Теоретична модель управління якістю освіти
Методика розробки шкільної програми припускає визначення теоретичної
моделі управління якістю. Розробка моделі містить у собі визначення
сутності освіти, характеристик нової якості освіти
Аналіз концепції модернізації сучасної освіти на період до 2010 р.,
матеріалів Експертно-аналітичного центру, міжнародної стратегічної групи
експертів Ради Європи, матеріалів дискусій із проблем модернізації
освіти дозволив визначити основні характеристики якості, яким має
відповідати шкільна освіта. До таких характеристик віднесені:
відповідність цілей і результатів загальної освіти сучасним соціальним
вимогам до системи освіти, обумовлену переходом до демократичного,
відкритого суспільства з ринковою економікою; перехід від переважної
орієнтації на засвоєння учнями заданого обсягу навчального матеріалу до
орієнтації на розвиток здатності учнів до самостійного рішення проблем у
різних сферах діяльності на основі використання освоєного соціального
досвіду;
відповідність змісту освіти його цілям і пізнавальним можливостям усіх
учнів; підвищення рівня доступності змісту освіти; створення додаткових
умов для розширення та поглиблення знань учнів у їхніх освітніх галузях;
підвищення рівня затребуваності результатів шкільної освіти в
«позашкільній» і «післяшкільний» діяльності учнів;
відповідність умов освітньої діяльності вимогам збереження здоров’я
учнів і забезпечення психологічного комфорту всіх учасників освітнього
процесу.
Досягнення нової якості освіти пов’язане з переглядом самого поняття
«освіта», що осмислюється в рамках концепції модернізації як спосіб
рішення значимих проблем на основі освоєного соціального досвіду.
Завдання визначення цілей шкільної освіти полягає в тому, щоби вибрати
цілі, що відповідають сутності освіти та орієнтації учасників освітнього
процесу, тобто ті, що відбивають найбільш значущі для них проблеми.
Перша проблема, з якою зустрічаються всі учні, полягає в необхідності
оволодіння способами навчальної діяльності. Тому перша мета шкільної
освіти полягає в тому, щоби навчити учнів учитися. Реалізація цієї мети
є необхідною умовою для досягнення всіх інших цілей як шкільної, так і
післяшкільної освіти. Навчити вчитися – це значить сформувати в учнів
ціннісні мотиви навчання, розвити здатність використовувати різні
джерела інформації (як шкільні, так і позашкільні), навчити їх
використовувати ефективні прийоми пізнавальної діяльності, допомогти
учням зрозуміти зміст навчання.
Друга проблема, точніше, група проблем, з якою зустрічаються всі учні, а
вірніше, усі люди, – це конкретні життєві проблеми, що ставляться до
різних сфер діяльності – сімейно-побутові, культурно-дозвільні,
соціально-політичні, трудові та пов’язані з виконанням людиною певної
соціальної ролі – громадянина, члена родини, покупця, глядача, клієнта,
мешканця, виборця й т. п. Це проблеми орієнтації в середовищі проживання
та забезпечення власної безпеки, орієнтації у правових нормах та
адміністративних структурах, у нормах поведінки та формах спілкування, у
світі споживчих цінностей і цінностей естетичних, у явищах природи та
соціального життя. Цей перелік можна продовжити (важливо більш строго
визначити те коло життєвих проблем, до самостійного рішення яких
необхідно підготувати випускників школи). Мета шкільної освіти полягає в
тому, щоби навчити учнів вирішувати стандартні життєві ситуації, тобто
розуміти сутність і значущість проблем, засвоїти існуючі правила та
норми їхнього рішення, уміти їх обґрунтувати, орієнтуватися у джерелах
інформації, які можуть допомогти в рішенні виникаючих життєвих завдань.
Третя група проблем стосується орієнтації у світі цінностей. Мова йде
про ставлення до природи, явищ культури (і духовної, і матеріальної), до
історичних подій та історичних персонажів, до самого процесу пізнання,
до людини. Проблема для кожної людини полягає в тому, щоби визначити
своє ставлення до перерахованих явищ дійсності. Мета шкільної освіти
полягає в тому, щоби навчити орієнтуватися у світі цінностей – допомогти
учням усвідомити сутність ціннісного ставлення до світу, сформувати в
них знання про базові цінності, розвинути здатність до визначення
критеріїв оцінки явищ дійсності.
Четверта група проблем пов’язана із продовженням шкільної освіти,
підготовкою до переходу в систему професійної освіти. Мета шкільної
освіти полягає в підготовці професійного вибору. Така підготовка в
умовах переходу до ринкової економіки означає наступне: орієнтація в
ситуації на ринку праці; орієнтація в системі професійної освіти;
орієнтація у власних інтересах і можливостях; наявність умінь, що мають
опорне значення для професійної освіти; готовність до умов навчання у
професійному навчальному закладі.
П’ята група проблем обумовлена, насамперед, прискоренням розвитку
суспільства. Виникає необхідність підготовки школярів до життя в
суспільстві, що змінюється. З одного боку, така підготовка може бути
забезпечена шляхом освоєння учнями базових, у першу чергу
відповідальних, цінностей; з іншого боку, подібна підготовка припускає
розвиток в учнів такої якості, як навченість. Сутність шкільної освіти
полягає в тому, щоби навчити рішенню нестандартних завдань, до числа
яких можна віднести дослідницькі, творчі, світоглядні тощо.
Аналіз викладених вище цілей шкільної освіти дозволяє зробити висновок
про існування загальних компонентів цілей: мотиваційного,
ціннісно-орієнтаційного, когнітивного, операційно-діяльнісного. Дані
компоненти можна ставити як відносно самостійні цілі, що конкретизують
загальні цілі шкільної освіти й складати другий рівень у ієрархічній
системі цілей шкільної освіти.
Перша мета цього рівня полягає в розширенні кола значущих проблем для
учнів. Акцент на особистісно значущі проблеми не означає езопової
спрямованості освітнього процесу. Педагогічне завдання полягає в тому,
щоби соціально значущі проблеми зробити проблемами, значущими для учнів.
Відзначений акцент лише підкреслює, що для включення особистості в
рішення якої-небудь соціальної проблеми необхідне усвідомлення цією
особистістю її важливості, зв’язку особистих і суспільних інтересів.
Одночасно пропоноване формулювання мети підкреслює, що розвиток
особистості виражається у зміні масштабів світу, що сприймається як
частина власного Я.
??[?обутки художньої, науково-популярної, політичної, наукової
літератури; справжні твори мистецтва (образотворчого, музичного,
театрального тощо); пам’ятники історії, визначні пам’ятки, засоби
масової інформації тощо. Зміст шкільної освіти в тому й полягає, щоби
включити учнів у реальне культурне життя та навчити їх «учитися не за
підручниками». Слід зазначити, що досить важливими факторами розширення
культурно-освітнього простору учнів у сучасних умовах є знання іноземних
мов і володіння інформаційними технологіями.
Третя мета – освоєння способів діяльності. Сучасна шкільна освіта
вимагає від учнів засвоїти безліч дрібних способів рішення безлічі
дрібних предметних завдань. Проблема полягає у формуванні в учнів
універсальних способів діяльності. Відносних успіхів у цьому досягають
(і то далеко не завжди) при формуванні загальнонавчальних умінь і
навичок і загальних інтелектуальних умінь (порівнювати, аналізувати,
систематизувати, узагальнювати тощо). Освоєння перерахованих умінь,
безумовно, розширює пізнавальні можливості учнів, але ще не забезпечує
можливості рішення складних проблем, тому що ці вміння являють собою
лише окремі прийоми діяльності. Було би важливо виявити можливості
кожного навчального предмета у формуванні «надпредметних» способів
діяльності, до числа яких можна віднести системний підхід, моделювання,
прогнозування, проектування, евристичні методи тощо.
Четверта мета полягає у створенні «знаннєвої» бази рішення проблем –
засвоєнні фактів, відомостей, правил, наукових понять, закономірностей,
принципів, теорій тощо.
Загальні цілі шкільної освіти можуть бути досягнуті лише при реалізації
цілей другого рівня – розширенні кола значущих для учнів проблем,
їхнього культурно-освітнього простору, формуванні універсальних способів
діяльності та знань, необхідних для рішення проблем.
Із погляду зазначених вище загальних цілей шкільної освіти, його
результатом є досягнення учнями рівня освіченості, що відповідає їхньому
особистісному потенціалу. Під освіченістю розуміється
індивідуально-особистісний результат освіти, що виражається у зміні
масштабів світу, що сприймається як частина власного Я.
Рівень освіченості визначається досягнутим рівнем реалізації загальних
цілей шкільної освіти. Можна виділити рівні освіченості, які можуть бути
досягнуті у шкільній освіті: елементарна грамотність, функціональна
грамотність, загальнокультурна компетентність, допрофесійна
компетентність, методична компетентність.
Визначення цілей шкільної освіти визначає вихід на нові освітні
результати. Вихід на нові освітні результати, у свою чергу, припускає
оцінку вже досягнутих результатів, визначення завдань із досягнення
нових результатів.
Таким чином, модель управління якістю освіти можна представити як
систему завдань, яка забезпечує якісні зміни в освіті, що дозволяють
досягти нових освітніх результатів, які відповідають сучасним соціальним
вимогам (цілям шкільної освіти).
Аналіз програми модернізації сучасної освіти дозволяє виділити ряд
завдань із управління якістю освіти, які варто вирішити на рівні школи.
До цих завдань відносяться модернізація освітнього процесу, укладу
шкільного життя, освітнього середовища школи: підготовка педагогів до
рішення завдань підвищення якості. Усередині кожного завдання можна
виділити окремі напрями діяльності педагогічного колективу, які
визначають умови переходу на нові освітні результати, що конкретизують
характер змін, які можуть бути забезпечені у школі.
Модернізація освітнього процесу до можливостей школи
Організація переходу на нові освітні стандарти:
Вибір варіанта навчального плану.
Складання робочих програм, орієнтованих на предметні та метапредметні
результати.
Планування навчального процесу.
Вибір навчального режиму.
Складання розкладу навчальних занять.
Зміни в освітніх технологіях.
Вибір предметно-методичної лінії підручників.
Організація профільного навчання.
Організація мережної взаємодії.
Вибір і розгортання елективних і факультативних курсів.
Організація навчального процесу:
Зміни в системі підсумкової та проміжної атестації учнів.
Підготовка до ЄДЕ.
Оцінка предметних і метапредметних результатів.
Оцінка функціональної грамотності та ключових компетентностей учнів.
Визначення внутрішньошкільних показників якості освітнього процесу.
Уклад шкільного життя:
Норми взаємодії суб’єктів освітнього процесу (учні, педагоги, батьки).
Захист прав дітей в освітній установі.
Сполучення різних форм освітньої діяльності (шкільне навчання,
самоосвіта, додаткова освіта, досвід соціально-творчої діяльності).
Шкільне самоврядування.
Узгодження прав та обов’язків учасників освітнього процесу.
Педагогічні та соціальні ініціативи. Соціальне проектування.
Суспільна експертиза та суспільна атестація результатів шкільної освіти.
Освітнє середовище школи:
Взаємодія школи з дошкільними установами, установами додаткової освіти,
навчальними закладами професійної освіти, установами культури,
спортивними організаціями.
Взаємодія з батьками як педагогічними партнерами.
Взаємодія із громадськими організаціями.
Взаємодія з державними організаціями й установами, підприємствами різних
форм власності.
Підготовка педагогічних кадрів до рішення завдань досягнення нової
якості освіти:
Система управління педагогічним целепокладанням.
Форми та методи підвищення кваліфікації.
Програма росту професійної майстерності вчителів.
Засоби стимулювання професійного росту вчителів.
Способи взаємодії членів педагогічного колективу.
Модель підвищення якості освіти носить циклічний, еволюційний характер і
спрямована на підтримку процесу розвитку школи. Її реалізація припускає
варіативність програм управління якістю освіти. Вибір варіанта залежить
від досягнутих результатів, особливостей організації освітнього процесу,
укладу школи, освітнього середовища, потенціалу професійного росту
педагогічних кадрів. У той же час варіанти програми можуть бути
генералізовані у три основні види, що визначають характер управління
процесом підвищення якості освіти:
програми, спрямовані на виконання нових вимог і процедур;
програми, спрямовані на стимулювання інноваційної діяльності вчителів;
програми, спрямовані на створення умов для відмови від звичних
стереотипів.
У той же час можливо припустити існування в реальній практиці змішаних
варіантів, що поєднують усі три підходи до управління якістю.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
