Соціальний розвиток старшокласників у вимірі цінностей сучасної сім’ї
Я. Корчак, розмірковуючи про виховання дитини в сім’ї, використовував
поняття «виховуюче середовище», під яким розумів той дух, що панує в
сім’ї й відображає наявні в ній цінності, норми та правила
Догматичне середовище насаджує цінності застарілих традицій, авторитету,
необхідності їх виконання як життєвого імператива, дотримання як закону
самообмеження й самоподолання. Результатом розвитку дитини в такому
середовищі стають пасивність, відсутність ініціативи та творчості.
Ідейне середовище ґрунтується на цінностях творчості та поваги до
людської думки, спонукаючи дитину до активності, готовності до
самозміни. Середовище споживання, яке реалізує цінності споживацького
суспільства, призводить до формування ставлення до праці як до засобу
одержання матеріальних благ і привілеїв, що не має для особистості
самостійної цінності. Середовище зовнішнього лоску й кар’єри виходить із
пріоритету успіху, досягнення влади, наслідком чого стає формування
пихатості, жадібності, ворожості до оточуючих людей.
Отже, у соціальному розвитку дитини домінуюче значення мають не життєві
цінності, що декларуються, а ті, що реально існують у сім’ї та
визначають конкретну систему вимог, які висуваються до дитини у процесі
виховання.
За всієї багатоманітності сімей, що живуть сьогодні в Україні, вони
можуть бути умовно поділені на кілька груп, кожна з яких по-різному
впливає на соціальний розвиток дитини, а саме:
1. Сім’ї, в яких побутують дружні стосунки між усіма членами. Батьки
добре знають, чим цікавиться їхня дитина, поважають її, намагаються
тактовно допомагати, підтримувати.
2. Сім’ї, в яких існують доброзичливі взаємини між батьками та дітьми,
але батьки прагнуть повсякчасно впливати на інтереси, захоплення,
уподобання дітей. Між дорослими та дітьми спостерігається певна
дистанція.
3. Сім’ї, де батьки багато уваги приділяють таким питанням, як
благополуччя дитини, її здоров’я та навчальна діяльність. Головна мета
виховання бачиться дорослими в тому, щоб дитина успішно закінчила школу
і вступила до ВНЗ, одягалась не гірше за інших. Зазвичай у таких сім’ях
духовний світ дитини прихований від батьків. При цьому вони й не
намагаються його пізнати. Дуже часто батьки заперечують навіть
можливість існування в дитини бажань, інтересів, прагнень, котрі не
відповідають їх власним.
4. Сім’ї, в яких мають місце непедагогічні дії дорослих, неповага до
дитини, прискіпливе стеження за нею, недовіра, тілесні покарання.
Ставлення дітей до батьків найчастіше носить недружелюбний характер; їм
також буває важко спілкуватися з ровесниками.
5. Неупорядковані сім’ї, де батьки конфліктують між собою та з дітьми,
зловживають алкоголем, виявляють жорстокість. У 30 % випадків така
поведінка дорослих спричинює антисоціальні вчинки дітей.
Стиль внутрішньосімейних взаємин впливає не тільки на формування тих чи
інших якостей дитини, а й на її місце серед ровесників. Так, переважна
більшість юнаків-лідерів (52,3 %) виховуються в сім’ях з демократичним
стилем і лише 7,5 % мають батьків, котрі дотримуються авторитарних
принципів.
Зважаючи на наявні відмінності в установках батьків щодо власних дітей,
були проведені дослідження, які мали на меті з’ясувати вплив різних
типів сімей (залежно від пануючого в них стилю батьківсько-дитячих
взаємин, ціннісних орієнтацій дорослих, їхніх поглядів на сутність
виховання) на соціальний розвиток дитини. Вивченням були охоплені діти
старшого шкільного віку (876 осіб) та їхні батьки. Опитування
здійснювалося за допомогою спеціально розроблених анкет (для батьків і
дітей); результати уточнювались за допомогою бесід, проведення
інтерв’ювання фокус-груп.
Соціально-економічні та політичні перетворення, що розпочались у
середині 90-х років минулого століття, негативно позначились не лише на
матеріальному становищі переважної більшості сімей, а й на реалізації
батьками виховної функції як важливого чинника соціального розвитку
молодих поколінь. Різке падіння життєвого рівня, загроза безробіття,
закриття багатьох підприємств, масові звільнення, утрата усталених
цінностей без належної заміни їх новими призвели до значного скорочення
витрат сім’ї на задоволення побутових і культурних потреб, погіршення
емоційного комфорту, послаблення моральних норм, поширення хибних
ідеалів.
З’являються раніше невідомі (або нечисленні й приховані) явища:
нетрадиційні шлюби – окреме проживання подружжя при наявності спільних
дітей і збереження подружніх стосунків; збільшення кількості бездітних
шлюбів, у яких дітонародження приноситься в жертву здійсненню інших
ціннісних орієнтацій – матеріальному комфорту, успішній кар’єрі,
цікавому дозвіллю тощо; вихід «із підпілля» та легалізація на рівні
громадської думки громадянського шлюбу, «сексуальна революція»,
наслідком якої стало безвідповідальне ставлення молоді до сексуальних
стосунків. Відбувається більш жорсткий вплив суспільства на внутрішнє
життя сім’ї, зміст і способи реалізації її основних функцій.
Незважаючи на такі різкі зміни, переважна більшість сімей продовжує
зберігати за собою статус відносно стабільної соціальної групи, яка
більшою чи меншою мірою поділяє функцію соціалізації дитини з різними
інститутами суспільного виховання. Однак значне згортання їх мережі
(особливо тих закладів, до яких діти залучались у позаурочний час –
різноманітні гуртки, спортивні секції клуби та ін.), а з іншого,
зважаючи на значну кількість зовнішніх деструктивних впливів, – утруднює
реалізацію цього завдання.
Проведені дослідження засвідчили, що батьки розуміють сутність процесу
виховання загалом правильно: як спеціально організований процес, який
здійснюється з метою формування в дитини певних особистісних якостей.
Тому, відповідаючи на запитання «Яку увагу ви приділяєте своїй дитині,
чим цікавитесь?», близько 35 % дорослих членів сімей зазначили, що вони
намагаються приділяти дитині якомога більше уваги, але на це в них не
завжди вистачає часу. На думку 42 % батьків і матерів, виховувати дітей
віком 17-18-ти років дуже важко, «адже в них є вже свої вподобання»,
«вони не звертають уваги на батьківське слово, на все в них є своя
думка». 21,5 % респондентів переконані, що в них не існує непорозумінь з
дітьми, тому що ті «завжди слухаються», «їх легко виховувати – щось
сказав і знаєш, що все буде виконано». При цьому батьки майже не
замислюються над впливом сімейної атмосфери на формування й розвиток
дітей. Особливо це притаманне сім’ям, де панує авторитарний стиль
стосунків. Формула батьківського ставлення тут може бути визначена таким
чином: «Моє слово – закон для всієї сім’ї». Тільки 17,6 % висловили
занепокоєння та хвилювання, що «погані взаємини з чоловіком (дружиною)
негативно позначаються на стосунках з дітьми, на їхньому вихованні».
Не зазнають суттєвого руйнування і традиційні установки подружжя на
сімейні обов’язки, кількість дітей, основні напрями та методи виховання.
Сформувавшись у минулі роки під впливом батьківської родини, такі
погляди продовжують виступати потужним рушієм життєдіяльності сім’ї.
Серед основних якостей, яким батьки надають перевагу у взаєминах з
дітьми, найбільш типовими є: слухняність (майже 100-відсотковий
показник), потім зі значним відривом ідуть працьовитість (53,2 %),
беззастережне визнання батьківського авторитету (53,0 %), чесність (24,0
%), поступливість (16,9 %). Рішучість, наполегливість, самостійність,
комунікабельність посідають досить незначне рангове місце (близько
4,0-6,0 %), а то й зовсім заперечуються батьками, особливо в сільській
місцевості.
Наступний напрям дослідження мав на меті з’ясування питання спільних
занять старших і молодших членів сімей, визначення того, що входить до
кола спільних занять батьків з дитиною, що є предметом спілкування з
нею. «Спільна побутова праця» була визначена в 47,0 % випадків. «Спільні
прогулянки, походи, екскурсії» – 7,0 %; «музичні вподобання» – 6,2 %;
«колекціонування» – 3,0 %; «заняття технічними видами творчості» – 4,3
%; «бесіди на різні теми» – 5,1 %; «перегляд телепередач» – 3,0 %;
«спільне читання» – 0 %. Частоту названих занять характеризують такі
показники: «регулярно» – 11,5 %; іноді – 64,9 %; ніколи – 10,1 %. Інші
респонденти утримались від відповіді на це запитання.
Ураховуючи відповіді батьків про сутність процесу сімейного виховання як
спеціально організованих цілеспрямованих дій, опитування передбачало
вияв тих якостей, які, на їхню думку, слід передусім виховувати в дітей.
Порівняно з минулими роками означилась і продовжує зростати тенденція
акцентації та таких особистісних якостях, як хитрість, уміння досягати
своєї мети будь-якими засобами, навіть за рахунок інших. Опитування,
проведені серед батьків, дозволили, одержати такі дані: 48,1 відсотка
дорослих членів сімей прагнуть, щоб їхні діти були розумні, хитрі, уміли
постояти за себе, не дозволяли обдурити себе. При цьому 24,5 відсотка
вважають, що означені якості є цілком виправданими не тільки стосовно
інших людей, а й стосовно членів власної сім’ї. Обґрунтовується це тим,
що «сучасне життя не терпить слабких, «сьогодні не можна бути чесним і
добропорядним», «треба вміти завойовувати собі місце під сонцем».
Близько третини опитаних дорослих членів сімей уважають такі якості
цілком придатними, навіть необхідними для життєдіяльності поза рідною
домівкою, але заперечують їх стосовно самих себе. Майже 80,0 відсотків
батьків бажають, щоб їхні діти «уміли легко пристосуватись до різних
незвичних умов», «були комунікабельні», «ні за яких обставин не впадали
у відчай», «уміли виходити сухими з води». Досить низький відсоток (від
4,8 до 6,1 відсотка) припадає на відповіді, в яких згадуються такі
якості, як чесність, порядність, товариськість, доброчинність.
Проведені дослідження засвідчили, що загальна картина ціннісних
орієнтацій дорослих членів сімей характеризується певною невизначеністю
та нестійкістю. Кризовий стан політичного та соціально-економічного
розвитку нашої країни зумовив висунення на перший план матеріального
чинника, а це, у свою чергу, породжує цілу низку суперечностей в
установках сім’ї, негативно впливає на змістовне наповнення її функцій.
Підтвердженням цього може бути той факт, що дефіцит грошових знаків
(дійсний чи уявний) або їх надважкий заробіток спричинює зниження уваги
до прищеплення дітям умінь і навичок працелюбності, формує зневажливе
ставлення до цінностей праці. І хоча важливість цих якостей відзначили
65,4 % батьків, поглиблене дослідження показало, що в цьому напрямі
перевага надається орієнтації на «престижність» тієї чи іншої роботи,
яка сприймається й усвідомлюється такою залежно від обсягу матеріальних
благ, котрі вона може дати. Проте подібні установки батьків далеко не
завжди адекватно сприймаються дітьми. Це призводить до того, що досить
поширеним явищем в українському суспільстві став феномен маргіналізації
свідомості й поведінки молоді. Тобто йдеться про відмову (резиґнацію)
значної частини юнаків і дівчат від власних зусиль, спрямованих на
утвердження відповідності потреб, які різко зросли, вимогам середовища,
необхідним для забезпечення достатньо високого рівня життя завдяки
інтенсивному навчанню, праці, активній конкуренції тощо. Причому така
соціально пасивна позиція притаманна як дітям, чиї батьки мають досить
високі прибутки, так і представникам малозабезпечених верств населення.
На цьому тлі відбувається дезактуалізація колись нормативної соціальної
поведінки, на перший план висувається прийняття межевих, маргінальних її
форм із поведінковою псевдоадаптацією на їхньому рівні.
Смислове навантаження якостей, які особливо поціновуються батьками,
зумовлює і вибір методів, що застосовуються для їх формування.
Пріоритетне місце посідають авторитарні впливи (сурові розмови з дітьми,
фізичні покарання, заборона займатись улюбленою справою, примус, наказ,
безапеляційні вимоги). Такі підходи продукують посилення неспівпадання
«батьківських» ідей з новими, привнесеними соціальною реальністю, що
набувають дедалі більшої сталості у свідомості молодого покоління й не
завжди узгоджуються (а то й суттєво відрізняються) від сповідуваних
батьками. Виникаюча на цьому тлі батьківсько-дитяча «несумісність» веде
до посилення й загострення внутрішньосімейних міжпоколіннєвих
конфліктів. Так, за матеріалами моніторингу, проведеного Українським
інститутом соціальних досліджень, 48 % дітей старшого шкільного віку
вказали, що вони мають проблеми у взаєминах з батьками. Причому частка
подібних проблем у міських сім’ях значно вища порівняно із сільськими
(відповідно 55 і 36 %), вони частіше стосуються дівчат, ніж хлопців
(відповідно 56 і 43 %).
Загалом нинішній час може бути охарактеризований як період співіснування
в суспільній свідомості уявлень, типових як для традиційної, так і для
сучасної моделей сім’ї. У сфері «офіційного» виховання все більшої ваги
набуває принцип заохочення індивідуальних здібностей дитини, що
розглядається як сприятливий для її соціального розвитку; зазнає
помітного зниження принцип часто «фізичного плекання» дитини. Проте ці
ідеї досить повільно проникають у внутрішньосімейну атмосферу, що
зумовлене не лише небажанням батьків і нерозумінням дорослими членами
сімей необхідності корегування змісту виховання, а й ускладненнями в
одержанні кваліфікованої психолого-педагогічної інформації з цього
приводу. І причина цього полягає не тільки в надмірній зайнятості
пошуками додаткових прибутків. Справа в тому, що для сьогодення
характерна наявність певних суперечностей у плані підвищення
педагогічної культури батьків. З одного боку, утверджується думка про
те, що сім’я виступає основним інститутом виховання дитини, тоді як
школа має виконувати стосовно неї суто навчальні обов’язки. Реалізація
цієї тези призвела до своєрідного розмежування діяльності сім’ї та
школи: зменшується час на позаурочну виховну роботу з учнями, її зміст
набуває формального характеру. Учителі автоматично усуваються від роботи
з підвищення педагогічної культури батьків. З іншого – сім’я, не
отримуючи кваліфікованої психолого-педагогічної допомоги, залишається
сам на сам із проблемами виховання й розвитку дітей, відчуваючи значні
ускладнення та не завжди знаходячи ефективні й адекватні способи їх
вирішення.
Дослідженням установлено, що тільки від 16,0 до 51,0 % батьків проводять
вільний час разом з дітьми. І справа не в тому, що в дорослих бракує
вільного часу (хоча цей показник досить високий – 46,5 %), а в його
організації: майже 69,4 % батьків віддають перевагу перегляду
телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакт із
власними дітьми до мінімуму.
Згідно з результатами, одержаними в ході дослідження, можна
стверджувати, що переважна більшість сімей дотримується основних
родинних звичаїв, зокрема відзначає хрестини, дні народження, Новий рік,
Різдво, Великдень, поминальні дні, весілля тощо. На жаль, такі свята, як
День сім’ї та День Матері, не набули загального визнання. До 11 % як
дорослих, так і дітей навіть не знають про їх існування. Решта ж чули,
що такі свята є, але не вважають їх дійсно святами. Досить часто
відповіді малий такий зміст: «Начебто знаю, що в нас тепер є такі свята,
а коли саме їх святкують, не можу сказати», «У нас майже кожного дня
якесь свято проголошують. Усі й не запам’ятаєш».
Вплив сім’ї на дитину, її формування й розвиток відбувається як через
екстравертивність, так і через інтровертивність (В. Борев, А.
Коваленко). Кожний із цих напрямів може діяти з точки зору
маніпулятивної або формуючої програми. Від вибору тієї чи іншої програми
залежать характер і спрямованість впливу на дитячу особистість, адже
названі програми суттєво різняться між собою за функціональним впливом
на всі елементи структури особистості, спричинюючи певний напрямок її
розвитку.
Екстравертивна діяльність особистості включає такі сфери, як пізнання,
оцінка, праця, спілкування. За маніпулятивної програми батьки вдаються
до реалізації таких функцій:
пізнання – репродукування спрямованої інформації (функція навіювання);
оцінка – видання конкретних аксіологічних установок (регулятивна
функція);
праця – мобілізація на дії, необхідні дорослим членам сім’ї
(управлінська функція);
спілкування – формування егоцентричної, замкненої особистості, установка
на пасивний індивідуалізм, конформізм, некомунікабельність (функція
дезінтеграції).
При використанні формуючої програми переважають такі функції:
пізнання – формування світогляду шляхом послідовного залучення до
досягнень світової культури (просвітницька функція);
оцінка – формування системи аксіологічної орієнтації особистості
(аксіологічна функція);
праця – пробудження в дитині потреби активної та свідомої діяльності
(виховна функція);
спілкування – формування комунікативно-компетентної особистості,
розвиток установок на діалогічне спілкування (комунікативно-інтегруюча
функція).
Вплив на дитину через інтровертивність охоплює такі сфери, як
самопізнання, самооцінка, самотворення, самоспілкування.
Маніпулятивна програма спрямована на усунення за допомогою зовнішньої
цікавості особистісного «цензурного бар’єра», підготовку до некритичного
сприйняття інформації; блокування інтровертивної діяльності
(деструктивно-компенсаторна функція).
Формуюча програма передбачає реалізацію гедоністичної (грец. hedone –
насолода, задоволення) функції завдяки утвердженню особистості як
цінності, стимуляції інтровертивної діяльності; надання допомоги дитині
в активному самотворенні себе як особистості.
У чистому вигляді такі програми притаманні 31,0 % (формуючі) і 36,4 %
(маніпулятивні) батьків. Решта використовує в сімейному вихованні їх
змішаний тип, хоча у 24,7 % випадків домінуючим елементом у цьому
виступає її маніпулятивний різновид.
Кожна сім’я зустрічається у процесі своєї життєдіяльності з проблемними
ситуаціями, розв’язання яких відбувається в умовах суперечливості
індивідуальних потреб, мотивів та інтересів її членів. Конфлікт
визначається як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів,
позицій, думок, суджень, суб’єктів взаємодії, у нашому випадку батьків і
дітей старшого шкільного віку.
Конфлікт у батьківсько-дитячих взаєминах віддзеркалює внутрішню
суперечність розвитку, зокрема суперечності між рівнем соціальної та
інтелектуальної компетентності дитини, її мотивами, потребами,
ціннісними орієнтаціями й особливостями соціальної ситуації розвитку –
рівнем вимог, усталеною системою спілкування та взаємодії, які склались
у сім’ї. Проведені нами дослідження дозволили виявити, що найбільш часто
конфлікти між батьками та старшокласниками виникають у таких сферах:
навчання, дозвілля, допомога в домашніх справах, матеріальні витрати,
друзі. При цьому батьки вважають проблемами такі як «навчання»,
«допомогу в домашніх справах», а юнаки та дівчата до найбільш
конфліктогенних зон відносять «матеріальні витрати» та «друзів».
Порівняно з попередніми роками значно зменшилась кількість зіткнень на
ґрунті молодіжної субкультури, моди, професійного самовизначення,
дотримання режиму. Однак це відбувається за умов, що наявні в молоді
вподобання не вливають негативно (з погляду батьків) на означені вище
сфери, в яких дорослі займають досить міцну позицію.
Дослідження рівнів соціального розвитку старшокласників базувалось на
теорії систем, тобто його об’єктом виступала система
«особистість-суспільство (соціальне середовище)», цілісність якої
забезпечується поєднанням регулятивних і детерміністських параметрів
особистості з матеріальними та інформаційно-ідеальними (духовними)
цінностями середовища. Такий підхід був зумовлений тим, що, як уже
зазначалось, індивід має природжені й набуті властивості. До останніх
дослідники відносять соціогенні потреби та соціальні настанови, а також
риси характеру, життєву компетентність, гендерні характеристики,
світоглядні орієнтири тощо. У формуванні цих властивостей полягає
соціалізація особистості в усіх соціальних інститутах, насамперед у
сім’ї.
никає і з’являється інша. Однак вона не абсолютно заперечує попередню, а
успадковує від неї найбільш прогресивне й додає до неї своє, нове.
Ще одним важливим чинником, який сьогодні існує в межах України та
впливає на соціальний розвиток молодих поколінь, є проблема вибору
власного й державного поступу. Цей вибір потрібно зробити між двома
моделями життя: пасивного, екстремального (коли за людину поза межами її
свідомості хтось робить вибір і приймає рішення) та активного,
інфернального (коли людина сама свідомо вирішує, як їй жити та діяти).
Отже, соціальний розвиток сучасної молоді передбачає засвоєння нею
певної системи знань, норм і цінностей, що дозволили б їй функціонувати
як активному члену суспільства. Нинішній стан ціннісного світу в Україні
надто неоднозначний і суперечливий. Він характеризується кризою старої
ідеології, відмовою від колишніх цінностей; на зміну гомогенній
культурі, яка домінувала на теренах колишнього СРСР, сьогодні приходить
значна кількість співвимірних культурно-ціннісних світів, багато
різноманітних ціннісних систем. Усе це тією чи іншою мірою впливає як на
сім’ю в цілому, так і на кожного її члена зокрема. З огляду на це, було
зроблено висновок про необхідність вивчення впливу батьківської родини
на соціалізацію сучасної молоді старшого шкільного віку.
Практика виховання як складової соціалізації, що передбачає
цілеспрямований вплив на особистість, вимагає певної типізації
вихованців, тобто їх умовного поділу на групи з тим, щоб визначити
стосовно до кожної з них найбільш дійову педагогічну позицію. В основу
такого умовного поділу було покладено критерії, що відображають
сукупність певних характеристик. Сутність досліджуваного явища
розглядали у трьох аспектах: гносеологічному (засвоєння конкретних
знань, соціального досвіду, традицій, норм, правил);
емоційно-особистісному (ставлення до різних явищ життя);
практико-діяльнісному (потреби чи вміння діяти згідно з переконаннями).
Для розробки діагностичного апарату дослідження особливе значення мала
теорія Л. Колберга, яка визначає три рівні морального розвитку
особистості:
1. Доморальний – особистість виконує вимоги, побоюючись покарання.
2. Концепціальний – дотримання норм моралі забезпечується прагненням
особистості належати до групи, суспільства, відповідати їх вимогам з
метою самозбереження (орієнтація на дотримання правил формального
порядку).
3. Автономний – особистість добровільно обирає моделі моральної
поведінки, тому що переконана: жити треба згідно з моральними нормами,
прийнятими в суспільстві. Свобода морального вибору обмежується совістю
та відповідальністю індивіда.
Слушною є ще одна ідея Л. Колберга. Він уважає, що рівень морального
розвитку визначається обсягом пізнання певних «моральних правил» і
ступенем засвоєння відповідних правил поведінки, передусім мірою
особистісного прийняття моральних норм як цінностей та мотивація цього
прийняття.
Зважаючи на проблему нашого дослідження, на першому етапі роботи
визначалося ставлення юнаків і дівчат до сім’ї, розуміння її сутності.
Одержані матеріали дали можливість зробити висновок, що їхні уявлення
про сім’ю досить часто (21,2 %) обмежуються формулюванням типу «це люди,
які живуть разом і пов’язані між собою певними юридичними зв’язками»,
«це батьки й діти, яких вони народили або взяли на виховання». На думку
19,4 %, «сім’я з офіційним оформленням стосунків» – це щось надумане,
застаріле. Краще просто жити разом, а коли набридне або виникне сварка,
можна піти». Близько 40,0 % респондентів уважають, що «сім’я має
складатися з чоловіка й жінки, які кохають одне одного, люблять і
поважають своїх дітей». Водночас тільки 18,9 % з них уважають, що вони
живуть саме в такій сім’ї і прагнуть у майбутньому сімейному житті
орієнтуватись на зразок своїх батьків.
Серед переліку цінностей, які були запропоновані старшокласникам для
ранжування (методика М. Рокича), сім’я в переважній більшості випадків
посіла друге місце.
Ставлення юнаків і дівчат до батьків може бути охарактеризоване таким
чином: «я дуже люблю своїх батьків, хотів би в усьому бути на них
схожим» – 19,6 %; «я люблю і поважаю своїх батьків, вони добрі, але
якось непристосовані до сучасного життя, тому мені іноді буває їх жаль»
– 28,0 %; «у мене хороші батьки, я їх дуже люблю та поважаю, але вони не
завжди мене розуміють. Від цього погано і мені, і їм», – 27,3 %.
Окремий напрямок дослідження передбачав визначення таких питань, як
вплив сім’ї на ставлення сучасної молоді до реалій, що існують сьогодні
в Україні. Так, щодо належності до української нації відповіді
старшокласників розподілились таким чином: «Я люблю Україну і не хотів
би жити в жодній з інших країн» – 29,0 %; «Мені байдуже, в якій країні
жити, були б тільки гроші» – 27,4 %. Досить чисельною виявилася група
дітей, чиї бажання можна окреслити такою формулою: «Україна зараз
переживає економічну кризу, жити тут важко, і не віриться, що буде
краще. Якби міг, то переїхав би жити за кордон» – 32,4 %. 2,3 %
опитуваних узагалі відмовились відповідати на це запитання, 9,9 %
старшокласників висловили думку, що за радянських часів жилося краще.
Тому вони хотіли б усе повернути назад.
Порівняння кількісних показників наведених відповідей дітей з
відповідями їхніх батьків засвідчило, що сім’я справляє значний вплив на
наявні в них судження. Особливо це стосується установки на повернення до
радянських часів. Адже діти, яким сьогодні по 16-17 років, були ще
досить малі або ще й не народились, щоб мати чітке уявлення про життя у
країні до 90-х років. Тому цілком слушно вважати, що подібні погляди
формуються в них під впливом ідей, сповідуваних батьками.
Зважаючи на окреслені вище мотиви сучасних батьків щодо вибору професії
старшокласниками, було проведено дослідження, основна мета якого
полягала у виявленні основних критеріїв, котрими керується молодь при
плануванні цього аспекту свого самостійного життя. Як засвідчило
узагальнення одержаних результатів, найактуальнішими чинниками в цьому
напрямі для юнаків і дівчат сьогодні виступають такі, як: «високий
заробіток» (73,2 %), «можливість самовдосконалення» (42,7 %), «невеликий
робочий день» (42,0 %), «можливість досягти соціального визнання» (39,7
%), «відповідність особистісним якостям» (24,1 %). З-поміж чинників, які
викликають негативне ставлення молодих людей до тієї чи іншої професії,
найчастіше називались такі: «невеликий заробіток» (76,1 %),
«невідповідність здібностям і характеру» (52,4 %), «неможливість досягти
соціального визнання» (25,8 %).
Поглиблене вивчення досліджуваної проблеми дозволило виявити, що
мотивація старшокласників щодо привабливості (непривабливості)
майбутньої професії переважно ґрунтується на ціннісних установках сім’ї.
При цьому домінуючими є саме означені умови, тоді як суть професії,
необхідні для неї знання й уміння, нахили та інтереси дитини досить
часто не беруться до уваги; нерідко спостерігається неадекватне уявлення
про сутність трудової діяльності як у батьків, так і в дітей.
Спостерігається широке залучення дітей підліткового та старшого
шкільного віку до трудової діяльності, що позитивно сприймається
батьками. В Україні на ринку праці існують значні можливості для
підробітку школярів під час канікул (посудомийниця, прибиральниця в
кафе, офіціантка, кур’єр із доставки канцтоварів, ділової
кореспонденції, рекламної продукції, рекламний агент, секретар,
манікюрниця, виготовлення аксесуарів для весілля, продавці овочів,
фруктів, квітів, парфумерії, карток для Інтернету та мобільного зв’язку,
розповсюджувач афіш, реклами та ін.), що дозволяє сім’ї поповнити бюджет
від 60-ти до 500 грн на місяць. Зазвичай зароблені дитиною кошти
віддаються в її повне розпорядження: придбання одягу, косметики, взуття,
відео- та аудіокасет, музичних і програмних дисків, поїздки на
відпочинок, оплата навчання, заняття за інтересами, купівля книжок тощо.
Хоча в малозабезпечених сім’ях велика частка цих грошей іде на підтримку
сім’ї в цілому.
Важливим у становленні кожної нації є мовне питання – насамперед
значення рідної мови для корінного населення як засобу консолідації
громадян в єдиний соціальний організм поряд з використанням її як засобу
спілкування. Проведені опитування засвідчили, що переважна більшість
старшокласників надають перевагу російськомовному телебаченню (61,2 %),
35,4 % – україномовному. Для 2,4 % це питання не має суттєвого значення.
Схожими виявилися й відповіді щодо читання преси: 60,9 % надають
перевагу російськомовній періодиці, 43,1 % – україномовній, у 4,0 %
випадків мова викладу не має значення.
Щодо змісту видань і телепередач, то майже 23,2 % люблять тільки
розважальні й спортивні передачі, кінострічки. Водночас близько двох
третин юнаків і дівчат (особливо студентської молоді) захоплюються
науковими та політичними програмами.
Означені орієнтації позначаються на ставленні молоді до двомовності.
28,1 % уважають, що Україна повинна бути двомовною країною, близько 9-ти
відсотків ніколи не розмовляють українською мовою і вважають це цілком
природним. Особливо це стосується південного та центрального регіонів.
Такі результати можна пояснити тим, що молодь не усвідомлює повною мірою
значення державного статусу мови як об’єкта міжнародної діяльності щодо
розвитку світової культури та цивілізації, а розглядає мову лише як
засіб одержання інформації для задоволення вимог навчального процесу.
При проведенні діагностики ми звернулись до праць Д. Леонтьєва, а також
розробок Дж. Крамбо і Л. Махоліка (Purpose-in-Life Test), в яких
запропоновані тест змістожиттєвих орієнтацій. Названі матеріали були
адаптовані нами до проблематики нашого дослідження. Наводимо один із
тестів, що були запропоновані старшокласникам для опрацювання.
Тест «Чи діалогічна ви особистість»
1. Для мене як особистості найважливіше:
а) бути як усі;
б) що я значу для інших людей, як вони мене сприймають, як ставляться до
мене;
в) які зміни відбуваються в моєму внутрішньому світі, який прогрес є в
особистісному зростанні.
2. У процесі взаємодії з людиною я частіше звертаю увагу на те:
а) чи може вона бути корисною для мене;
б) чи є в нас спільні справи, інтереси, дружні стосунки;
в) що власне я можу їй дати.
3. У спілкуванні з людьми для мене важливо:
а) бути в «масці» – грати соціальні ролі, які могли б гарантувати мені
вигідну позицію;
б) бути таким, яким мене хоче бачити співрозмовник;
в) бути відвертим і безпосереднім, не боятись помилок.
4. Якщо людина при першій зустрічі мені неприємна, я:
а) прагну це продемонструвати або відгородитись від неї;
б) намагаюся зрозуміти причину своєї ворожості;
в) прагну подивитись на життя очима співрозмовника та знайти спільне для
подальших стосунків.
5. Знання мені необхідні, щоб:
а) мати хороші оцінки, одержати хороший атестат як передумову набуття
матеріально вигідної професії;
б) бути освіченою людиною в очах інших;
в) почуватися вільним і мати можливість максимально реалізуватись.
6. У своїх помилках, невдачах, у безрезультатності справи я найчастіше
звинувачую:
а) обставини;
б) інших людей;
в) самого себе.
7. Якщо висловлена кимось точка зору не збігається з моєю, я прагну:
а) сперечатись, обурюватись;
б) спокійно переконувати співрозмовника;
в) зрозуміти та визнати позицію співрозмовника.
8. У конфліктній ситуації я:
а) обурююсь, шукаю правих і винних;
б) відхожу в бік;
в) сприймаю проблему, прагну знайти компромісне рішення.
9. У колективі однолітків (у сім’ї) я бачу себе:
а) особистістю, яку ніхто не розуміє;
б) незалежною індивідуальністю;
в) членом «команди», на думку якого зважають інші.
10. В організації спільної діяльності для мене найкраще:
а)коли мені дають незначну роботу і менше з мене питають;
б) коли хтось бере на себе відповідальність за загальне керівництво, а я
відповідаю лише за свою ділянку роботи;
в) коли я активно підключаюсь до організації справи та беру на себе
відповідальність за спільний результат.
11. У конфліктній ситуації з близькими та рідними для мене важливо:
а) зберігати вірність своїм принципам, виявити характер;
б) залагодити конфлікт;
в)шукати компроміс, відкриватись назустріч новому, не боятись утратити
авторитет.
12. Найчастіше мене хвилюють такі питання:
а) «Коли все зміниться на краще?»; «Як вони могли зі мною так учинити?»;
«І коли це нарешті закінчиться?»; «Хто винен?»; «Як покарати винних?»;
б) «І чому це трапляється саме зі мною?»; «Де я міг помилитись?»; «Як
уникнути конфліктної ситуації?»; «Як мені його (її) переконати?»;
в) «У чому я неправий?»; «Що залежить тільки від мене?»; «Які висновки
із ситуації, що склалась, я можу для себе зробити?».
13. У процесі спілкування я часто вживаю такі вислови:
а) «Так бути не повинно»; «А чому це я маю робити?»; «Май на увазі: якщо
ти…, то я…»; «Тримай свою думку при собі»; «Я переконаний!»; «Ще
цього не вистачало на мою голову»;
б) «Наступного разу буду розумнішим»; «Від таких людей треба триматись
якнайдалі»; «Ми різні, і з цим треба змиритися»; «Треба знати його
думку, щоб не виник конфлікт»;
в) «Я теж можу помилитись»; «Ми всі різні, і це цікаво»; «Я вас
правильно зрозумів…?»; «Світ – не добрий і не злий. Він просто є».
Ключ до тесту: а) – 1 бал, б) – 2 бали, в) – 3 бали.
1. Якщо ви набрали 17-22 бали, то, скоріше за все, ви часто буваєте
незадоволені собою, своєю сім’єю, життям. Напевно, турботи та стреси
зруйнували вашу віру в людей і здатність радіти життю. Можливо, люди до
вас часто ставились несправедливо і це підірвало ваші сили. Якщо думка
на збігається з вашою, це вас дратує. Вам треба переглянути свої погляди
на себе, на життя, на свої взаємини з іншими.
2. Якщо ви набрали 23-36 балів, можна припустити, що ви прагнете
гармонії зі світом і з самим собою. Вам хотілося б жити з іншими людьми
в мирі та злагоді, але часто цьому перешкоджають обставини або люди не
готові йти вам назустріч. Вам ще важко знайти своє місце в «команді»,
оскільки ви не отримуєте задоволення від колективної справи та
спілкування з людьми. Ви прагнете стати «діалогічною особистістю», однак
ще недостатньо добре знаєте, як це зробити. Спробуйте більше
прислухатись до голосу й думок інших людей.
3. Якщо ви набрали більш 37-и балів, вас можна вважати людиною, поруч з
якою комфортно всім. І наодинці із собою ви знаєте відповіді на всі
запитання. Просто ви здатні почути правду іншого, не звикли одразу
звинувачувати інших і в кожній справі починаєте аналіз із самого себе.
Ви знаєте, що іноді обставини не можна змінити, але можна змінити своє
ставлення до них. Ви завжди шукаєте вихід із конфліктних ситуацій,
прагнете знайти компроміс.
Для кількісної обробки результатів користались підходами,
запропонованими в методиці В. Синявського та В. Федоришина.
За результатами проведеної роботи було підраховано кількість відповідей
з кожного запитання, що збігалися з дешифратором. Оцінний коефіцієнт (К)
соціального розвитку визначався як відношення кількості відповідей, що
збігаються з ключем опитувальника, до максимальної кількості збігів:
К = n/20,
де К – величина оцінного коефіцієнта; n – кількість відповідей, що
збігаються з дешифратором.
Кількісні показники, отримані за цією методикою, можуть варіюватись від
0 до 1. Показники, близькі до 1, свідчили про високий рівень
досліджуваних якостей, ближче до 0 – про низький.
Узагальнення одержаних результатів, їх аналіз та обробка дозволили
визначити кількісні показники, що характеризують відповідність юнаків і
дівчат окресленим вище рівням розвитку. До низького (доморальногно)
рівня – К = 0-0,35 – було віднесено 31,2 % старшокласників, до
конвенціального – К = 0,36-0,75 – 54,5 % і до автономного – 0,76-1 –
14,3 %.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що навколишнє соціальне
середовище тією чи іншою мірою впливає на розвиток усіх складових
особистості: духовно-моральну, психосоціальну сферу, інтелект,
креативність тощо. При цьому цей вплив може мати випадковий,
неусвідомлений характер, бути хаотичним, безсистемним і, навпаки, –
спеціально організованим. Як засвідчили проведені дослідження, одне з
пріоритетних місць серед зазначених впливів мають батьки. При цьому
треба мати на увазі, що йдеться не тільки про кількість та якість
інформації, яку дитина одержує в сім’ї, а й про її особистісну основу,
яка характеризується об’єктивним ставленням до неї та до самої дитини з
боку дорослих.
Саме від сімейного оточення (мова батьків; проблеми – побутові,
політичні, світоглядні, – що обговорюються; характеристики, які даються
іншим людям, сімейні взаємини; способи розв’язання конфліктів, моральний
внутрішньосімейний мікроклімат тощо) залежить процес розвитку дитини.
На початку третього тисячоліття на суспільну арену вийшло покоління,
друге десятиріччя якого пройшло в умовах радикальної переоцінки
цінностей, зламу звичного устрою минулого життя. Специфічною рисою цього
часу можна вважати відсутність у багатьох людей соціального досвіду,
адекватного розуміння значущості загальнолюдських цінностей і моральних
норм. Руйнація колишньої тоталітарної системи моральних і поведінкових
цінностей без ефективної, детально й системно розробленої заміни її
ієрархією прийнятих у цивілізованому світі загальнолюдських ідеалів,
гуманних норм поведінки зумовила подальше посилення внутрішньосімейного
протистояння, поглибила «розрив поколінь», коли норми й догми «батьків»,
а особливо «дідів», усе частіше починають заперечуватися молоддю як
приклад для наслідування. Покоління розвив і культурно-технологічний
«зліт». Під дією зовнішніх і внутрішніх факторів розвиток дитини набуває
прискореного, порівняно з попередніми роками, темпу; вона прагне
швидкого й різнобічного освоєння нової складної техніки, розширення
інтелектуального багажу, вільного самовиявлення, винайдення умов для
ефективного саморозвитку – факти, що неоднозначно сприймаються батьками,
спричинюючи деформацію взаємин у сім’ях, відчуження їх членів один від
одного.
Розвиток інституту сім’ї тісно пов’язаний із суспільними процесами, що
мають місце в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах. У
загальному вимірі України набувають досить чіткого розмежування й
становлення сім’ї з високими матеріальними прибутками, середнім та
низьким рівнями забезпеченості. Однак матеріальний достаток не є
визначальним фактором у типології сімей щодо виховного впливу на
соціальний розвиток дитини. На кожному з означених рівнів існують сім’ї
з авторитарним, ліберальним і демократичним стилем міжособистісних
взаємин, що відповідно впливає на зміст і методи сімейного виховання.
Аналіз статистичних даних свідчить про те, що складний стан українського
суспільства, впливаючи на сучасну сім’ю, спричинює формування
неоднозначних установок і переконань у дітей. Зумовлено це тим, що
нинішні соціальні умови життя характеризуються нестандартністю ситуацій,
живучи в яких, людина повинна вміти їх адекватно сприймати та відповідно
реалізовувати. Тому особливе занепокоєння викликають факти байдужого або
й упередженого ставлення молоді до реалій сьогодення, визначення
пріоритетів майбутнього самостійного життя, серед яких домінують
матеріальні чинники, перебільшений індивідуалізм.
Особливістю соціального розвитку сучасних дітей є більш швидка, ніж у
їхніх батьків, адекватна реальності адаптація до умов соціуму. Це
зумовлено тим, що ті, хто сьогодні навчається у старших класах, у своїй
переважній більшості не мають, на відміну від представників старшого
покоління, укоріненої традиційності в певних нормах, правилах, ідеях,
поглядах; вони більш відкриті як до загальнолюдських, так і до суто
національних цінностей. Сьогодні цей чинник є досить значущим у
міжособистісних взаєминах батьків і дітей. Небажання або невміння певної
частки дорослих членів сімей відмовитись від колишнього,
запрограмованого іншими умовами образу навколишнього світу та людини в
ньому виливається у відкрите або приховане міжпоколіннєве протистояння.
Не набуваючи конструктивного вирішення, такі конфлікти можуть призвести
до негативних наслідків. Дитина або входить у відкриту конфронтацію з
батьками, заперечуючи всі ідеї, які надходять з їхнього боку, або,
демонструючи зовнішню узгодженість, внутрішньо продовжує дотримуватися
своїх поглядів, тобто веде «подвійне» життя. Така прихованість утруднює
можливість підтримки з боку батьків її прямування в соціально
схвалюваному напрямі, результатом чого стає формування в певної частки
молоді негативних особистісних характеристик, шкідливих звичок,
асоціальної поведінки.
Література
1. Леонтьев Д. А. Тест смысложизненных ориентаций (СЖО). – М.: Смысл,
1992. – 16 с.
2. Шапаров В. Б., Тимченко А. В., Швидченко В. Н. Практическая
психология. Инструментарий. – Ростов н/Д.: Феникс, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
