Проект “Тьютор”
Проект щаблем другого рівня в програмі “Початкової управлінської
підготовки” і, в той же час, першим рівнем навчання саме управлінським
технікам і способам роботи. Тобто, підготовку в проекті проходять ті
учні, які успішно пройшли курс навчання у проекті “Фітнес-готовність”,
продемонструвавши бажання і волю до опанування управлінського способу
діяльності
Мета проекту полягає в освоєнні учнями трьох аспектів управлінської
підготовки:
готовності до діяльності та волі (продовження тренувань, розпочатих у
проекті “Фітнес-готовність”);
здатності накопичувати і передавати досвід;
здатності вести за собою інших людей.
Готовність до діяльності та воля, здатність накопичувати і передавати
досвід, вести за собою інших – це ті характеристики, які повинні мати
учасники проекту “Тьютор”.
Основне завдання проекту -навчити учнів, які здатні до конструктивного
мислення, знаходити спільну мову з оточенням, транслювати свої погляди
іншим, формувати з них команду спільників і однодумців. Важливо мати не
тільки власне бачення і можливе вирішення тієї чи іншої ситуації, але й
показати і “нав’язати” своє бачення оточуючим, адже реалізація
будь-якого найменшого задуму потребує наявності власної команди. Даний
проект є одним із засобів, за допомогою якого тренуються антропотехніки
і техніки безпосередньої організації людей.
Забезпечення практикування учнями вказаних технік і способів роботи є
запорукою успішності проекту. Потрапляючи у проект і працюючи в ньому,
учні повинні спочатку зрозуміти (відрефлексувати), що вони отримали під
час навчання у проекті “Фітнес-готовність” і спробувати передати “це
важливе” новим учасникам проекту, відпрацьовуючи на такій передачі
власні способи і техніки інтелектуальної та антропотехнічної роботи, а
саме основні принципи:
учитися роблячи;
учити (під наглядом) інших тому, що до кінця не розумієш сам (згідно з
проведеними дослідженнями відомо, що найефективніша форма навчитися
самому – навчання інших).
Історичні аналогії застосування принципів підготовки, що використані у
проекті “Тьютор”
Принцип навчання старшими учнями молодших практикувався ще в
дохристиянські часи. Так будувалося навчання у Спарті. Вважалося, що
молодші вбачають у старших не тільки вчителів, але й захисників,
надійних старших друзів, а старші (крім вдосконалення здібностей) –
демонстрації молодшим зразків вчинків. Таким чином молодь ще й навчалася
громадянській відповідальності за довірених людей.
Принцип співробітництва учнів у процесі навчання був одним із Чотирьох
Великих принципів педагогіки, основаної на вченнях Конфуція. Подібна
система стосунків між старшими і молодшими учнями була впроваджена у
середньовічній Англії і збереглася в елітарних навчальних закладах до
наших днів. До кожною нового учня прикріплювався помічник, тьютор –
учень старшого класу. Останній повинен був не тільки допомагати
виконувати домашні завдання, але й уникати і долати труднощі шкільного
життя. Термін “тьютор” походить від латинського tucri – захищати,
оберігати, піклуватися. За аналогією, в медицині тьютором називають
корсет, що випрямляє фігуру дітей та підлітків.
Інший принцип – “вчитися роблячи” – хоча й був введений наприкінці XIX
ст. родоначальником проектного підходу в педагогіці Джоном Дьюї, також
має тисячолітню історію. Це основний принцип взаємодії майстер-учень.
“Майстер” робить, а “учень” дивиться і повторює за ним.
Позиційний склад проекту
Керівник проекту.
Група організаторів тьюторської діяльності.
Тьютори.
Новачки.
Завдання керівника:
отримання та корегування мети проекту, його цілісності й взаємозв’язку з
іншими проектами в рамках “Початкової управлінської підготовки”;
загальна оцінка діяльності тьюторів;
відслідковування та управління напрямками робіт проектних тьюторських
груп;
остаточне прийняття рішень при формуванні групи організаторів
тьюторської діяльності.
Завдання групи організаторів тьюторства:
визначення досвіду, який обов’язково має отримати кожен новачок;
проектування і планування роботи на рік;
участь у формуванні тьюторських пар;
вирішення оперативних задач і можливих конфліктів між тьюторами та їх
підлеглими.
Тьютор реалізує такі функції:
визначає зміст і способи передачі досвіду;
складає план робіт з новачком або групою новачків;
відслідковує процес передачі досвіду;
пише звіти про роботу, в тому числі складає “службову характеристику
новачка”.
Новачок повинен:
формувати заявку шодо досвіду, який він хотів би отримати;
писати звіти про роботу з тьютором, у тому числі складати “службову
характеристику тьютора”.
Схема організації проекту
Проект ставить за мету передачу досвіду від учнів, які провчилися за
програмою “Початкова управлінська підготовка” хоча б один рік
(“старенькі”), тим учням, які тільки приступають до навчання за цією
програмою (“новачки”), і є її складовою частиною.
Проект розгортається в таких часових рамках: квітень-червень поточного
навчального року – підготовчий етап; вересень-листопад – основний.
Підготовчий етап полягає в оформленні в своєрідний підручник учнями 8-го
класу індивідуального досвіду, який вони отримали протягом першого року
навчання.
Етап закінчується захистом змісту підручника, за яким кожен з учнів у
наступному навчальному році буде працювати у парі з “однопаралельником”
(9-й клас), а також з групою складом 5-7 учнів молодшої паралелі (8-й
клас). Тьюторство у кожній з паралелі (8-й, 9 і 10-й класи) має певні
розбіжності.
Тьюторство в 10-му класі
З числа “стареньких” формується група організаторів тьюторської
діяльності (3-5 осіб). Організатори відбирають з числа “стареньких”
учнів тих, хто допускається до тьюторської діяльності в паралелі 10-х
класів. Цей відбір продиктований тим, що у 10-х класах співвідношення
“старенькі” – “новачки” приблизно 2 : 1. Далі тьюторська робота йде за
схемою 9-х класів.
Додатковим завданням для групи організаторів є визначення змісту, який
повинен передаватися всім “новеньким”, незалежно, чи зможуть це зробити
їх тьютори. Зміст може бути переданий під час обговорень виділених
одиниць змісту (див. останній абзац тьюторства у 9-х класах). Учням же
8-го класу він передається тьюторами шляхом організації їх у групи під
час занять профкурсу, днів підготовки до ліцейських ігор або в
позаурочний час.
Тьюторство в 9-му класі
Тьюторство у 9-х класах відбувається шляхом формування пар між
“новенькими” (тьюторами) і “старенькими” учнями паралелі. Робота триває
протягом вересня- листопада. Розподілившись на основі самовизначення,
кожна пара складає план занять (що, в якій формі і коли буде
передаватись, результати), котрий і реалізовує протягом вересня-жовтня.
Наприкінці вересня – на початку жовтня, керівником проекту робиться
“контрольний замір” поточного стану справ у парах у формі індивідуальних
звітів. У цих звітах учні відповідають на такі запитання:
яким чином сформувалася пара (група)? (тільки для потерпілих);
що відбувається у парі (групі)?
що очікував? що отримав? що буду робити далі?
які основні риси характеру вашого тьютора (потерпілого);
дайте прогноз траєкторії потерпілого у ліцеї (тільки для тьюторів).
Сенс цих запитань полягає як у тому, щоб керівник проекту знав, що
відбувається у парах, так і в тому, щоби учні відчували постійний
контроль.
Практика тьюторства в 9-х класах закінчується наприкінці першої чверті.
Учні отримують завдання написати звіт про тьюторську роботу.
Завдання може складатись із таких запитань:
який зміст було отримано (тільки для потерпілих)?
яким чином передавався зміст?
як проходив процес тьюторства?
що, де і як з отриманого від тьютора можна використати на практиці
(тільки для потерпілих);
що перейняв потерпілий з того, що ви йому передавали? як ви це виявили
(тільки для тьюторів)?
яким чином, на ваш погляд, можна покращити тьюторську діяльність?
Тобто, в тьютора потрібно дізнатись, що саме передавалось і як він
контролював ступінь досягнення мети, а в потерпілого визначити крім
того, що передавалось йому тьютором, ще й як воно вписується у схему.
Згодом керівник проекту знайомиться зі звітами і виділяє одиниці змісту
(теми). Одиниці змісту групуються, далі організовується обговорення цих
груп, де обов’язково беруть участь ті пари, в котрих дана одиниця змісту
передавалась. Наприклад, тему “Фінансова система” обговорюють ті пари,
де розглядалися будь-які фінансові інститути (банк, біржа, фонд тощо) чи
інструменти (кредит, акція, вексель, поліс тощо). Інші учні паралелі
можуть брати участь у таких обговореннях за бажанням. Обговорення краще
проводити у вигляді дискусії між групами. Тьютори спостерігають за
дискусією. Завдання обговорень – схематизувати виділені одиниці змісту.
Крім того, обговорення є формою заліку тьюторської діяльності в парах.
Тьюторство у 8-му класі
Як було зазначено вище, 8-й клас ділиться на групи по 5-7 осіб. Кожна
група отримує окремого тьютора із 9-го класу, члена чи кандидата у групу
організаторів. Робота проходить протягом усього навчального року.
Тьютори передають досвід, який вважають необхідним, попередньо погодивши
його з керівником проекту. Досвід передається у відведений на це
програмою час. Між групами і тьюторами організовується конкурентна
боротьба за визначення найкращої групи та найкращого тьютора.
Керівник проекту має так побудувати свою роботу, щоб організаційні
обов’язки у всіх трьох паралелях виконувались групою організаторів із
числа учнів 9-10-х класів. Інший варіант: один виконує організаційну
роботу у всіх трьох паралелях, другий відповідає за зміст, третій
виконує погоджувальні функції.
Зміст проекту “Тьютор”
Ми вже зазначали, що в поняття змісту вкладається не стільки навчальний
матеріал, скільки форми, методи і засоби діяльності, навіть зразки
поведінки та вчинки (згадайте громадянську відповідальність за молодших
товаришів у “тьюторів” Спарти).
Тепер ми зупинимося на тому мінімальному досвіді, який тьютори повинні
передати новачкам, а самі під час цього процесу не тільки мають
відпрацювати отримані раніше техніки, але й набути техніки комунікації
та організації інших. Кожна одиниця досвіду (переважно це операції та
процедури мислення і діяльності) описана за текою схемою: принциповий
устрій (що це?); її значення (для чого?); які аспекти освітньо-виховного
середовища можна використати і яким чином це зробити як додаткові заходи
для “посадки” даної техніки. Для опису деяких операцій і процедур цей
порядок трохи змінений. Ми вже зазначали вище, що єдиної послідовності
опанування наведених й інших технік не існує. Тому в алегоричному
вигляді, опанування операцій і процедур можна відобразити як
перестрибування з однієї драбини (техніки) на іншу, при повторних
поверненнях на попередні драбини, але вищі щаблі. Щось подібне
притаманне моделі розвитку “по спіралі”, але кожна з опанованих операцій
(процедур) має бути окремою спіраллю.
Самовизначення
Тьютор, працюючи з новачком, повинен допомогти йому визначитись у
освітньо-виховному середовищі, яке в Київському ліцеї бізнесу крім
“Початкової управлінської підготовки” і шкільних предметів включає у
себе сценічну підготовку, спортивне життя і різного типу “тусовки”.
?
Процедура самовизначення може розглядатися на основі взаємовідносин, що
складаються між тьютором і новачком чи групою новачків.
Цілепокладання
Основна мета – розрізнити мрії та цілі. Новачки повинні відрізнити ті
“стратегічні” бажання, коли вони не знають як досягти і що для цього
потрібно, і ті, досягнення яких вони можуть спланувати і реалізувати.
Тьютор отримує завдання відслідковувати та супроводжувати поставлені
своїм підопічним цілі. Додатково цей тип роботи фіксується у
спеціальному тайм-менеджері (організаторі), який у ліцеї замінює
звичайний щоденник.
Розрізнення планів смислу і змісту дій
Що означає “дійсність дій”? Потрібно чітко розрізняти, що людина робить,
коли, наприклад, звертається до нас: які в неї цілі? чому вони такі? як
цілі інших співвідносяться з моїми? що я маю робити, щоб “виграти” у цій
ситуації? у якій формі найкраще всього реалізувати задуману дію (у тому
числі який текст і яким чином я повинен висловити)?
Ми вважаємо, що людські дії, а не зміст (текст), який їх супроводжує, є
основною формою взаємодії (однокорінне слово) людей. У школах же учні
постійно перебувають у дійсності змісту, а з дійсністю дій вони
ознайомлюються на подвір’ях своїх будинків, частково на перервах. Саме
там, під час з’ясування стосунків між собою, учні проходять
“університети” розуміння змістів дій і цілей інших людей. З цього
контингенту людей, а не з відмінників, найчастіше виходять люди, які
управляють іншими.
Зміст дій будь-якої людини, а особливо управлінця, повинен служити
засобом для поставленої ним мети. Вказана відповідність між змістом і
метою утворює її смисл (сенс). Якщо ж відповідності немає – дія є
нісенітницею. Слід розуміти, що не існує абсолютної залежності між
конкретною метою і змістом дії, яка б могла цю мету задовольнити.
Істотне значення має матеріал і ситуація, на яких розгортається дія.
Одна і та ж дія, що переслідує однакову мету, в одних умовах може мати
сенс, а в інших бути нісенітницею.
Процедура розрізнення смислу і змісту може задаватися тьютором шляхом
штучною “вштовхування” учня у ситуацію, з якої він має знайти вихід.
Ситуація має бути такою, щоб у даного учня не знайшлося відповідних
засобів її вирішення. Далі тьютор проводить з учнем аналіз ситуації та
показує, чому обраний учнем засіб був неадекватним. Якщо ж новачок сам
знайшов відповідний спосіб, він не матиме стимулу для розбору ситуації
і, як правило, не зможе зафіксувати ці два стани. Крім того, він не
отримає уявлення про інші операції і процедури та пов’язані з ними
техніки. Однак переважна більшість обставин (ситуацій), назвемо їх
складними, для осмисленої дії потребують застосування також інших
операцій і процедур. Прикладом останнього служить уже згадана нами
аналітика.
Операції аналізу ситуації
Ми будемо розрізняти два типи ситуації: закриту, коли відомі всі задіяні
у ній суб’єкти, кожен з яких зацікавлений в її розгляданні, висловлює
свою точку зору (бачення ситуації і шляху виходу з неї); відкриту, коли
діяч змушений імітувати протидію противників. Поки-що не розглядатимемо
більш складних варіантів ситуацій другого типу, такого роду ускладненням
є неможливість визначення противників до початку дії.
Аналіз закритої ситуації включає в себе визначення позицій та інтересів
сторін відносно ситуації, а також визначення особистих цілей людей, які
займають ці позиції. Проведення даної процедури отримало назву
ситуативного аналізу. Її продуктом є загальне бачення ситуації (до свого
бачення додаються бачення ситуації іншими суб’єктами). Наступним кроком
стає власне аналіз ситуації з точки зору з’ясування єдиного її
розуміння.
Крім визначення причин того чи іншого розриву набагато ціннішим є те, що
кожен суб’єкт бачить ситуацію не тільки “зі своєї дзвіниці”, а розуміє
своє місце і позиції інших з точки зору цілісності. Дану різницю добре
відображає прислів’я: “Не за страх, а на совість”. При допущенні, що при
виникненні певної ситуації, одні і ті ж результати були у першому
випадку вироблені особою, яка приймає рішення, усі інші позиціонери
будуть працювати “за страх”, тому що вони можуть не зрозуміти, чому дане
бачення краще за їх власне; у другому випадку (при колегіальному
обговоренні) люди працюють “на совість”.
До ситуацій першого типу ми відносимо усі ситуації, пов’язані з
внутрішніми (виробничими) відносинами. Ситуації подібного типу
конструюються і розігруються штучно. Під час таких розіграшів тьютори
повинні довести до учасників загальний устрій гри, вказувати принципові
позиції, які мають зайняти гравці, а також розіграти (у нашому випадку
проаналізувати) ситуацію. За цим типом, наприклад, аналізуються ситуації
“вчитель – учень” та проектуються імітаційні ігри.
Ситуації освітньо-виховного середовища належать до другого типу,
оскільки у них позиційної домінанти майже немає (в усякому разі вона
повинна реконструюватись), а суб’єктами дії виступають окремі індивіди.
Аналіз відкритої ситуації передбачає визначення об’єкта спільної дії, у
склад якого входять інші суб’єкти (сам аналізуючий також є одним із
таких суб’єктів). Цим суб’єктам потрібно приписати позицію (інтереси,
способи мислення) і передбачити їх реакцію щодо ваших намірів.
Рефлексія
Наступним кроком тьюторської роботи може стати введення в техніку і
дійсність рефлексії, яка відносно смислу та змісту дії задається як
засіб розрізнення цих двох планів дії, а також як засіб виділення
способів виконання операцій. Усі зазначені нами питання про смисл дії,
що конструюють саму дійсність дій, постають саме з дійсності рефлексії.
Наголосимо, що адекватне розрізнення смислу і змісту можливе за
наявності рефлексивного відношення. Звичайно, ще є й інтуїція, але,
мабуть, ми не помилимося, коли припустимо, що управлінців, які постійно
приймають належні рішення, спираючись на інтуїцію, дуже і дуже мало. А
яким чином носію подібного інтуїтивного бачення відтворити його на
інших?
Рефлексією ми називаємо такий аналіз ситуації, коли в якості об’єкта
береться об’єкт дії, дія і спосіб мислення, внаслідок якого був обраний
даний об’єкт дії і сама дія. Необхідність у рефлексивному осмисленні
ситуації виникає тоді, коли реалізація спроектованої дії як наслідку
проведеної аналітичної роботи не дала бажаного результату.
Окремо слід зазначити, що при проектуванні чогось нового аналітика
виконує допоміжну функцію, тобто спочатку, а саме: як повинно бути? який
наявний ресурс?, а не що ми маємо?, а потім що з цього можна зробити?
Рефлексія повинна нам показати, де ми допустили помилку: не ті
характеристики об’єкту, неадекватно сконструйована дія, не той спосіб
мислення і т. п. В останньому випадку, тобто під час пошуку і
застосування нового способу мислення може змінитись не тільки дія, але й
об’єкт.
У проекті “Тьютор” роботи рефлексивного типу проводяться керівником із
самою групою тьюторів, принаймні в кінці кожного окремого такту. Одним
із видів таких робіт є вже наведені питання до звітів.
Знакотехніка
Знакотехніка являє собою відображення конкретного реального явища
(позицій, поняття) у знаковій формі і приписування цій формі певних
суттєвих характеристик.
Схематизація
Схематизація – це техніка оформлення подумки реальної ситуації, в якій
відображаються (для тих, хто вміє читати продукти такого оформлення)
значущі, з точки зору реалізації цілей “схематизатора”, місця, зв’язки
між ними, а також спосіб дії самого організатора. Продуктом такої роботи
є схема. З технічної сторони, схематизація – це поєднання окремих
знаків, що позначають місця даної нам реальності, їх властивості та
інтенції в єдиній системі. Стає зрозумілим те, що одну і ту ж реальність
різні суб’єкти схематизують по-різному, оскільки кожен має різні цілі,
різну підготовку, різний досвід. Яка ж тоді із схем правильна? Про
правильність схем можна говорити тільки постфактум. Правильною, а
вірніше адекватною буде та схема, яка була ефективно реалізована [6].
Подібно до рефлексії, процедури знакотехніки та схематизації
супроводжують усі роботи тьюторів у проекті. Ці техніки ставляться над
іншими роботами. Окремі завдання на знакотехніку та схематизацію можуть
пропонуватись як випробування.
Проектування
Проектування – це окремий набір операцій і процедур, що відповідають на
питання: як повинно бути? Необхідність у проектуванні виникає, коли є
розрив у певній діяльності. Розриви можуть існувати у вигляді певних
труднощів, які можуть відчувати величезні маси людей. Наприклад, вихід
України із “сучасного” стану, також може бути зафіксований і знятий
продуктами мислення окремих людей. До останніх можна віднести різного
роду винаходи. Наприклад, заміна свічки чи лучини газовою лампою, а
останню -електричною.
У проектуванні першим конструюється засіб зняття розриву, після цього
розглядається належний устрій всієї системи, в яку даний засіб потрібно
впровадити, далі – пошук способу впровадження. Для цього необхідно
провести аналіз існуючої системи (ситуації) і визначитися щодо шляху,
можливостей і обмежень її трансформації, впритул до зміни початкової
конструкції засобу і шкідливих впливів від його впровадження і
функціонування. Останнім кроком (особливо необхідний при проектуванні
матеріальних технічних пристроїв) є опис умов, за яких засіб має бути
“захоронений”.
У програмі “Початкової управлінської підготовки” об’єктами проектування
(а з точки зору тьюторської діяльності – матеріалом, на якому
відпрацьовуються описані дії та опановуються техніки їх виконання)
виступають господарства, підприємства, фінансові і правові системи,
фіскально-кредитна політика, традиції тощо. Ці роботи організовуються
учасниками проекту “Ігротехніка”.
В освітньо-навчальному середовищі до проектних можна віднести ситуації
пошуку окремими учнями “свого місця під сонцем”.
Проблематизація
Проблематизація – це процедура, яка встановлює невідповідність між
уявленням про той чи інший об’єкт і його “дійсним” устроєм, тобто дане
бачення об’єкту дії не дає можливість реалізації дії. Продуктом
проблематизації є фіксація розриву. Отже, процедура проблематизації є
складовою частиною як проектування, так і аналітики.
Висновки
Ми описали дев’ять одиниць досвіду, які ліцеїсти-тьютори повинні
передати новачкам. У процесі трансляції досвіду учні проходять
інтенсивну школу тренувань. Тьюторам потрібно відтворити ситуації, коли
вони самі отримували чи не отримували (і таке буває) той чи інший
досвід, а потім спроектувати подібні ситуації саме для тих новачків, з
якими їм випало працювати. Спрямована робота із конкретними новачками
виробляє у тьюторів їх власні техніки накопичення та передачі досвіду,
техніки організації та управління людьми. Крім того, ситуація передачі
досвіду кожної із зазначених нами дев’яти одиниць потребує від тьютора
застосування їх у своїй діяльності, тобто ці одиниці одночасно є змістом
трансляції, засобами трансляції і способами організації дій.
У проекті “Тьютор” проектуються роботи, виконуючи які, учні отримують
техніки і способи накопичення досвіду та організації малих груп людей
(5-9 осіб). З цієї точки зору, проект “Тьютор” є тією формою, за
допомогою якої учні (тьютори) накопичують управлінський досвід.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
