Освіта в контексті стратегічних завдань розвитку України
Меморандум до уряду, професійних спільнот, освітянської громади,
недержавних організацій, аналітичних центрів, ділових кіл, громадськості
Меморандум розроблено коаліцією громадських організацій, яка включає:
Інститут управління суспільними змінами,
Інститут трансформації суспільства,
Коаліція центрів освітньої політики,
Центр освітньої політики м. Львова,
Київську асоціацію «Мала академія наук» та інші,
а також ініціативною групою у складі:
Юрій Луковенко (Інститут управління суспільними змінами),
Олександр Коврига (Харківський національний університет ім. В. Н.
Каразіна, кандидат економічних наук, Senior Fulbright Scholar),
Сергій Клепко (Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної
освіти, кандидат філософських наук),
Анатолій Філатов (Таврійський національний університет ім. Вернадського,
кандидат філософських наук),
Анатолій Копець (Альянс за збереження енергії),
Олег Процак (Центр освітньої політики м. Львова),
Валентин Якушик (Національний університет «Києво-Могилянська Академія»,
кандидат філософських наук),
Лідія Митько (Київська асоціація «Мала академія наук», кандидат
економічних наук)
Основні положення
Сьогодні в нас як ніколи є шанс створити по-справжньому сучасну політику
розвитку сфери освіти та науки і перетворити їх на стратегічну рушійну
силу формування Нової України.
Збудувати сучасну державу з конкурентоспроможною економікою та високим
рівнем життя можливо, тільки маючи розвинуту систему освіти.
У ХХІ сторіччі тільки стратегічно облаштована сфера освіти дозволить
Україні набути власне обличчя, донести до світу вістку про себе та
здійснити справжній внесок у розвиток людства.
Ми впевнені, що без зміни «людських якостей» та підвищення гуманітарного
потенціалу країни неможливе вирішення найскладніших завдань, що стоять
сьогодні перед українським суспільством:
– боротьби з корупцією і тінізацією економіки;
– інституційного розвитку, вдосконалення та модернізації управління
(«адміністративне реформування» тощо);
– економічного розвитку, підвищення стандартів життя (наприклад,
досягнення так званих копенгагенських критеріїв) та завоювання
конкурентоспроможних позицій у глобальному світі, який будує «економіку
знань»;
– побудови стратегічної єдності, консолідації українського суспільства
на основі громадянських демократичних цінностей, подолання наслідків
електорального розколу України тощо.
Сьогодні для формування стратегічно вивіреної політики розвитку сфери
освіти потрібна сучасна інституційна організація.
Нові принципи публічного управління, освоєння яких задекларовано новим
урядом, які є загальноприйняті в країнах Європи, потребують суттєвого
інституційного вдосконалення взаємодії державних органів управління з
професійним та академічним середовищем, громадою.
Відкрите партнерство та професійне співробітництво державних органів,
експертної спільноти, аналітичних центрів та громади є принциповою
умовою успішного розв’язання завдання формування і реалізації нової
політики.
Меморандум уміщує в себе пропозицію становлення публічного політичного
простору, важливими елементами якого стануть: Консорціум громадських
організацій та Національна комісія розвитку освіти, які візьмуть на себе
відповідальність за формування стратегічних пріоритетів розвитку освіти
шляхом постійної змістовної комунікації, до якої будуть включені
державні та неурядові інституції, професійні експерти, ЗМІ, широке коло
учасників розвитку сфери освіти.
Ситуація
Стан освіти України
Досвід інноваційних проектів, професійних досліджень та практичної
роботи учасників ініціативної групи коаліції громадських організацій
дозволяє констатувати1 таке:
А. Сфера освіти і науки існує як форма «соціального захисту»
У політикумі України освіта поки що трактується як соціальна,
невиробнича та затратна сфера, а не як сфера стратегічних інвестицій,
через які закладається фундамент майбутнього розвитку країни. Сьогодні
сфера освіти та науки України організована «по-радянськи», втрачаючи
переваги колишньої освіти СРСР та успадковуючи всі її негативні риси та
недоліки.
У державній політиці України завдання стратегічного розвитку освіти і
науки як вкрай важливої умови економічного, політичного прориву та
європейської інтеграції мають другорядний статус.
Б. Розрив між побудовою сфери освіти і науки та вимогами ринку
У період суспільно-політичних та ринкових змін в Україні освіта фактично
займала другорядне положення. У зв’язку з цим сформувався розрив між
інституційним розвитком сфери освіти та іншими інститутами суспільства,
які сьогодні більш адаптовані до умов ринку.
Усе більшим стає протиріччя між ринковими (капіталістичними по суті)
відносинами практично в усіх сферах життя та «зрівнялівкою», що досі
зберігається у сфері освіти та науки. Реформування прав власності,
господарських та регулятивних відносин у сфері економіки жодним чином не
супроводжувались паралельними широкими інституційними перетвореннями у
сфері знання, освіти, їх ролі на ринку праці.
Діяльність сфери освіти неадекватна новим вимогам, можливостям, що
відкриваються на міжнародних ринках та в глобальному розподілі праці.
В. Фрагментарність освітнього та академічного простору
У сфері освіти та підготовки кадрів розпад комунікативного простору
(відносно інтегрованого в колишніх республіках СРСР) призвів до розриву
в доступі до інтелектуальних та фінансових ресурсів. Загальнонаціональна
професійна комунікація практично в усіх професіях та в академічній сфері
так і не сформувалась.
Багато талановитих представників вищої школи орієнтуються на Захід; вони
віддають перевагу контактам з іноземними партнерами, нехтуючи зв’язками
зі співвітчизниками з інших організацій та регіонів. Освітяни й
дослідники в цілому стали менше читати роботи один одного, майже
відсутня комунікація з накопичення, аналізу та передачі професійного
досвіду.
Збереження традиційного розподілу знання на «академічне», «вузівське» та
«галузеве», класно-урочна система викладання предметів уже не
відповідають сьогоднішнім реаліям політичного життя, організації
господарства; вони неадекватні сучасним принципам управління, ролі і
місцю громадянина в конкурентному суспільстві; це гальмує фінансування
інноваційних проектів та науково-технологічний розвиток організацій,
розпорошує людський потенціал нації.
Г. Корупція деморалізує сферу освіти та дезорієнтує суспільство
Як реакція на карколомне розшарування у доходах, рівні життя у
суспільстві з’явилися девальвація академічних цінностей. Перебування
кадрів сфери освіти та науки на межі «животіння», практика
фальсифікації, «купівлі і продажу» оцінок, дипломів та вчених ступенів
за рахунок доступу до фінансових та адміністративних ресурсів
дискредитують сферу знання, позбавляють сенсу та руйнують освіту у
нашому суспільстві. Це неминуче позначається на стратегічних інтересах
країни, оскільки освіта й академічна сфера не обмежені національними
кордонами, вони мають устрій світових мереж знання.
У національній системі освіти точиться боротьба за
адміністративно-академічні привілеї. Університети змагаються за
отримання звань «національних», «автономних», «класичних» заради
досягнення високих рівнів, державного та приватного фінансування. Така
боротьба на «ринку» освітніх послуг не відображає реальних потреб
національної економіки в кадрах, вона не відповідає реальним інтересам
громадян і не включена у розвиток міжнародного науково-освітнього
середовища.
Світові тенденції
Водночас Європейський Союз, країни Східної Європи та Організації
економічного співробітництва та розвитку (OECD) наприкінці ХХ – на
початку ХХІ століття стали приділяти освіті особливу увагу як
стратегічній сфері, яка відповідає за випереджуючий розвиток людських
ресурсів своєї країни2.
Держави Центрально-Східної Європи, що вступили до Європейського Союзу,
створили національні програми розвитку освіти та підготовки кадрів,
відмінною рисою яких є охоплення всіх сфер суспільства та вихід далеко
за межі відомчих, корпоративних інтересів галузі. Освітня політика нових
членів європейської спільноти передбачає принципово іншу роль держави та
ключових учасників освітнього процесу в структурних змінах у суспільстві
та в економіці3.
Процес вироблення національних політик та стратегій розвитку освіти й
підготовки кадрів розвинутих демократичних країн будується як система
консультацій та партнерств органів державного управління, міжнародних
організацій, експертних та професійних спільнот, представників ділового
світу та громадськості4.
Зовнішні виклики
Глобалізація та економіка знань
Зберігаючи існуючу систему освіти, «виробництва знання» та підготовки
кадрів, Україна не зможе впоратись із низкою системних викликів.
Формування глобального капіталізму – або «економіки, що ґрунтується на
знаннях» – вимагає зовсім іншого ставлення до людських ресурсів, ніж це
має місце сьогодні.
Існуюча система освіти не забезпечує необхідних умов для засвоєння
сучасних знань, компетентностей та вмінь населення, технологій ведення
бізнесу, способів соціальної організації. Водночас, глобалізація та
інтеграція в сучасні регіональні, політичні та економічні альянси з
користю для своїх громадян можливі лише за умов належної підготовки
населення та підсилення за рахунок цього конкурентоспроможності людських
ресурсів України.
Інфраструктура системи освіти України не надає рівних можливостей
користувачам інтегруватись у міжнародні «простори виробництва знань»5.
Це не дозволяє підтримувати сучасний рівень академічної комунікації,
освітньої діяльності, формувати необхідну компетентність та мати
орієнтири щодо можливостей, які мають місце у світі та країні.
Затиснена в національних кордонах освіта призводить до поступового
набуття Україною ролі другорядного регіону, куди каналізуються вторинні
технології, звідки вивозяться природні, технологічні, наукові,
інтелектуальні ресурси. Існуюча містечковість та ізоляція заважають
ефективному стратегічному розвитку сфери освіти, створюють перепони для
постійного нарощування людського потенціалу, модернізації господарства
та сталого економічного розвитку країни.
Внутрішні виклики
?
e
i
^`b
d
>
i
`d
hTF?aґрунтя для оформлення суто «містечкових ідеологій». Низька
мобільність трудових та інтелектуальних ресурсів обмежує міжрегіональну
і міжнародну співпрацю, позбавляє університетські та академічні
спільноти можливості здійснювати масштабні наукові та комерційні проекти
у співпраці з бізнесом і владою, що у свою чергу стримує
соціально-економічний розвиток регіонів.
Розшарування суспільства та відставання інструментів захисту
індивідуальних та громадських свобод створює реальну загрозу нещодавнім
демократичним завоюванням6. Даремно сподіватись, що економічне зростання
саме по собі, без належного рівня освіти може вирішувати соціальні
проблеми. Суспільно справедливий перерозподіл сукупного національного
продукту можливий лише за умови високої якості трудових ресурсів та
свідомої участі кожного у політичному житті країни.
Зробити українців заможними зможе експорт інтелектуально насичених
товарів і послуг (а не експорт сировини та металевого прокату,
рентабельність якого пояснюється тимчасовими перевагами на зовнішніх
ринках). Лише якісна сучасна освіта може забезпечити, щоб прибутки від
економічної діяльності залишалися на рахунках наших компаній, у доходах
наших громадян.
Лише за умов стратегічного розвитку освіти людські ресурси та
кваліфікації зможуть стати чинниками консолідації суспільства,
інтегрованого розвитку країни.
Прогноз та ризики
У цілому можна стверджувати, що продовження існування системи освіти в
її сучасному вигляді буде завдавати довгострокову стратегічну шкоду
нації. Розмиття цінностей знання та професійного служіння позбавляють
громадян України права на достойну освіту; це вже завдає шкоди майбутнім
поколінням громадян України.
Найбільш серйозним ризиком є те, що стратегічні завдання, що стоять
перед країною сьогодні, не забезпеченні знаннями та кадрами, необхідною
компетентністю та людськими характеристиками. Без рішучого розвитку
освітньої сфери стратегічний курс на європейську інтеграцію України та
інші далекосяжні плани можуть привести лише до негативних наслідків, до
розчарувань у раніше вибраному курсі, до втрати соціального капіталу,
довіри людей до державних інституцій.
Відсутність інфраструктури прискореного творення знань та кадрового
забезпечення ставить під загрозу зриву стратегічні завдання розвитку
країни та задекларовані демократичні перетворення, спроби інтенсивного
імпорту знань та компетентності за рахунок навчання за кордоном без
глибокої зміни національної системи освіти можуть тільки тимчасово
завуалювати проблему, але не зможуть вирішити її.
Якщо Україна не відповість на ці виклики і не почне вже сьогодні
готувати фундамент для стратегічного перетворення сфери освіти, це буде
мати негативні наслідки для її політичного та інституційного розвитку. У
результаті країна просто не буде готова успішно діяти в глобальному
світі і не зможе протистояти внутрішнім викликам. Якщо Україна не матиме
сучасної сфери освіти, адекватної ринкам праці, які глобалізуються,
процеси орієнтації, виховання її політичної, професійної та ділової
еліти, управлінських кадрів усе більше будуть детерміновані іншими
державами та транснаціональними суб’єктами політики. Підсилюватиметься і
без того значна інтелектуальна та ідеологічна залежність країни.
У результаті слабкої державної системи освіти, в умовах глобалізації
постраждають не лише окремі прошарки населення. Україна ризикує втратити
незалежність або назавжди стати країною-вигнанцем, а її громадяни –
розчинитись у сучасному світі або змиритись зі станом підкореної,
другорядної нації по відношенню до громадян світових держав-лідерів.
Підхід
Нова українська нація як повноцінний учасник важливих політичних та
економічних процесів у своєму регіоні і в світі може складатись тільки
шляхом послідовного розвитку освітньої сфери.
Повага до кваліфікованої праці, любов до країни, незалежно від регіону
проживання, рівня доходів та віросповідання, можуть бути породжені
тільки в державі з першокласною сферою освіти, за наявності академічної
свободи, розвитку професійних спільнот та сучасної кадрової політики.
Завдання, поставлені Президентом та новим урядом країни, потребують
стратегічного вирішення проблем підвищення якості людських ресурсів,
перепідготовки кадрів, розвитку професій і управлінського персоналу.
Водночас ми усвідомлюємо, що сьогодні займатись освітою непрестижно і
непопулярно – ця сфера має величезну інерцію, не може надати швидкі
політекономічні дивіденди, включає в себе безліч проблем соціального
плану.
З огляду на викладене вище, ми вважаємо, що існуюча практика вироблення
пріоритетів і формування суспільно-державної політики розвитку сфери
освіти та виробництва знань повинні бути перетворені та інституційно
доповнені. Ми не перекладаємо на державу додаткові зобов’язання, а
пропонуємо себе – консорціум громадських організацій – у якості
інтелектуального ресурсу розвитку освіти.
Для стратегічного розвитку сфери освіти необхідно перш за все здійснити
оцінку ситуації. Новий підхід полягає у 1) інвентаризації стану освіти і
суспільства з огляду на системні виклики, що постають перед державою та
2) розробки стратегічного бачення та перспективних напрямків розвитку
сфери освіти на основі багатоаспектного аналізу і комунікації
зацікавлених учасників.
Перспективні напрямки розробок
Серед можливих напрямків досліджень з метою подальшого розвитку сфери
освіти України ми передбачаємо такі.
Дані для прийняття рішень щодо освіти
Завдання роботи:
– Статистика в системі управління людськими ресурсами.
– Моніторинг діяльності закладів та оцінка якості знань і кваліфікації.
– Інвентаризація мережі, фінансовий, управлінський, енергетичний аудит.
– Розробка системи збору даних, адекватної сучасній сфері знань.
Продукти і результати, нові можливості, що відкриваються у зв’язку з цим
напрямком
– Організація збору даних і підготовка матеріалів для прийняття рішень,
управління освітою.
– Порівняльний аналіз і стратегічне планування розвитку на основі єдиних
методів оцінки.
– Розробка науково-методологічних і політекономічних основ і проекту
створення Національного центру наукової і освітньої статистики.
Освіта як ресурс внутрішньої консолідації і розвитку країни
Завдання роботи:
– Визначення ролі освіти в економічному і соціальному розвитку міст і
регіонів.
– Визначення критеріїв успішності українських міст і регіонів у
національному та міжнародному контексті.
– Розробка пропозицій включення українських міст і регіонів у глобальні
інтеграційні процеси.
Продукти цього напрямку будуть використані у
– Програмах співпраці бізнесу, освіти і влади заради регіонального
розвитку.
– Програмах розвитку міст і регіонів України з виходом у світові мережі.
– Національній стратегії залучення інвестиційних ресурсів для розвитку
регіонів і міст.
«Освіта, наука та інноваційний розвиток в умовах глобалізації»
Завдання роботи:
– Аналіз інтелектуальних ресурсів і потенціалу України в сучасних
умовах.
– Включення української освіти у пріоритетні проекти і програми розвитку
країни та світу.
– Аналіз перспектив та реалістичних сценаріїв створення в Україні
сучасних дослідницьких університетів або мереж національних
дослідницьких консорціумів.
– Аналіз інституційних умов та місця освіти в розробках власних
вітчизняних проектів новітніх технологій, виходу на глобальні ринки.
– Розробка пропозицій і реалістичних сценаріїв зміни системи
інвестування і розподілу ресурсів, бюджетних коштів на науку і освіту.
Продукти:
– Сформульоване завдання щодо змісту освіти у зв’язку з пріоритетами
інноваційного розвитку, технологічного прориву.
– Взаємодоповнення довгострокових програм досліджень, освіти і
підготовки кадрів.
У межах напрямків створюються робочі групи, які готують аналітичні та
експертні доповіді, що публічно обговорюються зацікавленими учасниками.
Перші особи держави, які приймають стратегічні рішення, та інші учасники
державної політики за рахунок участі в обговореннях цих доповідей
отримують змістовні аргументи та орієнтири. Результати обговорень
публікуються і стають суспільно-державними стратегічними документами.
Ми пропонуємо, щоб забезпечення координації експертно-аналітичних
розробок і організація дискусії в цих напрямках була забезпечена
«Національною комісією з розвитку освіти», професійним
суспільно-державним органом.
Концепцію створення «Національної комісії з розвитку освіти» можна
отримати на сайті www.istc.biz.
Користь від реалізації ініціативи
Суспільна:
– Підвищення якості людських ресурсів через освіту знижатиме безробіття
та суспільну напругу.
– Підвищення мобільності людських ресурсів, зростання ефективної
зайнятості.
Політична:
– Захист, відродження, розповсюдження демократичних цінностей.
– Консолідація громадян країни навколо масштабних перспективних
стратегічних завдань.
– Формування єдиного комунікативного простору, що забезпечує
інтегрований розвиток країни.
– Освічені громадяни та державні службовці будуть підвищувати стандарти
громадянського суспільства, участі громадян у прийнятті рішень, що
зменшуватиме можливості для корупції.
– Освічене населення більш активно прийматиме участь у політичному житті
і підвищуватиме відкритість інститутів.
– Адекватна освіта формуватиме позитивний, сприятливий імідж країни.
Економічна
– Кваліфіковані та освічені людські ресурси забезпечать:
розширення інвестиційних можливостей країни;
розвиток інтелектуально ємних секторів економіки;
розвиток сектору послуг.
– Підготовлені кадри зможуть брати більшу відповідальність за свій
добробут, зменшуючи необхідність соціальної та державної допомоги.
– Ефективні освітні програми підвищать доходи громадян та збільшать
податкові надходження.
– Освіта буде підтримувати зростання стандартів якості життя, формування
нових ринків та розширення міжнародної торгівлі.
– Адекватна освіта відкриває можливості виходу на міжнародні ринки праці
для українських підприємств, працівників та споживачів.
– Підвищення якості підготовки менеджерів підвищить прибутки
національних корпорацій.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
