.

Статеві домінанти та статева поведінка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
140 4201
Скачать документ

Статеві домінанти та статева поведінка

Поведінка людини завжди спрямовується її потребами. Виражається це двома
словами: «треба» й «хочу». Кожний погодиться з тим, що людина завжди
робить або те, що хоче, або те, що їй потрібно. Іноді – те, що не треба,
але «дуже хочеться», іноді – те, чого дуже не хочеться, але «треба»

Головне в тому, що завжди людина робить у даний момент щось одне: або
те, або інше, й іноді дві чи більше справ відразу. Якщо ж хтось
намагається так учиняти, то нічого хорошого в нього з цього не виходить.
Отже, головний принцип дій: спочатку зроби одне, потім приступай до
іншого, але «не все відразу».

Якби людина намагалась робити все відразу та не вміла розподіляти свою
увагу та свої зусилля по черзі, вона не змогла би вижити. Є особливий
механізм центральної нервової системи, що дозволяє зосереджувати увагу
та сили спочатку на одному – на даний момент найбільш важливому, а вже
потім – на іншому, що стане найважливішим потім. Цей особливий механізм
центральної нервової системи, що дозволяє вносити впорядкованість до
ведення людиною її справ (відповідно, на доказ її потреб), отримав назву
домінанти.

Роль домінанти в задоволенні потреб

Що таке домінанта? Це найбільш сильне на даний момент вогнище порушення
в центральній нервовій системі. Воно сильне та стійке й кількістю
порушення, що накопичується в ньому, і тим, що воно має властивість
придушувати порушення в інших місцях центральної нервової системи: на
час, поки завершиться дія, регульована цим вогнищем. Домінанта як би
каже всім іншим можливим домінантам: дайте мені закінчити свою справу, а
потім будете діяти ви!

Як це виходить? Домінанта має властивість не тільки керувати «своєю»
дією, а й «віднімати» енергію в інших можливих домінант. При цьому
будь-яка домінанта, як ми вже сказали, пов’язана з визначеною потребою.
Тому-то домінанта й дозволяє довести до кінця справу, пов’язану з певною
потребою. А потім ця домінанта (тимчасово) угасає: навіщо їй
зберігатись, якщо потреба вже задоволена, справа зроблена?! І вона
поступається місцем іншій домінанті, пов’язаній з іншою потребою.

Важливо враховувати циклічний характер потреб: кожна потреба, якщо
підходити «у принципі», існує завжди, але активізується вона
(актуалізується) тільки періодично. Відповідно поводиться і її
домінанта: вона то «дрімає», то стає головною. Наприклад, людина має
потребу в їжі завжди, але голодна вона тільки час від часу, циклами:
зголодніла – поїла – заспокоїлась (у цьому відношенні). Через якийсь
час, у зв’язку з витратою харчових речовин на підтримку життя, запас їх
в організмі закінчується, і знову людина голодна. Цикл повторюється.
Відповідно, її харчова домінанта то активна, то неактивна.

Нагадаємо, що в людини чотири головні (базисні) потреби: потреба в їжі,
потреба в самозбереженні (безпеки), потреба в новій інформації та
статева потреба – потреба у взаємодії з істотою іншої статі, завдяки
чому на світ з’являється нове покоління, і життя продовжується.

Легко погодитися з тим, що базисні потреби в людини та тварин однакові.
Але вторинні потреби, як спосіб реалізації базисних потреб, – різні.
Наприклад, у вашого кота ті ж головні потреби, що й у вас: він шукає
їжу, спілкується з іншою (котячою) статтю, уникає небезпеки (наприклад,
агресивного собаки), цікавиться новими предметами.

Але вторинні потреби в кота майже не розвинені, тоді як у людини вони
досить різноманітні. Наприклад, які потреби «обслуговують» базисну
потребу людини в їжі? Одержати освіту, працювати та заробляти, купувати
продукти, готувати їжу – і тільки потім уже класти її в рот. У кота все
простіше: упіймати мишу чи пташку та з’їсти. Або попросити їжі у вас.
Отже, у нього всього дві дії: полювання та прохання. Полювати він уміє
від природи, а просити навчився завдяки спілкуванню з вами. Це його
вторинна потреба (і відповідна їй дія) – прохання: часто-густо вона
заміняє для нього полювання, особливо в ледачого кота. Про такого котяру
котячий філософ сказав би: «зіпсований цивілізацією». Дійсно,
безпритульному коту не до ліні: ледачі у природі не виживають.

Як виявляє себе домінанта при задоволенні харчової потреби? Потреба
організму в харчових речовинах нагадує про себе голодом, і цей голод
спонукає людину шукати їжу: чи то піти купити, чи то почати готувати, чи
то з’їсти те, що вже є. Але поки людина не насититься, нічим іншим
займатись не хоче: не дозволяє харчова домінанта! І вона на час
відкладає всі інші справи. Якщо тільки не станеться щось уже дуже
важливе, наприклад, термінова важлива звістка чи надзвичайна подія, що з
погляду життя ще більш важлива, ніж поїсти вчасно, адже поїсти можна і
трохи пізніше.

Що відбувається, коли голодна людина попадає в небезпечну ситуацію, що
вимагає негайних захисних дій? Відчуття голоду в неї – на час – цілком
зникає, і вся її увага, усі її сили спрямовуються на подолання
небезпеки. Чому? Тому, що безпека важливіша: з голодом можна й
потерпіти, а ось загинути можна відразу.

Наприклад, кіт, який упіймав мишу та тримає її в пазурах, раптом
піддається нападу собаки. Що йому робити? Невже їсти мишу? Ні, головне –
урятуватись від собачих зубів, а вже потім де-небудь у затишному місці
з’їсти свій здобуток. Навпаки не вийде: у момент нападу небезпечного
супротивника ніхто й ніколи про їжу думати не буде.

Чому ж відчуття голоду в момент небезпеки зникає, і дії, спрямовані на
насичення, тимчасово припиняються? Тому що в момент небезпеки виникає
нова домінанта – більш сильна, ніж харчова. І вже ця нова домінанта
«командує» поведінкою.

Якщо всі базисні потреби та відповідні їм домінанти розташувати за
ступенем важливості, то вийде так (за убуванням): безпека – їжа –
статевий партнер – нове. Перші дві потреби розвинені в усіх і завжди,
крім хіба що ідіотів, які їсти хочуть, а небезпеки не розуміють. Статева
потреба розвинена однаково не в усіх: є «заклопотані» стосунками з іншою
статтю, є більш спокійні й урівноважені. Що ж стосується потреби в
новому, то вона добре розвинена лише в частини людей: учених,
дослідників, мандрівників… У більшості ж інших громадян ця потреба
виявляється головним чином у простій зацікавленості або прагненні до
розваг.

З усього сказаного вище можна зробити висновок: існує ієрархія потреб і
відповідних їм домінант. У будь-якій ситуації виникнення небезпеки
припиняє діяльність із задоволення будь-якої іншої потреби та переключає
сили й увагу людини на боротьбу з джерелом небезпеки чи її запобігання.
Коли небезпеки немає, головною стає харчова потреба та її домінанта:
доки людина голодна, їй «ні до чого іншого немає справи».

А як місце в ієрархії потреб вписується до їх циклічного характеру? Чим
потреба актуальніша, тим більше шансів стати головною в її домінанті.
Наприклад, людина голодна, але небезпеки поруч немає. Ясно, що головною
буде харчова домінанта. Але якщо з жадібністю поглинаюча їжу людина
зазнає нападу, вона відразу ж її кидає та починає пручатись або тікати.
Звідси висновок: актуальна домінанта завжди сильніше неактуальної, але
при цьому актуалізація більш важливої в ієрархії потреби відразу ж
робить головною саме її домінанту.

Після того як ми з’ясували роль домінанти в задоволенні потреб і
взаємовідношення домінант різних потреб, внесемо доповнення: кожну
потребу людини «обслуговує» не одна домінанта, а три – домінанта
ставлення, робоча домінанта, домінанта переваги. Пояснимо їх роль на
прикладі харчової потреби.

Домінанта ставлення до їжі містить у собі оцінку їжі як життєво
важливого об’єкта в навколишньому середовищі, готовність її здобувати,
готовність її обробляти, щоб вона стала придатною до вживання. При цьому
харчова домінанта ставлення в усіх людей однакова: усе, що пов’язано з
їжею у принципі. Але домінанта переваги в людей різних регіонів світу
різна. Найбільш типовою назвою, що характеризує домінанту переваги, є
поняття «кухня»: кухня не в сенсі місця у квартирі, де готують їжу, а у
сенсі «французька кухня», «китайська кухня», «російська кухня».

У даному сенсі це слово виражає певний набір продуктів і способів їх
приготування, що частіше є їжею в даному регіоні. Наприклад, у багатьох
африканських країнах населення відчуває білкове голодування, і тому в
їжу йде будь-як білок: личинки різних жуків, сарана… Те, що в більш
благополучних у питанні білку регіонах може викликати у громадян тільки
відразу. Мешканці ж африканських країн їдять це із задоволенням.
Виходить, у них домінанта переваги містить у собі іншу інформацію, інші
еталони їжі, інші смакові відчуття.

Домінанта переваги визначає характер їжі, яку людина вибирає, маючи
можливість вибору. Коли ж нічого іншого немає, її домінанта переваги
вгасає, і її поведінка визначається головною домінантою – домінантою
ставлення до їжі: вона буде їсти все, що тільки можна їсти. І їй буде не
до огиди, відрази чи ворожості: адже головним у цьому випадку є
виживання, і вже неважливо, за рахунок якої саме їжі це відбудеться!

Що ж стосується харчової робочої домінанти, то вона має виражений
циклічний характер: голод, харчове порушення, думки тільки про їжу, її
пошук і прийом, і потім ця домінанта на деякий час угасає.

Треба сказати, що домінанта переваги, пов’язана з поняттям «кухня», може
мати й індивідуальні варіації: наприклад, маючи можливість вибирати між
личинками жука та сараною, один абориген віддасть перевагу сарані, інший
– личинкам жука. А третій узагалі цього їсти не буде, крім випадків
крайньої необхідності; він зволіє довше поохотитьсь, щоб знайти
який-небудь інший здобуток.

Усвідомивши собі все це, перейдемо до характеристики трьох статевих
домінант: статева домінанта ставлення, статева домінанта переваги,
статева робоча домінанта.

Статева домінанта ставлення

Ця домінанта формується поступово, починаючи з того моменту, коли дитина
вперше починає розрізняти статеву приналежність дорослих людей. Буває це
зазвичай після того, як завершиться домінування комплексу пожвавлення
(коли дитина радується увазі будь-якої людини): приблизно з чотирьох
місяців життя дитина вибірково ставиться до людей чоловічої та жіночої
статі. Виражається це досить просто: на людей однієї статі вона дає
насторожену або негативну реакцію, на людей іншої статі – не дає. Що і
як у неї при цьому відбувається в голові – нікому невідомо. Можна лише
припускати, що якісь споконвічні еталони чоловічої та жіночої статевої
приналежності в її центральній нервовій системі існують – інакше би
вибірковість реагування дитини на людей різної статі була неможливою.

я. Не випадково дитина може дати негативну реакцію на навмисну спробу
назвати хлопчика дівчинкою або навпаки; це – перше життєве переконання
людини, яка дорослішає, переконання в характері своєї статевої
приналежності. Природно, що у формуванні цієї переконаності можуть бути
й відхилення (порушення): частіше за все це байдужість до своєї статевої
приналежності. На основі цього порушення в деяких дорослих може
виявлятись або байдужість, або слабке розрізнення, або прагнення
згладити прояви статевих розходжень. У ході так званої «сексуальної
революції» з’явився особливий напрям моди – унісекс. Його прихильники
прагнуть одягатись так, щоби було незрозуміло, до якої статі вони
належать.

Унісекс – напрям помилковий із двох підстав. По-перше, він суперечить
природному стану речей: тільки завдяки розподілу статевих ролей усі люди
– включаючи й самих прихильників унісексу – з’явились на світ. По-друге,
між собою, у своїй «тусовці» прихильники унісексу навряд чи помиляються
відносно статевої приналежності один одного, їм важливо вводити в оману
сторонніх, виявляючи перед нами якесь нерозрізнене за статевою
приналежністю співтовариство.

Наступним етапом формування домінанти ставлення є засвоєння статевої
ролі, що відповідає характеру своєї статевої приналежності: дитина
гостро засвоює, що мусять робити дівчатка, а що – хлопчики, і на зміну
ролей не погоджується. У віці 3-5 років діти вже досить чутливі до спроб
батьків «пристосувати» якийсь «дівчачий» одяг для сина, або навпаки;
нерідко хлопчик з обуренням відмовляється від того чи іншого одягу саме
тому, що «одяг дівчачий», а він – хлопчик. Дівчинки в цих ситуаціях
більш лояльні, хоча теж можуть виявляти незгоду з характером
запропонованого одягу: для них важливіше не те, якій статі відповідає
передбачуваний одяг, а те, щоби було «красиво», щоб одяг «підходив».
Зазвичай хлопчики вже розбираються в естетичних властивостях одягу, але
більш «принципові» у відношенні її відповідності статевій приналежності.
При цьому, у залежності від характеру дитини, його можна умовити надягти
певні речі, наводячи різні докази про їх зручність, але далеко не
завжди.

Наступним проявом формування статевої домінанти ставлення є ознаки
вибірковості статевого потягу: це виявляється розходженнями стосунку
дитини до своєї й іншої статі. Наприклад, деякі хлопчики більш охоче
граються з дівчинками: вочевидь, позначається інтуїтивне сприйняття
взаємних додаткових інтересів, що дає про себе знати дуже рано. Навіть у
віці 3-4-х років хлопчик може виявити прагнення до спілкування та
симпатію до якої-небудь із дівчинок: може обіймати, цілувати, виявляти
ніжність – природно, епізодично. Його стосунки з іншими хлопчиками при
цьому мають характер ділового співробітництва у грі, але ніяк не
ніжності.

Наступним проявом формування та розвитку статевої домінанти ставлення є
здатність оцінювати зовнішність жінок за одними критеріями, а
зовнішність чоловіків – за іншими. Інакше кажучи, відбувається
формування еталонів чоловічої та жіночої зовнішності. Ці еталони
стосуються всіх без винятку представників тієї чи іншої статі, але
можуть доповнюватись індивідуальними перевагами, причому спочатку
формується узагальнений еталон, а потім відбувається його уточнення та
поглиблення. Істотну роль при цьому відіграє розвиток у підлітковому
віці вторинних статевих ознак. Наприклад, у віці 12-13 років особлива
увага підлітка може бути звернена на який-небудь один із компонентів
зовнішності: волосся певного кольору та довжини, ноги тощо.

Характерно, що спочатку підліток і навіть юнак, будучи вже здатним
оцінювати риси обличчя (красивого чи некрасивого), не виявляє інтересу
до достоїнств фігури, нерідко не у змозі сказати про неї що-небудь
визначене. Лише згодом він починає оцінювати й фігуру.

Важливим механізмом (фактором) формування та розвитку статевої домінанти
ставлення є наростання у крові в підлітковому віці рівня статевих
гормонів: вони сприяють стійкості цієї домінанти. Не випадково кастрація
веде до її значного послаблення чи повного зникнення.

Дія статевих гормонів на центральну нервову систему виявляється в тому,
що домінанта ставлення з особою силою починає «притягувати» й утримувати
в собі всю інформацію, що стосується іншої статі; усе те, що раніше або
не помічалося зовсім, або помічалось, але не викликало реакції, починає
помічатися, систематизуватись, узагальнюватись. Саме на цій основі й
формуються еталони статевої приналежності: гормони «підігрівають» не
тільки власний статевий потяг – тягу до іншої статі, а і здатність
розбиратись в індивідуальних властивостях її представників.

Стан нервових центрів змінюється таким чином, що вся інформація
сексуального характеру стає для підлітка актуальною: якщо раніше вона як
би проходила повз нього, не стосуючись його або майже не стосуючись,
будучи абстрактним знанням, то відтепер вона фіксується, концентрується
та поєднується в певну систему специфічних уявлень, що стають для
підлітка конкретно значущою інформацією. При цьому вторинні статеві
ознаки починають оцінюватися саме як такі, а не просто як особливості
зовнішності серед інших. З’являються здатність і схильність спеціально
виділяти їх як достоїнства зовнішності саме представника іншої статі. У
зовнішності найбільший акцент починає робитись не на нейтральні
особливості, наприклад, волосся чи колір очей, а на ширину плечей,
загальний мужній вигляд юнаків, на легкість і стрункість фігури, гарний
колір обличчя в дівчат і т. д.

Специфічно сприймаються особливості статевої поведінки. Як хлопчики, так
і дівчинки по-своєму «торкаються» один одного, виявляючи цим взаємний
інтерес. Однак при цьому нерідко виникають різні непорозуміння й образи,
пов’язані з відсутністю взаєморозуміння. Зате у старших підлітків (тобто
в 7-8-х класах), а тим більше в юнаків і дівчин спостерігається значно
більш правильна реакція: відповідну поведінку однолітків іншої статі
вони сприймають уже не як образу, а як прояв інтересу й уваги до себе,
тобто саме так, як це і пристало розуміти.

Психічний стан підлітків варто оцінювати з урахуванням того, що в ході
статевого дозрівання в них значною мірою змінюються способи
самоствердження та виникають нові, специфічно пов’язані зі статевою
приналежністю. У зв’язку з цим відбувається переоцінка себе та
оточуючих. У колишні поняття підліток починає вкладати новий зміст,
бачачи багато чого вже по-іншому. Пригадаємо, що писав про це Л.
Толстой: «Чи траплялось вам, читач, у відому пору життя раптом помітити,
що наш погляд на речі зовсім змінюється, начебто всі предмети, що ви
бачили дотепер, раптом повернулись до вас іншою, невідомою ще стороною.
Такого роду моральна зміна відбулась у мене в перший раз під час нашої
подорожі, з якої я відлічую початок свого отроцтва».

Важливо, що підлітки здатні досить усвідомлено ставитись до своєї
зовнішності як у цілому, так і до окремих її елементів. До того ж, у
цьому віці формуються здатність і прагнення до усвідомленої дії:
підліток починає робити не тільки те, чого він хоче, але також і те, що
він уважає за необхідне. У період же статевого дозрівання з ним
відбуваються зміни, зміст яких йому далеко не завжди зрозумілий, і
далеко не завжди вони уявляються йому бажаними.

У цьому віці зовнішність стає одним із факторів самоствердження
особистості. Зміни ж у зовнішності спочатку не завжди бувають настільки
вже і сприятливими. У всякому разі, не відразу можна побачити їх
остаточний результат. Підлітки якийсь час бувають нескладними,
незграбними, рухи їх недостатньо скоординовані і т. д. Тому в них
нерідко виникає негативізм, почуття своєрідного внутрішнього протесту
проти змін, що відбуваються з ними, – як у зовнішності, так і у
психічному настрої. Останнє виявляється у свідомому пригніченні деякими
підлітками будь-яких проявів романтичної настроєності до однолітків
іншої статі, підкреслено діловий – рольовий, а не особистісний –
характер відносин.

В окремих випадках протест проти цих змін може досягати хворобливого
ступеня та призводить до деяких небажаних поведінкових реакцій,
наприклад, до нервової анорексії (тобто систематичного відмовлення від
їжі). Частіше вона спостерігається в дівчинок. Це пояснюється тим, що,
по-перше, для дівчинок характерна велика вразливість, по-друге,
завеликий у нормі обсяг знань про себе, значна увага до своєї
зовнішності, самопочуття та відчуттів. Крім того, статеве дозрівання в
дівчинок починається раніше, ніж у хлопчиків, і тому вони не мають такої
ж можливості для правильної оцінки цього явища, як хлопчики, в яких усе
відбувається на 1-2 роки пізніше, і які одержують тому досить правильне
уявлення про статеве дозрівання, спостерігаючи за змінами, що
відбуваються з дівчинками.

У визначені моменти дівчинки настільки чутливі до будь-яких критичних
зауважень про їхню зовнішність, що нервова анорексія може розвинутись
буквально через дурницю, зрозуміло, при певному складі особистості.
Наприклад, це може бути зауваження про зайву повноту. При анорексії
спостерігається завзяте відмовлення від їжі, у результаті чого може
наступити виснаження організму. Однак важкі випадки нервової анорексії
спостерігаються порівняно рідко. Значно частіше виникають порушення
настрою, неврози або неврозоподібні стани, пригніченість.

Висока чутливість підлітків до критичної оцінки їхньої зовнішності
пов’язана не тільки з інтенсивністю того, що з ними відбувається, та не
завжди бажаних зрушень, багато чого тут визначається і ступенем розвитку
особистості. Маленькі діти взагалі задоволені та байдужі до оцінки
їхньої зовнішності та сприймають її більш у плані схвалення чи
осудження. Дорослі ж досить чутливі до неї, і відбувається це, очевидно,
тому, що підкреслення зовнішніх недоліків фіксує нерозривність їх
зв’язку із самою особистістю.

Можна осуджувати поведінку людини та казати їй про це. Такий осуд
здатний викликати почуття досади, роздратування, незадоволення тощо.
Але, як правило, ніколи це не викликає такої образи, як аналогічне
критичне зауваження про зовнішні недоліки. Справа в тому, що поведінка у
принципі досить різноманітна, і може бути багато різних її відтінків у
тієї самої людини. Адже у відношенні поведінки виявляється наявність в
індивіда свободи: зробив щось не так, але може вийти й по-іншому, і він
усвідомлює це. Зовнішність же дана однозначно, змінити її в більшості
випадків неможливо, і людина усвідомить своє безсилля в цьому.

Очевидно, почуття образи у зв’язку з критикою на адресу зовнішності
пов’язано саме з цим відчуттям несвободи вибору в несприятливій
ситуації. І тому критика зовнішності викликає стан психічної напруги та
незадоволеності (фрустрації), тоді як критика поведінки легко
компенсується у свідомості думкою про її можливі корективи за власним
розсудом.

Таким чином, формування статевої домінанти ставлення – тривалий процес
за участю фізіологічних і психологічних механізмів. Ця домінанта є
однією з основ особистості: вона підкоряє собі й пам’ять, й увагу, і
відносини, й емоції, і поведінку. Саме особливостями цієї домінанти
визначається ступінь сексуальної «заклопотаності» людини: є сексуально
заклопотані, є нормальні, є «сексуально незворушні».

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020