Педагогічні реформи зарубіжжя
Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави,
запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної,
соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності
суспільства
Успішне становлення освіти в Україні неможливе без належного опрацювання
досягнень зарубіжних країн у цій сфері. Аналіз національних особливостей
зарубіжних країн з питань реформування освіти та врахування
загальноєвропейських і світових тенденцій дозволить якнайефективніше
вибудувати стратегію розвитку української школи в руслі загальних
підходів світової спільноти.
Тімар Т. Б. Як домогтися удосконалення в освіті / Томас Б. Тімар, Дейвід
Л. Кіпр; Пер. з англ. Анжела Кам’янець; Наук. ред. Павло Хобзей; Ред.
Анна-Марія Волосацька. – Л.: Літопис, 2004. – 174, [2] с. – (Сер.
«Освіта»). – Бібліогр.: с. 169-174.
Державний секретар освіти США Террел Г. Белл на початку перебування на
цій посаді створив Національну комісію з досконалості в освіті, яка
навесні 1983 року опублікувала славнозвісний і песимістичний звіт «Нація
у небезпеці…». Цей звіт лише роздмухав полум’я, що вже тліло, і разом
з результатами кількох великих досліджень шкільної системи, що почалися
в 70-ті роки ХХ ст., дав поштовх освітнім реформам і повернув проблеми
середньої освіти на центральний рівень попри те, що федеральний уряд
висловив небажання займатися цими питаннями.
Уперше в історії Америки губернатори кількох штатів поставили освіту й
реформу шкіл першим пунктом у своїх політичних програмах; деякі будували
на питаннях освіти всю свою передвиборчу платформу. Під враженням від
згаданого звіту 1983 року законодавці штатів швидко запровадили
різноманітні «пакети реформ», які вважали реакцією на новий рівень
громадського занепокоєння.
Коли ці пакети реформ набули законної сили й увійшли у правові норми
штатів, їхні наслідки стали відчутні у школах. У багатьох штатах нові
закони та правила були справді послідовні. Із часом вони би могли
докорінно змінити школи й у конкретних аспектах, передбачених законом.
У своїй книзі Томас Тімар і Дейвід Кірп розглянули три впливових штати,
які сприйняли поштовх до реформ серйозно, однак обрали абсолютно різні
шляхи. Автори із хронологічною точністю оповідають усе, що відбувалося в
кожному з цих штатів до середини 1980-х років, і аналізують різні
підходи, ретельно зважуючи особливості кожного штату.
Уроки сучасної хвилі освітніх реформ штатів свідчать про потребу
кардинально змінити політику. Штати відповідальні за визначення чітких
вимог і загальної схеми в системі освіти. Вони надають ресурси та
створюють контекст, у якому можуть формуватися школи.
Нарешті, законодавці й освітяни повинні звернути увагу на те, що роблять
досконалі школи і як вони це роблять, бо річ не тільки в тому, що ці
школи мають ресурси, а й у тому, як вони їх використовують. Просто мати
висококваліфікованих учителів недостатньо. Важливо, як цей учитель
вписується в життя школи. Теорія інституційної підтримки може бути
орієнтиром для творців політики. Згідно з цією теорією, досконала освіта
неможлива за відсутності здорових ефективних інституцій. Щоби повернути
школу до нормального статусу, треба допомогти їм віднайти почуття
єдності й мети.
У пропонованій книзі аналізуються проблеми реформування освітньої
політики у США наприкінці ХХ ст.: розглядаються цілі й завдання реформ,
описуються конкретні механізми їх втілення, робляться висновки щодо
ефективності реформ, а також, з позицій інституційного підходу до
шкільної освіти, дається конструктивна критика реформаторських
недоліків.
Книга розрахована на керівників освіти, педагогів, студентів.
Сарасон С. Б. Політичне провідництво і можливі невдачі в реформуванні
освіти / Сеймур Сарасон; Пер. з англ. Галина Пехник. – Л.: Літопис,
2004. – 170, [6] с. – (Сер. «Освіта»). – Бібліогр.: с. 167-170.
ХХІ сторіччя вимагає нових підходів у викладанні й керуванні освітою.
Автор книги накреслює основні напрями освітніх реформ, які би сприяли
продуктивному навчанню, застерігає від можливих невдач і показує, як їх
уникнути.
Важливою проблемою, як вважає автор, є необізнаність президентів та
інших високих посадових осіб із суттю та історією проведення освітньої
реформи. «Треба, щоби президенти та керівники вчилися, виявляли бажання
знати більше в тих справах, у яких вони проголошують якісь ідеї».
організація, вона втягнута у складнішу державну систему й дії їх погано
скоординовані.
Єдиний президент США, на думку автора, який серйозно ставився до питань
освіти, був Томас Джефферсон (1743-1826), третій президент США
(1801-1809 рр.). Він заснував університет Вірджінії, в якому очолив
опікунську раду. Джефферсон був першим ректором університету. Він
спроектував кожну будівлю свого університету, сформував бібліотеку,
добирав професорів і студентів. Джефферсон сам склав навчальну програму
і присвятив університет «необмеженій свободі людської думки». Одразу ж
після створення університет Вірджінії став не лише найвизначнішим у
Сполучених Штатах, як стверджував президент, а й найбільш передовим і
ліберальним. Він стояв найближче до великих університетів Старого світу.
Жоден інший керівник того часу не вдавався так глибоко в деталі
організації освітньої системи.
Джефферсон дотримувався якісних стандартів. Його цікавило набагато
більше, ніж просто будівництво шкіл, університетів і бібліотек. Він
хотів мати вчителів, які би були здатними стимулювати розум. Особливо це
стосується університетів.
Томас Джефферсон не був освітянином-теоретиком, не залишив ніяких
педагогічних праць. Він був політичним та освітнім громадським діячем,
який упродовж усього свого довгого життя на громадській посаді, служачи
громаді, бачив зв’язки між освітою та суспільством.
Автор із тривогою відзначає, що в учнів, які сьогодні закінчують середню
школу, знижується рівень зацікавленості та мотивації до навчання.
Бажання – це набуток надзвичайно великого потенціалу, зокрема у
складному, мінливому світі. Мета шкільного навчання – підтримати вогонь
зацікавлення й бажання досліджувати.
Сьогодні суспільству потрібна школа, яка би допомагала реалізувати
потенціал дитини. У книжці показано, як підготувати вчителів для такої
школи, як подолати недоліки сучасного навчання та вдосконалити цей
процес, як привернути увагу політиків і громадськості до освітніх
проблем?
Книга розрахована на керівників освіти, учителів, студентів педагогічних
навчальних закладів.
Раймерз Ф. Компетентний діалог: використання дослідження для формування
світової освітянської політики / Фернандо Раймерз, Ноел Мак-Гінн; Пер. з
англ. Галина Вець; Ред. Ксенія Сімович. – Л.: Літопис, 2004. – 212, [8]
с. – (Сер. «Освіта»). – Бібліогр.: с. 201-212.
Пропонована книга розкриває розуміння авторів того, як через знання, що
ґрунтується на дослідженні, можна інформувати про процес ухвалення
освітніх рішень, творення освітньої політики.
Книга поділена на чотири частини. У І частині подано основні поняття й
обговорено труднощі використання досліджень у творенні політики. Творці
освітньої політики стикаються з педагогічними, економічними, юридичними,
бюрократичними та іншими проблемами. Корисно провести експертизу,
проаналізувати проблему й знайти спосіб її вирішення. Використання
досліджень – це систематичні спроби експертів зібрати інформацію про
ситуацію й використати ці дані для ухвалення рішення.
Частина ІІ «Що ми розуміємо під обґрунтованим творенням політики?»
описує розмаїття використаних підходів: від методів поширення інформації
до методів діалогу.
У цій книжці політика розглядається як план дій, що охоплює причини й
наслідки. Накази та постанови не впливають на зміни. Нововведення –
довготривалий процес. На жаль, у багатьох освітніх реформах від учителів
очікують змін у професійній діяльності, а те, що інші учасники мають
опанувати нові вміння й поняття, необхідні для участі у процесі
новоутворення, не враховано. Причина неуспішності введення змін –
відсутність часу на оволодіння новими вміннями й поняттями.
У ІІІ частині представлено шість проблемних ситуацій на тему
використання дослідження у творенні освітньої політики, які автори також
аналізують від поширення інформації до діалогічного підходу.
Шість розділів цієї частини – це аналіз проблемних ситуацій, що
виникають під час обґрунтування освітньої політики даними, отриманими в
результаті дослідження й аналізу освітньої політики у країнах, що
розвиваються. Ці ситуації ґрунтуються на документальних свідченнях. На
прикладах цих ситуацій педагоги описали різні підходи до обґрунтування
політики.
У IV частині зображена модель політики, усвідомленої через знання, що
ґрунтуються на дослідженнях.
Модель указує на дев’ять ситуацій або моментів діяльності. Ці елементи –
наче витки спіральної пружини: кожний елемент на одному витку ставить
запитання, а на іншому – дає відповідь.
Погляди авторів й особисте знання – це неперевірені гіпотези. Вони
активно працюють над тим, щоби перевірити їх, і запрошують читачів
зробити те саме.
Ця книжка допоможе зрозуміти, як через знання, що ґрунтується на
дослідженні, можна впливати на творення освітньої політики. Вона
призначена для керівників освіти, науковців, учителів, студентів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
