Саморефлексія як стрижень освітньої парадигми
Сьогодні нам достатньо погодитися з тим, що “свідомість – лише острів у
океані несвідомого” або ж “свідомість – лише верхівка айсберга
психічного”, і з більшою увагою віднестись до несвідомого людини, у тому
числі й до несвідомого політичної “еліти” України
Знати про виродливість вузькоспеціалізованої «бульки» свідомості
сучасної людини та про «геологічне» напластування тваринного у єстві
людини – ось той мінімум, який має знати сьогодні кожен із нас. Справа
за системою освіти. Про це й піде мова у пропонованій статті.
Причини, що зумовлюють пошуки нової педагогіки на основі докорінного
підвищення рефлексивної спроможності людини. Попередня епоха панування
раціоналізму, конвеєрних технологій і ринкових відносин вимагала від
системи відтворення нового покоління дисциплінованих
вузькоспеціалізованих працівників – нового типу людини порівняно з
попередньою епохою, такого собі розумного егоїста, чия життєдіяльна
активність збуджується і регулюється органічними потребами, діапазон
яких необмежено розширюється і перманентно не задовольняється. Разом із
тим, це не означало манкуртизацію людини. Вивільнення додаткових
продуктивних сил людини в Новий час могло здійснитися за умови визнання
певної її автономії, індивідуалізму, індивідуальності. Забезпечення
суспільного порядку більш незалежних, але, як і раніше, усе ще
егоїстичних істот, ближчих до тварин, аніж до Бога, могло здійснитися за
умови суспільного договору й законослухяності. Так народжуване
суспільство прийшло до визнання людської гідності та становлення
громадянського суспільства на значних територіях Землі.
Зростання продуктивності праці та розвиток техніки дозволили суттєво
підвищити добробут середньостатистичної людини. Кожна сім’я отримала
право на індивідуальне житло зі зручностями всередині (вода, туалет,
ванна). Були подолані небезпечні хвороби. Більш різноманітним стало
харчування. Тривалість робочого дня і тижня були скорочені й обмежені
законом. Більше стало вільного часу і можливостей для відпочинку,
всебічного розвитку і виховання дітей. Потреба у пролетарських
революціях для подолання антагонізму між капіталістом і пролетарем
відпала, оскільки подальший ріст продуктивності праці та нарощування
капіталу міг забезпечити лише фізично здоровий працівник, що
зобов’язувало власника капіталу в певній мірі турбуватися про найманого
працівника.
Разом із тим, еволюція продовжується, усе змінюється і кількісно, і
якісно. Колективна діяльність людини набуває геологічних масштабів.
Однак вона (людина) досі залишається істотою більш біологічною, аніж
соціальною. Свідомість окремої людини (звичайної, пересічної,
середньостатистичної), її розум і мислення, біологія взагалі,
розвиваються більш повільно, аніж продуктивні сили, розвиваються тими ж
темпами, що і мільйон років тому. Природа знайшла можливість обійти
біологічні обмеження людини щодо її ще незрілої свідомості, винайшовши
їй вузьку спеціалізацію в окремих галузях практичної діяльності. Якісно
нові результати життєдіяльності отримано за рахунок кооперативної
діяльності, розвитку техніки. Зазначимо, упровадження техніки досі
спрямовувалося на збільшення можливостей периферійних органів людини
(органотехніка), посилюючи вміння людини і збільшуючи її спроможність до
матеріальних змін оточуючого середовища. Результатом такого прогресу є і
той факт, що сучасна людина більше вміє, аніж розуміє. Карл Лінней
(1707-1778) поспішив назвати людину Homo sapiens, правильним було б
називати її Homo вміла. І справді, сутність людини продовжує залишатись
більше інстинктивною, емоційною, несвідомою, аніж свідомою, розумною.
Людина і людське суспільство ще далекі від бажаної досконалості, навіть
із точки зору ними ж самими вироблених критеріїв. Дві світові війни та
інші катаклізми минулого XX століття, сучасний тероризм і міжетнічні
конфлікти в Азії, Африці та поряд, на Балканах, на Кавказі, переконують
нас в цьому. І досі, у час телебачення й Інтернету, на початку ІІІ
тисячоліття людина з тією ж самою силою, як і у стародавні часи жадає,
найперше після хліба, еротичних і кривавих видовищ. Мислення людини не є
повністю логічним, понятійним, воно частіше проявляє себе як мислення
предметно-дієве чи наочно-образне з так званою палеонтологічною,
напівшизофренічною логікою. Розум людини ще занадто часто просто
прислуговує її організменним інстинктам, потягам, емоційним
переживанням, не встановлюючи суспільнозначущих обмежень здорового
глузду чи моралі. І не тільки в Африці, а й поряд, наприклад, у
Верховній Раді України.
Як зазначають філософи, аналізуючи «кризи демократії» у сучасному
суспільстві: «Сьогодні вже не маси становлять проблему, сьогодні
проблема полягає в індивідові, …нова проблема, яка ще довго
переслідуватиме нас, …сьогодні, в очікуванні свого розв’язання, ця
проблема дедалі більше спантеличує нас. …Чого ми потребуємо
насамперед, так це поглибленої та точної діагностики. …Без колективних
розмірковувань нічого не змінити. Не варто розраховувати, що пропозиції
кількох «механіків від політики» дадуть змогу полагодити механізм.
…Звертання до теорії є найкоротшим шляхом до практичного успіху» [Гоше
М., Йосипенко С. Про модерне майбутнє європейської України //
«Філософська думка», 2007, № 6, с. 64-73.]
Людина все ще залишається більш недосконалою істотою, аніж представляє
себе у своїх очах чи хоче виглядати в очах інших. Водночас
зарозумілість, пихатість, самовпевненість є чи не основними її рисами.
Незважаючи на зарозумілість людини, що природно випливає із
суб’єктивності її індивідуального життєвого світу, слід визнати
підпорядкованість її еволюційного розвитку об’єктивним природнім
законам. Людина ніколи не була і не буде Царем над Природою. Її еволюція
лише частина еволюції Природи. Можливо людина сучасного виду
перетвориться в іншу істоту або зникне з обличчя планети, виконавши
призначену їй місію [читай про «дітей Індиго» у статті В. Бак. Школьное
образование и еволюция человечества // Директор школи. Україна № 12,
2007]. Вірогідніше за все, люди стануть спеціалізованими клітинами
нового живого організму вищого рівня складності – цілісного суспільства
Землі. Потреби розвитку такого вищого організму – цілісного суспільства
Землі вже проявляють себе у процесах глобалізації, вони вимагають від
людини вже сьогодні більшого прояву інших сутностей, аніж у попередню
епоху роз’єднаного світу, інших сутностей, аніж у недавню індустріальну
епоху – час між промисловою та науково-технічною революціями. Освітні
системи мають реагувати.
??`?нем нової освітньої парадигми XXI століття? Сьогодні панівною є
думка, що такою «родзинкою» нової освітньої парадигми має стати
особистісно зорієнтований підхід на основі визнання індивідуальності
учня, суб’єктивації педагогічного процесу, що включає в собі
індивідуалізацію навчання за рахунок збільшення питомої ваги самостійної
роботи у школі й дома, надання учневі можливості працювати на тому
рівні, який для нього сьогодні є можливим і доступним. Такий підхід є
актуально необхідним, але він не є принципово новим, не вимагає
теоретичного обґрунтування, оскільки базується на стократно перевірених
ідеях вільного виховання Ж.-Ж. Руссо і принципах людиноцентрованого
підходу К. Роджерса. Проблеми полягають лише у його реалізації:
фінансуванні, розробці технологій та підготовці нових кадрів.
Коли ж ми задаємося питанням «А що має бути принципово новим у
педагогіці XXI століття?», то особистісно зорієнтованого підходу
виявляється замало – він є необхідним, але не достатнім. Наше знайомство
з проблемою дає підстави висловити думку, що проголосивши необхідність і
неминучість утручання у процеси розвитку особистості в межах особистісно
зорієнтованого навчально-виховного процесу, педагогіка ще не усвідомлює
усю складність проблеми. Адже мова йде про втручання у психічні процеси
становлення особистості, більшість з яких досі відбувалися стихійно,
некеровано. Справді, як можна враховувати «суб’єктність» учня при
організації його спонтанного саморозвитку не враховуючи сферу
підсвідомого, не обіпершись на досягнення сучасної гуманістичної
психології, психоаналізу та інших галузей психології. Зміни освітньої
парадигми вимагають перегляду місії школи і нової професійної підготовки
вчителя, оскільки те свідоме, на яке досі частково спиралася традиційна
педагогіка, співвідноситься із несвідомим як верхівка айсберга з його
підводною частиною (або ж: свідоме – острів у океані несвідомого).
Скажіть сьогодні пересічному вчителю, що гуманістична психологія, на яку
він має спиратися при реалізації особистісно зорієнтованого підходу,
виникла під впливом таких знань про людину як «дзен-буддизм», «даоїзм»,
«тантра», «йога», скажіть йому, що він має досконально вивчити
психоаналіз Фрейда, Юнга, Фромма, учення про ближню зону розвитку
Виготського, про самоактуалізацію Маслоу, про фасилітацію і психотерапію
Роджерса перш, ніж щось говорити про особистісно зорієнтований підхід, і
ви перелякаєте його насмерть або ж переконаєте остаточно у непорівнянній
вагомості його професії.
***
Із середини XX століття у житті людства став все більше проявляти себе
новий чинник, який отримав позначення «науково-технічна революція».
Техніка з недавна почала «копіювати» і той орган тіла людини, який
відповідальний за її розум. Маємо на увазі мозок й інформатику. За
допомогою Інтернету людина нарешті отримала необмежений доступ до
будь-якої інформації і таким чином отримала якісно нові можливості
розвитку усіх своїх творчих спроможностей – аналітичних, комунікативних
і синтезуючих. На часі втручання техніки в досі недоторканну сферу
людського, сферу душі. (Що залишиться від попередньої, традиційної
людини?).
Із кінця минулого століття, на межі тисячоліть ще один чинник людської
еволюції проявляє себе як визначальний – чинник глобалізації. Жодна із
країн уже не зможе жити в ізоляції. Більш високий рівень співробітництва
– це добре. Але міжнародний розподіл праці може закріпити нерівність і
спеціалізацію держав у новому організмі – цілісному суспільстві Землі.
Щоб жити краще, бути конкуренто-спроможними й уникнути небажаної
спеціалізації у міжнародному розподілі праці, локальні спільноти людей
змушені знову і знову підвищувати потенції та продуктивність праці своїх
співвітчизників. Мова йде про необхідність впровадження нових Y- і
Z-моделей організації праці самоактуалізованих особистостей на додаток і
замість X-моделей, які зарекомендували себе добре у попередніх
конвеєрних технологіях. Щоб відповідати новим вимогам колективного
співжиття, уже недостатньо тої традиційної дисципліни й індивідуальної
автономії (точніше: індивідуалізму) людини. Людина має бути дійсно
автономною, самоактуалізованою, тобто такою, що повністю розкриває усі
свої потенції та є дисциплінованою ізсередини.
Розмаїття можливостей завжди було у природі умовою її розвитку. Тож не
випадково на даному ступені еволюції від людини вимагається
оригінальність у розмаїтті індивідуального. Цього вимагає принцип
самоорганізації та самоускладнення, що діє у живій природі об’єктивно,
незалежно ні від чиїхось бажань. Продуктивність колективної праці
віднині зростатиме не за рахунок вузької професійної спеціалізації (де
резерви вичерпані), а все більше і більше за рахунок творчої
оригінальності кожної індивідуальної особистості.
Отже, основними причинами, що зумовлюють розробку нової освітньої
парадигми, можна назвати дві:
потреби постіндустріального етапу розвитку суспільства;
сучасне розуміння сутності особистості, її співвідношення з
суспільством.
Людські спільноти віднині мають заохочувати, сприяти, підтримувати,
фасилітувати оригінальну індивідуальність у кожному своєму членові, у
кожній частині цілого. Як досягти бажаного? Орієнтирами на цьому шляху
самоздійснення людини є: піраміда потреб А. Маслоу з мотивацією
самоактуалізації на її вершині й усвідомлення (саморефлексія)
полісутнісної природи Homo.
Піраміда потреб і мотивацій моделі А. Маслоу сьогодні є надбанням усіх
підручників із менеджменту, психології та соціології й не потребує
детального представлення. Що стосується саморефлексії природи людини, то
це зовсім нова проблема педагогіки. Раніше системи відтворення нового
покоління зосереджувались на якихось окремих якостях людини (принцип
раціональної моносутності) і відповідно формували виховний ідеал,
змінний упродовж історії людства і залежний від регіональних
особливостей. Сьогодні ж ми ставимо на порядок денний урахування,
збереження і розвиток усього розмаїття якостей людини (постмодерний
принцип полісутності). Виховним ідеалом XXI століття стає вільна
особистість з розмаїттям творчих якостей.
Отже, стрижневим, системоутворюючим елементом нової освітньої парадигми
має бути новий, більш глибокий рівень саморефлексії учасників
навчально-виховного процесу – вихованців, учителів і батьків. Людина
повинна пізнавати не лише навколишню дійсність, а й саму себе.
Навколишня дійсність складна і багатолика, тому у процесі пізнання і
практики людина використовує вузьку спеціалізацію. Природа людини також
складна і багатолика, але необхідно відмовитися від інерції такої ж
вузької спеціалізації у пізнанні людини та використанні знань про неї
лише лікарями та політтехнологами. Віднині кожна людина має прагнути
знати про себе все.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
