Основи формування громадянськості
З 1996 року Україна має свою Конституцію – Основний закон держави, який
визначає суспільний державний устрій, виборчу систему, основні права,
свободи та обов’язки громадян. Саме в ньому закладені принципи
громадянського суспільства
Глибоке засвоєння систематизованих знань про правові основи державного
життя, положень Закону України формує конституційно-правову свідомість
громадян.
Особливістю Конституції України є те, що в ній зафіксовані права та
свободи громадянина, які зумовлені сукупністю людських потреб, і саме це
законодавчо закріплює передумови самореалізації особистості. У
Конституції України задекларовано право кожного на вільний розвиток, на
свободу та особисту недоторканність, на свободу слова, світогляду й
переконань, на участь в управлінні державними справами, вільно обирати
та бути обраним, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, на
працю, соціальний захист, охорону здоров’я, на освіту і т. ін.
Отже, одним із перших кроків у системі виховного процесу має бути
ознайомлення учнів зі змістом Основного Закону України.
Особливу увагу учнів при цьому слід звернути на проблеми приватної
власності, ініціативу, самостійну діяльність особистості (бізнес), суть
і структуру ринкових відносин, проблеми соціальної справедливості та
соціальної рівності, взаємодію окремого індивідуума із соціумом,
співвідношення прав та обов’язків громадянина.
У змісті Конституції України лише чотири статті (65-68) відображають
зміст обов’язків громадянина нашої держави: захист Вітчизни; захист
природи, культурної спадщини; сплачування податків і зборів; додержання
Конституції та законів України. Система виховання повинна бути такою,
щоб у кожного громадянина утворилася певна система громадянських
обов’язків, і на першому місці в цій системі – знання державної мови та
повага до державної символіки.
Права й обов’язки громадянина нерозривно пов’язані між собою і лише
чітке усвідомлення цього факту учнем дозволить йому позитивно сприймати
і права держави, і вимоги до нього, і санкції, якщо ці вимоги ним не
виконуються.
Ознайомлення (вивчення) учнів зі змістом Конституції України має носити
творчий характер і бути направленим не лише на формальне
запам’ятовування окремих статей, а й на розвиток «конституційного»
мислення. Без знання й використання досягнень сучасної психології навряд
чи це можливо.
Зміст Основного Закону України та закону України «Про освіту» дозволяють
розробити та науково обґрунтувати неперервну систему громадянського
виховання дітей та учнівської молоді, починаючи від народження і
закінчуючи, принаймні, випуском зі школи. Ця система повинна передбачати
навчальну й виховну роботу в сім’ї, школі, молодіжних організаціях,
товариствах тощо. Закінчуючи навчальний заклад, дитина повинна не просто
формально вважатися громадянином держави, а має стати свідомим та
активним патріотом, здатним відстоювати українську національну ідею –
ідею соборної, самостійної, незалежної, миролюбної й високорозвиненої
Держави України.
Зазначену систему громадянського виховання без відповідної системи
громадянської освіти уявити важко.
Однією з особливостей сучасного етапу розвитку суспільства є те, що
духовний, моральний, соціальний розвиток окремого індивіда не встигає
здійснюватися такими ж темпами, як відбуваються зміни
соціально-політичних формацій. Саме тому виховання громадянина і стає
нагальною проблемою та вимагає зростання уваги до розвитку громадянської
освіти.
Певний досвід громадянської освіти Україна має. Протягом останніх років
у нашій країні вжито чимало заходів з упровадження системи громадянської
освіти: випущено експериментальні підручники, які проходять апробацію,
проводяться конференції та семінари. Проблеми громадянської освіти
знайшли відображення в концепції дванадцятирічної освіти, національній
доктрині розвитку освіти.
Розвиток системи громадянської освіти є важливою складовою перехідного
процесу до стабільної демократичної системи, адже головною метою такої
освіти є виховання громадянина, який цінує та готовий відстоювати ідеали
свободи, демократичні цінності, права людини. Навчальні заклади різного
типу і школи, у першу чергу, як осередки громадянської освіти мають
сприяти розвиткові демократичної політичної культури, формуванню
громадянської компетентності, політико-правових знань, гідності й
відповідальності молодих людей, усвідомленню та визнанню ними
демократичних принципів життя та пріоритету прав людини.
Мета громадянської освіти – сформувати особистість, якій притаманні
демократична громадянська культура, усвідомлення зв’язку між
індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською
відповідальністю, готовністю до компетентної участі в житті суспільства.
Зміст громадянської освіти має базуватись на основних ідеях
демократичного суспільства. Він утворює систему знань, процес оволодіння
якими формує в індивіда систему демократичних цінностей і громадянських
умінь, навичок і звичок суспільної поведінки.
Формування змісту громадянської освіти вимагає дотримання певних
підходів:
діяльнісного, суть якого зводиться до такого формування змісту
громадянської освіти, щоб його засвоєння сприяло розвитку уявлень і
практичних умінь успішної соціальної активності особистості;
особистісно зорієнтованого, який зумовлює центральною ідеєю
громадянської освіти вважати ідею невідчуження прав людини. Людина має
право вільного вибору і будує свою діяльність на основі визнання
абсолютної цінності прав людини. Цей же підхід передбачає врахування
вікових особливостей учнів;
конкретно-історичного, який вимагає розглядати зміст громадянської
освіти як своєрідну модель конкретних вимог суспільства до підготовки
індивіда до діяльності в суспільстві на конкретно-історичному етапі його
розвитку.
Зміст громадянської освіти має охоплювати культурологічні, філософські,
політологічні, правові, економічні та соціально-психологічні знання.
Оволодіння змістом громадянської освіти сприятиме формуванню
світоглядних орієнтацій особистості, її самоідентифікації та
самореалізації в кожній зі сфер суспільного життя.
Завдання системи громадянської освіти полягають у становленні мотивації
відповідальної участі особистості у громадянсько-політичних процесах,
активної позиції щодо реалізації ідеалів і цінностей демократії в
Україні. Громадянська освіта має здійснити забезпечення мінімальної
функціональної громадянської освіченості людини.
Загально педагогічні та дидактичні принципи освіти повинні мати місце і
в системі громадянської освіти. Змінюється лише ієрархія цих принципів,
виводячи на перші місця принципи гуманізму, демократичності, зв’язку
навчання з практичною діяльністю, зорієнтованості на позитивні,
соціальні дії та інше.
Організаційні форми громадянської освіти можуть бути різними. З нашої
точки зору, найбільш продуктивною громадянська освіта в закладах освіти
буде лише тоді, коли вона буде представлена у вигляді окремого
навчального предмета на тлі такої організації шкільного житті, яка би
сприяла демократичній поведінці.
Спеціальний курс громадянознавства має спиратись на ті знання та навички
суспільного життя, які учні отримали при вивченні інших курсів
навчального плану. Це означає, що вивчатись він повинен у старших класах
школи та носити інтегративний характер. Така ситуація враховуватиме і
вікові особливості, і інтереси учнів.
Упровадження змісту громадянської освіти в навчальний процес може
здійснюватись і через включення окремих тематичних модулів у зміст інших
навчальних предметів як гуманітарного, так і природно-математичного
циклів.
Ефективна громадянська освіта можлива лише за умов створення
демократичного стилю діяльності всього шкільного організму.
Методи запровадження громадянської освіти у значній мірі визначаються
формами її втілення. Це можуть бути лекції, семінари, тренінги, бесіди,
диспути й обов’язково певним чином організована самостійна робота учнів
(реферати, доповіді).
Не може бути осторонь цієї роботи (громадянська освіта) й батьківська
громадськість, яка повинна оволодіти демократичними гуманістичними
методами сімейного виховання.
У системі громадянського виховання одну з основних ролей відіграють
механізми відповідних процесів. Серед цих процесів основними є акти
комунікативної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу.
Відомо, що спілкування (комунікативна взаємодія) слід розглядати як один
з універсальних способів вияву групової форми буття людей, як один з
необхідних елементів групової діяльності. Спілкування відображає
суб’єкт-суб’єктні відносини соціальних індивідів. У спілкуванні через
соціальні ролі реалізуються суспільні відносини.
Результативність спілкування визначається узгодженістю зовнішніх
(організаційні форми, цілі, завдання) та внутрішніх (взаєморозуміння,
психологічна сумісність партнерів) умов, умінь і навичок партнерів
процесу.
Для спілкування характерними є три його складові: комунікативна,
інтерактивна та перцептивна.
Комунікативна складова (сторона) передбачає обов’язковий акт обміну
інформацією. Саме обміну інформацією, а не одностороннє інформування.
Для навчально-виховного процесу громадянської освіти це дуже важливий
факт.
Інтерактивна сторона спілкування полягає в такій організації взаємодії,
при якій здійснюється обмін не лише інформацією, а й діями, учинками, що
утворює систему зворотного зв’язку.
Перцептивна складова процесу спілкування вимагає такої організації
обміну інформацією та вчинками, щоби внаслідок його в усіх учасників
комунікативної взаємодії у свідомості утворився чіткий образ того явища,
предмета чи події, які були об’єктом спілкування.
Якщо мова йде про спілкування в навчально-виховному процесі
громадянської освіти, то для прогресу суспільства в цілому важливе
значення має спілкування на підставі науково обґрунтованого й практично
досяжного ідеалу (Громадянин), що мобілізує на його втілення у практичне
життя.
Спілкування за своїм характером може бути міжособистісним, груповим,
індивідуально-груповим і колективно-індивідуальним. Незалежно від
характеру спілкування механізмами громадянського виховання слід вважати
переконування, навіювання (сугестія), наслідування, рефлексію
(саморефлексію), самонавіювання.
Переконування слід розглядати як механізм упливу, сукупність прийомів,
за допомогою яких цілком певна інформація зі змісту громадянської освіти
органічно вплітається у сферу громадянськості учнів, студентів, молоді.
Мета такого впливу полягає в тому, щоби школярі не тільки розуміли
окремі положення громадянськості, а й прийняли їх на рівні внутрішніх
переконань. На наш погляд, переконування є провідним методом
педагогічного впливу на громадянську сферу молоді. Разом з тим ми
свідомі того, що в умовах сучасного інформаційного простору цей прийом
далеко не завжди дає бажані результати.
B
D
D
дійсності, нігілізм та інші риси максималізму. У такій ситуації досягти
бажаного впливу можна через навіювання (сугестію). Сугестія, у
загальному розумінні, – це будь-який психічний вплив однієї людини на
іншу (прохання, наказ, вимога), що має за мету актуалізацію або зміну
певних установок, ціннісних орієнтацій чи вчинків людини, яка виступає
об’єктом навіювання. Особливістю сугестії є те, що мотиваційним моментом
у взаємодії індивідів виступає джерело інформації – учитель, що сприяє
безконфліктному характеру прийому інформації, бо навіяне переживається
як особисте, як спонукання до дії. Навіювання може бути вербальним, а
може бути навіюванням дією. Суб’єктом сугестії може бути й окрема
людина, і певна соціальна група.
Навіювання, здійснювані в особистому плані, тобто коли суб’єкт і об’єкт
впливу співпадають, називають самонавіюванням. Прийомом самонавіювання
дітей повинні навчати в першу чергу батьки. Самонавіювання в різній мірі
властиве всім людям і може використовуватись як цілеспрямований,
ефективний прийом самовиховання, вироблення в себе нових установок.
Здійснюється це шляхом повторення в собі певних словесних формул і на
основі глибокої впевненості в досягненні бажаного результату
(аутотренінг).
Особлива форма поведінки, яка полягає у прагненні молодої людини
відтворити окремі дії, риси характеру, манеру поведінки, систему ідеалів
інших людей, називається наслідуванням. Наслідування може бути як
мимовільним, так і цілеспрямованим, і носити як інстинктивний, так і
умовно-рефлекторний характер.
Наслідування є однією з головних форм свідомого успадкування молодшим
покоління морально-етичних, світоглядних, громадянських ідеалів
суспільства.
Використання в навчально-виховному процесі громадянської освіти
механізму наслідування повинно супроводжуватись вихованням у молодої
людини (школяра) рис самостійності, самобутності. Без цього дитина може
стати безхарактерною, занадто схильною до навіювання, що призведе до
втрати індивідуальності, неповторності натури.
Названі нами переконування, навіювання, наслідування у психології
називають механізмами цілеспрямованого використання. Застосування цих
впливів із цілком певною метою здійснюється вчителем.
Разом з тим психології відомі і такі механізми громадянського виховання,
вплив на які вчителя чи вихователя суттєво обмежений. Мова йде про
соціально-психологічне зараження й саморефлексію (рефлексію). Суть
механізму соціально-психологічного зараження полягає в тому, що на рівні
неусвідомленого, дифузно від одного індивіда до іншого переходять різні
емоційні стани. Це можуть бути стани тривоги, радості, захоплення,
ентузіазму тощо. Ці стани в ситуації безпосереднього спілкування
безконтрольно, стихійно сприймаються й відтворюються всіма учасниками
комунікаційного процесу і можуть бути використані в різного типу
виховних справах, особливо коли мова йде про громадянські почуття.
З нашої точки зору, найбільш результативним механізмом громадянського
виховання має стати рефлексія (саморефлексія). Відомо, що під рефлексією
розуміють процес осмислення окремою людиною мотивів, механізмів,
принципів і результатів власної діяльності, життєтворчості, соціального
способу існування. Індивідуальна рефлексія – це не тільки інтроспекція
власної психіки, а й осмислення своєї життєвої програми, цілей, системи
цінностей, прагнень, принципів співвідношення. Засобами рефлексії
виступав аналіз смислових підвалин певної системи знань, заміна старих
парадигм життєтворчості досконалішими. Результатом індивідуальної
рефлексії є образ власного «Я» («Я»-концепція), і він лише тоді
відображає реальну особистість, коли у процесі саморефлексії
аналізуються предметні та суспільні форми активності індивіда, його
включеність у систему суспільних відносин. Рефлексивний контроль акту
діяльності молодою людиною можливий лише при оволодінні нею понятійним
апаратом відповідної галузі знань. Засвоєння системи наукових понять
змісту громадянської освіти як основи власної суспільної діяльності
зумовлює кардинальну та інтенсивну перебудову свідомості учня.
Це пов’язано з тим, що:
по-перше, змінюється сама картина громадянськості у свідомості, вона
стає більш чіткою та цілісною;
по-друге, статичне сприйняття громадянськості змінюється на динамічне,
відбувається його усвідомлення;
по-третє, суттєво підсилюється регулююча функція свідомості у
відповідній сфері діяльності;
по-четверте й основне, свідомість набуває риси рефлексивності
(саморефлексія), створюючи передумови перетворення учня із суб’єкта
діяльності, направленої назовні, на суб’єкт самозмін, саморозвитку.
Названі механізми громадянського виховання будуть ефективними лише при
відповідній підготовленості до їх використання і вчителями, і
вихователями навчальних закладів.
Розвиток громадянськості окремого індивіда відбувається через процеси
соціалізації, виховання й самовиховання. Сучасний етап розвитку України
як самостійної незалежної держави вимагає від інститутів соціалізації
врахування ряду загальнопедагогічних чинників громадянського виховання.
Мова йде про новий підхід до мети, змісту та структури громадянського
виховання освітніми закладами України.
Розуміючи, що вирішальну роль у досягненні повноцінності та завершеності
громадянського виховання відіграють об’єктивні чинники – соціальні,
економічні, правові, культурницькі, ми вважаємо, що школа вже нині може
зробити вагомий внесок у формування громадянськості школярів. Робити це
вона повинна через реалізацію потенціалу нового змісту
навчально-виховного процесу.
По-перше, зміст, форми та методи навчально-виховного процесу повинні
сприяти тому, щоби кожна зростаюча особистість була психічно інтегрована
тільки з Українською державою, а не ще з якоюсь іншою.
По-друге, зміст, форми та методи навчально-виховного процесу мають
застережувати міжгромадянські й міжетнічні конфлікти, випадки
громадянської непокори та інші негативні прояви суспільного життя.
По-третє, громадянське виховання має носити системний характер.
Громадянське суспільство повинно мати чітко відпрацьовану систему
громадянського виховання.
Педагогічна наука повинна створити науково-методичне забезпечення
процесу громадянського виховання, яке би відповідало задачам реалізації
Національної доктрини розвитку освіти.
Ефективне громадянське виховання в системі шкільної освіти вимагає
розв’язання ряду проблем:
створення системи громадянської освіти (система знань громадянського
забарвлення – мораль, право, екологія, етнопедагогіка, етнопсихологія,
культура);
розробка методології громадянського виховання (закономірності, принципи,
методи, засоби, прийоми).
По-четверте, система громадянського виховання обов’язково повинна мати у
своїй структурі підсистему моніторингу громадянськості молодого
покоління, що дасть можливість своєчасно вносити корекцію як у зміст,
так і в методи громадянського виховання.
По-п’яте, ми переконані, що система громадянського виховання буде
ефективною лише за умови категорично обов’язкового включення вихованців
у безпосередню громадянську діяльність. Мова йде про включення всіх без
винятку школярів у діяльність різноманітних громадянських організацій –
товариства, клуби, фонди, – в основі діяльності яких лежать громадянські
цінності. У цьому плані невичерпні ресурси мають позашкільні
навчально-виховні заклади.
Не можна не погодитися з думкою, що вплив на формування громадянськості
як учнівської, так і студентської молоді мають засоби масової інформації
– радіо та телебачення. Вони мають різні об’єкти спрямування свого
інформаційного потоку. До цих об’єктів слід віднести:
учнівську та студентську молодь. Слід розглядати учнівську та
студентську молодь як особливий об’єкт впливу засобів масової
інформації, бо саме для цієї групи важливим є процес формування вмінь і
навичок існування в суспільстві та розуміння необхідності власного
розвитку з метою подальшого особистісного внеску в життя суспільства;
окремі соціальні групи людей. Цей об’єкт вимагає в першу чергу
просвітницької діяльності засобів масової інформації. У змісті цієї
діяльності особливе місце мають займати права людини та механізми
демократичних відносин у суспільстві. Однією з основних рис цієї
просвітницької діяльності засобів масової інформації має стати її
неперервність;
міжнародне суспільство.
У змісті цієї діяльності засобів масової інформації має бути мета
виховання такої особистості, яка б усвідомлювала необхідність мирного
співіснування й досягнення балансу між національною ідентичністю та
міжнародним співробітництвом.
Видатні педагоги минулого Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, К. Ушинський, В.
Сухомлинський та ін. при розгляді проблем громадянської освіти та
виховання не останнє місце відводили індивідуальному підходу у
формуванні громадянськості учнівської молоді. Індивідуальний підхід має
враховувати відособленість, неповторність, самобутність, цілісність
кожного індивіда. Індивідуальність підходу у формуванні громадянськості
суттєво полегшується при застосуванні певних прийомів типізації
суб’єктів виховного впливу. Типізація суб’єктів виховного впливу має
здійснюватись на основі типових форм громадянської поведінки із
з’ясуванням причин, якими ці форми поведінки зумовлені.
Проблема типізації суб’єктів виховного впливу з позицій громадянськості
в науковій і методичній літературі практично не розв’язана. Спроба
розв’язати цю проблему шляхом розгляду трьох імовірних груп поведінки
школярів розкриває певні аспекти типізації суб’єктів виховного впливу,
але чіткого підходу до її розв’язання не демонструє.
Ми пропонуємо типізацію суб’єктів виховного впливу з позицій прояву
громадянськості розглядати на основі поліфункціональності структури та
віднести сюди ідентифікаційну, цілеутворюючу та мотиваційну функції. Усі
ці три функції біполярні. Ідентифікаційна функція на своїх полюсах має з
одного боку патріота, з іншого – маргінала. Цілеутворююча функція – з
одного боку державницька, з іншого – егоїстична спрямованість окремого
індивіда. Мотиваційна функція, у свою чергу, на одному полюсі буде мати
індивідів, які на рівні свідомості включені у громадянську діяльність, а
на другому тих, хто в цю діяльність включений лише ситуативно.
Таким чином, утворюється умовний простір типів прояву громадянськості.
Суть цього підходу можна зобразити за допомогою моделі:
У просторовій моделі типів прояву громадянськості позначення осей мають
такий зміст:
П – вісь, яка відображає рівень прояву патріотизму;
М – вісь, яка відображає рівень прояву маргінальності окремого індивіда;
Д – вісь, яка відображає рівень прояву державницької спрямованості
окремого індивіда;
Е – вісь, яка відображає рівень прояву егоїстичної спрямованості
окремого індивіда;
С – вісь, яка відображає рівень прояву свідомого організованої
громадянської діяльності окремого індивіда;
Ст – вісь, яка відображає рівень ситуативності у громадянській
діяльності окремого індивіда.
Зрозуміло, що в цій системі можна виокремити вісім типів прояву
громадянськості:
СвДП – свідомо-державний патріот;
СвДМ – свідомо-державний маргінал;
СвЕП – свідомо-егоїстичний патріот;
СвЕМ – свідомо-егоїстичний маргінал;
СтДП – ситуативно-державний патріот;
СтДМ – ситуативно-державний маргінал;
СтЕП – ситуативно-егоїстичний патріот;
СтЕМ – ситуативно-егоїстичний маргінал.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
