Основні характеристики інновацій
Розглянемо докладно основні характеристики сучасного поняття
“інновація”. Сьогодні практично всі дослідники інноваційних процесів
(Ахиезер А. С., Кругликов А. Г., Лапін Н. І., Поташник М. М., Пригожин
О. І., Сазонов Б. В., Степанов Н. П., Толстой В. С. та ін.) розуміють
під інновацією процес упровадження якого-небудь нововведення в практику
Так, наприклад, в одній із робіт О. І. Пригожина дається таке
визначення: “…Інновація (нововведення) – це цілеспрямована зміна, що
вносить у визначену соціальну одиницю – організацію, поселення,
суспільство, групу – нові, відносно стабільні елементи”.
У сучасній науковій літературі виділяються два підходи до вивчення
структури будь-яких інноваційних процесів: предметно-феноменологічний,
або предметно-технологічний на рівні індивідуального нововведення
(мікрорівень), а також підхід на рівні взаємодії окремих нововведень
(макрорівень).
Перший підхід розділяє структуру процесу нововведення з точки зору
змістовної його сторони, тобто розглядає процес утілення деякої нової
ідеї в дійсність.
Другий підхід визначається, насамперед, взаємодією окремих нововведень:
їхнім сполученням, конкуренцією, послідовною зміною один одного. З
огляду на той факт, що будь-яке нововведення є процес, що протікає в
часі, дослідниками розробляється концепція “життєвого циклу”
нововведення. У процесі нововведення виділяються етапи, що розрізняються
за видами діяльності, які забезпечують створення та виконання
нововведення. Одна з найбільш розповсюджених схем виділення етапів
інноваційного процесу представлена в спільній роботі В. А. Сластьоніна
та Л. С. Подимової “Педагогіка: інноваційна діяльність”.
Етап народження нової ідеї або виникнення концепції нововведення. Умовно
цей етап називають також етапом відкриття, що є, як правило, або
результатом фундаментальних і прикладних наукових досліджень, або
результатом “раптового осяяння”.
Етап винаходу, тобто створення нововведення, утіленого в який-небудь
об’єкт.
Етап нововведення, при якому певне нововведення знаходить практичне
застосування. (Завершується цей етап, як правило, одержанням стійкого
ефекту від даного нововведення.).
Етап поширення нововведення, що полягає, зокрема, у його широкому
впровадженні в нові сфери.
Етап реалізації нововведення в конкретній області, при якому
нововведення фактично перестає бути таким і поступово втрачає свою
новизну. (Як правило, цей етап завершується появою реальної альтернативи
або заміни даного нововведення більш ефективним.).
Етап скорочення масштабів застосування нововведення, пов’язаний із
заміною його наступним нововведенням.
Конкретний інноваційний процес не обов’язково містить у собі всі
розглянуті етапи в їхній строгій послідовності. Більш того, зазначені
етапи можуть мати різну тривалість. Так, наприклад, після наукового
відкриття можуть пройти роки, перш ніж з’являться сприятливі соціальні й
економічні умови для його використання. Може виявитися досить важким і
сам процес поширення нововведення.
З іншого боку, ефективність від реалізації нововведення також може
проявлятися протягом тривалого періоду часу.
новацію можна розглядати як комплексний, цілеспрямований процес
створення, поширення та використання визначеного нововведення. Метою
будь-якої інновації є задоволення потреб і інтересів людей новими
засобами. Це, у свою чергу, веде до визначених якісних змін системи та
способів забезпечення її ефективності, стабільності та життєздатності.
Інноваційний процес завжди пов’язаний із переходом у якісно інший стан,
що супроводжується ретельним переглядом усіх застарілих положень і норм.
Йому властиві внутрішня логіка і спрямованість, що, у свою чергу,
визначається логікою розгортання від ідеї самого нововведення до його
практичного використання, а також логікою відносин між учасниками
інноваційного процесу. Інноваційний процес має визначену стійкість
завдяки наявності механізмів самовідтворення. Різні набори цих
механізмів, їхнього сполучення обумовлюють як різноманіття інноваційних
процесів, так і індивідуальний підхід до кожного з них.
Автори системної концепції нововведень (Лапін Н. І., Пригожин О. І.,
Сазонов Б. В., Толстой В. С.) усе різноманіття інноваційних процесів
зводять до двох найбільш значимих форм.
1. Просте відтворення нововведення характеризується тим, що нововведення
створюється лише в тій організації, у якій його виробництво було вперше
впроваджене. Цей цикл містить у собі наступні стадії: формування
передумов нововведення – потреби в ньому, наукове відкриття, створення
самого нововведення, включаючи його перше освоєння, поширення
нововведення серед користувачів, використання та споживання
нововведення.
2. Розширене відтворення нововведення характеризується тим, що процес
уведення нововведення поширюється на багато організацій. У цьому циклі
при створенні нововведення та його розподілі між користувачами додаються
нові стадії:
поширення методів виробництва нововведення та форм його використання;
широке виробництво нововведення, що забезпечує задоволення потреби в
даному нововведенні.
Інноваційні процеси виражають не тільки внутрішню, предметну логіку
нововведення, але і логіку його взаємодії з навколишнім середовищем. З
цього погляду нововведення характеризується динамічним співвідношенням
параметрів, що виражають як його вплив на навколишнє середовище, так і
зворотний вплив самого середовища на нововведення. Динаміка цих
характеристик у часі утворює життєвий цикл нововведень: старт, швидкий
ріст, зрілість, насичення, фініш або криза.
Таким чином, будь-яке нововведення є динамічна система, що
характеризується як внутрішньою логікою (сам інноваційний процес), так і
зовнішньою взаємодією з навколишнім середовищем (життєвий цикл
інноваційного процесу). Структура інноваційного процесу змінюється при
переході нововведення від однієї стадії до іншої.
Від динамічних характеристик інновації залежать і її кінцеві результати
– завершеність і ефективність, які, у свою чергу, визначають, наскільки
успішно протікають усі стадії інноваційного процесу. Критичним моментом
при цьому є перехід від простого відтворення до розширеного. На практиці
ж цей перехід у багатьох випадках не здійснюється, що, у свою чергу,
обумовлює незавершеність відповідного нововведення й виникнення багатьох
проблем.
Ефективність інновації, на відміну від завершеності (незважаючи на їхній
очевидний взаємозв’язок), являє собою вплив уже реалізованого потенціалу
інновації на різні параметри самої системи, у якій і здійснювався
інноваційний процес. Це необхідно враховувати насамперед під час
обговорення питання про масштаб інновації.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
