Створення сприятливо-стимулюючих умов
Нові соціальні запити, зміни у сфері науки та виробництва вимагають від
сучасної освіти пошуку нових шляхів і засобів, які допоможуть
забезпечити повноцінний розвиток здібностей, потреб та інтересів учнів у
всіх сферах їхньої діяльності
Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) підкреслює, що
освіта ХХІ століття – це освіта для людини, її стрижень – розвиваюча
культуротворча домінанта. Гуманістичні цінності освіти зумовили зміну
авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно зорієнтовану.
Тому актуальним є навчання та виховання особистості, яке базується на
засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку та
самонавчання, осмислення визначення своїх можливостей і життєвих цілей.
Початкова школа – це особлива ланка, яка створює підґрунтя для всієї
загальної середньої школи. У молодшому шкільному віці поступово із надр
ігрової діяльності визріває і формується навчальна діяльність як
новоутворення цього віку. О. Савченко зазначала, що він, як ніякий інший
етап шкільної освіти, багатий своїми ресурсами, які треба вчасно виявити
і розвинути. Цьому сприяють надзвичайно природна допитливість,
емоційність, висока пластичність психіки молодших школярів, їхня
готовність сприймати і наслідувати, випробувати себе, довіра до батьків,
учителя, було предметом моєї уваги. Вирішення цієї проблеми неможливе
без урахування психофізіологічних особливостей дитини. Це стало
провідною ідеєю мого досвіду.
Свою діяльність спрямовую на створення системи сприятливо-стимулюючих
умов щодо розвитку особистості молодшого школяра. Вона охоплює роботу на
уроках, позакласну роботу, самоосвіту учнів та залучення батьків до
навчально-виховного процесу.
Алгоритм цієї діяльності такий:
аналіз Базового компоненту дошкільної освіти та Державного стандарту
початкової загальної освіти;
діагностика психофізіологічних особливостей дітей мого класу;
моделювання навчально-виховного процесу.
Першим кроком моєї роботи став аналіз Базового компонента дошкільної
освіти та Державного стандарт початкової загальної освіти. Ці документи
відрізняються вагомістю розливальних та виховних аспектів порівняно з
навчальними. Аналіз дав змогу виявити і використати попередній досвід
дитини, збалансувати його з наступним, поступово ускладнити та
урізноманітнити зміст і напрямки навчально-виховного процесу.
Другим кроком роботи стала діагностика психофізіологічних особливостей
учнів. Це застосування різних видів індивідуальних, навчальних, ігрових
завдань, які вияскравлюють дитячу особистість, її навчальні уміння,
мотивацію, витривалість, пам’ять, самоорганізацію, творчу натуру.
Діагностика психічних процесів моїх учнів допомогла:
скласти загальну картину щодо рівня сформованості їх психічних процесів
та окреслити індивідуальні траєкторії розвитку;
визначити оптимальні шляхи подальшого розвитку через об’єднання дітей в
окремі групи за результатами визначення типології особистості в
спілкуванні;
окреслити шляхи індивідуальної допомоги кожному, враховуючи рівень
тривожності кожної дитини та її шкільної мотивації;
передбачити результати своєї роботи.
Видатні психологи Т. Зельке, Б. Циндр, Г. Люблінська, В. Клименко довели
перевагу роботи правої півкулі мозку в більшості дошкільників та учнів
початкових класів. Образність мислення ще надовго зберігається в
молодших школярів, тому на логічне мислення спирається лише 40 %
навчального матеріалу.
Третім кроком такої роботи було упорядкування навчального матеріалу з
урахуванням сучасних досягнень психологічної науки для створення
ситуації успіху на уроці:
1. формування мотивації до навчання;
2. операційного етапу;
3. результативного етапу.
Це дозволило:
правильно організувати життя й навчання кожної дитини з її неповторною
індивідуальністю;
забезпечити таке спілкування з дитиною на кожному етапі її розвитку й
навчання, яке дасть максимальний ефект.
Формування мотивації до навчання
Мотиваційна сфера кожної дитини глибоко індивідуальна. У кожному класі є
щонайменше п’ять груп дітей з різним ставленням до навчальної
діяльності. Тому слід використовувати широкий діапазон стимулів, щоб
впливати на мотивацію кожного учня. Формування мотивації залежить від
певних аспектів, які впливають на створення комфортних умов для навчання
кожного:
створення просторової організації (урахування особливостей роботи
ліворуких дітей);
створення кольорової організації (використання силуетних малюнків або
зелених і жовтих кольорів для кращого їх сприймання і запам’ятовування);
створення умов для успішної навчальної діяльності (урахування прагнень
до самовизначення, саморозкриття кожного учня).
Необхідно врахувати стереотипи роботи мозку та спрямувати роботу на їх
урівноваження. Велику увагу стала приділятися створенню умов для
успішної навчальної діяльності: поєдную лінійний стиль викладання
абстрактних понять (для переважної роботи лівої півкулі), зі створенням
цілісних образів (для правої). Використовую ситуації «зацікавленості»,
постановки проблемних та пізнавальних запитань. В. Сухомлинський
закликав: «Добивайтесь того, щоб учні ваші побачили, відчули
незрозуміле, щоб перед ними постало питання. Якщо вам удалося цього
досягти – маєте половину успіху. Адже запитання збуджують бажання
знати».
Створюючи таку організацію, пам’ятаю, що для кращого сприймання та
запам’ятовування потрібен зелений фон і жовта крейда. У такій кольоровій
палітрі створюю наочність із предметів. Діти правильно орієнтуються на
форму предмета, поданого у вигляді силуету чи контуру, тому для розвитку
уяви та миттєвого сприймання використовую силуетні малюнки.
Пам’ятаю про розбіжності просторової організації для право- та
лівопівкульних дітей, тому в нашому класі існує правило «Працюю тією
рукою, якою легше». При цьому два хлопчики пишуть у зошитах однією
рукою, а на дошці – іншою. Щоб дати поштовх для розвитку протилежної
півкулі, використовую чернетки без графічної сітки «Пиши іншою», в яких
каліграфічні хвилинки здійснюються протилежною рукою. Так було вичерпано
проблему статусу ліворуких дітей у нашому класі.
Операційний етап
Сприятливо-стимулюючі умови щодо розвитку особистості моїх учнів створюю
за такими напрямками:
1. Розподіл дітей за групами:
за типологією особистості у спілкуванні;
за інтересами, ярликами, номерами, персонажами тощо;
за врахуванням провідних типів мислення.
2. Розробка варіативних завдань для кожної групи.
3. Виконання вправ на розвиток моторики.
TVe
i
Vi
4. Розвиток усіх видів пам’яті та формування основної комплектності –
уміння вчитися:
прийом добору послідовних асоціацій;
використання технології «оживлення»;
стимулювання пізнавальної активності рухами;
прийом графічних імпровізацій;
використання мнемокодів для розвитку всіх видів пам’яті;
ритмізація (віршовані правила) тощо.
Ураховуючи відмінності учня щодо сприйняття матеріалу цілісно або
частинами, на слух чи зорово, намагаюся постійно поєднувати словесні та
наочні методи здобуття інформації, індивідуальні, фронтальні, парні та
групові форми роботи. Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї довели, що
всі недоліки фронтальної та індивідуальної роботи допомагає компенсувати
групова. Тому для вирішення конкретних завдань використовую саме групові
та парні форми і прийоми. На підставі схильності одних до теорії, а
інших – до практики, обов’язково розподіляю дітей на групи з урахуванням
цих розбіжностей і даю кожній групі відповідні завдання (залежно від
завдань уроку).
Інформатори – працюють із теоретичним матеріалом, учаться виділяти
головне, узагальнювати, робити висновки.
Аналітики-експерти – працюють із знаковою інформацією, складають схеми,
опорні конспекти для «Зошиту-підказки».
Мислителі – шукають різні варіанти розв’язання проблеми, дають поштовх
для дискусії.
Художники – вимальовують образ понять, спираються на наочно-образне
мислення.
Фантасти – користуються прийомом «оживлення» тощо.
Літературознавці – дають приклади з літератури.
Такі відмінності в доборі завдань зумовлені особливостями роботи
півкуль, типологією особистості у спілкуванні, темпераментом,
креативними здібностями дітей. При обов’язковій зміні складу груп
залишається хоча б один «хазяїн», який буде навчати «новачків». Така
зміна допоможе уникнути стереотипів роботи півкуль мозку, дати кожній
дитині можливість внести в нову групу свій погляд.
Обов’язково проводиться аналіз групової співпраці за допомогою анкет. Це
дає можливість коригувати склад груп, визначити рівень сформованості
навчальної діяльності.
Для подолання труднощів, пов’язаних із недостатнім рівнем сформованості
рухових умінь, приділяється багато уваги вправам на розвиток моторики:
«Закінчи малюнок», графічні диктанти, гімнастика для пальців, створення
фону сторінки «Зошита з читання», чернетка «Іншою рукою».
Особлива увага приділяється розвитку всіх видів пам’яті, бо якщо не
приділяти належної уваги основним процесам пам’яті: запам’ятовуванню,
зберіганню, відтворюванню тощо, учні не зможуть оволодіти прийомами
раціонального запам’ятовування. Це приведе до проблем щодо формування
головної життєвої компетентності учнів – вміння учитися, як у початкових
класах так і надалі. О. Леонтьєв, А. Смирнов, П. Зінченко, З. Істоміна,
М. Шардаков довели, що запам’ятовування – це наслідок певної активності
діяльності людини із змістом того, що треба запам’ятати. Таке змістове
запам’ятовування різко поліпшує процес пам’яті: обсяг матеріалу зростає
в 5-6 разів, час збереження підвищується, продуктивність пам’яті зростає
від 10 до 18 % за умови володіння учнями засобами кращого
запам’ятовування.
У молодшому шкільному віці діти насамперед запам’ятовують матеріал, який
їм дають наочно, у формі реальних предметів (або їх зображень). Щоб
засвоїти навчальний матеріал, в учнів має постійно діяти уявлення,
створюватися образи та їх нові комбінації. Діти запам’ятовують не саме
слово, а образ, який виникає в їхній уяві. Таке запам’ятовування
називається ейдетичним (з грецької ейдос – образ), а конкретно-образне
запам’ятовування отримало назву ейдотехніка (О. Лурія). Тут відсутнє
насильство над дитиною – навпаки, процес оволодіння важким незнайомим
матеріалом здійснюється найбільш природним шляхом. Така робота не
пригнічує дитину, а пробуджує її творчі здібності, тому постійно
необхідно звертаюсь до використання певних мнемонічних прийомів
запам’ятовування.
Результативний етап
З метою аналізу й оцінювання результативності навчання, оцінки
ефективності навчального процесу з точки зору Державних стандартів
початкової освіти, аналізу успішності навчання з урахуванням
особливостей учнів, використовуються різні форми поточного оцінювання:
Самоконтролю та взаємоконтролю («Обмін зошитами» – взаємоконтроль при
роботі в парах; «Спіймай помилку» – фронтальна робота для розвитку
уваги; «Ведучий радіопрограми» – запис відповіді на аудіоплівку з
наступним прослуховуванням і виправлянням помилок).
Шкала оцінювання власних досягнень («Політ до зірок», знакове або
кольорове оцінювання, «Квітник» тощо).
Диференціація методів поточного контролю (для першої групи – це
розв’язання задач, письмове опитування за питаннями «закритого типу»,
позаурочне оцінювання; для другої – усне опитування, питання «відкритого
типу», оцінювання на уроці).
Такий підхід до організації занять робить їх цікавими, продуктивними,
надає кожній дитині впевненості у своїх силах. Це лише один із шляхів
діяльнісного підходу до організації навчально-виховного процесу, що
найкраще сприяє співробітництву, порозумінню і доброзичливості, надає
можливості дійсно реалізувати основні засади особистісто зорієнтованого
навчання, зберегти здоров’я дитини.
Моніторинг якості навчальних досягнень учнів адміністрацією школи
показав зменшення кількості учнів на початковому та середньому рівнях
навчальних досягнень. Це підтверджує те, що правильно окреслені шляхи
індивідуального розвитку кожного учня, ураховуючи їхпсихофізіологічні
особливості.
Результативність відслідковується в тому, що учні:
уміють спостерігати, аналізувати, використовувати одержану інформацію в
різних ситуаціях;
володіють елементарними прийомами запам’ятовування;
з великим бажанням виконують творчі роботи (складають лінгвістичні
казки, створюють схеми до правил, ведуть «Зошити-підказки» тощо);
володіють прийомом «перевтілення»;
уміють співпрацювати у групах і парах, самостійно організовувати свою
роботу.
Така організація навчально-виховного процесу не тільки забезпечить
основу особистісної системи навчальних досягнень, переконань, а й стане
фундаментом для подальшого навчання, виховання, розвитку та
самовираження, значною мірою зумовить практичну діяльність у
майбутньому.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
