Педагогічна майстерня
Педагогічна майстерня – це така форма навчання дітей і дорослих, котра
створює умови для сходження кожного учасника до нового знання та нового
досвіду шляхом самостійного або колективного відкриття
Основою відкриття в будь-якій сфері знань, включаючи самопізнання, у
майстерні є творча діяльність кожного й усвідомлення закономірностей
цієї діяльності. У майстерні побудова знань може бути представлена так:
творчий процес – творчий продукт – усвідомлення його закономірностей –
співвіднесення отриманого з досягненнями культури – корекція своєї
діяльності – новий продукт і т. д.
У майстерні досягається максимальне наближення до реального досвіду
істинно наукового або художнього збагнення світу, тому що кожний її
учасник рухається від усвідомлення особистого досвіду до досвіду
національної й загальнолюдської культури у вільній діяльності. Ця
діяльність імітує метод «проб і помилок», але реалізується за суворими
правилами майстерні, що й гарантує морально-валеологічну охорону
кожного. Усередині ж установлених рамок усім учасникам надається право
вільного вибору. Це і створює умови, необхідні для творчості.
Іншою особливістю майстерні є реалізація ідеї діалогу в усіх його
аспектах. Відбувається обмін думками, знаннями, творчими знахідками між
учасниками майстерні, чому сприяє чергування індивідуальної, групової
діяльності та роботи в парах. Обмін відбувається також між досвідом
кожного учасника, з одного боку, й ученим, художником, явищем культури в
цілому – з іншого. Нарешті, іде внутрішній діалог кожного – із самим
собою. На шляху до істини учень оцінює як свою точку зору, так і всі
інші, починаючи розуміти, що істина – це ціле, що чужі свідомості не
можна споглядати, аналізувати, визначати як об’єкти, речі – з ними можна
тільки діалогічно спілкуватись.
Результатом роботи в майстерні стає не тільки реальне знання чи вміння,
важливий сам процес збагнення істини та створення творчого продукту. При
цьому найважливішою якістю процесу стають співробітництво та
співтворчість – явища самоцінні.
Одна з чудових якостей майстерні – те відчуття свободи творчості та
повноцінного життя, що переживають і запам’ятовують її учасники. Воно
виключає сухий академізм і входить у духовний досвід людини, тобто стає
частиною її культури. Із діючих педагогічних методів роботи майстерня
наближається до дослідницьких і проблемних методів навчання.
Принципова відмінність, однак, полягає, принаймні, у двох особливостях
майстерні:
проблемне навчання в основному спирається на логічні протиріччя та
зв’язки, а творчий процес у майстерні заснований на чергуванні
несвідомої або не до кінця усвідомленої творчості й наступного її
усвідомлення;
проблема й напрям дослідження у визначеній системі, як правило,
визначаються вчителем, а в системі майстерень усі проблеми висуваються
учнями. Ступінь невизначеності в завданнях майстерні принципово більш
значний, ніж в інших методах роботи.
Педагогічна майстерня як форма, метод і технологія навчання виникла не
на порожньому місці. Ідеї вільного виховання Л. Толстого, практична
діяльність С. Рачинського, дослідження Л. Виготського, теоретична
спадщина А. Макаренко, а також основи філософського навчання Ж.-Ж. Руссо
та сучасних французьких епістемологів – послідовників Гастона Башляра –
стали основою практичного моделювання спочатку французьких, а потім
петербурзьких педагогічних майстерень. Можна констатувати, що відбулась
інтеграція зарубіжного та вітчизняного педагогічного досвіду, причому
закордонний досвід – діяльність французької групи нової освіти – є
інноваційним і в європейській освіті.
Окрім шкільного предметного викладання майстерні в самому своєму процесі
реалізують воістину величезний виховний потенціал. Тому вони можуть
застосовуватись у клубній діяльності (що й відбувається, наприклад, у
Франції), у додатковій освіті, просто в роботі класного керівника й
вихователя, а також у спілкуванні з батьками.
Чим визначається і як реалізується цей виховний потенціал педагогічній
майстерні?
I. Наявність вибору діяльності на різних етапах майстерні створює
відчуття свободи та можливості самореалізації.
II. Те, що в майстерні називається «соціалізацією» (пред’явлення кожним
учасником, групою або парою свого творчого продукту):
сприяє формуванню інтересу до іншої точки зору, дає поштовх для
саморефлексії;
спонукає слухати та чути іншого без бажання спростувати, тому що
безоцінність входить у правила майстерні;
у процесі майстерні створюється необхідне середовище взаємодії, а
довірче середовище народжує почуття спільності, колегіальності,
взаємоповаги, що досить актуально в сучасному житті.
Усе це, безсумнівно, сприяє вихованню толерантності та навчанню етиці
поведінки.
III. Майстерня за певних умов (педагогічна філософія майстра, опора на
відповідний зміст й ін.) дає можливість переходу від побутових,
прагматичних тем до обмірковування й обговорення буттєвих ціннісних
орієнтацій. Ненасильницьким шляхом відбувається реалізація
духовно-морального виховання. Це стає можливим не тільки для педагогів
та учнів, а і для батьків.
IV. Кожна майстерня при виконанні визначених принципів («Усі рівні, усі
здатні», – кажуть у французькій групі «Нової освіти») діагностична як
для того, хто проводить майстерню, так і для будь-якого її учасника.
V. Можливо, головне в майстерні – це реалізація можливостей творчості.
«Сенс життя – у творчості. А якщо тільки повторювати та репродукувати,
то людство вимре, як вимерли мамонти», – казав колись Д. Менделєєв.
Майстерня дає можливість для творчості в найширшому тлумаченні цього
процесу: від нової ідеї до малої пропозиції організації, від малюнка до
особливого штриха, від слова до матеріального продукту.
Саме тому, напевно, і діти, й дорослі сприймають процес у майстерні як
шматочок живого життя. Творці авторських майстерень кажуть: майстерня –
не урок; у майстерні відбувається «проживання».
Принципи та правила ведення майстерні
Ціннісно-змістова рівність усіх учасників, включаючи майстра – керівника
майстерні.
Право кожного на помилку: самостійне подолання помилки – шлях до істини.
Безоцінна діяльність, відсутність критичних зауважень на адресу
будь-якого учасника майстерні створюють умови емоційного комфорту та
творчої розкутості, реалізуючи принципи «педагогіки успіху». Оцінка
заміняється самооцінкою та самокорекцією.
Надання свободи в рамках прийнятих правил реалізується, по-перше, у
праві вибору на різних етапах майстерні (забезпечується керівником);
по-друге, у праві не брати участь на етапі «пред’явлення продукту»;
по-третє – у праві діяти за своїм розсудом, без додаткових роз’яснень
керівника.
Значний елемент невизначеності, неясності, навіть загадковості в
завданнях. Невизначеність народжує, з одного боку, інтерес, а з іншого –
психологічний дискомфорт, бажання вийти з нього й у такий спосіб
стимулює творчий процес. Так само, як право вибору забезпечує відчуття
внутрішньої свободи.
Діалоговість як головний принцип взаємодії, співробітництва,
співтворчості. Не поспішаючи, навіть не дискусії, а діалог учасників
майстерні, окремих груп, діалог із самим собою, діалог з науковим або
художнім авторитетом – необхідна умова особистісного освоєння елементів
культури, умова сходження до нових істин. Діалог створює в майстерні
атмосферу збагнення будь-якого явища з різних позицій у різних
«кольорах», що лише спільно дають відчуття «веселки» світу. Народжується
справжня комунікативна культура.
Організація та перебудова реального простору, в якому відбувається
майстерня, у залежності від задачі кожного етапу. Це може бути коло всіх
учасників, окремі місця для індивідуальної роботи, можливість швидкого
представлення творчого «продукту» кожного чи цілої групи, простір для
імпровізацій, пантомім і т. д. Сприяє появі почуття свободи.
Рішуче обмеження участі, практичної діяльності майстра, керівника як
авторитету на всіх етапах майстерні. Завдання його полягає, скоріше, у
деякій фіксації досягнутого учасниками. Майстер не ставить запитань і не
відповідає на них. У ряді випадків він може включитись у роботу «на
рівних» з учнями – наприклад, у майстерні творчого письма. Кожна
майстерня для керівника – поле діагностики, на основі якої створюється
нова майстерня або включаються інші необхідні форми роботи.
Розрив – психологічний стан учасника майстерні, при якому йому раптово
відкривається нове бачення предмета, закону, явища, образу, відносин.
Шляхом «осяяння» він приходить до якісно нового повороту істини. Якщо на
звичайному уроці учень приводиться вчителем до нового логічно,
поступово, багаторівнево й доказово, то в майстерні самостійний
висновок, узагальнення, закономірність чи новий образ з’являються
найчастіше як прозріння. Відбувається розрив між старим і новим знанням.
«Розрив» – необхідний і найважливіший елемент майстерні, її ядро.
Головний «розрив» заздалегідь планується керівником майстерні.
Технологія створення умов для розриву складається в доборі
парадоксального змісту, запропонованого учасникам майстерні для
осмислення. Переживання парадокса приводить думки й емоції дослідника
спочатку до стану глухого кута, потім до пошуку виходу із цього глухого
кута і, нарешті, до «осяяння» – «розриву». Їх кількість різна в одній і
тій самій майстерні для кожного учасника, тому що залежить від ступеня
підготовленості, психологічного стану, особистого досвіду людини тощо.
Незаплановані «розриви» можуть виникати додатково на будь-якому етапі
майстерні. Якщо учасник заняття не переживає жодного «розриву», для
нього майстерня не відбулась.
Рефлексія. «У психології розрізняють два типи рефлексивних процесів:
авторефлексію, тобто усвідомлення власних думок, почуттів, учинків (я
усвідомлюю, що я думаю про щось), і рефлексію як відображення того, про
що думає інша людина (або група людей)…»
У педагогічній майстерні постійно діють обидва типи рефлексії. Однак
рефлексивна діяльність обох типів протікає для кожного учасника
майстерні своєрідно (не синхронно, індивідуально). Треба говорити про
безперервний рефлексивний процес, що супроводжує всі види діяльності
(«роблю – усвідомлюю, почуваю, вдумуюся, що з мною…»), і про
спеціальні етапи, відповідно названі проміжною й заключною рефлексією в
майстерні.
У ході майстерні відбувається постійне чергування несвідомої діяльності
та її наступного усвідомлення. Це зближує навчальний процес із процесом
дійсного наукового та художнього відкриття. Таким чином, відбувається не
передача готових знань, а отримання ціннісного досвіду різнобічної
духовної діяльності, у тому числі із самопізнання. Це, очевидно, і
створює умови для формування справжньої культури.
Під час заключної рефлексії відбувається осмислення не стільки процесу
творчості, проектування, одержання нових знань, скільки усвідомлення
своїх внутрішніх змін і «розривів», свого інтелектуального й емоційного
руху. Це необхідний елемент майстерні у валеологічному відношенні, тому
що невисловленість, відсутність осмислення перевантажують людину
емоційно. Почасти ця проблема може бути вирішена в заключному творчому
тексті («Болящий дух врачует песнопенье…», Баратинський). Це особливо
важливо в аудиторії дорослих учасників майстерні, які більш болісно, ніж
діти, переносять розставання зі стереотипами попередніх уявлень. Але і
для підлітків етап рефлексії важливий не тільки сам по собі, а і для
придбання, тренування здатності до самопізнання та самокорекції. Це
вміння може перетворитись у постійно діючу навичку саморегуляції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
