.

Соціологічні аспекти Болонського процесу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
170 2582
Скачать документ

Соціологічні аспекти Болонського процесу

Нині вже немає сумніву в тому, що Болонський процес відноситься до
найзначніших явищ соціального життя всієї Європи, де народжуються нові
тенденції розвитку людства, переплітаються й навіть зливаються системи
вищої освіти багатьох країн

Соціальне життя, уважає доктор соціологічних наук М. Шульга, «передбачає
взаємну залежність, взаємодію, потребу людей один в одному. Воно
забезпечує збереження й розвиток соціального організму та
індивідуального життя його членів». У даному випадку мова йде про
збереження значущості соціального інституту освіти в межах окремих країн
як історичного надбання, як соціального організму, в якому пробуджуються
власні сили, здатні до відповідних змін.

Болонський процес – це процес добровільної співпраці різних національних
систем вищої освіти, яка базується на взаємній довірі та прагне
створення єдиного простору вищої освіти. У категоріях соціології,
Болонський процес закладає засади створення нової соціальної системи
освіти, зокрема загальноєвропейської вищої школи.

Болонський процес за всіма ознаками – нове соціальне явище, глибину та
історичну значущість якого можна зрозуміти тільки за допомогою
інструментарію генералізуючих наук, на базі як відомих, традиційних
наукових парадигм, так і нових, що викликані бурхливим розвитком
суспільства.

Гідне місце серед них займає соціологія, за аналітичними властивостями
якої досягається більш-менш повне уявлення про будь-яку сферу
суспільного буття. Соціологія прагне об’єктивності, бо вивчає соціальні
явища як речі, відмовляється від усіляких передпонять, виходить із
фактів, йде до фактів і закінчує фактами. Соціологія всіх людей ставить
у рівні умови: перед фактами всі рівні. Факти – уперта річ. Факти
спрямовують свідомість і почуття у світ реальності, указуючи на
співвідношення між ідеалом-мрією та істиною-сущим.

Болонський процес – це унікальний соціальний факт, під яким розуміють
засоби дій або мислення, що здійснюють на соціальні спільноти й кожну
людину зовнішній примус, який у даний час розповсюджений у відповідному
соціальному середовищі й, одночасно, за думкою Е. Дюркгейма, одного із
класиків соціології, «має своє власне існування, незалежно від його
особливих проявів».

Система соціальних фактів як методологічна самоцінність, якою оперує
соціологія, оберігає її від надмірних проявів кон’юнктури, позбавляє
надмірної ідеологічної та політичної упередженості та заангажованості.

Болонський процес, як будь-яке явище, несе в себе рідні плями минулого й
зародок прийдешнього. Він не може прийматися за абсолютно стерильне
утворення «з чистого паперу». До його соціальної конструкції входить
різноманіття особливостей змісту, форм, засобів, умов функціонування
вищої освіти на європейському просторі. Разом із тим
теоретико-методологічні можливості соціологічного знання готові
відсепарувати ту соціальну сутність освіти, яка відповідає соціальним
потребам та інтересам усіх без виключення європейських країн одночасно.

Важко погодитися з тим, що Болонський процес є результатом емерджентної
еволюції, відповідно до якої виникнення якісно нового є недоступним для
пізнання й не засновано на природних закономірностях. Навпаки, цілям і
принципам Болоні передували події, пов’язані з прийняттям Великої Хартії
університетів, Сорбонської декларації тощо.

Не можна обминути увагою ті соціальні факти, які висвітлюють передумови
зародження Болонського процесу, імперативи його стрімкого розвитку,
накопичення нових змін, які, у свою чергу, виводять вищу освіту на
рівень найпрестижніших каталізаторів суспільного життя.

Отже, які об’єктивні чинники вплинули на виникнення Болонського процесу
як нової соціальної системи? Якщо відповісти одним реченням, то це –
найзначущі історичні події суспільного життя планетарного характеру.

По-перше, це всеохоплююча глобалізація, під впливом якої відбуваються
радикальні зміни, що примушують вищу освіту європейських країн до
негайного й корінного реформування. Учасники Болонського процесу
особливу увагу звертають на найбільш значущі передумови трансформації:

1. Поява всеєвропейського ринку праці, який значною мірою впливатиме на
університетські пропозиції в майбутньому. Суспільство не у змозі терпіти
високий рівень безробіття серед випускників вищих навчальних закладів і
недостатню кількість освіченої молоді у ключових галузях виробництва.
Наприклад, в Україні тільки у 2003 році працевлаштування випускників
усіх ВНЗ III-IV р. а. за напрямами підготовки в середньому становило
24,3 %. Нижче від середнього був рівень влаштування випускників за
такими напрямами, як економіка, комерція та підприємництво (12,4 %),
соціальні науки (14,9 %), право (16,7 %), гуманітарні науки (21,5 %).

2. Наближається проблема боротьби за студента. Феномен природного
зростання кількості студентів має край. Якщо не вжити необхідних
заходів, можлива переорієнтація молоді на навчання в закордонних вищих
навчальних закладах, що автоматично буде провокувати руйнування
національної освіти.

3. Спостерігається значне зростання закордонних пропозицій щодо здобуття
вищої освіти, особливо для обдарованої молоді.

По-друге, перетворення інформаційної революції в могутній пришвидшувач
соціальних змін і, як наслідок цього, створення всесвітньої
комунікаційної мережі, завдяки якій передавання інформації й обмін
знаннями набувають усеосяжного стану.

Під впливом цього чинника об’єктивно, стихійно почала складатись нова
система соціальних взаємодій між соціальною групою викладачів і
соціальною групою учнів. Дистанційне навчання, яке визначають то формою,
то самостійною системою освіти, уже тривалий час використовує
можливості, які дають світові комунікаційні мережі. Саме вони рішуче
впливають на зміну усталеної парадигми навчання у вищих навчальних
закладах, на що вказує доктор педагогічних наук В. Бех. «Головна зміна в
системі вищої школи, – пише він, – відбувається під тиском
інформаційного середовища. Вона полягає у зміні основного суб’єкта
освітянського процесу: замість учителя ним стає той, хто навчається:
патерналістське ставлення першого до другого змінюється колегіальним;
право судження про достовірність і необхідність нових знань стає
прерогативою того, хто навчається. За цих умов соціальне життя
особистості набирає ознак освітянського процесу».

До чинників, що викликали до існування Болонський процес, додатково
необхідно віднести:

динамічний розвиток науки, техніки, технології в діалектичній єдності;

послідовне й упевнене перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
суспільства.

Саме ця обставина підштовхнула Болонський процес включити, так би
мовити, до порядку денного питання про природне злиття двох соціальних
систем: вищої освіти та наукових досліджень – в єдиний взаємозалежний і
взаємодоповнюючий комплекс як фундаментальний ресурс розвитку
продуктивних сил, як базовий показник розвиненості будь-якої нації,
будь-якого широкого соціального утворення.

Входження в усталену європейську економічну й політичну системи нової
енергії народів і країн колишнього соціалістичного табору. У Болонській
конвенції підкреслюється той факт, що «важливість освіти й освітнього
співробітництва в розвитку та зміцненні стійких, мирних і демократичних
суспільств є універсальною й підтверджується як першочергове, особливо у
зв’язку із ситуацією в південно-східній Європі».

Отже, протягом тривалого часу відбулись доленосні зміни у
фундаментальних галузях виробництва, науки тощо, які живились освітою,
яка в той же час не поспішала до суттєвих трансформацій, не прямувала
поруч з інформаційною та науково-технічною революцією під прапором
глобалізації. Це протиріччя підтверджує відому істину, що соціальні
системи мають консервативний характер, потребують могутніх стимуляторів
для першоруху, для рішучих видозмін у соціальних відносинах. Таке ж
протиріччя людство спостерігає у взаємодії продуктивних сил і виробничих
відносин. Головною рушійною силою соціальних систем є людський фактор.
За думкою німецького соціального філософа Ю. Хабермаса, «неприпустимо,
неприродно, якщо над оновленим життєвим світом буде панувати застаріла
соціальна система. Унаслідок цього протиріччя повсякденне життя людини
становитиметься все більш нікчемним, а життєвий світ – усе більш
безвихідним». Що, практично, і скоїлось із системою вищої освіти, стан
якої дуже непокоїть суспільство, підтверджуючи в її існуванні прояв
кризових явищ.

Професорсько-викладацький склад покладає реальні надії на те, що вступ
України до Болонського процесу допоможе вітчизняній вищій школі в
розв’язанні накопичених протиріч.

Соціальні інститути освіти європейських країн, як здебільшого закриті
соціальні системи, для цього не мають достатніх власних внутрішніх сил.
Не допомагає в цьому й зовнішнє середовище країн. А протиріччя набрали
гостро проблемного характеру й потребують пошуку реалізації відповідних
засобів, про що точаться думки протягом десятиліть.

Лакмусовим папером відповідності знань, умінь, навичок, одержаних
студентом у вищому навчальному закладі, є ринок праці. Він є справжнім
екзаменатором та експертом на шляху до практичної самореалізації
випускника, але справа в тому, що й ринок праці переважно є
національним, тобто відносно закритою соціальною системою, де панують
державні політичні рішення про захист вітчизняного виробника та
вітчизняного фахівця. За таких умов важко виявити дійсну відповідність
ступеня готовності випускників ВНЗ потребам народного господарства.
Достатньо нашому вітчизняному фахівцю вийти на міжнаціональний ринок
працевлаштування й залишитися з ним сам-на-сам, як він зіткнеться з
безліччю непередбачених обставин, якщо не пройде через глобалізовану,
вірніше, загальноєвропейську систему фахового визнання.

Зрозуміло, вирішення протиріч, що заважають динамічному розвитку освіти,
у багатьох випадках залежить від суб’єктивного чинника. Але цей висновок
не варто абсолютизувати.

Об’єктивність змушує зауважити, що керівний склад освіти, викладачі,
студенти дуже бажають змін на краще. Причину кризових явищ в освіті
треба шукати в іншому, а саме: система вищої освіти (зокрема в Україні)
досі не одержує з ВВП аргументованого, економічно прорахованого
коефіцієнта як вартісної міри оцінки вкладу освіти в розвиток
суспільства.

З одного боку, засобами освіти навчаються фахівці, які є персоналом
організацій, здійснюючих науково-технічні, інформаційні та інші процеси,
завдяки яким суспільство проривається в майбутнє, на передові позиції
матеріального виробництва. З іншого – освітяни в цих процесах не мають
статусу суб’єктів. Освіта вважається довиробничою сферою й у закінченому
матеріальному продукті немає фактично заробленого, а не дарованого права
на сатисфакцію, на відшкодування фізичних та інтелектуальних витрат
управлінського, викладацького, допоміжного персоналу, на утримання
матеріально-технічної бази, на матеріальне стимулювання обдарованих
студентів та на інші заходи у відповідності до принципів Болонського
процесу.

Міністр освіти і науки України С. Ніколаєнко, розуміючи всю складність
адаптації країни до Болонських вимог, зауважив: «У системі вищої освіти
України закладено мінімум два протиріччя, які живлять кризові явища:

протиріччя між вільним ринком праці та системою вузьких спеціальностей;

протиріччя між попитом на вищу освіту й можливостями державного
фінансування».

І вирішити їх маємо за допомогою інтеграції у глобалізовану систему, в
якій Україна має рухатись до взірцевої якості освіти на рівні кращих.
Загальноєвропейський соціальний інститут освіти має стати на порядок
вище за рівнем розвитку знання, уміння, навичок та їх практичної
реалізації, ніж будь-який національний.

Болонський процес є тим революціонером, який впливає на розв’язання
протиріч між інтересами націй, країн у розвитку освіти, навіть за
наявності такого критерію ринкових відносин, як конкурентна боротьба.
Болонський процес є прогресивним соціальним явищем. А прогрес, уважає
американський соціолог Дж. Мід, «полягає в усвідомленні більш широкого
соціального цілого, у середині якого ворожі установки переходять у
самоствердження, яке вже не деструктивне, а функціональне».

Нетривалий період функціонування Болонського процесу переконливо
доводить: ніщо не може відбуватись у суспільстві поза соціальним
процесом. Соціальна сутність останнього може бути репрезентована таким
чином: «Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних
системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні
зміни в динаміці».

Соціальні процеси класифікуються за різними показниками. Першими, хто
зробив їх розділ за соціальною значущістю, були американські соціологи
Ф. Парк та Е. Беджес. За їх методологією соціальні процеси
підрозділяються на:

коопераційні;

конкурентні;

адаптаційні;

асиміляційні.

Болонський процес інтегрує разом три основні види соціальних процесів:
коопераційні, адаптаційні, конкурентні. Болонський процес виконує місію:

об’єднання зусиль національних освітянських систем задля створення
стандартів освіти, які задовольняють національні інтереси та
забезпечують рівні можливості випускників ВНЗ усіх країн Європи на
загальноєвропейському ринку праці;

пристосування різних національних освітніх систем одна до одної;

забезпечення привабливості європейських університетів і переваг їх
випускників на світовому ринку праці.

Болонський процес не виконує асиміляційних функцій і тому не є
інструментом поглинання більш потужною європейською системою освіти
інших, менш розвинених національних освітянських систем.

Важливим для класифікації соціальних процесів є з’ясування їх базових
критеріїв. Один із них – ступінь загальності соціальних процесів, за
яким розрізняють глобальні, загальні, особливі й окремі соціальні
процеси. Без сумніву, Болонський процес за базовим критерієм є соціально
орієнтований, хоча в деякій мірі йому притаманні риси й загального, й
особливого, й окремого. Усе залежить від змісту процесу, який підлягає
дослідженню.

Болонський процес, як розвивальна перспективна система, пройде ті самі
етапи інтеграції, на які вказував Д. Ітон.

Етап конформності:

досягнення згоди різних національних освітніх систем з вимогами
загальноєвропейської освітянської системи;

довіра з боку персоналу національних вищих закладів освіти до
стандартів, що регулюють організаційну поведінку загальноєвропейської
освітянської системи.

Етап мобілізації:

¬

®

®

ідентифікація соціальних ролей персоналу національних університетів із
соціальними ролями персоналу віртуального європейського навчального
закладу;

цілі загальноєвропейського соціального інституту освіти вважаються
обов’язковими для виконання.

Етап консолідації:

інтерналізація загальноєвропейських освітніх стандартів, інгрупової
поведінки;

повне засвоєння та прийняття персоналом абсолютної більшості вищих
навчальних закладів норм і правил заохочення й покарання, які
забезпечують контроль гарантованого виконання стандартів.

Болонський процес за суттю є соціальним явищем і відповідає всім
характеристикам соціальної системи як упорядкованої сукупності
взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які закономірно створюють
єдине ціле, що має такі властивості, які відсутні в її окремих
елементах.

За різними ознаками системи поділяються на детерміновані та стохастичні,
стаціонарні й динамічні, закриті й відкриті і таке інше.

Болонський процес, як соціальна система, відноситься до:

детермінованих. Її складові взаємодіють між собою згідно з обумовленими
зв’язками. При їх дослідженні не виникає невизначеності. Вони
досліджуються відомими класичними методами;

динамічних. Діяльність системи вищої освіти обумовлена функціонуванням
ринкових відносин і тому передбачає динамічний характер її взаємодії із
зовнішнім середовищем;

відкритих стаціонарних. Такі системи існують за рахунок входження до них
вільної енергії та видалення з неї відходів життєдіяльності. Їх розвиток
здійснюється завдяки взаємодії трьох груп факторів.

По-перше, мінливості, яка забезпечує виникнення випадкових невизначених
девіацій від урівноваженого стану системи. По-друге, спадковості, яка
гарантує закономірність змін і визначається причинно-наслідковими
зв’язками процесів, що відбуваються. По-третє, добору, за яким
здійснюється селекція найбільш ефективних станів (змін), через які
проходить система. Болонський процес – відкрита система, зорієнтована на
взаємообмін досвідом з освітніми системами інших континентів. Вік
функціонування закритих соціальних систем залишається в минулому. Життя
доказує, що розвиватися здатні тільки відкриті стаціонарні системи.
Стаціонарність системи означає, що вона готова підпорядкувати стійку
динамічну рівновагу, тобто динамічно відносну усталеність свого складу
та властивостей. Болонський процес, безумовно, має досліджуватись як
відкрита соціальна система з притаманними їй елементами стаціонарності.

Болонський процес відповідає основним системоутворюючим принципам.

По-перше, принципу цілісності, за яким властивості соціальної системи не
зводяться до суми властивостей її елементів, існує безпосередня
залежність кожного елемента від його місця, функцій тощо всередині
цілого.

По-друге, принципу структурності, який простежує можливість опису
системи через мережу її зв’язків і відносин. Дії системи обумовлюються
не стільки поведінкою її окремих елементів, скільки властивостями її
структури. Логічна взаємозалежність змісту різних складових системи
гарантує її єдність, непорушність й усталеність.

По-третє, принципу взаємозалежності системи та середовища. У даному
випадку система виступає провідним активним компонентом взаємодії.
Формування та прояв її властивостей здійснюється тільки у процесі
взаємодії із середовищем.

По-четверте, принципу ієрархічності, де кожний компонент системи у свою
чергу розглядається як самостійна система, а система (підсистема), що в
даному випадку досліджується, має розглядатись як один із компонентів
більш широкої системи. Без перебільшення, можна зробити передбачення, що
серед найважливіших компонентів Болонського процесу перше місце займає
якість освіти. Ієрархічна шкала значущості не у змозі залишити без уваги
такі компоненти Болонського процесу, як мобільність, кваліфікаційний
рівень, європейський простір тощо.

По-п’яте, принципу множинності опису кожної системи. У силу складності
кожної системи її адекватне пізнання вимагає побудови безлічі різних
моделей, кожна з яких описує лише визначені аспекти, притаманні
конкретній моделі. Зрозуміло, що власне вона має право претендувати на
визначену частку автономії.

Соціологічні знання про виникнення, функціонування, спрямованість
соціальних систем постійно розвиваються. За поглядами прибічників
постіндустріальних концепцій, уважається, що як глобалізація є процесом,
який інспірує розвиток культурної системи, так і епістомологічна
система, яка зветься соціологією, не може бути захищена від впливу.
Соціальний світ, на їх думку, також глобалізується й тому повинен
використовувати соціологію для рефлексивного вивчення нової соціальної
дійсності. Тим паче, за влучним зауваженням Т. Парсона, соціологія
«зосереджена на соціальній системі, як такої, тобто на системі процесів
і відносин».

Для аналізу Болонського процесу, як нової відкритої соціальної
реальності, потрібні не тільки відомі, а й нові методологічні парадигми.
(Томас Кун, американський історик, який увів у науковий обіг поняття
«парадигма», писав: «Під парадигмами я розумів признання всіма наукових
досягнень, котрі протягом визначеного часу дають науковій спільноті
модель постановки проблем та їх вирішення».)

Пануюча, традиційна структурно-функціональна парадигма соціологічного
пізнання є королевою закритих соціальних систем і відповідає їх
завданням. Вона сприймала організацію як соціальну систему відносно
автономного утворення, яка діє у відповідному середовищі,
пристосовуючись до нього та пристосовуючи його до своїх цілей. У
відповідності до цього соціального середовища організації виконують ролі
структури, яка має наявний механізм здійснення суспільних функцій.

Структурно-функціональна парадигма створює можливості для аналізу
взаємодії між двома внутрішньоорганізаційними соціальними групами:
управлінським персоналом, який практично реалізує функції-цілі, та
керівниками, які організують виконання цілей і корегують, уточнюють їх
зміст під впливом зовнішніх змін. У такий спосіб організація
розглядається як специфічне соціальне явище, що розвивається за власними
законами самодостатності.

Болонський процес як нова соціальна система не може вивчатись тільки в
рамковій конструкції, де панують власні закони самодостатності, бо він у
цілому й кожний з його елементів знаходяться в постійному пошуку
відповіді на примуси зовнішніх змін.

Болонський процес за своєю природою, генетичною сутністю й потенційними
можливостями власної енергетики фактично спростовує абсолютну
актуальність структурно-функціональної парадигми для його вивчення й
розуміння та потребує розглядати своє існування й розвиток на базі
нового парадигмального виміру, який російський учений Б. Сазонов назвав
потоково-процесуальною моделлю діяльності.

Стосовно Болонського процесу поняття «процес» має більше прав на
пріоритетну увагу, ніж поняття «структура». Вагомим доказом такого
бачення є розширення планування соціально-економічного ладу, що
базується на принципах ринкових відносин, де на головні позиції
висуваються бізнес-процеси – категоріальні конструкції, поєднуючи
елементи радикальних та еволюційних перетворень.

Соціолог Б. Сазонов у своєму дослідженні «Організація як соціальний
інститут. Зміна парадигми» звертає увагу на те, що процесуальні моделі
репрезентують діяльнісний комплекс, у той час як поточні – діяльність
окремих елементів комплексу.

За процесуальним підходом мають аналізуватись інтерналізовані системи
типу Північно-Атлантичної військово-політичної організації,
Європейського Союзу й т. ін.

Болонський процес відноситься до цієї категорії систем і має вивчатись у
форматі трьох основних потоків: технологічному, фінансового супроводу та
організаційного забезпечення. Кожний з них вирішує власне коло завдань.

У рамках технологічного потоку створюється, удосконалюється, змінюється
інструментарій надання освітніх послуг. Фінансовий супровід залежить від
точки зору інвестора: держави, бізнес-еліти, роботодавця. Організаційне
забезпечення пов’язане з реалізацією стандартів, правил, норм, критеріїв
якісної підготовки фахівців.

Проте не можна вважати, що структурно-функціональна парадигма втратила
наукову значущість. Їй немає заміни при здійсненні процесного аналізу
закритих систем, моделюванні діяльності окремих елементів відкритих
соціальних систем, зокрема Болонського процесу, якому, як будь-якій
соціальній системі, властиві безперервність, дискретність, внутрішня
структурованість, етапність.

Болонський процес як соціальний феномен є системою соціальних дій,
спрямованих на створення оптимальних засобів розв’язання протиріч на
шляху до гармонізації соціальних взаємодій між соціальним інститутом
освіти й зовнішнім соціальним середовищем.

Болонський процес – специфічна форма соціального явища, постійно
змінювана соціальна система. Його рух здійснюється як у колі
очікуваності, так і в колі, часто-густо, непередбаченості. Тут не можна
розраховувати на прямолінійність дій тільки на позитивні підсумки,
безальтернативні способи досягнення цілей. Але головним буде
спрямованість на пошук раціонального, оптимального, відсутність
призупинення та стагнації.

Разом з тим Болонський процес як система соціальних відносин відкритого
стаціонарного типу має усталені риси. Найважливіші з них:

цілеспрямованість. Визначається стратегічним напрямом розвитку
Болонського процесу – створенням європейського освітнього простору;

послідовність у досягненні мети. Вирішується завдяки вживанню заходів
щодо виконання основних завдань процесу, які ускладнюються та
примножуються в часі функціонування Болонського процесу;

обґрунтованість орієнтовного змісту рубіжних змін на шляху до
стратегічної мети;

визначеність у розумінні рушійних сил процесу, спрямованих на
розв’язання протиріч у взаємодії між соціальними групами системи вищої
освіти та соціальної взаємодії між освітянами як сукупною соціальною
спільнотою та соціальними групами зовнішнього середовища. Рушійні сили
Болонського процесу визначаються його керівними документами.

Сукупність соціальних дій практично відображає комплекс елементів
соціальної структури Болонського процесу, який у найширшому розумінні
визначає взаємозв’язок цих елементів, включаючи як взаєморозташування й
опосередковані впливи цих елементів, так і прямі зв’язки між ними (П.
Блау «Различные точки зрения на социальную структуру и их общий
знаменатель»).

До соціальної структури Болонського процесу належить система, складовими
якої, як мінімум, є:

соціальні групи освітян різних країн Європи;

соціальні групи студентів країн Європи;

системи соціальних цінностей національних вищих навчальних закладів
Європи;

системи соціальних комунікацій у галузі освіти країн Європи;

системи соціальної взаємодії між вищою освітою й зовнішнім середовищем
кожної європейської країни;

сукупність загальноєвропейських соціальних статусів і ролей вищої освіти
окремо викладачів, студентів європейського зразка, менеджерів.

Інтегральним науковим критерієм, що найбільшою мірою характеризує
будь-який соціальний процес, у тому числі Болонський, є критерій під
назвою «зміни».

Сутність соціальних змін у соціологічному сенсі лаконічно сформулював
відомий американський учений і педагог Н. Мелзер. Соціальні зміни,
уважає він, є ніщо інше, як «зміни способу організації суспільства».
Таке бачення розповсюджується й на спосіб організації будь-яких
соціальних систем: соціальних структур, соціальних інститутів,
соціальних спільнот тощо. Болонський процес, як система перманентних
змін, відбиває новий спосіб організації соціального інституту вищої
освіти в інтерналізованому просторі.

Які види соціальних змін відбуваються в соціальній системі вищої освіти
під впливом зовнішнього середовища, свідомої діяльності освітян,
представників державних і громадських організацій, зацікавлених у
розвитку освіти? Деякі з них уже звертають увагу на себе.

По-перше, це структурні соціальні зміни, які впорядковують алгоритм
навчання й виховання студентів, удосконалюють управління всім комплексом
вищої школи.

По-друге, це функціональні зміни, які відбивають трансформаційні явища у
змісті існуючих функцій, виникнення й забезпечення роботи нових функцій,
що відповідають потребам сьогодення.

По-третє, це процесуальні соціальні зміни, які є результатом
консолідованої взаємодії між соціальними групами, що діють безпосередньо
в межах соціального інституту освіти.

По-четверте, це мотиваційні соціальні зміни, які залежать від зміни
пріоритетів соціальних цінностей, обумовлених пануванням ринкових
відносин.

При подальшому розвитку Болонського процесу його суб’єктам треба буде
спиратись на відомі правила соціальних дій, узагальнених німецьким
соціологом М. Фуланном, які він називає уроками.

Перше правило полягає в тому, що значущими процесами не можна керувати.
Що складніша зміна, то менше ми можемо на неї впливати. Вона
розбудовується більше на об’єктивних, ніж на суб’єктивних засадах. Друге
правило спрямовує на розуміння соціальних змін як подорожі, а не схеми
як закону безперервності в розвитку вищої освіти. Третє правило потребує
від учасників Болонського процесу з розумінням ставитись до проблем, які
є супутниками розвитку загальноєвропейського соціального інституту
освіти. «Проблеми – наші друзі, – пише М. Фуллан. – Їх не можна уникати.
Ми не можемо вчитись без них». Четверте правило застерігає від
несвоєчасного далекосяжного планування. «Бачення націлює учасників на
діалектичний підхід до використання як індивідуальних (окремо
національних), так й інтернаціональних (загальнозначущих) поглядів на
майбутнє вищої освіти європейського простору. Немає єдиного вибору між
ізоляцією та колективним мисленням», – уважає М. Фуллан. Шосте правило
базується на тій думці, що Болонський процес має розвиватись одночасно
за принципами і централізації, і децентралізації. Пріоритет одного за
рахунок другого веде до стагнації і, можливо, до руйнування основ
Болонського процесу. «Потрібні обидві стратегії», – підкреслює М.
Фуллан. Сьоме правило навчає кожного між системами вищої освіти всіх
країн Європи. Навіть найкращі організації вчаться зовні так само, як і
всередині. Зв’язок із ширшим середовищем обов’язковий для успіху. Восьме
правило налаштовує прибічників Болонського процесу на активну участь у
його поступовому розвитку. «Кожний є носієм змін, – оптимістично резюмує
М. Фуллан. – Зміни є навіть важливими, щоб залишати їх на експертів».
Особисті думки та майстерність – ось вищий захист ідеології Болонського
процесу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020