Проблеми гендерного аспекту розвитку освіти
Редакція продовжує друкувати матеріали з проблеми гендерного аспекту
розвитку освіти. Уведення сексуального виховання в американській школі –
прагматична відповідь на реальні труднощі. У 60-і роки минулого століття
вони були пов’язані з урбанізацією США, ослабленням сімейних та общинних
зв’язків, кризою організованої релігії, а у 80-х – з погрозою СНІДу
Головний лікар США, Дж. Елдерс скаже пізніше: «Освіта – це єдина
вакцина, що існує проти СНІДу». Іншої практичної відповіді на виклик
часу ніхто не міг запропонувати, і все більша кількість шкіл без
особливого шуму при мовчазній згоді чи підтримці батьків і церкви стали
вводити в себе відповідні заняття. Єдиною помітною подією в історії руху
прихильників статевого виховання стала, очевидно, доповідь головного
лікаря США Е. Купа, з якої в 1986 році Америка довідалась про масштаби
погрози, пов’язаної з поширенням синдрому набутого імунодефіциту. Це
один з небагатьох випадків, коли офіційна посадова особа США відкрито
зайняла в суперечливій проблемі досить радикальну позицію. Від Купа,
який уважався людиною консервативних поглядів (наприклад, він негативно
ставився до легалізації абортів), такої категоричності ніхто не
очікував: «Немає сумніву, що у школах необхідні програми сексуального
виховання, котрі повинні включати відомості про гетеросексуальні та
гомосексуальні статеві зв’язки. Потреба в такій інформації є критичною,
а зневага проблемою обійдеться дуже дорого. Від того, як ми виконаємо
наш обов’язок, залежить життя молодого покоління». У тому ж році центри
контролю над поширенням інфекційних захворювань (Centers for Disease
Control) уперше виділили з федеральних коштів 10 млн дол. на створення
та впровадження у громадських школах країни поглиблених програм, що
включають сексуальне виховання, профілактику захворювань, котрі
поширюються статевим шляхом, і спрямовані на боротьбу з наркотиками.
Однак єдність, що виникла під впливом шоку, викликана погрозою поширення
СНІДу, тривала недовго.
Кампанія опору статевому вихованню школярів почалась одночасно з
початком широкого впровадження відповідних програм. У цій кампанії можна
виділити два етапи. Перший закінчився в середині 80-х років відступом
супротивників сексуального виховання, коли все суспільство об’єднав
страх перед новою погрозою – СНІДом. На цьому етапі сексуальне виховання
відкидалось узагалі. Більшість його супротивників були помірними людьми,
які виступали проти нього не з яких-небудь доктринальних міркувань, а із
глибокої антипатії до суспільного втручання в те, що вони вважали
сімейною справою, і санітарно-гігієнічної одномірності самих програм (ця
позиція, на наш погляд, ясно відбита в тексті, наведеному вище). Інша
справа – активісти руху, які не соромились таврувати своїх супротивників
як розбещувачів молодого покоління та комуністичних агентів. Кампанію
очолювало кілька громадських організацій, лідери яких дотримувались
цілковито певної ідеологічної орієнтації та навмисно політизували
кампанію.
У 80-і роки почався та дотепер триває другий етап кампанії, причому цілі
й тактика її активістів на цьому етапі змінюються. Статеве виховання
більше не відкидається у принципі, але в основу його пропонується
покласти пропаганду повного сексуального утримання від дошлюбних
статевих стосунків як відповідних принципам моралі та повністю
гарантуючих, зокрема, від зараження СНІДом у пику так званим поглибленим
програмам, в яких помірність трактується як рекомендована, але не єдина
альтернатива. Створюються та поширюються програми, в яких жодна інша
альтернатива принципово не розглядається («утримайся або вмри»).
уальній сфері зростають (незалежно від того, чи хочуть цього батьки,
педагоги, церква), на перший план виходить питання, як допомогти
підлітку використати отриману інформацію та засвоєні ним загальні
принципи в ситуації, що стосується його особисто. Новації останніх років
полягають у тому, що американські школи намагаються вчити підлітків
тому, як приймати рішення, як, спілкуючись із однолітками, не уступати
моральному тиску, як відстоювати власну шкалу цінностей.
Ресурси американської школи
Кампанія сексуального виховання вимагала залучення в американську
систему освіти значних ресурсів і створення механізму їхнього розподілу.
Не будемо зупинятись на тому, що очевидно, наприклад, на необхідності
підготовки викладачів. За тридцять минулих років у США створено:
1. Правову базу на рівні окремих штатів, які прийняли законодавчі акти
або включили до прийнятих раніше актів відповідні виправлення; крім
цього, школи керуються рішеннями місцевих органів самоврядування,
затвердженими іноді на референдумах, судовими постановами тощо;
перераховані документи регламентують, хоча й у найбільш загальному
вигляді, зміст програм статевого виховання; наприклад, відповідний закон
штату Орегон вимагає, щоби програми та навчальні матеріали, котрі
використовуються в рамках програми статевого виховання, «не представляли
помірність на шкоду іншим методам як єдиний засіб контрацепції та
зниження ризику зараження».
2. Мережу організацій – як комерційних, так і некомерційних, – які
займаються створенням програм статевого виховання, відповідних
навчальних матеріалів, їхнім маркетингом, супроводом, оцінкою
ефективності та пропагандою принципів, на яких вони засновані; серед
десятків організацій подібного профілю на ліберальному фланзі
виділяється SIECUS (Sex Information and Education Council of the United
States) зі штаб-квартирою в Нью-Йорку – організація широко використовує
матеріали ВООЗ, що видає велику кількість літератури та журналів,
присвячених статевому вихованню (SIECUS Report), на консервативному
фланзі – «Commitee on Status of Women» зі штаб-квартирою в Іллінойсі;
остання організація поширює популярну навчальну програму «Sex Respect»
(7-9-й класи).
3. Широкий спектр програм статевого виховання – зазвичай такі програми є
комерційними продуктами, і вільно доступні тільки їх анотації; програми
адаптуються до вимог конкретної школи та місцевого законодавства (на
адаптацію витрачаються суми в десятки й навіть сотні тисяч доларів). Під
конкретну програму розробляються навчальні посібники, створюються
аудіовізуальні матеріали тощо. Огляди таких програм доступні в Інтернет.
Наведемо анотацію консервативної та ліберальної програм.
Програма «Людина росте й розвивається» (громадська школа в м. Омаха,
Небраска, старші класи середньої школи): СНІД як загрожуюче життю
захворювання, передане статевим шляхом. Вплив на здоров’я інших
захворювань, що передаються таким шляхом. Помірність як єдиний надійний
спосіб уникнути зараження. Різні способи планування родини та контролю
над народжуваністю. Помірність як єдиний надійний спосіб контролю
народжуваності. Як відповісти «ні» на пропозиції вступити у статевий
контакт чи спробувати наркотик. (Програма не стосується проблеми абортів
і не містить інформації з цієї теми.)
Програма «Попередимо СНІД» (9-10-і класи громадських шкіл Нью-Йорка):
коректування уявлень школярів про СНІД, розвиток уміння оцінити ризик
зараження, знайомство з технікою запобігання зараженню, допомога школяру
в аналізі його особистої системи цінностей та в оцінці впливу оточення.
Розвиток уміння ухилитись від статевих контактів чи використовувати
профілактичні засоби.
4. Налагоджене виробництво різноманітного наочного приладдя за курсом,
аудіовізуальних матеріалів, іграшок тощо. Одна з фірм, наприклад,
рекламує американський варіант тамагучі – ляльку дитини натуральних
розмірів, що будить свою хазяйку ночами плачем, вимагає її годувати,
купати, міняти пелюшки тощо. У своєму проспекті фірма з гордістю
відзначає, що значна частина дівчат-підлітків, які одержали в подарунок
цю ляльку-застереження, уже через один-два дні повертають її до
магазину.
Висновок
Пострадянські країни могли би розпочати кампанію статевого виховання з
того місця, на якому зараз зупинились американці: разом із сім’єю
прищеплювати молодим навички спілкування, уміння залишатися самим собою
в дуже складному й не дуже дружньому світі. Що стосується фізіології
статі, санітарно-гігієнічної проблематики тощо, то, визнаючи, з одного
боку, величезну важливість цих проблем, а з іншого – величезний розрив у
рівнях знань школярів, в емоційному стосунку їх самих і батьків до цих
питань, не намагатись вирішувати їх у школі, що завжди тяжіє до
схематизму та недоречного в цьому випадку універсалізму.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
