Професія вчителя у світовому освітньому просторі: статистичні
характеристики
Саме соціально-демографічна характеристика вчительства, визначення
престижу професії, аналіз якості професійної освіти й матеріального
становища педагогів дають змогу, на нашу думку, з’ясувати, чи готовий
сучасний педагогічний корпус України до модернізації освіти
Для аналізу контекстів педагогічної праці та структурних характеристик
педагогічних кадрів у світовому освітньому просторі й у кожній окремій
національній системі важливе значення мають кількісні показники.
Зарубіжні та вітчизняні дослідники проблем педагогічної освіти часто
звертаються до цифрових показників 1960 років, опублікованих у
Рекомендаціях МОП/ЮНЕСКО щодо професійного статусу вчителів (1966). Цей
документ три десятиліття визначав міжнародні підходи та керівні принципи
національної політики в галузі професійної підготовки, зайнятості й умов
праці вчителя. За даними МОП/ЮНЕСКО, в 1960 роках у всьому світі
налічувалося понад 16 млн працюючих вчителів.
У міжнародних документах 70-90-х років ХХ ст. наводяться різні цифри
щодо кількості працюючих учителів у світі. Адже надійних статистичних
показників, надійного інструментарію для порівняння педагогічної освіти
різних країн донині немає. Проте, користуючись даними ЮНЕСКО, Ради
Європи та національної статистики різних країн, доходимо висновку про
стрімке зростання суспільного запиту на працю вчителя.
За останні тридцять років кількість учителів у всьому світі зросла майже
вчетверо. На початку ХХІ ст. у світі налічується близько 60 млн
працюючих учителів. Таким чином, педагоги нині є найчисленнішою
соціально-професійною групою, яка становить 1,6 % населення планети
віком від 15 до 64 років. Це зростання, що спостерігається як у
початковій, так і в середній школі, особливо помітне в країнах Азії,
Африки та Латинської Америки, де докладено величезних зусиль для
охоплення всіх дітей початковою освітою й розширення мережі середніх
шкіл.
Загальна кількість працюючих учителів у світі за сім років останнього
десятиріччя (1990-1997) збільшилась майже на 7 млн. Дві третини з них
припадають на країни, що розвиваються. І це зрозуміло, адже в цих
країнах кількість дітей у початковій школі за цей час у зросла майже на
9 %. Найнижчий показник зростання (3,5 %) у Латинській Америці та
Карибському регіоні, найвищий (16 %) в Африканському регіоні Південної
Сахари.
На рівні середньої школи дана тенденція є ще помітнішою. Однак у кінці
90-х років ХХ ст. майже половина всіх дітей, а точніше, близько 230 млн
дітей середнього шкільного віку в різних країнах світу не навчались у
школі. Ці цифри пояснюють, чому країни, що розвиваються, у майбутньому
матимуть велику потребу в кваліфікованих учителях.
Зростання кількості вчителів у західних країнах Європи і Північної
Америки не є таким стрімким. Це зумовлено низьким рівнем народжуваності,
а також тим, що давно розвинута система початкової та середньої школи
практично повністю задовольняє потреби суспільства в освіті цього рівня.
Показники, що дали б змогу мати повну характеристику педагогічних кадрів
в Україні, в нашій статистиці є дуже обмеженими. Соціологи здебільшого
користуються трьома показниками: стать, стаж педагогічної діяльності та
рівень освіти.
Показники статистичного щорічника України свідчать про помітні коливання
в кількості вчителів із тенденцією до зростання. Так, якщо в 1990/91 н.
р. в Україні налічувалося близько 534 тис. працюючих учителів, то в
2000/01 н. р. їх кількість зросла до 577 тис., практично збільшившись на
43 тис. або майже на 7,5 %.
Щодо динаміки зростання вчительського загалу в Україні очевидним є той
факт, що темпи збільшення кількості педагогів у нашій країні на зламі
століть є набагато нижчими порівняно з іншими регіонами планети.
Усвідомлення цього, на нашу думку, має бути поштовхом до виконання
одного із провідних завдань Державної програми “Вчитель”, започаткованої
урядом України в березні 2002 р., – наукового обґрунтування
довгострокового прогнозу потреби в педагогічних кадрах України.
Для поглиблення демографічної характеристики вчительства у світі
звернемося до аналізу даних щодо статевого складу педагогічних кадрів.
Вивчення досліджень міжнародних організацій у галузі освіти свідчать, що
в останнє десятиріччя кількість жінок серед учителів у всьому світі
зростає, продовжуючи тенденцію фемінізації вчительської професії.
У країнах західної цивілізації вчительська професія традиційно
вважається жіночою. Кількість учителів-жінок у дошкільних закладах і
початковій школі подекуди сягає 80% й більше від усього педагогічного
персоналу. За останнє десятиріччя ця ситуація не тільки не поліпшилась,
а й продовжує ускладнюватись. За висновком спеціального дослідження
Міжнародної організації праці “Тенденції фемінізації вчительської
професії в розвинутих країнах, 1980-1999”, учителі-жінки переважають на
нижчих рівнях освіти тому, що там нижча заробітна плата і традиційно
вимагається нижчий рівень кваліфікації. А професія педагога дає
можливість жінкам поєднувати роботу із сімейними обов’язками.
У середніх школах учителів-жінок значно менше. Показовими в цьому плані
є дані 1999 р., які свідчать, що в середній школі розвинутих країн жінки
становлять 60,1% всього загалу вчителів віком до 30 років, 55,5 % –
віком 30-39 років; 49,2 % – віком 40-49 років; 42,2 % – 50-60 років; 34
% – віком за 60 років (Education at a glance. OECD indicators. – Paris,
2001).
Фемінізація педагогічних кадрів особливо характерна для пострадянських
країн. Так, за даними Центру соціології освіти Російської академії
освіти, відсоток жінок серед учителів загальноосвітніх шкіл у країні з
1985 до 1994 р. збільшився з 82,1 до 84,2. Дослідники стверджують, що в
останні роки минулого століття серед учителів початкових класів у Росії
частка жінок наближалася до 100 %, а в основній і старшій середній школі
становила 80-90 % (Учительство как социально-профессиональная группа /
Под ред. В. С. Собкина. – М., 1996. – С. 62).
Наведені дані в основному збігаються з показниками по Україні. Так, за
даними, що надала Україна до Світової доповіді ЮНЕСКО 1998 р., у
початковій школі нашої країни частка вчителів-жінок становить 98 %
(World Education Report. 1998: Teachers and Teaching in a Changing
World. – Paris: UNESCO Publishing, 1998. – P. 149). Відносно кількості
вчителів-жінок у середній школі (дані про них у Світовій доповіді
відсутні) дослідники дійшли висновку, що вона приблизно однакова в усіх
пострадянських країнах.
На нашу думку, фемінізація педагогічних кадрів є складною, донині
недостатньо осмисленою соціально-педагогічною проблемою. Це істотно
впливає на характер функціонування й розвитку системи освіти і
відповідно всього суспільства. Наслідки процесу фемінізації педагогічних
кадрів мають враховуватись при розробці стратегії реформування освітньої
сфери в ХХІ ст.
До малодосліджених психолого-педагогічних аспектів даної проблеми слід
віднести такі: фемінізація вчительського корпусу та засвоєння школярами
жіночої моделі поведінки й соціального контролю як домінуючої; вплив
фемінізації педагогічного процесу, статево-рольові особливості
формування психологічного клімату в педагогічних колективах, специфіка
конфліктів, що вникають унаслідок фемінізації системи освіти тошо.
На цьому тлі помітно виокремлюється ще одна проблема: жінка-керівник у
сфері освіти. У більшості країн світу на адміністративних посадах ще
досить мала кількість жінок, хоча їх частка поступово зростає. Як
свідчать дані Європейської мережі інформації та документації в галузі
освіти, цей показник у ланці початкової освіти в Європі в середині 90-х
років був таким: Бельгія – 37 %, Данія – 25%, Нідерланди – 13 %, Австрія
– 48 %, Фінляндія – 23 %, Швеція – 46 %, Англія й Уельс – 50 %. На рівні
середньої школи аналогічні дані є значно нижчими: Бельгія – 27 %, Данія
– 11 %, Італія – 29 %, Люксембург – 14 %, Фінляндія – 18 %, Швеція – 27
%, Англія й Уельс – 22 % (Key data on education in the European UNI0N –
Brussels: Eurydice, 1995).
Порівняно із серединою 80-х років спостерігається збільшення кількості
жінок на адміністративних посадах: у секторі початкової освіти в
європейських країнах цей показник варіюється від 1 % в Нідерландах до 36
% у Швеції; у секторі середньої освіти – від 2 % в Італії до 11% у
Швеції.
У цілому ж гендерний аспект проблеми педагогічних кадрів дедалі частіше
виступає предметом спеціальних порівняльних досліджень як міжнародних
організацій, так і окремих наукових колективів і
дослідників-компаративістів. Адже доступ жінок до адміністративних посад
у школах та у вищих навчальних закладах є одним із показників реальної
рівності в сфері освіти і трудовій сфері взагалі.
Важливою характеристикою педагогічних кадрів у сучасному світовому
освітньому середовищі є віковий склад учительства. Спираючись на цей
показник можна з’ясувати стан і рівень оновлення педагогічного персоналу
в системах освіти різних країн. З іншого боку, вікова характеристика є
показником досвіду вчителів, які мають адаптуватися до умов
стрімкозмінного світу, забезпечуючи при цьому високу ефективність
навчально-виховного процесу.
Майже в усіх розвинутих країнах більшість педагогічного персоналу
початкової школи становлять учителі віком за 40 років. У таких країнах,
як Німеччина та Швеція – близько 70 % учителів початкової школи – віком
понад 40 років.
Привертає увагу, що частка молодих учителів у більшості розвинутих країн
є порівняно малою. Так, у Німеччині, Швеції, Італії, Нідерландах,
Канаді, Франції, Австрії вчителі віком до 30 років становлять лише 10-16
% усіх учителів.
Щодо країн Африки, Латинської Америки та Азії можна зробити зовсім інший
висновок: у школі працює значна кількість учителів до 40 років.
Наприклад, за даними Світової доповіді в галузі освіти (ЮНЕСКО, 1998),
частка молодих учителів віком до 40 років у Китаї, Індонезії, Йорданії
та Тунісі становить понад 70 % усіх учителів початкової школи, а в 14
країнах Африки, Латинської Америки та Азії – понад 60 %.
Серед учителів середньої школи в більшості країн ситуація є аналогічною.
Дані щодо пострадянських країн у міжнародних дослідженнях фігурують
досить рідко. І хоча немає прямих статистичних даних про віковий склад
педагогів Росії, більшість дослідників на основі аналізу їхнього
розподілу за стажем роблять висновок про старіння педагогічних кадрів.
Так, у 1996 р. в Тульській області частка вчителів зі стажем роботи до 2
років становила 6,8 %; від 2 до 5 років – 9,8 %; від 5 до 10 років –
17,5 %; від 10 до 20 років – 30,2 %; понад 20 років – 33,5 %. Серед
працюючих учителів пенсіонери становлять 17,7 % (Орлов А. А. Современный
учитель: социальный престиж и профессиональный статус // Педагогика. –
1999. – № 7. – С. 63). За останні роки вікова динаміка принципово не
змінилась.
В Україні структура вчительських кадрів за віковим показником останнім
часом зазнала певних змін. Зменшився відсоток учителів віком до 30 років
і віком 31-40 років. Вони становлять відповідно 22,7 % і 27,5 %
загальної кількості вчителів. Без змін залишилася частка вчителів віком
41-50 років і становить 26,5 %. Дещо зросла частка вчителів віком 51-55
років та понад 55 років, становлячи відповідно 11,3 % і 12 %. Такі дані
оприлюднило Міністерство освіти і науки України в
інформаційно-аналітичному огляді до ІІ Всеукраїнського з’їзду
працівників освіти (2001 р.).
Старіння педагогічних кадрів породжує ряд проблем, аналіз і розв’язання
яких сприятиме як підвищенню ефективності навчання й виховання молодого
покоління, так і покращанню соціального, професійного й особистого життя
вчителів. Воно впливає передусім на їхню професійну мобільність, що
відбивається на ринку праці в галузі освіти. Адже вчителі пенсійного
віку в будь-який момент можуть залишити роботу, а це ускладнить кадрову
ситуацію в школі. Особливо якщо врахувати, що значна частина молодих
педагогів залишають сферу освіти. За даними дослідження Центру Разумкова
(квітень 2002), майже третина студентів педагогічних вузів не збираються
працювати вчителями після випуску: 26 % заявили, що це малоймовірно, а
5,5 %, – що точно не займатимуться педагогічною роботою. При цьому кожен
п’ятий (19,5 %) ще не визначився в цьому питанні. Лише менше третини
студентів (30,5 %) вважають, що робота вчителя – це їх покликання
(Система освіти в Україні: стан та перспективи розвитку [аналітична
доповідь Центру Разумкова] // Нац. безпека і оборона. – 2002. – № 4. –
С. 46). Для нової генерації спеціалістів педагогічна робота не є
привабливою і престижною.
Збільшення в Україні частки педагогів із стажем роботи понад 20 років
породжує проблему пріоритетів у професійній діяльності у зв’язку із
старінням психолого-педагогічних і предметно-методичних знань. Учителі
цієї вікової групи – їх частка нині становить близько 40 % – здобули
професійну освіти в умовах ідеологізованої тоталітарної держави.
Старіння педагогічних кадрів виявляється також у зниженні трудової
активності, в “педагогічних кризах” тощо. Дослідження цих проблем і
врахування їх у розробці стратегії педагогічної освіти вчителів протягом
життя, на наш погляд, є важливою вимогою сучасного стрімкозмінного
світу.
Узагальнюючи все сказане, зазначеним, що нині “зійшло з арени” старе
гасло про педагога як провідну фігуру навчально-виховного процесу,
поступившись місцем ідеї ХХІ ст.: педагог – носій освітніх і суспільних
змін. Тому наукові дослідження проблем учителя в період суспільних
трансформацій і реформ освіти набувають значної актуальності й
першочерговості.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
