.

Система Станіславського в педагогічних концепціях (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
335 6662
Скачать документ

Система Станіславського в педагогічних концепціях

“Увесь світ – сцена, і всі ми актори”, – стверджує разом із Вільямом
Шекспіром наша постійна авторка з Болгарії доктор педагогіки Євгенія
Стоічкова Іванова

Вона працює головним асистентом Шуменського університету ім. Єпископа
Костянтина Преславського і є фахівцем із підготовки майбутніх учителів
початкових класів. Наразі маємо можливість співставити проблеми
початкової освіти учнів України та Болгарії.

Керуючись цим чудовим висловленням Вільяма Шекспіра, ми не можемо не
побачити, що театр пропонує нам унікальну можливість брати участь в
ідеальній репетиції фатальних проблем реального життя, з якими
перетинається сучасна людина і людина майбутнього. Цю репетицію треба
добре підготувати, особливо якщо вона призначена для дітей, які вчаться
в початковій школі, в яких ще не накопичено досить свого реального
досвіду й достовірних критеріїв. Це зробити нелегко, особливо вчителю,
який має доглянути життя, як на сцені, і за допомогою своєї уяви виявити
театральну форму з видимих і невидимих проявів самого цього життя.

Основна проблема болгарської освіти – це питання про взаємозв’язок між
теоретичними знаннями та практикою, конкретніше – інформаційне
перевантаження учнів та їхнє невміння використовувати накопичені знання
на практиці. У діючій освітній системі процес навчання проходить шляхом
максимального роздроблення матеріалу – учні перевантажені всілякими
абстрактними поняттями, символами, схемами, таблицями, правилами. І все
це прийнято називати мінімумом інформації, необхідної для сучасної
освіти. Це приводить тільки до механічного засвоєння все більшого обсягу
наукової інформації, ускладнює подальшу інтенсифікацію навчального
процесу та не сприяє творчому засвоєнню навчального матеріалу. Якщо учня
включити в особистісно значущу для нього діяльність, це спровокувало б
його власну активність. Із цією метою така діяльність повинна бути
захоплюючою, викликати в дитини почуття захвату, радості та задоволення
досягнутими результатами. Тут виникає гостра для даного моменту проблема
пошуку нових підходів і методології навчання та виховання.

Методи та прийоми, притаманні мистецтву, можуть значною мірою допомогти
нам у процесі навчання та виховання учнів початкової школи. А навряд чи
є більш сприятливі засоби, ніж засоби, що властиві театру.

Досягнення в театральній педагогіці не тільки в Болгарії, не тільки в
Росії, а й на світовому рівні пов’язують з ім’ям російського педагога,
режисера й актора Костянтина Сергійовича Станіславського (1863-1938),
який присвятив своє життя створенню «розумного, морального,
загальнодоступного театру». Майже всі театральні теорії, плини та
напрями з початку ХХ ст. до наших днів відбивають на собі плідний вплив
його ідей і творчих принципів. Його навчання впливає на прогресивний
театр усього світу, створює різні творчі індивідуальності та сприяє
появі нових засобів і методів у сценічному мистецтві.

Система Станіславського універсальна, тому що вона узагальнює як його
власну творчу практику, так і практику багатьох поколінь професіоналів
не тільки російської, а і світової театральної сцени. Незважаючи на те
що вона спрямована на створення професійного творця, ця система по своїй
суті педагогічна, тому що вона виходить з об’єктивних законів людської
поведінки та її психофізичних передумов. Саме тому вона може мати і
ширше педагогічне застосування.

Станіславський шукає оптимальний творчий стан актора за допомогою
аналогії з деякими специфічними особливостями дитини. Він вірить, що в
кожної нормальної дитини є певні потенційні театральні здібності, і
припускає, що якщо творчий процес актора природно проходить через дитячу
«віру та наївність», то ця «віра та наївність» могли б розбудити і
творчий процес у дитини. Примітно, що американський педагог Віола Сполін
створює оригінальну у своєму роді школу імпровізації, не маючи при цьому
професійного сценічного досвіду, відкриваючи спочатку для себе
Станіславського у процесі пошуку підходу до дітей з метою організації
педагогічних ігор і розваг. Вона вміло пов’язує основні механізми
творчого процесу з конкретними вимогами дитячої психології. Позитивні
результати експерименту В. Сполін є доказом універсальності системи та
її відповідності для дітей різного віку. Звідси випливає висновок, що
немає необхідності шукати та створювати якусь нову спеціально призначену
для дітей театральну систему. Тому що закони театру ті ж самі. Різними
можуть бути тільки форми, ступінь і засоби їхнього вираження в
залежності від естетичних концепцій і цілей. Ці закони в найбільш
стислому, послідовному та зрозумілому вигляді можна відкрити в системі
Станіславського. Його підхід до театру як до аналога та природного
прояву життя доступний і в дитячому віці. По своїй суті система
Станіславського – це спосіб виховувати, вдивлятись у світ як у сцену й у
сцену як у реальний світ. А роль педагога-дослідника полягає насамперед
у тому, щоб виявити й усунути конкретні перешкоди на шляху до цієї мети;
у розкріпаченні поведінки; у тому, щоб випустити на волю вразливість і
творчу енергію, спрямовуючи її у правильне русло.

Якщо вчитель початкової школи хоче використовувати у своїй педагогічній
роботі систему Станіславського, то він має ставитись до основних її
положень не догматично й поверхово, а творчо. Мої зусилля спрямовані на
дослідження цієї проблеми серед дітей початкового шкільного віку – віку,
в якому в дітей ще незначний життєвий досвід. Але в цьому віці з більшою
інтенсивністю формується характер і створюються елементарні навички
спілкування й поведінки.

Основний принцип системи Станіславського – це принцип життєвої правди.
Це принцип будь-якого реалістичного мистецтва. «Артист повинен мати
розвинене уявлення, дитячу наївність і довірливість, артистичне почуття
правди та правдоподібного у своїй душі й тілі», – пише К.
Станіславський.

З метою підпорядкування навчально-виховного процесу в початковій школі
цьому принципу потрібно, щоби будь-яка навчально-виховна задача була
життєво правдивою. Усе, що відбувається під час уроку, повинно бути
природним, як життя, крізь нього мають проходити правдивість, простота
та щирість. Тоді воно буде підпорядкованим і дидактичним принципам
наочності й доступності в навчанні.

Другий принцип у система Станіславського – принцип ідейної активності
мистецтва, що знаходить своє вираження в його вченні про надзадачу.
Надзадача – це те, заради чого автор хоче довести свою ідею до
свідомості людей; вона містить у собі ідейну активність автора, його
цілеспрямованість у прагненні до затвердження визначених ідеалів.

З погляду освіти в початковій школі надзадачею буде те, що вчитель має
своєю метою досягти в цілісному навчальному процесі. Але досягнення цієї
надзадачі може здійснитись тільки тоді, якщо він буде випливати активно
й системно, згідно з конкретними задачами, що відносяться до окремих
етапів навчальної та виховної роботи й об’єднані ідейною активністю
надзадачі, кінцевою метою.

Третій принцип системи Станіславского затверджує дію як збудника певних
переживань та основи нагромадження все нових і нових. Уся практична
частина системи побудована на цьому принципі. Це так званий метод
психофізичних дій: в актора викликається природна внутрішня реакція
(так, як і в житті), що спонукає в нього органічну зовнішню поведінку,
зберігаючи при цьому попередньо знайдені внутрішні стани.

?

му рухів, кожну реакцію треба засвоїти в її психофізичній цілості; вона
повинна бути відтворена органічно, а не механічно. Вимоги
Станіславського до актора – не «грати», не «зображувати». Не можна грати
почуття (любові, ревнощів, ненависті тощо), або стан (смішно, смутно),
або настрій. Усе це має бути викликано всією «нервовою організацією
актора». Не механічне відтворення тільки зовнішньої форми, не тільки
демонстрація, а шляхом тлумачення задуму, проникнення у дрібні
психологічні нюанси, виходячи з індивідуальності актора, режисер має
спрямувати його темперамент у правильну сторону. Сліди будь-якого
почуття зберігаються в емоційній пам’яті людини як відбитки
багаторазових переживань і вони оживають завжди, як тільки з’явиться
відповідний подразник. Добра емоційна пам’ять – одна з найважливіших
умов виклику визначеного переживання.

Якщо ми застосуємо цей принцип у шкільних умовах, то насамперед слід
зазначити, що кінцевий результат досягається поступово і тривало в часі,
за допомогою «виправдання» фізичних дій, а не через наслідування або за
допомогою вимоги. Ніхто не робить визначену дію, при цьому не відчуваючи
визначене переживання. Навіть коли учень дістає свою ручку з портфеля,
він робить це з визначеним почуттям (досади чи нетерпіння). Якщо є дія,
то це означає, що в наявності певна визначена мета; а якщо є мета, то
виходить, є й думка; а якщо є думка, то є й почуття. Інакше кажучи,
дійство це єдність думок, почуттів і цілого комплексу цілеспрямованих
фізичних рухів. Коли людина діє цілеспрямовано, з фізичної народжується
психічна дія і, навпаки, психічна дія породжує фізичну. Дія індуктивно
має викликати емоції. Наприклад, ми не можемо вимагати від дитини
«показати» нам, як вона боїться собаки, якщо ми не впевнені, що вона уже
відчула подібне або якщо не створимо ситуацію, в якій викликали б з її
емоційної пам’яті подібне відчуття. Роль учителя, також як і роль
режисера, викликати виконання свідомої вольової дії. А почуття, відчуття
й афекти, з яких народяться імпульсивні дії та мимовільні рефлекси, самі
виникнуть у його учня у процесі виконання цих свідомо вольових дій. Якщо
вольові дії логічні та послідовні, вони в будь-якому випадку викликають
і відповідні почуття.

Як у творчості актора, так і у творчості учня не повинно бути нічого
штучного, механічного; будь-яка дія має підкорятись вимогам органічності
– це четвертий основний принцип Станіславського. Пітер Брук коментує цей
принцип у такий спосіб: «У театрі імпульс може не піти далі одного
здригу… Щоб цей здриг пройшов через весь організм, потрібне повне
звільнення, що або від Бога дано, або досягається працею…».

Діти часто грають із винятковою природністю. Але якщо вони не пережили
напруженість пізнавального процесу, якщо подія чи випадок не пройшли
через їхні власні органи почуттів, через їхню свідомість, відповідно і
їхні дії будуть механічними, наслідувальними.

Останній етап творчого процесу в акторській майстерності за
Станіславським – це створення сценічного образу за допомогою органічного
творчого перевтілення актора в цей образ. Принцип перевтілення – п’ятий
основний принцип його системи. На думку Г. Крісті, «творчість
починається з магічного «якби» Станіславського, тобто з переключення з
площини реального життя у площину уявлюваного». Справжній зміст
магічного «якби» розкривається вмінням актора поставити себе в
обставини, що запропоновані роллю. Для цього Станіславський рекомендує
актору вчитися сценічній наївності й безпосередності в дітей, які,
будучи звільненими від «розсудливого аналізу», легко захоплюються
вигадкою. Віра в неї особливо характерна для їхніх дій в уявлюваному
житті («якби я була вчителькою…», «якби я був шофером») тощо. В умови
вигадки діти мають входити поступово. Ми не можемо вимагати від них
перевтілитись, наприклад, у роль скульптора, якщо заздалегідь не
впевнені, що вони знають це слово і якщо ми не викликали достатньо
великий інтерес до тієї діяльності, якою займається скульптор. Магічне
«якби» Станіславського – це дія актора від свого імені («якби я був
Патиланом…» або «якби я був Маленьким Принцем…»). Дія актора буде
правдивою, якщо він правильно оцінить запропоновані автором обставини.
Унаслідок точної оцінки обставин народжується реакція, у результаті якої
виникає сама дія, що спрямована на подолання нових обставин.

У чому полягає позитивність цього принципу, і чим може скористатись
учитель початкової школи у своїй педагогічній роботі? Діти роблять із
задоволенням дії в умовах вигадки. Це активізує їхню уяву й емоційну
пам’ять, але тільки за умови, якщо вчитель пред’явить їм такі обставини,
що враховують їхні вікові особливості, певний життєвий досвід, інтереси.
При виявленні обставин дуже важливим є вказати на час і простір, у якому
відбувається дія (коли це відбувається – уранці чи ввечері, улітку чи
взимку; де – у лісі, удома чи у класі). Крім того, відомо, що будь-яка
дія здійснюється за визначеною метою та реалізується на підставі
визначеної задачі. У цьому відношенні вчитель початкової школи може
полегшити свою діяльність опанування навчання про сценічну задачу Є.
Вахтангова. На його думку, сценічне завдання складається з трьох
елементів: дія (що я роблю?), мета (навіщо я це роблю?) та пристосування
(як я це роблю?).

Дія та мета характеризуються свідомістю й тому можуть бути задані
заздалегідь. Перед тим як почати діяти, учитель має знати, що саме він
буде робити та з якою метою, тобто – які дії належить зробити його учням
і з якою метою. Але, реалізуючи дану дію, учень зіштовхується із
зовнішнім середовищем, переборюючи опір цього середовища (заважаючі
обставини), учень пристосовується до них і з цією метою використовує
різні засоби впливу на це середовище (фізичні, вербальні, мімічні тощо).
Ці засоби Станіславський називає пристосуваннями.

Інакше кажучи, якщо дію та мету можна попередньо задати, то
пристосування розшукуються у процесі дії. Це, звичайно, залежить від
природної здатності до вільного, довільного, нічим не обумовленого
сприйняття та реакції з боку дітей, а також від уміння вчителя
організовувати творчий процес за допомогою свідомого вселяння й
підсвідомого змісту.

«Щоб грати, необхідно багато працювати, – пише П. Брук, – але коли
переживаєш роботу як гру, то це вже не робота».

«Робота як гра», «навчання як гра», «виховання за допомогою гри» – чи
можливо їх вплести в педагогічний підхід учителя початкової школи? І
якщо можна, чи приведе це до підвищення результативності
навчально-виховного процесу?

На сьогодні педагог застосовує, як правило, якийсь штамп або, у кращому
випадку, довіряється своєї інтуїції. Станіславський не заперечує
необхідність інтуїції у творчості, але тільки за умови, якщо вона
свідомо контролюється та спрямовується. Педагог має вміти розкрити
свідомі шляхи підсвідомої творчості. Це зовсім не легко і не просто. Це
припускає знання середовища й умов, у яких розвивається дитина; знання
всіх соціальних, психологічних і соціологічних передумов і спосіб
їхнього впливу на психіку дитини; знання процесів і механізмів у
емоційному, інтелектуальному та соціальному дозріванні дитини. І не на
останньому місці, треба підкреслити, що сьогодні творчої уяви та
спритності можуть досягти тільки ті вчителі, які у своїй роботі
керуються любов’ю й відданістю до дитини.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020