задачу музею історії школи за написанням цієї своєї
історії. Створимо свій класифікатор із підручних засобів. Припустимо, що
в нас уже є набір попередніх фактів. Після того як ми з ним попрацювали
у процесі пошуку документів, його вже можна вважати хронологічним
переліком фактів історії школи, або, коротко, переліком фактів. Він буде
фундаментом нашої роботи. Перелік фактів показує природний розподіл теми
та матеріалів фонду й інформації з видів шкіл, якщо такі є. На схемі
дані чотири школи: жіноча, чоловіча, іспанська й об’єднана.

Подальший розподіл будуємо на базі хронології. Це природно в історії
школи. Беруться події, коли у школі потенційно міняються етапи.
Наприклад, у жіночій гілці проходять етапи: пансіон, класична гімназія,
просто жіноча гімназія … зміна господарства приватної гімназії не була
етапом. Етапом стало закриття гімназії після революції, коли було
введене спільне навчання, сім класів замість восьми і зовсім нова
підготовча система. Далі етап уведення десятирічки в 1935 році. Далі
етапи: евакуація, роздільна освіта, спільна освіта, злиття шкіл.

Навіщо це перелічено? Як приклад розподілу. Навіщо цей розподіл? Саме ці
етапи стануть майже незалежними предметами історичного опису. Саме такий
розподіл дозволяє вести блоковий опис історії та підбір матеріалів. Опис
«блоків» може проходити не у хронологічній послідовності, не з однаковою
повнотою (якщо матеріал не цілком зібраний). Крім хронологічного
послідовного опису подій у тексті неминуче з’являться вставки. Вони
готуються за допомогою інших допоміжних засобів, що в якомусь вигляді
вже є в будь-якій школі.

Списки випускників школи за роками дають можливість підібрати тих
випускників, які гідні згадування. Зрозуміло, цей вибір можливий тільки
після опитування очевидців або з наявних спогадів. Самі по собі списки в
історії школи не наводяться, якщо це, звичайно, не список загиблих під
час війни.

Списки педагогів можуть у вигляді виключення потрапити в текст історії,
але краще робити вибірку з коментарями.

Особисті справи найбільш видатних педагогів є джерелами коротких
довідок, але краще, якщо про педагогів розкажуть випускники.

Збори статей, у т. ч. картотеки про школу, або статей, книг, написаних
випускниками чи педагогами школи. Згадування про ці публікації в історії
піднімає престиж школи.

Набір фотографій, ідентифікованих, тобто позначених підписами з
роз’ясненням сюжету й персонажів знімка.

Каталоги є однією з ознак музейного фонду, але вибір їх видів цілком
лежить на укладачі історії школи. Ми не будемо давати пояснень.

Помітимо тільки, що багатоаспектні каталоги на базі персональних
комп’ютерів давно ввійшли у практику, а паперові каталожні картки,
навіть із крайовою перфорацією або ж суперпозиційні, давно відслужили
свій вік, хоча вони ще гордо називаються системою наукових каталогів.

СКЛАДАННЯ ПОВНОГО НАБОРУ ТЕКСТІВ ІСТОРІЇ ШКОЛИ

У даному розділі розглянемо підрозділи:

– Попередні принципові рішення для себе – для кого пишеться історія,
тобто хто її буде читати, а також який масштаб тексту історії
оптимальний у нашому випадку.

– План тексту (схема).

– Структурні елементи – події, особистості, процеси.

– Література до підрозділу – це бібліографія до стислого огляду історій
шкіл.

– Ілюстрації з підрозділу – схема розташування матеріалів.

Заздалегідь зібраний набір матеріалів уже дозволяє складати текст
історії школи. Визначте мету або того, кому читати історію, та бажаний
масштаб тексту. Робота зі складання повної історії школи починається з
установлення бажаного масштабу й кінцевої мети письмового оповідання.
Дамо приклад розширеної (рекомендованої) постановки задачі: у 3-х
випусках опублікованих спогадів Новочеркаської гімназії близько 600
сторінок спогадів. Жодної фотографії. А після прочитання тексту
залишається відчуття «тисячі дрібниць», хоча багато сторінок цікаві,
згадані сотні людей, але запам’ятати це неможливо й переказати не
вдасться.

Отже, на першому етапі треба прийняти принципове рішення про те, для
чого або для кого пишеться історія школи. На це запитання є два варіанти
відповіді. Або 1-й варіант: історія школи складається для самої школи,
тобто для самовизначення й самоусвідомлення школою своєї значущості
через освоєння минулого, або 2-й варіант: історія школи складається для
будь-яких зовнішніх читачів, тобто для співставлення цієї школи з іншими
школами та з’ясування свого місця в педагогічному процесі міста чи
навіть країни. Умовно будемо розділяти їх на внутрішньошкільну задачу та
на зовнішню.

У рамках даного курсу вважаю за можливе відмовитись від глобальних задач
та узагальнень. Головною задачею написання історії школи для нас
пропонується вважати складання основної канви подій для створення музею
історії школи, а також для доведення цієї історії до відома всіх учнів і
педагогів школи, як теперішніх, так і тих, хто покинув школу. Гасло:
нехай історію цієї школи знає кожний, хто в цій школі вчиться, працює
або перебував у ній у минулому. При такій постановці задачі укладач
історії школи розуміє, хто саме є читачем тексту. Це насамперед він же
при створенні експозиції, а також при веденні екскурсій. Це, очевидно,
педагоги школи, які зобов’язані бути грамотними співробітниками. Текст
історії школи прямо повинен вивчатись тими учнями, які у школі виконують
функції гідів музею історії школи. І остання категорія читачів тексту
історії школи – випускники.

В якомусь ступені їх можна віднести до «зовнішнього» читача. На додаток
замічу, що батьки учнів молодших класів частенько виражають бажання
довідатись, у яку школу потрапив їхній нащадок. Для всіх згаданих вище
читачів історії необхідно і достатньо створити один екземпляр тексту з
ілюстраціями, який можна розмістити у приміщенні музею історії школи.

Отже, домовились, що у відношенні тиражу – орієнтуємось на один
екземпляр тексту. Масштаб документа впливає на постановку задачі.
Масштаб повної історії школи можна оцінити у 100 (або до 100) сторінок.
Кількість персон, згаданих у тексті, бажано обмежити кількістю років
школі від її створення до моменту написання історії. Припустимо, школа,
якій виповнилося 100 років, відбиває в тексті історії 100 осіб учителів
і випускників. Помітимо, що можна використовувати додатки до історії
школи, наприклад, спогади. Одночасно треба оцінити площу ілюстрацій. Її
можна порівняти з площею тексту.

Отже, текст історії школи складе приблизно 100 сторінок машинописного
тексту, площа ілюстрацій складе теж 100 сторінок. Додатки можуть злегка
збільшити обсяг документа. У додатках можна дати список усіх випускників
і педагогів школи за всі роки.

План для складання тексту історії. План тексту історії ґрунтується на
хронологічному наборі фактів. Додатково у план тексту варто ввести
фрагменти про знаменитих чи улюблених педагогів, випускників чи інших
особистостей, які мали відношення до школи. Доцільно відбити процеси, в
яких немає початку чи кінця, але вони були характерні й займали істотне
місце в житті школи. Їх можна знайти, наприклад, у протоколах нарад у
директорів школи. Окремими фрагментами можна відбити викладання шкільних
предметів, що характерні для даної школи.

– Групи питань, що висвітлюються на нарадах у директора школи.

– Планування.

– Дисципліна.

– Політична робота.

– Увага до спорту.

– Організація зустрічі гостей з іспаномовних країн.

– Військово-патріотичне виховання.

– Туристичний зліт.

– Успішність іноземних учнів.

– Набір до 1-го класу.

– Застосування технічних засобів.

– Створення музею.

– Консультація.

– Атеїстична робота.

– Вечори та зустрічі.

– Методична робота, обмін досвідом, навчання.

– Підбір кадрів, розміщення.

– Про успішність.

– Кухля та група подовженого дня.

ДЕЯКІ САМООБМЕЖЕННЯ, ЩО НЕОБХІДНІ УКЛАДАЧУ ІСТОРІЇ ШКОЛИ

Уже сама структура історичних рівнів показує, що не слід захоплюватись
описом сусідніх рівнів. Наприклад, історія школи – не місце для
докладного опису міста й навіть вулиці, на якій розташована школа. І
повна біографія педагога, навіть якщо це великий педагог, повинна
викладатись окремо від історії школи, де він працював. Хоча іноді
доречний вихід дає неординарні можливості для укладача.

Відмінною рисою історії школи від багатьох документів інших рівнів є те,
що історія школи повинна доходити до сьогоднішнього дня, а тому в
історії школи неминуче будуть фігурувати персонажі, які живуть зараз. Це
випускники та педагоги школи. При спілкуванні з цими дорогими нам людьми
треба користуватись відомим у медицині принципом «не нашкодь». З огляду
на те що перед нами виникла безліч питань, для викладу яких потрібна
ціла серія виступів, дамо їх у короткому викладі, тільки у вигляді
самообмеження.

Психологічні аспекти. Відомо, що люди гостро реагують на знайомі
прізвища, відбиті в публікаціях. Іноді болісно. У багатьох укорінилось
уявлення, що згадування в опублікованому тексті знайомої особи
сприймається як нагорода. І починаються пересуди. При цьому люди, які не
приймають точку зору автора історії з цього окремого питання, можуть не
прийняти всієї історії цілком. І навіть можливий прояв ворожості до
автора-укладача.

Політико-соціальні аспекти. Абсолютно неприпустимо, щоб у тексті історії
школи були елементи, що можуть викликати всередині школи конфронтацію на
базі політичних пристрастей, націоналістичних, релігійних, етнічних та
інших протиріч, що існують поза школою.

Морально-етнічні аспекти. Шкільні педагоги у своїй переважній більшості
з відразою сприймають телевізійні вільності, де насильство, розпуста,
інша гидота тиражуються постійно. Укладач історії школи повинен не
допускати викладу таких мерзенностей в оповіданні. Бажано не викладати
подробиць неприємних подій, що не прикрашають школу.

Юридичні аспекти. Вони відбиті в державних і галузевих нормативних
документах. Розглянемо деякі з них.

Закон про архіви. У законі введені обмеження, зокрема про публікації
відомостей про особисте життя та здоров’я особистості. Цей закон не
поширюється безпосередньо на шкільні музеї. Але існують галузеві
нормативні акти, згідно з якими кожна школа зобов’язана передати у
відповідний архів свої справи. Питання про права шкіл з використання
своєї ж документації не відбиті прямо в нормативних актах. Про всякий
випадок, треба знати закон про архіви.

Закон про авторські права. У законі відбиті права авторів та їхніх
правонаступників на опубліковані твори. Це закон прямої дії і він
вимагає, у випадку публікації історії даної школи, дотримання авторських
прав на матеріали, використані в тексті. І одночасно закон закріплює
права на опубліковану історію школи за автором.

Закон про музеї. Цей закон знаходиться на розгляді. Малоймовірно, що він
буде затверджений у найближчому майбутньому. Але й у випадку
затвердження він мало що дасть музеям шкіл, тому що орієнтований на
музейну мережу, куди школи не входять.

Закон про культуру. Закон про культуру й інші державні, а також деякі
галузеві нормативні акти передбачається вивчати в іншій серії занять.

Узагальнюючи попередній текст, наведемо древню притчу з іудейської книги
«Агада». До рабина Гіллеля прийшов іновірець і попросив навчити його
мудрості Тори. «Але бажано скоріше, тому що вивчати всю Тору мені
ніколи», – сказав він. Рабин відповів: «Тоді запам’ятайте тільки одне:
не робити ближньому того, чого собі не бажаєш. Запам’ятай це. Усе інше –
тільки тлумачення». Ось на цьому вислові можна й нам побудувати свої
обмеження.

Укладач здійснює контакт між поколіннями людей, які зштовхнулися з даною
школою. У минулому, сьогоденні й майбутньому. Історію будуть читати й у
майбутньому. Тому варто розуміти величезну відповідальність укладача.

Про наслідки. Історик Ігор Данилевський у переказі Олексія Венедиктова
(головний редактор радіо «Ехо Москви») помітив: «…ти кажеш, а потім
настають непередбачені наслідки». Або ще більш талановито написано: «Нам
не дано предугадать, как наше слово отзовется…». Тому в укладача
повинен бути внутрішній редактор. Ось тут не можна скласти загальних
рекомендацій. Кожний випадок – особливий.

Про сміття в тексті історії. У чисто інформативних текстах «сміття»
з’являється через непрофесіоналізм. А в ліричних відступах воно досить
можливе.

Про вірогідність тексту. Коли укладач одержує відомості з вуст людей,
завжди можливі помилкові дані. Іноді можна убезпечити себе тим, що в
тексті вказати першоджерело. Але краще ніколи не публікувати
неперевірені дані. Вірогідність історії повинна бути граничною. Усі дані
треба багаторазово перевіряти.

Про неупередженість. Коли-небудь, коли підуть із життя поточні
покоління, люди забудуть, що таке «соціалістичний реалізм». А це –
більшовицький стиль відображення дійсності. За концепцією більшовиків, у
кожному викладі факту повинна бути націленість на торжество комунізму.
Соціалістичний реалізм помер, але інші тенденційності, ідеології окремих
груп чи крайності періодів можуть знайти прояв у тексті. Цього варто
уникати.

Про аберації свідомості, тобто про криві суждення в тексті. Сучасна
епоха збагатила нас поняттями комп’ютерної мови: файл, уведення
інформації, стирання інформації. Епоха ГУЛАГу «збагатила» нашу
свідомість поняттями, що ввійшли в нас із табірної мови, а тепер стали
повсякденними: блат, туфта, закосити, темнити, філонити, стукати.

Історія школи охоплює період, що перевищує наше свідоме життя. Поняття й
уявлення колишніх років сьогодні важко уявити. Ми переживаємо за своє
життя кілька епох. Симпатії й антипатії мінялись багаторазово. Міняються
поняття. Сьогодні ми бачимо події не так, як учора. Виникає небезпека, з
одного боку, відтворити по інерції тодішні уявлення, відбиті у спогадах,
а з іншого – існує небезпека відкинути й розтоптати минуле з позицій
поглядів сучасників. Треба дуже обережно минати Сциллу й Харибду, не
впадати у крайності, не шукати правих і винних, не позначати періоди
Добра і Зла жирними позначками. А це значить, нам, укладачам історії
школи, треба по можливості не давати оцінок подіям. Текст повинен бути
по можливості без оцінок. На жаль, я сам не зміг у своїй діяльності, у
тексті уникнути оцінок подій. Тому, ймовірно, варто віднести це питання
до дискусійного.

Головне, що запропоновано в даному матеріалі. Основним вихідним
документом, що складається на найпершому етапі робіт за назвою «Набір
попередніх фактів історії школи», є перелік фактів – фундамент історії
школи. Він повинен бути гранично продуманим.

Методичною основою процесу написання (складання) історії школи є
сполучення справжніх документів, з одного боку, і спогадів педагогів і
випускників школи, зафіксованих письмово або повідомлених в усній формі.

Засоби для пошуку інформації з історії школи, що складаються у процесі
написання цієї історії, – це картотеки, списки, довідки, добірки, досьє.
Вони всі цілком переходять у науковий фонд музею й будуть
використовуватись у музеї постійно. Треба максимально чітко готувати їх,
забезпечивши повноту та строгість викладу.

Стислість цього повідомлення та слабка вивченість деяких питань не
дозволяють мені викласти масу нюансів у розділах:

– психології людей, які дають інтерв’ю укладачеві історії школи, або
людей, про яких пишуть чи, навпаки, не пишуть в історії;

– етики укладача історії, який стикається з долями людей;

– законодавства в галузі авторського права, в архівній справі при
написанні історії школи.

Автор навмисно уникав викладання літературних прийомів, рекомендацій, не
будучи фахівцем. Якщо після прочитання цього матеріалу ви вважаєте, що
вам ясно, як написати текст історії школи, то можу вважати свою задачу
виконаною. І одночасно буду вважати, що я вас добряче обдурив, створивши
ілюзію простої роботи.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020