Особистість учителя в розвитку креативних здібностей
Своєю практикою вчителі шкіл, що стали на шлях інноваційного розвитку,
підтверджують: сучасний педагог стає дослідником. Педагог майбутнього –
в ідеалі педагог-учений, для якого педагогічне дослідження є умовою
розвитку професійної майстерності
Люди, схожі на мене, упевнені у своїй так званій геніальності вже у
восьми-, дев’яти-, десятирічному віці… Я завжди дивувався: «Чому ніхто
не відкрив мене? Невже у школі ніхто не помічав, що я більш здібний, ніж
хто-небудь інший? Що, учителі настільки нерозумні? Усе, що вони мають,
це інформація, яка мені не потрібна. Чому ніхто не помічав мене?»
Джон Леннон
Саме в умовах дослідницької діяльності стають реальними якісні зміни в
педагогічному мисленні вчителів, відбувається інтенсивний розвиток їхніх
творчих здібностей і в результаті – ефективне формування
педагога-дослідника.
Педагог-дослідник:
1. Орієнтує свою педагогічну діяльність на нові досягнення науки.
2. Неперервно досліджує свою систему роботи, здійснює науковий аналіз її
різних складових.
3. Прагне постійно підвищувати результативність своєї праці.
4. Володіє вміннями практичного використання методики педагогічного
дослідження.
5. Тяжіє до спілкування з ученими та педагогами-новаторами для
ознайомлення з актуальними проблемами вітчизняної й зарубіжної
педагогіки, передовим досвідом роботи, інноваційними технологіями, знає
про професійні досягнення своїх колег.
6. Конструктивно сприймає нові ідеї, прагне з’ясувати суть, переваги й
недоліки без зверхності та скептицизму відносно спроможності.
7. З повагою ставиться до переконань своїх компонентів без категоричного
заперечення їхньої точки зору.
8. Має системне мислення, що виявляється в цілісному сприйнятті різних
педагогічних явищ, здатності встановлювати причинно-наслідкові зв’язки,
визначати перспективу свого подальшого професійного та загального
розвитку, шляхи його досягнення.
Для реалізації зазначених умов необхідно, щоби зміст, методи навчання й
виховання, ритм уроку, режим дня й тижня, етика спілкування, робота з
батьками, дизайн середовища – усе працювало на дитячі потреби та вікові
можливості, сприяло розвитку дитячих здібностей, не шкодило фізичному та
психічному здоров’ю.
«Особистість виховує особистість» – це азбука виховного процесу. Тому
таку виняткову роль відіграє перший учитель у навчанні й вихованні
дитини – молодшого школяра. Особистісні якості педагога надають процесу
навчання ціннісно-значущу спрямованість і своєрідність впливу через
індивідуальну культуру спілкування, поведінку, почуття тощо.
Від того, як молодший школяр сприймає вчителя, залежить його ставлення
до школи та навчання. Ш. Амонашвілі привертає увагу до того, що,
навчаючи та виховуючи, учитель залучає дітей до матеріальних і духовних
цінностей минулих поколінь. Але як це залучення відбувається? Учитель є
посередником між дитиною й цілими поколіннями, і лише через нього діти
пізнають дійсність. І це «через» означає, що різні цінності, знання,
морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а
несуть у собі особисті риси вчителя, його оцінки, ставлення, його
світогляд. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно
передає їм свій характер, постає перед ними як зразок людяності.
Саме такий учитель покликаний розвивати креативні здібності учнів. У
нашій Броварській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 10 найкраще
розвивають креативні здібності вчителі, які працюють за програмою
розвивального навчання. Їхнє головне завдання – не «донести», «пояснити»
та «показати» учням, а організувати спільний пошук розв’язання завдання,
яке виникло перед ними. Учитель виступає як режисер міні-вистави, що
народжується безпосередньо у класі. Нові умови навчання потребують від
учителя вміння вислухати всіх бажаючих із кожного питання, не відкидаючи
жодної відповіді, стати на позицію кожного, хто відповідає, щоби
зрозуміти логіку його міркування та знайти вихід із постійно мінливої
навчальної ситуації. Педагоги аналізують відповіді дітей і непомітно
ведуть їх до розв’язання проблем. Навчання логіки, дискусії, діалогу,
розв’язання проблеми не передбачає швидкого одержання правильної
відповіді. Тому можливі ситуації, коли на одному уроці не вдається
відкрити істину. Робота в системі РН дає змогу, виконуючи цікаві для
дітей завдання, підійти до проблеми з різних боків, спонукає учнів
мислити, знаходити способи вирішення проблем, демонструє варіативність
підходу до їх розв’язку, учить міркувати, доводити, обґрунтовувати свою
думку. Школяр із перших кроків у опануванні знань має шукати спосіб дій,
учитися користуватись ним, і користується успішно, доки не постане перед
ним нова проблема… І знову починається пошук…
(
*
*
мистецтві слухання спочатку у своїй маленькій компанії, а вже потім
відважуються постати перед усім класом. Доводиться відмовлятись від
звички працювати з дітьми «фронтально», звертаючись одразу до всіх і ні
до кого персонально.
У класах є учні, які ніколи не піднімають руку, мало посміхаються, на
виклик до дошки реагують зі страхом. А вчителі й не запрошують їх до
дошки поодинці. Діти можуть вибрати собі надійного товариша і виходять
удвох. Навіть найтривожніша дитина в такій компанії почуватиметься
впевнено і через деякий час переконається, що нічого страшного біля
дошки з нею не станеться. При відповіді вони можуть перемовлятись один з
одним. Давши час на обговорення, учителі на перших порах радять: «Якщо
ти знаєш відповідь, скажи сусідові пошепки. Якщо він згоден, то киває на
це, подає тобі руку». Діти беруться за руки, подаючи сигнал: «Ми
готові». – Шумно?! На кілька хвилин у класі не буде «мертвої» (ось вірне
слово) тиші. Але ж у класі на одне й те ж запитання народжуються нові
варіанти відповіді, адже діти у грі талановитіші за своїх учителів.
Дитячі знахідки обов’язково оголошуються, обговорюються, заохочуються,
виділяються найбільш раціональні. Кожний, хто відповідає, звертається до
всіх учнів. Кожний, хто слухає, може бути захопленим, згодним (+),
незгодним (-), незадоволеним відповіддю. Мета всього цього – звести до
мінімуму пасивне перебування дітей на уроці. Учитель для них – партнер,
лише більш досвідчений.
Завдання педагогів – навчити дітей самостійно міркувати, уміти
сперечатись, відстоювати свої думки, ставити запитання, бути
ініціативним у набутті нових знань. Адже, як казав Л. Толстой, знання –
тільки тоді знання, коли вони здобуті напруженням своєї думки, а не
пам’яттю.
На сьогодні учні 1-го класу розвивального навчання уміють диспутувати,
доводити власне твердження, володіють достатнім словниковим запасом.
У 2-му класі за цією ж програмою школярі вміють здійснювати перенесення
знань, умінь і навичок у нові ситуації, проявляють критичність і
незалежність суджень, здатність фантазувати, допитливість,
винахідливість, показують уміння працювати з різними словниками та
довідковою літературою.
Старші ж учні генерують нові ідеї, показують здатність висувати
гіпотези, знаходити несподівані асоціації, проявляють самостійність.
У дітей 6-7-річного віку переважає конкретне мислення. Тому на
початковому етапі навчання відбувається порівняння конкретних предметів
чи фігур. Для розвитку вміння аналізувати, порівнювати вчителі
пропонують різні цікаві завдання на уроках математики.
Звичайно, порівнюють діти не лише на уроках математики. Ця робота
продовжується й на читанні, бо неможливо розрізнити вірш і казку, казку
й оповідання, не проаналізувавши їх будову; не можна просто
познайомитися з твором, не розглянувши характерів дійових осіб та їх
учинків; а чого варті мовні цікавинки, які трапляються майже в кожному
творі!
Нові поняття й відношення між ними не даються дітям у готовому вигляді.
Діти «відкривають» їх самі у процесі самостійної дослідницької
діяльності. Учителі лише спрямовують цю діяльність і, як підсумок,
роблять висновок, даючи точне формулювання алгоритму дії та знайомлячи
із загальноприйнятою системою позначення.
Одним зі шляхів розв’язання проблеми підвищення пізнавальної активності
та розвитку креативних здібностей у процесі набування знань є
застосування в навчальному процесі творчих ігор і вправ, бо емоційне
забарвлення останніх сприяє глибокому й міцному засвоєнню матеріалу,
розвитку особистості кожного школяра.
Як показують дослідження, для формування в учнів позитивного ставлення
до навчання потрібне творення емоційно-сприятливої атмосфери на уроці,
урахування життєвого досвіду школярів. Ці компоненти є складовою
частиною роботи вчителів початкових класів, які працюють за програмою
«Росток». Це дає їх змогу на практиці використовувати діяльнісний метод
навчання, при якому діти виступають у ролі активних шукачів інформації,
дослідників, доповідачів, співрозмовників. Отримуючи мінімум готових
фактів, діти виявляють максимум активного творчого пошуку. Так,
готуючись до уроків навколишнього світу, школярі готують не лише
повідомлення з додаткової літератури, а створюють цілі проекти з даної
теми. Саме така робота сприяє глибокому засвоєнню знань, розвитку
пізнавальних інтересів, креативному збагаченню особистості. Емоційного
забарвлення урокам надають ігрові моменти, подорожі, зустрічі з
казковими героями.
Практичні роботи, експерименти, творчі пошуки запалюють в очах учнів
вогники зацікавленості, які не згасають протягом тривалого часу. Бажання
дізнатись про щось нове з кожним днем зростає. Робота у групах, парах не
дає можливості розгубитися слабшим, кожний починає вірити у свої власні
сили.
Зміни видів діяльності, уміле керування навчальним процесом сприяють
розвитку креативних здібностей. Хоча процес цей довготривалий, і
отримати результат одразу неможливо, та вже через кілька тижнів навчання
діти розв’язують поставлені завдання не за аналогією, а кожний вибирає
свій, зручний йому шлях.
За словами Я. Коменського, «учитель – помічник природи, а не її володар,
її будівничий, а не реформатор», тому він сам вибирає форми, методи та
прийоми, які сприяють розвитку природних нахилів учнів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
