Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми
Саморефлексія – це погляд людини, немовби збоку, на саму себе. – На що
конкретно необхідно поглибити свій погляд? – Насамперед, на свою
свідомість і своє несвідоме як на системи відображення свого тіла,
зовнішньої дійсності та процесів їх взаємодії
Маємо два ключові питання, без попереднього прояснення яких годі й
думати про перехід на новий рівень саморефлексії. Це запитання «що таке
свідомість людини і суспільства, як вони співвідносяться?» та запитання
«яким є співвідношення біологічного несвідомого і соціального свідомого
у єстві (усередині і в поведінці) сучасної людини?». Відповідаючи на ці
запитання, необхідно якомога швидше передати на рівень свідомості
пересічної людини ті знання про її сутність, які вже є в розпорядженні
вузьких фахівців із людинознавства.
Формуючи відповідь на перше запитання, ми скористалися філософською
категорією відображення та відповідними метафорами і аналогіями. Що
відображає свідомість? Матеріальне і ідеальне, уявне. Насамперед,
тривимірний фізичний простір і час (минуле, теперішнє і майбутнє). Окрім
того, потреби, знання, вміння, цінності, умови, обставини, правила тощо,
наше суб’єктивне ставлення до них. Кожному «виміру» (фазовій координаті)
можна поставити у відповідність числову вісь, на якій позначається
числове значення «виміру». Так ми приходимо до множини вісей і до
геометричного поняття багатовимірного простору і можемо уявити та з
певною мірою адекватності побудувати відповідну просторову модель
«бульки свідомості» як окремої людини, так і суспільної свідомості.
«Булька свідомості» – це дещо подібне до ореолу, сфери, сяйва, німбу, що
оточують людину чи голову людини, це те, що людина створює для себе за
допомоги спільноти, завжди носить із собою й усередині чого живе.
Звертання до подібних метафор для філософів уже давно є звичним. Відомі
«печера» Платона (в діалозі «Держава») або «клітка» Ніцше (у книзі
«Уранішня зоря») є подібними моделями свідомості. Можна уявити «бульку
свідомості» всебічно розвиненої людини у формі кулі – тобто в усіх
напрямах багатовимірного простору людина має ненульові відображення
однакової потужності. Певним наближенням до такої гармонійної «бульки
свідомості» можна вважати «бульки свідомості» Аристотеля та інших
універсальних вчених минулого до Леонардо да Вінчі включно. У ті давні
епохи філософи не тільки займалися усіма напрямами знань, але водночас
були і воїнами, і чиновниками, і лікарями, і музикантами, і поетами, і
садівниками, виноробами тощо. Вважається, що з часів імперій Олександра
Македонського починається новий рівень масової спеціалізації людської
діяльності. Той, хто стає воїном, чиновником, землеробом, купцем тощо,
як правило, ним і залишається на все життя. Більше того, землероб
породжує землероба, ремісник – ремісника, купець – купця і т. п. Так
спеціалізація діяльності розпочала новий етап еволюції свідомості
людини, спільнот і суспільства. Індустріалізація Нового часу внесла нову
якість у спеціалізацію людської діяльності: процеси виготовлення
найпростіших предметів деталізуються на десятки, сотні і тисячі
операцій. Спеціалізація практичної діяльності і відповідної їй
свідомості як системи відображення і продукту онтогенезу стає все вужчою
і вужчою.
Будь-яка професійна спеціалізація людини історичного часу – це перш за
все здатність до розрізнення елементів навколишньої дійсності та
глибокого (багатократного) відображення… відображення ланцюга
причинно-наслідкових зв’язків у певній вузькій сфері діяльності. Що
означає така вузька спеціалізація діяльності стосовно філогенезу
свідомості? Замість сферичної, з однаковою в усіх напрямах потужністю
відображення дійсності, «бульки свідомості» людина отримує деформовану
«бульку» з вузькою спеціалізацією у формі пагорба чи горба, наросту,
пухлини, виступу, рогу, рогів тощо. Чим більша спеціалізація людини, тим
значнішою є деформація її «бульки свідомості». Найбільш наглядною
геометричною моделлю таку спеціалізацію відображення у Новий час можна
уявити у формі «чортячих рогів» на голові людини або ж у формі одного чи
декількох стрілоподібних наростів, які можуть в одному чи декількох
напрямах значно перевищувати за розмірами сферичну частину «бульки
свідомості». Таким є шлях еволюції свідомості, який ми можемо описати за
допомогою аналогій, метафор чи моделей, зокрема просторових моделей. З
огляду на геометричну модель багатовимірного простору відображення це
означає разом і певне «уродство» («виродливість», «каліцтво»), оскільки
не деформована поверхня, а куляста сфера символізує красоту досконалості
однакової в усіх напрямах глибини відображення причинно-наслідкових
зв’язків безмежно широкої дійсності. Зазначимо, що саме так винахідлива
Природа знайшла чудовий спосіб обійти обмеження психіки окремого
організму, знайшовши шлях вузької спеціалізації окремих людей та їх
кооперацію і так забезпечивши подальшу еволюцію живого. Ті, у кого
стрілоподібні виступи на сферичній частині «бульки свідомості» значно
перевищують аналогічні «виродливості» інших людей, сьогодні отримують
визнання і повагу всього суспільства, стають лауреатами Нобілевських чи
інших премій. З огляду на природні обмеження можливостей окремого
організму, «булька свідомості» людини завжди буде мати таку подвійну
форму – кулясту сферу самості (самосвідомості, самовизначення, само-,
само…) і рогату виродливість («уродство», «каліцтво») вузької
спеціалізації.
Як індивідуальна свідомість-частина співвідноситься і взаємодіє з
суспільною свідомістю-цілим, як взаємодіють частини між собою? Природа
живого у процесі еволюції потурбувалася про механізми інтеграції частин
(елементів) у цілісність спільноти і, відповідно, індивідуальних
свідомостей у суспільну свідомість. Ці механізми позначаються словами
наслідування, зараження, навіювання (сугестія), переконання, довіра,
страх, конформізм тощо. У залежності від ситуацій вони можуть призводити
не лише до позитивних, а й до негативних наслідків, зокрема,
використовуватись в технологіях маніпуляції свідомістю пересічної людини
(найпереконливішими прикладами того була «любов і підтримка мас»
тоталітарних режимів 30-х років XX століття у Німеччині і в СРСР).
Як виглядає багатовимірна просторова модель суспільної свідомості? Це –
об’єднання індивідуальних «бульок свідомості», що мають форму
«виродливості», – таке об’єднання, яке за своєю формою унаслідок
складання великої кількості «виродливостей» вузької спеціалізації, за
законом великих чисел наближається до ідеальної сферичної форми. Ця
сумарна ідеальна сферична форма суспільної свідомості відрізняється від
«бульки свідомості» неспеціалізованої, непрофесійної, неосвіченої,
недорозвиненої людини, яка також має форму кулі чи точки, своїми
величезними, по суті космічними розмірами, обсягами, що означає
зростання потужності свідомого відображення дійсності в мільярди разів,
порівняно з свідомістю одної людини.
Зауважимо, те, що ми називаємо сумарною ідеальною сферичною формою
суспільної свідомості, є уявленням про свідомість майбутньої цивілізації
Землі. Ця модель набуде повної адекватності у майбутньому, після
завершення глобалізаційних процесів і утворення нової цілісності –
об’єднаного суспільства Землі. Сьогодні ж ми спостерігаємо об’єднані
«бульки свідомості» більш простих організмів – окремих груп людей,
«зграй», команд, кланів, соціальних груп, дріб’язкових і недріб’язкових
політичних партій, окремих спільнот, націй, локальних суспільств і
регіональних цивілізацій. Звісно їх об’єднані кооперативні «бульки
свідомості» ще не мають довершеної досконалості ідеальної сферичної
форми. Вони також є деформованими, «рогатими» як і «бульки свідомості»
окремої людини, але значно більшими за обсягами, більш потужними і
ефективними і, можливо, у певній мірі більш наближеними до сферичної
форми.
Отже, з огляду на деформації (виродливість) ми не можемо вважати
рефлексію індивідуальної свідомості сучасної людини і окремих соціальних
груп, спільнотну свідомість на даному етапі еволюції довершено
досконалими. Однак, сучасна людина дуже самовпевнено перебільшує свою
унікальність і можливості та не погоджується з тезою про досконалість як
таку, що можлива лише за певних умов. Можна привести сотні і тисячі
переконливих прикладів кричущої недосконалості людської рефлексії,
недостатньої рефлексії як давно минулих історичних події, так і власної
поведінки тут і тепер. Освячені гаслами патріотизму і справедливості
світові війни, ентузіазм і сліпа віра мас при побудові соціалізму в
СРСР, відсутність правильної чи однакової рефлексії Гулагу й Голодомору
та діяльності УПА і КДБ у більшості сучасників, повсюдний примітивізм
рефлексії переходу від соціалізму, що переміг, як повідомлялося і
вірилося, остаточно й незворотньо, до дикого капіталізму, що вже
пройдений багатьма народами, неспроможність сучасної політичної еліти
України розробити програму національного розвитку і хоча б розділити
владу на врівноважені гілки (що тотожно неспроможності керувати країною
в інтересах усього суспільства), агресивність, брехливість,
запроданство, корупція, підступність, пихатість як характерні риси тих,
хто займає місце політичної еліти суспільства, маніпуляції спільнотною
свідомістю з боку окремих груп, засідання обраних народом рад, часто
дуже схожі на мавпярню у зоопарку, нечутливість законодавців і їх повне
невігластво щодо загроз для суспільної моралі і для онтогенезу
свідомості їх власних дітей від того потоку тваринної агресії, насилля і
незчисленних вбивств Homo сапієнсами самих себе, що ллється з екранів
телевізорів – лише деякі із багатьох фактів, подій і явищ, для яких
рефлексія не була і не є досконалою. Торжество Зла і безсилля Добра
(перевага інстинктивного тваринного над розумним соціальним) – прикмети
усієї попередньої історії роз’єднаного людства і актуалізована дійсність
сучасної України. Зло являло себе завжди, коли частини не враховували
інтересів цілого, або ж, коли одні частини не враховували інтересів
інших.
К. Лоренц (1903-1989), відомий австрійський зоолог (етолог),
Нобелівський лауреат запитує: «Чи змогли б ви натиснути кнопку ядерної
зброї?». – «Так, зміг би, – може відповісти кожен із нас сьогодні, –
зміг би, керуючись конституційним обов’язком захищати свою Батьківщину і
присягою». «Дві речі у цьому світі є безмежними – Всесвіт і людська
дурість, а втім про Всесвіт я не певен», – констатував на досвіді
власних спостережень людського буття і теоретичних роздумів про Всесвіт
А. Ейнштейн, фізик. Маємо визнати: сучасна людина ще не здатна
прораховувати віддалені наслідки своїх діянь, а пересічна людина часто
навіть і не здогадується про конкретні природні обмеження її психіки й
організму. Та й не тільки пересічна.
Можна продовжувати перелік прикладів кричуще низького рівня рефлексії як
окремо взятої сучасної людини, так і групових свідомостей як завгодно
довго. Ми, люди Землі, все ще є примітивними істотами. Як актуальна
ілюстрація цього, притягує до себе увагу факт наявності в Україні понад
півтори сотні законно зареєстрованих політичних партій. Чи не є це
свідченням фрагментарності (нецілісності) і дріб’язковості спільнотної
свідомості? А прагнення окремих «фрагментарних» вожаків, «виродків» із
вузькоспеціалізованою (рогатою) «булькою свідомості», до одноосібного
фюрерства – чи не є це проявом все ще актуальної проблеми взаємодії
біологічного інстинктивного і свідомого суспільно-необхідного? Порушення
законності активістами доби (ночі) первинного накопичення капіталу і
отримання ними ж державних нагород чи почесних звань «Людина року» і т.
п. майже одночасно. Маємо «законність без справедливості», – пише
академік НАНУ, колишній спікер ВРУ. «Маємо те, що маємо!», – рефлексує
сучасний стан українського суспільства своєю свідомістю інший відомий
представник її еліти. Водночас, самолюбування вищих керівників держави
собою нагадує нам відоме самолюбування на зламі епохи Олександра
Федоровича Керенського, що закарбоване у фільмі «Ленін у Жовтні». Іншими
словами, маємо розвинуті індивідуальні свідомості окремих заповзятливих
істот, вузькозорієнтовані на себе (з «чортячими рогами»), і відсутність
досконалих індивідуальних свідомостей більшості людей. Як результат –
немає що об’єднувати у досконалу спільнотну свідомість. Як бути? Чи
можна усе це зрозуміти, не розібравшись попередньо з природою свідомості
й сутністю людини? Геометрична модель каліцтва «бульки свідомості» надає
можливість краще зрозуміти усі ці явища.
Окрім того, слід взяти до уваги, що у теоріях особистості психологія
давно вже оперує такими поняттями як співвідношення біо-соціо,
неконтрольовані свідомістю інстинкти, фіктивні орієнтири для підтримання
власного гомеостазу у межах суб’єктивного світу людини тощо. На жаль,
сучасна загальноосвітня школа не доводить ці знання на рівень розуміння
пересічної людини. І тому соціологічні дослідження сьогодні свідчать, що
Україна виходить на перші місця у світі з корупції та соціальної
нерівності, а переважна більшість виборців (70 %, Скрипник, «ГУ», № 232,
2006) не розуміє, що відбувається в українському суспільстві.
Отже, усі ми – люди сучасної епохи, з огляду на модельне, метафоричне
бачення нашої вузькоспеціалізованої «бульки свідомості» у певному сенсі
є виродками, каліками, уродами. І в цьому немає нічого образливого ані
для автора цих строк, ані для академіка НАНУ чи депутата ВР України, ані
для Президента чи Прем’єр-міністра держави. Сьогодні навіть
вузькоспеціалізовані доктори наук часто не розуміють один одного в одній
і тій же галузі науки. І причиною цього є, насамперед, вузька
спеціалізація діяльності й свідомості кожного із нас. Такими вирішила
зробити нас мудра природа на даному етапі еволюції.
***
Стосовно рефлексії сфери несвідомого, то незважаючи на визнання
положення психоаналізу про «свідомість як верхівку айсберга психічного»,
«свідомість як острів в океані несвідомого», сучасна психологія чомусь
уникає досліджувати взаємодію свідомості з несвідомим, уникає
співставляти свідомість із несвідомим, досліджувати більш конкретно,
аніж це зафіксовано у згаданих вище загальних положеннях психоаналізу.
Так, автор одного із найпопулярнішого на пострадянських теренах
підручника з психології Р. Немов виправдовується: «…слід визнати, що у
світлі наукових даних, які ми маємо сьогодні, питання про відношення між
свідомими та іншими рівнями психічної регуляції поведінки, зокрема,
несвідомим, залишається складним і не розв’язаним достатньо однозначно»
[Немов Р. С. Психологія, т. 1. М., 1999. С. 141-142]. Наше ознайомлення
зі станом справ дозволяє стверджувати, що справа не в нестачі кількості
«наукових даних, які ми маємо сьогодні» чи їх інтерпретацій, а зовсім в
іншому. Як підсумовують В. Роменець, І. Маноха: «Історія психології,
особливо XX століття, показує безконечні спроби дослідників ухилитися
від безпосереднього бачення суттєвих сторін психічного. Під виглядом
«науковості» пошуку, йдучи кружним шляхом пізнання суті психічного,
вчені втратили свій дійсний предмет. Це була своєрідна сліпота
сцієнтизму, схожа на ту, коли людина намагається зазирнути за край
світу, а не бачить того, що діється перед самими очима. …Може, мав
рацію К. Юнг, коли твердив, що людина, яка пізнає саму себе, жахається
побачити свою істинну природу, власне обличчя» [В. Роменець, І. Маноха.
Історія психології XX століття. К., 1998. С. 896]. Ситуація стає більш
зрозумілою, якщо взяти до уваги ще й таку узагальнену думку фахівців: «А
якщо ж розібратись… дуже добре, якщо ми зможемо благополучно пройти по
життю, «не приходячи до тями»« [І. Смолянський. Фрейд // Психологія для
всіх, № 11, 2004].
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
