Розв’язання проблем адаптації учнів у 5-му класі
Для розв’язання завдань необхідно враховувати психологічні особливості
10-11-річних школярів, рівень пізнавальної діяльності, з яким діти
прийшли до 5-го класу, проаналізувати проблеми, з якими учні стикаються
в адаптаційний період, виробити шляхи їх подолання
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16. 11. 2000 р. №
1717 «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст,
структуру і 12-річний термін навчання» у 2005/06 навчальному році
розпочався перехід на новий зміст і структуру освіти основної школи.
У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти
зазначено, що відбір змісту предметів 12-річної школи ґрунтується на
принципі наступності між початковою та основною, основою та старшою
школами. Забезпечення такої наступності та здійснення заходів,
спрямованих на адаптацію дітей до основної школи, є важливою передумовою
успішного навчання школярів у 5-му класі.
Існують різні трактування поняття наступності. Виходячи з
психолого-педагогічного підходу, наступність між початковою й основною
освітою визначається як змістовний, двобічний зв’язок, що передбачає, з
одного боку, спрямованість освітньо-виховної роботи в початковій школі
на ті вимоги, які будуть пред’явлені дітям в основній школі для
досягнення школярами необхідного рівня загального розвитку, а з іншого –
опору вчителя на досягнутий випускниками початкової школи рівень знань,
навичок, досвід учнів, активне використання цього в навчально-виховному
процесі. Основна школа має забезпечити розвиток найважливіших
перспективних «надбань» молодших школярів й одночасно сприяти формуванню
якісно нових особливостей і рис особистості дитини відповідно цілям і
завданням школи ІІ ступеня.
Наступність у вихованні й навчанні має такі основні аспекти:
наступність у вихованні й навчанні та їх складових;
змісті, формах і методах освітньо-виховної роботи;
педагогічних вимогах та умовах виховання тощо.
Основою наступності виступає зв’язок освітніх програм, які визначають
зміст навчально-виховної роботи, що здійснюється у школі І та ІІ
ступенів. Як зазначає В. Давидов, це має бути зв’язок якісно різних
стадій навчання – різних як за змістом, так і за способами його подання
дітям. Інакше кажучи, з приходом до основної школи дитина має виразно
відчути новизну та своєрідність тих понять, які вона тепер опановує, їх
відмінність від досвіду початкової школи. На жаль, у сучасних програмах
і підручниках спостерігається змішування, злиття навчальних матеріалів.
Для успішного управління педагогічним процесом за принципом наступності
педагог, насамперед, має правильно сприймати й усвідомлювати суть даного
поняття, знати шляхи його реалізації. Однак більшість педагогів, як
показує анкетування, розуміє наступність поверхово, обмежуючи її
загальноприйнятими організаційними формами (екскурсії до основної школи,
складання спільного плану роботи з даного питання, взаємовідвідування
тощо).
Поняття «наступність початкової та основної школи» розкривається деякими
педагогами як «узгодження методів» (32 %); іншими – як «узгодження
програм» (23 %) або «співробітництво педагогів початкової та основної
школи (вивчення вимог)» (18 %). У відповідях не виділяються суттєві
характеристики аналізованого поняття, що свідчить про недостатню
професійну підготовку опитуваних із цієї проблеми.
Порівняльний аналіз нині діючих програм навчання засвідчує, що вони
здебільшого розроблені окремо для початкової та основної школи. У
зв’язку з цим у них нерідко прослідковується дублювання змісту навчання
(або ж повністю відсутній зв’язок із попередньою ланкою освіти). В обох
випадках певною мірою порушується принцип наступності, що негативно
впливає на розвиток учня.
Отже, сучасне бачення проблеми наступності має спрямовуватись на
створення умов для реалізації в навчальному процесі початкової та
основної школи єдиної, динамічної, перспективної системи навчання.
За свідченням психологів, у молодшому шкільному віці у зв’язку з
початком етапу статевого дозрівання відбуваються зміни в пізнавальній
сфері молодших підлітків:
уповільнюється темп їхньої діяльності;
виконання певних видів робіт потребує більше часу;
діти частіше відволікаються;
можуть бути роздратованими, неуважними;
можуть неадекватно реагувати на зауваження тощо.
Це, як наслідок, може бути причиною зниження рівня навчальних досягнень,
утрати мотивації до навчання, породжувати конфліктні ситуації між
однолітками та дорослими. За підсумками психологічного тестування
конфліктність у 5-х класах має граничні показники: 92,8-96 %.
Що стосується рівня навчальних досягнень, то спостерігається очікуване
зниження показників, про що свідчать контрольні зрізи з базових
дисциплін порівняно з діагностичною контрольною роботою. Суттєва різниця
в показниках – привід для обговорення на засіданні шкільного методичного
об’єднання.
Нової якості у п’ятикласників набувають стосунки з однолітками. Діти
хочуть почувати себе частиною цілого колективу, жити з ним спільним
життям, бути визнані друзями. Спілкування з друзями стає самостійною
діяльністю. Вона існує, з одного боку, у вигляді вчинків підлітків по
відношенню один до одного, а з іншого – у формі осмислення вчинків
однолітків і стосунків з ними й має значення для формування уявлення про
себе. Ця сфера життя та спілкування стає для підлітків надзвичайно
важливою й особистісно значущою: зменшується згуртованість (11,1-17,8
%), зростає страх самовираження (55,35-63,21 %).
Водночас досить часто у школярів цієї групи проявляється так зване
«почуття дорослості»: діти потребують поваги та самостійності,
серйозного та довірливого ставлення до них з боку дорослих. Якщо ж
основна школа не пропонує учням засобів реалізації їх почуттів
дорослості, то в підлітків формується установка на вчительську
несправедливість і необ’єктивність.
Результат тієї чи іншої діяльності для молодшого підлітка досить часто є
другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому, якщо вчитель не
стимулює ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише «контролює»
результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає для підлітка
привабливість та актуальність.
Учителі-предметники мусять ураховувати, що всі ці особливості є
об’єктивними, але й минущими. Щоб знайти оптимальні форми та методи
взаємодії, учителі, які працюють у 5-х класах, мають познайомитися з
навчальними програмами для початкової школи, методикою роботи з дітьми
конкретного вчителя початкової школи, від якого клас переходить в
основну школу.
Шкільне життя п’ятикласників ускладнюється також часто невиправдано
високими вимогами до них з боку вчителів-предметників, які
спеціалізуються на роботі переважно у старших класах.
Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:
розвиненого теоретичного мислення. У п’ятикласників же воно лише
формується, вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами.
Тому, щоб не перевантажувати п’ятикласників, наукові терміни й поняття
необхідно вводити поступово, учити дітей виокремлювати їх,
характеризувати, використовувати в різних ситуаціях під час уроків з
різних предметів. Причому не лише на репродуктивному рівні (запам’ятай,
повтори), а й на основі вже сформованих уявлень і досвіду практичної
діяльності.
Високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без
урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для
емоційного благополуччя дитини.
Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей,
співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності, а у
п’ятикласників ці властивості лише починають формуватись, і їх розвиток
вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій,
у яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору.
За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно
методи навчання й форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го
класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної
діяльності. На початку вони повинні відповідати засобам навчання
останнього року перебування дітей у початковій школі. Водночас
спостереження та дослідження свідчать про те, що в 4-му класі школярі
засвоюють навчальний матеріал тими ж методами, що й у перші два роки
шкільного життя. Відбувається збільшення обсягу знань, умінь, навичок,
але не відбувається помітних змін у розвитку дитини. Наприклад, деякі
школярі недостатньо розуміють текст, не вповні володіють технікою
читання, грамотним письмом як загальнонавчальними вміннями, у них не
розвинена здібність розв’язувати творчі задачі тощо.
Умовою успішної адаптації випускників початкової школи до навчання у
5-му класі є також забезпечення можливості формування в них уміння
робити усвідомлений вибір. На відміну від початкової школи, де
варіативність освіти задається ззовні (батьки, школа, учитель мають
право вибору прийомів навчання), у підлітковому віці необхідно навчати
дитину вибирати додаткові предмети, форми позакласного навчання, пізніше
готуватись до вибору профілю навчання у старшій школі та осмисленого
вибору професії.
Успішність самореалізації підлітків тісно пов’язана з мікрокліматом в
учнівському колективі. Важливо, щоб учителі-предметники створювали
ситуації, які б дозволяли підлітку проявляти ініціативу, мати право на
помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати
в умовах альтернативи, вибору, створювати демократичну, неавторитарну
атмосферу навчання, тобто потрібно в І семестрі приділити максимум уваги
формуванню учнівського колективу, відпрацюванню правил його
функціонування. Це може зробити тільки класний керівник через
різноманітні форми позакласної виховної роботи, можливо, із залученням
батьків, старшокласників.
Урок, де учням дається можливість працювати у власному темпі й здобувати
знання у відповідності до рівня навченості, залишається основною, але не
єдиною формою організації навчального процесу у 5-х класах. Важливо
ширше застосовувати й інші форми організації навчання: екскурсії,
дидактичну або рольову гру, дискусії, практичні роботи тощо. На даному
етапі це важливо тому, що учні можуть утратити бажання вчитись: наші
п’ятикласники після високого та достатнього рівнів навчальних досягнень
у початковій ланці отримують в основній переважно достатній та середній
рівні. Це не тому, що в них не сформовані знання, уміння та навички, а
через неадаптованість до роботи в умовах урізноманітнення вимог
учителів.
Для визначення стратегії організації адаптаційного періоду вчителям і
батькам необхідно зробити таке:
створити атмосферу доброзичливості, щирості; будувати стосунки зі
школярами з урахуванням їх індивідуальності, готовності до навчальної
діяльності;
поряд з індивідуальними розвивати групові форми проведення занять,
якісно змінюючи ступінь відповідальності кожного за загальний результат;
розвивати рефлексивні вміння учнів дивитись на себе «з боку», формувати
навички самоконтролю та самооцінки.
Подоланню труднощів періоду адаптації учнів 5-х класів до навчання в
основній школі може сприяти цілеспрямована координація дій учителів.
Організаційними формами роботи з підготовки педагогів, які працюють у
5-х класах, можуть бути:
практичні семінари, «круглі столи» для вчителів, які працюють у 5-х
класах;
проведення спеціальних тренінгів із проблем наступності навчання;
система відкритих уроків, на яких самими педагогами відслідковується
динаміка форм і методів навчання учнів упродовж 1-5-х класів;
організація різнорівневого співробітництва дітей 1-5-х класів за
активної участі вчителів початкової та основної школи (спільні заходи з
початковою школою);
використання інформаційних ресурсів і технологій для організації
різноманітних форм взаємодії дорослих і дітей з метою розв’язання
особистісно значущих проблем молодших підлітків.
Відомо, що успішність школяра залежить від рівня сформованості
загальнонавчальних умінь і навичок. Серед них варто особливо виділити
загальномовленнєві, рівень опанування яких сприяє культурі мовлення та
слухання. Учені підрахували: 70 % того часу, коли людина не спить, вона
присвячує читанню, письму, слуханню, розмові – чотирьом основним
різновидам мовленнєвої діяльності. Мовлення – один з найважливіших
показників культури людини, її інтелекту. Розвинене мовлення є основою
розумової діяльності, воно забезпечує справжні успіхи школярів у
навчанні.
Програмою початкової, а потім й основної школи взято курс на розвиток
мовлення учнів, підвищення їхньої мовленнєвої культури, що відповідає
найважливішим вимогам сучасного реформування школи. Розвивати мовлення,
або, як висловлювався К. Ушинський, дар слова дитини, – це майже те
саме, що розвивати її мислення, тому що мовлення тісно пов’язане з
думкою. Стимулюючи мовлення дитини, треба спиратись на її мислення,
збуджувати роботу мозку. Необхідно, аби дитина спостерігала, щоб ці
спостереження поєднувалися з аналізом, класифікацією, узагальненням,
систематизацією і, зрештою, міркуванням. Тільки такий цілеспрямований
підхід веде до розвитку повноцінного мовлення, робота над яким
розпочинається в початковій школі.
Ефективність процесу навчання школярів істотно залежить від того,
наскільки цілеспрямовано заохочувати дітей аналізувати свої враження від
різних об’єктів, оволодівати критеріями оцінки окремих параметрів,
виробляти способи класифікації об’єктів, узагальнювати тощо.
Навчання у школі має бути для школяра джерелом позитивних емоцій, що
допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у
собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов’язувалися з
процесом навчання. Слід підкреслити, що успішній реалізації завдань
сучасної школи сприяє педагогічний досвід, світосприймання самого
вчителя.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
