.

Проектно-тематичний підхід у початковій школі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
189 2092
Скачать документ

Проектно-тематичний підхід у початковій школі

Мотивація до діяльності робить пізнавальний процес природним і значущим
для кожної дитини і це, в свою чергу, полегшує діяльність педагога.
Разом з тим, якщо процес пізнавальної активності є природним для дитини,
то чому педагоги усіх країн світу спостерігають педагогічний феномен:
чим наполегливіше дорослі навчають дитину, тим менше вона цього хоче

Пізнання навколишнього світу дитиною починається ще до першої зустрічі з
учителем та вихователями. З моменту свого народження, в родині малюк
починає вчитися. Якщо для маленької особистості від самого початку
створюються умови свободи вибору дій для знайомства із навколишнім
світом, якщо ці відкриття будуть постійно підтримуватися, діти
бажатимуть продовжувати вчитися, пізнавати, досліджувати, творити
протягом усього життя.

У 60-70-ті роки ХХ ст. в педагогічних системах США та Західної Європи
був проведений критичний аналіз діючих на той час навчальних програм,
якими були незадоволені і вчителі, і батьки, і учні. Наводимо деякі
причини такого ставлення:

велика кількість навчальних знань, умінь та навичок з кожного предмета;

механічні навички читання та письма ще з дитячого садка нівелювало
мотивацію до навчання;

стандартизоване тестування перед вступом до першого класу, яке
орієнтувало вчителів і батьків на виявлення кінцевих результатів з
даного предмету, а не на процес пізнання;

предметний підхід до навчання мав фрагментарний характер і не давав
цілісного уявлення про картину світу в усіх його взаємозв’язках і
протиріччях;

знання з окремих дисциплін не використовувалися в реальному житті.

Результатами таких досліджень стали розробки нових освітніх концепцій.
Саме у цей час виникла ідея проектно-тематичного (інтегрованого)
навчання для дітей раннього віку, в ній відображені погляди багатьох
прогресивних педагогів і психологів світу, наприклад ідеї Дж. Дьюї, Ж.
Піаже, Л. Виготського, Дж. Брудера, Г. Уеллса, Д. Колба та інших
зарубіжних та вітчизняних учених.

Основи тематичного інтегрування предметного змісту різних навчальних
дисциплін уперше були закладені в концептуальних положеннях про процеси
навчання Дж. Дьюї [9]. Він підкреслював, що навчальна програма не
повинна бути серією пізнавальних дисциплін (предметів), ізольованих один
від одного, а тим більше від повсякденного життя дітей. Саме тому він
виділяв як особливий педагогічний метод постійне спостереження за
інтересами дітей та їх діяльністю у процесі реалізації проектів і тем.
Дж. Дьюї розглядав спостереження як один із багатьох методів педагогіки
і психології, що може давати педагогу необхідну інформацію про те, як
проходить процес розвитку кожної дитини.

Особливе значення для формування системи проектно-тематичного навчання
має положення Дж. Дьюї безпосередньо на основу життєвого досвіду дитини.
Саме тому початок будь-якої пізнавальної діяльності за принципом
тематичного проекту починається з питання “Що ви знаєте про це?”.

Дж. Дьюї стверджував, що при організації роботи на основі проектів і тем
педагог повинен володіти як мінімум двома уміннями:

складати особистий навчальний план (тобто програму навчання конкретно
для своєї групи дітей);

складати індивідуальні програми для конкретних дітей.

“В идеальной программе, – писав Дж. Дьюї, – то, что должно выделяться,
не есть успешность обучения, это прежде всего есть развитие новых
установок, новых интересов, нового опыта” [9]. Саме у цьому закладений
зміст проектно-тематичного навчання: по “краплині”, тема за темою,
педагог заповнює дитину не знаннями в прямому значенні цього слова, а
устремлінням пізнавати світ і ніколи не зупинятися на цьому.

Значний вплив на формування і розвиток ідеї проектно-тематичного
навчання маленьких дітей справили висновки Ж. Піаже, який висунув ідею
освітньої практики, тобто конструювання знань дітей через їх практичні
дії.

Чотири принципи Ж. Піаже стали основними теоретичними положеннями для
створення системи проектів і тем.

1. Діти конструюють свої знання, скоріше, зсередини, ніж набувають їх із
зовнішніх ресурсів. Відповідно до цього принципу, навчання стає
успішним, коли воно є приємним для дитини. Мотивація до навчання
підтримується, створюються ситуації успіху.

2. Соціальна взаємодія має значний вплив на процес конструювання дитячих
знань. Працюючи спільно за проектами і темами, діти навчаються приймати
і поважати точку зору інших, а також критично мислити, описуючи власні
проекти, обговорюючи їх з іншими. При цьому використовуються питання
відкритого типу, коли передбачається неоднозначна відповідь. Дітям
надається можливість протягом робочого дня перебувати в різних
соціальних ролях: помічника, доповідача, організатора, відповідального
за матеріали, дослідника тощо. Вони вчаться працювати поодинці, у парах,
в малих групах, із цілим класом. Навчально-виховний процес за
проектно-тематичним принципом виховує почуття відповідальності у дитини.
Успіх колективної роботи залежить від успіху кожної і кожного, у тому
числі і дорослих, від уміння працювати в колективі.

3. Діти мають право на помилку. Ризикуючи і помиляючись, вони вчаться
критично мислити. Створюючи умови для вільного вибору способу навчальної
діяльності, діти відповідають за свій вибір. Для цього педагогами
підтримується атмосфера, коли можна не погоджуватися з думкою інших.
Таким чином формуються уміння відстоювати власну думку через
обґрунтування, дискусію, дебати. Підтримуються питання на шталт “Що
хотів нам сказати автор?”, “Що б ти запитав у автора?”, “Що б ти змінив
у цій ситуації?”. Для формування позитивної самоконцепції дитини важливу
роль відіграє принцип персоніфікації, тобто уміння говорити від свого
імені, а не по-вторювати чужі думки-“шаблони”.

4. Моральна та інтелектуальна незалежність (автономія) дитини є дуже
важливою освітньою метою. Успішний досвід співробітництва розвиває у
дітей усвідомлення взаємної залежності. Колектив класу, який працює за
типом проектно-тематичного планування, стає місцем, де формується дитяче
товариство, в якому кожна дитина – унікальна особистість, яка має
свободу інтелектуальної діяльності і моральної самостійності. Педагог
виконує роль керівника, помічника, стає членом дитячого товариства.
Соціальна взаємодія дітей – це ключ до процесу пізнання.

Важливого значення для розвитку проектно-тематичного навчання дітей
молодшого шкільного віку набуває положення Л. Виготського про зону
наближеного розвитку, яка вплинула на розвиток багатьох теорій навчання
малих дітей. Л. С. Виготський сформулював положення про те, що розумовий
розвиток дитини має два рівні:

перший – рівень актуального розвитку (РАР);

другий – рівень можливого розвитку (РМР).

Перший рівень відповідає віковим особливостям, тобто нормам у різних
галузях психічного та фізичного розвитку дитини: в моторній,
інтелектуальній, соціальній та емоційній сферах.

Другий рівень орієнтований на формування знань та умінь і відповідає
можливостям дитини на більш високому рівні розвитку, який вони досягають
за участю дорослих або у співробітництві з більш розвиненими
однолітками.

“Зона ближайшего развития ребенка, – писав Л. Виготський, – это
расстояние между уровнем его актуального развития, определяемым с
помощью задач, решаемых самостоятельно, и уровнем возможного развития
ребенка, определяемым с помощью задач, решаемых ребенком под
руководством взрослых и в сотрудничестве с более умными его
сотоварищами”.

Як бачимо, вчення Л. Виготського про зону наближеного розвитку дозволяє
при проектно-тематичному підході планувати навчально-виховний процес
таким чином, щоби передбачувати потреби розвитку і реальні можливості
кожної дитини в умовах найбільш ефективної форми реалізації проектів і
тем – спільної пізнавальної діяльності, тобто діти навчаються у зоні
наближеного розвитку. Вона дозволяє кожній дитині засвоювати нові, більш
складні знання, уміння та навички у процесі вирішення пізнавальних задач
разом із ровесниками або дорослими, переймати від них досвід у
колективній мислительній діяльності, або ж, у процесі практичного
втілення теми, новий для себе тип індивідуальних розумових дій.

На формування системи проектно-тематичного навчання дітей значно
вплинули дослідження американського вченого Г. Уеллса, які були
проведені в кінці 80-х років. Він припустив, що кооперативний, або
спільний спосіб навчання є найбільш продуктивним в умовах навчального
процесу, орієнтованого на інтереси дітей.

Партнерство педагога і дитини реалізується в такому груповому товаристві
учнів, де педагог, як більш знаючий і досвідчений із партнерів,
організовує педагогічну взаємодію за типом майстерні. Він як “майстер”
забезпечує керівництво “підмайстрами”. Хоч “майстер” і переслідує
особисті педагогічні цілі, таке керівництво має велике значення для обох
сторін: дитині воно дає можливість навчитися у “майстра”, а педагогу –
дізнатися, що підопічні можуть робити самостійно. Таким чином, педагоги
можуть оцінювати складені у дітей на той час поняття, картини світу
відповідно до сучасних інтересів та можливостей.

Л. Виготський припускав, що наукові поняття будуть зрозумілими для
дитини тільки тоді, коли в життєвих поняттях (за Виготським –
спонтанних) вона досягне певного рівня. Такі поняття виникають у дітей
спонтанно, при зіткненні з реальними явищами в реальному світі. На думку
Л. Виготського, тільки тоді, коли педагог знає, яка склалася у дитини
ментальна модель світу, він буде спроможний зробити гідний внесок у
подальший дитячий розвиток.

Таким чином, відповідно до психологічних закономірностей, учитель,
працюючи за проектно-тематичним принципом, повинен цілеспрямовано (за
державними стандартами), спеціально (за результатами спостережень),
планомірно (плануючи щоденно), виробляти у дитини нові форми пізнання,
поведінки і діяльності, що означає організацію повноцінного психічного і
фізичного розвитку. Виходячи з цього, можна сформулювати визначення
самого поняття проектно-тематичного навчання: це глибоке, інтенсивне і
тривале вивчення дітьми (спільно з дорослими) визначеної проблеми або
питання.

Ці та інші теоретичні положення лягли в основу міжнародного освітнього
проекту “Крок за кроком”, в реалізації якого взяли участь 23 країни
світу. В Україні цей проект був апробований і адаптований до
національного змісту шляхом всеукраїнського педагогічного експерименту
під назвою “Особистістно зорієнтована модель неперервної освіти
гуманістичного типу “Крок за кроком” для дітей віком від 6 до 10 років”.
Експериментальну апробацію цієї програми (протягом 1996-2000 рр.)
здійснював творчий колектив за участю Всеукраїнського фонду “Крок за
кроком”, Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів
ім. Б. Грінченка, Інституту педагогіки та Інституту психології АПН
України, що охопив 53 навчальні заклади різного типу 7-ми регіонів
України. За висновками експертної комісії Міністерства освіти і науки
України, програма “Крок за кроком” рекомендована до запровадження у
загальноосвітніх навчальних закладах України.

В основі організації навчально-виховного процесу за цією моделлю
покладений проектно-тематичний підхід, у контексті програми “Крок за
кроком” – тематичне навчання. Педагогічна технологія тематичного
навчання не передбачає жорсткого планування і програмування. Освітній
процес стає більш гнучким і творчим, у той же час, не є спонтанним,
досить чітко визначається обов’язковими результатами навчання.
Трансформація змістовних компонентів навчання внесла часткові зміни в
класно-урочну систему, засоби планування навчально-виховної роботи,
науково-методичну діяльність шкільного колективу. Поширюється існуюча
практика поділу класу на групи для проведення деяких занять або
організації тематичних днів.

Тематичне навчання передбачає об’єднання різних занять навчального плану
певною спільною темою (подія, явище, предмет). Цю тему продовжують
вивчати під час різних занять, завдяки чому діти починають розуміти
зв’язки між різними учбовими дисциплінами, а також реальним життям.
Тематичне навчання потребує від вчителя доцільного планування роботи та
взаємодії з іншими викладачами. Наприклад, під час вивчення теми
“Птахи”, учні можуть удосконалювати свої знання з математики та
географії, розраховуючи відстань польоту до теплих країв, скільки часу
потрібно, щоби дістатися до них. Під час занять вони можуть вивчати
рослини і тварин, які там є, а на уроках літератури можуть написати
оповідання про свою вигадану експедицію до вирію тощо.

Зміст тематичного плану за принципом проектно-тематичного навчання
передбачає досягнення учнями довгострокової мети в усіх сферах їхнього
розвитку: емоційного, соціального і фізичного, а також підготовку
школярів до життя в якості повноправних громадян демократичного
суспільства.

Великої кількості умінь вимагають від молодшого школяра заняття їх
улюбленою справою. Але завдяки особистому самостійному вибору внутрішній
мотивації процес постійного навчання та удосконалення у цій справі
зовсім не здається важким: основною рушійною силою при цьому є
зацікавленість, спрямована на вивчення певної теми.

Навчальний план за тематичним типом складається таким чином, щоб учні
могли відстежувати зв’язки між різними учбовими дисциплінами та їхній
взаємозв’язок з реальним життям. Такий підхід дозволяє вчителю бути
активним учасником процесу навчання.

Головними елементами тематичного навчання є планування роботи,
міні-уроки, спільне вивчення.

Планування роботи. На першому етапі планування вчителі визначають
педагогічну мету та завдання для вивчення теми за такою схемою:

визначається тема спільно з учнями (вона має бути цікавою для дітей,
відповідною до віку дітей та рівню їх розвитку);

планується орієнтовний час, протягом якого буде тривати вивчення теми;

складається повідомлення для батьків, що містить дані про обрану тему та
запрошення до співробітництва;

складається перелік необхідних ресурсів та матеріалів;

складається разом з учнями календар занять у вигляді плакату.

Міні-уроки. За цим методом проводиться фронтальна робота з учнями класу,
а потім організовується самостійна робота в малих групах (бесіди,
опитування, доповіді, презентації, рольові ігри тощо). Це час, коли учні
вчаться добувати інформацію, правильно ставити запитання, проводити
презентацію, складати доповіді тощо.

Спільне вивчення. За цим методом учні у невеликих групах працюють разом
над якимось завданням, наприклад, воно може бути вирішенням проблеми,
вивченням якого-небудь питання або набуттям практичного досвіду у певній
діяльності, що безпосередньо пов’язані з головною навчальною темою.
Протягом усього розгляду теми діти працюють у різнорідних об’єднаних
групах. Вони вчаться планувати робочий час, працюючи разом, проводити
короткі обговорення (“мозковий штурм”), обмінюватися думками та ідеями.
Вимоги до дітей під час різних тематичних занять мають відповідати
їхньому рівню розвитку і гарантувати можливість успіху для всіх учнів.

Таким чином, ефективність роботи за типом тематичного навчання залежить
від: правильного планування, систематичного проведення міні-уроків,
створення умов для спільного вивчення.

Як бачимо, переваги тематичного навчання є такі:

краще розуміння учнями матеріалу;

розуміння дітьми зв’язків між учбовими дисциплінами;

посилена позитивна мотивація учнів до навчання;

більш приємна робота для вчителя;

можливість глибокого вивчення питань відповідного рівня складності.

Особливості планування процесу тематичного навчання

Робота за тематичним проектом складається з тематичних одиниць.

Плани вивчення тематичних одиниць (тем)

План роботи на темою має такі складові:

назву теми і причини до її розгляду;

перелік необхідних матеріалів;

план вступного заняття за схемою: ЗХВ (Знаю – Хочу дізнатися – Вивчив).

На заключному етапі приймаються всі пропозиції щодо інди-відуалізації,
суміжності тем для наступного вивчення, удосконалення занять.

Плануючи і аналізуючи процес розгляду теми, учителі готують такі звітні
документи.

класний альбом, у якому можуть бути зібрані ідеї дітей, їхні пропозиції,
план роботи, описи занять, художні твори, виготовлені учнями під час
вивчення теми, дитячі оцінки результатів тощо;

типовий план діяльності – професійний документ, який до-зволяє легко
обмінюватись інформацією з іншими вчителями паралельних класів.

Типовий план діяльності за темою

І. Назва теми і що дало привід до її розгляду.

ІІ. Перелік необхідних матеріалів.

ІІІ. Відповіді на питання під час вступного заняття:

Що ми знаємо про…? (Оцінка попереднього рівня знань).

Що ми хочемо дізнатися про…? (Цілі та завдання).

Як ми можемо добути інформацію про..? (План вивчення).

Що ми вивчили про…?

IV. Оцінка результатів.

V. Пропозиції стосовно удосконалення процесу вивчення теми, до яких
можуть бути включені:

пропозиції щодо індивідуалізації;

суміжні теми для майбутнього вивчення;

пропозиції по удосконаленню занять.

Розробка схематичного навчального плану (інтелектуального павутиння) за
проектно-тематичним принципом

Створення схематичного навчального плану – це метод, за допомогою якого
вчителі організовують ідеї навколо теми чи розділу. Схема розгортається
навколо інтересів і запитань дітей. Оскільки нові поняття можуть
додаватися шляхом поєднання їх з центральною темою та можливістю
використання державної програми, план не повинен бути статичним.

Створення схеми передбачає формування скелету для поєднання предметних
розділів і заохочує учнів до використання своєї творчості, уяви та
інтересу. Цей процес планування стимулює встановлення зв’язків між
окремими предметами, надаючи цим можливості для створення об’єднаного
навчального плану. Він є примірником довготермінового планування і
основою для короткотермінових планів.

Створення схем дає можливість досягти рівноваги між задоволенням власних
потреб і допитливістю дітей, формуванням їх системи знань. Схематичні
навчальні плани можуть бути використані для спілкування з батьками або
працівниками школи стосовно того, що відбувається у класі. Це дозволяє
усім побачити широкий набір навчальних занять, що містяться в
навчальному блоці.

Схеми допомагають вчителеві й учням намалювати карту зв’язків. Це
дозволяє вчителеві вільно обдумувати те, що має вивчатися, які заняття
можна ще включити. За допомогою таких схем вчителі можуть встановлювати
зв’язок між предметними розділами, які до цього не були очевидними.

До технологічних елементів проектно-тематичного навчання входять важливі
позиції:

організація розвивального навчального середовища;

організація роботи навчальної діяльності;

забезпечення принципу індивідуального підходу;

принципово нові підходи до оцінювання результатів діяльності дитини на
основі спостережень;

широке залучення батьків до навчально-виховного процесу;

роль учителя та його уміння.

Ці проблемні питання потребують більш детального розгляду у наступних
дослідженнях.

Аналіз результативності навчально-виховного процесу за принципом
проектно-тематичного навчання виявив позитивні зрушення в особистісному
розвитку молодших школярів, особливо в їхній мотиваційній сфері. За
результатами аналізу матеріалів педагогічного дослідження засвідчено
фундаментальність засвоєння базового змісту початкової освіти, знань,
умінь і навичок з усіх предметних дисциплін.

Результати, отримані у ході проведення дослідження, засвідчили, що
навчально-виховний процес за проектно-тематичним принципом зберігає
високі освітні стандарти та стає важливим елементом розвитку
демократичних практик. Проектно-тематичний підхід до навчання, у центрі
якого стоїть особистість дитини, дає можливість учителям працювати за
програмами, які відповідають індивідуальним потребам учнів. Дуже
важливими стали результати реалізації демократичних концепцій у класах,
що працюють за програмою “Крок за кроком”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020