.

Стать і сексуальність: психолого-педагогічний погляд (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
144 1580
Скачать документ

Стать і сексуальність: психолого-педагогічний погляд

Гуманізація навчально-виховного процесу в закладах середньої освіти
сприяє формуванню в дітей та морально-психологічних поглядів на статеву
поведінку, шлюб і сім’ю, культуру міжстатевого спілкування, збагаченню
досвіду виконання особистісних ролей у сім’ї та суспільстві відповідно
до статевої належності.

В. Сухомлинський писав, що важко навчити будь-якої професії, бо їх
багато, але всі хлопчики й дівчатка стануть дружинами та чоловіками,
батьками та матерями, і навчити їх цьому необхідно.

Тривалий час у нашому суспільстві формуванню й усвідомленню власного «Я»
як представника певної статі приділялось мало уваги. Статева
соціалізація особистості – оволодіння підростаючого покоління нормами
поведінки з представниками протилежної статі, підготовка молоді до
інтимних стосунків, створення сім’ї та виховання дітей – залишалась у
тіні.

Уважалося, що спрацюють природні інстинкти. Проте час і стан статевого
виховання дітей і молоді вимагають переглянути зміст, форми та методи
цього виховного процесу, оскільки зростає кількість кризових сімей,
знижується вік початку статевого життя, зростає кількість підлітків із
венеричними захворюваннями, захворюванням на СНІД, збільшується
кількість молодих матерів-одиначок, тривожить статистика сексуальних
насильств, шокує низький рівень освіченості в галузі сексуальної
культури.

Відсутність системи статевої просвіти серед дітей та юнацтва, нестача
висококваліфікованих педагогів з питань сексології, психології статі,
брак наукової та науково-популярної літератури з питань статі, шлюбу та
сім’ї негативно позначаються на засвоєнні учнями норм поведінки та
самовизначенні особистості у складних питаннях міжстатевого спілкування.

Деформація сексуальної орієнтації, низька культура міжстатевих взаємин
дітей нерідко беруть початок у неблагополучному родинному середовищі.
Діти здебільшого наслідують своїх батьків, а батьки не завжди грамотно
можуть відповісти на запитання, пов’язані із сексуальною сферою людини –
її фізіологією, гігієною, етикою, психологією.

Реформування освіти дозволяє спрямувати педагогічний процес на статеве
виховання особи, як вимагає створення певної системи, спрямованої на
формування статевої свідомості дитини, координацію діяльності різних
дитячих закладів і соціальних інститутів.

Завданнями педагогів у статевому вихованні дітей мають стати:

відновлення та збагачення зразків чоловічої та жіночої поведінки в
суспільстві; орієнтація на врахування в кожної дитини (хлопчика й
дівчинки) характерних психологічних відмінностей у світогляді;
формування навичок і вмінь, необхідних для виконання статевих ролей
особистості в родинному та суспільному житті, розвитку емоційної сфери;

засвоєння статевих моделей чоловічої та жіночої поведінки в
навчально-виховному процесі, позанавчальних видах діяльності –
творчості, іграх, спорті тощо;

підвищення педагогічної культури батьківської сім’ї, оскільки дитина
ідентифікує себе та свою поведінку з батьківською;

визначення критичних періодів розвитку статевої свідомості й
самосвідомості дитини; включення до змісту навчальних предметів
гуманітарного циклу матеріалу, який допоможе дитині свідомо засвоїти
статеву роль.

Просвітницька робота зі статевого виховання

Просвітницька робота зі статевого виховання включає засвоєння системи
знань про репродуктивну функцію людини, природу людської сексуальності,
культуру міжстатевих взаємин і нормативи маскулінної та фемінінної
поведінки, знання про шлюб і сім’ю.

Метою статевої просвіти має стати:

розвиток статевої свідомості дитини;

її обізнаність у питаннях етики та психології статевої поведінки;

готовність людини до створення сім’ї та виконання родинних ролей –
подружніх, батьківських, сімейних.

Зміст статевої просвіти має інтегрований характер, оскільки включає в
себе етичні, психологічні, правові, фізіологічні, гігієнічні,
педагогічні та інші аспекти статевої поведінки.

Зміст статевої освіти повинен ґрунтуватись на принципах:

об’єктивності, правдивості, науковості у висвітленні всього спектра
питань, пов’язаних із репродуктивною функцією людини, інтимними
стосунками;

формування позитивного ставлення до проблем сексуальності, кохання,
піклування про ближнього, почуття дружби як невід’ємних складових
культури сім’ї та особистого щастя;

доступності інформації з урахуванням вікових, індивідуальних можливостей
та соціальних умов розвитку особистості;

припустимості включення елементів сексуальної стимуляції поведінки
дорослих у статеву просвіту й виховну роботу (нехтування цим принципом
засобів масової інформації призвело до появи збочень у сексуальній
поведінці підлітків);

збереження природності поведінки дорослих в організації та реалізації
сексуальної просвіти дітей (тема еротики має залишатись у змісті
статевої поведінки психологічно нейтральною, але посідати рівноправне
місце серед інтересів і проблем дітей);

виключення зі змісту статевої освіти порнографічної літератури, яка несе
в собі брутальний компонент, вульгаризує зміст інформації;

залучення до просвітницької роботи медиків, психологів, юристів,
педагогів з відповідною підготовкою;

послідовності та системності статевої просвіти, що передбачає
наступність у передачі знань, необхідних для засвоєння певного обсягу
інформації.

Періоди статевої вікової соціалізації

І період – дошкільне дитинство, до 6-ти років

Це вік первинної статевої соціалізації, набуття дитиною досвіду
наслідування зразків поведінки, що відповідають її статевій
приналежності.

Просвітницька й виховна робота в цей період спрямована на:

а) задоволення зацікавленості дітей репродукцією функцій дорослої
людини;

б) виконання ролей батька й матері;

в) вироблення стійкого імунітету проти «вуличної» просвіти;

г) формування уявлень про відмінності жіночої та чоловічої поведінки;

д) засвоєння норм дівчачої та хлопчачої поведінки;

е) виховання санітарно-гігієнічних навичок;

є) набуття досвіду міжстатевого спілкування з однолітками.

ІІ період – молодші підлітки, 7-10 років

Це період поглиблення психологічних відмінностей, статевої диференціації
в поведінці хлопчиків і дівчаток (в іграх, навчанні та творчих видах
діяльності).

Навчально-виховний процес у цьому періоді пов’язаний з:

поглибленням розуміння дітьми етичних, естетичних критеріїв краси
людського тіла, міжстатевих взаємин;

накопиченням досвіду співпраці з однолітками та дорослими у школі й поза
її межами;

розширенням уявлень про роль чоловіка й жінки в народженні дитини та
виконанні батьківських ролей;

розумінням значення дружби, кохання у створенні сім’ї;

умінням відрізняти прояви нормативної статевої поведінки (жести, рухи,
дотики, слова) від поведінки, пов’язаної з відхиленнями від норми;

умінням знаходити вихід із ситуації, коли хлопчики та дівчатка стають
об’єктом сексуальної агресії з боку однолітків або дорослих;

розширенням знань про фізіологію організму людини, здоровий спосіб
життя, рід і родину як основу життя суспільства.

ІІІ період – старші підлітки, 11-15 років

Цей період відіграє вирішальну роль у сексуальній соціалізації
особистості, бо проходить на тлі статевого дозрівання організму,
інтенсивного формування самосвідомості особистості.

Навчально-виховний процес у цьому періоді спрямований на:

розширення наукових знань про фізіологію та анатомію, розвиток
організму, дію статевих гормонів на сексуальні вподобання, потяги,
переживання людини;

зниження психологічного напруження хлопчиків і дівчаток, яке викликане
перебудовою образу «Я», розвиток умінь управляти власним психічним
потенціалом;

просвіту в питаннях сексуального дозрівання організму, перших відчуттів
сексуального збудження й розрядки;

??)?пропаганду сексолого-гігієнічних знань як необхідної умови
правильного статевого виховання підлітків;

ознайомлення з моральними засадами міжстатевих контактів, етичних,
естетичних і психологічних витоків маскулінності та фемінінності.

IV період – молодший юнацький вік, 15-18 років

Це період завершення статевого дозрівання, утвердження сексуальних
орієнтацій, життєвих цінностей, розширення міжособистісних контактів,
професійного самовизначення, усвідомленого вибору певної лінії статевої
поведінки.

Навчально-виховний процес у цьому періоді спрямований на:

пропаганду сексуальної культури, яка полягає у відповідальному ставленні
до статевого життя, шлюбу та створення сім’ї;

організацію просвітницької роботи з етичних, психологічних, гігієнічних,
фізіологічних аспектів статевого життя та сім’ї.

Основні напрями статевого виховання дітей передбачають:

науково-методичне забезпечення змісту навчально-виховного процесу;

підготовку педагогічних кадрів і підвищення їх кваліфікації;

запровадження організаційних заходів із сексуально-просвітницької роботи
у відповідних соціальних інститутах (освітньо-культурних дитячих та
юнацьких закладах, засобах масової інформації).

Майбутнім учителям, психологам, педагогам необхідно оволодіти технікою
спілкування з вихованцями зі статевих проблем, учитись поважати
світоглядний, етичний суверенітет учнів під час диспутів, полеміки,
проведення уроків-версій, уроків-сповідей, спостережно-рольових ігор.

Виховання в дітей статевої свідомості

Самосвідомість – це сприйняття людиною самої себе як члена певної
соціальної групи суспільства, усвідомлення своїх взаємин з навколишнім
світом і людьми, власних учинків, думок, почуттів, розмаїття тілесних і
духовних людських характеристик. Завдяки самосвідомості людина стає
суб’єктом персональної активності.

Предметом або об’єктом самосвідомості є сама людина. Вона оцінює своє
тіло та порівнює його з тілесними характеристиками оточуючих, усвідомлює
саму себе, свій світогляд, ставлення до інших людей, до свого місця
серед них тощо.

Самосвідомість виникає в людини рано, тому важливо з перших років дбати
про подальший розвиток та індивідуальне становлення дитини.

Виховуючи дитину, батьки повинні пам’ятати, що виховують не просто
людину взагалі, а дівчат і хлопців, які б високо цінили почуття дружби,
кохання, мали глибоке усвідомлення своєї відповідальності за долю
коханої людини, сім’ю, яку вони створять, за дітей, які народяться.

Однією з причин нещасть, що трапляються в молодих сім’ях, є байдужість
окремих батьків до проблем статевого виховання дитини, до формування в
неї адекватної статевої самосвідомості. Досить часто батьки, особливо
молоді, не завжди обізнані зі складною проблемою статевого виховання
дітей та їх підготовки до майбутнього шлюбу й сімейного життя.

Чоловік і жінка відрізняються за своїм психічним складом і
світосприйняттям, що виявляється в емоційній сфері, потребах, бажаннях,
інтересах. Більшості батьків не байдуже, хто в них народиться, особливо,
коли в сім’ї чекають не першу, а другу або третю дитину. Свою статеву
приналежність усвідомлює й сама дитина, коли починає розуміти, що вона
хлопчик або дівчинка. Це стає для неї одним з найважливіших елементів її
самосвідомості.

Проблема статі людини включає принциповий аспект. Це сприйняття сучасної
моделі справжнього чоловіка, справжньої жінки, понять мужності й
жіночості.

Дівчата (жінки) за своєю природою та вихованням відрізняються від
хлопців (чоловіків) здатністю тонше відчувати й виразніше за чоловіків
виявляють свої внутрішні переживання в зовнішній поведінці (сльозах,
жестах тощо). Їм більш властиві мрійність, ліричність, ніжність,
скромність. Ці риси завжди приваблювали хлопців і чоловіків. Такими вони
уявляють собі подруг, дружин, матерів. Дівчата у хлопцях (чоловіках)
хотіли би бачити мужню, розсудливу, урівноважену, чесну та справедливу
людину.

Названі риси представників чоловічої та жіночої статі є наслідком
виховання – загального і специфічного (статевого). Без урахування статі
у вихованні конкретної дитини не можна сформувати повноцінної
гармонійної особистості.

Статева диференціація дітей

Статева диференціація дітей пов’язана з їх анатомо-фізіологічними
особливостями, зумовленими біологічною статтю дитини та
соціально-психологічними факторами. До останніх відносяться:

ім’я дитини;

відмінності в одязі дівчаток і хлопчиків;

оволодіння мовою (у два роки діти вже розуміють, до представника якої
статі відноситься слово «він», «вона», про кого кажуть «ходив»,
«ходила»);

ігри дітей, особливо сюжетно-рольові. Діти середнього та старшого
дошкільного віку без допомоги дорослих можуть поділити ролі у грі
відповідно до статті;

ставлення батьків до дитини як до представника чоловічої або жіночої
статі. Ставлення до дитини як до безстатевої істоти може стати головною
причиною серйозних відхилень у формуванні самосвідомості сина чи дочки.
Сюди можна віднести фемінізацію хлопчиків і маскулінізацію дівчаток. У
наступні роки життя, у молодшому шкільному або підлітковому віці, такі
відхилення в поведінці можуть ускладнювати процес соціалізації
особистості. Не можна будувати статеве виховання на протиставленні іншій
статі («Ти не дівчисько», «Соромно плакати, як дівчинка», «Так ведуть
себе тільки дівчата» та інше). Це породжує неповагу й нелюбов до осіб
протилежної статі (образливі слова, прізвиська на адресу дівчат,
небажання сидіти за однією партою з дівчатками);

соціально-психологічні чинники статевих відмінностей – товариські
стосунки, дружба між дівчинкою та хлопчиком. При належному ставленні до
них і правильному регулюванні з боку дорослих такі стосунки завжди
справляють позитивний вплив на розвиток особистості підлітків. Бажання
подобатись об’єкту своєї симпатії стає для підлітків стимулом до
поліпшення своєї поведінки, навчання та самовдосконалення;

щирі стосунки з батьками та іншими дорослими членами сім’ї. Якщо в сім’ї
склались довірливі стосунки між усіма її членами, якщо син або донька
впевнені, що батько та мати ніколи не дозволять собі глузувати над ними,
кривдити їх почуття, вони завжди звернуться до них за порадою,
поділяться своїми потаємними думками та переживаннями.

Батьки та матері розумними й тактовними порадами допомагають дочці або
сину зрозуміти, що такі прекрасні почуття, як дружба, кохання, повинні
поєднуватися з глибокою відповідальністю за кохану людину.

Виховуючи в дітей з перших років життя почуття поваги до людей,
гуманності, самодисципліну та інші риси, батьки тим самим готують їх до
відповідної поведінки в майбутньому шлюбі та самостійному сімейному
житті.

На своїх дітей як на майбутніх жінок і чоловіків батьки впливають
прикладом власного подружнього життя.

Формуванню адекватної статевої свідомості сприяють:

Почуття взаємної любові та поваги між матір’ю й батьком, виявлення цих
почуттів у щоденних взаєминах, а також гуманне ставлення батьків до
інших людей. Добрі діти виростають у тих сім’ях, де мати й батько
по-справжньому люблять один одного, поважають інших людей. У такої
дитини мир і спокій у душі, справжня віра в добро, віра в людську красу.

Систематична участь у виконанні домашньої роботи. Завдяки цьому діти
набувають і вдосконалюють загальні та специфічні знання, навички, які
знадобляться їм, коли вони створять власну сім’ю.

Ціннісні орієнтації, що впливатимуть на вибір друга чи коханої людини
(фізичні, антропоморфічні дані – сильний, високий, кремезний, стрункий,
здоровий; моральні, духовні якості – добрий, чесний, щедрий тощо).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020